21

Мітяєв вповз у кімнату, ледве тягнучи жалюгідне існування кінцівки, кривлячи найкислішу фізіономію з усього арсеналу своєї багатої міміки.

 

«Ну, приїхали», — Жуков примружився, роздивляючись друга. На жаль, Саня не був тим типом людей, які могли непомітно злегка заплакати, а через пару хвилин поводитися, як ні в чому не бувало. Червоні плями по всьому обличчю та заплакані очі завжди видавали його з тельбухами.

 

— Я не плачу, це просто сльози, — іноді Мітяєв був вдячний Всесвіту за одну тільки можливість описувати руїни свого емоційного стану жартами з твіттеру.

 

— Я зрозумів.

 

— А ще води приніс, — голос у Сашка сиплий і гундосий, ніби хлопець ридав хвилин двадцять мінімум, а не пустив пару сльозинок, трохи розклеївшись. Тішило те, що вони з Владом знали один одного достатньо добре, щоб не соромитися таких дрібниць, бо в історії їхніх стосунків траплялися і гірші ситуації.

 

— Вистачить, щоб утопити мене в ній?

 

— Ні, але заради такої справи я готовий доволочити тебе до ванної, — Мітяєв звалився на ліжко в обнімку з пляшкою мінералки. Побачення з унітазом пішло бідолашному на користь, навіть вираз обличчя був менш незадоволений. — Тільки через кілька годин. Не думаю, що Туся буде рада побудці о сьомій ранку.

 

— Домовилися.

 

«Він не так вороже налаштований, як я думав», — Влад ловив себе на думці, що недооцінював Сашу щодо стресостійкості: він здавався тендітнішим, не таким товстошкірим, як Влад. Насправді ж у хлопців просто відрізнялися способи засвоєння інформації. Коли щось йшло не за планом і травмувало Жукова, першою його емоцією завжди була злість. Потім, звичайно, приходили конструктивніші почуття і думки, але початкова емоція дозволяла і випустити пару, і перезавантажити мозок — це не давало приймати промахи близько до серця.

У Сані голова працювала кардинально інакше. Хлопець не шукав вину у зовнішньому середовищі, а одразу думав про наслідки за найгірших розкладів. Правду кажучи, йому й привід не потрібен був, щоб подумати про щось негативне, тривога виявлялася часом у дуже смішних дрібницях. Як щоденник подяки, тільки навпаки: ні дня без ряду жахливих фантазій. Мітяєв, наприклад, до найдрібніших деталей продумував смерті всіх своїх близьких. Як і від чого вони могли б померти, як він загинатиметься від горя, який це буде день тижня, навіть яка буде погода за вікном. У нього буквально була ПІСНЯ — свого роду саунтрек до уявної смерті Влада*.

 

Це справді лякало як факт, але дивним чином заспокоювало за підсумком. Саша вважав, що найбільше в світі люди бояться невідомості. Звичкою продумувати гірші варіанти він ніби позбавляв себе цього страху і знаходив уявний контроль. Це допомагало будь-яку проблему розглядати с більш менш раціонального боку.

Підсвідомо Мітяєв навіть зараз думав так, а тому в короткі терміни міг змиритися з будь-яким результатом. Ну, а виснаження лайновими думками з роками було взято під контроль і майже зникло. Виявилося, радіти дрібницям набагато простіше, коли продумав сто різних варіантів своєї болісної смерті. Мовляв, хуйня трапляється, а це ще один привід насолоджуватися моментом.

Весь минулий вечір Саша саме цим і займався — насолоджувався, бо розумів, що хуйня так чи інакше станеться, і вплинути на це неможливо.

 

— Ти ж тепер не збираєшся послати мене на хуй назавжди? — не витримав Влад, коли зрозумів, що пауза в їхній розмові затяглася.

 

— Ой, ніби ти вперше мене відшиваєш. З роками вже імунітет виробився, не сци, — Сашко пирхнув показово.

 

— Блять, Саню, — Жуков потягнувся до друга, маючи намір обійняти, але руки, що дрібно тремтіли з перепою, зупинилися на середині шляху під поглядом Мітяєва:

 

— Ти серйозно зараз? — Саня нервово хихикнув, відсуваючи чужу руку подалі. — Чуваче, ми не можемо більше затискатись, це вже щось ненормальне. Я в порядку, правда.

 

— З яких пір стали ненормальними обійми двох друзів?

 

— З тих самих, коли один хотів трахнути іншого, а в того й на пів на шосту не встало.

 

— Я в цьому винен чи що?

 

— А тебе в чомусь звинувачують? Я просто сказав, що всі ці «мі-мі-мі» мені нахуй не здалися, — навмисне байдужий вираз обличчя починав Жукова бісити.

 

— Слухай, по-моєму, це все пахне пасивною агресією. Якщо є, що сказати — не соромся.

 

«Боже, ну чому він не може просто взяти і закрити тему? — Сашко закотив очі. — Він шукає привід посваритися чи хоче побачити, як мене вз’їбало від цього? Ну вз’їбало, звісно. Він затіяв це все щоб мене до себе прив’язати, ніби я псюха якась безвольна. І якщо я б не поліз до нього в штани, навряд чи першим зізнався, що мене не хоче. Чекав би, доки сам здогадаюся».

 

— Я в принципі не розумію, що тут обговорювати. Ми вирішили спробувати. Ти вирішив, — Саня затнувся, розглядаючи ребристу поверхню пластикової пляшки в руках. — У нас не вийшло. Не має значення, з яких причин, не вийшло і не вийшло. Але ми не можемо продовжувати так, наче нічого не сталося. Тому що затискалися ми не як друзі, і за хуй я тебе не як друг чіпав. Тож не треба додумувати: жодної агресії. Але якщо ми дружимо, чувак, то давай якось у рамках себе тримати.

 

Владу стало прикро. Він не було мети поранити, лише намагався бути відвертим. Хотів відчути, як це — відповісти нарешті на почуття людини, до якої й так ставився з неймовірною ніжністю. А насправді вся солодко-зефірна метушня й милості були лише купою лайна в чужих очах. І все пішло по пизді: коннект зруйнований, три короби образ з обох боків. Здавалося, навіть дружбу тепер доведеться відбудовувати по цеглинах.

Саня, звісно, ​​так не драматизував. Напевно, все-таки позначався великий досвід у нерозділеному коханні, але хлопець не бачив кінця світу в цій ситуації. Так, витівка невдала була від початку, але хіба він не знав про це?

Існуй хоч крихітна ймовірність того, що Жуков нерівно до нього дихає, Мітяєв відразу б помітив. Адже такі речі не з’являються з нізвідки без будь-яких передумов. Влад спалився б вже тисячу разів, на побутовому рівні будь-яке відходження від норми зчитувалося миттєво.

 

«До того ж, він не майстер спонтанних рішень. У голові Жукова все вирішує купка тарганів, яка щодня проводить голосування для вибору найгордого з усіх гордих вчинків. Щоб усе було красиво, але не надто пафосно, щоб потім годинами вийобуватися перед собою і тішити самолюбство. Перш ніж прийти до мене з розбірками, він, швидше за все, не один тиждень провів у роздумах. Тож якби Влад справді в мене закохався, я б уже триста разів це засік», — Саша бачив ситуацію правильно з самого початку, але все одно йшов на поводу своїх бажань. Віддав данину першого кохання, зробив те, про що мріяв роками, щоб поставити галочку в довгому переліку пунктів і нарешті йти далі.

Чи прикро йому було? Безперечно. Влад був втіленням ідеалу, тим, про кого думаєш «ми створені одне для одного». Неможливо безболісно смиритися з тим, що твоя «ідеальна пара» ніколи такою не була. Хотілося схопити Влада за грудки і струснути гарненько, збити жижу в його черепі до густої піни і кричати, поки голос не сяде.

 

«Ти хоч уявляєш, як мені боляче?!»

 

Але це нічого не змінило б, тільки зменшило б їхні шанси на нормальну дружбу. Зрештою, чи є сенс руйнувати те, що вже є, якщо й у самого Мітяєва любов до друга теж вже була ближче до платонічної?

 

— Давай просто… заб’ємо? — Саня мляво посміхнувся і простягнув долоню для рукостискання. Такий ідіотський жест у контексті, але Жуков прийняв його без зайвих роздумів, вчепився в долоню мертвою хваткою, наче друг міг раптом передумати. Гірше поранення своєї гордості для Влада була лише сварка з Мітяєвим. Заради миру в їхній дружбі він готовий був навіть проковтнути образу і змахнути білим прапором. — В принципі, рано чи пізно це мало статися.

 

— В плані?

 

— Якби ти вирішив тестувати себе на ґейство з якимось лівим підором, я б більше образився, — посмішка стала ширшою і єхиднішою, Саша відразу отримав грубий тичок у живіт. — Ні, ну серйозно, навіщо розпорошуватися на якісь смердючі віники, якщо поряд така квіточка, як я. Тож… чудовий вибір, чувак, пишаюся тобою.

 

***

 

«Одне питання все ж таки залишилося відкритим: чому Влад спав голий? — підперши кулаком щоку, Мітяєв методично перемішував цукор у чашці. — Можна було вирішити, звичайно, що це я перед сном влаштовував п’яні спектаклі, — цього хлопець боявся найбільше. — Але я був одягнений…»

 

Задати питання прямо Саня не міг, аж надто велика була ймовірність почути щось на кшталт «ти бухий намагався мені відсмоктати, і я з жалю погодився». У найближчі пару тижнів хотілося взагалі не згадувати про ганьбу вчорашньої ночі, яким би не був контекст, тож хлопець розмірковував про себе, скоса поглядаючи на Влада. Той, до речі, вже почав свербіти від підвищеної уваги до своєї персони, але виду не подавав. Має ж Мітяєв право на невеликі дива.

 

«В принципі, я маю спасибі сказати, що він мені їбальник не набив. Тож хай хоч не голові танцює, мені похуй», — резонно позначив Жуков, відпиваючи кави. Йому було жах, як ніяково, мабуть, тепер він зрозумів, чому Сашко роками приховував свою симпатію і не намагався з’ясувати стосунки. Адже не завжди виходить розставити всі крапки на «і». Частіше ви просто зачіпаєте вершину айсберга, жахаєтесь об’єму проблем і кидаєте справу не те що на півдорозі — на самому початку. Так вийшло й у них: запитань виникло ще більше, а відповіді, що були спочатку, зовсім не тішили.

 

— Ви, хлопці, дуже дивні з похмілля, — Туся примружилася, щось підозрюючи. — Чи нічка не задалася?

 

— СТУЛИ ПЕЛЬКУ! — в унісон гаркнули хлопці.

 

— Ого, яка синхронність! — на грубий тон дівчина не звернула уваги.

 

— Тусю. Будь ласка, — вже тихіше видихнув Саша, вгризаючись у гарячий бутерброд, щоб хоч чимось зайняти свій балакучий рот. Найменше зараз хотілося ляпнути щось жалюгідне і дати Владові ще один привід для співчуття. Мітяєв мріяв пережити цей період, перетерпіти, щоби знову почати нормально спілкуватися. Власне, Жуков розмірковував про те ж, прикидаючи в голові, як довго може продовжитися пекельна незручність між ними.

 

— Добре-добре, не гнівайся, — Наталя підхопила один із бутербродів, закочуючи очі від принадного запаху. — І чому з бадуна завжди так хочеться чогось жирненького?

 

Саша знизав плечима, Влад уткнувся поглядом у спорожнілу тарілку, лише бічним зором, нишком спостерігаючи за дівчиною. Та явно не збиралася соромитися при гостях: не вмившись навіть, сіла в позу лотоса на хитку табуретку і взялася за їжу. Розтягнута футболка ледве прикривала худі стегна, легко було розглянути тонкі лінії татуювання на стегні. Якийсь напис, але без окулярів Жуков не міг прочитати.

 

«На голові таке гніздо, наче вона волосся перекисом освітлює. І ніколи не миє. Сподіваюся, у неї немає вошок якихось… Ну чи мандовошок хоча б, — Жуков прикрив рот тильною стороною долоні, зеленіючи на очах. — Бляха, вона чавкає, коли їсть. І мукає. Звуковий супровід обов’язковий? О, боже мій. Облизує пальці. Вона що, з лісу вибігла?»

 

Витончені пальці то зникали в полоні рота, то знову з’являлися, поки Наташа, щурячись від задоволення, злизувала з них кетчуп. Владу хотілося блюванути на місці. Він мріяв блюванути. Він мріяв не дивитись, але голова сама собою відвернулася від тарілки, щоб зручніше було дівчину роздивлятися.

 

— Чувак, ти як взагалі? — сплутаний потік роздумів перервав Сашко, Жуков моргнув один раз, другий, але відчуття, що світ навколо надто хиткий, все ніяк не пропадало. Чортів алкоголь. — Давай, я пігулки пошукаю, у мене мають бути з собою…

 

— Хай піде проблюється, та й усе. Дивись, зелений уже весь, — Наталя гаденько посміхнулася, наче вміла читати думки і легко зрозуміла, що в голові у Влада відбувалося. — Учорашнє спокою не дає?

 

— Дивно, вчора наче менше мене випив… — Мітяєв спантеличено почухав маківку. Якась думка з’являлася на задвірках свідомості, але хлопець ніяк не міг за неї схопитися.

 

— Ти ж спати раніше ліг, мало, що було потім, — Туся знизала плечима, продовжуючи посміхатися. Жуков насилу впорався із бажанням задушити дівчину.

 

«Але ж він ліг спати разом зі мною. Чи ні?..» — Саша посміхнувся у відповідь і пожартував про слабкого шлунка друга, вдаючи, що нічого не підозрює.

 

*Death Cab For Cutie – I Will Follow You Into the Dark