Чужа шкіра

Не встиг Шерлок, прокинувшись, вийти зі своєї квартири, як на сходах йому зустрілася місіс Хадсон. Жінка була явно невдоволена. 

– Шерлок, майте совість. Учора півночі концерти грали! Ваша сусідка тільки з дороги! Їй би поспати гарненько, а ви тут влаштовуєте. 

– Місіс Хадсон, нічого з нею не трапиться, а мені це думати допомагає! 

– На відміну від вас, вона кожен ранок піднімається ранесенько! У дівчини навчання! 

– Сумніваюся, що воно їй допоможе, – криво усміхнувся і проскочив повз. 

З самого ранку Ема дійсно відвідала університет, але навряд чи відбула хоч одне зайняття, покинувши заклад пославшись, що їй треба на манікюр. Їй треба підтримувати цей образ так, ніби це її реальне життя. Вона знала, що за псих живе поверхом вище, і начулася про його увагу до деталей. Тут він її не викриє, як би не старався. Вона навіть завела собі соціальні мережі з купою безглуздих фотографій і таким же недалеким ніком. Чим сильніше розростеться її легенда, тим більше у неї гарантій на успіх. 

Жінка знала, що її вже досконально вивчає кожен об’єктив камери спостереження, і деякі випадкові перехожі. Старший Холмс не спустить з неї очей, поки не розчарується і не повірить її акторській грі. Тому, деякий час їй доведеться бути уважною до щонайменших деталей. А потім можна взятися і за справу. 

Флоренс упіймала таксі і доїхала до найближчого салону краси. Граціозною ходою увійшла всередину і звернулася до першої робітниці, що попалася : 

– Здрастуйте, де у вас тут можна зробити манікюр? 

А вже увечері на кухні її чекала приємна бесіда з хазяйкою будинку, чай і телепередачі про моду. 

– Як ваш перший день в університеті? – запитала місіс Хадсон. 

– Мабуть університет такий хороший, що там роблять манікюр, – до приміщення увійшов Шерлок. – Або хтось розпочав з прогулів. 

– Шерлок! – вигукнула домоволодільниця. – Що ви таке говорите! 

– Як ви дізналися? – Перелякано розкрила очі Ема. 

Хоча їй здавалося, що тут вона переграє. 

– Немає толку пояснювати, ви все одно не зрозумієте, – бридко посміхнувся чоловік і вийшов геть. 

– Пробачте його. Іноді він нестерпний, – зітхнула Марта. 

– Я дійсно не прогулювала, – зітхнула скривджено Ема. – Просто занять було мало. 

– Я вам вірю, дорогенька, не хвилюйтеся. Врешті-решт, я б не засудила. – підморгнула завзято місіс Хадсон. 

Після чаю Ема спустилася до себе. Тут вже розставили нові меблі, і біля каміна можна було поніжитися на дивані. Для речей біля стіни в спальні розмістився великий гардероб, а навпроти дзеркало в повний зріст. Квартирка помалу обживалася, набирала природного для її нової особи вигляду. Перед одним лише не утрималася. Настроїла стареньке піаніно, що стояло у вітальні. Це єдине, що дозволила собі залишити від себе справжньою, інакше так і з глузду з’їхати недовго. 

Інструмент довгий час використовувався як підставка для всякого мотлоху, а Флоренс подарувала йому друге життя. Хто чіплятиметься до гри на піаніно? Мало хто на нім уміє грати? Музична школа – це один з кругів пекла який проходить більшість перед дорослішанням. Нічого дивовижного в цьому немає. 

Як і вчора вона збиралась спати, і вже знала, що з хвилину на хвилину почнеться концерт на скрипці. По цьому підготувалася. Ледве смичок торкнувся струн, як вона піднялася з ліжка, вийшла у вітальню і, всівшись на табурет, відкрила кришку інструменту. Торкнулася пальцями клавіш і, почекавши відповідного ритму, заграла. Мелодія спліталася в чудовий дует, та ставала то неймовірно гучною, то ледве чутною. Чи швидкою і загрозливою, а іноді тонкою і плавною. 

Ніхто в цьому музичному поєдинку не бажав здаватися, і півгодини, а може більше, скрипка сперечалася з фортепіано. Поєдинок, відчутний лише на слух, проте досить заворожливий. Врешті-решт, чоловік поступився пані і затих першим. Ема тут же поспішила вискочити в коридор і, склавши руки рупором, крикнула, закинувши голову вгору: “Браво! 

Їй не відповіли. “Не дивно”, – подумала самовдоволено. 

Наступні декілька місяців це траплялося регулярно. Хоч Емма і уявляла собі, в що це може вилитися. Він міг би запідозрити її. Міг зацікавитися, і тоді, здавалося б все, кінець. Але цю витівку вона могла легко собі дозволити. Навіть якщо він перериє нижню квартиру в її відсутність, то не зможе знайти нічого, що вказує на фальшивість її життя. 

Все залишалося як і раніше: детектив відпускав в її адресу образливі жартики, на які вона не могла відповісти лише через обставини, а тільки нерозуміючи кліпала очками. Настане день, коли їй вдасться висловити йому все, що накопичилося за цей час. 

Як і передбачалося, старший братик дуже скоро припинив стеження за новою сусідкою, не розгледівши в ній рівно нічого. А це означало лише одне. Скоро вона зробить те, за чим сюди і явилася. Зможе скинути цю огидну їй шкіру і стати собою. 

В один день вона, як і завжди, пішла на навчання. Але не стала відсиджувати зайняття як раніше. Аби як, але Ема все ж відвідувала університет, де їй не розповідали абсолютно нічого нового. Але для історії студентки це було важливо. 

Після першого заняття вона спіткнулася на сходах, підвертаючи ногу. Її без проблем відпустили до лікаря, який насправді був їй не потрібний. Ледве вона сіла в таксі, як кульгавість різко пройшла, як і її кривляння із зображенням болю. Вона назвала не ту адресу, куди їй було необхідно, а лише місце поблизу. Так було треба. 

Того вечора ж, повернувшись додому, детектив і доктор виявили біля будинку декілька машин, які зазвичай присилав Майкрофт. Шерлок незадоволено скривився. 

– Боже, що він тут робить, біс візьми? – пробурчав, входячи у будинок. 

 Їх з порогу зустріла мелодія фортепіано з сусідньої квартирки внизу. Чоловіки переглянулися і по мовчазній домовленості спустилися на звук. 

Те, що відкрилося їх поглядам, викликало у одного питання, у іншого просто здивування. 

За інструментом сиділа та ж Ема, вона продовжувала грати, ніби нічого не відбувалося, поки на неї були спрямовані дула безлічі пістолетів. Люди Майкрофта оточили її, залишаючи просвіт лише з боку Майкрофта, який спостерігав за концертом. 

– Якого Біса?! – крикнув Джон. 

– Чш! – старший Холмс приклав палець до губ. – Нехай дограє. – Сказав ледве чутно. 

З півхвилини усі в кімнаті мовчали, звучала лише музика, а потім стихла і вона. Ема граціозно стрепенулася і закрила кришку інструменту. Встав з місця і Майкрофт, поправляючи свій костюм. 

– В чому причина цирку, Майкрофт?! – Шерлоку було не під силу стримувати невдоволення. – Якого Біса ти приперся? 

– Забрати цю пані, братик. – усміхнувся старший-Холмс, киваючи у бік Еми. 

-Заради Бога, що вона могла зробити? – детектив зневажливо пирхнув. – Вкрала блиск для губ? Я заплачу за нього, аби ти забрався з цього будинку. 

– Вкрала, правда не блиск. – Зітхнув незадоволено Майкрофт. 

– Ема? – засміявся Шерлок. – Подивися на неї, це її швидше обкрадуть, ніж вона. 

Усю їх розмову Ема лише посміхалася, переводячи погляд від одного чоловіка до іншого. 

– Ця жінка, братик, обвела тебе навколо пальця, як останнього ідіота. Її ім’я Мадлен Нері, шпигун і замовлений вбивця. Жила під твоїм дахом майже півроку, розігруючи наївну блондинку.  — Перевів погляд на неї і поблажливо додав, — Мадлен, закінчуй із театром, зніми це.

 — Нарешті.  — Полегшено зітхнула і стягнула перуку, розпускаючи своє досить довге чорне волосся, що ховалося під сіточкою.  — Якщо збираєтесь мене вести, то принесіть і у що переодягтися.  У речах Емми я не поїду.

 — Ми приїхали не забаганки твої виконувати, — фиркнув Майкрофт.

 — Ну, нехай тоді твої хлопчики стріляють, а я більше ні хвилини не збираюся ходити в цьому рожевому халаті, інакше застрелюся особисто.

 Шерлок усміхнувся такому нахабству.  Джон шоковано мовчав.  Британський уряд напружено видихнув і надіслав комусь повідомлення.

 — Якщо вже нам випала хвилина, не хочеш щось сказати?  — спитав Майкрофт.

 — Так, мабуть, хочу.  — Мадлен обернулася до Шерлока.  — Жарти у вас, містере Холмсе, зовсім огидні й не смішні.  Мені здавалося, що з інтелектом розвивається і гумор, але ви є живим прикладом того, що це не так.

 —Зате ваша акторська гра була чудовою,— посміхнувся жваво він.  — Знав би я, що ви за жінка, підбирав би слова.  Те, що не застрелили у зручний момент, чиста удача.

 — Звичайно вона не стріляє.  Її почерк — отрута.  — посміхнувся Майкрофт.

 Емма проігнорувала його старшого брата та награно зітхнула.

 — Спочатку я хотіла завести дрібну псинку, ту, у якої ще бантик на маківці, виглядає, як мочалка, і гавкає пискляво.  Скажіть спасибі, що я цього не зробила, – Мадлен закинула ногу на ногу, – видресувала б її гадити вам під двері, хоч злість би зганяла.

 — Дякую, що передумали, — кивнув Ватсон.

 — Місіс Хадсон би не дозволила, — скривився Шерлок.

 — О, я з нею про це говорила.  Ми разом навіть кличку придумали,— розтягла губи в посмішці Мадлен.

 — І яку ж?  — поцікавився Джон.

 – Шерлок.  Відповідне ім’я для відповідної істоти.

 —Брешете,— посміхнувся Шерлок.

 —Брешу.  Ми з місіс Хадсон зійшлися на ім’я Міні.  Але наодинці я б тільки й кликала її вашим ім’ям.

 — Ви закінчили обмін люб’язностями?  — втрутився Майкрофт.

 — Ох, у мене стільки цих люб’язностей накопичилося, боюся, що за день не впораюся,— посміхнулася Мадлен, наче розмовляла з друзями.

 Двері відчинилися, до кімнати зайшла жінка з одягом у чохлі.  Чоловіки за командою начальника опустили зброю та відійшли до стіни.

 — Надягай і поїхали, — скомандував старший брат голосно.

 Їй простягли речі, привезли сувору чорну сукню до колін.  Із розміром навіть не помилилися.

 Але тільки нога Мадлен зробила крок до спальні, як пістолети знову націлилися на неї.

 — А де мені перевдягатися на вашу думку?  Тут?

 — Випускати тебе з уваги собі ж дорожче, — скривився Майкрофт, — переодягайся тут.  Думаю, ти нікого в цій кімнаті не вразиш голим тілом, хіба що мого братика, але, гадаю, він це переживе.

 Мадлен зневажливо хмикнула, гордовито піднявши носа, і скинула тонкий халат на підлогу, залишаючись в одній невагомій білизні, яка на ній навряд чи виднілася.  Доктор Ватсон присоромлено відвернувся.  Холмси ж, як ні в чому не бувало продовжували на неї дивитися.

 — Сказала б, що ви хами, — промовила спокійно, крутячи в руках вбрання в пошуках блискавки.  — Але ви скоріше шанувальники прекрасного.

 Майкрофт відвів погляд, не бажаючи брати участь у цьому фарсі.

 Вона одягла сукню, зовсім не віддаючись поспіху, і звернулася до присутніх:

 — Хтось тут допоможе дамі застебнути блискавку?

 Повисла тиша.  Старший Холмс не збирався цього робити, Джонові було ніяково, а солдати тримали зброю.

 Залишався лише Шерлок, який важко зітхнув і наблизившись виконав прохання.

 —Дякую,— посміхнулася та награно і чуттєво.

 — До ваших послуг, — він гострив у відповідь.

  За хвилину Мадлен вивели, останнім будинок покинув Майкрофт, коротко попрощавшись з усіма.

  Джон нервово ходив з боку в бік, роздумуючи над тим, що сталося в голос.

 – Дідька лисого!  Майже півроку в одному будинку з нами жив найманець!  Та ще який раз за ним особисто твій брат приїхав!

 Шерлок мовчав, посміхаючись.

 — Шерлок!  Не мовчи!  Як ти міг проґавити таке?

 — Розумниця!  — Вимовив сам собі детектив.  — Яка ж вона розумниця!  Який талант, Джоне!  Провела і мене, і братика!  — вигукував із враженням.  — Вона буквально влізла в чужу шкуру!.. Ох, ця дама не дурна.  Зовсім не дурна!

 — Господи, а що ж тоді зі справжньою Еммою… — Ватсон затулив руками обличчя.

 — їй точно не пощастило пережити знайомства з міс Нері.  На відміну від нас.  — підморгнув задерикувато й поспішив на верхній поверх у свою квартиру.