— Бо я тебе кохаю..

Незважаючи на такі буденні “приколи”, вони продовжували жити разом, спати в одному ліжку, їсти за одним столом і далі за списком. А найбільше за все хлопці любили вихідні, які збігалися: ті чарівні дні, коли можна всю ніч просидіти з декількома баночками пива за приставкою і потім прокинутися після обіду, приготувати щось разом, знову повернутися до ліжка і дивитися якийсь серіал. Останній їхній вихідний був схожим на попередні, але від цього не ставав менш улюбленим.

 

Льоша звик прокидатися рано-вранці, бо справи не чекають: там подзвонити, там списатися, там зустрітися, там відфоткатися, там комусь допомогти, – отже, підйом не пізніше восьмої тридцять і обов’язково сніданок після – для нього це все давно увійшло до звички. Валік, на противагу, любив влягатися ближче до ранку і вставати бажано десь по обіді, але в дні, коли були кварталівські репетиції чи зйомки на Ютуб, раніше десятої ніхто носа з-під ковдри все одно не висовував.

Ритм життя Вела Олексію на початку стосунків, а саме тоді, коли з’їхалися, дуже не подобався, та і зараз теж не те що б надто імпонував, але він просто змирився та відпустив. Звичайно, важко буває, коли Міхієнко напідпитку повертається додому зрання близько четвертої години і всіма способами намагається приховати свою присутність, що означає приблизно наступне: все, що може видавати звуки, зробить це. Це вже не було несподіванкою для втомленого Льоші прокидатися під концерт, де хедлайнерами виступають дзеленчання ключів, грюкіт скинутого взуття, скрипіння підлоги, клацання вимикача і звісно шепіт організатора цього перформансу, що сварить неживі предмети через їхню надмірну гучність. Якщо декілька місяців тому Дурнєв щоразу після такого дійства обіцяв виселити свого хлопця назад на Лівий берег, порушуючи проблему алкоголізму, а потім слухав захоплюючі історії на кшталт байок про Миколу, який впав зі стільця, що “робить вжух по осі”, що з п’яної на людську перекладалося як який обертається, і вкладав поруч з собою Вела, котрий не говорив, а муркотів про любов, то зараз же він просто мстить ранками дуже сильною мстьою. Наприклад, коли Валік вчергове затримався після афтепаті після зйомок “Підкатів” і повторив “улюблену” Льошею “Симфонію звуків”, як вони це звали між собою, то той прикинувся, що не прокинувся і дав поспати їм обом дві години, а потім о восьмій під найнеприємніший звук айфоніського будильника встав, увімкнув телевізор на “Ранок з Україною”, де Анатолій Анатоліч з Лілею Ребрик спілкувалися з черговим героєм нового сезону “Маски”, забрав пульт з собою до ванної і під шум води ловив уривки фраз Валіка, що матюкався.

Коли вийшов, побачив доволі цікаву картину під назвою “Нестандартні місця для сну”, або ж “Валентин і пилосос”, або ж “Як відчути себе безхатьком в квартирі на Мінському масиві”, коротше кажучи, комік втік до найвіддаленішої від телевізора кімнатки в квартирі – комори, сів на підлогу, сперся о полички з коробками з-під кросівок, обійняв пилосос і задрімав. Льоша на це тільки усміхнувся, сфоткав його декілька разів на пам’ять, розбудив, відправив до кімнати, обіцяючи більше не катувати ранковими передачами, дістав з холодильника залишки вчорашньої лазаньї та кинув у мікрохвильовку – автор шестиранкової мелодії обійдеться. А щодо мсті.. Ну не міг він на Валіка довго злитися: вони ж не діти вже давно, тим паче ви взагалі бачили ту незручну позу, в якій Вел сидів в коморі? Ось Льоха бачив і зрозумів, що їм ще не вистачало, аби в того в спині нерв заклинило, тож вибір був очевидним і знову на користь Валіка.

 

Міхієнко прокинувся о другій дня і першим же, що він зробив, стала перевірка Телеграму на наявність повідомлень від Кицюні. Вони були наступного змісту: “Доброго ранку)) Кохаю! Помий посуд”. Валік не любив мити посуд взагалі, тим паче, коли дізнавався, що останнє, що потребувало лише розігріву в мікрохвильовці, було безжалісно з’їдене вже не пестливим “Кицюнею”, а “котом паршивим”. А ні, так звана помста Дурнєва подалася не лише холодною, а ще й брудною і з залишками соусу по всій площині.

 

— Льошик, ти зараза! – замість “люблю” голосовим повідомленням полетіло в закріплений чат.

 

Тільки ввечері, коли Льоха, повертаючись зі свого офісу, заїхав в офіс до Левів за одним конкретним левом, Валік вибачився за ранкову виставу і цьомнув свого принца на сірій Ауді.

 

Незважаючи на такі буденні “приколи”, вони продовжували жити разом, спати в одному ліжку, їсти за одним столом і далі за списком. А найбільше за все хлопці любили вихідні, які збігалися: ті чарівні дні, коли можна всю ніч просидіти з декількома баночками пива за приставкою і потім прокинутися після обіду, приготувати щось разом, знову повернутися до ліжка і дивитися якийсь серіал. Останній їхній вихідний був схожим на попередні, але від цього не ставав менш улюбленим.

Прокинулися хлопці за традицією близько другої дня, коли весняне сонечко мало б своїм промінням пробиватися крізь не щільні штори, заливаючи кімнату світлом, але так не сталося, бо погода – примхлива пані, і вирішила посумувати: нагнала вітром хмар та увімкнула контрастний дощ. Першим розкрив свої очі Дурнєв і незадоволено примружив їх, розглядаючи сіру смужку між шторами. Вставати не хотілося, тим паче він так зручно вмостився головою на Валікових грудях, але все ж довелося, адже випите пиво натякало на необхідність підйому. Вел вже прокинувся від льошиного виплутування з-під ковдри, щось буркнув про чергову ранкову каторгу, розвернувся в сторону великого вікна і тої смужки неба, знову буркнув, але цього разу було не розібрати, чи то було про погоду, чи то про геніталії, чи то поєднано. Фактичним вставанням можна було назвати момент, коли Міхієнко таки підняв дупцю і відніс її до ванної кімнати. Повернувшись до спальні, свого хлопця він там не знайшов, пройшовся до кухні, де вже і побачив за столом заспаного Льошу, який спостерігав за шипінням аспірину в склянці.

 

— Доброго ранку, – Вел налив собі в чашку мінеральної води та сів напроти.

— Недоброго обіду, – Льоха підпирав голову долонею.

— Чого ти?

— Та таке, голова болить, начебто багато не пили, а так гуде.. І дощ цей..

— Льош, це старість, – Валік посміхнувся, але тому, кому було адресовано, його жарт не сподобався, що стало зрозуміло з закочених очей.

— Знайшовся тут молодняк, у нас різниця три роки.

— І оце мене за три роки так від пива вестиме. Жах. А, і головне не забути перед цим на зйомках з дівчатами наобніматися і пляшку шампанського уграти, – Валіка ну зовсім трошки зачепив інцидент з минулого вечора.

— Я вже казав, що то Діма з Тимуром для інтеграції вигадали.. І взагалі, якщо ти не помовчиш, то не дізнаєшся, як воно буде через три роки, – влігся чолом на холодну поверхню дерев’яного столу.

— Бу-бу-бу, що за погрози. Ну хочеш, я тобі чогось смачного приготую?

— Ти ще питаєш? – Льоша жив за правилом “їжу не пропонувати – можу не відмовитися”, особливо коли її походження було з-під майстерних рук Вела.

— Шакшуку будеш? – на що отримав піджаті від невдоволення губи: до минулого тейку про їжу можна додати, що дехто зовсім трохи примхливий. — Добре, може омлет?

— А можна якось без яєць сьогодні?

— Я тобі позавчора теж саме казав, – Льоха закотив очі, — о, таке теж тоді бачив, – тут і слів не треба, щоб описати емоції голодного чоловіка, який замість чогось ситного отримує приколи з їхнього інтимного життя. — Ну не роби морду пісєю, тобі не пасує.

— Ва-аль, зупиняй цей конвеєр генітальних жартів.

— Ти хотів сказати геніальних? – Дурнєв покачав головою зі сторони в сторону, — Добре, не буду. Повернемось до сніданку: на сирники згодний?

— Ось це так, ось це подобається, – Льоха посміхнувся так широко, як тільки вміє, через що Валік і сам заусміхався.

— Зі сметанкою?

— Зі сметанкою, – кивнув і знову розлилася посмішка на його обличчі, як річка навесні.

 

Валентин підійшов до холодильника, попорпався там трохи, дістав масло, пакет з сиром, яйце, глянув на нього, згадуючи розмову, що була кілька хвилин тому. Поки він копирсався в шафці, дістаючи звідти борошно, звичайний та ванільний цукор, Льоша сходив в кімнату за ноутбуком, вмикнув фоном більше для Валіка “Аббу”, а сам засів спостерігати за своїм хлопцем: ну дуже він любив цю справу!Ось начебто людина просто готує, що в цьому такого? А от і ні, то ви просто ніколи не кохали..

Для уявних оточуючих Валік просто перетер сир через сито, додав туди жовток і два види цукру, перемішав це все, додав борошна, ще раз перемішав, зліпив з того сирнички і кинув їх на сковорідку, а для Дурнєва то було наче цілий фільм: ось Вел взяв миску, ледь не перекинув чистий посуд назад в раковину і тихенько матюкнувся, поставив її на стільницю, паралельно шукаючи ложку, після почухав голову, думаючи, що робити далі, з шухляди дістав сито, наклав на нього сиру, почав перетирати. Раптом йому здалося, що виделкою то робити простіше, дістав виделку, трохи потер, зробив висновок, що різниці ніякої, і повернувся до ложки. Поки тер, то висовував язика, то підспівував, коли закінчив з цим, кинув брудне сито до рукомийника, потім взяв до рук яйце, приміряючись, розбити його об миску чи ножем, обрав ножем, легенько стукнув – не пробив достатньо, стукнув ще раз – вийшло, згадав, що не знає, куди подіти білок, дістав стакан, над ним, качаючи по моцним долоням яйце, відділив жовток, вкинув його до сирної маси, швидко омив руки та ложку заразом, і повернувся до роботи. Насипав пару ложок цукру, пальцем обтер прибор, до якого налипли солодкі кристалики, подумки прописавши собі фейспалм за те, що не витер рушником мокру ложку, облизав палець, узяв виделку – все-таки згодилася – перемішав усю масу, спробував так, наче куштував найдорожчий кокаїн, засумнівався, зробивши губами качечку, примірився ложкою і додав ще трохи, потім вже з пакетика сипанув ванільного, ще раз перемішав, потім різко повернувся на Льошу, наче хотів застукати на гарячому, побачив, як той лежить головою на столі та спостерігає за готовкою, підморгнув, отримав свій повітряний поцілунок, повернувся до сирників. Відкрив пакет з борошном, матюкнувся, бо трохи розсипалося, витер його ганчіркою, взяв ложку і нею набрав потрібну кількість для тіста, замісив, кінчиком пальця набрав трохи тої маси, спробував, хмикнув, що означало, що непогано вийшло. Дістав пательню, ледь не перекинувши інші, бо “киць, ну скільки разів я просив не ставити їх одна в одну”, увімкнув плиту, поставив на неї сковорідку, згадав, що не сформував кульки, цокнув, вимкнув плиту і дістав досточку, присипав її борошном, з одного боку побільше, щоб обмокнути туди щось середнє між кульками і шайбами, накатав таких вісім штучок, помив руки і нарешті повернувся до пательні, коли поставив, відрізав дебелий шматок масла, кинув його плавитися. Коли носом відчув приємний запах, обережно виклав майбутні сирнички на сковорідку і став чекати на золоту скоринку.

Тут Льоша розумів, що час діставати тарілки та сметану, вставав з-за столу, обов’язково заглядав у сковорідку, звідки по всій кухні розносився шалений сирно-вершково-ванільний аромат. Коли поставив поруч з плитою дві тарілки та увімкнув електричний чайник, став за Валіком, який щойно закінчив перевертати сирні шайби, обійняв його, схрестивши руки на животі.

— Що за прилив любові? – Вел відклав лопатку і поклав свою руку на Льошину.

— Не знаю, захотілося, – не брехав: чи то аромат, що царював у приміщенні, чи то Валік, що царював у його серці, так подіяв.

 

Стояли так, поки не прийшов час знімати їхній сніданок з вогню. Олексій неохоче відійшов від Валіка, піджав губи і сів за стіл, чекаючи, поки йому подадуть тарілку з тільки-но підсмаженими сирниками, добре залитими сметаною. Вел приєднався хвилиною пізніше, бо розливав кип’яток по чашках із заваркою.

— Смачного! – подав чай.

— Навзаєм, – взялися за прибори, а на фоні вже грав Півоваров.

 

Далі день пішов майже за звичним планом: Льоша відкопав новий серіал на Нетфлікс, увімкнув фоном, бо відпочинок відпочинком, а Альона, яка вже близько тижня чекала, поки пан Олексій нарешті прочитає умови контракту з новим спонсором і винесе вирок, готувалася слати свого керівника на три ну дуже веселі букви; Валік також не був зацікавлений у перегляді чи то драми, чи то горору – там було неясно, бо відверто шляпа – тож він скролив стрічку Твіттера, гигикаючи з мемчиків.

На третій серії, коли чоловіки остаточно розчарувалися в сучасних серіалах, Міхієнко вирішив, що хорошою ідеєю було б розім’ятися, бо зранку зарядку пропустив, та і не до неї було, коли Киця голодний сидів.

Якось Валік до того, як не з’їхався з Льошею, снідати снідав по днях ледаря, але щось такого прям не виробляв, ну бутерброд, ну омлет, але то було не принципово, головне забити шлунок, а зараз.. Варто було тільки глянути на цього горобчика в оверсайз футболці і шортах на тонких ногах, і у Вела вмикався режим бабусі Валі, яка без пиріжка в зубах з кухні не випустить.

 

— А що це таке в нас відбувається? – перше, що спитав Льоша, коли відірвав погляд від ноутбука.

— Трохи м’язи розім’яти треба, бо спина завтра стовідсотково нагадає пропуск зарядки.

— І давно ти ці зарядки робиш? – з піднятими бровами Льоха спостерігав, як його хлопець крутить тулубом. Таку вправу тільки “стриптизером” називати можна.

— Місяць десь, – пішов схожий рух, але вже стегнами.

— А чому я не знав?

— Хто рано встає, тому Бог не дає, – хмикнув чоловік і перейшов до іншої вправи, розминав коліна.

— Кхм.. Ва-аліку, а давно ти до лав святих записався? – Дурнєв відклав ноутбук і вже із захопленням споглядав цю раптову фізкультхвилинку.

— Та давненько.. З тим, як ти часто буваєш вдома, в ченці можна постригтися.

— Чия б корова.. Я, на відміну від тебе.. – не договорив, бо Валік вирішив показати “кішечку-собачку”.

— Шо кажеш?

— Шо кажу.. На відміну від тебе, я вдома хоча б ночую.

— А я хіба не ночую?

— Як довго ти збирався приховувати такий прогин від мене? – підвис Льоша на моменті чергового вдиху.

— А ти не цікавився, – Валентин перевернувся на спину і ліг на прохолодний ламінат, готуючись до нової вправи.

— А.. – знов не дали завершити кляті рухи Льошину думку, – це вже на “Онліфанс” продавати можна, – прокоментував, коли Валік почав качати дупцю підніманням тазу догори.

— Я ще не таке можу, – підморгнув.

— Я на тебе до суду подам за зваблення, – аж очі долонею прикрив, коли чоловік затримався у верхній точці і почав рухати стегнами трохи доверху, – закінчуй цю порнографію, поки Альона не вилізла через екран ноута, щоб прикінчити мене за затримку доків.

— Не подобається?

— Подобається, звичайно, але давай не зараз.

— А я нічого і не пропонував, – лукаво посміхнувся, – я в душ, а потім готувати вечерю, – еротично-приколістично провів долонею по дверях і пішов до ванної, залишаючи Льоху один на один зі стояком і важливим документом.

 

З’явився Дурнєв на кухні, коли гриби вже смажилися разом з куркою, прийшов саме на аромат і трошки мабуть невчасно для Валіка, який в еірподсах слухав альбом Дантеса, а саме пісню “Дєвочка”.

 

— Ей, Льошечка, скажу тєбє, как єсть: давай с тобой лєґалізуєм секс, красівий і нєжний, как дим, пока ти со мной, я буду молодим, – тихенько наспівував чоловік, періодично помішуючи курячо-грибну суміш з вершками.

— Попрошу Вову, щоб він перезаписав пісню, мені твій варіант більше подобається, – Валік здригнувся від неочікуваності, але наїжджати за переляк не наважився, бо не слушний момент.

— Давно ти тут?

— Зовсім ні, ось тільки-но за покликом серця прийшов, – коли Міхієнко зняв пательню з вогню і додав макарони “бантики” в киплячу воду, Льоха пройшовся до нього і знову обійняв, але в цей раз не зі спини, а спереду.

— Голодний? — так і стояли: Вел опершись дупцею об стільницю, Льоша впритул до нього.

— Угу, – кивнув той і почався ластитися до долоні свого хлопця, що гуляла у волоссі.

— Хвилин вісім ще і буде готово, – перемішував пасту так само, не відпускаючи чоловіка, бо той і не заважав: за ці місяці такі пестощі перетворилися на ритуал, без якого і вихідний не вихідний.

 

Їли як завжди під зачароване смакування Льоші, який після кожної виделки готовий був тут і зараз віддатися Валіку, наче смачніше жодний кухар з зіркою Мішлен в житті не приготує, хоча, напевно, так і є, бо готувалося це для нього з усією любов’ю, що мав в собі Вел.

 

— Дай сюди свої золоті пальчики, я їх розцілую, – після того, як тарілка була чистою, таке як кицькою вилизана, Дурнєв зробив висновок про з’їдене, відкинувся на спинку стільця і дивився на Вела, максимально задоволеного своєю роботою.

— Дещо інше цілуватимеш трохи пізніше, – той у відповідь підморгнув.

— Ти жахливий! – Олексій закотив свої очі.

— За все є своя валюта.

— Ти б ще Цезар приготував, щоб за ескортним каноном, – обидва загигикали.

 

Далі вже говорили про плани на наступний день: Міхієнко ну дуже вчасно згадав, що вдень треба на репетицію “Кварталу”, на яку текст вивчити було б непогано, а ввечері в школу Імпров, куди в якості гостя він вже місяць запрошував Льошу, але той пручався; у його партнера справ трохи більше, бо з дуже раннього ранку потрібно бути на СТО, щоб до дев’ятої встигли полагодити машину, а далі зйомка інтеграції за містом – навіть далі, ніж Лівий берег.

Коли наговорилися, посуд залишився на Льосі, бо, як би сильно той не пручався, Валік своїм “значить, будемо доставкою харчуватися” все одно переконував.

Перебралися до спальні, коли на годиннику було близько половини десятої. Влягатися ще було рано, тож Валік, перевдягнувшись у футболку для сну і стягнувши шорти, заліз під ковдру, узяв до рук нещодавно куплену книгу – щось зі світової класики – подумки відрахував п’ятдесят сторінок від місця, де декілька днів тому зупинився, і почав читати.

Льоша ж спочатку сходив почистив зуби, потім ще трохи наодинці з ноутбуком посидів у студії, а коли замерз, пішов під ковдру до свого хлопця. Там продовжив моніторинг соціальних мереж і, задовбавшись від нескінченних сторіз, почав ластитися до Вела, очевидно не готового відриватися від книги, бо залишалося ще десять сторінок до закінчення задачі на сьогодні.

— Киць, ну перестань.

— Твій киця хоче, щоб на нього нарешті звернули увагу.

— Ну почекай трохи, – Льоша тільки хмикнув, але руку з живота хлопця не прибрав.

— Не хочу, – вагався робити задумане чи ні, вирішив – встав, вимкнув світло і повернувся до ліжка.

— Та який ґедзь тебе сьогодні вкусив? – Міхієнко увімкнув лампу, яка враз залила кімнату рожевим кольором, і намагався вчитатися в написане Сартром.

— Ну, Вальк, облиш ти ту книгу, – Валік цокнув, закрив книгу, бо зрозумів, що дочитати йому точно не дадуть.

— Задоволений? – Льоха був би не Льохою, якби не добився свого, отака в людини натура..

— Ду-уже, – вклав свою голову на груди – місце, де ще нещодавно була книжка.

— Льош, їй-Богу, ти і мертвого задовбеш.

— А ти проти? – почав піднімати голову.

— Лежи вже, – Вел притиснув до себе Льошу ще сильніше, намагаючись вгамувати такий порив.

— Валік? – після декількох хвилин мовчання озвався Олексій.

— Мм?

— А ти мене любиш?

— Люблю, – на видиху проговорив.

— А я тебе ні.

— Що?! – Міхієнко з недовірою повернув на автора минулої репліки голову і з цікавістю вигнув брову.

— Бо я тебе кохаю, – і задоволений своїм приколом, розтягнув рот у посмішці.

— Ну ти і дурний, – хмикнув Вел.

— Я йому тут в коханні зізнаюся, а він обзивається. Чємодан, мєтро, Позняки – знаєш таку промовку? – від невдоволення зробив губи качечкою.

— Пха-ха-ха, і я тебе кохаю, Льош, кохаю, чуєш? – підтягнув його до себе і легенько, майже нечутно, поцілував у губи.

 

Дурнєв знов повернувся у вихідне положення, тобто поклав голову на грудну клітку Валіка, перекинув руку через його живіт, щось ще щебетав про переписку з Альоною, а Вел в свою чергу обіймав спину того, наполовину слухав, наполовину літав у своїх думках, згадуючи, як вони вперше зізналися один одному в тому, що щось відчувають(звичайно, така досить цікава розмова сталася на наступний день, як Валік прокинувся без спідньої в чужій квартирі, але то вже деталі), ще він згадував, як ніяково було в перший місяць, коли приховували від усіх, що мають трохи більше спільного, ніж робота, як Андрюха з Колею приколювалися, що він від них до більш перспективного блогера втікти надумав і всі секрети майбутніх шоу розказує, як Вова Дантес, неочікувано заскочивши до товариша в гості на посиденьки з пляшкою віскі, став першим, хто дізнався про маленьку таємницю, Шибаєв випустив з рук каву, випадково побачивши їх за поцілунком в авто, як Льоша вперше спробував його їжу і потім ще три дні змушував готувати одну і ту ж саму страву, як потім жалівся, що набрав, але просив добавки, як вони вперше злітали у відпустку і згоріли в перший день на сонці так, що єдиними пам’ятками, які їм вдалося подивитися, були готельний телевізор та кондиціонер.

— Ти мене взагалі слухаєш? – але відповіді не почув, бо адресат тихенько дрімав з посмішкою на обличчі.