Відверта розмова

Опис: Після бійки з перевертнем Вінчестерам потрібно дещо обговорити.

Болісно скривившись, Сем стягнув куртку з плечей і кинув її на диван. Була глибока ніч. Лише кілька хвилин тому поліція забралася геть з будинку Беккі, забравши і мертве тіло. Тіло його брата. Точніше перевертня, що вкрав його обличчя.

А це означало, що Дін нарешті міг зайти всередину, не боячись копів.

За кілька хвилин після того, як старший брат застрелив свою надприродну копію, що вбивала невинних, використовуючи обличчя їх рідних та близьких – і його обличчя, врешті-решт – довелося викликати поліцію, аби ті зафіксували, що маніяк на ім’я Дін Вінчерстер, якого вони розшукували, був убитий. Застрелений зі свого ж пістолета під час нападу на рідного брата – Сема Вінчестера та його подругу Ребекку Воррен.

Сем був упевнений, що в новинах скоро напишуть про те, як йому «довелося вбити збожеволівшого брата, захищаючи себе».

Але зараз його це не хвилювало. Вони з Беккі тільки закінчили розмовляти з поліцією і все, чого він бажав – переконатися, що його подруга в нормі. Вигляд у неї був страшенно змучений. Звичайно, знущання божевільного маніяка і години проведені в підвалі точно не пішли їй на користь. Але не дивлячись на це все, обличчя Беккі виражало полегшення. Не тільки тому, що цей кошмар нарешті закінчився, а тому, що її брат зовсім скоро буде на свободі.

Рипнули двері, на порозі з’явився Дін. Він повільно оглянув пануючий довкола безлад – наслідки сутички Сема з перевертнем – і зосередився на закривавленому обличчі брата. Сем поглянув на Беккі:

– Як ти? – поцікавився він, хоча здогадувався, якою буде відповідь. Беккі тільки-но дізналася про існування монстрів і про те, що один із її приятелів їх винищує.

– Не знаю, – призналася вона, дивлячись спочатку на Сема потім на Діна. – Важко усвідомити це все. Але вони сказали, що Зака скоро відпустять, тому… Гадаю, все налагодиться.

Сем кивнув. Повисла гнітюча тиша.

– Беккі, якщо ти хочеш, щоб ми звалили звідси куди-подалі… – почав він, але дівчина його перервала.

– Семe, не вижену ж я вас посеред ночі. Тим більше після всього, що ви для нас зробили. – Беккі обхопила себе руками, неначе все ще намагалася зігрітися після холодного підвалу. – Напевно, я піду прийму душ і змию нарешті цей сморід, а ви… влаштовуйтесь. – Вона вказала на два ідентично-дзеркальні диванчики у вітальні. Сем кивнув і Беккі попрямувала до ванної, але проходячи повз Діна, зупинилася.

– Діне, – почала вона тихим голосом, – не дивлячись на те, що той монстр виглядав як ти, я тебе не звинувачую.

Дін кивнув їй, дякуючи.

– І він теж. – продовжила Беккі, скосивши погляд на Сема.

Дін нахмурився.

– Добраніч, Беккі.

Хмикнувши, дівчина залишила братів наодинці.

Сем тим часом влаштувався на дивані, притиснувши пальці до скронь. За останню добу його двічі вирубали ударом по голові, тож тепер та нестерпно боліла.

Спостерігаючи за муками брата, Діну хотілося піти забрати тіло того виродка з моргу і нашпигувати його ще десятком срібних куль.

Але замість цього Дін попрямував до холодильника і дістав лід.

– Тримай, – сказав він, протягуючи лід Сему.

Той тільки вдячно промугикав щось у відповідь та приклав пакет до хворої голови.

– Як твоя спина? – поцікавився Дін, сідаючи навпроти Сема і намагаючись ігнорувати похмурий погляд, що послідував за цим питанням.

– Нормально, – пробурмотів Сем.

Його обличчя було в крові та синцях, на шиї виднілися сліди пальців. Діну не давало спокою те, що спізнись він всього на кілька хвилин, Сем був би мертвий. І останнім, що він би побачив, було б обличчя брата, який вбивав його.

– Так, я бачу, – пирхнув Дін, підводячись. Незважаючи на те, що сутичка вже давно закінчилася, адреналін все ще вирував у його крові.

– Що з тобою? – Сем здивовано підняв брови.

– Ну, не кожного дня випадає можливість пристрелити самого себе, так що… – Дін взагалі був упевнений, як має реагувати у цій ситуації.

– Чорт, мабуть це… – Сем натягнуто посміхнувся, намагаючись підібрати правильне слово: – Неприємно?

Дін на секунду зупинив свій погляд на Семі, гадаючи, як сформулювати те, що хотів сказати. Але брат його випередив.

– Слухай, Діне, – почав Сем і відвів погляд. Від провини, що почув у голосі брата, Дін насторожився. – Вибач мені.

– За що? – Дін шоковано витріщися на Сема.

Той тяжко вдихнув, очевидно готуючись поділитися тим, що його турбувало.

– За те, що я пішов, – тихо сказав він і обережно підняв погляд на брата.

– Що на тебе найшло, Семмі?

– Коли ми були в підземеллі, – почав Сем, підтверджуючи побоювання брата. Сем потягнувся рукою до шиї, ніби мотузка все ще була там. – Він не просто прийняв твій вигляд. Він був тобою. Неначе черпав думки та спогади з твого тіла.

– Фу, – Дін скривився від огиди. Сем кивнув, погоджуючись. Дін чекав, що брат продовжить, але той знову схилив голову і замовк. Що ж такого сказав йому перевертень? Що прочитав у думках Діна? – Семе, що він тобі наговорив?

Брат похитав головою.

– Це не тільки він, – заперечив  Сем. — З того часу, як я знову повернувся до полювання, я думав про те, як пішов у коледж. І про твої слова… – Сем глянув на Діна поглядом повним провини. – Я не хотів, щоб так сталося. Я хотів втекти від батька, але не від тебе, Діне. Я не хотів лишати тебе, але… просто не міг інакше. Вибач…

– Припини, – м’яко перебив його Дін, уражений одкровеннями молодшого брата. Після сказаного ним, злість на проклятого перевертня спалахнула з новою силою. – Семмі, слухай, я не знаю, що тобі наплів той бовдур, але… Я не звинувачую тебе… – Дін мало не проговорився братові про те, як насправді Джон Вінчестер пишався своїм молодшим сином. Він все ще сподівався, що в батька колись вистачив сміливості зізнатися Семові в цьому.

– Але ж у тебе теж були свої мрії і бажання, хіба ні? – заперечив Сем, заставши Діна зненацька. Мабуть, перевертень справді непогано покопався в голові його молодшого брата.

– Я доросла людина, – сказав Дін і знову опустився на диван, схрестивши руки на грудях.

Здавалося, Сему хотілося щось додати, але він лише сумно всміхнувся.

– Слухай, мені звичайно хотілося б, щоб у нас було нормальне життя і таке інше… – Зізнався Дін, проклинаючи себе за те, що повівся на цю розмову. Але брат мав рацію – треба було це обговорити і відпустити ситуацію. – І я хотів, щоб ти навчався в коледжі. Я просто… не хотів залишатися один, – закінчив він, обурено застогнавши: – Чорт, як тобі це завжди вдається!

Сем усміхнувся.

Дивлячись на його освітлене радістю обличчя – нехай і закривавлене, – веселі очі, ямочки на щоках, Дін відчув, як напруга минулого дня потихеньку згасає.

– Сученя, – посміхнувся Дін.

– Придурок, – відповів Сем з такою ж усмішкою.

– Гаразд, принцесо, – Дін підвівся з дивана, прямуючи до кухні в пошуках аптечки. – Час зализувати рани.

Сем протестуюче застогнав, притиснувши пакет із льодом до голови.

Наступні десять хвилин Дін обробляв синці та подряпини на обличчі Сема. Той намагався сидіти спокійно, але все ж час від часу морщився.

– Майже закінчив, – Дін заклеїв особливо глибокий поріз над бровою пластиром. – Готово.

Не встиг Сем зітхнути, як Дін попросив показати спину. Сем зам’явся, але все ж таки стягнув футболку.

– Дідько, – промимрив Дін. Спина Сема була одним суцільним синцем, темнішим в одному місці, світлішим в іншому, різних кольорів і відтінків. – Непогано він тебе відмотузив.

– Ага, – тихо погодився Сем. – Але ж ти знаєш, що ти в цьому не винен, так?

Дін здивовано хмикнув. Сем надто добре його знав.

– Знаю, – сказав він, намагаючись звучати легковажно, але Сем все ж таки вловив нотки злості в його голосі.

Коли Дін намастив спину Сема протизапальним кремом і той полегшено видихнув. Цілюща прохолода заспокоювала запалену шкіру.

– Дякую, – сказав він Діну, натягуючи футболку.

– Без проблем, – Дін легенько стукнув його по плечу і підвівся з дивана: – Пиво будеш?

Сем кивнув і Дін пішов на кухню, сподіваючись, що Ребека і Зак не дуже засмутяться, якщо вони з Семом трохи спустошать запаси їхнього холодильника.

Але повернувшись у вітальню, Дін побачив, що брат вже міцно спить на надто маленькому для нього дивані.

Вранці Дін обов’язково трішки познущається над ним з цього приводу, але зараз він лише тихо повернув пиво в холодильник, потім акуратно вкрив брата пледом. І нарешті сам вмостився на сусідньому дивані.

Дін ще раз глянув на Сема, який навіть з побитим обличчям виглядав трішки молодшим уві сні.

– Добраніч, Семмі, – тихо прошепотів Дін, з упевненістю, що незважаючи на всі пережиті за день потрясіння, цієї ночі вони обоє спатимуть спокійно.