100 баксів

Розібравши речі та переодягнувшись, Ольга відчинила вікно, адже в кімнаті була задуха. Щойно повітря завіяло до кімнати, слідом за ним увірвалися і крики, які долинали з будинку навпроти.

З інтересу дівчина висунула голову у віконну раму і побачила, як із вікна другого поверху будинку сусідів, вистрибує кучерявий хлопець, а другий, рудий, біжить із заднього двору.

– Чим далі ти тікаєш, тим сильніше я буду тебе вбивати! – кричав чоловік із того ж вікна хлопцям, що тікали.

Уся ця ситуація викликала у Писаренко хохіт, заливисто сміючись, вона впала на ліжко з думкою, що життя її буде веселим і барвистим.

Ольга вийшла з кімнати і спустилась сходами у вітальню.

– Ба-а-а-а! Я піду, огляну район! – кричала дівчина, взуваючи чорно-зелені кросівки.

– Добре! Зайди в магазин і купи мінералки додому, – сказала жінка, підходячи до онуки і вручаючи тій чималу суму грошей.

– І молока! – прикрикнув навздогін дідусь.

– Добре. Ні, ну ти точно хочеш, щоб мене пограбували, даючи стільки грошей, – заперечила Оля, накидаючи на себе джинсівку і ховаючи гроші у внутрішню кишеню.

– Я ж не знаю, які в них ціни, та й про всяк випадок, може, таксі треба буде, може, перекусити зайдеш, де-небудь, – наполягала Наталі.

– Гаразд, спасибі, – дівчина поцілувала бабусю в щоку і відчинила двері. – Я пішла! – Крикнула на прощання, зеленоволоска і зникла за масивними металевими дверима.

Щойно вона вийшла, знову застала того самого чоловіка, який кричав, але тепер він був на вулиці, з барвистою купою в руках.

“Це що клоунська перука? – подумала про себе Ольга.”

– Ви, біда!!! – З вікна першого поверху вилетів світильник у формі клоуна, розбиваючи скло першого. Чоловік аж червонів від злості – Хвора! – він сів у авто і поїхав.

– О, здрастуй люба, – з уже розбитого вікна визирнула жіноча голова. – Ви нові мешканці? Я ваша сусідка Шейла Джексон, а цей офіцер, що кричить, – мій чоловік Едді, ще в мене є донька, приблизно твого віку, її звати Карен. Карен, доню спустися, привітався з новою сусідкою! – не припиняла говорити жінка, хоча голос її був приємним, тому Писаренко навіть подобалася її тирада.

– Доброго дня, мене звати Ольга Писаренко. Ми переїхали сюди з України, і тепер житимемо навпроти вас, – дівчина привітно помахала їй рукою.

– У тебе дуже гарний… Макіяж, такий незвичайний, – зауважила жінка.

– Дякую.

З вікна другого поверху визирнула дівчина, судячи з усього – це і є Карен. Вона поморщила носом, дивлячись на Ольгу, і пішла, закриваючи за собою фіранки.

Писаренко не прийняла це близько до серця, вона не особливо бажала подобатися всім сусідам або комусь ще. Як казала мама, “Всім подобатися – і на себе часу не залишиться”.

– Шейло, було приємно познайомитися, але мені вже час, я хотіла оглянути район, та й до крамниці треба, – перевела увагу на жінку у вікні Оля й пішла в тому напрямку, куди нещодавно тікали хлопці, і поїхала машина Едді.

– Добре, але ти заходь у гості, як-небудь, – Джексон помахала на прощання і провела поглядом українку, яка йшла.

– Обов’язково!

Ольга не поспішаючи йшла вулицею, оглядаючи будинки і людей, деякі з настороженим поглядом спостерігали за нею. Це не було так уже й неприємно або незвично, тому вона не помічала їх, або робила вигляд, що не помічала.

Проходячи повз черговий старий будинок, вона побачила вантажівку, з якої вивантажували новеньку пральну машину.

Запримітивши, що пралка класна, Ольга пішла далі, з будинку неподалік вийшов той самий рудий хлопець, що тікав від сусідів. Дівчина усміхнулася спогадам.

– Сподіваюся, твій брат (бро) живий, – ненароком кинула вона, проходячи повз хлопця.

– Ми знайомі? – нетямущо уточнив руденький.

– Поки що ні, – вона спиною до хлопця відсалютувала і пішла далі, світ за очі.

Йен пішов у будинок, намагаючись переварити те, що сталося, піднявшись до брата і Ві, він віддав ліки і сигарети жінці.

– Там, якась дівчина. Вона сказала, що сподівається, що мій брат живий, схоже, вона про тебе, – видав рудий, скидаючи курточку.

– Гарна? – моментально запитала Вероніка, обробляючи ногу Ліпа, на що хлопець протяжно застогнав. – Терпи.

– Цілком, нічого собі. Зовнішність у неї… не звичайна, все обличчя в якихось візерунках, ще й половина волосся зелене, – розповідав Єн, при цьому жестами показуючи то на обличчя, то на потилицю.

– Не знаю таку, – видав Ліп у перерві між стогонами. – Може бачила нас сьогодні, на станції?

– Може… – Погодився рудий із братом.

Тим часом Ольга проходила повз черговий галасливий будинок. Двері відчинилися з ноги, і з них вийшов темно-волосий хлопець.

– Що, вилупилася!? Фрік, – кинув, він же проходячи повз дівчину.

Оля підняла руки вгору, показуючи, що вона не небезпечна.

– Гей! – Схаменувшись, вона покликала цього хама. – Підкажи, де тут магаз! – Вимогливо крикнула вона.

– Вгору вулицею і праворуч, – повернувшись, сказав темноволосий і пішов геть.

– Спасибі, – навздогін крикнула вона і пішла вказаним їй шляхом.

Через деякий час вона нарешті дійшла до цього чьортового магазину.

“Пора знову починати бігати!” – подумала про себе дівчина, відчиняючи двері магазину.

За прилавком стояв чоловік, років 30, біля вітрини стояв, як ви думаєте, хто? Той самий рудий хлопець.

– Оце так, вашу маму і тут і там показують, – випалила українською дівчина, дивуючись тому, як він опинився тут раніше за неї.

– Що вибачте? – Запитав касир.

– А, це я, з несподіванки, не зважайте, – замотала головою Оля, розуміючи, що рудий місцевий і, найімовірніше, знає, як сюди дістатися швидше, та й не рахує ворон, як вона сама, поки гуляла. – Не підкажете, де у вас, сік і молоко?

– Я покажу, – відгукнувся хлопець, і подивившись на неї, впізнав одразу. Нє, ну, а як тут не впізнати, вона одна, тут така, незвичайна. – Це ж, тебе я бачив, біля свого будинку?

– Вірно, то що, покажеш де? – Як ні в чому не бувало, запитала дівчина.

– А так, сюди, – Єн прийшов до тями і показав їй холодильник із потрібними продуктами.

Переглянувши на терміни і вибравши найсвіжіші, Ольга підійшла до каси.

– З вас 9,80, – уточнив чоловік.

– Скажіть, а у вас буде здача зі 100 доларів? – Поцікавилася дівчина.

– Ні, мем, вибачте, ми тільки порахували касу, тому ні, – заперечував касир.

– Гаразд… Що ж робити? – Міркувала Оля. – О, хлопче! – Покликала вона рудого.

– Я? – уточнив хлопчик.

– Так, ти. Хочеш вигідну пропозицію? – Запитала дівчина.

– Щось я сумніваюся, – хлопець із підозрою на неї глянув, але підійшов.

– Ви всі в Чикаго такі підозрілі? – Поставила вона риторичне запитання, на що рудий пожав плечима. – Яка в тебе зарплатна ставка?

– Ну припустимо, 20-тка на день.

– Є 10 баксів? – Запитала вона.

– Ну, зміна скоро закінчується, тому скоро будуть, – так само насторожено відповідав рудий, хоча й сам не розумів навіщо.

– Містере, – звернулася вона до касира. – Розрахуйте мою покупку з його зарплати, – мило посміхаючись, сказала Ольга.

– Гей! – почав було заперечувати хлопець, але Оля підійшла до нього і сунула йому в кишеню джинсів 100 баксів.

– Thanks(сенкс), – кинула вона через плече хлопцеві і вийшла з магазину додому.

Сказати, що Єн був шокований, нічого не сказати, але першим, що він усвідомив, стало те, що за світло вони сьогодні заплатять і ще можна буде закупитися додому продуктами.

Коли зміна закінчилася, Ґаллахер купив продуктів, на вручені йому гроші, і радісний поїхав додому.

Коли Єн зайшов до будинку з двома повними пакетами продуктів, усі почали радісно волати, “Їжа!”

– Де ти їх узяв? – Вигукувала Деббі.

– Купив, – весело проголосив рудий.

– За які шиші? – Поцікавився Ліп.

– Пам’ятаєш, я тобі казав, про незвичайну дівчину, що питала, за тебе? – Почав Єн.

– Ну…

– Так от, вона приходила в наш магазин, і в неї не було десятки, щоб розплатитися, всучивши мені сотку, вона сказала вирахувати вартість із моєї зарплатні, – розповідав хлопець.

– Фіга, бонус плюс, – вирік Філіп.

Весело і ситно повечерявши, сімейство сіло дивитися телек.

– Сподіваюся, ми її ще побачимо, – передчував знайомство з новою особою Ліп.

(Скоріш за все, збігів по серіалу майже не буде, приємного чітання)