Насправді я живий, привіт

Існують спогади які дуже важко забути.

Вони врізаються в пам’ять та не покидають думок. Деякі роблять нас щасливими та радісно посміхаючимися.

Інші ж хочеться скоріш забути, уявити що їх не існувало та відкинути всю ту біль яку вони завдасть своєю дійсністю.

Одне із таких спогадів зараз мучало доктора Уотсона. Він сидів біля могили, стискаючи до болі кулаки та намагаясь припинити потік думок про мертвого друга. Розум раз за разом прокручував спогади про його останні слова, момент його смерті та свої власні крики.

Джон прив’язався до нього, боятся відпустити, забути, бути забутим. Він щиро не розумів чому при появі Шерлока його життя ніби набуло кольорів, та сам не рідко замислювався над тим хто вони один одному. Друзі? Колеги?Чи щось більше? Але ось, все вирішилось в один момент, секунду, під час падіння Шерлока з даху. Лише тоді доктор зрозумів, але було вже занадто пізно.

Теперь Шерлок мертв. Як і сам Джон Уотсон всередині. Він не хоче повертатись на Бейкер Стріт, адже все там нагадає про нього, але і не може може знайти нового сусіда ,тому що ніхто не замінить того єдиного генія-соціопата .

Друзі та колеги кидають у його бік жалібні погляди,  пропонують допомогу. Йому всерівно. Зараз йому начхати на всіх окрім єдиної важливої людини.

Він звик ходити до могили коли емоції накривали його з головою. Розмови, які хоч і є монологами, але трохи допомагають Джону прийти у себе.

Зараз же він просто сидить та дивитися на надгробок. Він нічого не казав і не робив лише сидів та дивився. І тільки через деякий час на його обличчі з’явились сльози.

-Я вже не витримую,Шерлок. Господи, це просто нестерпно бачити уві сні одне й те саме – твоє падіння. – голос Джона тремтів, – Ти клятий егоїст, ти ж знав о наслідках, знав що так буде. Твісно знав, ти ж у нас “геній Шерлок Холмс”

Джон сковтнув та продовжив:

-Ти просто вилупок ,ідіот ,незважаючи на інтелектуальні здібності. Просто визнай, що ти навіть і не думав про те що буде зі мною після твоєї смерті, чи не так? І не зважаючи на це, я, мать його, кохаю тебе.

В його словах була надія на те що хтось почує це. Але , тяжко видихнувши, він зімкнув повіки.

– Я гадаю, ти думаєш що кохання для мене таємниця. Але його хімія дуже проста  і незвичайно руйнівна. Та я тебе теж. – почувся позаду Джона низький знайомий голос.

Він різко розвернувся  назад. Там стояв Шерлок, живий, привабливий , та постійно показуючий свої здібності там де непотрібно.

-Насправді я живий,привіт.