Я помираю?…

– Ало, Жень, я зараз на роботі, зателефоную пізніше!! – з такими словами Спартак кинув слухавку, а Женя так і не відкривши рота щоб промовити хоч щось, сидів на дивані у вітальні.

Женя не любив турбувати Спартака, коли той працював, але зараз ситуація була іншою, край необхідною. В нього піднялась температура, а їхати до лікарів він завжди відмовлявся, тому залишалось тільки чекати звінка від Суботти.

Закривши очі Янович понурився в сон, який настиг його дуже швидко, через сильну слабкість та ломкість тіла. Але вже через пів години його розбудив звінок, який міг врятувати йому ціле життя.

– Ще раз привіт, я вже вільний, щось сталось, Жень? Ти ніколи не телефонуєш під час моїх занять, а тут так. – було чутно вітер на фоні, тому було зрозуміло що Спартак вже направляється додому.

– Можеш будь ласка купити в аптеці ліки для спадання температури? – трохи хрипло та сонно проговорив Женя.

– Так, звісно, ти що захворів? Сильна температура? – Спартак старався говорити рівно, але нотки переживання було чутно в його голосі.

– Все нормально, трохи піднялась температура, з ким не буває) чекаю тебе, – зівнувши поклав слухавку кучерявий, поки Субботі єдине що залишалось, це йти до аптеки по близу дому Жені, та поскоріше йти до нього. Хоч застуда для Спартака завжди була чимось звичайним, але чомусь саме зараз серце ледве не вилітало від страху за дорогу йому людину.

Так як він розбирався в ліках, через пару хвилин оплативши суму готівкою, та захвативши пакет з ліками ще й від кашлю та ломкості, він направився додому Жені, який знаходився в 5 хвилинах від аптеки. Але швидким кроком до під’їзду можна було дістатись за 3 з половиною хвилини.

І от переляканий Спартак вже на порозі Женіного дому, нервово шукає ключі від квартири друга, і ледве відшукавши потрібний йому ключ, він без церемоній вірвався в квартиру, по дорозі швидко скидаючи з себе верхній одяг, та проходячи до кімнати в якій вже непритомно лежав Янович.

– Женя! Женяя!! Ти мене чуєш? – швидко наривши десь в шухляді градусник, він приставив його до лоба Жені. Взагалі Спартак був проти цих градусників, бо вони частіше всього показують іншу температуру, але Женя використовував тільки такі, відмовляючись від інших, тому Спартак вже змирившись з цим, просто прийняв той факт, що йому треба буде користуватись ним вдома Жені. Був би він зараз не в такій серйозній ситуації, точно б проклинав цей градусник, але не зараз, в данний момент важливе життя кучерявого сонця, яке непритомно лежить зараз перед Спартаком.

– Бляха! – зазвичай Спартак не матюкався, але в такій ситуації і не тільки матюкатись почнеш, – 39.6, йомайо, нормальна в нього температура! – на нервах, перекривив він слова які ще хвилин десять тому чув від Жені по телефону.

Швидко тицяючи по екрану телефону, набираючи номер швидкої, той дотелефонувався до ближайшої лікарні.

– Ало, тут в людини температура під 40! Можете поскоріше будь ласка приїхати! Він непритомний! – старався говорити спокійним голосом Суббота.

– Добре зараз будемо, скажіть будь ласка де ви знаходитесь. – відповіла жіночка з досить приємним голосом, поки Спартак бубнів адресу по якій треба прибути.

Поклавши слухавку, той кинувся до хлопця на ліжко, присівши на корточки, та взявши його ледяні як крига руки в свої, та потираючи і дмухаючи їх.

Ось і дзвінок в двері.

Спартака попросили вийти з кімнати, і тому він чекав на кухні, поки до нього не вийшов лікар.

– Жити буде, не переживайте, ми збили температуру, то через годину – дві він починатиме приходити в себе, але йому треба буде виспатись щоб набратись сил, якщо що телефонуйте!! Ліки, які ми йому прописали, я залишив в коридорі, там і інструкція) – взуваючись почав лікар.

– Дякую вам!! – від Спартака таке не часто почуєш, але хоч і від слів лікаря стало на душі легше, він вже ще переживав за Яновича.

Пройшло 2 з половиною години, а Женя все ще не приходив в себе. Спартак вже третю каву випив, і по кімнаті ходив вбиваючи час, але він йшов дуже повільно.

І от бігаючи туди сюди по кімнаті, Суббота здригнувся, коли почув позаду такий рідний, такий тихий та змучений голос.

– Спартак… – коливаючи головою в різні сторони, стараючись зосередитись на чомусь, промовив сухо Женя.

– Що, що, що, Женя? – підбігши до ліжка, та сівши на коліна, почав виціловувати руки кудрявого. Така поведінка була не то що не притаманна, вона була як табу для Спартака. Тому в даний момент Женя, який до кінця ще не розумів де він і що він, був в шоці з того, яким може бути той сильний та серйозний образ Спартака.

– Я помираю? – повернувши голову в сторону друга, спитав з сумом в голосі Женя.

– Ні ні ні, ти що? Лікар сказав що ти точно будеш жити!! – посміхнувся хлопець, прокладаючи доріжку поцілунків від великого пальця до мізинця хлопця.

– Тоді чому ти зараз сидиш переді мною на колінах, та виціловуєш руки, так, наче це наша остання розмова? – шопотом спитав шатен.

– Тому що переживав за тебе! Я прийшов, а ти тут непритомний! – насупившись неголосно відповів блондин.

– Ну вибач… – поклавши свої руки на теплі руки Спартака, подивився він на нього кошачими очима. Цей погляд Спартак обожнював.

– Та немає за що вибачатись, просто ти знову робиш вигляд що з тобою все добре… – знову нахмуривши брові відповів Суббота.

Проігнорувавши це, Женя почав скиглити.

– Спартачок… я пити хочу.. – майже безголосно прошепотів Янович, але Спартак все добре чув. Кімнату огорнула тиша, і тому непочути щось було майже неможливо.

– Зараз принесу!! – піднімаючись, він цьомкнув Женю в лоб, та направився на кухню.

Зайшовши в кімнату з чашкою звичайної води, спочатку він протянув Жені таблетки для подальшого утримання нормальної температури та відновлення його стану.

– Фу! ні, ти знаєш що я їх не люблю! – почав кривитись та сперичатись як маленька дитина шатен.

– Пий давай, ти мені здоровим потрібен!!

– Ну добрее, – взявши з рук Спартака дві таблетки, він закинув їх до рота, та швидко запив водою, – все, дякую! – влягаючись в зручну позу пробубнів Янович.

Через пару хвилин Спартак вийшов на кухню, та повернувся звідти вже з чаєм.

– Чорний чай з лимоном) – подаваючи обережно в руки напарнику промовив Спартак, знаючи що Женя не фанат чорного чаю, та ще й з лимоном, але в нього то й виробу немає, тому він був змушений пити чай, який виявився досить смачним, під пристальним поглядом блондина, який сидів навпроти, гортаючи щось в телефоні, та іноді визираючи, щоб подивитись на Женю.

Зробивши останні ковтки, він віддав чашку Субботі, та влігся в улюблену позу.

– Спартак.. – позвав того Янович.

– М?

– Ляжеш будь ласка біля мене? Мені холодно… – Жені не було дуже холодно, бо в квартирі завжди було дуже тепло, але він дуже хотів побути в обіймах свого хлопця. Всі звикли до того що вони друзі, товариші, напарники, але вже як місяць вони прозвали себе парою, і про це знав тільки Коля і два Антона.

Склавши книгу, яку він читав, Спартак підійшов, і без лишніх слів влігся біля Жені, прижимаючись до нього якомога сильніше, вдихаючи аромат який надходив від Яновича як в останній раз. Його улюблений парфюм, який вже майже вивітрився з вчорашнього дня, але все ще пах.

– Спартачок… сонечко, я тебе дуже сильно кохаю.. – тихо прошептав Женя.

– І я тебе, Женьок!! – обійняв він його ще міцніше, але будь ласка більше так не лякай, та носи шапку!! – вони вдвох пошепки засміялись, після чого Женя прижавши свою руку до руки Спартака, заплющив очі.

Спартак ж в свою чергу поцілував хлопця у потилиці, та послідувавши його прикладу, закрив очі.

Так хлопці і заснули, знаючи що будуть один з одним до самого кінця.Почніть писати…