Я любив музику, не гітару
від HIKARIОдна гітара на обох
На якій я не вмію грати.
Ти приносив завжди мені, даби я міг її сховати.
Твоя мати говорила:”Візьмися за навчання”
А ти мені:”Я неначе забуваю, що таке навчання, коли музика грає у мені”
Десь опівночі ти пропав.
Проте, зустрілися пізніше.
Біля тебе була гітара.
Акустична, знищена вщент.
Як виявилося, ви чимось схожі – побої були на лицю твоїм.
І ти мені:”Більше не буду грати – бо кінцевий результат”
Мені здалося, що я повинен щось сказати. Промовчав я ті слова, що проковтнулися в ту мить.
Ще до ранку розійшлися, і тільки гірше стало на душі.
А через тиждень мені прийшлося почути звістку, в якій повісився ти.
Тільки пам’ятаю день, як твоя мати гірко плакала, і все повторювала слова:”Я знала, не буду брехати, що ти забереш усе, від пожитків до майна. Я забагато в тебе вклала, бісове дитя.”
За батька тобі сказати? Навіть не прийшов, а мені доповіли, що прийняв він героїн, і так і відійшов.
Знаю, ти посмертно залишив мені записку.
В якій просив гітару зберегти.
Я усе зробив, марно не хвилюйся.
Тільки запитаєш в мене ти, чому не граю нею?
Бо вона для мене – це не ти.
Її струни жорсткі для мене.
І звук вже не той, що був колись.
Я любив музику, не гітару.
Дарма я не зміг сказав це тобі.
Цікава задумка. Можна трохи доробити, підлаштувавшись під ритміку, і буде класно)
Вельми вдячна! Саме так, хоча і вийшов вірш трохи верлібром, але, звичайно, хотілося б більше ритмівки. Візьму до уваги!