Чому 7, а не 5? (Пролог)

Він назавжди закритий у цій башті… Книг у цьому архіві стільки, що якби Спостерігач хотів їх всі перечитати, то на це треба було понад сотню років. Хоча в цьому світі час немов застиг, тут не буває дня, сонце ніколи не сходить. Треба шукати інформацію далі! Звісно знати все про виживших та ман’яків добре, але треба докопатися до істини!

Спостерігач зібрав всі сувої, книги та інші бумажки, де була зібрана інформація про цей світ, розклав їх на підлозі та знову почав перечитувати. Шкода що у нього не має доступу до записок Бенедикта, треба згадати, що в них було написано. Як давно він х читав? Поняття часу тут дуже розмите, невідомо, чи взагалі тут йдуть хвилини. Згадуй-згадуй! Має бути якийсь спосіб перемогти Сутність!

На його очах з’явились слози, великі, гіркі. Віго, Алекс, Бенедикт! Вони так само плакали, так само зневірилися, втратили надію. І зараз їх немає! Сутності не потрібні люди без надії, вона зводить таких з розуму, розчиняє в собі остаточно. Спостерігач згадав як вони разом тікали, як усвідомили, що вони в смертельній грі, яка ніколи не завершиться, не зважаючи на програші та перемоги. Там були й інші люди, але їх він не пам’ятає… Щоб полегшити собі та іншим життя, вони створили генератори, ліхтарики, ключі, намагалися викопати тунелі та поставити на них люки, змогли врешті відкрити ворота. Але це було тимчасово, щойно всі вони засинали біля вогнища, то знову опинялися в небзпеці.

Чому Сутність дозволила нам зробити генератори, коли світло для неї шкідливе?! Ця думка вдарила йому в голову, як грім в сухе дерево. Сутності важливо, щоб ми не стратили повністю надію, щоб можна було б і далі доїти наші емоції. Розум почав ясніти, немов відступила пилина з думок, Спостерігач усвідомив. Сутність дозволяла вмикати лише 5 генераторів! А ми їх збудували 7! Якби ж можна було повідомити інших, тих, хто бігає все про від вбивць… Я б віддав за це все, навіть свідомість, навіть тіло… Лиш би вони знали те, до чого я не міг дійти стільки часу…

Світло-блакитне сяйво архіву почало блікнути, в кутку з’явилась дірка, з якої полізли знайомі йому чорні павукоподібні лаписька з яскраво-золотими прожилками. Він згоден на цей контракт, заради виживших, заради інших, заради світла.

Клодет, Мег, Двайт, Джейк та Нея сиділи біля полум’я, боячись заснути. Бігунка вирішила сто перший раз розповісти про її медалі, щоб хоч якось звеселити людей. Але Мег напевно слухав напевно тільки Двайт, решта думали щось своє. Нея думала що ж їй спалити в полум’ї цього разу, монету чи ганчірку. Звісно, ще одна скриня з ліхтариком це добре, але хотілось би проснутися подалі від вбивці.

Полум’я в вогнищі зашипіло, заіскрилось, як ніколи раніше. Джейк перестав розгинати шматок дроту і зіскочив з місця, Двайт взагалі намагався сховатися за спиною Мег. Іскри летіли далеко, але все ще не обпікали, принципі цей вогонь ніколи не обпікав. Всі дивилися на це диво, хтось налякано, хтось зацікавлено. Клодет піднесла руку, торкаючись червоних язичків вогню. Полум’я притихто, заспокоїлось… А в руці дівчини лежав пожмаканий листочок…