Крихти правди

Безсонна ніч. Такемічі сидів у ліжку, витріщаючись на стіну порожніми очима. Спогади проносилися в голові. Це були найкращі спогади серед усіх, що у нього були.
Перша зустріч, коли Майкі побив Кійомасу і закрив бої на гроші. Випадкові (чи не зовсім) здибанки то серед вулиці, то коло дому, то по дорозі до школи. Майкі любив солодощі й постійно пригощав Такемічі. Завжди сміявся, коли Ханаґакі був поруч. Спочатку юнак думав, що це через його схожість з братом Майкі. А потім…
– Мені не вистачає тебе, Такеміччі, – казав білявий хлопець, – коли я без тебе, то відчуваю дивне пригнічення. І порожнечу. Ніхто, окрім тебе, не здатен її заповнити.
Майкі нечасто говорив про свої почуття, та коли це ставалося, Ханаґакі знав, як утішити, заспокоїти, запевнити, що він нікуди не зникне.
Натомість зник Майкі. Чому він так вчинив?
Детектив не знав, яким чином відшукати чоловіка. Той не лишив контактів. Зник у тому провулку. Чи все з ним гаразд? Що, як Майкі поранений чи потребує допомоги? Думки змінювалися, змушуючи Ханаґакі то кидатися зі сторони в сторону, то завмерти від раптового приливу жаху. Ці емоційні гірки виснажували більше, ніж погоня за злочинцем. Бо емоції було важко контролювати.
Наото не телефонував. Отже, новин не було. Можливо, хоч у неділю вдасться на деякий час забути про роботу.
Але натомість Такемічі згадав про шкільних друзів. Аккун, Макото, Ямаґіші, Такуя. Варто зустрітися з ними. Вони теж брали участь у боях, що їх організовував Кійомаса, тож мають щось знати.
Знадобився час, аби в інтернеті знайти скупу інформацію. Майже всі роз’їхалися. В Токіо лишився Аккун. Він працював перукарем у центрі міста.
Ханаґакі не пам’ятав, аби решта товаришів рвалися подалі звідси. Отже, щось змусило їх утекти.
Боячись, аби Ацуші теж не втік, Такемічі зібрався й пішов у перукарню, де той працював.
На шляху до пункту призначення детектив навмисне зазирнув у провулок, біля якого вчора стрів Майкі. На щастя, слідів крові не знайшов. Провулок вів кудись на північ міста, проте Такемічі не мав часу обстежувати його повністю. Вирішивши зробити це потім, він пішов геть.
Перукарня була великим приміщенням з панорамними вікнами. Крізь них Такемічі побачив Аккуна. Той прибирав робоче місце після стрижки клієнта. Детектив згадав, як Ацуші розповідав, що мріє стати перукарем, бо йому подобалося робити зачіски. Поки вчився в школі, Сендо експериментував над своїм волоссям, хоча іноді добирався до волосся Такуї, тоді той з нещасним виглядом завмирав, аби Аккун швидше припинив екзекуцію.
Потупцявшись неподалік, Такемічі зібрався з духом і зайшов у перукарню. Не знав, які відкриття на нього чекають, тому був схвильований і напружений. А ще чомусь бажав, аби поруч був Майкі.
Ацуші у робочому фартуху повернувся до відвідувача і завмер. Обидва мовчали.
– Привіт, Аккуне, – нарешті вимовив Такемічі. Той зітхнув.
– Я таки знав, що ти прийдеш, – Сендо посміхнувся так, ніби з його плечей звалився тягар, – боявся і водночас чекав цього дня. Адже ти все ж мав згадати.
– На жаль, не все, – зізнався Ханаґакі, – тому й прийшов.
– Що ж, – Аккун вказав на м’яке крісло біля стіни, – сідай. Що хочеш знати?
– Чому ніхто з вас не намагався зі мною зв’язатися? – одразу спитав Ханаґакі. – Нізащо не повірю, що у вас, як і в мене, зникли телефони й записники з номерами.
– Так, це… – Сендо всівся навпроти, але постійно вовтузився. Йому було незручно й ніяково спілкуватися. Такемічі це помічав. Та терпляче чекав. – Після аварії, в яку ти втрапив, багатьох з нас відвідав Кісакі.
– Кісакі Тетта?! – детектив аж підскочив з несподіванки. – До чого тут він?
– А ти дійсно не все згадав, – хмикнув Аккун, – ти дуже завадив Кісакі, коли вмовив Майкі розпустити “Токіо манджі”.
Такемічі схопився за голову. Нові подробиці ще більше його шокували. І він вже не знав: хоче все знати чи ні? Бо правда може зруйнувати його.
– Чим я завадив Кісакі? Хто такий Майкі? До чого тут “Токіо манджі?”
– Майкі – він же Манджіро Сано, – пояснив Ацуші, – лідер “Токіо манджі”. Допоки не зустрів тебе, активно усував інші угрупування, роблячи Томан правлячою у Токіо. Коли з’явився ти, Майкі став віддалятися від “Токіо манджі”. Ти дуже вплинув на нього в позитивну сторону, – Сендо хмикнув, ніби сам не вірив у те, що каже, – Сано став замислюватися про майбутнє і зробив висновок, що не бажає бути правопорушником. Його заступник, Кісакі Тетта, розумів, що без Майкі Томан розпадеться, тому… – перукар замовк.
– Тому що? – нетерпляче спитав Ханаґакі.
– Тому він вирішив убити тебе.
Такемічі затамував дихання. Завмер. Світ на якусь мить перестав існувати. Лише сказані Аккуном слова, що нестерпно пульсували в голові. Важко було повірити, бо Такемічі нікого не хотів скривдити чи зробити комусь боляче. Так, він намагався побити Кійомасу, коли той влаштовував бої, але тоді він захищав Такую. А після закриття боїв узагалі не ліз куди не треба. Розпач і паніка були майже матеріальними, а в голові звучало: “За що?”
– Але… я живий, – на видиху пробурмотів детектив.
– Тобі дивовижним чином вдавалося врятуватися, – відказав Сендо, – ніби тебе янгол охороняв. Якби ти знав, скільки разів був на волосину від смерті…
Слова давалися Аккуну важко. Він знав, але приховав це від друга. І Ханаґакі стало самотньо. Бо навіть товариші його покинули.
– Чому ж ти зараз це розповідаєш? – байдуже спитав він.
– Кісакі помер і більше нікого не тероризує своєю присутністю, – відказав Аккун, – так, це через нього Такуя, Ямаґіші і Ямамото поїхали з Токіо. Я лишився. Не хотів тікати. І я знав, що рано чи пізно ти прийдеш, Такемічі. Хтось мав тобі розповісти. До речі, як ти вийшов на мене?
– Хіна нагадала про вас.
– Точно, ти ж тоді зустрічався з Тачібаною. До появи Майкі. Кісакі до неї не дістався, бо гадав, вона нічого не знає.
– Про що я взагалі думав, коли кинув Хінату?! – вирвалось у Ханаґакі.
– Ти мені скажи, – хмикнув Аккун, – з Тачібаною багато хто хотів зустрічатися. Ти був щасливчиком, Такемічі. Що, в біса, на тебе найшло?
“Те ж саме, що й тоді, коли Майкі обійняв мене”, – хотів сказати детектив, та промовчав. Сам не розумів, як пояснити емоції, що охопили його.
– А що ж сталося з Майкі? – спитав після хвилинного розмірковування.
– Зник, – відповів Аккун, – якийсь час Кісакі вдало приховував це. Та коли стало зрозуміло, що Сано нема, угрупування розпалося. Більшість пішли своїм шляхом. Дехто так і лишився з Кісакі. Поняття не маю, чому. Він був тим ще падлом. І я зітхнув з полегшенням, коли прочитав про його смерть.
– Ти знаєш Шуджі Ханму? – поцікавився Такемічі. – Я шукаю його у зв’язку зі смертю Кісакі.
– Ханма… – протягнув Сендо. – Той ще покидьок. Завжди волочився з Кісакі. Заснував угрупування “Вальгалла”, яке було поглинуте “Токіо манджі”. Відтоді став допомагати Кісакі. З ними ще були Баджі й Казутора. Смішно, адже Баджі мав намір покинути Томан, перейти у “Вальгаллу”… Аби вийти на Ханму, знайди когось із цих двох – Баджі Кейске чи Казутору Ханемію. Хоча… якщо Ханма має померти, я б не став заважати вбивці.
– Я детектив, – холодно нагадав Ханаґакі, – і маю перешкоджати здійсненню злочину.
– Так, вибач, – Ацуші, певно, не очікував такого тону від друга. Помовчав, а тоді додав: – І за те, що я кинув тебе, вибач. Я мав би знайти спосіб зустрітися, але…
Такемічі усвідомив, що не бажає слухати виправдань Сендо. Не знав, як тепер відноситися до друга, хоч і усвідомлював, що той весь час був у небезпеці. Думки були такими гучними, що детектив не пам’ятав, як попрощався з Ацуші. Був розгубленим і неуважним, тому ледь не потрапив під автівку, коли переходив дорогу. Пазл минулого нарешті склався у цілісну картину, проте краще від цього не ставало. Навпаки, Такемічі охоплювало відчуття, що от-от станеться щось погане, щось неминуче. І він не зможе цьому запобігти.
“Майкі помре”.
Сон з парковкою тепер постав у всій чіткості, а розмите обличчя білявого чоловіка стало обличчям Манджіро. Ханаґакі похолов, бо не знав, де зараз Майкі і як його попередити. Той лиш сказав, що вони ще зустрінуться. І зник, як тоді.
Такемічі стало страшно. Кісакі загинув, Ханма зник. Хтось, очевидно, полює на колишніх членів “Токіо манджі”. Точніше, на лідерів. Кійомаса, хоч не був лідером, проте любив командувати. Отже, Сано теж у небезпеці.
Відчуваючи, що не зможе сидіти вдома, Такемічі поквапився до відділку.
Він мав намір знайти Баджі Кейске.