Частина 4

— Це мені? — Вень Кесін широко посміхнувся, коли Чжоу Цзишу опустив в його тарілку кілька шматочків м’яса зі своєї порції. — Ти мене балуєш, А-Сюй, — проте він ділитись з молодшим учнем Чжан Ченліном не збирався. — Хочеш, щоб я був повним сил та здоров’я, я абсолютно підтримую цю ініціативу, так і знай, — він говорив швидко, а потім з апетитом прийнявся за їжу. Все-таки в особливому ставленні було багато плюсів.

— Менше говори, більше їж, — Цзишу відповів на його посмішку коротким кивком. До садиби Чотирьох Сезонів залишилось всего декілька годин ходу, але вони вирішили зупинитись у великому місті на годину чи дві. Насамперед заради вечері. — Тобі ще ліки приймати, — останні кілька днів стан Кесіна був трохи кращим. На його обличчі періодично з’являвся рум’янець, руки тремтіли рідше. Приступи кашлю все ще мучили його, але проходили легше, вночі він майже не прокидався.

Їхня розмова про минуле та особистість Вень Кесіна остаточно розставила все по місяцям. Цзишу і до цього здогадувався, що весь цей час подорожував із главою Долини Привидів. Його мотиви теж більше не були туманними і дуже вписувались в його образ. Чжоу Цзишу не відмовляв його від помсти, не просив зупинитись. Насправді, він розумів його і, якщо бути чесним, не засуджував. Все, що він тоді зробив — це міцно обійняв Кесіна. В ту же ніч він довго гладив його волосся, нашіптував на вухо якісь банальні дурниці, на кшталт того, що тепер все буде добре. Його обіцянки були майже нереальними, але вони додавали віри йому самому.

Майже нереальними.

Саме за це «майже» Цзишу вхопився як за рятувальну соломинку. І він не готовий був її відпустити.

З тої самої ночі вони багато говорили, сміялись, жартували, розказували про свої пригоди і чому дещо з того ніколи не варто було повторювати. Кесін заборонив йому думати про погане, а чоловік і сам був радий хоча б кілька годин не тримати в голові нічого. Іноді варто було просто відпустити себе.

Проте, думки про те, що все могло скластись інакше, зрадливо поселились в його серці і в душі. І найдивніше було усвідомити те, що ці думи були не сумнівами, що часто гризли людей ночами, а ясними планами на недалеке майбутнє.

— Дядько Вень, ваші внутрішні рани так і не затягнулись? — Чжан Ченлін довго мовчав, але нарешті зумів задати питання, що хвилювало його давно.

— Все буде, не хвилюйся, — погляд чоловіка пом’якшав. — Якщо про мене ось так будуть піклуватись щодня, то зовсім скоро я не просто відновлюсь, а ще сильніше стану, — він перевів погляд на Цзишу, ніби чекаючи, коли той підтвердить, що подібне відношення буде «щодня».

— А ти знову намагаєшся отримати максимум для себе? — він посміхнувся. Ось така легка розмова під час їжі — це щось настільки крихке, що його хотілось би зберегти за будь-яких обставин.

Просто вечеряти, просто розмовляти про щось важливе чи дрібниці.

Просто дивитись один на одного і бачити щось більше ніж мандрівника.

— А-Сюй, але ти не можеш мене в цьому звинувачувати, — співрозмовник розвів руки в сторони. — Коли ти піклуєшся про мене, я не можу відмовити собі в задоволенні розтягнути ці хвилини, — зараз все було добре. І це просто неймовірно радувало.

— Ти такий нахабний, — він жартівливо пригрозив йому пальцем. — Насправді я дуже радий, що ти… — він зупинився на півслові. В кутиках рота Кесіна зібралась свіжа кров. — Ні, — він різко встав на ноги та підхопив чоловіка за передпліччя. Іншою рукою він почав гладити його по спині, сподіваючись вгамувати можливий сильний кашель. — Тільки не мовчи, — він помітив, що Кесін заплющив очі. Цзишу майже затряс його плечі, але втримався в останній момент, щоб не зробити гірше. — Ченлін, принеси мені холодної води, — він віддав наказ спокійним голосом, але як тільки учень зник з поля зору, чоловік відчув великий комок у горлі. Принаймні собі він міг зізнатись — від хвилювання його ці стала нестабільною і рани від цвяхів боліли набагато сильніше. Проте власний стан — це останнє що його хвилювало. — Все-все, домовились, я піклуватимусь про тебе до кінця свого життя, — він чогось дав цю обіцянку собі та співрозмовнику. Так відчайдушно та щиро, ніби це могло щось змінити.

— І навіть після цього? — тихий голос Кесіна дещо заспокоїв Цзишу. Чоловік був в свідомості.

— І навіть після, — він зараз був в такому стані, коли міг погодитись на все, аби тільки близькій людині стало легше.

— А-Сюй, — його тон змінився і в ньому відчувалось занепокоєня. Кесін зробив спробу підвестись, втім Цзишу не дозволив. — Твої меридіани, — він потягнувся пальцям до сонячного сплетіння. — Я можу їх стабілізувати, — Цзишу не дозволив йому навіть почати цей процес.

— Це все — потім, головне зараз — це ти, — говорив про це абсолютно серйозно.

Ліки, що їх приймав Кесін давали тимчасовий ефект і Цзишу вже був готовий повірити в будь що.

Навіть у взаємне кохання.

Питання, яке переслідувало його, було відомим.

«А може все-таки не варто?»

Все, що відбувалось з ним зараз було досить гучною відповіддю.

Чжоу Цзишу дозволив собі одну-єдину думку.

Ні. Варто.

Краще шкодувати про те, що було зроблено, ніж про те, що так і залишилось фантазіями.