Угорські танці номер 5

 Шерлок повернувся додому. Лишив пальто на вішалці. Перше що привернуло його увагу це звук. Голосна музика десь з нижньої квартири. А потім і голос Ватсона.

-Мад! Відчини ці кляті двері!- намагався перекричати динамік сусід.

-Дідько, що таке, і чому в нас грає Брамс?- скривився детектив, підійшовши до друга.

Джон обернувся і тяжко зітхнув:

-Ми були в лікарні. Їй сказали… точніше мені сказали, вона підслухала.

-Та що сказали?- нетерпляче квапив його Холмс.

-Що це кінцева. Все що могли зробити лікарі зробили. Краще бачити вона не стане.

-Сука.- лайнувся чоловік.- і давно вона там?

-Десь пів години.

Із квартирки пролунав постріл.

Чоловіки тривожно переглянулися і кивнули. Рішення вибити двері було прийнято одноголосно і мовчки.

Під сильним ударом військового замок не встояв. Двері з гуркотом відчинилися. 

“Угорський танець номер п’ять” Брамса вдарив по вухах ще голосніше. 

-Стій тут, я сам. Бо якщо вона не застрелилась, то може вмазати випадково в нас.- сказав Шерлок і спустився вниз.

 

 В кімнаті пропахшій тютюновим димом і порохом, на дивані сиділа Мад і в такт до музики водила пилочкою по нігтям. Поруч лежав пістолет, а кругом уламки розбитого скла від кришталевих ваз та світильників, по яким певно жінка і стріляла. Декілька розтрощених тарілок, такий же фужер. На кришці піаніно все ще стояв програвач, нестримно відіграючи Брамса вже мабуть по десятому колу. 

Користуючись моментом, чоловік тихенько перехилився через спинку дивану та з майстерністю кишенькового злодія забрав зброю. Побачив в тарілці на столику десятки пігулок снодійного, та початий бокал з водою поруч. Значить якусь частину вже випила. Дідько.

Метнувся до програвача та нарешті вимкнув музику.

-О, Шерлоку? Ти?- спитала спокійно.

-Я.- Холмс тут же викинув до біса тарілку з пігулками і поклавши руки на плечі жінці стрепенув її, приводячи до тями.- скільки ти випила?

-Слухай, не міг би ти допомогти мені нафарбувати нігті? Вони в покійників такі негарні завжди, синіють. А я маю бути гарна.

Він відчув від неї запах парфумів. Окинув оком її парадне вбрання, макіяж.

-Скільки ти випила?!- крикнув голосніше.

-В мене ще є трохи часу. Але поквапся, бо в морзі того ніхто робить не буде.

-Бісова дівка!- Холмс підхопив її на руки і перекинув через плече, наче мішок.- ти курва думаєш, що робиш?!

 

 Через десять хвилин її обличчя вже обдали крижаною водою. Хтось вмив її. Мад трохи прийшла до тями, та виявила себе сидячою на підлозі в ванній, спираючись на бортик. Поруч сидів детектив, в дверях стояв Джон. 

Холмс протягнув їй склянку солонуватої води і змусив випити кілька ковтків.

-Досить. Я в порядку. – відмахнулась від чоловіка.

-Ні, ти не в порядку!- Шерлок відставив склянку.

-Якби хтось не запхав мені пальців до горла, була б в порядку.- буркнула невдоволено.

-Якби хтось не нажерся пігулок, я б і не пхав. 

-Міг би хоч вийти. Менш за все, я б хотіла щоб хтось спостерігав, як я при параді блюю в ванній.

-Якби я вийшов, ти б ідіотка втопилась в унітазі.

-Він правду каже. Ти була напівсвідома. Треба було тримати тебе.- всміхнувся Джон.

-Це огидно.- фиркнула сусідка.

-Не огидніше, чим те, що ти наробила в квартирі. В старенької Хадсон серце стане, як побачить що з її кришталем.

-Не треба було мене відкачувати тоді.

-Бляха, яка ти нестерпна! – Шерлок злився.

-Думаю вже все. Треба її вкласти.- сказав доктор.

Не церемонячись детектив знов підняв її, і поніс на верх до свого ліжка. Розлючено кинув дівчину на постіль і одним рухом накинув ковдру.

-Можна якось м’якше? Я все ж таки жінка.- фиркнула сусідка.- якби я вдарилась об бильце?

-Як на людину яка збиралась померти, ти аж надто переживаєш за те кляте бильце!

-Але ж не померла! То що мені тепер голову розбити?

-Шерлоку, не кричи.- в кімнату увійшов Ватсон.- іди пройдись, я побуду тут.

Детектив хотів щось ще додати, та обірвався на півслові й мовчки вийшов геть.

 

Ноги самі принесли його до першої ліпшої пивниці, що на вечірній вулиці виділялась яскравими вогнями. Всередині було досить людно. Детектив всівся за барну стійку та замовив віскі. Тільки но йому подали напій, він осушив склянку залпом та попросив ще.

-Хтось збирається напитись?- до нього підсів якийсь чоловік, більше схожий на волоцюгу.

Шерлок кивнув та випив другу порцію.

-Я також часто приходжу сюди за цим.- зітхнув незнайомець.- але більше за розмовою. Інколи за чаркою трапляються геть цікаві люди.

-По вам не скажеш, що ви цінуєте цікаве.- фиркнув чоловік в пальто.

-Так, каюсь.- добродушно всміхнувся співрозмовник.- вже тиждень як посварився з жінкою й живу у друга. Сам розумію, що схожий більше на безхатька.

-Може б меньше пили, то не посварились би.

-Дайте но вгадаю. Ви тут через теж саме. Я такий же злючий був в перший день. Ох же ті жінки…

-Я не одружений.- відмахнувся детектив і випив третю склянку.

-Темпаче. Що, нещасне кохання?

-Яке ще кохання? Це тут зовсім ні до чого.

-Але ж справа в жінці, так?

Холмс покрутив в руках вже знов наповнену склянку і гірко зітхнувши відповів. Алкоголь і цей нав’язливий чолов’яга розв’язували язика.

-Так, в жінці.

-Розскажете, чи я так і буду вгадувати? Розскажіть. Полегшає. Вона вам небайдужа?

-Вона мені геть байдужа.- скривився захмеліло детектив.

-Е, ні. Не може такого бути. Щось же вам в ній подобається?

Холмс кивнув.

-Я люблю сваритись з нею. Ви б чули як вона лається. Цей словесний поєдинок можна порівняти з найважчим рівнем у комп’ютерній грі. Тобі в одночас важко, і приємно, бо ти дійшов до вершини.

Чолов’яга кивнув з посмішкою.

-А що ще?

-Я люблю курити з нею, грати їй на скрипці, або з нею дуєтом. Мені подобається, коли вона працює зі мною і навіть коли втирає мені носа. Її парфуми теж непогані, хоч і дивні… Я читаю їй газети зранку і книжки ввечері…

Незнайомець розсміявся.

-То ви брехун, чоловіче. 

-Я правда читаю їй.- обурився Шерлок.

-Я про те, коли ви сказали, що вона вам байдужа. Це геть не так.

-Ви мене взагалі слухаєте? Я сказав, що люблю з нею лаятись, а не її.

-То те саме. Такі жінки змагаються з нами, та майже завжди кладуть на лопатки. Ми перед ними безсилі. Італійка?

-Біс її знає. Може й італійка. Трохи схожа, але бліда як смерть.

-І що та запальна італійка вдіяла на цей раз?

-Хотіла вчинити самогубство.

Повисла довга пауза.

-Через вас? – спитав волоцюга.

-Ні, не через це. Через неприйняття себе.

-А що зробили ви?

-Витягнув її з того світу й пішов сюди.

-І ні слова не сказали?

-Я був розлючений.

-Кепсько. Не можна кидати таку жінку в такій ситуації.

-З нею мій товариш.

-Але ж не ви.

-Яка вбіса різниця? Вона не сама. Цього достатньо.

-Ви геть нічого не тямите в стосунках з прекрасною статтю. – зітхнув співрозмовник.- кого більше хоче бачити жінка в стані нервового зриву? Чоловіка, що кожного ранку читає їй газети, ввечері книжки, і грає дуетом, чи його товариша? Ви рятуєте їй життя і просто кидаєте? Не плачте потім, коли ваш товариш відбере її в вас.

-Цього ніколи не станеться.- всміхнувся Шерлок.

Слова незнайомця присоромили його болючим уколом совісті.

-Жінки непередбачувані. Проґавиш важливий момент сьогодні, а завтра вона вже йде під руку з твоїм товаришем чи братом. Не обов’язково, щоб він їй подобався. Іноді просте бажання насолити такому як ви, може штовхнути на це.

Холмс тут же уявивши, що в Мад і Майкрофта дійсно щось може бути, скривився й випив ще.

 

 Невідомо скільки часу пройшло, і як двоє п’яних чоловіків взагалі дійшли до цього. Але стоп кадр і вони вже сидять на якійсь лавці в парку і обговорють більш сердечні теми.

-Ти мудрець…- заікнувся детектив.- а я… дурень!

-Т-тож бо й воно, шановний!- ледь виговорив співрозмовник.

-Вона й справді неймовірна… знаєш, я не все тобі розсказав. Вона… така добіса розумна! Й певно гарна, я не можу судити…

-Але тобі подобається?

-Дідько! Звичайно подобається! Я так звик до неї. Не знаю, як би жив, аби вона не поселилась по сусідству… я її спочатку викурити намагався, знаєш… був такий мерзенний! Певно вона ніколи того не пробачить.

-А ти намагався заслужити її прощення?

-Я врятував їй життя! Двічі!

-То й що? Будь джентльменом.- чолов’яга сіпнув детектива за плече. – чи ти думаєш, що тепер вона навіки твоя? Подаруй їй квітів, дурню! Скажи нарешті, що відчуваєш, зводи до гарного ресторану повечеряти! Що їй подобається?

Чоловік в пальто замислився, і врешті прийшов до загальної думки.

-Гарні речі.

-То подаруй їй їх! Може наразі їй щось хочеться – просто купи і вручи пакунок. Будь вже чоловіком! І про квіти не забудь. Без них кіна не буде. Запам’ятав?

 

 Десь під ранок Джон, дрімавший на дивані прокинувся від гуркоту на сходах. Злякано вскочив і побіг на звук. Увімкнув світло і побачив комедію: п’яний як чіп детектив, з зім’ятим букетом квітів, намагався встати, видно спіткнувся до цього в темноті. Посміявшись кілька секунд, товариш таки допоміг йому підвестися і відвів до вітальні. Всадив у крісло. Оглядів його зовнішній вигляд: брудне пальто та черевики, в землі й якійсь траві.

-Дідько, ти що в клумбі лазив?- всміхнувся Джон.

-Можливо.- запнувся Холмс.- де Мад?

-Спить. Як і всі. Четверта година ранку.

-Мені терміново потрібно до неї.- Шерлок тяжко підвівся, але Ватсон знов усадив його назад.

-Ще чого. В такому вигляді? Зараз? Чекай ранку. Я її ледь вклав.

-Ні. Треба прямо зараз. Я приніс їй квіти.

Доктор окинув оком букет, явно зірваний вручну, більшість квітів в якому вже була поламана, певно їх “Здобувач” чи впускав їх, чи падав разом з ними. З букету до всього іншого щей стирчала якась трава.

-Ти обніс якусь клумбу? Не знав, що тобі властива така підліткова романтичність.

-Це була ідея… чоловіка з бару.

-Ти знайшов друга?- лікар всміхнувся.- як же його звуть?

-Я не спитав…

-Так я і думав. Давай но сюди букет і влягайся спати. Ранком з тим розберемось.

-Я повинен спитати… 

Джон, відклавши квіти , вже знімав с нього брудне пальто.

-Чуєш, краще ти… ти спитай в неї зранку, чого б їй хотілося. Я хочу подарувати їй це.- продовжував незв’язно виражати думки.

-Добре. Як скажеш. Я віднесу твоє пальто на вішак внизу, а ти поки вкладайся на диван.- зітхнув товариш.

 

 Ледь за доктором встигли закритись двері, як детектив кинувся до спальні. Зачепився за килимок і спітквнувшись впав на коліна біля ліжка. Одразу вирішив, що то вдала позиція. Схопив Мадлен за руку. Жінка прокинулась, глянула на нього в напівсні.

-Чуєш, Мад. Прокинься. Мені треба тобі терміново сказати.

-Га?- пробурмотіла заспана жінка.

-Я так люблю з тобою сваритися! Ти така чудова, така розумна!

-Що ти верзеш?- невдоволено буркнула вона і забравши в нього руку відвернулася спати на іншу сторону ліжка.

Холмс піднявся і влігся поряд.

-Я дуже хочу аби ти жила. Отут з нами. Як завжди.- продовжував, намагаючись якось зручно її обійняти.- ти чудова.

-Ти що напився?- питає все ще стараючись якось заснути.

-Так! Але то тимчасово, а ти завжди будеш чудова. Вибач мене за все. Я не розумів, що поводився як ідіот. Я хочу бути з тобою! Чуєш?

-Угу. Роби що хочеш, тільки відчепися.

-А ти хочеш? 

-Угу.- бурмотить увісні.

-Я такий радий, моя люба Мад! Можна тебе поцілувати?

У відповідь йому знову машинальне “Угу”.

Він тягнеться і цілує її в щоку. Дівчина прокидається.

-Ти що тут вбіса робиш?- більш менш усвідомлює ситуацію.

-Не жени мене, будьласка. Хочеш лаятись – лайся! Я з задоволенням послухаю, але дозволь лишитись тут до ранку. З тобою.

-Лишайся як хочеш. Тільки вляжся вже.

 

 До кімнати ввійшов Джон.

-Шерлоку, трясця твоїй матері!- лайнувся пошепки.

-Хай лишається, Джоне. Тільки дайте мені вже спокій.- відповідає Мадлен.