таємна книга

ремуса відправляють в школу-пансіон «гоґворст», де його сусідом стає шумний хлопець з проблемною сім’єю.

аж раптом його втягують в підозріле братство «мародерів»

 

1

 

– Вам краще сісти!

Це буквально перше, що каже Сіріус після того, як заходить до кімнати. В руках у нього книга. Щось неприємне і застережливе завертається в животі: зараз буде. Ремус не знає, що саме, але передчуття б’є в голову, і від нього не сховатися за підручником з літератури. Ні, небезпека тут, у звичайній книжці з потертою обкладинкою.

Від гучного голосу Пітер ледь не підривається, але від погляду на друга падає на ліжко назад. Поки Люпин намагається не показувати зайвої зацікавленості, Поттер кидає книгу з правилами з латині та майже підлітає до друга. Саме тоді відчуття небезпеки б’є тривогу, адже вони обидва замислили щось.

– Ми маємо здивуватися твоєму вмінню читати? — найбільш беземоційно кидає Ремус, перегортаючи сторінки чужого зошита. В ньому повно різних поміток всеможливими почерками, які час від часу перебиваються малюнками й посланнями.

Проте Сіріус повністю ігнорує цю репліку, натомість бігаючи очима по книзі. Час від часу він посміхається і тикає Джеймсу. Вони сідаючи на те саме ліжко, де спить Петіґру, змушуючи останнього таки прокинутися і почати дивитися, чим ті займаються. За блиском в очах здається, що той знаходить це заняття навіть більше, ніж просто цікавим. Це лякає ще більше, але Люпин тільки вчитується в слова і пропускає повз вуха всі майбутні плани.

– Рем! — через кілька хвилин Поттер відриває його від навчання. — Це ж просто збірка поезії. Тобі сподобається.

Проте Блек занадто загадково усміхається на цій репліці.

– Та кого ви намагаєтесь наїбати? — книгу доводиться відкласти.

Вони просто пропонують книгу без зайвих слів, і Ремус роздивляється її з різних сторін. Так, дійсно звичайна книга, пошарпана і вже не перший рік світ білий бачить. За тим, як вона вицвіла, стає зрозумілим, що бачила вона цей світ дійсно не один і два роки. Сторінки подерті в деяких місцях, чорнило навіть стерте на особливо цікавих моментах. Деінде можна побачити сліди від рук і власні нотатки, які з часом перетворилися на просто позначки. Хоча можна розібрати окремі слова на кшталт «краса», «буденність» та «зустріч». Проте всі вони не збираються до купи, щоб пролити розуміння.

Питання залишається: нащо Сіріусу ця книга і де він її взагалі взяв? Він не великий фанат поезії і не забуває нагадати про це за кожної можливості; потанцювати і покричати (поспівати) слова давно відомих AC/DC, Queen або ж ABBA — це для нього, але не вірші класиків про кохання. І саме це і змушує Ремуса все-таки погодитися вислухати надзвичайно цікаву розповідь друга.

– Де ти її вкрав? — тільки відказує Люпин і повертає книжку.

Сіріус всім своїм виглядом показує, наскільки глибоко заділи ці слова його власне Я.

– Я дуже розчарований, що ти такої думки про мене, — навіть губи дує.

Однак, Пітер сміється, і це підхоплює Джеймс.

– Хочеш сказати, — Поттер шукає ім’я власника на форзаці, — що ти абсолютно легально взяв її і не порушив закони і правила нашої елітної в’язниці.

Коли хлопець доходить до найпершої сторінки й перегортає її також, перед ними показується фронтальний форзац з невеликим віршем на ньому. Проте не це зацікавлює Пітера настільки, що він перебиває промову Блека про «я її не вкрав, а просто позичив на певний термін», а слова, в які він навіть тикає.

– Хто такий тоді цей ваш Д. Кітінг?

Гаразд, можливо, Люпину дійсно цікаво дізнатися більше про цього Кітінга. Зрештою, за банальну цікавість ніхто нікого не викидає зі школи. А він просто подивиться і знов повернеться до латині. Одним оком, він же не залізний.

– Гадки не маю, — але за загадковим блиском в сірих очах можна буквально побачити, як хлопець горить від якоїсь ідеї всередині та з секунди на секунду все ця хвиля готова буде вирватися з нього.

– То нам треба шукати цього нещасного Кітінга в школі? — ще не виставало їм проблем зі снобами в цій школі.

Проте за тим, як Блек хмуриться від питання, а світло в очах поступово згасає, можна сказати, що, можливо, справа тут не в Кітінгу.

– Ну то де ти її взяв? — зрештою каже Ремус, і Сіріус настільки радісно і сонячно усміхається, що десь всередині він сам собі зізнається, що навіть найбільше лайно, яке абсолютно точно буде після його згоди, не перекриє яскравість на чужому обличчі.

Блек забирає книгу, гортаючи кілька сторінок, поки не знайде потрібної йому.

– Carpe diem!

Закриває книгу, немов це все пояснює і дивиться на друзів. Це точно щось з латині, Ремус впевнений, але його знання, попри постійні уроки й додаткові години вечорами, збільшуються, але не так швидко, як хотілося. Проте збільшити навантаження не вдалося, і в більшості провина за це лежить на плечах Поттера і його режимі мами. Просто кожного разу, коли Ремус забував з’явитися на вечері або відмовлявся з’їсти щось з награбованого Пітером, Джеймс буквально забирав всі його книги і зошити, не віддаючи, допоки він нормально не поїсть. А це вони знайомі тільки місяць.

– І саме тому ти вирішив вкрасти книгу в нашої святої жіночки? — але Поттер розуміє значення. Звичайно, він розуміє, вони з Блеком одні з найкращих в класі з латині; та взагалі з усього, насправді.

Сіріус виставляє груди вперед і знов відкриває перший форзац.

– Ви не чули цю прекрасну історію!

– Тому що ти не кажеш, а тільки кидаєш фразочки на латині!

– Піт, скажи просто, що не розумієш. Так ось, я пішов допомагати нашій святій жіночці та коханню всього мого життя прибирати в її кабінеті й розбирати її величезні полички з книгами. Уявіть тільки: моя тендітна спина проти такої кількості води з рожевими шмарклями.

– Як по-панківськи, — між іншим вставляє Ремус.

Сіріус ігнорує його слова.

– Так ось, розбирав я якесь нудне лайно, коли мені на голову буквально впала ця книга. Я б її викинув, але знаєте, на першій сторінці вона здалась цікавою.

– І тому ти її вкрав?

– Позичив, я попрошу!

На цей раз він ображається насправді, але тільки на кілька секунд.

– І уявіть, що мені вдалося дізнатися від нашої святої жіночки!

Ремус не хоче це уявляти. Якщо цим настільки зацікавився Сіріус, то це не до добра буде. Вони знов влізуть в якесь лайно і тоді Люпина абсолютно точно виженуть нахуй з цієї прекрасної школи для особливо багатих і нудних хлопчиків.

– Навіть не уявляю, — бурчить собі під ніс Ремус і отримує насуплений погляд Блека, — гаразд, гаразд, продовжуй.

– Дякую, зоре моя, — неочікуване прізвисько зачіпає серце в грудях, і на мить стає трохи важко дихати; це просто дурне звертання, нічого більше, — так ось, цей Кітінг працював в нашому прекрасному закладі років двадцять назад: викладав літературу абощо.

Дістає книгу, відкриваючи її знов на форзаці. Здається, ще кілька таких дій, і повертати нічого не доведеться, адже вона розвалиться прямо на руках. Але не те щоб когось це зараз хвилювало.

– Цей Джон Кітінг вчився тут ще раніше, і тоді з купкою інших снобів влаштували шабаш мертвих поетів.

Замовкає.

Проте ніхто не поспішає зруйнувати тишу, навпаки, всі сидять так само і дивляться на друга. І якщо той думав, що це пов’язано тільки з таким шоком від отриманої інформації, то по факту ніхто з трьох не міг скласти все до купи й зрозуміти, нащо їм все це. Дійсно, навіть якщо і був тут цей шабаш років тридцять-сорок тому, то яке діло їм до цього? Та Сіріус, здається, вважає інакше.

– І ти пропонуєш? — обережно починає Поттер, і якимсь шостим чи десятим почуттям здається, що він все зрозумів і зараз просто хоче впевнитися у своїх здогадках.

– Так!

Мабуть, з цього моменту всі проблеми тільки почалися.

 

2

 

– Саме тому це геніальна ідея, яку мають всі підтримати!

Так ось, Ремус вже казав, що з цією книгою почалися проблеми? Тому що почалась повна дупа після того жахливого покарання. Так найцікавіше, в Гоґвортсі немає покарань взагалі; раніше могли використовувати фізичну силу, але з часом моралі змінюються, тому на заміну пройшли банальні відпрацювання. Небанальними вони ставали тільки в тому випадку, якщо за їхнім виконанням стежив сам Філч зі своєю шавкою. Саме тоді всі фарби життя повільно стікали в каналізацію, а все лайно звідти заливалося у вуха у вигляді розповідей про те, наскільки раніше було краще, адже можна було побити хлопця до втрати свідомості й радіти життю.

Власне, ідея полягала в тому, що Сіріус вирішив влаштувати шабаш. Такий самий, як і спілка цих мертвих поетів Кітінга. Проблема: ідея хуйня. Рішення: піти погладити травку.

Але Блек на таке не підписувався.

– Сіріус, ти ж в курсі, що Мінні проти такого лайна? — губи Пітера криві в усмішці, але очі, очі повні захованого страху і хвилювання. Звісно, він не Поттер і не Блек, щоб ось так бездумно лізти в різне лайно заради сміху.

Але ж це Сіріус і Джеймс, у них все завжди легко і безпроблемно. Тільки якщо результати не стають занадто жахливими, що треба скидати цю кашу на інших.

– Милий мій Піте, — Поттер тріпає його по щоці, — ніщо з тобою не станеться, поки ми всі разом. Я, ні ми, ми тобі обіцяємо! Зрештою, ми з «Поттер і друзі»!

На цьому моменті Блек занадто давиться повітрям, що Ремусу доводиться почати плескати в долоні. Проте, коли починає сміятися Петіґру, приходить розуміння, що ситуації це не допомогло.

Сіріус … має доволі ображений вигляд обличчя, наскільки Люпин встиг помітити за весь цей час. І це трохи хвилює. Зовсім трохи. Але зважаючи на те, що ображений він на слова друга, цікавість перемагає, тому Ремус просто відкладає всі справи (ненавидіти себе і скиглити в себе про його жахливе і нудне життя з цими людьми).

– Яке ще до біса «Поттер і друзі»?

– А що? Нам треба назва. Чи ти збирався зватися цим сопливим «Спілка мертвих поетів»?

– А мені подобається.

Пітер тихо вставляє і наривається на пару насмішок в очах. Отже, це занадто для панка Сіріуса.

– Я знаю, Піте, саме тому ми маємо обрати щось інше.

– Та пішов ти, — проте цікавинка в очах не зникає.

Ремус подумки масує собі скроні. Звичайно, вся ця вистава має відбуватися саме в його кімнаті і йому треба бути присутнім на цьому зібранні юних кримінальних авторитетів.

Про те, що в глибині душі він не був би проти доєднатися до них, він не зізнається навіть собі.

– Пропоную «панки Гоґа».

– Сіріус, змирись, що це не твоє.

– Тоді мо’ «Спілка живих бунтарів»?

– Піт, твої здібності не далеко від Блекових пішли.

– Тоді сам пропонуй, оленю!

– Давайте «Спілка немертвих алкашів»?

– Це жахливо, Джеймсе.

– Вже краще за твоїх живих бунтарів!

Ще кілька слів, і Ремус впевнений, що його голова просто зірветься. Ні, так справи не буде, якщо вони так продовжать кричати це лайно і думати про назву своєї групи.

Можливо, Ремус занадто голосно видихає, що всі звертаються на нього увагу. Особливо Сіріус і його сірі-сірі очі. Як на жаль.

– О, Рем! Ти якраз те, що нам треба! — підлітає до нього на ліжко і падає, абсолютно не соромлячись покласти руку на чуже стегно. — Як нам назвати наш шабаш?

Хлопець кілька разів кліпає очима. Не почулося, «наш»?

– Сподіваюсь, «наш» – це твій, Пітера і Джеймса …

– І тебе! Тьфу, тобто твій.

О ні, ось це вже дякую-до побачення.

– Е ні, не треба мене до ваших мародерських планів вписувати!

Дивно, але Блек замовкає. Занадто швидко і абсолютно без питань просто повертає голову в бік друзів і мовчить. І Рему б радіти, але він, на жаль, прекрасно знає цей вираз обличчя. Сіріус думає. І це вже погано, дуже.

– Геніально, зоренька ти моя! — пропустивши звертання, Ремус напружується, — нахуй ваші спілки. Ми будемо «Мародерами»!

На жахливий жах Люпина, Поттер підтримує цю ідею і навіть встає дати п’ять другу. Пітер підходить майже за ним.

І Ремусу доводиться просто сидіти посеред кімнати й рахувати дні до кінця свого життя. Чомусь думка про те, що його затягнуть в мародери, так і не відпускає.

 

3

 

І не даремно, власне.

– Треба прізвиська!

Вони підпирають стіну в коридорі біля кабінету математики-чи-як-її-там-називають. І все було спокійно і нормально кілька днів якраз до того моменту, коли Джеймс не згадав про таке упущення, як відсутність прізвиськ, які абсолютно їм потрібні, бо вони мародери й панки. Звичайно. Визнати себе частиною цієї банди було важко, але через кілька ночей самоненависті й безсоння Ремус мав визнати, що, можливо, цим йобнутим треба хтось, хто буде хоч якимсь голосом совісті й здорового глузду. Зрештою, чому б ні?

Йому тільки шістнадцять років, він може відпустити себе хоч на трохи.

 Хоч трошечки…

– Вибач, звичайно, але це справжня хуйня, — чесно ділиться Люпин і пробігає очима по зошиту, хоч і урок тільки що закінчився.

Зараз вже після обіддя; сам обід далеко за плечима, але так випадково вийшло, що Ремуса не було на ньому. І не те щоб він спеціально пропускав їжу, але все так склалось, що обід якраз припав на той момент, коли хлопець читав ну дуже цікаву книгу з математики. Не те щоб він був таким фанатом цієї науки, але зрештою, йому треба триматися в цьому місці якнайдовше. А погані оцінки цьому не допоможуть.

Власне, можливо, Джеймс занадто емоційно і бурхливо відреагував на факт того, що друг знов пропустив їжу. І так, він не просив, але Пітер не вкрав, а позичив трохи перекусу на кухні. Так вийшло, що там працював їхній дружбан Доббі, тому проблем не було. Так ось, все це прилетіло до нього в бібліотеку, де на них накричала пані Пінс за це і вигнала до бісової матері. За тим, як Блек широко усміхався, стало зрозуміло, що це і було планом.

Після уроку вони просто думали, куди б то краще йти, як Поттер згадав.

– Абсолютно ні, — Ремус навіть книгу закриває, — ні в якому разі я не буду звертатися на результат вашої фантазії.

Одначе, тільки його це хвилює, адже всі троє вже активно вирішують над всіма варіаціями імені Пітер.

– Тре’ щось таке, що абсолютно не схоже на наші імена! — Блек веде всіх до лавки біля стінки.

– Тоді тебе можна називати адекватний, — під ніс бурчить Люпин.

Сіріус дуже по-панківськи хапається за серце.

– Рема ми будемо називати зоренькою, — із жахливою усмішкою каже Блек і прижмурює сірі очі.

Він не показує, наскільки йому не хотілося б, щоб хтось окрім брюнета так його називав. Кого то хвилює?

– Тоді тебе собакою, — відповідає Люпин і складає руки на грудях.

Поттер сміється, але в розмову не влазить.

– Собака значить? Тоді ти будеш перевертнем!

– Ой-ой-ой, як страшно.

– Тоді хоча б Гуляка, — лізе Петіґру, і Ремус розуміє, що щось в цьому є.

В принципі, Гуляка непогано описує непостійну душу Сіріуса. А так і не сказати, про кого точно вони кажуть.

– Гультяй! — чесно підіймає руку Джеймс.

– Ви в курсі, що це абсолютно не по-панківськи, так?

За тим, як посмішка злітає з обличчя Блека, Рем розуміє, що робить все правильно.

– Взагалі-то, — Поттер приходить на порятунок друга, — всі панки мають прізвиська.

Ну звичайно.

– Дякую, сонце моє, — і посилає повітряний поцілунок.

І чому це Ремус – зірка, а Джеймс так одразу сонце?

За тим, як витягується обличчя Сіріуса, Люпин на мить зависає. Коли ж збоку чується сміх Поттера і Петіґру, стає зрозуміло, що щось сталося.

І тільки через кілька секунд Ремус розуміє, що він сказав то вголос. Саме те лайно про сонце і зорі. Догрався.

– Ну ти схожий трохи на зірку, Рем, — сміється, але не так широко і яскраво, як раніше, а більш спокійно і ніяково, — ну знаєш, ти блідий, пізно лягаєш і … мені подобаються зорі. Мене навіть назвали на честь найяскравішої з них.

Та щира посмішка не може перекрити всі ці слова, що вилетіли з рота Блека. Він називав Ремуса зоренькою, бо йому подобаються зорі? Математика занадто згубно впливає на людей, його точно вдарило в голову всіма тими формулами й тепер він мертвий лежить посеред коридору і вигадує собі маячню про зорі й імена.

Але Сіріус стоїть з легким рум’янцем і розтягує губи в усмішці. Немов все так і має бути, все це між ними.

Це неправильно, каже собі Ремус, чому серце так не реагує на Джеймса з його піклуванням або Пітера з незліченими запасами шоколаду? А варто цьому мародеру сказати якусь хуйню, і в животі закручується щось важке. Ні, він не скаже це гівняне слово «закоханість». Він не закоханий, просто ці ненормальні підсипали щось в пиріжок в бібліотеці.

Але чому тільки Сіріус …

– Мені здається, ти вбив Ремуса своїм жахливим фліртом, — Пітер перебирає в руках обгортку від якоїсь цукерки.

Але не встигає він відповісти, що нічого його не вбив цей флірт і взагалі це не флірт, позаду чуються кроки, і невідомий хлопець входить. Очі в нього сірі, холодні й абсолютно непривітні. На якусь мить уловлюється схожість з Сіріусом, але в нього все обличчя світиться радістю і сонцем, поки в цього тільки замкненість і відстороненість від усього життя.

Зі зневажливим поглядом він оглядає всіх хлопців і особливо затримується на Люпині. Так, немов гіршої людини не знайти в цій школі, включаючи немиту голову.

– Він скоріше вбиває прізвище Блек своєю поведінкою, — беземоційно констатує факт і складає руки на грудях.

Йому років чотирнадцять-п’ятнадцять, не більше. Постать рівна і бездоганна, але в порівнянні з Сіріусом нежива. І хоча обличчя немов з картини зійшло, погляд показує наскільки йому все одно до всього.

– Мій любий братику! — Блек підлітає до хлопця і кладе руки на його плечі, — мамінька вже встигла розказати про моє викреслення з сім’ї?

Руки він намагається скинути, але після кількох спроб полишає ту ідею.

– В усіх фарбах, — неочікувано в очах з’являється щось живе і веселе, — скажи, це було обов’язково?

Сіріус сміється ще голосніше, і від цього обличчя невідомого брата трохи кривиться у відразі.

– А як наша мамінька дізналась б, що Мінні – кохання мого життя?

Поттер, який раптом вирішив нагадати про себе, тільки кашляє, і Люпин спиною відчуває, що вони не попередили ту вакханалію, яка зараз буде.

– Тобто ти Рема на Мінні проміняв? Чув, Рем, — повертається до нього й усміхається, — тебе зрадили.

Разом з карими очима на нього повертаються це і сірі, і Люпин відчуває, як його оцінюють одним тільки поглядом. Хочеться плюнути йому в обличчя, але він же брат, так не можна.

– Ти вже настільки опустився?

Сіріус прибирає руки від брата і схожим холодним поглядом дивиться на нього.

– Маєш щось проти? — Джеймс трохи доторкається до руки друга, приводячи його до норми.

– Взагалі чи в конкретній ситуації?

Раптом, як для такого напруженого моменту, Блек-старший вибухає сміхом. Яскраво, голосно і щиро, що Ремус на мить тупо зазирає на нього без слів. З розуму зійшов чи що.

Коли він дивиться на обличчя брата, то ніяковіє ще більше. Він … посміхався. Не так широко, як інший, але тепло і живо. Так, немов і не було того холодного і злого погляду. І мав він вигляд як підліток років п’ятнадцяти.

– Ех, Регулусе, — зітхає Джеймс, — нам теж багато чого не подобається, але ми терпимо.

– Тому що ви тєрпіли, — і сміється.

І саме тоді Ремус розуміє, що вони дійсно мають сімейний вигляд.

Через кілька хвилин приниження Сіріуса Регулус йде.

– Не забувай, що мама буде злитися, — слова звучать, як хвилювання, і Блек не упускає можливість посміятися з цього приводу.

Ідею з прізвиськами відкладають на потім.

---