Романтичний ранок

 

– Я знав що тобі сподобається.

– Промовив Хван.

 

Лікс просто промовчав наче був так захоплений красою цього місця, що не міг сприймати голос інших людей. Нога ступила на мокровату траву, була вона такою від свіжої та холодної ранкової роси. Але навіть це не відволікало його, він милувався цею не тронутую красою ліса. Хван повільно ішов за ним поки той кінчиками своїх пальців проводив по також мокроватих лісових квітах, не зрозуміло чому але лісові квіти у Лікса асоціювалися з зорями. Напевно тому, що вони також яскраво виділяються на фоні темноти лісу. Їх кросівки повільно починали покриватися плямами від роси, але їх це не хвилювало, поки Фелікс милувався красою лісу, то Хьонджін милувався ним.

 

Вони дійшли до озера, вода була така прозора, і зовсім не загрянена. На відображення місяця у воді можна було дивитися вічно. Мрійний стан Лікса розвіявся і він подивився на Хвана злегка посміхаючись.

 

–Дякую…– Промовив Лікс

 

–А? за що?

 

–Ну…за те що привів мене сюди, ти відкрився мені зовсім з іншої сторони.

 

– Немає за що дякувати – На обличчі Хвана з’явилась хитра посмішка.

 

Хьонджін взяв того за руку, потягнув на землю, він хотів трохи посидіти з ним. Вони в двох сиділи на березі озера. Деякий час вони дивилися на красу природи, але зазвичай дивились на місяць та зорі. Не дивлячись на те, що вони мовчали ніякої ніяковості не було. Вони були знайомі неначе не 3 дні, а цілу вічність, ця тиша була комфортна і навіть в якомусь сенсі романтична. Навколо них літали світлячки, вони зовсім не заважали їм навіть навпаки їм вони подобались, було таке відчуття що це маленькі зорі спустилися з неба освітлюючи їм це чудове та чарівне місце.

 

– Чому ти так любишь природу? – Запитав Хван.

 

Лікс трохи мовчав, тому що навіть не знав що відповісти. Не було ніякої особливої причини чому, просто він любив тей все.

 

– Не знаю…просто люблю, але я відчуваю що люди не повинні існувати…вони знищують цю природу, ПРИРОДУ ЯКА МАТЬ ВАШУ І ДАЄ ЇМ ЖИТТЯ!!!

 

Фелікс вскіпів як той чайник.Крик був такий неочікуваний що можна було зрівняти з зривом пітарди яку зазвичай взривають хлопці за школою.

 

– Гей! Гей! Гей! Заспокойся, все нормально, я теж так вважаю. – Погладжуючи спину Лікса сказав Хван.

 

Той почав потроху заспокоюватися. Вони продовжували говорити, це було настільки довго, що можна було загубитися. Скільки годин пройшло? одна? або може дві? не зрозуміло. Але зараз для них це не важливо.

 

Деякий час уже пройшов і стало достатньо холодно, що б Лікс в своїй тоненькій футболці почав тримтіти. Щей плюсом було те, що вони були в лісі і мінусова температура повітря була більша. Хван звичайно помітив і обійняв того, теплі руки протирали все тіло бідолахи який тремтів.

 

– Що ти робиш? – Запитав Лікс уже зібрався відпихнути його, але тепло яке він йому давав змінив його думку.

 

– Відігріваю дурбелика який в ліс в ночі в одні футболці пішов.

 

 

– як ти мене назвав?!…

 

Палець Хвана придавився до м’яких як зифір губ Фелікса. Легка посмішка була направлення до Лікса.

 

– шшшшш.

 

Лікс замовчав його рот трохи був привідкритий. Руки продовжували гріти хлопця.

 

Минуло вже декілька хвилин, вони досі були в цій ж позі. Але рука прошлась по плечі, потім по шиї і тут вона вже на підборідді Лікса. Вони дивились один на одного декілька секунд. Світлячки досі кружляли навколо них. Також пролітають пелюстки лісових квітів. Майже прозора вода практично діставала до їх кросівок. Обличчя Хвана почало наближатися до обличчя Лікса, їх очі не зупинялися дивитися один на одного, вони були в декількох міліметрів один від одного. і тут Лікс відчув покалування в животі, руки почали трішки тремтіти, очі почали бігати, було очевидно, що він розгубився. Голова різко повертається саме його тіло підскочує. Він двома рухами зняв з себе кросовки і ступив у холодну але не дуже воду.

 

– Як би було б чудово привести сюди людину у якої я був першим коханням. – Промовив Лікс.

 

Хван лиш тихо засміявся. Він випрямив одну ногу, а другу зігнув положивши на ню руку.

 

– Дивні ви… – Промовив Хван з легкою посмішкою.

 

– Ми?

 

– Ви люди.

 

– А чому дивні? я щось не те хіба сказав? це ж так прекрасно бути чиїмось першим коханням.

 

– А який толк, якщо потім ця людина все одно полюбить іншого. Прекрасно бути останнім коханням для людини. Лише думка про те, що ви старі на вашому лиці зморшки і вже не такі вродливі як колись, але ви любите. Також приємно знати те, що ця людина помре з коханням до вас. А що отримаєш від першого кохання? лише біль і розчарування, тому що зазвичай перше кохання не на весь залишок твого життя, а лише на період коли ви юні і не опізнані. я б хотів би бути, чиїмось останнім коханням.

 

Лікс слухав думку хлопця і його очі засяяли. З кожною дією, після того згвалтування, Хван приемно вражав хлопця. Фелікс дивився на того з відкрившим ротом.

 

– Ну чого ти так на мене дивишся? – З ніжною посмішкою промовив Хьонджін.

 

– Просто ти так…так добре мені все роз’яснив. Я вражений, що у тебе можуть бути такі думки.

 

Хван піднявся, він дотягнувся до руки Лікса. Він тримав її за кінчики пальців і ніжно поцілував. Фелікс цього не очікував і його лице покрилось червоною фарбою. Але було ще досить темно, тому цього не було помітно.

 

– Радий що зміг вплинути на тебе в позитивному плані. – Промовив Хван.

 

Всю іншу частину ночі вона сміялися, розмовляли на різні теми, бігали один від одного коли дразнились, плескали один в одного водою. Одним словом комфорт. Лікс це навіть і не підозрював, але він почав привязуватися до Хвана.

 

Сонце почало потихеньку підніматися, проміння падали на землю і освітлювали це чарівне як казка місце. Деякі навіть осліплювслювали очі коли ясне коло піднялось достатньо високо.

 

– Ну що пішли? через годину буде сім. – Промовив Хван.

 

–А? вже? неначе 20 хвилин пройшло.

 

– Ти знав, що час пропливає скоріше з людьми яка тобі подобаються?

 

Хьонджін встав і простягнув руку тому. Лікс тільки фиркнув закотивши очі взявши того за руку піднявшись.

 

–Мені подобається твій закат очей, особливо якщо б…

 

– Стоп! – Викрикнув Лікс.

 

– Все все мовчу. – Хван засміявся і підняв руки догори.

 

Вони почали іти по тим самим краєвидам. Але ішовши тут у двічі цікавість до них не зникла. Адже тепер все було яскравішим, все було ясніше. Сонячні промінчики просочувались скрізь дерева і падала на деякі область лісу. Невеличка річка через яку вони проходили, сяяла вже не від місячного сяйва, а від сонця. Глибини лісу вже не здавались таким моторошними, з появою світла всі монстри, які описувалися в голові Фелікса зникли. Згодом чулися ніжні співи пташок, які гарно асоціювалися зі звуком шелестіння листя листя, які розвивалися від потоку ніжного трохи прохолодного вітру. Лікс насолоджувався не дивлячись на те що він це вже бачив. Так бачив, але тоді була ніч, а зараз ясний день і всі ці краєвиди стали набагато краще та яскравіше ніж вночі. Якщо можна було зрівняти ці місця вночі і в день то напевно б він би сказав що схоже на Їнь Ян.

 

Вже було 6:55 і вони, як і домовлялися прийшли до сіми ранку. Стоявши біля будиночку Лікса, Хван дивився на нього з верху в низ по скільки він був трохи вище. Його посмішка була призначена йому. Але чи була ця посмішка справжня? Це знав тільки сам Хьонджін.

 

– Чого ти пьялишся? – Промовив Лікс.

 

– Жду поки ти скажешь пока.

 

– А чому це я повинен казати перший?

 

– Хм…дай подумаю, може тому що я привів тебе в то красиве місце?

 

Лікс фиркнув, схрестивши руки. Очі подивились вже не на Хвана, а на кущ який ріс біля будиночка.

 

– Тебе ніхто не просив.

 

– м? Ти правий. Ну ладно тоді пока.

 

– Ага, ага пока, іди вже давай.

 

Хван хотів щось зробити, але стримався і просто розвернувся і покрокувала до свого будиночка. Лікс не став чогось чекати і пішов до своєї хатинки. Відкривши двері з жахливим скрипом, він зайшов. Господи невже так складно змастити ці двері? Ну ось він знову згадав, які безвідповідальні власник. Його настільки це вже дратувало, що навіть така на вигляд мілкотня могла зробити його день жахливим. Слава Богу ця чортова підлога не скрипіла.Він пройшов трохи далі і вже побачив Чоніна, його очі помітили, як той грає на телефоні в якусь дурну гру без інтернету. Звичайно без інтернету, хто б в цьому таборі міг розщедритися б на інтернет.

 

– Привіт. – Промовив Лікс.

 

– О прийшов,я вже думав, що тебе там Хьонджін той з’їв, і як там погуляв? – З смішком промовив Чонін.

 

– Чудово, я навіть не знав, що тут така красива природа.

 

Але він не побачив Джисона. Тільки сім ранку, а його вже немає. Здається він знав де він зараз, але все одно вирішив запитати.

 

– А де Хан?

 

– А Джисон? він до Мінхо свого пішов.

 

– Можна було принципі і не питати, чого ще я міг очікувати.

 

– Хех.

 

Мінхо тримав у себе на колінах Джисона, і дивився в його чудові карі очі, які здавалися йому, як каштанчики. Джисон так само впав на нього, як той каштан з дерева і залишив свій слід. Вони були одні в кімнаті з двома ліжками з яких одне було Хванове. Як не дивно тут також були картини, які виглядали досить дивно. А ці жахливі обої з 90-х могли діяти на нерви, якщо дивитися на них занадто довго. Були присутні також тумбочки для одягу. Все. Так це все, більше не було нічого в цій кімнаті. А ні, були в куточках кімнат павутиння павуків, але хто взагалі звертає на них увагу? Ну звичайно що ніхто.

 

Мінхо стиснув пальці на талії Джисона. Очі перевелись на маленьку тумбочку, на обличчі відразу з’явилась посмішка.

 

– Ханні, а ти знав що ти моя умнічка?

 

Джисон подумав, що він просто хоче по фліртувати з ним. Ніяких думок про нацяки не було.

 

– оооо… Мінхоша ти теж моя умн…

 

Лі підняв того на руки так, що б ноги Джисона обвивались навколо талії того. Руки тепер досить міцно зжима дупцю Хані. Ноги підійшли до тумбочки і хитрий погляд засяяв на обличчі Лі. Він опустив його. Джисон нічого не розумів. Брова піднялась. Відчуття перемішувалися він не розумів. Страх, збудження? Чи може щось інше?

 

– розвернись до мене спинкою і поклади ручки на тумбочку.

 

– але…

 

– Будь ласочка, будь ласочка! – Мінхо зробив дуже молючі очі та склав долоні один до одного.

 

– ну добре.

 

Хан обернувся, повільно нахиляючись його долоні торкнулися тумбочки. Мінхо похотливо засміявся. Він поклав обидві роки на дупу Джисона та почав жамкати як антістрес з дешевого ларька біля школи який всім знайомий. Руки за повзли під труси Хана і одним рухом скинули їх.

 

– оооох яка солоденька. – промовив Мінхо.

 

–М-М-Мінхо…

 

– ця дупця напевно вже і забула що колись була при моїй владі. – Лі облизав губи ніжно прикусивши їх.

 

Він вдарив того по сідниці, але це було ніжно адже він не хотів завдавати йому болю. Мінхо підійшов до своєї сумки та дістав там смазку, яка вже була на двух пальцях. Він знову підійшов до свого більчонка, одна рука була на стегнові Хана, а друга повільно вводила пальці в дупцю Джисона. Тихі стогони наповнили всю кімнату. Пальчики розтягували вже декілька секунд, а Мінхо вже не міг втриматись. Його подих був повільний і тяжкий, можна було сказати що Хан міг відчути що подих Лі гарячий. Нарешті вийнявши пальці Мінхо скинув свої труси і натягнув на свій член презерватив. Він почав входити в Джисона і стогони не змусили довго чекати. Але стогони видавав також і сам Мінхо, тільки ці стогони були ледве чутними. Стегна Лі рухались то вперед і назад з кожним товчком прискорювавши темп.

 

– моя ж ти умнічка. – промовив Мінхо з посмішкою поправивши своє волосся яке так дратівливо лежало в нього на обличчі.

 

– М-М-Мінхо…ах…ах…

 

Мінхо шльопнув того по дупці. Темп тільки прискорювався. Зі звуків були присутні не тільки стогони але і хлопающі звуки. Хан весь уже тримтів від задоволи, його думки були затуманені також як і в Мінхо. Не дивлячись на те, що він трясся його ніжки стояли на ципочках. Мінхо нахилився продовжуючи рухатися. Обернувши голову Хана до себе він поцілував його. Їхні язик спліталися у танцю. І здавалося що їм в цей момент нічого не було потрібно окрім один одного. Губи розімкнулися і Лі почав ставити красні як рози  відмітки то на шиї то на плечах Хана.

 

Вони лежали на ліжку всі спітнівші. Навіть їхнє волосся було мокровате. Голова Хана лежала на грудях у Лі. Двоє відхикувалось. Також радувало те що на цей раз їх ніхто не перервав і вони змогли завершити діло до кінця. Вони лежали і ніжно цьомались називаючи один одного милими іменами.

 

– бусічка – промовив Джисон.

 

– Зайчик цьом цьом цьом.

 

– Мася

 

– Я вам не мішаю? – з посмішкою в дверях стояв Хван

 

– Хьонджін?! А ну якщо чесно то да. – промовив Мінхо підскочивши разом з Джисоном почавши у двох надягати свої труси.

 

– як добре що мені паралельно

 

Хван прийшов по скриплячій підлозі до свого ліжка. Сівши він все ще дивився на тих двух з посмішкою.

 

– Є… Хьонджін…я дуже радий що ти звернув увагу на мого друга…– промовив Джисон.

 

– оооо я теж дуже радий.

 

Очі Хана забігали. Він піднявся легко поцілував у губи Мінхо і бистрим кроком покрокувала до дверей.

 

– я напевно піду.

 

– ага, бувай, хлопчик Мінхо. – промовив Хван з насмішкою.

 

– бувай масічка.

 

– Бувай. Бувай зайчику.

 

Як тільки Джисон вийшов Хван відразу змінив своє обличчя на серьйозно його погляд повернувся до Мінхо.

 

– ти ж Нічого не розказав?

 

– Ні ти що, я ж пообіцяв друже.

 

– тоді чому він так заікався?

 

– о мій більчонок дуже сором’язлива кол

и його бачать голим.

 

Хван посміхнувся уявивши як Лікс буде заікатися коли він здере з нього одяг. Він ліг на ліжко і почав розмовляти з Мінхо на різні теми. Зазвичай вони сміялися з всякої фігні.

*****************************

мій тгк:https://t.me/mymymymy_re
буду дуже вдячна за підтримку♡