Фанфіки українською мовою

    Від лиця Марії

    По закінченню пари травології, я відразу побігла до Стефанії. Не можу перестати думати про неї з моменту, коли дізналася про смерть Кая. Пам’ятаю, як вона хвилювалася через його зникнення, до цього я зовсім не бачила її такою.

    Знайшовши її кімнату, ледве не загубившись у коридорах гуртожитку, я постукала. Як же тут все ж було гарно. Іноді заздрю їм через це все, хоч і сама одна з хорсовців.

    Заходьте.

    Я відчинила двері. Спершу мене охопило захоплення від цих кімнат, але далі я побачила Стефанію, яка лежала на ліжку зовсім одна. Мабуть, відправила Юрія відпочивати. По його словах, хлопця розбудили приблизно о п’ятій.

    А, це ти. Щось сталося?

    Я просто зайшла. А, ну і журнал.

    Проходь. Журнал залиши на столі.

    Стефанія сіла. Її червоні очі розповідали про те, що вона плакала. Я поклала журнал на стіл і сіла біля неї.

    Вибач, що без гостинця, як ти до мене приходила. Але обіцяю до вечора виправитися.

    Вона слабо усміхнулася.

    Не потрібно. Але якщо прямо хочеш, то щось з фруктів.

    Обіцяю тобі принести найкращі фрукти, які тільки знайду. Ну, екзотичних не буде, правда. Точно все добре? Я хвилююся за тебе.

    Ні, все добре, справді. Я можу це пережити. І надавати Даниїлу по пиці за ранок.

    Що сталося?

    Стефанія коротко розказала, що сталося зранку, до моменту, поки їй не сказали про смерть Кая. Вона знову стала сумною.

    Навіть не уявляю, як тобі. Давай так. Ти зараз трохи поспиш, а я якраз збігаю на базар. На щастя, за межі академії виходити можна.

    Добре.

    Я обняла Стефанію і вийшла з кімнати. Мій шлях зараз буде до базару в селі. Даниїл говорив, що там все свіже. От зараз і перевірю.

    В селі  неначе нічого не сталося. Цікаво, хоча б хтось з них знає, що неподалік померла людина? Нарешті знайшовши базар, я почала блукати серед рядів в пошуках чогось смачненького. Що ж, Даниїл правду говорив. Мені тут головне не витратити всі гроші від батьків, а то весь наступний місяць буду харчуватися фруктами та овочами. Це не погано, але все ж без якогось гарніру я зненавиджу цей місяць.

    Набравши всього, що я могла з собою винести з цього базару, і квіти, я хотіла вже йти до академії, коли побачила невелику крамницю з книгами. Єдине, перед чим я не можу встояти, щоби не зайти. І я дуже сумувала за бібліотекою у себе вдома, яку могла б забрати. Ну нічого, ніхто мені не завадить зробити ще одну бібліотеку у своїй кімнаті в гуртожитку.

    Поставивши важку сумку і ящичок для зберігання речей, я пішла вибирати. Цікаво, хтось з моїх нових друзів любить читати художню літературу? Стейсі, можливо, читає драми. Єсен не читає художню літературу. Даниїл з Юрою комікси скоріше за все. Соломія багато не читає, з Аланом взагалі нічого не зрозуміло. Саші, мабуть, подобаються трилери. Лев 100% історія, сумнівів немає. А Стефанія? Хм, може психологічні романи?

    Я задивилася на книжку Мері Вестмакот. Звідки тут взагалі психологічні романи Агати Крісті під цим псевдонімом? Я ніколи їх не зустрічала у книгарнях. Ще й такі дешеві. Хм, але мене цей жанр не цікавить. Добре, все ж куплю. Я також взяла ще детектив від іншого автора і пішла розплачуватися на касу. Плюс книгарень в селах та невеликих містах – низькі ціни.

    Я взяла фрукти й побігла до академії. Вже третю годину в селі, Стейсі з Даниїлом декілька разів дзвонили. Було приємно, що вони хвилюються, але це набридає з часом. Я швидко знайшла кімнату Стефанії й постукала. Тихо. Я відчинила двері. Вона спокійно спала. Мені не хотілося її будити, тому я робила все дуже тихо. На столі, який я впізнала за підписаним гримуаром, я побачила вазу та кошик для фруктів. Другий я відразу наповнила тим, що купила. У вазу я налила води та поставила нарциси. Я знала, що ці квіти осипаються, тому встигла в Агнети попросити щось, щоби продовжити їхнє життя. Вона наклала на них заговір, як і на багато інших рослин в академії. Через маску я не могла відчути їх аромат, тому зняла її. Він був прекрасний.

    Кондиціонер в кімнаті трохи бентежив. Я вкрила дівчину пледом на її ліжку. У двері постукали. Сподіваюсь, це не її сусідки, які виженуть мене тут зі скандалом. Та, на щастя, то був Юрій. Коли він побачив мене, то здивувався. Я жестом показала йому мовчати й вивела на коридор

    А ти що робиш?

    Фрукти принесла їй, які обіцяла. Ну і квіти, щоби трохи настрій покращити.

    З квітами не прогадала. Нарциси її улюблені. У нас в саду вони ростуть.

    Я усміхнулася.

    Ти з нею будеш? ‒ запитав хлопець.

    Так. Слухай, а який вона жанр книг любить?

    Вона по психології та психологічним романах. Подзвониш, коли вона проснеться. Мене там Кайда кличе.

    Добре. Удачі.

    Хлопець пішов, а я знову зайшла до кімнати й дістала книгу. Прочитавши анотацію, я зрозуміла, що психологічний роман не для мене. А от для Стефанії якраз. Я поклала книгу на стіл, залишивши невелику записку на наліпці всередині.

    Я пчихнула. Не голосно, але цього вистачило, щоби розбудити випадково Стефанію. Я відразу сіла біля неї на ліжку.

    Вибач, прошу. Я випадково.

    М-м? Нічого. Ого, три години пройшло.

    Я квіти принесла. Ну і ще дещо. Он на столі.

    Дівчина обернулася і здивувалася.

    Нарциси? Що ж, у плані сусідки Стейсі точно перемогла.

    В сенсі?

    Ти – чудо. Дякую велике. Мої сусідки навіть не з’являлися сьогодні у кімнаті.

    Чому ти зі Стейсі ворогуєте?

    Терпіти її не можу з самого дитинства. Так вийшло, що у нас у двох однаково жахливі характери. Ми вічно змагалися. А батьки ще цією битвою неначе тішилися. Ще й при кожній моїй невдачі говорили: «А от Анастасія має вищі результати». Це також посівало ненависть у моєму серці до неї. А зараз я тішуся через те, що її батьки так розчарувалися в ній. І не смій мене судити. Я знаю, що вона твоя подруга і що тобі може бути неприємно, але я звикла бути чесною. Що б мені цього не коштувало.

    Вислухавши розповідь, я задумалася. Ні, вона мене не ранила.

    І не стану. Не потрібні великі знання з психології, щоби зрозуміти, чому ти так її ненавидиш.

    Дякую за розуміння, ‒ грубо відповіла вона. Тему зі Стейсі не чіпати. Що ж, я розуміла з самого початку, що подружитися з нею буде не легко.

    Не злися.

    Це важко зробити, коли хтось згадує Стейсі.

    Глибокий вдих і видих. В кожного є свої підводні камені.

    Все вибач. Обіцяю, що не буду її згадувати.

    Вона все ще була зла. Я підійшла до столу, взяла книгу та показала її Стефанії.

    Ти її не побачила.

    Мері Вестмакот? Та ця книга всюди закінчилася, ти де її відкопала?

    В книгарні у селі. Вона твоя.

    І хоч вона все ще була зла, але нотки радості я бачила. Правило №1 при спілкуванні зі Стефанією:ніколи не згадуйте Стейсі.

    Дякую.

    Я, мабуть, піду. Соломія скоро вб’є мене. Та і Юрій попросив зателефонувати, коли ти прийдеш.

    Я одягла маску, встала і підійшла до дверей.

    Маріє.

    Так?

    Чому ти так добра до мене? Хочеш заслужити мою довіру, щоби використати?

    Я подивилася на неї.

    Навчися довіряти людям, Стефаніє. Я це роблю тільки через те, що ти мені подобаєшся, як подруга. Ти брехню не любиш, як і я. Тому говорю правду  тобі. Нехай для нас це буде правило №1 ‒ ніколи не брехати одна одній.

    Я вийшла з кімнати.

     

    0 Коментарів