Ремарк

Мадлен розбудив шум у сусідній кімнаті, і вона ніяк не могла зрозуміти, звідки той узявся і хто шумить.  Навпомацки встала і зробила крок на звук, але спіткнулася об щось, це щось грюкнуло.  Дівчина завмерла на місці.  Це не її кімната.

 Тут же рипнули двері.

 – Доброго ранку, – сказав голос, що належав Шерлоку. – Без паніки.  Ти у моїй спальні.  Обходячи твої запитання, скажу відразу: ти вчора заснула в нашому передпокої і тягти тебе сюди було простіше, ніж до тебе.

 -Добре.- Зітхнула Мад.- Спасибі.

 -Я приніс тобі одяг з шафи. – З цією фразою їй вручили вішалку з костюмом. – Поклич мене як одягнешся, я проведу тебе на кухню.  Місіс Хадсон принесла сніданок.

 Передбачаючи її реакцію та заперечення, детектив вискочив із кімнати швидше, ніж сусідка встигла відкрити рота.

 Дівчина почувши скрип дверей, що зачинялися, змирилася зі своїм становищем і почала на дотик переодягатися.  Щоразу це дійство виходило в неї все швидше, тому і зараз довго возитися не довелося.  Брючний костюм сів на ній чудово.  Взуття не знайшла, залишилася босою.

 Гукнула детектива, який з’явився і як і обіцялося провів її на кухню.  Допоміг сісти за стіл та поставивши перед нею їжу, вручив ложку.  Вільну її руку поклав до краю тарілки, щоб їй було легше зорієнтуватися.

 Їла жінка мовчки, відчуваючи погляд Холмса.  Джона не було чути, хоча в момент пробудження він точно щось обговорював у передпокої з другом.

 -А де Джон? – Запитала відкладаючи ложку.

 -Пішов у магазин.  Якщо його компанія тобі приємніша, я зателефоную йому.

-Ні, не варто. Мені все одно.

-Раніше б ти таки обрала його компанію.

-Я не бачу твоєї пики, тому спілкування  стало приємніше.

-Повертаєш почуття гумору. Похвально. 

Його голос віддалився, потім знов наблизився і прозвучав десь нижче.- дай но ногу.

-Що?- ледь не вдавилася сніданком.

-Ногу трохи правіше, я намагаюсь тебе взути.

-Ще чого, я й сама те можу.

-З цими туфлями буде складно. Тут застібка інакша.

-Тоді взую інші.

-Ці ідеально пасують до костюму.

-Шерлоку, в тебе одне пальто на все життя, а гардероб різниться лише кольорами сорочок. Не видьоргуйся. Хто тобі взагалі встиг пояснити про жіночу моду?

-Міссіс Хадсон. Їй ти довіряєш? Вона засмутиться, якщо ти зведеш її старання нанівець.

Дівчина зітхнула і дозволила йому таки взути її.

-Маніпулятор.- пирхнула піднімаючись з місця.

-В тебе навчився.- усміхнувся чоловік і накинув її пальто їй на плечі.

-Ти перекваліфікувався в модного експерта? Що наступне? Капелюшок з страусиними пір’ям? Клоунський ніс?

-Прогулянка. Джон сказав, що тебе пора виводити на свіже повітря.

Мад відсахнулася.

-В жодному разі.

-Чого б то? Погода прекрасна, ти нормально себе почуваєш.

-Ти знаєш чому.- вона скинула пальто з плечей і навпомацки поклала його на стілець.- я не хочу ганьбитися в очах перехожих.

-Не настільки в мене вже і паршива репутація, щоб зі мною не можна було пройтись серед білого дня. – всміхнувся криво.

-Та причому тут ти? Я про це.- вона вказала рукою на очі.- менш за все я хочу розуміти, що мене сприймають як каліку.

-Постій тут.- проказав швидко і кудись дівся.

Повернувся через декілька хвилин. Надів на неї темні окуляри, що знайшов в її шухлядці. 

-Ось. Там якраз сонячно. Ніхто не дізнається.

 

 Вони крокували під руку по пішохідній частині вулиці.

-В градусах і кутах розбираєшся?- спитав пошепки.

-Ще б спитав чи в стовпчик множу.- пробурмотіла невдоволено.- Звісно ж!

-Тоді шістдесят градусів праворуч кивни. Зараз.

Вона кивнула.

-І хто там був?

-Наш сусід, що тримає кав’ярню.

-А, це той, на якого місіс Хадсон око поклала.- всміхнулась дівчина.

-Так, саме він…- детектив побачив перед себе Моллі, крокуючу їм назустріч і зробив крутий розворот, змінюючи напрям їх прогулянки.

-Не забувай, бляха, що ти виконуєш роль собаки-поводиря, інакше я собі так лоба розіб’ю об бруківку наступного разу.- лайнулася Мад.

-Там іде Моллі, а вона сто відсотків захоче поточити з нами ляси. Я б залюбки, але вона не в курсі того, що зовсім не сонце сліпить тебе.

-Тоді давай швидше.- закрокувала ширше.

-Сюди.- він затягнув її за ріг будівлі.

-Бажаєте газету?- тут же спитав чоловік, зі стосом преси в руках, що там стояв.

-Так…- Мад сунула руку у кишеню, але тут же її дістала назовні пустою.- хоча ні. Не треба.

Подумки себе вилаяла. Яка  газета? Може ще б розмальовку купила?

-А я таки придбаю.- мовив чоловік і розплатився з продавцем.

Папір зашарудів, коли детектив скрутив у трубку газету. І вони пішли кудись далі.

-Присядь.- підвів її до паркової лавки і поклав її руку на спинку, аби зорієнтувати.

Коли обидва розмістились, чоловік спитав:

-Ти наче товаришувала з Моллі. Чому не скажеш їй? Вона працює в морзі, і бачила речі куди гірше за тимчасову сліпоту.

-По перше я уникла її не тільки через зір. Я не хотіла аби вона бачила нас вдвох. 

-Не думаю, що її б це засмутило.

-Вона жінка, якій ти подобаєшся. Ти і так приніс їй багато печалі своїм ідіотством. Але вона чи то з дурості, чи то від щирого серця все ще вірить в тебе. Ми то з Ватсоном давно звикли, що ти пришелепкуватий трохи, і багато на що й не надіємось, а її шкода.

Детектив не відповів. Лише розгорнув газету й почав читати останні новини в голос.

-Навіщо ти це робиш?- спитала ніяково.

-Ти ж хотіла дізнатись новини. Я й зачитую.

-Я не казала, що хотіла.

-Ти ніколи не кажеш. В кращому випадку натякаєш. Тому доводиться здогадуватись. Не сказав би, що це полегшує задачу.

-Не треба зі мною няньчитись. 

Чоловік тяжко зітхнув і підвівся. Відклав газету і кудись пішов. Куди саме за звуком зрозуміти було тяжко. Кроки швидко змішались з десятками інших.

 Мад лишилась сама. І якщо спочатку вона сприймала це як жарт і просто сиділа мовчки зі спокійним виразом обличчя, то хвилин через десять в ній поселилась німа паніка. Він кинув її тут. Просто посеред вулиці. Сліпу наче кріт. Саму. Прекрасно знаючи, що вона не знайде дороги назад і про допомогу не попросить. Сучий пес! Не треба було нікуди з ним іти. Кому вона тільки довірилась? Чортовому наркоману всезнайці! 

-Що за пані?- пролунало поруч.- сумуєте?

Якийсь чоловік підсів до неї. Мад проігнорувала його, закипаючи від безсильної лютті.

-Така гарна панянка і глуха?- спитав зухвало.

-Ні, просто досить розумна, аби не відповідати.- сказала залізно.

-Розум не красить жінку.- всміхнувся незнайомець.- є багато інших речей які це роблять.

-Чоловіче, йдіть куди йшли.

-То може підемо разом? Я з задоволенням про це розкажу за келихом вина чи чогось міцніше.

Вона відчула як він посунувся ближче до неї і поклав руку на плече.

-Чи пані назве мені своє чудове ім’я?

-Генрі.- почувся наближаючись голос Шерлока.- його звати Генрі. Це не зовсім жінка, шановний.- вона почула єхидну посмішку детектива.

Проте це подіяло. Незнайомець тут же відсахнувся і підскочив з місця.

-Ну чого ви так? Він чудова людина.- продовжував кепкувати Холмс.

-Мені терміново потрібно йти.- пробубнів незнайомець і забрався геть.

Сусід сів на його місце і вклав їй у руку картоний стаканчик з кавою.

-Я сказав це не тому, що ти якось не так виглядаєш.- передчуваючи нові бідкання про постраждале обличчя мовив чоловік.- просто хотів подивитись на вираз його пики.

Вона сиділа й не знала вилаяти його чи подякувати. Але противна натура таки вирвалась назовні.

-Міг би сказати, що пішов за кавою.- пробурмотіла невдоволено.

-Ти злякалася, що я лишив тебе тут саму?- всміхнувся криво.

-Не злякалася, а розізлилася бо це було б підло.

-Не хвилюйся. Якщо я так зроблю, то Джон мені голову відгризе. Він військовий, я його побоююсь.

-Брехло.- фиркнула, допиваючи напій.- але за каву дякую.

-Вже думав не дочекаюсь.- він забрав в неї пустий стакан і кинув його у смітник.- зараз зайдемо в аптеку, тоді в книгарню і додому.

Вчора Мад була на процедурах і лікар виписав їй нові краплі для очей, які довелося замовляти і чекати доставки. Мад, вже поставила на собі хрест і слухати не бажала про ліки, тому Джон і Шерлок тягали її по клініках немов дитину, ледь не силою пхали таблетки до рота, та твердо були впевнені в скорому одужанні. Ще якийсь місяць і вона зможе бачити.

-Знов будете переливати з пустого в порожнє?- спитала втомленно, волочачись з ним під руку.

-Так, останнім часом тільки цим і займаюсь.

Вони зайшли в аптеку. Детектив поговорив з фармацевтом, забрав замовлення і далі їх маршрут проліг до книгарні.

 Дзвоник над дверьми дзенькнув, коли та відчинилась. Тут пахло новими книгами і парфумами продавчині, що люб’язно з ними привіталася.

-Щось бажаєте?- спитала жіночка приємним голосом у відвідувачів.

-Так, певно що бажаємо.- відповів Шерлок, оглядаючи полиці.

-Маємо свіжі детективи.- продовжила вона.

-Ні, детективи в жодному разі. Можливо щось з класики.

-Ремарк?- питає перебираючи книги.

-Най буде Ремарк. Дайте щось не дуже нудне.

Жіночка протягнула йому книгу, прийняла гроші.

-Можливо пані щось ще бажає?- питає продавчиня, дивлячись на Мад.

-Ні. Їй нема коли читати. Слухає аудіокниги.- всміхнувся Шерлок, виводячи сусідку під руку з магазину.

 

 -З яких пір ти читаєш Ремарка?- питає дівчина крокуючи поряд.

-Почну з сьогоднішнього вечора.

-І навіщо? Тобі з того мало користі. Краще б щось путнє взяв.

-Тобі. Шрифта для сліпих ти не вивчила. Читати звичайні книги не можеш. В твоїй квартирі знайшов пару книжок Ремарка, явно прочитаних. Значить тобі це цікаво. 

-Ти ж не збираєшся читати мені в голос?- пирхнула вона.

-Звичайно, що ні. – детектив відкриває вхідні двері їх будинку, і Мад заходить перша. Маршрут тут їй відомий. Ніхто не переставляв ніякого елементу меблів , навпаки, пильно стежили аби все залишалось на своїх місцях, навіть капці завжди в одному місці. 

Мад не чекаючи його, зняла пальто, почала навпомацки шукати вішак.

-Дай сюди.- Холмс забрав в неї верхній одяг і повісив куди треба.- ти можеш хоч інколи чекати?- крикнув вже їй вслід.

Як для сліпої вона швидко опанувала сходи і вже підіймалась на верх.

-Ти нестерпна.- буркнув, наздоганяючи її.

-Можна подумати ти вельми приємний.- відмахнулась і зайшла в його квартиру.

-Я хоч намагаюся таким бути.- мовив, заходячи слідом.- привіт, Джон.- обізвався до товариша в кріслі.

-І вам доброго дня.- всміхнувся доктор.

-Вибач, не помітила тебе.- зітхнула дівчина, сідаючи на диван.

Ватсон лише всміхнувся.

-Ввечері треба буде закапати очі.- сказав Шерлок, ставлячи флакон на стіл.

-Добре. Зроблю.- відповідає байдуже Мадлен.

-Не придурюйся, не можеш ти сама собі їх закапати. Ти навіть ковпачка не знайдеш.

-В крайньому випадку спробую.- снизує плечима вона.

-Ох, чорти б тебе взяли! Я можу це зробити, якщо ти просто хвильку полежиш на дивані!- скрикнув детектив.- Джон, скажи їй! Або запропонуй сам.

-Ні-ні, ви обидва чудові, я краще поспостерігаю. – всміхається сусід.

-Якщо не переконаєш, то мені доведеться скрутити її і лікувати силоміць.

-Та що ти до мене причепився?- фиркає сусідка.- може просто хочу побути сама.

-Ні не хочеш. Ми тебе б лишали, якби ти не починала влаштовувати спектаклі.

-Нічого я не влаштовувала.

-Скажи це шрамам на долонях і кулях в стінах твоєї квартири.

-Останнє ніякий не спектакль. Я перевіряла свої здібності.

-Здібності стріляти всліпу? Воно тобі треба? Краще б шрифтом Брайля занялась.- детектив дістав скрипку.

-Панове, ще хоч слово, і я починаю шукати ресторан для вашого весілля.- сміється Джон.

-Та я його швидше подушкою задушу.- фиркнула дівчина.

-Знайти спочатку ту подушку, стерво.

-А от лаятись не треба, хамло.

-Я скоро застрелюсь, а не тільки лаятись почну.- передумавши грати, чоловік відклав інструмент.

Холмс сів в крісло навпроти товариша, але той підвівся.

-Не кидай мене з нею.- ледь ворухнув губами детектив.

Доктор лише багатозначно посміхнувся і пішов на вихід.

-Бувай, Мад!

-Любчику, чого так швидко? Я думала ми чаю поп’ємо.- зітхає вона.

-Іншим разом. В мене купа справ.- товариш вийшов геть.

Повисла пауза.

-Вибачись.- сказала вона.

-Вибач, що я намагаюсь тебе вилікувати.- іронічно вимовив чоловік.

-Ти безнадійний ідіот.

-Можливо. – він відкрив нову книгу й почав читати в голос.

Їй залишилося лише мовчки слухати. Продовжувати перепалку не хотілося. Тому вона влаштувалася зручніше на дивані.

Шерлок читав гарно, з інтонацією і час від часу робив коментарі.

-Тут жінка майже така нестерпна як ти. Дивно, але це подобається головному герою. Дурнувата книжка.

-Не сердись на книгу, неук, коли не зумів її зрозуміть.- проговорила з посмішкою.

-Вже цитати підключила. Їй Богу якийсь літературний вечір.-  він відклав книгу.- я краще принесу вечерю, поки ніхто не почав декламувати вірші.

-Дякую.- всміхнулась дівчина.

 

 Скоро він повернувся з тацею, на якій розмістив дві тарілки з їжею і стакан з соком для неї. В стакан ще не кухні додав пару крапель снодійного. Вони з Ватсоном ледь не щовечора так робили. Без лихого наміру. Просто якщо Мад засне тут, то вони потім перенесуть її у кімнату детектива і вкладуть мирно спати до самого ранку. Сусіди вдавалися до такої хитрості, тому що боялись лишати її саму в її сирій квартирці. Джон вважав, що сусідка може вчинити самогубство, тому краще пильнувати її до самого видужання. Декілька разів Мадлен вже лишали, і нічим хорошим то не завершалось. Та і спить без снодійного жінка препогано. 

-Сідай.- сказав, відсовуючи їй стілець.

Дівчина, вже орієнтуючись в просторі підійшла та сіла. Знайшла тарілку. Почула, що він сів навпроти.

-Без Джона в нас виходить якась вечеря на двох. – сказала невдоволено.

-Мені теж нелегко. В кінці кінців він нас підставив своєю відсутністю.

-І не кажи.- важко зітхнула і взялась за виделку.

Повечеряли мовчки. Шерлок простежив, щоб увесь сок був випитий і відставив посуд назад на тацю.

-А тепер лягай головою на подушку. Будемо вирішувати проблему з краплями.

-Ні, досить того, що ми повечеряли вдвох.- відмахнулась і знову сіла на диван.

-Якщо ти будеш викручуватись й далі, я зателефоную своїм волоцюгам, і ми закрапаємо твої очі насильно.

-Не зателефонуєш.- всміхнулась втомлено.

Детектив з флакончиком в руках сів поряд.

-Слухай, ти доросла дівчинка, і маєш розуміти, що це необхідно.

Він спостерігав, як за його розмовами Мад втрачає пильність, як снодійне потроху починає діяти. Чекав моменту.

-Ти знову будеш бачити. Знову буде все як і раніше. Хоча б втреш носа Майкрофту. Ти чудовий напарник, без твоєї участі справи геть нудні. Весь Лондон чекає твого одужання. Ну, лягай. Будь ласка.

Користуючись її розгубленістю, чоловік обережно вклав її на диван так, аби голова розмістилась на його колінах. Зняв темні окуляри, що були на ній весь цей час. Відклав на бильце.

-Якщо ти не відкриєш очей, діло не піде.- сказав ледь чутно, аби не викликати черговий протест.

Повагавшись декілька секунд вона таки “Подивилась” на нього. Шерлок зустрівся з її німим та пустим поглядом, спрямованим в лише сліпому відому темноту. А потім в два швидких та точних рухи виконав те, про що казав.

-Дідько.- прошипіла жінка, замружуючись, що є сил, і закриваючи очі руками.- як же воно, курва, пече.

Він схопив її за зап’ястя та прибрав руки від обличчя.

-Навіть не вздумай терти!- сказав суворо.- не чіпай. Потерпи трохи.

-Дай мені окуляри!- рикнула на нього роздратовано та вирвавшись сіла як раніше.

-На чорта тобі ті окуляри? Чи ти думаєш, я тебе без них не бачив?- відповідає невдоволенно, відставляючи флакон з краплями геть.

-Дай їх сюди!- крикнула зриваючись.

Детектив завмер.

-Ти що плачеш?- спитав розгублено.

-Ні, сука, бавлюсь! Дай їх сюди, поки я тобі не вперіщіла чимось важким!

Чоловік подивився на неї, без тіні того невдоволення, що було секунду тому, а потім міцно обійняв.

-Пусти, хай тобі грець!- намагалася вирватись.- не чіпай мене!- вдарила як могла, а могла лише легко і невдало.- залиш саму. Я хочу побути одна.

-Тихо.- ледь ворухнув губами, не відпускаючи її.- можемо побути вдвох. Ти можеш плакати, в цьому нема нічого такого. Я нікому не скажу.

Її намагання відштовхнути його потихеньку сходили нанівець, тіло розслаблялось і він вирішив, що вона таки заснула. Підхопив дівчину на руки та поніс до спальні. Обережно вклав на постіль, вкрив ковдрою і збирався піти випити чогось міцного. Бо цей вечір коштував йому трішки нервів. Але далеко відійти не зумів. 

-Почитай мені ще трохи.- попросила тихенько.

Холмс зітхнув і всміхнувся.

-Добре, я сходжу за книгою, не засни поки  повернусь.

За якихось декілька миттєй Шерлок повернувся з обіцяним. Стільця біля ліжка не було і він дозволив собі лягти поряд. Сторінки зашаруділи, жінка в напівсні пригорнулася до нього, й він обійняв її вільною рукою. Почав неголосно читати, поглядаючи чи Мад вже заснула, чи ще ні. 

На власний подив, це все дійство не приносило йому дискомфорту, навпаки відчувалось щось затишне, приємне, і детектив з задоволенням читав і читав.

 

 Повернувшись додому, Джон почув голос товариша з його кімнати. Той декламував щось дивне, й не властиве йому. Насторожившись, доктор нечутно підійшов до дверей. Монолог продовжувався. І що то вбіса може бути? Він постукав і ввійшов.

-Тихіше.- мовив Шерлок, чиє положення відносно ліжка і їх сусідки було трохи компроментуюче, але геть не збочене.

Заставши цих двох в обіймах одне одного, Ватсон присоромився й відвернувся.

-Давай обговоримо це завтра.- продовжив Холмс.- я б встав, та вона заснула на моїй руці. Видно я тут до ранку.

-Я все розумію.- всміхнувся Джон.

-Це не те, що ти подумав. Я просто їй читав і вона невдало заснула на мені. Не додумуй зайвого.

-Солодких снів.- піднявши руки, наче здаючись відказав товариш та з широкою посмішкою вийшов геть.