Піщаний король

Невпевнено зайшовши у велику залу, Юнґі побачив свого короля, і одразу опустився перед ним на коліна та схилив голову.

– Мій повелителю, – звернувся він до нього і нервово проковтнув слину. У той час, коли його руки доторкнулися підлоги, усе під ними перетворилося на пісок, від чого хлопець трохи похитнувся.

– Ти прийшов сюди вибачитися, Юнґі-я? – твердим голосом запитав правитель, а той лише коротко кивнув у відповідь. Чімін піднявся з трону, і підійшов до підданого ближче. – Що ж, я тебе слухаю.

Мін довго мовчав, не зважившись промовити ні звуку. Його гордість застрягла десь поперек горла, і не дозволяла навіть прошепотіти. Як же принизливо було стояти на колінах перед таким, як Пак Чімін. А вибачитись перед ним взагалі було для нього непосильною задачею. Але й з прокляттям, яке на хлопця наклав король, було нестерпно, бо як жити, коли все, до чого ти доторкаєшся, тут же перетворюється в пісок, котрий просочується в тебе з-поміж пальців?

Цей чоловік просто знущався над ним. Нарешті, вдихнувши у легені побільше повітря, він неочікувано промовив:

– Я передумав. – Юнґі піднявся з колін та з викликом в очах подивився на короля.

На обличчі Чіміна не відобразилося жодної емоції. Можна було сказати, він був готовий до такої поведінки хлопця. Опустивши долонь на щоку Юнґі, він лагідно погладив її, і заглянув прямо в бігаючи оченятка напроти.

– Маленький, – його голос лунав м’яко, але серйозно, і Мін нервово зковтнув. – Даю тобі останній шанс: якщо ти вибачишся як слід, я зніму прокляття. – Правитель повільно провів губами по ніжній шкірі юнґієвої шиї, прослизнувши пальцями до ґудзиків на розкішній сорочці, він взявся розстібати їх одна за одною.

Як би Юнґі цього не заперечував, але тіло зрадницьки піддавалося ласкам його короля, і він нічого не міг з цим зробити. Чімін самовдоволено посміхнувся.

– Ти збуджуєшся лише від мого погляду.

Юнґі насупився, стараючись ігнорувати правдивы слова та збудження, що нахлинуло на нього, наче морська хвиля.

– Лише одне твоє слово, – і я задовольню тебе. – Прошепотів король тому на вухо.

Чинити опір було марно, адже усе тіло Юнґі в руках чоловыка піском розсипалося: Чімін продовжував пестити хлопця, зачіпаючи чутливі зони та дражнячи ще більше та ще сильніше.

До біса.

До біса ту гордість. Кому вона потрібна, коли ти прямо зараз знаходишся в руках того, про власника котрих ти мариш щодня. Щоночі.

– Повелителю, – Юнґі моргнув декілька разів, а той уважно подивився на хлопця. – Я… Я щиро прошу вибачення. – Вимовляти ці слова у такому стані було ще більше незручно: увесь червоний від збентеження, та ще й зі збудженим членом у штанях… Соромно, але сам винуватий.

– За що саме мені тебе пробачити?

– За… – Юнґі у цей час знову захотілося втекти, але погляд короля наче прикував його до місця, на котрому він стояв і не дозволяв відвести очі. – За те, що ослухався Вас та нагрубив, мій Повелителю. – Він знову опустився на коліна, більше не дивлячись на нього, а потім взяв руку короля у свою, і доторкнувся губами його пальців, цілуючи.

Натиск був незносним, і Мін, здається, зараз зійде з ґлузду від напруженого мовчання.

Чімін ніжно потріпав темну маківку хлопця, а потім, обхопивши долонями його щоки, залишив на його губах зовсім невагомий поцілунок. Табун мурашок пробіжав по всьому тілу Юнґі.

– От і все, – прошепотів Чімін, притискаючи до себе свого істинного. – Тобі потрібно змити весь цей пісок з себе, а потім я чекаю тебе у своїх покоях.

Пак турботливо стряхнув декілька піщинок з тіла Міна, та, залишивши ще один поцілунок на його щоці, відпустив.

– І ще дещо, – звернувся король до Юнґі, що вже попрямував до виходу з зали. Той обернувся до нього, і він продовжив: – ще раз посмієш ослухатися, і наступного разу я перетворю тебе у піскову змію. – З цими словами король розплився в доброзичливій усмішці.

І Юнґі усміхнувся йому у відповідь. Він і сам, як змія для Пака. Гадюка, що поселилася в самому серці короля. Вона отруювала його легені собою, змушуючи дихати найсильнішою отрутою, від якої немає ліків. І котрій назва Мін Юнґі.