22:46

Телефонний дзвінок. Кітріан розуміє, що в такий час йому можуть телефонувати лише з однієї причини: щось сталося.

Робочий номер. Вбивство? Крадіжка? Напад? Серійний маніяк?

—Кітріан Фестін слухає.

—…

У слухавці звучав голос напарника. Олександр Вільдан був трохи схвильованим.

Отримавши адресу місця злочину хлопець швиденько одягнувся.

Поправивши темні локони густого волосся, Ріан відчув легкий запах своїх парфумів. Це був витончений аромат червоного напівсолодкого.

Кітріан був одягнений в тоненьку, майже прозору блузку. На неї світило місячне сяйво, вона була наче глянцевою, немов би з шовку. Три верхніх ґудзика були розстебнуті, без них відкривався дивовижний та божевільно гарний вид на тонкі ключиці.

Края сорочки вільно заправлені в штани, які стисло обтягували ноги.

Отже, парубок вирішив не гаяти часу та себе неперевершеного. Швидко накинувши пальто він спустився з четвертого поверху свого будинку та вже очікував на замовлений убер.

Погода була прекрасною. Кітріан любив холода.

На його чорні пасма лягав дрібний сніг.

В очікуванні таксі, він трохи замерз, і чорт, як завжди не взяв цигарки.

Ось воно. Хлопець махнув правою рукою, показуючи, що замовник вже зачекався на

водія.

Сівши в машину, він струсив з себе мокрий сніг.

Вислухавши добру лайку містера керівника цього автомобіля, Кітріан продиктував адресу та відписав своєму напарнику, що він вже їде.

Мігалки, жовта стрічка та галас.

Все це свідчило про те, що наш герой вже прибув на потрібне місце. Заплативши, Кітріан хлопнув двірьми тайоти та проліз під жовтою стрічкою.

///Вільдан///

Знову безсонна ніч, відсутність відпочинку, багато кави і розумова діяльність. Колись  вдасться нормально поспати, щоб відчувати себе в цьому житті бадьоро та не бути схожим на мерця. Гучний дзвінок роздався в 22:17, пізно ввечері, коли детектив вже збирався лягати у теплу постіль, плануючи хочаб сьогодні поспати більше 4 годин. На жаль, його планам не судилося здійснитися. Піднявши слухавку, чоловік сів на ліжку і відразу промовив:

— Адреса.

Почувши у відповідь назву місця, яке знаходилося далеко за містом, детектив замислився. Це ж просто співпадіння, це не те, про що він думає, ні. Виходу не було. Піднявшись, офіцер попрямував до шафи, вже знаючи, що одягне. Чорні класичні штани, які сиділи завжди ідеально, в’язаний светр під горло з м’якої теплої тканини, улюблену коричневу шкіряну куртку на хутрі, темні черевики і обов’язково велика шапка, бо мерзнути Олександр просто ненавидів, а вночі тим паче.

Під під’їздом на парковці темний дорогий Range Rover вже чекав на свого власника. “Знову цього снігу нападало, тепер ще на чистку час витрачати, коли я куплю ті кляті чохли на машину”, — думав про себе детектив, швидко прибираючи сніг щіткою з вікон і даху. Руки відразу замерзли. “Рукавиці…, дідько!” — офіцер залишив їх на тумбі, коли виходив з затишної теплої квартирки, часу вертатися звісно що не було.

Виїхавши на порожню трасу без жодного транспорту, Олександр набрав потрібну швидкість і вже знав, куди їде. Навігатор не потрібен, він був там, дорогу пам’ятає. Набираючи номер свого напарника, офіцер тихо себе ненавидів, знов не дасть хлопцю нормально поспати, а знаючи Кітріана, той ще й приїде майже роздягнутий. Важко видихнувши, Олександр почав розмову:

— Вибач, що турбую, але треба твоя допомога. Вбивство за містом, треба подивитися, викликають і тебе, я би зміг сам. Адресу скину смс.

Почувши у відповідь коротке “Скоро буду”,  вибив слухавку і зосередився на дорозі, видивляючись той самий поворот.

 

///Кітріан///

Вбивство. Кітріан майже ніяк не відреагував на тіло молодої дівчини. Детектив одразу підійшов до поліцейських аби запитати за персону, яка сповістила про знахідку трупа та деякі деталі.

Річ і Нельсон. Два напарника, вони були не самими приємними людьми, але що ж поробиш, така його робота—говорити зі всіма, навіть, з мертвими та з бездушними речовими доказами.

 

—Доброї ночі, хто знайшов тіло? Є інформація про особу? Чоловік розпитував поліцейських про всі необхідності, які могли допомогти при розслідуванні. Хлопець стояв та розмовляв з Річе, бо Нельсон відійшов перекурити. Руки він тримав у карманах пальто на якому всі ґудзики були розстібнутими. Йому так легше думалося, холодне повітря проходило через палкі вуста попадаючи в гарячі легені—це все надавало ясності думкам та тверезості мозку.

На скільки оперативник зрозумів, дівчині було 22 роки, документів біля з нею не знайшли, а тіло було знайдено десь півтори години тим самим Нельсоном.

 

— А якого ж він досі тут, а не у відділі?

Запитав Кітріан, у Річі Белевіна.

—Як бачиш, він нервує та палить через те, що не зможе розслідувати цю справу. Відповів Белевін.

Сніг був залитий літрами крові. Кітріан тільки зараз це усвідомив. У жертви був розрізаний живіт в області матки. “Щоб це могло значити?”, “Помста?”, “Серійник?”—такі думки пролітали у Фестіна в голові.

Думаючи про можливі варіанти ходу подій, у хлопця всередині з’являвся якийсь скажений азарт.

Такі кейси були рідкістю в його окрузі, отже новий спосіб покращити свої навички.

“Чому я про таке думаю? У дівчини майже вилилися внутрішні органи, по світу ходить такий страшний вбивця, а мої думки лише про задоволення від адреналіну”—такі думки рідко проскакували в голові в детектива.

Він завжди був холодним і стриманим, саме це допомагало йому розкривати справи та вдало рухатися кар’єрною дробиною.

 

Отже, стримавши свій сентименталізм, Кітріан перейшов до роботи. До опитування свідків, а точніше Нельсона, поки що без протоколу. Всю “брудну” роботу він хотів залишити стажерам. Хоча, вона також мала свій надзвичайний шарм.

 

///Вільдан///

Щойно прибувши на місце злочину, Ріан дістав з кишені дорогі цигарки, знаючи, що саме вони роблять його спокійним і дають тверезо мислити. Усюди голоси, спалахи камер та багато людей. Сині поліцейські машини у кількості трьох стояли далі, біля лісу, щоб не заважати. На землі лежала дівчина, якщо її можна так назвати. Скоріш те, що від неї залишилося. Частина животу була… м’яко кажучи… відсутня. Внутрішні органи витягнуті, а навколо величезна калюжа крові. Детектив впізнав чуже обличчя. Краще б не дивився. По його шкірі пробігли мурахи.

“Невже це вона?…”

Змусивши себе припинити про це думати, Ріан детальніше почав оглядати місце злочину. На диво, червоних плям на снігу було дуже багато, майже калюжі, навряд чи в жіночому організмі буде така кількість крові. Зробивши відповідний висновок, офіцер попрямував до всім знайомих поліцейських, які про щось тихо розмовяли, іноді кидаючи замислуватий погляд у бік молодого вбитого тіла.

 

— Не доброї ночі, панове, — детектив представився, потиснувши руки спочатку Нельсону, а потім Річу. Ці двоє завжди разом, вже неможливо уявити їх поодинці. Важкі характери, пихатість, байдужість і спокійний беземоційний голос. Нельсон помітно хвилювався, він багато крутив головою та навіть трохи здригнувся, коли Ріан підійшов до них, звернувшись:

— Жорстоке вбивство такої юної дівчинки, повірити не можу, що є люди, котрі здатні на таке, — детектив тяжко видихнув і обернувся буквально на долю секунди, — кажіть, що вже відомо про ситуацію.

 

— Ну, молода дівчина, Оріела Сан, особистість дізналися, бо… неважливо…знайшли випадково, 22 роки, нічого більше не відомо, жорстоко вбита, звичайно що не тут і… все? Ні ідей хто це, ні заяви, що вона зникла немає. Родичі не виявлені, ніхто бідну не шукав навіть.

 

Почувши у відповідь майже ціле нічого, Олександр розвернувся і вирішив ще раз уважно вивчити місце злочину, перед цим повідомивши, що Кітріан скоро буде.

 

Наблизившись до тіла, детектив уважно почав вивчати місцевість: під літнім платтям лежала… каблучка… каблучка, яку він швидко сховав в руці, щоб потім непомітно покласти в кишеню.

 

— Але були ще кляті сережки… де ж вони?…

23:00

Відійшовши від тіла молодої дівчини, Ріан насупився і намагався згадати, де могли б бути сережки, які він особисто подарував жертві. У голові картинками проходив той день, коли вони зустрілися, сходили до одного з кращих ресторанів та поїхали у власний будинок детектива за містом. Може вона там їх залишила? Дідько. Мільйони варіантів, але жодної можливості їх перевірити. У дім сходити треба, подивитися, бо іншого вибору немає.

 

///Кітріан///

 

Розпитавши поліцейського про всі подробиці, всі повернувся подивитися на тіло та несподівано побачив знайомий силует.

 

Олександр Вільдан. Він викликав його цієї ночі.

 

Обережними шагами Кітріан йшов по хрусткому снігу. Сипало добряче. На червоних внутрящах дівчини відблискували білосніжні сніжинки. Яка атмосфера. Різдво скоро. Краса одним словом.

 

Підійшовши до свого напарника хлопець торкнувся його плеча. Сильно сжавши його, також присів щоб краще роздивитися труп. Дещо збентежило Кітріана.

 

—Хто його ворочав?

 

Спокійно чітким, грубим голосом вимовив чоловік.

 

На снігу залишилися свіжі вм’ятини, які би присипав сніг, якщо б вони були зроблені вбивцею.

 

—Для кого ми вішаємо жовту стрічку, якщо присутні тут можуть йорзати тілом вбитої без мого дозволу?

 

Цей аспект був важливим для детектива. Він ще не встиг все оглянути, а отже через ці рухи міг щось пропустити.

 

Масовані червоні плями могли свідчити лише про одне. Вбивали жертву тут. Прямо посеред галявини. Тіло вже холодне, воно й не дивно.

 

Кітріан встав і підійшов до ніг жертви. Він обережно стягнув її штани та роздивився стегна дівчини. Потім, нічого не кажучи достав телефон і записав собі щось в нотатки. З вздохом піднявся, поправив пальто та пішов до поліцейської машини.

 

Він запригнув на переднє сидіння део ланоса та включив світло. Шукаючи одноразові перчатки Кітріан потихеньку зігрівався.

 

Ось вони, сині з крихтою тальку. Звичайні й вже такі рідні.

 

Подивившись на себе в дзеркало заднього виду хлопець побачив мрачний вираз обличчя, який в той момент свідчив про його плідну роботу.

 

Вийшовши з автомобіля, хлопець знову повернувся на місце злочину. У цей раз він роздивлявся та общупував обличчя жертви. Відкривши їй рота, пощупав язик дівчини.

 

Будь яка людина, котра не розбирається в кримінології, анотомії та патологоанатомії взяла б Кітріана за збоченця.

 

Не заперечую, що є доля вірогідності підтвердження цього твердження. Але насамперед, він був збочений на своїй професії. В 27 років і вже бути головним детективом округа Дельвінстон. Непогано, еге ж?

 

Але повернемося до місця подій.

 

 

 

 

Залишивши в спокою обличчя померлої, він звернув увагу на її руки та плечі.

 

Повністю общупавши їх, позгинавши та награвшись лялькою хлопець покликав Річі.

 

—Візьми протокол і запиши…

 

Для себе Кітріан щось бурмотав під ніс.

 

—Патологоанатом приїде не скоро він живе в іншому районі міста, потрібно все якнайшвидше описати..

 

Промовляв це собі, бо розумів, що експерт зустрінеться з тілом вмершої мінімум через три години. За цей час все зміниться.

 

 

 

 

—Річ, чого так довго? Крикнув детектив недолугому працівнику.

 

—Слухай мене й записуй. Трупні плями з’явилися лише на стегнах дівчини. Зробивши огляд, можна зазначити, що шкіра на якій з’явилися перші трупні плями була дуже тонкою. Можливо дівчина робила якісь скраби на постійній основі. На інших, більш грубіших ділянках тіла трупних плям не було знайдено. Трупне задубіння розпочалося лише на тонких м’язах: язику, скулах, м’язах лоба.

 

На вулиці…хлопець глянув у телефон… на вулиці -7 градусів, але кінцівки досі спроможні рухатися. Трупні плями з’являються після 2-3 годин смерті, на тонкій шкірі вони з’являються значно раніше, десь за 1.5 години. Трупний набряк у м’язах починається після 3-5 годин смерті. Але зазначу, що в тонких м’язах, вище перелічених, воно відбувається значно швидше. Отже можу висунути гіпотезу про час смерті вбитої. Зараз на годиннику…чоловік підняв рукав свого пальто та глянув на годинник…23:15. Труп був знайдений о 22:38.

 

Час вбивства 21:25-21:50.

 

Кітріан підвівся з корточок та струсив з себе сніг.

 

—Передаш все це, Ліані, я проконтролюю.

 

Ліана Жельберк. Майстриня своєї справи. Патологоанатомка з величезним досвідом. Жінка років 45, яка має двох дітей та сім’ю. Все встигла, яка молодець…

 

Ще раз оглянувши тіло місс Сан, хлопець наказав поліцейським запаковати всі докази. Це все вони будуть робити під його контролем.

 

///Вільдан///

 

Озирнувшись, чоловік помічає, як його напарник Кітріан дуже уважно оглядає тіло дівчини і щось надиктовує копу. Мабуть складають протокол. Підійти чи ні? Знову цей малий роздягнений, потім хворіти буде, а детективу ліки привозити. Бажання привітатися не було. Ріан знав, що напарник по очам зрозуміє, що з ним не все гаразд і він щось приховує. Треба покурити. Діставши ті самі цигарки, які ненавидів Кітріан, цей хлопець взагалі ненавидів все, що пов’язано з запахом табаку, офіцер зробив декілька вдохів гіркого диму, який відразу відчувся в легенях і викинув цигарку у сніг. Не допомогає заспокоїтися. Мабуть все ж таки треба привітатися.

 

— Хей, Кітрі, доброї ночі, бачу, ти вже тут! — офіційні звернення завжди були не для нього, детектив не любив формальності. На вустах легка посмішка і спроба не дивитися в очі колезі, — як бачиш, вечір сьогодні на жаль не особливо спокійний, жахлива картина, бідна дівчина, хто зміг би таке зробити? — виглядало як бесіда з самим собою, а не звертання до напарника.

 

— І не кажи, протокол ми склали, огляд я провів, залишилося дочекатися патологоанатомку та отримати від неї більше інформації. Особистість у нас встановлена, тож будемо шукати родичів, знайомих, близьких. Будь кого, хто зміг би дати якісь пояснення, — Кітріан говорив настільки спокійно, що здавалося, наче не сталося ніякого вбивства, наче це просто розповідь про плани на завтра.

 

— Пропоную зайнятись цим всім зранку, бо я вже навіть на ходу засинаю, тіло зараз заберуть в морг, а далі видно буде, — офіцер як в підтвердження своїх слів позіхнув і прикрив очі, — сідай в машину, я підвезу, немає чого за таксі гроші платити, тим паче вже початок дванадцятої години.

 

Дочекавшись від молодого колеги згоди, Ріан направився в сторону свого автомобіля, котрий вже стиг покритися тонким шаром снігу і натиснув на розблокування машини.

 

///Початок спільної лінії///

 

Вже біля машини свого напарника, Кітріан дещо згадав.

 

—Коли приїде трупоноска, віддайте їм тіло. Ліані я сам зателефоную та скажу, щоб вона одразу їхала до моргу.

 

Після промови чоловік кинув погляд на Ріана.

 

—Знову палиш на місці злочину?

 

Детектив суворо дивився в очі Вільдана та намагався розгледіти в них відповідь на своє питання. Йому ніколи не подобалися методи розслідування старшого. Торкнувшись його плеча, легенько притягнув до себе та почав шептати на вухо.

 

—Якщо ти щось приховуєш, я це обов’язково дізнаюся.

 

Гаряче дихання виходило з легень Фестіна та легенько торкалося вуха, а згодом і шиї старшого детектива.

 

—Ти можеш все мені пояснити вже зараз.

 

Кітріан зжав плече, попереджуючи про можливі наслідки його діяльності.

 

Він спокійно облокотився об автомобіль та безперестанку дивився в темні очі Вільдана.

 

Детектив так і знав, що він щось запідозрить. Це достатньо розумна людина, яка знає всі його погляди, інтонацію голосу та мову тіла. Офіцер відчув, як по спині побігли мільйони мурахів після слів Фестіна; ще не зрозумів, це відчувалось приємно чи моторошно. В голову прийшла перша ідея та чомусь здалась Олександру максимально безглуздою, але він не звернув на це уваги. Треба перевести тему. Зараз. Вже.

 

— Ти весь мокрий. Коли почнеш нормально одягатися? Скільки мені тобі казати, що пальто треба застібати, під нього одягати светр, а не атласні блузи і обов’язково клята шапка. Мені приїжджати до тебе, одягати? Не треба казати, що ти у нас дорослий і сам з усім розберешся, — закінчивши свою нотацію, детектив повернувся обличчям до Кітріана, заглядаючи в темні мигдалини, — може досить нам мерзнути, ми сядемо в теплу машину і нарешті поїдемо звідси?!

 

На них двох падав сніг. Чорні пасма хлопця вже давно були мокрими, біла сорочка прилягала до сильного тіла. Пальто на Кітріану ніколи не було застьобнутим, здається він одягав його лише для образу.

 

Від Олександра йшов легкий запах цигарок. Фестін це одразу відчув, але саме його запах нібито притягував чоловіка.

 

Руки детектив тримав у карманах своїх брюк. Вуста були відкриті, чоловік вдихав такий жаданий дим. Свої цигарки він забув вдома, отримував задоволення як міг.

 

Олександр хотів відкривати вже двері водія, але впертий молодший не давав цього зробити, лише мовчки дивлячись у чужі очі

 

— Ну що ти так дивишся на мене, наче я твою собаку вбив. Курити будеш? Твої улюблені, які ти що зробив? Знову забув, правильно. Сідай давай.

 

Отримавши хоча б якусь реакцію від Кітріана, а точніше, хлопок дверима автомобіля, Олександр востаннє випустив нікотинову пару зі своїх легень.

 

Незадоволений. Не любить, коли від нього щось приховують. Потрібно все знати тут і зараз. Офіцер знав свого напарника не гірше, міг з одного руху зрозуміти настрій.

 

Сівши в машину чоловік легенько затремтів. У машині ще досі було тепло, але Кітріан все одно вважав за потрібне попросити Вільдана включити обігрів.

 

—Можеш, будь ласка, прибавити температури?

 

Діставши свій смартфон, хлопець передивлявся якийсь сайт. Але дивний звук відволікав Кітріана. Це Ріан Вільдан шмигав носом.

 

—Ага! Хтось захворів! Як ти міг?

 

Чоловік почав руками міряти температуру тіла свого напарника. Лоб насправді був горячим.

 

Він глянув тому в очі. Вони яскраво блищали. Цього неможливо було побачити на вулиці, але під освітленням водійської лампочки все стало видно.

 

—Ти гарячий!

 

Ступор, вийшло дещо двозначно. Потрібно терміново виправляти ситуацію.

 

—Ну тобто, не такий холодний як завжди.

 

Цей варіант також не кращий. Про холод.

 

Детектив помітив, що в нього підвищенна температура, вже сидячи в теплій комфортний машині. На вулиці вже почалася заметіль, хотілося додому. Кістки неприємно крутило, голова противно боліла, очі пекли і взагалі відчувалась сильна слабкість в організмі. Легко усміхнувшись, Вільдан розслабився на шкіряному сидінні, піклування від напарника було таким милим та приємним. Сонечко маленьке.

 

Кітріан зовсім забув зателефонувати Ліані.

 

—Ти мене затуркав, я не подзвонив до патологоанатома.

 

Чоловік швиденько набрав номер.

 

—Ало, Ліана, їдь одразу в лабораторію. Тіло тобі відправлять, записи про час смерті я зробив.

 

Ось так хлопець керував майже всім. Лише нестерпний голод не виходило контролювати. Тому він й дивився сайт пузатої хати.

 

—Не хочеш чогось поїсти? Я замовлю глово додому, бо сам ще не встиг повечеряти.

 

— Так, звичайно, давай поїмо, сьогодні ночувати будемо у мене, замовляй туди доставку, мені треба поспати, щось геть погано почуваюся, а ти вже виріши гарячий я чи ні, — не сильно стукнувши Кітрі по худому коліну, офіцер швидко завів автівку, зосереджуючись на темній ночній дорозі.

 

Кітріан подивився на вже хворого напарника та посміхнувся. Ця посмішка була наповнена теплотою, легким сумом і турботою. Він погодився переночувати в напарника, адже апартаменти Вільдана були в 3-х кілометрах від бюро розслідувань. А це не так вже й далеко.

 

“Як дивно, сам одягнений дуже добре, але все ж таки умудрився простудитися.”—думав Кітріан.

 

“Напевно в цих численних светрах Ріан десь вспотів і його продуло. Ну точно!”

 

 

 

 

Через 20 хвилин, чорний дорогий Range Rover зупинився біля величезного комплексу будівель. Світло вже майже ніде не горіло, достатньо пізно, на годиннику 00:08, нормальні люди давно сплять в теплих ліжечках. Але детективи судячи з усього, ненормальні, оскільки тільки збиралися виходити з машини, щоб теж сховатися в невеличкій квартирі, швидко повечеряти і влягтися відпочивати.

 

— Замовив? Що замовив? — порушуючи цілковиту тишу вже в ліфті, Ріан звернувся до Фестіна, — зараз будеш пити багато чаю і грітися, зрозумів? Мокрий весь, ніколи мене не слухаєш! Іди сюди, температура є?

Притягнувши до себе Кітріана, офіцер торкнувся губами його лоба, перевіряючи чи не гарячий він. Отримавши дивний погляд, чоловік посміхнувся.

 

Отримавши легкий поцілунок в лобик, хлопець здивувався та зловив деяке хвилювання.

 

Кітріан продовжував дивитися в очі молодого офіцера.

 

Він продовжував роздивлятися обличчя свого напарника. Детектив Фестін був високий на зріст, але не вищий за Олександра.

 

— Що? Я перевіряв, губи найчутливіші в організмі.

 

—Ти погано знаєш анатомію. тому саме я старший детектив, а ти—рядовий офіцер.—Промовив лукаво, з невеликою усмішкою.

 

Захоплено дивлячись на свого напарника, він не помітив, як їхній ліфт вже прибув на потрібний поверх.

 

Обережно взявшись за плечі офіцера, він спокійно притягнув його до себе та промовив майже в губи.

 

—Ліфт приїхав… Це твій поверх?..