Милосердя Учіх та серце Кіби. Не відпущу. Глави 16-23

Глава шістнадцята

Дивись Розділ 4.16.

Глава сімнадцята

Дивись Розділ 4.17.

 

Глава вісімнадцята

«Скине зайвий одяг на пісок.

І від обрію до краю, де ти?..

Відгукнись, благаю!», –

Арсен Мірзоян – Ідіоти.

*лунає*

Січень, коли друзі

Наруто іспит на чуніна здавали.

 

• Пригнись. – Асума притис голову характерниці ближче до даху, поки вони, лежачи на ньому, слідкували за новоприбулими на іспит на чуніна.
• Обережно, попіл. – обтрушуючи капюшон, огризнулася Тейваз.
• Ось вони. – ігноруючи продовжив шінобі.
• Наші голуб’ята. – тихенько засміялася Тейваз.
• Та, ну, – прошепотів Асума, – ще зарано їх так хрестити.
• Я тебе прошу, ти лише подивись, як вони постійно намагаються зробити вигляд, що навіть не дивляться в бік один одного.
• Ну, добре, – посміхнувся шінобі, – це таки справді смішно.
• Але ти був правий, Темарі просто шикарна. Шіка таких любить.
• Ненавидить та уникає, ти хотіла сказати?
• Обожнює, щоб він там не заперечував. Вона ж ще старша за нього?
• Так, на кілька років.
• Йому кабздець. – задоволено усміхнулася характерниця.
• Та вже, судячи з того, як він випав. Подивись на цей вираз обличчя.

Асума не міг перестати радіти тому, що хтось таки погодився разом пошпигувати за Шікамару і його невдалими спробами вести себе безпаливно при піщаній зміюці.

• О, Мудрецю, бачила б ти, як він нервував всі останні дні, коли стало відомо, хто прибуде допомагати проводити іспит із селища, Прихованого у Піску.
• Не бачила, але вже мільйон разів чула. Як всі ми, Асумо, як всі ми.
• Ой, все.
• Ну, якщо то вона його врятувала, потім він, і це все після дивного жесту на іспиті, думаю, зараз ідеальний час нарешті запросити її на побачення. Так і хочеться стукнути малого через гальма.
• Ех, – дещо в розпачі видихнув вчитель Шікамару, – закладаюся, що посміятися з них, це все, що на нас чекає, бо скоріше я встигну померти, ніж Шіка наважиться запросити дівчину на побачення.
• Або додумається до цього. – погодилася Тейваз, скривившись. – А Темарі виглядає так, що здатна все взяти в свої руки, але навряд чи захоче навіть чай випити з хлопцем, що боїться зробити перший крок.
• Ну, нічого, – Асума відвернувся від вулиці та перевернувся на спину, обпершись на лікті, – якщо не здохнеш, то хочеш, будемо кожні півроку робити на них ставки, аж поки не посивіємо?

Тейваз мовчки поглянула на товариша чи то злісно, чи то ображено.

• Хей, що ви там робите?
• Блядь. – в один голос промовили шінобі з характерницею та зістрибнули з даху.
• Привіт, Какаші, – з натягнутою посмішкою, привіталася Тейваз, – ти навіть не уявляєш, наскільки я рада тебе бачити.
• Вчителю Асумо, Тейваз? – Шікамару підозріло поглянув на дорослих, що ні з того, ні з сього, опинилися в нього та Темарі за спиною. – Що ви разом робили на даху?
• Хороше запитання. – кивнув Какаші.
• На хмаринки дивилися.
• Зустрічали делегації із селищ.
• Зустрічали делегації із селищ.
• На хмаринки дивилися.

Тейваз з Асумою, із німими запитаннями та лайкою, переглянулися, а потім в унісон промовили:

• Патрулювали.
• Тейваз, у нас нова місія, а тебе знайти нереально.
• А ти частіше наверх дивися, семпаю, відривайся, хоча б іноді, від своїх книжок, ходячи Листям.
• Угу. – все ще з осудом, відповів Какаші, поки Шікамару з вчителем «грали в мімів».
• Ех, – ніяково промовила характерниця до куноїчі Піску, – ці чоловіки.
• Я мабуть піду знайду своїх. Бувай, Нара. – Темарі зверхньо поглянула на Шікамару та пішла геть.
• Те… – не встиг зупинити її хлопчина. – Бувай.

Шікамару видихнув і з-під лоба поглянув на Асуму та ученицю свого батька.

• Пояснюйте.
• В мене місія.
• В мене Куренай. Чекає. Пельмені.

Не встигли вони втекти, як Шікамару зловив їх тіньовим нінджутсу та змусив повернутися.

• Окей, окей. – здався першим Асума. – Я хотів побачити, як ти Темарі запросиш нарешті на побачення.

Шікамару аж перекривило.

• Те стерво? З якого переляку?
• Ой, Шікамару, – застогнала Тейваз, – не починай. У вас все на лобі написано.
• Сходи до окуліста.

Характерниця закотила очі.

• І взагалі, навіть, якщо припустити, лише припустити, що ви не перегрілися на сонці, то якого чорта лізете не в своє діло?
• Пф, бо ведете себе, як діти і не зрозуміло нащо, втрачаєте час даремно.
• Ми і є діти. Ну, – Шікамару задумався, – типу. І хто взагалі б говорив про те, що на лобі там написано чи час втрачати, поки ведете себе, як діти.
• В мене все прекрасно. – посміхнувся Асума.
• Добре, вчителю, з вами за грою ввечері повернемося до розмови.

Шікамару відпустив Асуму, той відсалютував Тейваз та поспішив зникнути.

• Зрадник! – крикнула йому в слід Тейваз. – Тепер ясно, чому навіть Ґай тебе не підтримав у цій затії.
• Тейваз, – все ще тримаючи її за допомогою нінджутсу, звернувся Шікамару, – а тобі б сподобалося, якби я ліз в твої справи, бо мені б здавалося, що тобі дружнього копняка не вистачає чи набридло б слідкувати за вашим цирком?
• Еее? За яким за нашим? В мене все добре.
• Ага.

Шікамару, перед тим, як піти й далі готувати все до першого етапу іспиту, злісно кинув, за допомогою техніки тіньового захоплення, Тейваз на Какаші, що весь цей час робив вигляд, немов читає роман, а не з цікавістю насолоджується виставою.

Шінобі в масці випустив книжку, щоб упіймати подругу, сам ще повністю не усвідомлюючи, що сталося.

«Ауч… Серденько закололо. Аритмія чи що? Права була Хана, треба припиняти із жирною їжею».

• Привіт. – ніяково посміхаючись, прошепотіла Тейваз, а капюшон злетів з її голови.
• Добряче, видно, ви його дістали. Я казав, що ви дурню затіяли.
• То ти знав і навмисно нас спалив!? – характерниця, вивільнила одну руку та стукнула друга кулаком в плече, не жаліючи.
• Тихо-тихо, не бодайся. – всміхаючись відповів Какаші. – Бо на фермі тебе худоба за свою сприйме.
• Як ти мене наз… – Тейваз замовкла, все ще, частково, знаходячись в обіймах шінобі в масці, який міцно притискав її до себе. – Яка така ферма?
• Всі малі зайняті підготовкою до іспиту, як і їх вчителі, а надійшла заявка з проханням допомогти на фермі. Хех, думаю ти не сильно щаслива, але, змирись, у ніндзя бувають різноманітні завдання.
• Та ні, це чудово! Люблю роботу з тваринами та на вулиці.
• Дивно, я вважав, ти ненавидиш прибирати.
• На вулиці, Хатаке, не в будинку.
• А яка різниця?
• Велетенська.
• Ну, от, і добре. Пішли.

Какаші нарешті усвідомив, що робить та відпустив Тейваз. Лише тоді й до неї дійшла вся незручність цієї ситуації і Тейваз одразу опустила голову, ховаючи ніяковіння та посмішку, яка незрозуміло звідки з’явилася.

• Гарні насичено-рожеві пасма. – Какаші скуйовдив подрузі волосся, що вже відросло майже до плечей, але все так само нерівномірно.
• Хей! – Тейваз скинула з себе його руку.
• Що? – посміхнувся Какаші. – Ти ж попереджала, щоб я про це лише мовчав. – чоловік обвів пальцем довкола власного обличчя. – Я скучив за твоїм яскравим волоссям. Пішли вже.

Какаші підняв книжку, поклав її до сумки на поясі та потягнув Тейваз за рукав Кібиної кофти, аби характерниця нарешті поспішила.

***

• Аааааа! Не може бути!

Тільки-но Тейваз побачила руде цуценя на господарчому подвір’ї, як покидала всі інструменти, які видав фермер та кинулася до кудлатої малечі.

• А хто це в нас такий хороший? – характерниця сіла прямо на землю, взявши цуценя на руки, яке то стрибало, то намагалося її лизнути за обличчя, і чухала його від вух до животика. – Хто таке сонечко? Хто наша киця?
• Тейваз, – Какаші, який підняв за нею розкидані інструменти, обидва їх набори поклавши біля характерниці, сів поруч, – це пес.
• Нічого ти не розумієш, Хатаке. – не відриваючись від цуценяти, відповіла характерниця. – Так, нічого не розуміє цей наш дурний дід? А як тебе, як тебе звати?
• Дід? – випав в осад шінобі в масці. – Відколи це? Я на роки три тебе лише старший.
• Або на двадцять один.
• Що?

Тейваз повільно розвернулася та поглянула на друга.

• Жартую. Ведеш ти себе просто інколи, як дідуган.
• Або ти, як дитина.

Характерниця щось собі пирхнула під носа та продовжила бавитися з цуценям, а Какаші мовчки споглядати за цією кумедною картиною із посмішкою, яку приховувала маска.

• Ти сумуєш за ним?
• За ким?
• Самуїакі.

Тейваз відпустила цуцика, обтрусила шерсть та підсунула коліна під себе, обхопивши їх руками.

• Чи ти вже геть його не пам’ятаєш?
• Не впевнена. Але, здається, мені бракує його нетактовних жартів та вічних повчань.
• Хочеш, я буду тебе підйобувати замість нього? Хоч щогодини? З тобою це взагалі не важко, привід даєш на кожному кроці.
• Дурень.

Тейваз знову хотіла вдарити Какаші в плече, але той вчасно ухилився, тому подруга впала йому на коліна і вони засміялися. Характерниця перевернулася на бік, не прибираючи голови, лише підклавши під неї руки, і поглянула вдалечінь, де виднілися ліс та гори.

Какаші хотів покласти долоню на плече подрузі, але так і не наважився, залишивши її висіти у повітрі. В нього виникло непереборне бажання зараз провалитися, крізь землю, або навпаки зупинити цю мить назавжди.

• А що ти пам’ятаєш про свою сім’ю?
• Я не знаю. Нічого більше не знаю, Какаші. – він таки доторкнувся до неї. – Я не впевнена, де зараз мої справжні спогади, а де спогади, чужі, отримані тоді, під час експерименту. Не знаю, що я пам’ятаю, а що вигадала, намагаючись не забути про своє минуле, яке потроху стирається разом із спогадами, пов’язаними із Самуїакі. Інколи, мені здається, що я загубилася між різними реальностями і жила в Листі завжди, а інколи я просто думаю про свою сім’ю і не можу заснути до самого світанку. Але, що я знаю напевно, я не хочу туди повертатися, але хочу, щоб вони були живі, здорові та щасливі.

Запала тиша.

• Осуджуєш мене, так?
• Ні. Ми не зобов’язані когось любити лише тому, що маємо спільну кров чи хтось був добрими до нас. Ми не здатні керувати власними почуттями, це я вже усвідомив сповна, ми лише можемо обирати, як нам ставитися до людей, які бувають поруч.
• Какаші, – Тейваз підвелася та сіла на коліна, пильно дивлячись на друга, – а як можна взагалі знати, любиш ти когось чи ні? Я в цьому геть не розуміюся. Я лише брехати про це можу, щоб не ображати важливих мені людей чи просто брехати, бо я далеко не хороша людина. Але як справді це зрозуміти? Я знаю, що я готова своє життя за сім’ю віддати, що вони не погані, але я не хочу туди повертатися. Я хочу залишитися тут. Поруч із… – Тейваз перехопило дихання. – Із вами всіма. Але, одночасно з цим всім, я не бажаю, аби вони доживали свого віку в цілковитій самотності, покинутими. Та і те, що я готова віддати життя, хіба це щось значить? Не в моєму випадку.

Характерниця відвернулася та сіла паралельно другові, знову підібгавши та обійнявши коліна.

• Я помітив. Хотів би я знати причину.
• Що? – здивувалася Тейваз.
• Не з цікавості, просто, не знаю, хотів та і все. – він крадькома поглянув в її бік. – Але розумію, що не маю права лізти до тебе в душу.

«Маєш. Я хотіла, щоб ти ліз. Щоб ти, навіть грубо, вибив всі двері» – Тейваз злякалася і тому не промовила ці слова в голос.

• Какаші… – характерниця одягнула капюшон та сховала очі. – Я так і не придумала, що тобі подарувати. Точніше, там, звідки я родом, є одна неймовірна серія книг, хоч ще і не закінчена, і мені здається, тобі б сподобалося, але..
• Куди подарунок?
• На День народження. Я ж обіцяла подарувати щось нормальне.

«Знала б ти, який ти тоді насправді вже була зробила мені дарунок, Тейваз…» – лише подумки проговорив шінобі в масці.

• Дурниці якісь! Той подарунок і так годиться, він досі зі мною.
• Знущаєшся! – очманіла характерниця.
• Нічого подібного.

Какаші опустив маску та дістав руну.

• Нащо, Какаші?

Тейваз, не вірячи побаченому, кинулася до друга, схопившись за руну, яку шінобі так і продовжував тримати, тому, краще сказати, що схопилася за руку Какаші, а коли підняла голову, то помітила, наскільки близько тепер вона була від його губ, що посміхалися, але тільки-но Какаші з Тейваз зустрілися поглядами, як посмішка зникла з його обличчя, а дихати стало неймовірно важко, немов здоровенне каміння давило на груди.

• Я ж, – Какаші, який вільною рукою обперся на землю, намагаючись втримати рівновагу, зараз повільно вичавлював із себе слова і Тейваз кожен його подих відчувала на собі, – казав, що… люблю вироби з дерева.

«Якщо вона в цю мить хоча б на секунду, хоча б випадково ще якось доторкнеться до мене, я вчиню дуже не правильно і не зможу собі пробачити, але і зупинитися не зможу. – пронеслося в голові в Какаші, разом із картинками, що б могло бути далі, тільки доторкнись вона. – Про що це я взагалі??».

• Я лише зараз її помітила. – Тейваз знову перевела погляд на його губи. – Твою родимку. Ясно, – щоки характерниці вкрилися рум’янцем і вона на пару секунд опустила голову, сміючись, – ти носиш маску, щоб не зводити своєю родимкою всіх дівчат з розуму.
• І як ти змогла її не помітити? – всміхаючись, крізь все ще важке дихання, поцікавився Какаші.
• Виходить, дивилася трішки не туди.
• А куди, – пауза, подих, – Тейваз?

Її погляд ковзнув по його губам, поки знову характерниця не поглянула на Какаші, який вже теж весь зашарівся. Ще якусь мить вони мовчки дивилися один на одного, аж поки ця тиша, ця їхня бездіяльність не стали нестерпними для обох і Какаші нарешті не заговорив, після того, як до них підбігло цуценя, яке почало, гавкаючи, намотувати довкола них кола, змусивши друзів повернутися до реальності.

• А коли твоє День народження? Я так і не зміг витягнути цієї інформації із Інузука.
• А вони і не знають. Я не говорила. Хоч вони і намагалися мене розколоти не раз.
• І Цунаде з Шікаку, як води в рота понабирали.
• А вони єдині, хто знають, але обіцяли мовчати.
• Навіть про дату тієї місії.
• Навіть про неї, – Тейваз всміхнулася, нарешті дихання прийшло в норму, а серце перестало тріпотіти, – та і я народилася не в термін, ти б навіть місяць, таким чином, не дізнався.
• Але так не чесно, ти моє знаєш.
• А хто тобі винен, що ти проговорився?
• Ти колись зізнаєшся?
• Якщо ми, так само випадково, опинимося в цей день разом, то обіцяю виказати.

Какаші розчаровано, але з усмішкою, захитав головою.

• Може до роботи?
• Так, семпаю.

***

Какаші доколов останні дрова, встромив сокиру в пеньок та розім’явся, закидаючи, по-черзі, руки за шию, а потім розвернувся до Тейваз, що саме перекопувала землю.

• Пішли перекусимо.
• Зараз, мені ще невеличкий шматочок залишився.
• А відколи, одна четверта – це невеличкий шматочок?
• Ну, то йди без мене.
• Без тебе не хочу.

Тейваз посміхнулася, але так, щоб Какаші того не побачив.

• Я не можу кинути щось робити, поки не дійду до логічної точки.
• Але ж ти втомилася.
• Не правда. – злісно відрізала характерниця.
• Дивись, коли людина вже впала, то це не втомилася, це вже край.
• Отже, – Тейваз зупинилася, встромила лопату в землю, обперлася, склавши долоні, на руків’я та поглянула на друга, – в мене є лише два режими: повна сил і вже край.
• Ні, – засміявся Какаші, беручи другу лопату, та направився до подруги, – отже в мене немає вибору.
• Ша, Хатаке, це моя ділянка роботи!
• Ну, пофарбуєш замість мене фронтон.
• Я і так мала його фарбувати.
• А хлів приберемо разом. Ти ж любиш тварин, правда?

Какаші хитро посміхнувся і прийнявся до перекопування.

• Я не давала згоди!
• А в цьому мені твоя згода не потрібна. – не розвертаючись обличчям до Тейваз, зауважив Какаші.
• А в чому тоді?
• Ну, може колись не пощастить, то дізнаєшся.

Какаші знову радів тому факту, що завжди носив маску, приховуючи, завдяки ній, свої емоції від оточуючих, бо через цей, неочікуваний для нього ж самого, жарт, він неймовірно зашарівся, але, чомусь, не міг прибрати посмішку з обличчя та дивні картинки з власної уяви.

• Хатаке! – Тейваз застрибнула другові на спину, ледь не поваливши його. – Досить себе сьогодні так дивно поводити!
• Тобто, – він трішки повернув обличчя, щоб бачити характерницю, – ти це говориш зараз сидячи на мені верхи, а дивно себе поводжу я?
• Угу.
• Угу? – обурився, ледь стримуючи сміх, шінобі в масці. – Давай покінчимо вже з цим. Злазь.
• Не знаю, на тобі так зручно.
• Тейваз, в мене виник жахливий, не ввічливий жарт, за який мені соромно і який я не бажаю озвучували, тому досить давати мені можливості, їх генерувати.
• А відколи ти це таким ввічливим зі мною став?

Характерниця зістрибнула на ноги та підняла лопату.

• Так, все. Копаємо. Бо я ще один придумав.

Какаші повернувся до роботи, але Тейваз, перш ніж взяти з нього приклад, промовила:

• Так, а хто добі забороняє бути зі мною не ввічливим, семпаю?
• Ти мене таки колись доведеш.
• Цікаво до чого. – перекопуючи в інший, від друга бік, запитала характерниця.
• ТЕЙВАЗ!

У відповідь, характерниця лише голосно розсміялася, а Какаші вилаявся, проганяючи незвані думки з голови.

• Отже, їсти! – десь за, майже, за годину викрикнула Тейваз та побігла до господарської прибудови біля хліву, яка слугувала польовою кухнею і де вони залишили речі.

Какаші підійшов до подруги та вирвав з її рук ще запакований рамен швидкого приготування.

• Хей, це що було?!
• Тут є плита, господар дозволив брати будь-які продукти та посуд, а ти збираєшся це їсти?
• А ти збираєшся ще і готувати?
• Так. Як щодо картоплі з куркою?
• Ти збираєшся готувати? – голодним, злим поглядом Тейваз поглянула на свого командира.
• А тебе голод позбавив можливості розуміти все з першого разу?
• То чому ти не міг смажити свою картоплю, поки я б копала, Хатаке?
• Я ж сказав, без тебе не хочу.
• І як можна на тебе злитися???
• А не треба на мене злитися. – відповів, всміхаючись Какаші, та підкинув ножа, з яким направився до картоплі. – Півгодинки і ти взагалі мене любитимеш.
• Моя любов ні для кого ще щастям не стала, тому обережніше з бажаннями, семпаю.

Какаші лише посміхнувся та кинув в подругу другим ножем, закликаючи допомагати.

• А якби я не зловила?
• Після того, що я бачив на місіях? Не вірю.

За декілька хвилин, шінобі в масці спокійно собі читав книжку, а Тейваз, поклавши руку під голову, лежала на столі та не відривала свого погляду від годинника.

• Скільки ще?
• За часом же слідкуєш ти.
• За часом же слідкуєш ти.
• Давай, ти можеш краще, ніж просто перекривляти.
• Я голодна! Я зараз нічого не можу, крім того, аби покусати.

Какаші лише важко видихнув, втримуючи жарт за зубами.

• Все. До чорта. Я заварюю рамен.

Какаші встиг перехопити лапшу та викинути її до сміттєвого кошика.

• Ти що зробив?
• Ображусь, якщо знехтуєш моєю їжею на користь швидкого їдла.
• Ти не з тих, хто ображається. Та і взагалі, хто сказав, що я б з’їла лише рамен?
• Я. Інакше потім би ти знову бурчала на себе за це. Нащо ти взагалі цим сміттям харчуєшся?
• А ти, татку, подивися на час приготування рамену та цієї сранної картоплі, яка вже несамовито пахне, але ще досі сира! – Тейваз злісно, говорячи, вказала на плиту.
• Ненормальна. – байдуже визирнув над книгою Какаші та повернувся до читання. – Але, як не крути, картопля з куркою – це смачно.
• Лапша швидкого приготування теж і дупа від них росте однаково.

Какаші захитав головою та закотив очі.

• ТА, ГОСПОДИ! – Тейваз підвелася і почала намотувати круги по периметру прибудови, розмахуючи руками. – Якого чорта воно так довго готується?! Я помираю з голоду! Ну, чому не можна залити картоплю окропом на три хвилини і ГОТОВО?! На роботі паши, людей терпи, волосся видирай, картоплю чекай! Нічого просто так не дають. ЖЕРТИ!

Тейваз знову впала за стіл і приречено видихнула, дивлячись в бік, де шкварчала пательня.

• Життя, як життя.
• Давай.
• Що?
• Розкажи хоча б про свій гарем, відволічи мене чимось
• Потерпи.
• Будь ласочка… – характерниця взяла стілець та сіла навпроти Какаші, підсунувшись так, що вперлася колінами об його.

Какаші закрив книгу та підняв руки догори.

• Здаюсь, здаюсь. Про чоловіка чи жінку?
• Чоловіка звичайно. – тріумфально заусміхалася Тейваз.

Задзвенів таймер.

• Ех, шкода-шкода. – награно засмутився шінобі в масці та пішов насипати їжу.
• Що означає шкода, Хатаке? Ти можеш їсти та розповідати.
• Їсти треба мовчки.
• Ну, Какаші… – Тейваз підійшла до друга, що стояв біля плити, та почала його обережно штурхати пальцем в спину.
• Давай так, – покірно видихнув шінобі, – я дам тобі книжку, ти прочитаєш і вгадаєш, хто там мій фаворит, а потім ми обговоримо його, ти скажеш, чому подумала на нього, а я чому обрав, піде?
• А ти знаєш, як вмовити дівчину.

Какаші розвернувся з виделкою в руках, на якій була картопля, та простягнув її подрузі.

• Пішли їсти, голодне ти створіння.

Тейваз відкусила, потім забрала виделку, свою тарілку та вони пішли до столу, а поївши, знову прийнялися до роботи. Спочатку вичистили в хліву, а потім Какаші пішов переносити дрова, а Тейваз фарбувати вікна та фронтон.

Сонце вже почало сідати, коли Какаші заніс останню партію колод до піднавісу.

• Тейваз, що там в тебе? – окликав від подругу.
• Пофа… ААААА, БЛЯДЬ. – почувся крик та гамір десь по той бік будівлі для свійських тварин.
• Так і думав.

Шінобі в масці, сміючись, захитав головою та пішов дивитися, що сталося. Завернувши за ріг, Какаші побачив Тейваз, яка лежала під драбиною повністю облита зеленою фарбою.

• До очей личить, незграбо.
• Ну, – підводячись та тримаючись за поясницю, заговорила характерниця, – я так і задумувала.
• Таааак, звісно. Штани то твої ще врятувати можна, вони зі шкіри, а з усім іншим одягом доведеться попрощатися.
• Що, прямо тут?
• Ну, майже. – засміявся Какаші. – Пішли в середину, віддам тобі жилет, бо не будеш же ти в мокрому одязі йти, адже до Листя доволі далеко, і все ж січень та вечір.
• Ну, він не те, щоб мокрий… – зауважила, скривившись Тейваз, поки знімала Кібину кофту, з якої тільки так збігала фарба.
• А що, сухий?
• І те правда.

*лунає*

• Тримай жилетку, – сказав Какаші, коли вони повернулися до прибудови, що слугувала польовою кухнею, – я поки приберу тут все і складу наші речі.
• Дякую.

Тейваз, розвернувшись спиною до Какаші, обережно скрутила спочатку кофту, щоб нічого тут не заляпати, а потім зняла і Ханину безрукавку, так само, обережно поклавши її на підлогу.

• Тейваз, а ти не бачила, куди я кинув кни… Ой, вибач! – Какаші ненароком поглянув на подругу, яка застигла до нього оголеною спиною, склавши руки на грудях. – Я не знав, що ти без…
• Не люблю їх. Вони викликають лише дискомфорт. Одягаю виключно на місії, коли ймовірність битви висока. – не розвертаючись, зашарівшись, відповіла характерниця.
• Вибач, я зараз вийду.
• Та що вже… Просто подай жилет, він…
• Я бачу. – теж вкритий рум’янцем, промовив Какаші, не в змозі відвести погляду від спини, та підійшов до Тейваз, простягаючи їй свій жилет. – Вибач, за це дивне прохання, яке зараз озвучу, я сам не вірю, що скажу це, але чи можна доторкнутися?
• Що?
• До шраму.

Какаші, одразу, як побачив його, то відчув, незрозуміло звідки, сум та старий біль в грудях. Чомусь, йому стало занадто тяжко на душі і прокинулася це кляте почуття провини.

• Ем, так…
• Він доволі великий, – Какаші дивився, боячись підійти ближче, – більший, ніж я думав та схожий на коріння старого дуба, що розрослося із нерівної сфери.
• Спереду ідентично, але тут тобі доведеться повірити мені чисто на слово. – все так само, прикриваючи груди та дивлячись попереду себе, промовила Тейваз.
• Вибач.
• Ти тут ні до чого, ми вже про це говорили, не змушуй мене повторювати, і я люблю шрами. На інших теж люблю.
• Це не має значення, щоб ти не казала. Краще то був би я.
• Ти міг би тоді загинути. – Тейваз відчула, наскільки поруч зараз опинився Какаші і знову відчувала його дихання на своєму тілі.
• Зате ти б не постраждала.
• Дурень. Який же ти дурень. Вдарила б тебе зараз, якби не стояла цієї миті майже оголеною перед тобою.

Какаші нічого не відповів, лише провів обережно, самим лише кінчиком пальця, по одному із “променів” шраму і цієї ж миті шкіра Тейваз вкрилася сиротами, а серце з неймовірною силою стисло у грудях і Тейваз зрозуміла нарешті, що ніяка то не артемія від шкідливої їжі.

Шінобі мандрував пальцями по спині подруги і невідомі почуття починали огортати його тіло, незрозумілі, нові бажання захоплювати думки, яких він з усієї сили намагався позбутися, але не виходило. Какаші і сам того не помітив, як перестав водити по шраму, а почав тильним боком долоні, пальцями гладити плечі Тейваз, її шию.

Характерниця зараз боялася зайвий раз поворухнутися, зробити зайвий подих. Їй здавалося, що вона тоді закричить будь-якої миті чи просто не зможе втримати себе в руках, хоч і не могла зрозуміти чи пригадати хоча б однієї причини, окрім страху, що це все марення, що їй це все лише здається, продовжувати тримати себе в руках і не піддаватися бажанню побачити ту родимку ще раз. А що, якщо вона розвернеться і він зникне назавжди?

Він декілька разів провів зверху вниз по її хребту, нарешті усвідомивши та щиро собі зізнавшись, що, насправді, бажає робити це вустами. Какаші стало дуже соромно за себе та боляче, що він аж прикусив губу, але не міг припинити торкатися до Тейваз.

Тейваз, не в змозі більше затамовувати подих, важко видихнула, що більше походило на приглушений стогін.

• Боляче? Вибач.

Все, що змогла зробити зараз Тейваз, це лише заперечно захитати головою та закрити очі.

«О, боги, що ж я роблю??? Так не можна себе вести з чужою дівчиною, не можна. Але, чорт забирай, як же мені хочеться схопити цю чужу дівчину та притиснути до себе. Як же хочеться… Що? Вкусити? Це що ще таке? Я ніколи не хотів нікого кусати. Це взагалі нормально? Але ось її шия і я не можу перестати зараз про це думати. Ні, не правда, зізнайся вже собі, нещасний ти збоченцю, що ти завжди, коли бачив її шию, то хотів вкусити за неї. Ні, перестань, так не можна з чужими дівчатами і з друзями не можна. Ви тільки стали ними, а один твій невірний крок і ти знову втратиш її. Але вона зараз абсолютно мені не заперечує? Не заперечує, щоб я торкався її? Чи може це означати..? Ні, навіть, якщо так, скільки разів я бачив, що подібні речі псують навіть, здавалося, найміцнішу дружбу? А наша і так занадто розбита. Та що ж я роблю?! Чому я так хочу цю дівчину?! Що? – Какаші перехопило подих від власних думок, йому стало неймовірно страшно від них. – То, я хочу її? Так виходить? Але це геть не так, як бувало раніше. То що ж я насправді хочу? З нею…»

Він наважився поставити те питання, яке його турбувати останні дні, але перед цим, завів долоню по шиї під підборіддя полонянки своїх доторків.

• Тейваз, як в тебе з Ханою?
• Що? – характерниця зараз майже не могла сконцентруватися на думках, які не стосуватися того, що відбувалося тут цієї миті, вона ледь могла знову не забувати про дихання. – Все чудово. Ми поговорили і все вирішили. Зараз у нас стосунки кращі, ніж будь-коли. Як на самому початку.

Какаші навіть не міг уявити, наскільки йому боляче буде це почути. Але, насправді, він також відчув і радість за свою подругу, що в неї все добре. Шінобі накинув на плечі Тейваз жилетку і міцно її обійняв, повністю охопивши руками, немов хотів огородити від усього навколишнього світу. Це все, що він зміг собі дозволити, змусити наважитися зробити, чого так давно жадав, але боявся навіть подумки в тому зізнатися чи зрозуміти це. Але ось відпустити чужинку виявилося складніше.

• Ці шрами… Я ніколи більше не дозволю тобі зашкодити собі і щоб ти страждала через мене.

Какаші, весь вкритий рум’янцем, ще раз міцно притис подругу, а потім швидкою ходою вийшов на вулицю. І лише зараз Тейваз відчула себе оголеною, змерзлою та абсолютно беззахисною посеред чужого світу. Вона не розуміла, що щойно відбулося і більше не знала, чого чекати далі. Всі спогади, всі плани, абсолютно все немов було в тумані. В неймовірно густому тумані, що навіть власної руки не можливо було розгледіти.

• Порожньо. – прошепотіла Тейваз. – Більше ні минулого, ні майбутнього. – і, просушувши руки в неї, до краю застебнула жилетку Какаші. – В мене залишилося лише зараз. Пробач, ім’я того, кого я навіть вже не можу згадати. Я провалилася. Я нічого не пам’ятаю, я не знаю, як треба себе вести, що робити, щоб нікому тут не зашкодити. А якщо щось піде не так, то я ж навіть не зможу цього виправити. Я більше не зможу повернутися.

Серце дуже сильно заболіло, але характерниця видихнула та пішла назовні, роблячи вправно вигляд, що все добре.

***

• Хатаке!

Наступного дня, через те, що в Листі кипіло життя, Тейваз ледве змогла знайти Какаші, і вже аж перед самим виходом із селища.

• Ти мене уникаєш? Знову? – вона вистрибнула перед самим його обличчям з повними люті очима.
• Що ти таке кажеш?
• Та, ну? То куди ти вчора зник, залишивши мене саму на фермі і зараз куди намилився?
• Я не зник. – Какаші ненавидів себе за вчора, йому було неймовірно соромно за себе, незручно зараз знаходитися поруч із Тейваз, але, не зважаючи на це все, йому неймовірних зусиль коштувало приховати посмішку, яка проривалася від того, що Какаші зараз споглядав перед собою характерницю у своєму жилеті, вдягненому поверх укороченої, темно-сірої футболки. – Ти забарилася, а я пішов звітувати. Я мушу йти.

Він намагався обійти Тейваз, але марно.

• Чому ти сказав Цунаде, що підеш на місію без мене?
• Бо це доволі небезпечна розвідка і забагато людей можуть підірвати операцію.
• Какаші, але ж ти прекрасно знав, на що здатні характерники на подібних місіях, я тобі особисто розповідала про пластунів!
• Це не має значення. – він знизив тон. – Країна Дощу – не жарти.
• А звучить так, немов ти взявся за старе. І хіба нам не варто поговорити про вчорашнє? Я вимагаю, щоб ти все пояснив. – лють в очах перетворилася на страх та розпач, але волосся залишалося незмінним, Тейваз за рік адаптувалася та повернула собі бездоганне вміння його контролювати. – Чому ти мене уникаєш? Чому навіть зараз не дивишся на мене?

«Бо, чорт забирай, я хочу тебе поцілувати! Що тут не зрозумілого!? Я тепер навіть маску боюся зняти в твоїй присутності, щоб не піддаватися спокусі, не кажучи вже про те, щоб залишатися наодинці, бо ти ЧУЖА ДІВЧИНА! Бо я не буду нікого кривдити відносинами із собою і ризикувати нашою дружбою» – він думав, що його зуби зараз розкришаться, так сильно Какаші стис щелепу, волаючи в своїй голові.

• Нам немає про що говорити. Вчора нічого не сталося. Ти забагато собі надумала. Можливо, вдарилася сильно головою, коли летіла із драбини.
• Як ти мене дістав.

Тейваз з усієї сили врізала командирові по обличчю, який навіть не збирався ухилятися, і пішла назад до селища, намагаючись заглушити картання в голові: «Здалося… здалося… ЯКА Ж Я ДУРЕПА! Я просто все лише паскуджу довкола себе своїм невмінням чекати та хворою уявою. Здалося. Знову осоромилася. Та, Господи, – характерниця струсила рукою, – як же болить кулак, з чого взагалі зроблена його щелепа? Зі сталі?».

---

Тепер даний погляд Какаші в едіті заграв абсолютно іншими барвами…

 

Глава дев’ятнадцята

Весна.

Минув рік, як Тейваз (25) оселилася в Листі.

• Я не розумію!

Кіба відкинув скетчбук куди подалі і плюхнувся спиною на ліжко, залишивши ноги на підлозі, а Акамару, що лежав та грівся під сонячним промінням, яке падало з вікна, заскавчав.

• Не галасуй. – спокійно промовив Неджі, шукаючи на книжкових полицях необхідні номери журналу із академічного рисунку.
• Вибач. В тебе можуть бути непереливки через мене?
• Ні. Я живу сам, але нащо постійно кричати?

«Сам…» – Кіба майже ніколи не знаходився наодинці і хоч він часто мріяв, щоб його залишили всі в спокої, та насправді боявся навіть уявити той день, коли він залишився без своєї родини. Кіба добре усвідомлював, що не зміг би так жити, як Неджі чи Наруто. Коли геть нікого. Ніколи.

• Та досить вже ту нудятину шукати, пішли краще поїмо. – запропонував Кіба та припіднявся, обпершись на лікті.
• Нудятина… Передбачаю, в Академії ти теж не дуже теоретичні уроки полюбляв.

Неджі розвернувся із журналами до друга та кинув їх йому в обличчя.

• Вельми дякую.
• Звертайся. – посміхнувся, сівши поруч, Неджі.
• Ну, чому я не можу просто МАЛЮВАТИ? – Кіба сів нормально та почав гортати номери. – Нащо це все?
• Ти кожного разу питатимеш одне й те саме? Щоб твої люди на людей були схожі, а не на викривлені ілюстрації до дитячих книжок.
• Але я не бажаю малювати ось так, – Кіба потрусив розкритим журналом перед обличчям друга, – я просто хочу малювати те, що уявляю, а уявляю я геть в іншому стилі.
• Щоб створити стиль, спочатку треба засвоїти правила.
• Та не розумію я ці твої геометричні схеми на прикладах тіл! Та і це вже чиїсь малюнки, тобто, яка різниця? Це ж буде замальовка?

Неджі закотив очі та встав навпроти Кіби.

• А так піде? – запитав хлопець, знявши із себе сорочку.

Кіба на якусь мить забув, як говорити, а в грудях відчув щось дивне, немов легеньке поколювання струмом.

• Що ти робиш? – Кіба зашарівся та почав нервово чухати ніс і намагатися не дивитися.
• Тобі підходить, я питаю?
• Так, ти гарний. – «Дуже. Е?! Що я щойно ляпнув?!!».

Неджі засміявся.

• Для скетчів і вивчення анатомії підходить, я питаю?
• Я це і мав на увазі! Одягнись вже!
• Що з тобою? Кажеш так, немов ніколи не пересікалися на медоглядах чи на гарячих джерелах.
• То було інше і там всі були без одягу.
• То знімай його.

Кіба перелякано поглянув на друга та нервово ковтнув і закліпав, проганяючи зрадницькі картинки з уяви, а Неджі лише засміявся та знову сів поруч.

• Я ж жартую. Але це нормально. Я бував сам себе фотографував в позах, які мені потрібні та змальовував потім. Так цікавіше і легше вивчати.
• То краще, ти б ті фото мені позичив, а не ці кляті журнали.
• Що? – Неджі стримуючи посмішку, вигнув брову.
• Нічого. – злісно відрізав Кіба, відвернувшись від об’єкта своїх непроханих фантазій. Він все не міг зрозуміти, як ці відчуття всередині нього, що ніяк не проходили, а все більше розросталися за останні хвилини, могли одночасно робити і дещо боляче, і так приємно.
• Ну, я можу тобі дати.
• Га? – геть почервонівши, поглянув Кіба на Неджі.
• Фото.

Неджі зловив погляд Кіби на своїх вустах, злегка всміхнувся та пішов до шухляд в столі, аби дістати фотографії. Інузука, в свою чергу, не міг відірвати погляду від його спини, від того, як на ній грали м’язи, поки він йшов, рухав руками. Кіба зрозумів, що в ньому пробудилося бажання негайно ж взятися за олівець та спробувати перенести побачене на папір.

• Тримай.

Кіба забрав фотографії та почав їх гортати.

• В тебе дійсно гарне тіло. – не втримався хлопець.
• Ну, певно, дякую? Але як і в будь-якого шінобі. Ну, не будемо брати клан Акімічі до уваги.
• У Канкуро звичайне тіло. Ніяких виразних рельєфів.

Неджі задумливо поглянув на друга.

• Я хочу знати, звідки в тебе такі відомості про тіла жителів чужих селищ?
• Ми були на джерелах ще під час першого іспиту. Просто тоді один дуже самозакоханий генін зверхньо уникав подібних заходів.
• Мені той генін теж не до вподоби. Противний тип.
• Так. Хоча було в ньому щось. Багато дівчат за ним бігало, а може лише через тіло.
• А те щось, і досі в ньому є?

Кіба замовк не кліпаючи, а потім повільно кивнув.

• Ну, думаю, у Канкуро, з його… ручними техніками, теж не буде відбою від дівчат.
• Я, – Кіба набрав повітря та завмер, – не питатиму.

Хлопець повернувся до перегляду фотокарток і, неочікувано для обох, знайшов там дитячу та, судячи з довжини волосся, доволі свіжу світлини Хінати. На першій також був присутній Неджі, а друга була зроблена, можливо, без дозволу – на ній дівчина всміхалася та дивилася в небо, а на волоссі залишилися сонячні відблиски.

Кіба, з німим запитанням, від усвідомлення всього, не вірячи в це, поглянув на Неджі, поки той завмер із переляком на обличчі, не розуміючи, як так він забув про них та як так попастися на гарячому.

Кіба не міг ніяк сформулювати питання, бо будь-який із варіантів, означав би, що йому не байдуже, що те, що між ними – не просто дружба, але і мовчати, забити він не міг та не хотів.

«Чого ж, сука, так боляче?! Я ж сам думав, що люблю Хінату? Хоча, ключове тут, ДУМАВ та ЛЮБИВ. Та і зберігати фото сестри – це нормально. Щоправда, не так, а там в альбомах? Ні, серйозно, чого ж так боляче? ЧОГО МЕНІ БОЛЯЧЕ?» – Кіба якось дивно засміявся.

• Єдине, – Неджі вперше в житті давалися так важко слова, – що я хочу, аби ти знав, ти – не заміна. Не запасний варіант. Не спосіб забути чи відволіктись.

«І, сука, прекрасно! – істерично про себе кричав Кіба, коли в живу його вираз обличчя залишався не змінним. – І що я маю зараз відчувати? Полегшення чи навпаки? Я НЕ ШАРЮ!!! Що означають ці твої, кляті, слова!!! Я навіть не можу зрозуміти, вони зробили легше чи ГІРШЕ?! Але я ж не можу нічого запитати, нічого пред’явити, бо це означатиме, що це все за правду. Те ким я є і що відчуваю. А ким я є і що відчуваю? Я думав, що вже знаю… І кого із них я зараз ревную? Я думав, що я вже все знаю, а виявляється, я НІ ЧОРТА НЕ ВИКУПАЮ!!!».

Кіба починав злитися. На себе? На Неджі? Хінату? Свої почуття чи власне боягузтво? Він не знав. Взагалі. Навіть трішечки.

• Я мушу піти.

Він ковзнув поглядом від його очей до вуст, а потім підірвався на ноги, але Неджі встиг схопити його за долоню. Волосся впало на обличчя, прикриваючи рум’янець на щоках. Кібі здалося, що він вперше бачить Х’юґа Неджі зашарілим.

• Ви однаково важливі для мене. – Неджі обережно, наскільки це дозволяли довгі пасма, поглянув на друга, але той вже відвернувся. – Не йди. Тільки не ось так. Не зараз.

Кіба не рухався. Не дивився у відповідь.

• Я б тобі з радістю пояснив все, як є, але мовчу, лише ж з поваги до тебе. Заради тебе. Бо для тебе це важливо. Ти попросив не руйнувати цю незрозумілість між нами. І я пообіцяв чекати. І я буду чекати. І не бреши знову, що забув все. Але, якщо тобі боляче, я готовий про все чесно поговорити, щоб потім не сталося. Тільки не йди. Не ось так.

Кіба повернувся обличчям до Неджі з посмішкою на вустах та червоними очима.

• Ти і так вже сказав достатньо. – прошепотів хлопчина та міцно, дуже міцно стис долоню Неджі.

 

Глава двадцята

Травень.

 

Тейваз, склавши нога на ногу, сиділа на столі та думала, що б такого замовити на вечерю, коли до неї підсів Какаші та почав і собі заглядати до меню в її руках.

• Як можна ТАК довго обирати страву зі списку позицій, які вмістилися на одному аркуші?

Характерниця лише осудливо поглянула на нього та повернулася до меню.

• Хлопці винайняли джерела, зараз займаються кімнатами.

Знову лише осудливий погляд з виразом обличчя: «А мені то що до того?».

• Ну, Тейваз, ну, скільки часу вже минуло, а ти і досі будеш ображатися на мене?
• Звалив нахрін.
• Ну, так, ну, я повів себе тоді не правильно, а потім ще гірше, але я ж вже вибачився. Припиняй.
• Нахрін, я сказала.
• Та хіба так можна зі своїм безпосереднім командиром?
• Охуїв? – здивувалася Тейваз. – По-перше, місія завершилася ще зранку, по-друге, я хіба не слухаюся чітко всіх твоїх наказів під час виконання?
• Слухаєшся, слухаєшся, а між ними постійно отрутою плюєшся.
• Ну, так. А що змінилося?
• Коли ти підколюєш таким тоном і з таким поглядом, як ось це зараз спопеляєш, то здається, немов і справді ненавидиш мене.
• Пф, – Тейваз закотила очі, – так, а може, я і справді ненавиджу тебе?
• Не правда. – усміхнувся Какаші. – Чому я раніше не помічав, що ти так возишся з меню?
• Бо мені не доводилося обирати, ти завжди допомагав. І чому це ти впевнений, що не правда?

Какаші поклав підборіддя характерниці на плече та тикнув пальцем в собу з чілі, креветками та грибами. Він відчував себе абсолютно безпечно та впевнено, поки маска тісно сиділа на обличчі.

• Ось це звучить смачно. – він подивився на подругу так, немов нічого не сталося, коли вона весь цей час, з німим обуренням, свердлила його очима. – І тут все, що ти любиш. До речі, забув сказати, кімнат вільних на одну менше, ніж треба, тому доведеться тобі мене трішки потерпіти до ранку.
• Диви, прикол, ти просто ділиш кімнату з іншим своїм підлеглим, а я, на правах єдиної дівчини в поточній команді, забираю собі окрему. – Тейваз поклала меню на стіл та долонею прибрала зі свого плеча обличчя командира. – Бачиш, як легко? І не торкайся до мене. Але ти правий, соба підійде.
• Бери дві. За свій рахунок.
• Хатаке, ти переходиш всі межі.
• Крім того, ти, під час вечері, ще і звіти за мене заповниш.
• Тебе знову послати чи вже вивчив дорогу?
• Ти мені винна.
• ВІДКОЛИ?

Тейваз схопилася на ноги та стала навпроти Какаші, що все ще, посміхаючись, сидів на столі.

• За чашку.
• Га? – трішки розгубилася характерниця.
• Яку розбила.

Тейваз, на якусь мить, ще раз розгубилася, через що пом’якшилася на обличчя, а потім знову закидала Какаші злісними блискавками з очей.

• Пф, – діставши гроші з набедренної сумки, яка вже давно не приховувалася під, більше непридатною для носіння, плахтою, Тейваз вдарила ними по грудях командира, – решту залиш собі.
• Ні, – Какаші схопив її за зап’ясток, викрутив руку за всадив за стіл, сівши поруч, – моя чашка, мої правила. Терпітимеш мене поруч весь вечір, аж поки не закінчиш зі звітами, я допоможу.

Тейваз вирвала руку та злісно штовхнула Какаші, аби той впав з лави, та на її жаль, він легко втримався, а потім підізвав офіціанта та зробив замовлення.

Характерниця, сидячи поруч, відвернулася обличчям до стіни та склала руки на грудях

• Тейваз, я все одно не повірю, що ти мене ненавидиш. Ну, як мінімум, досі ненавидиш.

Какаші корив себе за той день і за те, що збрехав наступного, замість того, аби все виправити, але він не міг їй зізнатися, як і не хотів більше втрачати цю чужинку. Він просто дав їй час охолонути, прийняти вибачення, дозволив жорстко, навіть, токсично із собою поводитися, бо розумів, що мститься подруга тепер за всі його проколи впродовж року, а не лише за той неоднозначний вечір на фермі. Але Какаші просто вже втомився та скучив за їхніми жартами, обговореннями вигаданих світів, нічними розмовами на місіях ні про що та про все на світі, і просто скучив за тією веселою Тейваз, що вічно щось викине, а потім сама ж заганяється з того чи висміює. Ні, йому подобалася і ця серйозна Тейваз, доволі колюча Тейваз, але він розумів, що цей тривалий стан лише через нього. Через його дурість, імпульсивні слова та необережні бажання, яким він не мить дозволив взяти гору над власним тілом, рухами, думками. Та і, чесно кажучи, єдина причина, через яку Какаші абсолютно спокійно переживав цю їхню сварку, це впевненість в тому, що Тейваз таки не ненавидить його, а, всього-на-всього, хоче прикінчити.

• Та з чого така впевненість?! – характерниця нарешті поглянула на друга. – Хоча знаєш, не відповідай. Ти правий. Я не ненавиджу тебе. Мені начхати на тебе.

Какаші лише посміхався.

• Прибери цю самовдоволену усмішку зі свого обличчя, інакше я її змию елем!
• Мені важко знайти ще якусь причину, крім єдиної, чому людина, яка взагалі не здатна приймати допомогу та трясеться весь час над позиченими речами, нервово чекаючи, коли зможе віддячити, так легко заграбастала мій жилет і навіть не думає його повертати. – Тейваз в мить залилася фарбою. – Тобі ж в ньому затишно, правда? А не може такого бути в одязі людини, яку ти ненавидиш, а з твоїми загонами, навіть, в одязі людини, до якої просто добре відносишся. А отже…

Не встиг Какаші договорити, як вже сидів весь мокрий та липкий, але посмішки не прибрав.

• Ну, а що? Запасна бандана ж в тебе виявилася, а отже і жилет знайшовся б. І взагалі, вважай, я тобі новий вибила, бо я так і не забрала свою форму шінобі, от забереш замість мене.
• То що, ти заради саме мого жилета відмовилася від нового та чистенького?
• Ой, знаєш, що!? Це все випадково. Забирай!

Тейваз почала знімати, але Какаші схопив її за руки, зупинивши.

• Залиш його собі. – він більше не всміхався, натомість, на його щоках теж з’явився рум’янець, а погляд став невпевненим. – Ну, хоча б, поки ми не повернемося та ти не візьмеш собі свій власний.
• За випивку платиш ти. – просичала характерниця, а потім звільнилася з його хватки та розвернулася до собе, яке саме принесли.
• Смачного. – Какаші розклеїв палички, дещо зволікаючи, зняв маску та прийнявся за вечерю.
• Дивись не подавись, семпаю.
• Дивись, щоб тебе ніхто не втопив на гарячих джерелах після вечері лише за саму твою доброту, незграбо.

Тейваз хотіла вдарити Какаші, але випадково зачепила келих із вишневий сидром, перевернувши його на підлогу, та сумно поглянула на калюжу під столом, що ставала все більшою й більшою з кожною секундою.

• О, Хашірамо. – шінобі стукнув себе по лобі. – Випивка з мене, так з мене. Не сумуй, зараз повторимо твій улюблений сидр. Ну, і, схоже, мій ель також.

Характерниця нахилилася до лапші та щось пробурмотіла нерозбірливо, жуючи.

• Що-що, перепрошую? – Какаші театрально приклав долоню до вуха. – Не розчув щось.
• …яку..ю.
• Щооооооо? – протягнув шінобі запитання.
• Дякую, придурку.
• Перепрошую, – до них підсів незнайомець в плащі із вкритим сивиною волоссям, вже дещо поміченим зморшками обличчям і з пов’язкою на оці, – дозволите присісти?
• А ви хіба стоїте? – в мить посерйознішала характерниця, з осудом поглянувши на незнайомця. Чомусь вона розізлилася чи на нього, чи через його появу.
• Пробачте, але я правильно розумію, ви шінобі Листя?

Какаші мовчав, чекаючи до чого хилить цей чоловік.

• Я якраз направляюся туди, щоб замовити місію, але, якщо ви вже тут і я чув, що ви вже звільнилися від попередньої, то…
• Підслуховуєте чужі розмови?

Незнайомець посміхнувся від незручності.

• Вибачте, пані, то не було навмисно, ви просто занадто гучка.

Тейваз не встигла нічого відповісти, бо Какаші просто нахилився над келихом, залившись сміхом і припинив, лише, коли відчув каблук Тейваз на своїй нозі.

• То чи, – продовжив незнайомець, – буде можливим одразу замовити місію напряму у вас і час даремно, таким чином, не втратимо?
• Вибачте, – нарешті заговорив і Какаші, – але всі місії проходять через Хокаґе, яка і буде визначати її складність, ціну та склад команди.
• Ех, на жаль, як я і думав. Що ж, то чи можу я до вас приєднатися в цій мандрівці, збільшу, так би мовити, свої шанси дійти неушкодженим і як подяка, заплачу за вашу вечерю та гарячі джерела? Це ж не буде вважатися хабарем?

Друзі переглянулися, переш ніж щось відповісти.

• Добре, – всміхнувся Какаші, – але тоді складете нам компанію на джерелах, заодно і розкажете про майбутнє замовлення, а зараз прошу нас залишити попрацювати наодинці.
• Звісно, звісно. – незнайомець підвівся, виставивши перед собою долоні. – Вже зникаю.
• Пане? – наостанок окликала його Тейваз. – А як Вас звати?
• Хм, – всміхнувся самим лише кутиком вуст, – Тадаші. Просто Тадаші.

Коли незнайомець їх полишив, вийшовши взагалі геть із трактиру, друзі нахилилися один до одного та прошепотіли:

• Бреше?
• Однозначно. Але в Листя йому дійсно треба. Думаєш, це він?
• Той тип, що ледь не захопив, будучи геть одним, селище Сховане у Водоспаді? Де загинуло безліч шінобі, а деякі з них при дивних обставинах, деталі яких не розголошується?
• Диви, а тобі справді звіти легко даються!
• Дурень! – Тейваз спочатку легенько штовхнула Какаші в груди, а потім схопила за одяг та притягнула ближче до себе. – Будьте обережні з хлопцями, коли будете з ним. В таку пору ви точно залишитеся там лише в чотирьох. Як шкода, що купальні не спільні.
• Я підозрював, що ти збоченка. Не терпиться на оголених, сивих дідів подивитися?

Характерниця спочатку засичала, а тоді сумно видихнула, відпустила Какаші і повернулася до вечері, і тільки в цей момент шінобі зміг думками прийти до реальності. Він навіть чув її лише через слово, адже все, про що Какаші міг думати останні секунди – що він же без маски.

***

Запівніч.

“Отже, – Тейваз поверталася з купальні до свого номеру, дорогою витираючи волосся та розмірковуючи, – ти пропонуєш просто робити вигляд що нічого не сталося? Нічого не пояснюючи? Немов твої вибачення без цього чогось вартують… Але, чорт забирай, я дійсно вже скучила за тобою, Хатаке. Дійсно скучила”.

Тейваз відкрила двері та зайшла до кімнати, поспішаючи замінити халат на звичний одяг та направитися до хлопців, які вже мали повернутися, бо раніше вона чула, як вони з тим підозрілим чоловіком покинули чоловічу половину. Переодягнувшись, Тейваз пішла до товаришів, але застала там лише командира і чомусь незнайомця.

• А де всі? – здивовано запитала характерниця, підпираючи стіну навпроти ліжка, на якому і сиділи чоловіки.
• Залишилися на джерелах.
• Хм? Але ж… Ну, добре. А пан Тадаші чому тут?
• Так треба. – занадто сухий тон.
• Какаші, а ми можемо поговорити? Наодинці?

Шінобі в масці крадькома поглянув на незнайомця і лише потім відповів, що не залишилося не поміченим для Тейваз.

• Так, звісно. Давай вийдемо до коридору.
• Ну, добре.

Вони відійшли в бік кімнати Тейваз, на двері якої, характерниця обперлася спиною, а Какаші навис поруч.

• Що ти вияснив? І чому він там?
• Тебе дійсно саме це зараз цікавить?
• Тобто? А що ще?
• Ну, – Какаші провів тильним боком долоні по обличчю дівчини, – не знаю.

Світ навколо почорнів. Тейваз геть не подобалося те, на що це було схоже.

• Ти перегрівся на джерелах чи що, Хатаке? – гаркнула характерниця та вдарила його по руці. – Я не знаю, що ти затіяв, але в тебе чужий чоловік в кімнаті, не забувай. Ми вийшли на секунду, щоб ти ввів мене в курс справи.
• Не переймайся. З ним все вже вирішено. Ну, досить мене вже свердлити цим грізним поглядом. Давай залагодимо нарешті наші проблеми.
• Що?! Так, якщо ти не збираєшся мені нічого говорити, то я, звісно, це тобі зранку пригадаю, але поки котись під три чорти, а я пішла, я хочу спати. – збрехала характерниця.

Насправді, вона просто хотіла, якнайшвидше, сховатися у власній кімнаті, бо їй, чомусь, стало дуже неприємно та боляче. Але не встигла Тейваз схопитися за ручку дверей та дістати ключ, як Какаші притиснув собою її до дверей та підняв її руки, тримаючи їх за зап’ястки.

• Що ти, з біса, робиш?! – злісно вилаялася характерниця, хоч, якщо щиро, її серце зараз погрожувало вирватися назовні.
• А на що це схоже? – Какаші відпустив одну руку, щоб зняти із себе маску, а потім поклав долоню на оголену, через довжину футболки, поясницю Тейваз.
• Какаші… – дихати характерниці ставало все важче, але щодо Какаші, здавалося, він взагалі спокійний. – Якого чо…

Він хотів поцілувати Тейваз, але вона відштовхнула його та змогла вибратися.

• Що таке? – здивувався Какаші. – Хіба я не правий? Хіба ти теж цього не хочеш?
• А ти не переймаєшся, що нас побачать, наприклад, хлопці? І підуть чутки Листям, як тоді з Ґаєм, коли він застав мене в тебе вранці?
• Не побачать. Та і Ґай? Він навіть не припускав, що між нами щось було. Застань Ґай нас хоч оголеними в ліжку, а нічого такого все одно не подумав би. Що ти таке говориш, а, Тейваз? Перевіряєш мене? Не віриш, що я… можу тебе… Га?

“Це дійсно Какаші? Інакше, він би потрапив до пастки з Ґаєм. Тоді що це все означає?”.

Какаші знову підійшов до подруги, доторкнувшись долонею до її обличчя.

• Ти певно втомилася з місії? Ми ж геть не мали перед нею вихідних. Чи забагато часу провела в купальні? Чому ти так дивишся на мене? Чому твої зелені оченята так шалено бігають?
• Що ти робиш, Какаші? – його долоня була такою теплою, він був так близько, його вуста були так близько і він нахилявся все нижче. – Не грався зі мною, Хатаке. Це не смішно!

Тейваз хотіла знову відштовхнути друга від себе, але не вдалося. Натомість, Какаші однією рукою притис її за стан до себе, а іншою, схопив за зап’ясток тієї руки, якою Тейваз і відштовхувалася, та підняв її догори, заважаючи пручатися.

• ПЕРЕСТАНЬ! – характерниці великих зусиль коштувало відвернутися, щоб уникнути поцілунку. – Я сказала, що це не смішно більше!
• Заспокойся. – Какаші послабив хватку і тепер ніжно обійняв подругу, пригорнувши до себе та поцілувавши в чоло. – Вибач, що налякав, що змусив нервувати. Я просто подумав, що я теж подобаюся тобі і ти зрадієш від того, що я перестав нарешті уникати того, що між нами.

Тейваз поглянула на друга, не вірячи власним вухам, і зрозуміла, що починає тремтіти від хвилювання, як маленьке звірятко.

• Що сталося?

Какаші посміхнувся.

• Я просто зрозумів, що жити, сковуючи себе нормами моралі й надалі, це втрачати все і всіх довкола. Чому я маю думати про когось, замість власних бажань, а? Тепер я вільний.

Тейваз почала розслаблятися в його обіймах, танути, ловити себе на думці, що погоджується з його словами і справді, як їй давно почало здаватися, вона трішки починала хворіти ним, все частіше думати про нього і, можливо, все це було не лише через їх сварку, що так сильно затягнулася, можливо, вона сумувала за ним вже не лише, як за другом, а можливо, лише можливо, вона хворіла ним вже дуже давно, раніше, ніж сама то усвідомила через власну пихатість.

Але зараз характерниця не бажала про це думати, вона взагалі зараз думати не хотіла, тому просто закрила очі, а Какаші, цієї миті, запустив руку під її одяг в напрямку грудей, як раптом полетів в стіну, через удар, в який Тейваз доклала всіх своїх зусиль, але, в основному, моральних. Її зараз занудило, як ніколи і  хотілося знову помитися, особливо ті частини, до яких торкався цей чоловік.

• Какаші нізащо без дозволу б не доторкнувся до мене! – шінобі у відповідь лише хтиво посміхнувся. – Хто ти такий?
• Так, а хіба ти не хочеш, щоб я тебе торкався без дозволу? Вважай, то був нудний, старий та занадто правильний Какаші, а тепер я вирішив змінитися, щоб не втратити тебе більше.
• Ні, ти точно перегрівся? – скривилася Тейваз. – Розвій вже свою техніку перевтілення.

Какаші закотив очі, а потім дістав кунай та декілька разів полоснув ним по своїй руці.

• Хочеш, можеш ще вдарити. Ніякої підміни зовнішності.

Очі Тейваз збільшилася від жаху.

• Отже, перенесення свідомості і твоє тіло десь незахищеним валяється. Я знайду і просто розчавлю його.

Какаші засміявся та почав повільно наближатися до характерниці, вона спочатку доторкнулася до стегна, потім опустилася, не відводячи погляд від людини, що видавала себе за шінобі Листя, до чобіт за саями і таки допетрала, що вся зброя залишалася в кімнаті.

• Ех, незграбо, – Тейваз немов током вдарило, – повторюю, це я, Какаші. Давай зайдемо до кімнати і про все нарешті чесно поговоримо. Ти ж хочеш цього так само, як і я? Я ж правильно все відчуваю?

Какаші знову опинився поруч із характерницею, коли вона вже геть втиснулася в двері. Він взяв її за долоню та приклав до своїх грудей.

• Відчуваєш? Так моє серце завжди б’ється поруч з тобою. Мені пекельно боляче було постійно стримувати себе з самого першого нашого дня, але я більше не хочу. Та певно, не треба було гарячкувати. Давай зайдемо та про все поговоримо, а, незграбо?

Він ніжно всміхнувся, а, все ще розгублена, Тейваз опустила погляд з обличчя на груди, біля яких він досі тримав її долоню. Серце дійсно несамовито гупало. І лише зараз Тейваз помітила плями на його рукаві.

• Що ти зробив з моїми товаришами?!
• Та, як же ти мене дістала! – Какаші схопив подругу за волосся, дещо закинувши їй голову назад, від несподіванки, Тейваз вже цілковито розгубилася і не змогла нічого зробити, крім як намагатися розтиснути його пальці. – Я ж хотів, щоб все було по хорошому! Думаєш ти сильно мені потрібна? Та я можу сотнями трахати таких сук. Мені треба лише твоє тіло. Ну, подумаєш, розважитися спершу хотів. Мені не заборонили.
• ДЕ ХЛОПЦІ?!
• Сказав же, що не побачать нас. І не допоможуть тобі.
• Ти їх вбив?!
• Не я і ненавмисно. – Какаші кинув її на двері, а сам повторно дістав кунай і почав крутити його на пальці. – Тіла були не сумісні.
• ДЕ КАКАШІ?! Таке сміття, як ти, його б точно не вбило. – Тейваз сильніше притиснулася до дверей.
• Перед тобою. – дуже грубим голосом відповів шінобі та зробив крок в бік характерниці.
• Стій, де стоїш.

Ворог оскалився.

• Перестань. Ти ж мене ХОЧЕШ. – Какаші провів обома руками в повітрі біля себе. – То давай спочатку зробимо тобі приємно, а далі вже повернемося до Листя. Часу в нас вдосталь. Можемо і затриматися. Не поспішати вилазити з ліжка. Тадаші не проти.
• Стій кажу!
• Облиш. Ти хочеш. Бачу, що хочеш. Я хочу. Знала б, які брудні думки постійно породжує в моїй голові сама лише твоя присутність. Дуже брудні. Ти навіть і не уявляєш наскільки, але я можу показати.
• Хто ти і нащо тобі нас вбивати? – до неї дійшло. – Листя! Тобі треба до Листя!
• Незграбо…
• НЕ НАЗИВАЙ МЕНЕ ТАК! – злісно перебила Тейваз.
• Та, ну, тобі ж наче подобалося, що я тебе називаю не так, як усіх?
• ТИ НЕ КАКАШІ.

Характерниця не могла застосувати жодну із технік, поки вони знаходилися в готелі. Все, що їй залишалося, це намагатися тягнути час, поки зможе придумати, що робити далі і де, чорт забирай, її командир, якщо інша частина команди і справді вже мертва?

• То запитай мене щось, що знаю лише я.
• Немає сенсу, ти і так себе видав. Какаші б нік…
• ТА МЕНЕ ПРОСТО ДІСТАЛО БУТИ ХОРОШИМ! Ти ж уявлення не маєш, яким я був ще декілька років тому!! Точно не хорошим, але справжнім, собою справжнім. І тих ідіотів ніхто не планував вбивати. Так вийшло. Нічого вже не зробиш. Може і ти помреш. Подивимося.
• ХТО ТИ ВБІСА ТАКИЙ?!
• Хатаке Какаші.
• Ааааааа, припиняй це!
• Змирися. Скоро Тадаші-сан і тебе звільнить, а тоді ми досхочу повеселимося в Листі.
• Звільнить?
• Досить.

Ворог кинувся на неї, але Тейваз саме встигла відкрити двері, залетіти спиною до кімнати, схопивши шаблю, та вистрибнути у вікно, добряче забивши хребет, та не відводячи погляду він того, хто називав себе Какаші.

“НЕ МОЖЕ БУТИ.  Це не може бути він!” – єдине, що встигла подумати характерниця, перш ніж приземлилася на землю та побігла як надалі від сплячих постояльців, дорогою, що була освітлена повним місяцем, та  розуміючи, що ворог легко її наздожене будь-якої миті. Але метрів за шістсот дорогу Тейваз перегородила глибока, скеляста ущелина.

• Хто б сумнівався. Сука!
• Тепер ясно, чому ти його так бісиш.

Тейваз моментально розвернулася на голос і побачила перед собою таке рідне обличчя, що дивилося не неї абсолютно чужими очима, а поруч із ним того незнайомця. Тепер Тейваз не мала сумнівів, що він і є той злочинець із книги Бінго.

• Де Какаші?
• Ти дійсно нестерпна. – обурено видихнув Тадаші. – Перед тобою.

Какаші стояв з абсолютно кам’яним обличчям та холодним поглядом.

• Добре, можливо. Тоді як і нащо ти його контролюєш?
• Хм, дякую, що спитала. – Тадаші самовдоволено всміхнувся. – Скажи ж, інколи й байстрюки витягають щасливу карту? Трішки спадкових технік Яманака, трішки досліджень Едо Тенсею і вуаля, – Тадаші вказав на незворушного Какаші, – ідеальний гіпноз готовий, а якщо обрати підходяще тіло, то і ідеальна зброя. Так, звісно, техніка ще не досконала, тому бувають трупи, але, отже тіло було заслабким.
• Як ти це робиш? Щось типу доуджутсу, ґенджутсу?

Тадаші клацнув пальцями і за його спиною з’явилося вісім людських силуетів у вигляді чорного диму з язиками полум’я замість очей.

• Мої демонята. Схрестив частинки своєї душі та чакри з демонами, яких купив у демонів вищого рангу. Слухаються безвідмовно.

“То он як Какаші дозволив себе упіймати в цю техніку. Його не питали. Це буквально одержимість, але як його звільнити в цьому світі?” – губилася в думках Тейваз, тримаючи заряджену чакрою шаблю перед собою.

• Прикольно. Я думала ти мене пошлеш з такими питаннями, а не цілу лекцію прочитаєш.
• Почну читати і це, всього-на-всього, моя пиха та самолюбство, та і, крім того, ти просто наступна.
• Ага. Аж поспішаю. Але пограю з твоїм самолюбством ще трішки. А нащо тобі це? Ти просто нападаєш на села, влаштовуєш там різню і тікаєш. Що тобі з того?
• Чернетки. Невдалі спроби. Тепер я обираю не лише сильних шінобі, а й збираюся пройти хитрістю до кінця, не лише у ворота. На тобі ми вже перевірили, що, якщо не заграватися, ніхто різниці і не помітить. Просто є ризики, інколи демон проникає в свідомість тіла та зливається з його найпотаємнішими думками, які цієї ж миті відкриваються мені, і я можу або погратися з ними, відчувши все, що і тіло, або подавити їх, зробивши беземоційну зброю, але, чим більше свідомості на волі, тим правдоподібніша копія.
• А не боїшся, що твій собака зірветься з прив’язі, якщо свідомість не відключена?
• А як по твоєму, для чого ці демони? – Тадаші відкликав їх і лише на якусь секунду характерниці здалося, що пов’язка на його оці поворухнулася. – Поки людина одержима, вона не має власної волі, і, до речі, вбивши мене ти не звільниш свого… друга, лише дозволиш демону повністю оволодіти ним.
• Чорт, отже вбити тебе доведеться вже після того, як покатувавши, змушу звільнити Какаші.
• Що ж, мені вже набридло теревенити, час заглянути до твоєї голови, а потім, якщо виживеш, завітаємо до Листя і ви захопите його мені із середини. Тихо. Без крові. В принципі, я давно чув про славетного Шарінґана Какаші, який ходить в масці з прикритим оком та наближений до верхівки селища. Ідеальна зброя для мене, ну, а якщо щось піде не так, зайвий одержимий не завадить.
• Все одно, щось тут не так. Не вірю я в твоїх демонів, одержимість, бо це просто неможливо. За Хребтом не існує демонів.
• Звідки така впевненість?

«Що?!!!!».

• Таких не існує.
• Звідки така впевненість?
• Ну, ти хочеш сказати, що якщо я прочитаю молитву мертвою мовою, то вижену ту сутність з Какаші?
• А, ну, добре, це дійсно не християнський демон.

«Та що, бляха?!!».

• Ти знаєш про мої землі? – Тейваз просто тягнула час, вона не очікувала, що він взагалі може знати про Хребет Мороку. Шок пронизав її з ніг до голови.
• Трішечки. – вказав пальцями Тадаші, огидно посміхнувшись, а потім привідкрив захищене око, з якого вилетів один із демонів, та почав кружляти довкола Тейваз, не маючи змоги заволодіти її тілом.
• Упс. Ти диви, а печатка все одно працює.

Тадаші вперше за їх знайомство посірів на обличчя.

• Як ти це зробила?
• Завдяки моєму таткові. – оскалилася в посмішці Тейваз та припідняла трішки футболку, щоб показати, як на ребрах ховалося татуювання у вигляді пентаграми. – Ну, він не любив, коли я так його називала. Взагалі, прикольний чоловік, думаю, вони б знайшли спільну мову з Какаші. Десь на порномультиках точно. І собак той любив, не пекельних, звісно. Ой, вибач, тепер щось я розбалакалася.
• Сука.
• Інузука, попрошу.
• Вбий її. – наказав Тадаші одержимому та відійшов подалі назад під дерево, в очікуванні захоплюючого видовища. – А потім ми знищимо Селище Сховане у Листі.

Какаші впевненою, спокійною ходою пішов на подругу.

• Не підходь. – характерниця міцніше стисла шаблю та зціпила зуби.

Їй нікуди було відступати, але як же вона не бажала вступати у бійку з Какаші, де б зараз його свідомість і не знаходилася. До болю не хотіла.

На дерева поблизу, що росли майже над прірвою, прилетіла зграя ворон, що немов глядачі, беручи приклад з Тадаші, повсідалися на гілках та направили свої погляди до вимушених ворогів.

• Какаші, будь ласка, прийди до тями.
• Я при тямі, а от ти смішна. – він зупинився в метрі від неї. – В тебе ж геть руки трясуться.
• Га? – «І правда». – Нічого, це справа пари секунд. Какаші, будь ласка.
• Віддай своє тіло. Впевнений, ти знаєш, як оминути печатку.
• Я не дозволю йому ні надругатися над моїм тілом, ні знищити мій новий дім та друзів.

Какаші лише голосно розсміявся.

• Тейваз, скільки спеціалізованих місій за цей рік ти пройшла? Де твоє тіло тільки не було, точніше під ким і що з ним тільки не робити чужі, брудні, огидні руки? Хіба цього не достатньо?
• Нащо ти про це говориш? Я не розумію. – Тейваз занудило. Занудило від себе, хоч вона думала, що їй давно байдуже.
• Просто. Не можу перестати думати, ким треба бути, щоб на таке погоджуватися.
• А це було по живому, Какаші… Немов йоду налити на рану з м’ясом.

«Какаші б ніколи такого мені не сказав? Чи сказав би, якщо вірити тому виродку, що це і є справжня сутність людини, коли вона одержима? Хоча, може він і правий».

• Ну, – шінобі байдуже звів плечима, – вибач. А тепер, давай покінчимо з тобою.
• Ні!

Какаші було кинувся на подругу, але вона миттєво зробила крок назад, виставивши ліву долоню поперед себе та ледь не впавши в прірву, судячи по звукам щебеню, що полетів донизу з-під її ніг.

Какаші задоволено посміхнувся та зупинився.

• Хочеш політати? Ти ж наче казала, що любиш птахів.
• То це все ж ти, Какаші? Дійсно при тямі? – з повним відчаю голосом прошепотіла Тейваз. – Тоді, я вірю в тебе, вірю, що ти зможеш подолати сутність в середині себе і повернутися до мене.

Характерниця викинула в бік шаблю та підійшла до Какаші, поклавши долоню на його щоку.

• Повертайся, Хатаке, я тебе дуже прошу.

Кунай увійшов їй в живіт. Лише завдяки випадку, Тейваз встигнула відскочити, аби поранення не стало глибоким чи смертельним. Тепер, тримаючись за бік, між її пальців сочилася кров, позаду неї була нескінченна порожнеча, а попереду найдорожча їй людина, що вона тільки зараз змогла зрозуміти, в чому тільки наважилася собі зізнатися, яка збиралася її вбити.

• Какаші?
• Кенджутсу – лише в ньому ти мене обходила і ти так по дурному позбавила себе єдиної переваги? З якого чорта я взагалі мав позбавитися одержимості? Заради чого? Тебе? – шінобі засміявся.
• Отже, або я, або Листя? Ти дійсно вб’єш мене?

«ТИ ДІЙСНО ГОТОВИЙ МЕНЕ ВБИТИ, КАКАШІ?!».

• А чому ні? Наказ – є наказ. Ти звичайно мене неймовірно бісиш, але так, нічого особистого. У нас був інший шлях.
• Какаші? – вона боялася, що розплачеться, але натомість, очі пекли від сухості. – Або пан, або пропав? Так? – щось обірвалося в неї в середині, як і тоді, коли вона вперше заради свого життя власноруч вирізали серце із свого кращого друга. – Якби на кону б стояло лише моє життя, я б ніколи не вийшла проти тебе, Хатаке, ніколи, але заради Листя… НЕДОЗВОЛЮ! Врешті решт, це все моя вина. Не знаю чому, але впевнена в цьому…
• Та завались ти вже. – він хотів ще раз її пірнути, але Тейваз одним ударом ноги вибила кунай із руки Какаші.
• Будь ласка, повернись, не роби це зі мною. НЕ ЗМУШУЙ МЕНЕ ЗНОВУ ВБИВАТИ СВОГО ДРУГА, ХАТАКЕ!!!! Якщо я для тебе хоч щось значу, ПЕРЕСТАНЬ!!!

Тейваз заволала на повні груди, що було необачно, адже кровотеча тільки посилилася, а потім поглянула ще раз на свого командира, друга і… І побачила там лише холодну рішучість та безжальність.

• Ох, Шиво…

І бійка почалася. Тейваз розуміла, що якщо погода не зміниться, вона, навіть, якщо і зможе вбити Какаші, то все одно теж загине, але її останнє влаштовувало. Жити без нього вона не збиралася. Тепер характерниця це знала точно. Але і просто так здаватися не поспішала. Тейваз знала, що мусить захистити Листя, місце, де знову змогла відчути щастя, та жадає вирвати око тому засранцю, отже вмирати в неї поки не було першим пунктом.

• РАЙКІРІ!
• Це було близько. – Тейваз ухилилася. Вона все ще не могла змусити себе також нападати, лише захищатися. – Чорт! Семпаю, а ти дурень. Я ж можу оборонятися взагалі без чакри, а ти ще пару раз промажеш і просто вичерпаєш все, що маєш! Хай ти і набагато кращий в нінджутсу, але як воїн, я не гірше. В мене є ще переваги.
• Хм, – Какаші лиховісно посміхнувся та витер кров, що стікала з розсіченої щоки, – ні, не сперечаюся, ти доволі непогана, але не підлещуй собі. Крім того, ти навіть не можеш завдати мені серйозного ушкодження, боїшся, то про які переваги мова? Незграбо, та я тебе голими руками придушу.

В Какаші немов прокинулося друге дихання, з такою завзятістю він наносив все нові та нові удари і здавалося, геть не втомлюється, коли Тейваз з кожним блоком дихала все важче та важче. Вона розуміла, що або почне нарешті напади, або просто не встигне.

• Забув розповісти, – крикнув з-під дерева Тадаші, – в одержимого чакра витрачається, як зазвичай, але фізичної сили та витривалості стає більше завдяки моєму демонятку.
• Та, – вдох-видих, – я вже помітила!

Тейваз нарешті пропустила перший удар і відлетіла галявиною вздовж прірви. Цієї ж миті біля неї опинився Какаші, розвернув ногою на спину та з усієї сили натиснув на поранений бік. Місячну ніч пронизав нестерпний крик, змусивши постояльців прокинутися та перевірити чи добре вони закрили двері.

Тільки-но Какаші прибрав ногу, як Тейваз збила його додолу та чкурнула в бік шаблі, але, коли залишалися лічені сантиметри до цілі, Какаші схопив її ззаду. Тому вона просто моментально зняла із себе жилетку, завдяки чому отримала другий шанс, але шінобі в цю ж секунду, викинувши жилетку, грубо схопив за волосся та потягнув Тейваз до себе, змушуючи прогнутися.

• Куди це ти? – характерниця намагалася вибратися, але це було неможливо, хоч вона і не полишала спроб. – Ми ж вирішили гратися виключно в тайджутсу, а, моя мила?

Какаші сильніше притис до себе та потягнув донизу за волосся подругу, а потім провів кінчиком язика по її обличчю, увінчаному подряпинами та синцями. Тейваз рефлекторно хотіла відвернутися, але шінобі стис її шию, не даючи змоги поворухнути головою.

• Шкода, звісно, ми могли б чудово провести час разом, але тепер ти нікому не потрібна.
• Немов би сказав щось нове.

Характерниця схопилася за його передпліччя обома руками і направила потужний, електризований заряд чакри, змушуючи Какаші відпустити її.

• Дякую за пораду, семпаю.
• Не дарма не хотів тебе вчити.

Тейваз вперше пішла в напад, чим змогла застати Какаші зненацька та почати брати перевагу в бійці, але раптом, коли місяць зайшов за хмари, характерниця спіткнулася об камінь прямо над самою прірвою і вже мала б полетіти донизу, але в останній момент її за зап’ястки схопив Какаші та притягнув до себе, проте залишаючи висіти над безоднею.

• Какаші… – з полегшенням прошепотіла на видиху Тейваз.
• Га? – здивовано перепитав шінобі. – Ну, лети. – і відпустив подругу донизу. – Вдалого приземлення. – з награною радістю прокричав у прірву Какаші, де нічого, крім темряви, не було видно і направився в бік Тадаші.

Не зважаючи на тривалий бій, Какаші геть не відчував себе втомленим і йому подобалося це відчуття та відчуття непереможності, що за ним слідувало. Також, ця легкість, коли перед тобою є лише завдання і жодних мук совісті чи співчуття, відкидало його до далекого дитинства, коли все було набагато простіше.

Місяць повернувся, відзеркалившись в лезі шаблі, на яку ледь не наступив Какаші. Він зупинився та підняв її, покрутивши в руках, а потім помітив і жилет, що лежав неподалік. В середині щось розбилося, встромлюючи сотні осколків у кожнісіньку клітину, а перед очима постало, сповнене жаху та зради, обличчя Тейваз і рука, яку вона тягнула до нього, перш ніж її проковтнула безодня.

• Тчн. – шабля випала з рук.
• Було, якщо чесно, – поруч опинився Тадаші, поклавши руку йому на плече, – доволі нуднувато.

Какаші за долю секунди вирвав в нього око та розчавив до суцільної жижі у власній долоні, поки Тадаші збагнув, що сталося і нарешті поглянув на шінобі Листя вцілілим оком та скривавленим отвором, який, здавалося, не приносить тому ніякого дискомфорту.

• Як не обачно, Хатаке Какаші. – демони оточили свого господаря. – Око було лише їхнім сховищем з технікою запечатування, якою я міг стримувати їх голод, викликаючи лише за необхідністю, а тепер мені доведеться змиритися з їх норовом, а селищам трішки зменшити свою популяцію. – обличчя Какаші не виражало жодних емоцій. – А тепер вибач, мені треба трішки відійти.

Тадаші зник, залишивши після себе лише чорний дим, а демонічні тіні рушили в бік постоялого двору. Какаші, злякавшись на мить, поспішив за ними, навіть не уявляючи, як зупинить їх, але раптово, від приступу сильної нудоти, впав на коліна, обпершись долонями об землю. Йому здавалося, що зараз душу вирве, настільки були болючими та неприємними спазми, але натомість щось чорне витекло з його рота на землю, перетворившись, в подальшому, на дим та полетіло за іншими сімома, поки Какаші непритомним звалився на галявині.

***

• Що ти таке?
• Як почуваєшся? – запитав старий із довгим, білосніжним волоссям, що, немов, було одним цілим з такою його самою бородою, що сидів біля багаття, підкидаючи дрова та чекаючи, коли закипить чай в казанці.

Підійшовши ближче, Тейваз змогла розгледіти пов’язку на оці, вона спершу злякалася, бо думки її віднесли до Тадаші, але всього лише на секунду. Також, Тейваз зрозуміла, що не такий цей старий і старий, як здавалося на перший погляд, через волосся, балахон з накидкою замість одягу та великої палиці. Хоча, насправді, цьому чоловікові була вже не одна тисяча років.

• Вбитою своїм кращим другом, а так ще трішки потилиця болить.
• Вибач, не розрахував кількість воронів, ти виявилася важчою, тому, тебе трішки забили, поки відносили до печери.
• Ну, дякую… А що, навіть після смерті без принижень не обійтись?
• Ти ж знаєш, що жива.
• Ага.
• Хоча виглядаєш не здивованою. Сідай вже біля вогнища. Погрійся. На вулиці ще й злива почалася. Гроза на підході.
• Насправді, здивована, але занадто емоційно виснажена, щоб це демонструвати.

Тейваз дивно зміряла біловолосого поглядом і таки вмостилася поруч. Чомусь він одночасно викликав в неї і недовіру, і якусь прихильність, навіть відчуття спокою.

• А ти точно там не Харон чи ще бог якийсь? Ну, бо тут, я підкреслю, що тут – це невідома, сира, холодна печера з дивним незнайомцем, схожим на збоченця, – якось занадто комфортно, немов лімбо якесь чи переправа. Може таки померла? – жартами характерниця намагалася сховатися від самовдоволеного обличчя Какаші, яке вона побачила, як думала, в останні секунди свого життя і яке все ніяк не покидало її думок.

“Ай, болить… Так, він одержимий, але… отже, я геть не мотивація йому для вивільнення. Нічого в нього на серці, виходить.”

• Ну, не Харон і ти жива. – біловолосий налив чаю, що аж парував, в горнятко та подав його характерниці.
• Стоп! – вигукнула вона, тільки-но взявшись за горнятко та ще раз, вже більш уважніше подивившись на незнайомця, а тоді на його палицю. – Руни?! – Тейваз схопилася за місце, де мала бути підвіска. – Руни, око, ворони? І ти не заперечив, що бог! – вона моментально змінилася на обличчі. – Ой! А відколи це я незнайомцям, ще і старим “тикати” почала?

Біловолосий розсміявся.

• Ну, а як ще до родичів?

Тейваз, аж подавилася від такого запитання, хоча більше від окропу.

• Родичів?
• Ну, навіть Хельга і та вже була досить далекою мені, але любив я її, як рідну дочку. Неймовірна володарка і ще більш дивовижна жінка.
• Ви про княгиню Ольгу?
• Так.
• Ага. Ну-ну. І з чого мені така честь? Чим завинила?

Тейваз недовірливо поглянула на Одіна з-під горнятка.

• Давно придивляюся до деяких своїх нащадків, вважай, ти пройшла у фінал.
• Вау, яка честь. А що, сини вже закінчилися?
• Дочок більше люблю.
• І пощастило ж їм, що ти не грек.

Тепер Одін подавився напоєм.

• Що навіть не спитаєш, що за відбір?
• А нащо? Якщо подолав такий шлях, то сам скажеш.
• Так, знайти тебе було не просто, але шукати – весело. Тут, доволі, веселий світ.
• Веселий? – здивовано перепитала характерниця.
• Не логічний, але кумедний.
• Кумедний?! Хоча, – вже спокійно продовжила Тейваз, – мати рації, електрику, відеоконференції, але не мати ксерокса в архіві – це дійсно кумедно.
• Існує пророцтво про обрану дитину, яка свого часу зможе відродити світ. Ти, можливо, та, хто потрібна цьому пророцтву для втілення.

Тейваз розреготалася, що аж зачепила ногою казанок, перевернувши його та загасивши багаття. На якусь мить в печері запанувала суцільна темрява, аж поки Одін не відновив варту та не поновив трав’яне, запашне вариво.

• Тільки не кажи, що я і є ця обрана дитина. – ще сміючись, запитала характерниця.
• Хель би тебе побрала, звісно, що ні. Ще такої обраної людству не вистачало. Рагнарок і той приємніший.
• А це вже образливо.
• Ну, що поробиш.
• Стоп! Відновити? Не врятувати?
• Ну, десь, як твоє поранення.
• Га? – Тейваз лише зараз про нього згадала та помітила, що живіт повністю перев’язаний. – І відколи це язичницькі боги фельдшерами підпрацьовувати почали?
• Відтоді, коли люди дозволили собі так розмовляти з вищими.
• Відпочинь, старий, не те століття. Вищими, бляха. – Тейваз закотила очі, а потім зробила ще ковток. – А чай у вас, у вищих, смачний. То що там із світом? Хто знову пальцями захоче клацнути: егоцентричний письменник чи фіолетовий дачник?

Одін посміхнувся.

• Це не має значення, важливо знайти і вберегти дитину пророцтва, допоки її час не настане.
• І зватимуть її рибна паличка.
• Жінко! – нарешті гримнув на неї громовержець. – Ти жива лише завдяки мені, то притримай вже свої хохми трішки при собі.
• Га? Що? Це зараз ти щось казав чи вже гроза почалася?
• Знаєш, я передумав, віддавав сюди чай, – Одін махнув долонею на себе, – мені треба норн перепитати щодо їх впевненості в кандидатах і чи їх не забагато.
• Не дам я тобі чай. – Тейваз міцніше огорнула горнятко та розвернулася трішки в бік від Одіна. – Тут холодно.
• Але ж ти любиш холод?
• Любити холод це не означає не відчувати його і звідки ти взагалі знаєш.
• Казав же, що давно слідкую за тобою. Чи не казав? Не та вже пам’ять… – бог, говорячи, чухав свою розкішну бороду.
• А ви всі сиві – збоченці чи є ще якісь маркери на визначення вас в натовпі?
• А тут тобі пощастило, що я не грек.
• Зараховано. То що за конкурс, що за призи, крім утилізації та переробки світу, паралельно няньчачись із якимось малим?
• Говориш так, немов не здивована. – Одін нахилився до характерниці та витяг декілька воронячих пір’їнок з її вологого, малинового волосся.
• Так може я лежу десь в предсмертній агонії? Все занадто якось тут КОМФОРТНО.
• Так, ти таки найбільше з усіх мені нагадуєш Хельгу.
• Ну, не настільки я вже і запальна.
• Дочко, – Тейваз аж сіпануло від такого звертання, – я побачив вже достатньо, щоб поставити саме на тебе. Сьогодні, коли ти готова була битися до кінця проти свого друга, аби тільки захистити те, що вважаєш своїм боргом, але при цьому так і не змогла зректися друга. Цього було вже досить. Ти продовжуєш бути вірною справедливості та холодному розуму, не забуваючи про вогонь в серці. Чи готова ти укласти зі мною угоду і стати захисником обраного, віддати йому своє життя, коли я тебе наступного разу покличу і поки обраний не зійде новим сонцем на цей світ?
• Га? – характерниця, гучно відсьорбнувши, допила останні краплини чаю та скривившись, поглянула на Одіна, що саме закінчив свою пафосну промову, не поспішаючи прибирати цей же пафос з обличчя. – Я прослухала, можеш повторити. – Тейваз одразу помітила, як засвітилися блискавиці в погляді бога. – Я пожартувала, старий! Охолонь.
• Нестерпне дівчисько.
• Але, – характерниця раптово спохмурніла, а її голос став таким же холодним, як і повітря, що десятками протягами пробивалося до печери, гостро покусуючи незахищені частини тіла, – чи не хочеш ти сказати, що наш світ скоро загине? І точно загине, без можливості попередити це? Скільки років лишилося? Двадцять, десять, місяць? Ні, – Тейваз скочила на ноги та з люттю в голосі продовжила, вказуючи пальцем на Одіна, – маячня яка! Я з цим миритися не збираюся! Не вперше! Я зупиню кінець світу. Не я, так хтось інший, але я допоможу, віддам всю себе цій справі, і ти мусиш сказати все, що тобі відомо! Негайно!
• Заспокойся. Не зупиниш.
• Та звідки така впевненість? Знову якесь пророцтво? Гулянки менше влаштовуйте. Ви ж геть міри в алкоголі не знаєте.
• Хто б казав.

Тейваз знову перекосило.

• Це в минулому!
• Те, що ти п’яніти почала, не означає, що пити перестала.
• Замовкни.
• Та і не зупинеш, бо не застанеш його.
• Що?! Це відбувається ЗАРАЗ?! ЗА ХРЕБТОМ! МОЯ СІМ’Я!
• Яка ж ти гучна. – Одін поновив горнятка та простягнув друге Тейваз, натякаючи жестом, щоб та нарешті вже сіла. – Не застанеш, бо давно мертвою будеш.
• Що? – характерниця нарешті заспокоїлася, але чай не прийняла, її увага абсолютно була прикована до бога. – А як тоді?
• Це не місія цього твого життя, та і щоб ту виконати, небесну, муситимеш спочатку туди потрапити.
• До раю? Ні, до раю мені дорога давно закрита. Я, як мінімум, в карти граю та погано жартую із самого малечку, пробачайте. Шукайте няньок серед професійних спортсменок. Їм то і на небо поглянути часу немає, не те, щоб порушити якісь його закони.
• Небесне життя – наступний рівень твоєї душі, але щоб потрапити туди, мусиш нарешті завершити всі завдання тут, і головне пам’ятай, що цього разу, шанс в тебе вже останній.
• А з чим чай був? Що за трава?
• То ти хочеш врятувати Листя та Какаші? – немов блискавка вдарила в тіло Тейваз. – Я дам тобі силу для цього, навіть більше, але з тебе угода. За однією моєю вимогою, скувати своє життя із життям дитини і пронести цей тягар до кінця. Навіть, якщо я помру до того часу і не зможу явитися в світ, якого вже не буде, тебе знайде мій ворон. Другий завжди буде з тобою. То ти хочеш їх врятувати? Той Тадаші мені ніщо, але і Листя з його жителями для мене, як для тебе безіменні солдати.
• Замовкни.
• До того, як ти…
• ЗАМОВКНИ! – ніхто і ніколи, навіть рідний син, не дозволяли так собі дивитися на верховного бога.
• Домовились?
• Тьху! – Тейваз плюнула у багаття. – А така приємна розмова у нас була, так все добре починалося. Ну, не буває ж мені комфортно, не буває.
• Що за драма? Ти ж завжди рада пожертвувати собою заради світу? Ти ж мріяла про це з самого малечку, хіба не так? Не просто померти, а померти заради когось?

Характерниця відвернулася, ховаючи сповнену люті та болю гримасу.

• Це ж твоє покликання? Лише тоді себе відчуваєш потрібною світові.
• Але ненавиджу, коли переді мною ставлять ультиматуми. Краще слідкувати треба було.
• Тік-так, тік-так.
• Сволота.

Одін вилив захололий чай на землю замінивши його на паруючий.

• Чаю хочеш?
• Ти серйозно?! – дивуючись, поглянула вона на бога.
• Так будеш? – спокійно, немов такі розмови в нього були вже сотні тисяч разів, перепитав Одін.
• Буду… – видихнувши та опустивши плечі, Тейваз повернулася на своє місце, забравши чай. – То що за сила? Ну, та, що “навіть більше”?

Одін засміявся.

• А я думав, що для виду, спершу спитаєш про порятунок друзів чи взагалі ламатимеш комедію, що тебе виключно лише це і цікавить, за принципом: ніколи нічого не просіть, ніколи і нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас, самі запропонують і самі все дадуть, або, що не ввічливо.
• Так і жила. Дурня це все. Люди не чують, коли їм напряму кажеш про свої бажання, то як чужий про них знати може? Але ти правий, час стікає. Яке підводне каміння угоди чи дрібний шрифт?
• Ніякого. Не виконаєш – не повернешся або помреш, ну, і час виконання залежить від нерегульованих ситуацій.
• А я хотітиму повернутися?

Бог задоволено посміхнувся з хитрістю, що читалася в очах.

• Звідси ж не хочеш.
• Е? – характерниця насторожилася.
• Тейваз. Хм, тобі пасує.
• То ти?
• Угу. – Одін одним ковтком осушив горнятко та смачно видихнув гарячим паром.
• Неможливо. – Тейваз не відривала скляних очей від багаття, тримаючи чашку обома руками між ногами, геть не звертаючи увагу на те, як сильно напікало в подушечки пальців.
• А те, що було впродовж року, можливо?
• Ні, я не про це. Неможливо, щоб мені так щастило.

Цього разу Одін розсміявся найголосніше з усіх попередніх. Гроза зовні дійшла до свого піку.

• Що і треба було довести.
• Яка сила? – характерниця теж миттєво допила чай та, сповнена рішучості, поглянула на бога.
• Я люблю мандрувати різними світами і цей світ люблю, та лише декілька людей тут змогли мене зацікавити, один ще геть дитиною. І коли я кажу “дитиною” – то справді ДИТИНОЮ. Не немовлям, звісно. Я запропонував їм контракт, вони погодилися.
• І яка була ціна?
• За правилами цього світу. Богиня Сонця була не проти. Ми розділили потомство.
• В мене зараз голова зірветься. – Тейваз втомлено застогнала, а потім її осінило, а очі запалали. – Ворони?!
• А ось цей погляд мені подобається.
• Так би й одразу! Я ж обожнюю птахів, особливо воронових!
• Воно й не дивно. – Одін усміхнувся. – Хельга теж любила, аж поки не оселилася на твоїй землі та не покохала. Голуби стали їй милішими.
• Тобто, всі техніки, які можливі з технікою призиву воронів будуть мої?
• Відкриті для тебе.
• Але ж часу навчатися немає. Хто і коли мене навчить?!
• А та дитина навчилася всього сама.
• А та дитина навчилася всього сама.
• Хм, таки ще одна.
• Як ти допоможеш з тим виродком?
• Пташки нащебетали, що печатку було зірвано, тому Тадаші більше не становить загрози. Ба більше, він втік одразу, як тільки втратив над ними контроль. Розумний хід.
• Що це все значить? – занепокоєння відчувалося в її тоні.
• Що готель точно вже сповнений криками мертвих, а скоро така доля спіткає й найближчі поселення. Одне за одним, поки тіні пекла не втамують свій столітній голод.

Тейваз зірвалася на ноги, нависнувши над Одіном.

• То якого чорта ти ще тут?!
• Переживаєш за мене? Не варто, в печері замало живих істот, щоб заманити демонів сюди та й мені вони, як два пальці.
• В ЦЬОМУ І СУТЬ!

Характерниця перейшла на крик, а Одін продовжував залишатися незворушним.

• ЧОМУ ТИ НЕ ВРЯТУВАВ НЕВИННИХ, ЯКЩО ВСЕ ЗНАЄШ?! Нехай мене тестував, але прості люди тут до чого???
• Ох, ці мідгардці, і життя їм дай, і силою наділи, але все одно все за них роби самостійно, що ще й виключно для їх блага.
• Га?
• А як же приказка про рибу та вудочку?
• Досить молоти нісенітниці! Давай свою силу і я маю поспішати!

Одін встав, обпершись на палицю, лише зараз Тейваз примітила, наскільки він кремезніший за неї, хоч спершу й здавався кволим дідуганом в балахоні, і протягнув їй відкриту долоню.

• Прошу.
• Рукостискання? Це і буде підписанням контракту чи передачею сили?
• І те, і те.
• Так просто?
• А ти хотіла, щоб я таки Зевсом виявився?
• Обійдуся. – Тейваз ухмильнулася. – Хоч і злукавлю, якщо скажу, що ти не привабливий. Але, навіть без крові?
• А не ти ж зробила своє рукостискання дещо специфічним, – Одін вигнув сиву брову, – після смерті вовка?
• Як… – характерниця запнулася та розгублено закліпала, немов всі її карти розкрили, ні, немов вона грала сорочкою до себе. – Але ж це не…?
• Я ніколи не був проти зіграти з новими друзями за їх правилами.

Одін все ще тримав руку, але Тейваз почали огортати сумніви, а міцність в ногах, навпаки, покидати її тіло.

• А ти точно Одін?
• А чи не запізно ти схаменулася? Чи не варто було задаватися таким питанням ще перед тим, як приймати чай від незнайомця.
• Я думала, що померла!
• Ти при кожній нагоді так думаєш.
• Як не виховано.
• Чи знаєш ти, як з’явилися вовки-характерники?
• Завдяки багаторічної селекції та древнім практикам русичів.
• А чия кров також в них намішана?
• Невже?

Одін клацнув пальцями і в темряві, за його спиною, з’явилося чотири вогні, які з кожною секундою збільшувалися, а силуети їх власників ставали все більш чіткішими, аж поки по обидва боки від бога не з’явилися його одвічні, чотирилапі супутники – Ґері та Фрекі.

• Воу… – Тейваз несвідомо зробила пару кроків назад. – А ось їх краще за вушком не чухати, так?
• Що? – щиро посміхнувся Одін. – Самуїакі цуценям тепер здається?
• Я собі щеням тепер здаюся.
• Заспокоїлася?

Тейваз повільно, не відводячи погляду від здоровенних, лютих вовків, підійшла до Одіна, збираючись потиснути йому руку, але зупинила свою долоню в сантиметрі від його.

• А ти часом і не є тим Тадаші? Не розіграв це все заради перевірки?
• Міг би, але зробив би все набагато жорстокіше.
• Який милий дідусь. А як я зможу подолати демонів та звільнити Какаші?

Одіну вже була відома доля шінобі в масці, але він вирішив приховати це для більшої мотивації.

• Пташеня Муніна тобі допоможе. – на цих словах над головою Тейваз пролетіла велетенський крук з червоними очима та сіла на посох Одіна. – Ти не здатна будеш ще довго, поки не освоїш техніку, якщо освоїш, звісно, самостійно викликати наших з Аматерасу птахів, особливо вагомих для битв, тому ця прекрасна пташка цього разу одразу супроводжуватиме тебе. – крук перелетіла з палиці на плече Тейваз і характерниця одразу відчула її вагу на собі та пазурі, через розірвану футболку, хоча, навряд чи, ціла тканина б допомогла вберегтися. – Вона накладе на Тадаші мітку, через яку всі його демони переповняться люттю до нього, згадавши скільки часу він над ними панував, та вирішать розірвати його із середини, як тільки остання чорна тінь зникне, ти муситимеш запечатати його, приклавши долонь до ока чи те, що лишилося на його місці, якомога швидше, поки ніхто із демонів не захотів вийти на волю. І він навіки буде мучитися з ними в середині. Ну, як навіки, поки не помре чи не захоче вбити себе.
• Як я запечатаю, якщо ти сказав, що демони та Тадаші в різних місцях? І де цей виродок взагалі?
• Не переймайся. Залиш це на пташок Гуґіна. Тобі лише треба буде затримати демонів до тих пір, поки не з’явиться Тадаші перед тобою.
• Лише… Дійсно, лише. Як, не підскажеш?
• Прояви кмітливість.
• А не боїшся, що твоя обрана нянька просто загине та й по всьому?
• Нічого, в мене ще декілька. Отже, це означатиме, що ти слабша за них.

Тейваз злісно пирхнула, розвівши руки, а потім продовжила.

• Він зможе знову їм наказувати?
• Ні. Вони житимуть лише в його душі, сповнені ненависті до свого господаря.
• А він зможе поновити свою силу?
• На це підуть десятиріччя, але це можливо.
• А якщо я його вб’ю, то демони звільняться?
• Ні, я ж сказав, що вони навіки будуть запечатані в його душі, а вб’єш ти лише тіло.
• По рукам.

Тейваз відвела долоню трішки в бік, щоб з розмаху вдарити нею по долоні Одіна і в цей момент бог міцно стис руку характерниці, не даючи їй можливості вивільнитися. Долоня запалала пекельним болем, а обличчя Тейваз скривилося в німому крикові, поки очі, зрадницьки, наповнювалися сльозами. Здавалося, пройшли роки, поки Одін відпустив руку і Тейваз впала на коліна, обпершись на одну долоню, розглядаючи іншу та намагаючись привести дихання в норму.

• Ти не казав, що це буде так боляче. – характерниця тильним боком долоні протерла очі, а потім уважніше подивилася на знак, що немов був випалений на її руці до живого м’яса. – Феху?

• Ансуз.
• Вибач, досі їх плутаю, хоча ж логічно, її пов’язують з тобою, могла і подумати трішки головою для різноманітності. А маркером просто намалювати не можна було? – червоними, невинними очима поглянула Тейваз знизу на бога, поки донька Муніна все так само спокійно продовжувала вганяти свої кігті в шкіру характерниці.

Одін всміхаючись, захитав головою.

• Знаєш, всі інші кандидати, якось більш серйозно до цього ставилися і мужньо терпіли біль, навіть не думаючи показувати слабкість.
• О, дідусю, – Тейваз нарешті підвелася, струшуючи руку, та поглянула на бога, теж посміхнувшись, щось нове вона відчула в собі, щось, що додавало їй впевненості, – в чотирнадцять років я б теж такий чистий тобі вертеп розіграла.
• Дідусю…
• Ну, пробач, але тут навіть фраза, що я тобі в онучки годжуся, дещо не актуальна. – Тейваз на мить замовкла та здивовано поглянула в бік. – В мене дежавю.
• Тобі час.
• Точно! – вигукнула характерниця, вказавши пальцем, зігнутої долоні на Одіна, а потім заскавчала від болю та розігнула кулак назад. – А де вихід і заїзд? А скільки взагалі часу я була непритомна?

Одін ступив ближче до Тейваз та грубо приклав нижню частину долоні до її чола і характерниця цієї ж секунди опинилася на тій самій галявині, з якої і впала напередодні до прірви.

• Ну, дійсно! – Тейваз, розставивши руки по сторонам, поглянула в небо. – Якщо ти бог, то можна не відповідати на запитання!

Загриміло, хоч блискавок ніде вже не було видно, як і дощу. Лише мокра трава та краплі, що стікали з дерев, стовпів чи споруд, видавали непогоду, що вирувала тут не так і давно.

Тейваз відчула, як в голові запаморочилося.

• Ой.

Вона присіла на траву, бажаючи прийти до тями та прогнати нудоту якомога далі, але крук крикнула та полетіла в ніч. Лише зараз Тейваз зрозуміла, що всі кімнати в готелі палають, через увімкнене світло, а потім, попереду себе, побачила лежаче тіло, на спині якого і приземлилася донька Муніна та крукиці Аматерасу.

• Какаші!?

Тейваз кинулася до друга, впавши навколішки, але відштовхнулася, не зважаючи на біль, долонями об землю та ще швидше побігла вперед.

• Какаші? – перед самим непритомним тілом, Тейваз зупинилася, а пташка повернулася до неї на плече. Характерниця помітила, як трава ворушиться біля рота шінобі. – Какаші?

Тейваз ногою обережно штурхнула шінобі в бік, але той не зреагував.

• До чорта обережність.

Характерниця впала на коліна перед другом та обережного його перевернула на спину, ще раз переконавшись, нахилившись, що він дихає.

• Я впевнена, – звернулася Тейваз до крука, – що ти знаєш. Скажи, він досі одержимий? – пташка заперечно захитала головою. – Демони в готелі? – пташка забила крилами та закаркала. – Тадаші теж там? – знову заперечно. – Він поблизу? Теж ні? А де ж цей виродок…

Тейваз легенько побила по щокам друга, підклавши другу руку йому під голову.

• Какаші? Повернись. – безрезультатно. – Що ж тут сталося, Хатаке?

Характерниця ніжно провела долонею із випаленою руною по його обличчю, а тоді підвелася і вирішила Какаші перетягнути ближче до дерева.

• Хех, а ти здаєшся набагато важчим, якщо чесно. – промовила Тейваз, коли всаджувала шінобі спиною до стовбура. – Хоча, все ще важкувато, зважаючи на те, як ти мене вимотав не так давно. – Тейваз присіла поруч на одне коліно та ще раз провела рукою по його такому умиротвореному та, немов, невинному обличчі. – Я швиденько і потім повернуся, відпочивай поки.

Прохолодні краплі впали їй за шиворіт, змусивши здригнутися і в цю хвилину очі Какаші відкрилися. Було видно, як він спочатку здивувався, а потім втомлено посміхнувся та знову відключився, не перестаючи всміхатися. Тейваз поправила йому маску з банданою, а тоді підвелася, озирнувшись в пошуках шаблі, поклавши руки на талію.

• Дідько! – вся пов’язка була в крові. – Вчасно. Ну, що ж, ти такий важкий, Какаші.

Не зважаючи на те, що Тейваз не мала жодного уявлення, що вона робитиме з демонами до того, як знайдеться Тадаші і чи знайдеться взагалі. Характерниця голосно та радісно розсміялася, а тим часом крук відлетіла та сіла на блискуче лезо неподалік від того місця, де перед цим вже знайшла Какаші.

***

Готель був сповнений криками, навіть плачем дітей. Всі бігали, благали про допомогу, все довкола було залите кров’ю та завалене трупами. Тейваз вже інстинктивно розрізняла, коли на неї кидався черговий ошалілий одержимий, а коли нещасний, хапаючись за що тільки можна, рвучи одяг та молючи із божевільними від страху очима про допомогу.

Вона таки змогла добратися майже неушкодженною до кладової, що знаходилася, як Тейваз і сподівалася, в задній частині кухні. Поклавши шаблю в піхви, Тейваз схопила велитенський мішок з сіллю та направилася на вулицю через господарчі двері.

• Сестричко… – Маленьки ручки обійняли Тейваз за ногу на рівні коліна, змусивши зупинитися. – Тато сказав мені чекати тут, заховатися за ящиками, поки він не повернеться. А тато скоро повернеться?
• Хто твій тато? – неживим голосом запитала Тейваз.
• Він тут завжди знаходиться і смачно годує наших гостей.

Перед очима характерниці постало пошматоване тіло кухаря на барній ствійці.

• Сестричко, а тато скоро повернеться?

Двері на кухню загриміли. Хтось ломився в них з нелюдською силою.

• Тато більше неповнернеться.

Тейваз схопила дівчинку за руку та потягла з собою на вулицю, але та почала пручатися, плакати та намагатися побігти шукати тата.

• То тато! То татусик прийшов по мене!
• Повір, то не він.
• Не правда! Він обіцяв!
• Та заспокойся! Немає часу! Померти хочеш, як твій батько? Ходімо!

Тейваз розуміла, що треба було збрехати, але вона так ненавидить, коли дітям брешуть, бо так же набагато легше клятим дорослим. Хоч, інколи, це все ж рятує малих розбешак, але вона так не любила брехати дітям, особливо про смерть. Особливо давати марні надії. Свідомо марні.

Дівчинка вкусила Тейваз за руку, чим змусила себе відпустити, і побігла до головних кухонних дверей, які в цю мить розпахнулися і, весь в пораненнях, залитий кров’ю, кухар постав посеред них.

• Татусечку!

Дівчинка радісно запищала та полетіла в обійми до чоловіка, а для Тейваз ці секунди промайнули, мов ввічнічність, хоч характерниця навіть не встигла набрати повітря для крику чи хоча б зрушити з місця.

Кухар, широко посміхаючись, взяв дитину на руки, в цю ж мить, Тейваз нарешті викинула мішок, схопилася за шаблю, але все одно запізнилася. Голова була знесена з плеч, чорний дим зник в коридорі, а маленьке тільце на підлозі билося в конвульсіях, з великою швидкістю втрачаючи кров з місця відірваної руки.

• А я казала ж ходімо…

Характерниця вилаялася, потім знову сховала шаблю, на одне плече взяла майже непритомну дівчинку, а на інше мішок та вийшла на вулицю.

• Вибачте, але так буде правильно. – Тейваз, поклавши мішок біля ніг, засунула свої пальці глибоко в рану дитини, відчуваючи, як пультують її судини, а потім намалювала древні символи на стіні готелю. – Я вас не змогла врятувати, але ви врятуєте інших. Це правильно. Це справді правильно. Хоч вони б і не одобрили, вони ніколи не одобрювали цю частину мене, але що ж, отже не треба було мене відпускати тоді.

«Це справді правильно» – ще раз подумки повторила характерниця, а потім, залишивши ледь живу дівчинку під стіною, почала за допомогою солі брати готель в коло, сподіваючись, що це спрацює.

• Що ж, цих невинних це не врятує, – закінчивши, прошепотіла Тейваз, – але запечатає демонів тут, не давши їм вбити сотні інших, поки я не знайду цього виродка.
• Кааар!
• Кар. – погодилася характерниця під крики останніх постояльців. – Не підскажеш, де там твої родичі і чи знайшли вже того виродка?
• КАР.
• Можно було і не кричати на вухо.

Тейваз присіла під готелем, закинувши на стіну голову, та закрила очі. Зараз вона намагалася не думати про те, що вчинила, про маленьке тільце поруч, груди якого ще ледь-ледь то піднімалися, то опускалися, намагалася не слухати криків і не думати, що скаже Какаші, коли про все дізнається, як тепер він на неї дивитиметься.

• Пробач. – прошепотівши, вона, наосліп, проткнула дівчинку, аби полегшити її страждання. – Можливо, якби я не вертіла носом від медичних джутсу, для тебе все могло б закінчитися інакше.

Стихло. Де-не-де, почується шум листя, розгойданого вітром, глухе відлуння від грому чи пару краплини впадуть додолу, але нічого людського довкола більше не залишилося.

Характерниця просто сиділа, рахуючи хвилини та мріючи це якнайшвидше закінчити, щоб просто поспати. Якщо вдасться. Але хоча б просто закутатися в теплу ковдру та не відкривати очей до самого ранку, а краще обіду.

Раптом Тейваз почула звук вітрянного вихору та сотні крил, а тоді й відбірну лайку. На галявині з’явився Тадаші.

• Давай, пташко! – крикнула характерниця, схопившись на ноги.

Птаха кинулася на чоловіка, який ще не до кінця зрозумів, як тут опинився, та дзьобнула його, відірвавши шматок щоки, а Тейваз стерла частину знаку на стіні та ногою розірвала сольове коло і чорні тіні шаленим вітром налетіли на Тадаші.

• Одіне, а ти сволота і з мене сволоту робиш. Що тобі заважало врятувати їх?! Що заважало доправити його раніше?!

Загриміло.

• Ще перевіряєш? А може просто веселишся? Ну, тепер моя черга. – Тейваз витягла шаблю та пішла на Тадаші. – Я за тобою сумувала. А ти, а виродку, скучив?
• А як щодо дипломатії? – оскалився, скривавленою посмішкою, Тадаші і в цю ж секунду дістав з-під плаща катану. – Давно я нею не користувався.

Не встиг Тадаші договорити, як йому вже довелося блокувати удар Тейваз. І так він зустрів цілу чергу непреривних атак.

• Ти диви, – награно здивувався чоловік, – а є ще порох!

Якби зараз Тадаші зреагував на секунду пізніше, то вже не мав би частини плеча, але він встиг та одним стрибком опинився біля непритомного Какаші.

• ВІДІЙДИ ВІД НЬОГО! – заричала Тейваз.
• Ага… Не знаю, як ти вижила, але він же скинув тебе до ущелини, та все одно ще залишився твоїм слабким місцем. Як мило.

Наступним ривком, Тейваз таки змусила Тадаші змінити своє розташування, помінявшись із нею місцями. Тепер характерниця закривала друга своєю спиною і не розуміла, чому Тадаші не корчиться від болю, враховуючи все те, що розповідав Одін.

«Просто дістань його око рукою і все на тому, Тейваз, що з тобою?! Не час втрачати свідомість. Збирися» – думала Тейваз, тримаючи шаблю поперед себе.

• Подивися на себе, – з насмішкою мовив Тадаші, – все менше в твоєму одязі видає в тобі чужинку, все більше асимілюєшся під шінобі, але такий собі із тебе ніндзя. Махаєш цим своїм клинком, хоч давно могла дібратися до мене за допомогою найбанальніших нінджутсу. Але ж ти нічого так і не змогла нормально освоїти до кінця, справді, невдахо?
• Ти поплатишся за те, що коперсався в його голові.
• Ага. Звісно. Зараз ми з тобою ще трішки потанцюємо, я відновлю свою змогу переноситися і ми більше з тобою не побачимося. Читатимеш, хіба що, про мене в Бінго. Знову і знову.
• Ах, ти!

Тейваз сама не розуміла, чому забула навіть збагатити лезо чакрою, але зараз її переповнювала лють та рішучість вже до краю. Вона не дозволить тим смертям стати марними.

Бій перестав походити на танець, а перетворився на запеклу боротьбу. Кожний удар характерниці ставав все більш агресивним і з кожним її новим нападом, Тадаші було все складніше відбиватися, про контратаку годі було і говорити.

Нарешті Тейваз помітила, як Тадаші відкрився, перекинула шаблю в іншу руку і накрила чоловіче обличчя своєю спеченою долонею. Але через це, абсолютно незахищеною виявилася і Тейваз, тому, перш ніж відскочити від Тадаші, встигла отримати від нього поріз вздовж свого тіла по діагоналі від живота, де була рана, нанесена Какаші, та до протилежного плеча. Хоч поріз і був не глибоким, але якби пішов трішки правіше, то міг би зачепити не плече, а сонну артерію. Та все ж, вигляд Тадаші був набагато гіршим.

• Якого чорта ти все ще живий?

Тейваз стояла неподалік від нього, скрутившись та тримаючись за бік.

• ЯКОГО ЧОРТА, Я ПИТАЮ?!

Тадаші у відповідь лише стогнав, прикриваючи око та бився в конвульсіях на галявині.

• Хоч мені і приємно на це споглядати, але доведеться вже кінчати з тобою.

Тейваз випрямилася, але встигла зробити лише крок, як Тадаші розвіявся чорним димом.

• Ні! Ні! Несмій!

Тут же Тадаші з’явився в десятьох метрах від неї і Тейваз зрозуміла, що він хоч вже й здатен переноситися, та лише на невеликі відстані. Але, якщо вона знову дозволить цьому статися, то відстань може збільшитися.

Перш ніж, Тейваз налетіла на нього з мечем, яким збиралася проткнути лежаче тіло, Тадаші встиг перекотитися та підвестися.

• Е, ні, лялечко. Не сьогодні. Досить з нас веселощів. – цього разу його тон вперше звучав перелякано, а не самовдоволено. – Не підходь!

Він відходив від неї, прикриваючись лише витягнотою перед собою рукою.

• Ти оцінював мене по битві з Какаші, – Тейваз повільно, але впевнено наступала на чоловіка, її волосся поступово набувало абсолютно білого кольору, – думав, що я така слабка, але не порівнюй себе з ним. Тебе мені лише в радість розчавити. І на те, що ти беззбройний, мені так начхати.
• Ти стікаєш кров’ю. Між нами відстань в дві руки, а ти не здатна її навіть з легкістю подолати.
• Пф, не переймайся, я часто стікаю кров’ю.

Тейваз встигла помітити, як Тадаші почав складати печатки, тому з останніх сил зробила ривок, щоб встигнути схопитися за чоловіка і перенестися разом із ним. Хоча, характерниця і не знала чи це спрацює, чи вона залишиться на галявині із шматком його рукава в долоні, а чи просто її розірве десь між простором та часом.

 

Відкривши очі, коли відчула холодний дощ на своєму тілі, Тейваз зрозуміла, що вони опинилися в селищі під пагорбом. Воно знаходилося доволі близько від готелю, якщо не зважати на повністю крутий, скелястий схил, а ось єдина дорога, що йшла в обхід, займала майже пів дня.

Спалах світла, що супроводжувався голосним шипінням, а тоді й шалений грім змусили характерницю широко всміхнутися.

• А там в тебе було більше шансів.
• Ти думаєш? Це сонне селище сповнене будинків та споруд, я можу вічно на метр-два стрибати і ти помреш від знекровлення раніше, ніж знайдеш мене. В тебе навіть шаблі із собою немає, якщо не помітила.
• Я не збираюся тут помирати.

«Сподіваюсь» – подумала Тейваз, схопивши блискавку та перетворивши її на два клинка для кожної руки, бо, насправді, вона все ж добре відчувала, що втратила забагато крові.

Один удар був влучним, розірвавши Тадаші частину плеча, хоч і цілилася характерниця в серце, але інший пройшов вже повз його чорну тінь та лише знищив дерево позаду чоловіка.

• Дідько! І де ця клята пташка?!

Загриміло.

• А що, якщо… – Тейваз стояла, тримаючись за бік, посеред вулиці та поглянула довкола. – Вже світає. Вони скоро почнуть прокидатися з новими сподіванням на новий день, якого для них могло б і не настати, бо після готелю, їх селище було б наступним. – вона захитала головою та рішуче рушила вперед, збираючись обшукати кожну щілину. – Ні. Ні. Ні. Я мушу спробувати знайти його.

Загриміло.

• Ні, я сказала! – видих. – Давай. Давай. Тебе ж вчили відчувати чакру. Давай.

Через чверть години Тейваз таки змушена була визнати, що це марно, що Тадаші може не ховатися за якимось прилавком, а спокійно собі пити чай в будь-якому будинку на чужій кухні, адже селище величезне. Але, якщо вона забариться, то він може і взагалі перемістилися далеко, і дощ припинить лити. Та й сили, їх майже не залишилося, хоч рани і не кровили більше.

• ЛАЙНО!!! – характерниця зупинилася і почала горланити, геть не боячись розбудити місцевих. – ТИ ДУМАВ, ЩО ЦЕ ЗУПИНИТЬ МЕНЕ, ТАК?! ХОЧА, НІ, ТИ ПРОСТО НЕ ЗНАВ! – Тейваз розреготалася. – ТИ НЕ ЗНАВ, ЩО Я ЗДАТНА СТЕРТИ ЦЕ МІСЦЕ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ І ТЕБЕ РАЗОМ З НИМ. – характерниця, визвірившись, заплющила очі, розставила ноги на ширину плечей та розкинулася руки, напитуючись електрикою з неба. – Сидиш десь і вважаєш, що я не наважусь? Що шінобі не заподіяти зла невинним? Так ти правий, я не шінобі. Ти сам це сказав. А це буде менше зло. – кожний м’яз в тілі характерниці напружувався, немов тисячі судом вдарили по ним одночасно. – Щоправда, в мене паскудна пам’ять і я не пам’ятаю мораль цієї казки, але я насправді вірю, що менше зло існує.

Тейваз повністю, з голови до ніг, засвітилися блакитним світлом, яке йшло від безлічі маленьких розрядів, що бігали її тілом, завдаючи нестерпного болю.

• Звісно, це і близько не Режим Бога, тому, скоріш за все, я навіть не охоплю вибухом всю територію і кратер буде геть незначним, більше схожим на пустелю з купою брухту, але для тебе цього вистачить. – Тейваз відкрила очі, які теж світилися небесним вогнем не гірше за очі Одіна в печері. – Ні, менше зло справді існує і має існувати. Люди в готелі своїми життями подарували змогу цим селянам побачити ще один світанок, а ці селяни подарують тисячі інших світанків мільйонам інших людей. – Тейваз склала руки перед собою долоня до долоні. – Ну, думаю тут я тебе переоцінила, але їх жертва точно не буде марною і точно необхідна.

«Пробачте» – насправді, Тейваз не знала перед ким саме вона просить вибачення, перед місцевими, які зараз згорять разом із Тадаші, перед постояльцями готелю, донькою кухаря, чиє ледь живе тіло все ніяк не зникало з перед очей характерниці, перед тими, хто навчив її боротися з демонами, перед тим, хто мав зараз лежати під деревом чи перед самою собою, тією вічно позитивною дівчинкою, що завжди до останнього стояла за людей і ніякого меншого зла для неї не існувало.

Характерниця вже повністю сконцентрувалася. Залишалося лише скласти долоні в замок та стиснути їх, накопичений заряд між ними, а тоді, ще трішки, і можна буде поспати. Якщо вдасться. Чи хоча б просто сховатися під теплу, важку, велику ковдру.

«Все добре, Тейваз, все добре. Раз, два…»

• СТІЙ!!! – Тейваз відчула, як хтось схопив її ззаду, розірвавши їй руки, що майже були вже переплетені між собою за допомогою пальців, та з неймовірною силою притис до себе.

Какаші міцно обійняв подругу, не даючи їй навіть шансу вирватися, хоч та і несамовито пручалася, так само, не давав він їй знову об’єднати долоні, але все це призводило до шаленого болю. Весь заряд, яким було просочене тіло Тейваз, діставався Какаші, змушуючи його переживати агонію, але шінобі в масці навіть єдиного крику не зронив, міцно зціпивши зуби. Йому було просто байдуже на власні відчуття, єдине, про що Какаші зараз міг думати: нізащо не можна відпускати Тейваз. Нізащо не відпускати її від себе. Нізащо не дати їй зашкодити ні собі, ні комусь іншому. Хоч він і не був до кінця впевненим, чи все правильно розчув та зрозумів.

• ВІДПУСТИ МЕНЕ!!!!
• Що ти робиш, Тейваз? Що ти збиралася робити?
• Вбити того виродка!!! ВІДПУСТИ!

Характерниця пустила потужніший розряд по тілу, але Какаші витримав і його, як не дозволяв й дощу послабити обійми. Хоч шінобі в масці лише раз в житті відчував сильніший за цей біль, який колись був викликаний ґенджутсу Ітачі. Але він тримався і не збирався здаватися. Та й не триватиме ж і цей біль роками?

• КАКАШІ!!!!!! ВІН ВБ’Є ЇХ!!! ВБ’Є БІЛЬШУ КІЛЬКІСТЬ НЕВИННИХ!!! Я МАЮ ЙОГО ЗУПИНИТИ!!! КАКАШІ!!!! ГРОЗА ЗАСПОКОЮЮЄТЬСЯ!!! КАКАШІ!!!!
• Ти вб’єш його ціною невинних життів? Ти збираєшся зруйнувати це місце?
• ТАК!!!!
• ТА ДОСИТЬ ВЖЕ ВИРИВАТИСЯ ВІД МЕНЕ! – він стис сильніше. – НЕ ПУЩУ СКАЗАВ ЖЕ! – його голос прозвучав суворіше, ніж він сам того очікував. – Нікуди я тебе не пущу. Чуєш? – Какаші відчув, як Тейваз нарешті перестала пручатися, хоч блискавичний покров все ще не зникав.
• Але ж захист людства понад усе. Місія понад усе. І срати, що Тадаші ще не був нашою місією, бо борг шінобі не першому місці! А борг шінобі – захищати. Ти ж сам про це казав, що ми вбивці для одних і рятівники для інших. Сам казав зробити вибір і я доведу, що я одна із вас.
• Дурепа! Борг шінобі – це не найголовніше! Я не говорив тобі про вбивство невинних людей, а от ти ж сама не могла тоді вбити шінобі з Каменю, забула? Шінобі. Воїнів. А тут просто люди. Що з тобою? Це не ти.
• Та звідки ти знаєш, яка я? – вуста Тейваз затремтіли. – Лише тому, що я хотіла тобі сподобатися, подружитися і намагалася приховувати своїх демонів від тебе? А їх багато. Я не хороша людина, Какаші. Я багато накоїла і багато з того добровільно, і мені геть не шкода. Ні, я багато, через що шкодую, але вбивств в тому списку майже немає. Шінобі Каменю були такі самі люди, як і ми, і їх смерть була б заради політики, БРУДНОЇ, НІКОМУ НЕ ПОТРІБНОЇ ПОЛІТИКИ, а це безіменні жертви в ім’я світу. Менше зло. Це правильно. Вбити сотню заради мільярдів.
• Що ти верзеш? Звідки ти знаєш, що правильно? Що менше зло? Що за дебільне формулювання?
• Коли ви готові із ворогами, з якими все життя вбивали один одного, і з їх ворогами об’єднатися заради спільної мети, значить це правильно. А так завжди буває, коли на кону світ, а не панування якоїсь однієї країни над іншою.
• Це казочки. Такого не буває і ніколи не буде.
• Значить, ти ніколи ще не стояв перед дійсно страшним ворогом. То краще, хай так буде й надалі.
• Ти себе не пробачиш. Будь ласка, прибери чакру чи що б це у тебе не було.
• Какаші, – їй було страшно завершувати фразу, вона розуміла, що це буде їхнім Рубіконом, – я щойно, менше години тому, одним своїм схожим рішенням вбила всіх постояльців в готелі, яких, насправді, ще можна було спробувати врятувати. Але я НІЧОГО не відчуваю з цього приводу. НІЧОГО!!!

Перед очима Какаші почали бігати картини побаченого напередодні жахіття, після того, як він прийшов до тями та почав шукати Тейваз, будучи впевненим, що її обличчя не було просто маренням. А потім ці картини змінилися старшими спогадами, його власними жертвами за часів Анбу і Какаші, не кажучи ні слова, ще раз притис Тейваз, що просто трусилася в його руках, до себе, але цього разу ніжно та притулився схованими вустами до її тім’ячка.

• Тихенько.
• Якщо, – Тейваз повністю повернулася до свого звичного стану, але її шкіра, після всього, крім ушкоджень від поєдинків, тепер була також вкрита безліччю опіками, в Какаші ситуація виглядала трішки ліпше, – якщо я це не зроблю, він колись знову почне вбивати. Набагато більше людей загинуть, розумієш? Будь ласка, відпусти.
• Не пущу.

Слабка посмішка намагалася прорватися на обличчя характерниці, аж поки розуміння всієї ситуації не випередило її і Тейваз аж струсонуло.

• О боги! – характерниця таки спромоглася вирватися з обіймів та розвернутися до Какаші, схопивши його обличчя обома руками. – Я ж хотіла вбити і тебе!

Вона дивилася на нього такими переляканими та одночасно, по-дитячому, невинними очима, що Какаші не зміг втримати щирої посмішки, а потім не розкуйовдити Тейваз, і без того розкуйовджене, знову темно-рожеве, волосся, а вона немов і не помітила цього. Какаші поклав свої долоні на її та продовжив всміхатися.

• Це не смішно! Я справді забула, що якби підірвала тут все, ти теж би загинув.
• А як же менше зло?

Тейваз одночасно зашарілася та присоромилася.

• Ти для мене не безіменна жертва.
• Лицеміриш, незграбо. Подвійні стандарти і все таке.
• Начхати. Мені світ без тебе не потрібен.

Тепер зашарівся та здивувався і Какаші.

Здивувалася власним словам і Тейваз, тому миттєво забрала руки та відвернулася, самим лише обличчям, в сторону.

Сонце піднімалося все вище, дощу, навпаки, ніде не було вже чутно. Де-не-де лунали людські голоси і звуки вікон, що відкривалися, аби запустити світанкове повітря. Хоч на дворі ще і панували сутінки, а в найближчих частинах селища – сон.

• Ой! – вигукнув ще більш зашарілий Какаші та притягнув Тейваз до власних грудей. – Там, це…
• Що? – збентежено перепитала характерниця.
• В тебе дуже розірвана футболка.

Від почутого Тейваз остаточно залилася фарбою.

• Какаші?
• Угу. – він боявся навіть поглянути на неї, тому просто дивився над її головою кудись поперед себе.
• А від кого ти мене ховаєш?
• Від людей. Ну, ти ж, і щоб…
• Тут ще тільки ми.
• А, ой…
• Ага. Так і стоятимемо, поки всі не попрокидаються?
• Так. Тобто, ні. Я зараз дам тобі… А, стоп, точно! Жилет!

Лише зараз, втикаючись носом в Какаші, Тейваз помітила, що на ньому два жилети і відчула, що шаблю її він теж забрав, заткнувши за пояс.

• Дозволиш?
• Угу.

Какаші відпустив її з обіймів, вона одразу розвернулася до нього спиною, а він зняв з себе та одягнув на Тейваз дещо мокрий жилет. Характерниця застебнула його, розвернулася, втомлено всміхнулася, забрала шаблю в Какаші та поклала її назад в піхви.

• Як ти тут так швидко опинився?
• Ні. – Какаші захитав головою та взяв Тейваз за підборіддя, дивлячись на неї геть розбитим поглядом. – Скажи спершу, як ти вижила?
• Та у вас тут не світ, а прохідний двір якийсь. – вона слабо всміхнулася, а потім відвернулася, щоб ще раз поглянути на селище та змиритися з провалом. – Пішли, – розвернувшись назад, продовжила Тейваз, – наші речі, їх варто забрати.
• Не переймайся. – Какаші кивнув на рюкзаки, що стояли неподалік. – А Паккун вже побіг до Листя. Завтра розбиратися з тілами прийде нова група, можливо, не лише наша.
• Тоді пішли знайдемо якесь інше селище поблизу, я так хочу лягти.
• Ми зараз в селищі.
• Я точно не засну там, де хотіла знищити все живе та неживе.
• А казала, що байдуже.
• Какаші!
• Ходімо, ходімо. – на її здивування, Какаші схопив її за долоню, перш ніж повести за собою.
• Ауч! – Тейваз вихопила її назад. – Обережніше, будь ласка.

Какаші помалу повернув її руку в свою та бережно перевернув, щоб роздивитися.

• Ого… Що це?
• Те ж саме, що в тебе на шиї, але зветься трішки інакше і випалювали її не по дереву. – характерниця задумалася. – Я ж не схожа на дерево?

Какаші всміхнувся, а потім тендітно огорнув її долоню власними та мовив:

• Ходімо і розкажеш все, якщо не проти, але спершу, все ж купимо тут якихось ліків тобі. Навіть не думай сперечатися. Аптеки рано мусять відкриватися.

І вони пішли, а Тейваз геть і не сперечалися. Її думки були забиті абсолютно іншим.

«Я хотіла бути крутою, я знову була холоднокровною, я подобалася собі такою, пишалася собою, була впевнена в собі, ЗАДОВОЛЕНА, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, і це протривало якусь годину, за яку я вже ледь не вбила в цьому стані таку дорогу мені людину. Я випадково ледь не вбила Какаші. Какаші. Зате була такою, якою завжди хотіла. Такою, яку лише і любила в собі. І ледь не вбила Какаші. Мені не подобається така ціна. Не подобається. Краще тисячі разів знову осоромлю себе, ніж хоча б ще раз так забудуся».

***

• Я ж казав! – Какаші завернув Тейваз за ріг, де саме було задзвенів дзвоник над дверима аптеки, сповіщаючи про прихід господаря.
• Ні, зажди! – Тейваз врізалася підборами в землю, не даючи змоги її тягнути далі. – А якщо він чув? А скільки взагалі людей чуло? Я не хочу тут залишатися.
• Повір, хто чув, до обіду точно з дому не вийде, а всі інші міцно собі спали.
• Ти це кажеш, лише, щоб заспоко… – характерниця обірвалася на пів слові, прикривши вільною рукою рота.
• Що таке? – Какаші підхопив її за плечі, помітивши легкі коливання.
• Все добре, просто трішки занудило. Не варто перейматися. – Тейваз ніжно всміхнулася.
• Угу.

На якусь мить Какаші завагався, а тоді обійняв Тейваз, пригорнув її до грудей та не даючи змоги навіть руками поворухнути, які лежали вздовж тіла. Тейваз аж рота привідкрила. Це було вперше, коли він її обійняв просто так. Не тримаючи, не випадково, не через щось, а просто обійняв без жодної на те причини. Тейваз навіть зловила себе на думці, що злякалася, що їй зараз чомусь лячно і, здається, тремтять ноги.

• Пробач мені. – не встигла характерниця відповісти, як Какаші продовжив, все ще не відпускаючи її зі своїх рук. – Тільки не смій казати, що я ні в чому не винен.
• Але ж…
• Я думав, що втратив тебе. Цього разу вже точно. Думав, що вбив тебе.
• Какаші…
• Не треба. Я дозволив тому статися. То були мої руки. Я все відчував. Все бачив. Все сам робив. Я вбив наших товаришів.
• Ні.
• Власними руками.
• Ні! Замовкни! Це був не ти! Не ти! Чуєш мене?
• Я їх вбив і буквально вбив тебе.
• А якби це була я? Я б вбила їх та скинула тебе зі скелі? Ти б так само говорив?

У відповідь він лише стис її сильніше.

• Я так злякався. – Тейваз відчула, як він притулився до її волосся. – Я цей твій останній погляд…
• Ка…
• Будь ласка, – перебив її шінобі в масці, – більше ніколи не ризикуй своїм життям.
• Я цього не можу обіцяти.
• Хоча б не ризикуй ним заради мене.
• І цього не можу.
• Тейваз?
• А хіба ти, не так само б відповів?
• Хоча б не розмінюйся ним, через примхи. Це ти можеш пообіцяти?
• Е? – Тейваз трішки вирвалася, щоб хоча б мати змогу поглянути на Какаші. – Що ти маєш на увазі?
• Давай підемо до лікарні зараз?

Тейваз обурено звузила очі та вже надула вуста, але не відштовхнула від себе Какаші. Їй було занадто добре в його обіймах, щоб дати волю норову.

• Пішли в твою аптеку.
• Дякую.
• Ой, та перестань! Але одразу потім йдемо з селища до іншого!

Какаші, не відповівши нічого, схопив подругу знову за руку та повів до аптеки.

• Доброго ранку. – привітався Какаші, поки аптекар їх зміряв прискіпливим поглядом. – Ми повертаємося з місії чи не могли б порадити щось від опіків та після значного знекровлення нам в дорогу?
• Ні. – грубо відповів аптекар, якому на вигляд було десь за шістдесят, але, можливо, віку додавала кругла залисина, пишні вуса та любов до класичного одягу.
• Ні? – здивувався Какаші.
• Пішли. – прошепотіла характерниця, міцно стиснувши його руку. – Він точно все чув.
• Що означає «ні»? – стояв на своєму Какаші, який дещо вже починав злитися.
• Вона ваша підопічна?
• Ну, так.
• Ясно. Шінобі. До людей, як до м’яса, а до рядових, так тим більше.
• Якого чорта? – вже обурилася Тейваз, але Какаші в пів кроку перекрив її своєю спиною.
• Я заплачу вдвічі більше. Просто порадьте нам ліки в дорогу.
• Ні.
• Та що з Вами не так?! – таки скипів Какаші.
• Зі мною? Та прекрасно видно, як багато крові втратила Ваша підопічна, нормальна людина б давно вже лежала непритомною, але ж звісно! Якщо це шінобі, якщо не звалилась досі, то потерпить ще якийсь шлях, аж поки не сконає на одному з поворотів.
• І тому Ви відмовляється продати ліки?
• Я не відмовлявся.

Запала тиша.

• Я сказав, що в дорогу не продам. Їй негайно відпочивати треба, поїсти, випити солодко чаю і спати, спати, спати, а потім знову поїсти та багато пити, а Ви її тягнете в дорогу. Подивіться на Вашу підопічну, яку Ви так турботливо тримайте за руку, та вона біліша за мій свіжовипраний халат, а Ви її тягнете, щоб по швидше повернутися та нових місій понабирати? Щоб потім мати змогу вдвічі більше платити? Давно друзів на той світ відправляєте?

Какаші мовчав весь цей час. Він просто відчував себе маленьким хлопчиком, якого спіймати за тим, як він розбив сусідам вікна м’ячиком.

• Та їй би в лікарню по хорошому. Та і Вам. Але їй точно негайно необхідний відпочинок і їжа, якщо хочете, щоб було кому на ті місії ходити.
• Та перестаньте Ви вже! – Тейваз таки виринула з-за спини командира. – Я прекрасно себе почуваю. – і саме зараз їй треба було знову похитнутися. – Ну, може і не дуже, але точно не помру від зайвої пари кілометрів!
• Ага. – аптекар кудись зник, а потім повернувся з декількома флаконами в коробочках. – Знаєте, беріть і провалюйте. – аптекар грубо всунув ліки в руки Какаші. – Інструкції в середині. Хоча сумніваюся, що ви їх читатимете.
• Скільки?
• Провалюйте сказав. Вважайте, за них заплатив мій покійний небіж.

Какаші більше не встиг нічого сказати, як їх виперли з аптеки та гучно закрили за ними двері.

• Щось не те… – збентежено видихнула Тейваз.
• Є таке.

Какаші дістав декілька купюр із наплічника та просунув їх у віконце для кореспонденції.

• Пішли, Хатаке.
• У готель. – уточнив, розвертаючись шінобі в масці.
• Ні. – сказала, як відрізала, подруга та нахилилася за рюкзаком.
• Подивись на мене.
• Е? – Тейваз завмерла, а спиною пробігли мурахи. – Е, ні. Коли ти востаннє це казав таким голосом, то потім зламав мені носа.
• Не зламав, а виправив.
• Це зайві деталі, а боляче то було все одно.
• Тейваз?

Він постукав їй пальцем по спині, а коли характерниця розвернулася, то моментально відправив її до глибокого сну, зловивши Тейваз в падінні.

• Що ж, – нервово ковтнув Какаші, поправляючи бандану, – мене точно вб’ють через це. Треба буде, замовити в готелі щось смачненьке. Щось дуже смачненьке. Ну, і місце на кладовищі.

***

Какаші, накупивши різних смаколиків, повернувся до кімнати, яку винайняв напередодні у невеличкому готелі, де був і залишив сплячу Тейваз. Він обережно відкрив двері, поклав пакунки на стіл, помив руки, фрукти  в ванній, а потім присів на край ліжка, щоб перевірити необхідність зміни пов’язок.

Де не було бинтів, виднілися суцільні синці та подряпини. Він тендітно провів кінчиками пальців по її руці, поки Тейваз невинно скрутилася на боку, спиною до нього, обличчям до стіни, а тоді опустився пальцями нижче, зупинившись біля долоні, накривши її своєю.

• Знаю, що ти навіть не звинувачуєш мене, але пробач мені. Хоч я себе і не пробачу.

Він збирався вже перебратися на власне ліжко, але відчув, як в останній момент, Тейваз пропустила його пальці між свої, легенько стиснувши їх. Какаші на якусь мить задумався, а тоді стис сильніше. Тейваз нарешті посміхнулася, хоч він того і не бачив. А потім Какаші трішки грубо забрав руку та підвівся з ліжка.

• Давно не спиш?
• Достатньо, щоб перестати на тебе сердитися. – «І скучити».
• Тобі треба поїсти.
• А, – Тейваз сподівалася, що її голос зараз не видає бажання заплакати, – ти вже їв?
• Ні. Зараз принесуть два легких супи.
• Легких?
• Тобі іншого не можна, а я за компанію, щоб не так образливо.

Тейваз тихенько засміялася, біль, як рукою зняло.

• Тейваз, я хочу переконатися, що ти знаєш, що все, що я тобі сказав, то все брехня. Ти не бісиш мене, ну, тобто, я це часто кажу, але то все не серйозно. Просто, я не думаю про тебе так. То були не мої слова. Хоча, не можу зняти з себе відповідальність за твої ушкодження, але просто знай, добре? Все, що я тобі наговорив, то брехня.
• Так. Я знаю. Я ж вже казала. Все, що ти зробив та сказав – було не правдою. – «І хороше, і погане».

Какаші зрозумів цей натяк, але вирішив промовчати. Вирішив, що так буде правильно.

• І Тейваз, – йому важко давалася ця тема, але уникнути її він не міг, – особливо те, що я тоді сказав на галявині, ну, про… про твої місії… Я так не думаю.

Вона мовчала.

• Я не думаю так, Тейваз. Я…
• Досить. – не розвертаючись, обірвала його характерниця. – Ми вже все вирішили.

Какаші хотів ще щось сказати, відчував, що мусить сказати, але на жаль, він так і не зміг нічого путнього придумати за весь цей час, що Тейваз була непритомною. Він так ненавидів себе за це і за те, що сталося напередодні.

Принесли їжу. Вони мовчки перекусили, Какаші забрав посуд в Тейваз, а вона одразу ж скрутилася на ліжку та вкрилася ковдрою, так, що лише ніс стирчав.

• Ти ще чогось хочеш?
• Ні. Дякую.
• Тоді відпочивай. Нам не треба поспішати. Не переймайся.
• А ти куди?
• Прогуляюся. Може до вечора.

Какаші підійшов до дверей, ще раз поглянув на Тейваз, а потім схопився за дверну ручку.

• Какаші?
• Так? – він розвернувся та обперся спиною на двері.
• А то мандаринки?
• Так. – шінобі всміхнувся через цей, по-дитячому зацікавлений, тон. – Почистити?
• Угу… – Тейваз повністю зникла під ковдрою, ховаючи ніяковіння, а тоді сіла на ліжко, підсунувши ноги під себе
• Кутаєшся так, немов холодно.
• Відчуваю себе так… – Тейваз задумалася. – Коли я так, то хоч відчуваю себе. Звичка з дитинства.

Какаші сів поруч і почав занадто ретельно, на думку Тейваз, чистити цитрусові.

• Що ти робиш? Просто дай мені сюди мандаринку!

Какаші всміхнувся.

• Зі шкіркою їстимеш?
• А виходить, з тобою легше та…

Не встигла договорити характерниця, як отримала дві дольки до рота, ще одну Какаші спершу хотів забрати собі, але потім передумав, через небажання знімати тут і зараз маску, тому почав просто згодовувати їх Тейваз, хоч вона і пручалася, намагаючись змусити його перестати це робити, а дати їй нормально, не з рук, поїсти. На шостій мандаринці, Тейваз таки вдалося досягти бажаного.

• Досить з тебе. – Какаші підвівся. – Добре, я пішов.

Зробивши лише крок, він відчув, як зачепився за щось штанами. Як виявилося, коли він розвернувся, щоб поглянути, це Тейваз схопила його за них, дивлячись кудись вниз на ковдру, ховаючи погляд.

• Ще чогось хочеш?

«Щоб ти залишився поруч».

• Почитай мені. – ледь розбірливо пробурмотіла характерниця, все ще не підводячи очей.
• Що?
• Ти почув.
• Ні, тобто так. Але, ні. Е… Я не буду ТЕ читати в голос, а іншого тут і немає. Але я можу попитати в адміністратора. Я зараз повернуся. Точно!

Тейваз стисла сильніше.

• Ні. Не йди. Тоді просто полежи поруч та почитай про себе. Я не хочу бути в цьому готелі сама. Знову.
• А казала, що байдуже.
• Казала.
• Ми не помістимося. Ти лягай, я сяду в ногах.
• Помістимося.
• Я не думаю, що це хороша ідея.

Тейваз зціпила зуби. Вона відчула себе приниженою і вже встигла пожалкувати про те, що сказала.

• Ти збирався прогулятися. Не затримую. – просичала Тейваз та знову пірнула під ковдру обличчям до стіни.

«Ех, нестерпна, знала б ти, що твориться в моїй голові, то врізала б, а не ображалася та накручувала себе».

Спочатку Тейваз почула незрозумілий шум, а потім відчула, що її взяли на руки та перенесли разом із ковдрою. Відкривши очі та припіднявшись, вона зрозуміла, що Какаші зсунув два ліжка, лігши на її, чим дав Тейваз можливість лежати на боку біля нього. І сам Какаші вже читав книжку та жував яблуко.

• Я забрав твої подушки, ти все одно завжди спиш без них.

Тейваз все ще мовчки, з незворушним обличчям, дивилася на Какаші.

• Що? Що таке? Теж хочеш яблуко? – він уважно подивився на подругу. – Чи засунути мені це яблуко в саму глотку?
• Як я тебе ненавиджу, Хатаке!

Тейваз не знала їй хочеться більше плакати чи сміятися, тому просто вирвала з-під друга найменшу подушку та почала бити його, аж поки Какаші не змусив її одним рухом, впасти йому головою на груди та заспокоїтися. Однією рукою він тримав книжку, а іншою, що з яблуком, обійняв Тейваз та продовжив читати.

• Ненавиджу тебе.
• Знаю. А тепер засинай.
• Ненавиджу. – напівсонно, але все ще впевнено пробурмотіла Тейваз, вткнувшись носом в його груди.
• Ага. Дуже-дуже.
• Понад усе на світі. – ледь-ледь донісся шепіт, а потім, вже геть несвідомо, Тейваз обійняла Какаші у відповідь та обплела його ногу своїми. Прокинувшись, вона і половини цього всього не згадає, інакше б померла від сорому.

«А це вже цікаво… – дещо збентежився та занервував, через це та дещо інше, шінобі, намагаючись відсунутися в бік, але марно, бо не було вже куди. – І нащо я лише ці ліжка тягав, якщо в мене все одно забрали всю територію та притисли до стіни?» – і лише в цей момент Какаші усвідомив, що їсть яблуко. Що він без маски. Що вона ось тут, на його грудях, куди він сам і змусив її лягти, а вона і лягла, і зараз обіймає його, а йому, чорт забирай, це неймовірно подобається. А це не правильно. І це йому вже не подобається. Або вже начхати? Він не міг нічого чітко зрозуміти із того, що відбувалося в середині нього в цю саму мить, за виключенням того, що його серце, з кожною секундою, починало калатати все сильніше.

---

Були використані фрейми з різних манґв та мейкер. 

 

Глава двадцять перша

Липень.

 

• О, Хашірамо! – Асума, тримаючи однією рукою Куренай за стан, а іншою чотири пляшки міцного алкоголю за горло між пальцями, увійшов до BBQ та звернувся до Какаші з Ґаєм. – Ви тільки подивіться, що я в цих шибеників відібрав?
• І тобі добрий вечір, чи радше ніч, Асумо. – не відриваючись від книжки, байдуже привітався Какаші, сидячи біля вікна.
• Прибери ноги зі столу і посунься. – Куренай вдарила товариша по ногам та сіла поруч.
• Я і так в самому кутку.
• Ага, тільки розвалився на весь диван.
• Ви взагалі чуєте мене? – дещо ображено запитав Асума, так і стоячи над друзями.
• А для чого їм потрібні були ці пляшки? – поцікавився Ґай. – Змагалися, хто більше зможе пронести на голові?
• Звичайно. – в унісон промовили Куренай з Какаші та дали один одному п’ять, не відриваючись хто від книжки, а хто від меню.

• Дуже смішно. – обурився Асума та сів біля Ґая, поставивши пляшки біля залишків вечері його друзів.
• Та перестань ти!

Звідки не візьмись, з’явилася Анко в обнімку із дещо хмільним Ґенмою, та вдарила Асуму по потилиці.

• Вони вже дорослі! Практично всі їх однокласники тепер чуніни. – Анко впала біля Асуми й миттєво потягнула за собою Ґенму, чим змусила товаришів потіснитися, а потім схопила пляшку і почала її уважно розглядати.
• Але! – до них розвернувся Ірука, що сидів за декілька столів від джонінів. – Все ще діти і алкоголь, поки що, їм заборонений.
• Теж вірно.

Погодився, посміхаючись, Какаші та помітив, як злегка почервонів вчитель.

• Ірука-сенсей! – хитро шкірячись, звернувся до нього Ґенма. – Ану, ходи до нас! Зараз будемо грати.
• Грати? – здивувалися всі, крім Анки та Ґая.
• На що граємо?! – радісно запитав Ґай.

Анко ж, спочатку поцілувавши Ґенму в шию, засміялася та мовила, паралельно відкриваючи пляшку:

• А я вже казала, що обожнюю твій підхід до розваг?

Ґенма пристрасно заволодів вустами подруги, чим змусив зашарітися усіх за столом, крім Куренай.

• Щось ніколи не змінюється.
• Так, Іруко, що було не ясно?! Сюди. А ти, – Анко суворо поглянула на Асуму, – шуруй за келихами і роби вже нарешті замовлення.
• Хм, – важко видихнула Куренай, поплескавши коханого по плечу, чи то втішаючи, чи то підганяючи, – лише тобі і Іно я можу дозволити так помикати моїм чоловіком.
• Ми вдома про це поговоримо. – спокійним, низьким тоном проговорив Асума, перш ніж піти до барної стійки, чим викликав різноманітні вигуки у друзів.
• Ага, – вже в спину, відповіла йому Куренай, – в мене чи в тебе?
• А чому ви досі не з’їдетеся? – поцікавився Ірука, що саме підсів до товаришів.

Куренай жестом попросила Анку подати їй пляшку, зробила пару ковтків з горла та мовила:

• Бо цей ідіот вважає, що мені буде не комфортно жити з ним в маленькій квартирі і спершу він хоче купити великий будинок, який, на його думку, я заслуговую. Але з його вмінням відкладати та повним ігноруванням батькових грошей, це буде ще дуже не скоро. Я ж кажу, що ми просто марнуємо час, який у нас є між місіями для спільного відпочинку, а він каже, що часу в нас ще море. Бісить.
• І мене. – в один голос погодилися всі, крім Ґенми, за столом та розсміялися.
• Ну, не знаю, – почав було Ґенма, розкинувши руки на спинку дивана, поки на ньому стало вільніше, – як на мене, якщо вже і з’їжджатися з жінкою, то дійсно лише тоді, коли ти можеш їй дати все найкраще.
• Ґенмо, – повернулася до нього Анко, – все найкраще, що є в тебе, знаходиться в твоїх штанях. Ну, можливо, ще й в рукавицях.
• Ось тому, я і не заводжу ніяких відносин, моя мила.
• Ти не заводиш ніяких відносин, бо ненаситна тварина і ніхто такого бабія терпіти не буде.
• І це мені каже дівчина, що взагалі не бажає обирати між жінками та чоловіками?
• Туше.
• Пляшку. – туплячись в стіл, єдине що промовив Какаші.
• Так, – всміхнулася Анко, впавши в обійми до Ґенми, – випивайте скоріше і почнеться гра.
• ЯКА ГРА?! – викрикнули, знервовано, Какаші, моментально відклавши книжку на підвіконня, і Асума, що саме приніс келихи та привів із собою Хану й Тейваз, яких помітив у вікно, поки робив замовлення.

Хана з Тейваз переглянулися та всміхнулися, а потім характерниця, стримуючи сміх, звернулася до Асуми.

• Ем, ти нам обіцяв м’ясо та трішки випивки, а не… Та чи правильно я зрозуміла взагалі?
• Сподіваюся ні.
• Так, яка гра? – не заспокоювався Какаші, переводячи погляд то з одного, то на іншого товариша. – Гра яка?

Ґай поклав йому руку на передпліччя.

• Та заспокойся, Какаші! Яка різниця! Гра – це завжди круто.
• А ось це наша людина! – Ґенма, прибравши руку з Анки, поклав її на шию товариша. – Швиденько опорожняємо пляшку, народ.
• Я принесу нам з дівчатами диван. – почесав потилицю Асума та дістав нову цигарку. – Але спершу, зроблю ще одне замовлення. З винної карти.
• Так, що за гра? – у відчаї пробурмотів Какаші та впав чолом на стіл.
• Друга книга із серії, передостання арка, вечір перед фінальним боєм.
• Що?! – Какаші підняв голову та збентежено, абсолютно червоний, поглянув на Тейваз. – Ти так жартуєш?
• Ну, хіба ти ніколи не мріяв повторити все, що відбувається з твоїми улюбленими персонажами?
• Та, ні, дякую, не все. Я б не дуже хотів, аби мені, наприклад, також вирвали око.
• А що, запасних вже немає? – пожартував Ґенма та моментально отримав дуже грізний погляд Куренай у відповідь. – Ги… – ніяково всміхнувся шінобі.
• Але ж це не вирване око, семпаю.

Сідаючи, продовжила Тейваз. Асума якраз підтягнув диванчик, а офіціант приніс частину замовлення.

• Ну, знаєш, я краще додому. Пізно вже. Випустіть мене.
• А не треба було забиватися в куток. – Куренай всміхнулася так, щоб чітко дати зрозуміти, що нікуди він не піде.
• Какаші, – звернувся Асума, що почав вже смажити м’ясо, сидячи між дівчатами, – я можу допомогти, втечемо разом.
• Тільки спробуй.
• Кохання моє, це домагання.
• Грати ми нікого не змушуємо, але пити та розважати нас ви будете всі. – Куренай обвела кожного за столом пальцем та поглядом, який не потерпить заперечень. – До гри приєднається лише той, хто матиме бажання. Так що, Какаші, розслаб свої прекрасні сідниці, – Асума завмер та спантеличено поглянув по черзі на Куренай з Какаші, але вирішив змовчати, – ніхто тебе тут не зґвалтує. Не хочеш, отже не граєш.
• Підніміть руки, хто гратиме? – сказав Ґенма.

Анко, сам Ґенма, Ґай, Ірука та Тейваз з Ханою одразу підняли руки догори.

• Куренай, – здивувалася Анко, – я чогось не розумію?
• А що розуміти? – запитав Какаші, поглянувши на дівчат з клану Інузука. – Вона у відносинах, все логічно.
• Я не проти, щоб Куренай грала. – сказав Асума, але з опущеними собі на груди очима, на яких були складені руки. – Це лише гра, а її тіло – її діло.
• Так і є, котику. – куноїчі посміхнулася та протягнула свою руку до руки коханого, змушуючи його розслабитися. – Але я знаю, як тобі це неприємно та і я за справедливість, а ти не граєш.
• Бо я не хочу, навіть для гри, нікого крім тебе цілувати.

• Як нудно. – в один голос промовили Ґенма з Анкою та стукнулися келихами.
• Ну, а мені вистачить і просто випити в чудовій компанії, щоб добре розважитися.
• Ой, все! – Хана підірвалася на ноги, показуючи, щоб Куренай помінялася із нею місцями. – Пересядьте вже!

Тепер Ірука сидів біля Какаші, а Хана біля Іруки.

• До речі, – Куренай обплела коханого руками за шию, припала вустами до його щоки, а потім лише продовжила, – я вже декілька років не беру спеціалізованих місій і не казала, лише чекаючи, чи ти попросиш.
• Що?! – очі Асуми просто світилися. – Я… Я! Я хотів попросити, але знав, що не маю ніякого права. Робота – це робота, а ти – це ти. Я не мав ніякого права тобі наказувати чи просити, що робити зі своїм тіло, тому мовчав, хоч просто вмирав через це, хоч і розумів, що це лише робота.
• Наказувати не мав, але просити міг, як і я мала право почути твоє ставлення до цього.
• Пробач мене, ідіота.
• І ти, що мовчала.

На цих словах вони ніжно поцілувалися, а Тейваз прикрилася від них долонею.

• Агх, – награно скривилася Тейваз, – Ґай, міняємося, будь ласка. Я тут не витримаю, поруч із цією парочкою.
• Але ж, – зауважив Ірука, – там теж парочка.
• Ага, парочка. – засміялася характерниця.
• І ще б вона, – хтиво посміхнувся Ґенма, пропускаючи Ґая, що з легкістю погодився пересісти, та міняючись місцями з Анкою, – не хотіла сидіти біла мене та моїх рук.
• Цікаво. – промовила Хана, забираючи пляшку в Какаші, яку той тільки-но взяв, щоб налити собі келих по вінця.

Тейваз, щойно опинившись навпроти Какаші, теж відібрала в нього пляшку, з якої він і цього разу не встиг налити.

• А чому ви граєте? – Какаші звернувся до дівчат Інузука.
• В плані? – перепитала Хана, обпершись ліктем на спинку дивана та поглянувши на товариша в масці.
• Ну, одна одну не ревнуєте? Не не хочете нікого крім одна одної цілувати?
• А чому ми маємо одна одну ревнувати?

Тепер вже характерниця зацікавилася розмовою, як і Ґенма, що уважно спостерігав за Тейваз та Какаші, не відпускаючи Анку з обіймів.

• Нуууу, ви ж, – Какаші щось дивне почав показувати жестами, – давно разом. Навіть, річниця скоро. Постійно разом гуляєте, нащо вам ще хтось чи щось подібне? Хтось зайвий, хоч і для гри?

Дівчата лише мовчки переглянулися та голосно засміялися, але першою зупинилася Тейваз, різко, бо немов, провалилася у власні спогади, втупившись скляними очима у стіл.

• Какаші! – Хана раптово поклала йому руку на плечі, приобійнявши на пару секунд. – У нас хороші стосунки, бо ми дорослі, адекватні люди, а ще подруги та сестри, а так-то, ми розійшлися ще на Новий Рік, одразу після фестивалю феєрверків. Ми більше, ніж півроку як, абсолютно вільні від ревнощів та зобов’язань. То чому ми маємо не грати?
• Що? – це все, що зміг промовити шінобі в масці, опустивши погляд та завмерши, а голоси за столом почали до нього доходити, немов через вакуум.

• Здається, твій семпай ідіот. – прошепотів Ґенма на вухо характерниці, чим змусив її нарешті прийти до тями.
• Або я…

«Дурепа, яка себе несамовито накручувала всі ці півроку, через свою ж власну помилку. Боже! Я вела себе, як остання сука, витрачаючи час на злість, ігнорування та образу, а по-факту, він так вчинив, бо турбувався про мене? Боже, яке я відбите…»

Тейваз нарешті підняла голову, щоб наважитися поглянути перед собою і побачила там, такий самий, розгублений погляд свого, завжди впевненого командира, який геть не відводив його від неї.

Раптом характерниця відчула, як хтось під столом стис її руку і Ґенма знову нахилився до її вуха:

• Вже можна починати волати з вас та жорстко підйобувати?
• Якщо на пенсію захотілося, ще й по інвалідності, то так, давай.

Тейваз повільно розвернулася до Ґенми, наступивши йому на ногу, а він лише з усієї сили стримувався, аби не розреготатися.

• Добре, народ, – ковтаючи сміх, мовив Ґенма, – крутіть пляшку.
• Я граю. – дещо невпевнено та тихо промовив Какаші, на що Хана одразу поглянула на нього, а потім на Тейваз, та ледь змогла приховати, неочікуваний для неї ж самої, спазм на серці.

«Оу… Я мала одразу здогадатися, все ж занадто очевидно було. Тепер все стало на свої місця, але ким же я тоді для тебе була, Тейваз? Заміною? Ні, ти б ніколи так зі мною не вчила б. Правда ж?».

• Ґай, – всміхнулася Куренай, підсовуючи до нього пляшку, – виходить, ти перший.
• І що мені з нею робити?
• Просто крути! Але! Введемо правила. По-перше, перед тим, як робити хід, ми випиваємо. По-друге, з кожним колом, тривалість має збільшуватися на декілька секунд. Усі все зрозуміли?

На знак згоди, товариші осушили келихи, а Ґай нарешті закрутив пляшку, яка вказала на Анку.

• Угу, ясно, – всміхнувся Ґенма, – інструктаж просто досі триває.
• То що ми робитимемо? – із запалом поцікавився Ґай. – Віджимання? Присідання? Хто швидше на руках дійде до брами?
• Ой, – закотила очі Анко, лізучи до Ґая – просто йди вже сюди.

Куноїчі схопила товариша за одежину, різко притягнула до себе та доволі пристрасно поцілувала, не відпускаючи дещо задовго, як для першого раунду.

• Вибачте, – нарешті промовив Ґай, коли йому дали змогу впасти назад на диванчик, – мені треба пробігти пару кіл. Сотень кіл. Я скоро повернуся.

Ґай, лише злегка почервонілий, але доволі розгублений, моментально зірвався зі свого місця та направився на вулицю.

• В туалеті зручніше. Бігати. – кинув йому в спину Ґенма.
• Е, ніііі, – протягнув, затягуючись, Асума, – цей справді бігати.

Хана розливала випивку, поки Анко готувалася ходити.

• Ні, я все ж задам його, – почав було Какаші, – і давно ви так розважаєтеся чи лише сьогодні є особливий привід?
• Якщо чесно, – Асума з Куренай хтиво поглянули один на одного, – з першого нашого іспиту на Чуніна.

Какаші щиро здивувався почутому.

• А не треба було нас постійно ігнорувати, Какаші.
• Та я навіть не знаю, програв я чи виграв від цього.
• Хана. – чітко промовила Анко.
• Оооо, – витераючи вуста від бекону, всміхнулася Інузука, – як в старі добрі часи, кицю.
• Добре, визнаю, – з-за келиха прошепотіла Тейваз, – дивитися, як цілується твоя колишня зі своєю колишньою, це доволі незручно.
• Не просто колишньою, – самовдоволено зауважила Анко, сідаючи на місце, – а з першою колишньою. Давай, Ґенмо, не гальмуй!

Перед тим, як походити, він спершу налив та випив два келихи.

• Ну? Ну? Ну? – не вгамовувався Ґенма, поки пляшка крутилася, – за столом троє неймовірних дівчат, не підведи!
• Кхм. – награно прокашлялася Куренай, звертаючи на себе увагу.
• А що, люба, не треба було грати роль порядної дівчини. Ти неймовірна, прекрасна, неперевершена…
• Досить, – перебив Асума, – залиш щось і мені ще з епітетів.

За спиною Ґенми почувся гул, на який він моментально розвернувся.

• О, чорт.

Пляшка вказала на Іруку.

• Нічого особистого, сенсею, але я взагалі не по чоловікам. По жінкам, дівчатам, куноїчі, дещо старшим жінкам, – хтиво посміхнувся Ґенма, – безліччю жінок, пухких, струнних, високих, низьких, з коротким волоссям, з довгим, в сукнях, в штанях, особливо без них…
• Та стукніть його вже хтось! – обірвала п’яний потік зізнань характерниця, наливаючи і собі випити.
• ПО ЧУЖИНКАМ, але точно не по чоловікам. – ображено договорив Ґенма, склавши руки на грудях.
• Правила є правила. Ти їх прийняв. – зауважила Анко, насипаючи собі добре підсмажену порцію м’яса.
• Я сподівався на вдачу, але боги покинули мене.
• Почуття незручності зашкалює. – з привабливою, як завжди, посмішкою на вустах, промовив Ірука.

• От і я не знаю, я більше хочу звалити додому чи залишитися тут.
• Маску нормально зняти, а не тягати її туди сюди за кожним ковтком алкоголю.
• Ти взагалі чудово собі там влаштувався. От і мовчи в перервах між затяжками.
• Ґенмо, відмовишся цілуватися з ним, присядеш в мене на цю ж пляшку.

• Але чоловіки…
• Раніше треба було думати.
• А як же активна згода, моя люба?
• В пляшки теж не питатиму.
• Воно вийшло за межі шкали… – прошепотів Ірука.
• Я тобі за все пригадаю сьогодні вночі.
• Ну, то вже постарайся.

На цих словах, Ґенма з Ірукою встали та нахилилися один до одного, зливаючись у поцілунку на декілька секунд.

• Овва! – повний здивування, вигукнув Ґенма, сідаючи назад та обіймаючи за плечі Анку. – Ні, цілуватися з чоловіком – це все ще, немов цілувати стовп, але виявилося, Ірука офігенно володіє своїми вустами і доволі активно, не думав, що ти ведеш в цьому. Але повторювати, звісно, я це більше ніколи не хочу.
• То розказуй, сенсею. – вимогливо поглянула на нього Куренай.
• Ви про що?
• Хлопці чи дівчата?
• А обов’язково обирати, коли довкола стільки привабливих людей? – все так само чарівно посміхнувся Ірука.

• Ага, – всміхнулася Анко в обіймах Ґенми, – обирати він взагалі не любить. Надає перевагу всьому й одразу. АЛЕ ЯК ЧУДОВО НАДАЄ!

Ірука залився рум’янцем.

• В плані? – перепитав Какаші.
• Секс в трьох. І йому не важливо, кого буде більше. Він зуміє викластися на повну та отримати сповна.
• Краще б я і не питав. – абсолютно червоний, відповів Какаші та потягнувся відкорковувати чергову пляшку.
• Це ж він наших дітей вчив, так коханий?
• Він самий.

В цей момент Тейваз не змогла втриматися від непроханих, але таких цікавих та детальних фантазій. Чомусь в її голові виникла геть неочікувана пара чоловіків, тому характерниця вирішила негайно змінити тему своїх думок.

• Ґенмо, – хитро всміхнувшись та обпершись ліктем на стіл, щоб зручно поглянути на товариша, запитала Тейваз, – а що означає «все ще»?
• Не будемо про це. Крути краще, чужинко.

• Ех, шкода, Куренай не грає.
• Так, блядь. – огризнувся Асума, міцніше притискаючи до себе кохану, поки та кокетливо засміялася.
• Ха! – здивувалася характерниця. – Вчителю Іруко, здається, я погано підготувалася до уроку, як вирішимо цю проблему?

Товариші засміялися, а Ірука знову підвівся, подаючи Тейваз руку.

• Є в мене пару ідей. Завтра зранку, коли ми пересічемося, як завжди, біля пекарні, мені буде за це, лише злегка, соромно, але сьогодні, пару ідей таки є.

І вони злилися в поцілунку, поки Анко почала рахувати. Спочатку Ірука з Тейваз ледве стримувалися від сміху, бо обидва виявилися ведучими в цій справі, тому не одразу виходило підлаштуватися один під одного, але потім, навіть дещо, захопилися процесом.

• Тааак, – простогнала Хана, – що, що, я цілуватися вона вміє.
• Кхм, – Какаші легенько, але ефективно, вдарив ногою Іруку під коліно, – заспокойся, нещасний, ти цим ротом малих дітей навчаєш.

Гравці впали на свої місця, трішки ховаючи присоромлені погляди один від одного, а Анко з Ґенмою залилися гучним сміхом.

• Комусь не терпиться походити.
• Ну, – погодився Ґенма, – або теж скуштувати Іруку.

Вони знову засміялися, даючи один одному п’ять, поки Какаші свердлив їх пекельним поглядом, а потім склав руки на грудях та відвернувся. Тепер засміялися вже всі.

• Киньте в нього вже пляшкою. – між затяжками, промовив Асума. – Хай теж чогось повчиться.
• Перепрошую?
• Твоя черга, старий.
• Оу… – усвідомлення всієї ситуації та власного положення тільки наздогнало повністю Какаші. – Точно.

Він взяв пляшку та розкрутив, не зводячи з неї погляду. Кожне повне коло здавалося для Какаші вічністю, і чим більше пляшка уповільнювалася, тим сильніше билося його серце. Здавалося, звуки довкола щезли.

Щось схоже відчувала і Тейваз, хоч їй досі було соромно перед собою за те, що вона дійсно зрозуміла, чого бажає. А бажала вона, аби ця клята пляшка зупинилася на ній.

Ґенма зняв чергову порцію м’яса з жаровні між Какаші та Тейваз, а тоді повернув Анку в свої обійми, жуючи. Пляшка, в цей момент, крутнулася в бік Ґенми, але потім таки вказала на характерницю.

• Махлюєш, засранцю. – прошепотіла куноїчі товаришу на вухо.
• Вважай, що я просто більше не хочу лизатися з чоловіком. Я краще залишу свою вечерю при собі.
• Не думала, що ти меценат.
• Може менше мені нерви тріпатимуть на місіях, спустять пар, перестануть гризтися, через цю ув’язнену енергію між ними. Ніякої благодійності, чистий егоїзм. Все на благо успішної командної роботи.
• Ага. А тепер подивись на них, але спробуй не закотитися під стіл зі сміху.

Ґенма з Анкою розвернулися до гравців, чия черга прийшла цілуватися. Тейваз з Какаші завмерли один навпроти одного, немов підлітки, яких вперше запросили пограти в щось подібне. Вони аж занадто повільно нахилялися над столом, не зводячи один з одного розгублених поглядів, а Какаші паралельно, теж не поспішно, стягував із себе маску. Ґенмі на мить здалося, що рука Какаші навіть тремтить.

• А може запросимо їх до себе увечері і дамо майстер-клас?
• Анко, я ж сказав, ніяких чоловіків, але якщо лише Тейваз, то я завжди за.
• А, – награно закотила очі куноїчі, – тепер бачу, точно ніякого меценатства. То може хоч Іруку? Я теж хочу дізнатися, що ж не так з його вустами. Ми йому розпустимо волосся, переодягнемо в щось жіноче.
• В щось жіноче? Переодягнемо? Для справи, яка потребує оголених тіл?
• Зміна зовнішності?
• Я тебе сьогодні віддеру так, що ти ще довго не будеш навіть жартувати про секс в трьох.
• Ну, нарешті, дочекалася. – рука Анки полізла під стіл.
• Подивися, – тихо промовив Асума до коханої, – вони досі не поцілувалися. Визнаю, ти була права.
• Я завжди права, хоч і здивована, як ти досі не помітив цього.
• Що ти завжди права?
• І це теж.
• Як ти думаєш, вони нарешті вже хоч до світанку поцілуються?
• Цього року?

Куренай з Асумою засміялися, але Какаші з Тейваз цього навіть не помітили. Вони нічого зараз не помічали, крім один одного. Нічого не чули, крім гулу власних сердець та думок, що просто кричали в голові про абсолютно протилежні бажання: від втечі до втечі разом і негайно.

Какаші нарешті залишився без маски і губи характерниці були так близько. Знову. Але тепер все інакше, тепер це хоч і були ті самі губи, які всі ці півтора роки зводили його з розуму, але тепер вони були вільні. Ні, він цілковитий дурень, вони весь цей час були вільними.

«Я фантазувала про наш перший поцілунок, здається, вже мільйон разів, навіть коли ненавиділа ці думки, це несамовите бажання, але жодного разу я не уявляла, що це буде так. В дурній підлітковій грі, на абсолютно хмільну голову, хоч зараз я почуваюся тверезою, як ніколи. Але начхати! Як же сильно я хочу його вкусити, поцілувати, та нарешті просто доторкнутися і без постійного страху, що це неправильно, що це помилка, що це все спаскудить, а я пошиюся в дурні, адже зараз це просто гра і такі її правила, правила, які я зараз просто обожнюю, як ніщо інше в цьому житті».

[art by radrabbiitt]

Какаші протягнув свою долоню до подруги, запустивши пальці в її волосся, яке, здавалося, стало світлішим, та притягнув за потилицю ближче до себе. Їхні носи майже торкалися, він відчував її дихання на власній шкірі і йому здавалося, що він зараз знепритомніє чи вибухне від цих невідомих йому до нині почуттів. Сотні сторінок пронеслися перед його очима, які все ще дивилися на Тейваз, а вона на нього. Не кліпаючи, боючися зайве вдихнути, немов це може все розвіяти. Їм здавалося, що зараз вони дивляться не один на одного, а в дзеркало, у відображення у воді гірського, чистого озера. Їхні очі закрилися одночасно, дихання зникло, носи доторкнулися і до бару залетів захеканий Кіба з занадто збудженим, гавкаючим Акамару.

• Дідько! Де вчитель Ґай?! – хлопчина озирнувся довкола. – ЩО ТУТ, З БІСА, ВІДБУВАЄТЬСЯ?! – Кіба скривився. – Чому вчитель Какаші тримає мою сестру за голову і тягне до неї свої вчительські, порнографічночитаючі вуста, твою на ліво?!

Какаші з Тейваз відкрили очі, дещо відсунулися, але Какаші все ще не прибирав руку, а Тейваз, залита рум’янцем, не припиняла дивитися на нього. Цілковито зніяковілі посмішки з’явилися на обох їхніх обличчях. Потім Какаші таки відпустив Тейваз, засоромлено відвівши погляд, а тоді вони вдвох поглянули на ошалілого чуніна. В обох з’явилося відчуття, що їх спіймали за чимось дуже непристойним та забороненим.

• Знаєте, – продовжив, все так само кривлячись, Кіба, – мабуть, краще мені того не знати. – раптом він помітив і свою рідну сестру. – Тобі теж потилицю тут хтось чухав із присутніх?

Не встигла Хана нічого отруйного відповісти братові, як її опередила Анко.

• Я. Маєш щось проти?

Кіба, згадавши свій перший іспит, моментально занервував.

• Ні. Вам можна і мені навіть. Що завгодно можна.
• Приходь роки через чотири.
• Тепер я не хочу цього знати. – допиваючи келих, відповіла Хана, відкинувшись на спинку диванчика.
• Що сталося, Кібо? – поцікавилася Куренай.
• А! Блядь! Ой! Пробачте Куренай-сенсей! Акамару, шукай вчителя Ґая!
• Та що сталося? – вже не втрималася і Тейваз, намагаючись не дивитися на Какаші, хоч це їм обом погано давалося.
• Ґаара, через те, що не зміг приїхати сам, передав родичами подарунки для нас. І серед них були їхні особливі шоколадні цукерки.
• І що? – запитав Ґенма. – Якщо ви не поділитися ними вирішили, то вали звідси. Ти вибрав просто найкращий час, щоб розказати.
• Ці цукерки одразу дісталися до Лі і…
• І він з вами не поділився? – не заспокоювався Ґенма.
• Ну, – захитав головою Кіба, – це зараз в процесі. Лі в мить розбив шикування ІноШікаЧо, як і кафе. Шікамару, тупо, єдиний, хто ще тримає його, але і він майже на межі.
• Настільки смачні цукерки?
• Ґенмо-сан, вони з лікером.
• ЇБАТИ! – в один голос закричали вчителі, а Асума, Куренай та Ірука моментально кинулися на вулицю в бік бару.
• Що це все значить?
• Хочеш побачити справжній Режим Бога? – запитав Какаші подругу.
• Що?? – скривилася від нерозуміння Тейваз.
• Треба рятувати Листя!

Какаші широко всміхнувся, через абсолютно розгублене обличчя Тейваз, а тоді схопив її за руку та потягнув за собою, з метою наздогнати друзів.

• Вибачте! – все, що встигла крикнути Тейваз Хані з товаришами.
• Хм, – Ґенма зручніше сів на дивані, – а ти не збираєшся подивитися на П’яну Браму?
• Ні, я збираюся сама відкрити її чи хоча б просто допити тут весь алкоголь.
• Тоді може ми? Хм?
• Ні. – натягнуто всміхнулася Хана. – Я лише по жінкам, але ти можеш звалити, залишивши Анку в більш надійніших руках.
• Фу такою бути. Ох, ці Інузука. Злющі собаки.
• Гав.

***

Тейваз сиділа на підлозі кафе, обпершись спиною на перевернутий стіл, і вже декілька хвилин не могла вгамувати власний сміх, поки в край побитий Шікамару, що сидів біля неї та приймав лікування від Сакури, спопеляв Тейваз злющим поглядом.

• Все. Все. Мовчу. Так, це не смішно, але, чорт забирай, бачив ти б своє обличчя, коли полетів через весь зал! Я думаю, Темарі не те щоб схибила тоді. Ти так летів! Уууууу! – спародіювала характерниця його волання та повернулася до поїдання цукерок з Піску.
• Кібо, – мовив Шікамару, не відвертаючись, – твоя кузина – справжня сука.

• Я знаю, – приречено погодився Кіба, сидячи без сорочки на іншому столі, поки Хіната з Неджі сперечалися, хто йому має вправити плече, – але це ви її рік маринували під своїм дахом, тому претензія не за адресою. АЙ! БОЛЯЧЕ!

Плече, без попередження, вправив Шіно, що саме повернувся.

• Ми ледве приспали того навіженого, Іно пішла одразу додому, а Чьооджі проводжати Темарі з Канкуро, вчитель Ґай залишився з Лі, а вчитель Какаші прийде трішки пізніше, сказав.
• Хитрожопі. – зауважив Асума, ховаючи порожній гаманець до кишені. – Добре, давайте вже приберемо тут і відпочивати. Я щойно пообіцяв господарю, що ми все розчистимо, перш ніж піти. Вставай, Тейваз.

Асума протягнув характерниці руку.

• Вибач, – жуючи відповіла Тейваз, – але я зараз не сильно впевнена в своєму вмінні рівно стояти.
• Та що за лікер виготовляють в тій пустелі?!
• Якщо це той, – Сакура перебинтувала залишки поранень Шікамару та сіла біля Тентен, що вже встигла задрімати, поклавши голову на стіну, – яким мене обіцяла пригостити бабуся Чійо, то це найміцніший алкоголь на всі П’ять Великих Країн. Даний лікер виготовляють на основі отрути скорпіонів, але він неймовірно смакує з шоколадом. І ми б могли це перевірити, якби Лі з Тейваз не зжерли абсолютно все самі.
• В великій родині…
• … дзьобом не клюють. – договорив, перебиваючи, Шіно та забрав з її рук останню цукерку. – Не сподобалося мені. – проковтнувши, підсумував хлопець.
• Шіно! – Тейваз схопила хлопця за рукав та всадила біля себе. – А Шіно, я давно дещо хотіла тебе запитати!
• Не подобається мені цей тон. Я його вже знаю. – Шікамару, що сидів біля Тейваз по інший від Шіно бік, вдарив себе по лобі. – Готуйтеся червоніти через неї.
• Я чула, що ваш клан один з найшановніших та найсильніших в Листі, але якою ціною!
• Та наче все окей. – знизав плечима Асума, тримаючи за стан Куренай.
• Заждіть, заждіть. – підняв догори долоню Шікамару. – Ви просто слухайте.
• Це правда, що ваших дітей закривають на тривалий час в абсолютній темряві, щоб вони могли звикнути до жуків, а жуки до них, просочуючись в кожну клітину вашого тіла?
• Ну, не клітину, але припустимо.
• І саме тому, після цієї, так званої посвяти, ваші очі стають занадто чутливими до світла, через довге перебування у пітьмі, тому ви всі носите захисні окуляри, а жуки тепер навічно всередині вас? Тисячі жуків, які потім вилізають з кожної щілини?
• Припустимо.
• Чорт! Так, це дає вам нев’їбену силу, без якої Листю прийдеться туго, але я б навряд-чи змогла б приректи на подібне свою дитину. Чи варта ця сила цього?
• Нормальне ж питання, хоч і дещо нетактовне.

Шікамару лише жестом попросив зачекати, а сам вже закрив очі.

• Не переживайте, Тейваз-сан, але я поки ще не зробив вам пропозиції.

• Хм… – дещо хитро всміхнулася Тейваз.
• Ти диви, – повернувся Какаші, – поки ще значить?
• Покоління наше рису має, відмінну від вашого, не зволікати.
• Дечому і нам варто повчитися у наших учнів. – промовила Куренай.
• Так, цей во, Шіно, скажи, – Тейваз нахилилася боком до хлопця, все з тією ж хитрою усмішкою, – жуки ж лізуть з кожних щілин?
• Припустимо.
• Навіть, коли ти кінчаєш?
• О, чорт! – вигукнули, відвертаючись Асума та Кіба.
• Я ж вам її тверезою залишав?? – скривився Какаші. – Що тут сталося?
• Пані Тейваз, хочете якщо, перевірити самостійно можете.

Залом пронісся гул здивованих вигуків, навіть Тентен прийшла до тями від почутого крізь сон.

• Якого..?

Кіба з Хінатою просто дар мовлення втратили, вони точно не сподівалися таке почути від Шіно, а ось Куренай легенько посміхнулася, самим лише кутиком губ.

• А який там вік згоди в країні Вогню?
• Так, все! – Какаші, не даючи і шансу Шіно відповісти, нагнувся до подруги, поклавши її руку собі на плечі, та підняв її. – Я забираю п’яничку звідси.
• Та перестань! Хатаке, я просто жартую. – характерниця поклала підборіддя на плече другові.
• А хто тебе знає? – подивився Какаші на неї.
• Я і ходити сама можу. – пауза. – Ну, спочатку треба це перевірити.
• Пішли. Зараз на свіжому повітрі і покажеш, що ти там можеш.
• Добре, семпаю.

Ніжно всміхнулася Тейваз, вже повністю поклавши голову на Какаші. Вона дійсно не відчувала себе сильно п’яною, але от сон міцно встромив в неї свої пазурі.

• Агов! – скочив на ноги Кіба. – А куди це ви, старий любителю збочених книжок, поволокли мою п’яну сестру?
• Га? – отетерів Какаші.

Хіната з Неджі переглянулися. Лише погляду їм вистачило, аби зрозуміти, що думають вони однаково, тому різко, по обидва боки, всадили Кібу назад, а той навіть не зойкнув, через щойно виправлене плече.

• Кібо, я не настільки п’яна, а Какаші не… – Тейваз закотила очі, хоч їй і було приємне це незнайоме відчуття турботи. – Я навіть біля нього через «не» не можу цих епітетів промовити.
• Акамару йде з вами.
• А в Інузука лише Хана при розумі, так? – пробурмотів Шікамару.

Пес гавкнув на знак згоди і підійшов до Тейваз.

• Ні, ну, проти Акамару, – характерниця злегка нахилилася, щоб почесати йому між вухами, – я ніколи не була.
• Всім бувайте. – попрощався, вкритий рум’янцем, Какаші та вивів за собою Тейваз, що махала рукою товаришам, поки пес хвостом.
• Кажу ж, – почав було Асума, дістаючи цигарку, – хитрожопі.
• Тут не палять! – почувся суворий голос з-за барною стійкою.
• Дідько!

***

• Ти така зараз кумедна та мила, а ще … гарна.

Сказав Какаші, поки проводжав Тейваз додому. Вони йшли поруч напівтемними вулицями, обидва засунувши руки до кишень.

• Та не п’яна я! Ти ж вже переконався в цьому.
• Я ж не кажу, що ти п’яна, я кажу, що ти гарна.
• На п’яного більше схожий ти, як я чую.
• Можливо, я і п’яний. Цілковито п’яний.
• Отож.
• Ти ніколи не приймаєш похвали чи компліментів.
• Коли?

Какаші ступив крок перед характерницею та різко зупинився. Акамару неподалік послідував їхньому прикладу.

• Тейваз, я на днях дещо згадав. Ну, з тієї ночі.
• Якої?
• Травневої.

Характерниця відвернулася, роблячи вигляд, що споглядає пірс та річку внизу.

• І що ж ти згадав?
• Чому ти тоді відповіла так, немов вважаєш, що нікому не потрібна?

Запала незручна тиша.

• Не бери в голову, – Тейваз розвернулася і всміхнулася, знизавши плечима, – то був жарт. – і пішла далі в бік дому.
• Не можу. – Какаші схопив її за руку, розвертаючи до себе. – Я не знаю, що там за Хребтом, і не маю права тиснути на тебе, щоб ти розповіла, хоч, може, друзі і мають на те право чи навпаки мусять тиснути. Я не знаю. З мене ніколи не виходило хорошого друга, але я впевнений в іншому, що тут ти потрібна. Ти потрібна Листю, своїй новій сім’ї, Хані, Кіба, ти, чорт забирай, потрібна мені. В принципі, хтось же має замість мене постійно лежати в лікарні після місій.

Тейваз була ошелешена почутими, приємно ошелешена, але лише на якусь мить.

• Так потрібна, що ти жодного разу мене навіть там і не провідав?
• Не зовсім правда. Але ти права. До тебе я не заходив. Але якби ти таки навчилася відчувати чакру, то знала б, де я завжди був. Тебе ж я зміг відчути навіть на сусідньому, від лікарні, даху.
• ТИ ВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС ЗНАВ?!
• Але і ти не заходила. Жодного разу, коли я потрапляв на лікарняне ліжко, також.
• Із принципу. – Тейваз хотіла вирвати свою руку, але не змогла. – Де ти був?
• Завжди на карнизів під твоїм вікном.
• Який жах… – злість поступилася сорому, – Я ж думала, що я на самоті… – Тейваз намагалася згадати, що вона могла робити в палаті, залишаючись там одною, але безуспішно. – Ти безсоромний, Хатаке! Я хоча б на сусідньому даху сиділа!
• Я просто хотів бути ближче до тебе.
• Чому ж ти не заходив тоді? А??
• Не знаю… Чесно.
• Ти дурень.

Ображено пробурмотіла Тейваз, злегка відвернувшись, а він міцніше стис її руку та не міг відвести свого погляду від її вуст, шиї, навіть вух. Його переповнювало бажання пригорнути цю, вже не таку і, чужинку до себе, вкусити за вухо, доторкнутися губами, язиком до її шиї, до її тіла, до її вуст, але щось стримувало його, не даючи навіть поворухнутися.

«А якщо я помиляюся? А якщо це все моя фантазія та клятий алкоголь, що видали бажане за дійсне? А якщо я наважуся і втрачу її? Якщо це лише дружба, а так я залишуся без неї? Що мені робити? Чому мені здається, що на кону зараз здоровенний ризик? Будь ласка, Тейваз, дай якийсь чортів знак і я більше ніколи не зволікатиму. Просто дай мені цей знак».

«Він торкається лише до мого передпліччя, а мені вже хочеться, аби його долоні торкалися скрізь. Чортів Кіба! Чортів Лі та Ґаара зі своїми цукерками! Хоча стоп! А якщо я все зараз придумала? Якщо то просто гра? Він же сказав, що ті слова, що всі слова не були правдою… А навіть, якщо ні, якщо я його поцілую і одразу ж втрачу інтерес? В мене так же завжди, то чому Какаші має стати виключенням, лише тому, що я раніше нічого подібного не відчувала? А що я взагалі відчуваю? Не знаю… Але мені подобається це відчуття. Воно одночасно робить і так боляче, і так приємно, немов масаж, але масаж самої душі, самого серця. Я не хочу втрачати це відчуття. О, боги, та що ж мені робити! Я не можу навіть з власними почуттями розібратися, то що вже про його говорити? Що ти відчуваєш до мене, Какаші? Скажи вже нарешті! Дай хоча б якийсь сранний знак! Молю тебе, Какаші».

Акамару голосно загавкав і друзі одночасно розвернулися в його бік, побачивши біля пса Іруку, що теж саме повертався додому, а зараз всміхався та махав їм, паралельно чухаючи Акамару.

• Схоже, нам по-дорозі, друзі.
• Схоже. – в один голос, видихнувши та ховаючи руки до кишень, прошепотіли Тейваз з Какаші.

---

♥ Одні вайби з едітом, хоч і фінал різний ♥

Глава двадцять друга

*лунає*

Вересень,

чотири місяці до повернення Наруто.

 

• Знову падає сніг.
• Так, – погодився з Ґенмою Какаші, посьорбуючи гарячий чай біля вогнища, – і це не зважаючи на те, що ми вже добряче відійшли від кордону. Так незвично.

«Особливо сьогодні» – промайнуло в думках Какаші, поки він задер голову догори, а великі, пухнасті сніжинки розціловували своїм холодом йому обличчя.

• Сидіти запорошеними посередині лісу в вересні? – Ґенма досі не пив чай, лише грів долоні об горнятко та сильніше кутався у плащ. – Але як же, з біса, гарно.

• Що є, то є. – прошепотів Какаші, тепер дивлячись попереду себе, де по той бік ватри спала Тейваз під своєю та його ковдрами. – Але, якщо почнеться снігопад, варто буде поставити навіс.
• Ага.

Ґенма в чергове нахилився назад, щоб перевірити цілісність чорного з червоними візерунками чохла.

• Ти заспокоїшся нарешті чи ні? Ми вже направляємося додому, їй нічого більше не загрожує.
• Якщо я не поверну гітару абсолютно неушкодженою, то Асума же виїдатиме мені мозок до кінця життя. Малесенькою ложечкою. Такою, знаєш, ще морозивко їдять? – показав жестами, зачерпування уявного десерту з креманки, Ґенма.
• Я взагалі здивований, як він погодився позичити її для місії, ще й тобі.
• Попрошу! Хто ще краще за мене знає, як шляхетно обходитися із жінками? Крім того, в мене дуже делікатні пальці.
• Та вже всі чули про твої делікатні пальці. І не раз. На жаль.

Ґенма у відповідь лише самовдоволено посміхнувся, ще раз поглянув довкола, насолоджуючись не по-осінньому зимовим пейзажем, а тоді нарешті прослідкував за поглядом товариша.

• І довго ти будеш вести себе, як якесь собаче гальмо?
• Що? – Какаші, пійманий на гарячому, моментально розвернувся до Ґенми. – Звідки у собак гальма?
• Я хотів сказати лайно. – товариш подарував йому посмішку сповна переповнену знущанням.
• Не розумію про що ти.
• Дійсно? – нахиливши голову набік, запитав Ґенма.

Какаші хотів сховатися за ковтком чаю, але виявив, що горнятко давно порожнє.

• Все не так просто, як тобі здається.
• Серйозно? Та що тут складного?
• ВСЕ, якщо бажаєш змогти зберегти стосунки довше, ніж на одну ніч, ҐЕНМО.

Старший товариш прокашлявся і відвернувся до ватри.

• Знаєш, я б образився, якби це хоч якось зачепило мене.
• Пробач. – покосився на нього винувато Какаші.
• Я ж сказав, що начхати.
• Я знаю. Та і, якщо комусь би і вдалося побудувати найміцніші стосунки в селищі, то це точно тобі. Ти в нас ще той хитрий лис, особливо, що стосується дівчат.
• Хей! А це вже попрошу забрати назад. Я ніколи не брехав жодній жінці, я завжди поводився з ними шляхетно, ну, або так, як вони того жадали, але все ще з повагою. Отримати бажане обманом чи жалістю – все одно що силою. Це суцільна хуїта, слабкість та програш.
• Я мав на увазі, що тобі байдуже, що між вами буде на ранок, а мені ні. Хоча, не скажу, що хоч колись задавався подібними питаннями.
• Ну, в мене чудові відносини з усіма моїми дівчатами.
• Тому що не брешеш їм?
• Тому що не паскуджу їм життя стосунками з собою.

Чоловіки розреготалися, аж раптом Ґенма різко схопив товариша за передпліччя та кивнув в біг багаття.

• Здається, дурний сон.
• Схоже. – погодився Какаші, занепокоєно поглянувши на Тейваз, яка крутилася в спальнику та щось бурмотіла, а тоді підвівся та рушив до неї.

Він присів поруч на мокру землю та обережно підняв ковдру, де побачив, як крізь сон, Тейваз продовжувала собі до крові роздряпувати руки. На них майже живого місця вже не лишилося. Характерниця все так і крутилася, говорячи щось не розбірливе, поки очі її були щільно стиснуті.

Какаші не очікував такого, тому на якусь мить розгубився, навіть завмер і чомусь йому стало боляче, немов це йому зараз здирали шкіру наживо.

Ґенма, тим часом, теж підвівся, прикусив губу та відвернувся.

• Занадто, як для сну.
• Тейваз, сонц…

Не встиг Какаші договорити, турботливо доторкнувшись до обличчя подруги, щоб розбудити, як вона моментально відкрила очі, дістала сай, майже проткнувши ним шию Какаші наскрізь та все це під оскаженілі крики.

• НІ!!! ЗАБЕРИ СВОЇ РУКИ ВІД МЕНЕ! БУДЬ ласка, ні…

Страх, що був викликаний нічним кошмаром, та злість, яку породили дитячі спогади уві сні, в одну секунду перетворилися на жах та розпач від усвідомлення ситуації. Очі Тейваз забігали та почали блищати.

• Какаші? Що я..?

Какаші злякався не менше, але не через лезо в горлі, з якого текла тонесенька цівка крові, а через стан подруги. Він сильно злякався за неї.

• Ґенмо-сан, скільки можна вас чекати?! Міняймося вже! Я спати хо… – Іно гучно дала знати про своє повернення із вартування, потираючи від холоду руки, а тоді завмерла на пів слові. – ЩО ТУТ У ВАС ВІДБУВАЄТЬСЯ?

Характерниця випустила сай з рук та схопилася на ноги, відійшовши подалі від території, на яку вистачало світла від вогню. Какаші, тримаючись за горло однією рукою, одразу пішов за нею.

Тейваз, відвернувшись від табору, подивилася на свої руки. Вони почали тремтіли, немов після годин роботи із відбійним молотком і їй все ніяк не вдавалося їх угамувати.

• Тейваз, йди до м…

Какаші підійшов ззаду, приобійнявши подругу за плечі вільною рукою, з ціллю пригорнути до себе та спробувати заспокоїти, але одразу ж відлетів назад від її удару, поки стовбур дерева не перешкодив його польоту.

Тейваз, через переляк, викликаний своїм же вчинком, затулила рот долонями.

• Я не хотіла. – навіть кроку почуття провини не давало зробити.

До Какаші підбігла Іно, одразу почавши заживляти невелике поранення від удару об стовбур та поріз від сая, з якого вже добряче юшила кров, а потім допомогла підвестися. Ґенма все так і стояв на своєму місці, поглинутий власними роздумами про побачене, а потім його обличчя перекосила страшна гримаса огиди.

• Блядь.

Як тільки Тейваз переконалася, що з Какаші все добре, то побігла в глиб лісу, встигнувши лише сказати, щоб не йшли за нею, що їй треба трішки часу на самоті. Але, насправді, Тейваз не сильно розуміла, куди біжить, бо очі вже страшно пекли від сліз і невідомо, куди б її занесло, якби коріння під ногами не зупинило її, змусивши впасти додолу, прямісінько обличчям в болото, та розридатися на повну силу від своєї нікчемності.

• Я ще наприкінці місії казала, що вона себе якось дивно веде.
• Іно. – Ґенма суворо поглянув на підопічну.
• Що? Я нічого поганого не сказала.
• Ти не збираєшся йти за нею?
• Вона ж просила цього не робити. – здивувався Какаші.

Тепер Ґенма ошелешено поглянув на шінобі в масці.

• Я не вірю, що в твоїх любовних романчиках нічого подібного не піднімалося.
• До чого тут романчики? – розізлився Какаші, хоч злість та була насправді на себе самого та свою безпомічність. – Наше життя – не романчики. Тейваз чітко дала зрозуміти, що хоче, щоб її не чіпали.
• Боже, який ти дурень! Іно, допоможеш, бо я йому зараз морду розіб’ю?
• Ага, отже тепер Іно можна говорити?
• Іно.
• Та добре, добре. – молода куноїчі налила собі та вчителю чаю і сіла поруч. – Так, дівчат варто слухати та дослухатися до них. Коли ми кажемо «ні» – це означає «ні». Це вже всі, сподіваюся, знають. Коли ми просимо залишити нас в спокої – то ми хочемо, щоб нас залишили в спокої. Але! Бувають виключення. Бувають ось такі ситуації, коли щось стається і насправді нам зараз, ой, як, необхідна підтримка, але ми боїмося її попросити чи соромимося, або і самі цього до кінця не розуміємо. І перед вами постає вибір – або ще раз її запропонувати, але з розумом, краще, як ось це зараз, більше своїх рук не розпускати, і допомогти; або запропонувати і бути ще раз грубо посланим. Насправді, не вгадаєш. Все залежить від ситуації та конкретної людини. Я пані Тейваз не знаю, а чи знаєте її ви, вчителю Какаші? Ви їй потрібні?
• Інколи, можна і вдруге спробувати. – додав Ґенма.
• А втретє не варто. – захитала головою Іно. – Бо і вдруге вже маєте второпати, ну, а якщо насправді та людина і хоче допомоги, але знову посилає, то це її проблеми. Хай йде лікується. Лише Наруто здатен бігати за подібними істеричками, яким давно час подорослішати.
• Я б пішов зараз і сам поговорив з Тейваз, але не думаю, що ми з нею настільки близькі. От, якраз, мені з Іно, то і було сказано, про «залиште мене в спокої». Ну, мені так здається. Хоч побили і тебе.
• Смішно. – Какаші, неочікувано для самого ж себе, згадав, як мав померти Самуїакі, і як Тейваз чітко вказала Какаші на його місце, попросивши бути поруч іншого.

«Я точно не потрібен чи їй, чи взагалі нікому… О, Хашірамо, придурку! Ні тоді, ні зараз час про це думати. Я б сам себе тоді послав».

• Хоча, Іно права, судячи з того, що їй снилося, не варто її чіпати. Ну, буквально чіпати, руками.
• Звідки ти знаєш, що їй снилося? – здивувався Какаші.
• Рахувати вмію, хоча б до чотирьох.
• Оу… – тепер Іно стало соромно за її слова, за які на неї і нагримав Ґенма.

• Я вас не розумію.
• Впевнений?

Какаші задумався, аналізуючи все, що міг згадати, пов’язане з Тейваз та конкретно з останніми днями. Насправді, йому не вдавалося здогадатися, лише тому, що підсвідомо Какаші одразу ж заблокував ці думки в своїй голові. Він навіть припускати подібного не хотів.

• Шуруйте, вчителю Какаші. – Іно долонями почала підганяти його за спину.
• А якщо вона не захоче говорити?
• Спробуй натиснути.
• Це вже повна мачня! Ти ж казав, що дівчат треба поважати, а в чому тут повага?
• Друзям інколи можна тиснути і, навіть, буває таке, що треба.
• Я вважаю це не правильним.
• Або хочеш залишитися в комфортній позиції і не ризикувати втратою вашої дружби? А так і до того, щоб стати енейблером недалеко. Тоді можеш просто втратити друга.
• Ким стати?
• О, боги, вчителю Какаші, читайте інколи хоч щось, окрім ваших збочених книжок. – закотила очі Іно і з усієї сили вдарила його по спині, аби той нарешті таки підвівся.
• Ваш клас, що весь не поважає своїх вчителів? Я думав, лише мені так пощастило.
• Чого ж? Чьооджі справжнє янголятко.
• Ні, ви правильно мене зрозумійте, я найбільше в житті зараз хочу піти до неї, змусити її про все розповісти, просто бути поруч, тримати ті кляті руки, аби вона більше не калічила себе, але ж вона чітко дала зрозуміти.
• Ні, вона закричала в істериці. – в унісон промовили Іно з Ґенмою та здивовано переглянулися.
• ЯК ЖЕ СКАЛАДНО! – схопився за голову Какаші.
• А тому що не буває інструкцій, як вести себе з жінками чи чоловіками. Всі люди різні і підхід до кожного індивідуальний, а не спробуєш, то ніколи його не знайдеш.
• Але ж ти сама щойно розпиналася про дівчат?

Іно лише мовчки закотила очі.

• Добре, остання спроба. – розкинув руки Ґенма. – Якби це в тебе щось сталося і ти з цими словами втік до лісу, то ти б хотів, щоб твій друг пішов за тобою.
• Ні. – моментально відповів Какаші.
• А Тейваз?

Тут шінобі в масці зумів лише відвернутися.

«Ох… Була б тут Рін, вона завжди знала, що сказати і як вчинити. Вона завжди вміла підтримати. Як мені її зараз не вистачає, Рін би точно підказала, що робити з Тейваз. Щодо всього підказала б. Рін…» – раптом Какаші тихенько засміявся, бо в його думках постав образ подруги дитинства, яка нагримала на нього та з лайкою послала до лісу.

• Так би все і було. Не сумніваюся.
• Що ти там шепочеш?
• Я скоро повернуся. – всміхнувся Какаші, перш ніж піти на пошуки. – Ми скоро повернемося.

Какаші направився в глиб лісу і з кожним кроком його хода ставала дедалі швидшою, він геть не зважав на голі гілки, що били його в обличчя чи обламувалися об одяг, залишаючи в ньому поодинокі колючки, Какаші був сконцентрований виключно на слідах Тейваз.

• Я була не права.

Він підняв голову і побачив, як в місячному світлі, на одному із дерев, вкритих снігом та кригою, сидить, скрутившись характерниця з посинілими від холоду вустами. Лише зараз він зрозумів, що це вперше, з того вечора, вони виявляться наодинці. Ці декілька місяців були занадто насиченими, майже без вихідних, а коли такі траплялися, то не співпадали, бо Тейваз, як тільки приходила з їх завдання, одразу відправлялася на спеціалізоване. Їх було аж занадто багато цього літа, через нестабільну політичну обстановку в П’яти великих країнах, раптовими смертями феодалів, зникненням шінобі. Всі розуміли, що щось насувається та намагалися підготуватися якомога краще.

• Дозволиш? – Какаші моментально виявився на одній із нею гілці, тримаючи дистанцію в півтора метри, та зняв із себе плащ.
• Я вже прокинулася. Все нормально.
• А хотілося, щоб було добре.
• Що? – Тейваз, з по-дитячому здивованим обличчям, яке було наполовину вимазане в болоті, поглянула на друга, поки той обережно кутав її в плаща.
• Ну, нормально, це ж, як би, тільки, що не погано, але взагалі не добре, навіть і близько.
• Ти перший хто це розуміє. – Тейваз ніяковіючи посміхнулася та відвернулася, ховаючи рум’янець. – Перший, за все моє життя.
• В чому ти була не права?
• Що з малечку ростите воїнів. Це правильно. Якби я в дитинстві хоча б вміла те, що учні з Академії, то… – Тейваз закашлялася, бажаючи приховати сльози. – Хоча не в моєму випадку. Він би теж те вмів і давніше. Він завжди мене перемагав. Лише він і перемагав.

Тейваз усвідомила, що сказала це в голос і з повними очима страху поглянула на Какаші, не розуміючи, як так проговорилася. Як тепер їй далі бути? Як вона могла? Ще й полізти до нього з цією розмовою? А якщо він теж її зненавидить чи почне звинувачувати?! А якщо йому чисто начхати? А що, якщо виявиться все набагато гірше, і йому буде не байдуже, не надокучливо, не огидно, а він почне її жаліти? Тейваз не могла перестати називати себе безмозкою дурепою подумки, аж поки не зустрілася з його поглядом.

Там не було нічого з того, чого боялася характерниця. Какаші навіть зараз ще не міг повністю дозволити собі зрозуміти все до кінця, бо йому ніколи цього не виправити. Він ніколи не зможе захистити Тейваз від цього, ніколи не зможе не дати їй це все пережити, навіть не зможе виправити. Він абсолютно безпорадний, а вона мусила всі ці роки носити це в собі, жити з цим, сміятися з цим на серці. Какаші до болю стис кулаки. Він зараз, як ніколи, хотів її обійняти, але тепер боявся навіть випадково зачепити пальцем.

Характерниця, сама того не помітивши, почала знову роздирати собі руки і Какаші кинувся її зупинити, але його долоня застигла в десяти сантиметрах від подруги. Тейваз зрозуміла, що до чого і це змусило її перестати. Тейваз поправила рукава.

• Вибач. Це інколи трапляється. – вона підвелася, Какаші теж вирівнявся. – Коли від нервів, коли уві сні, а коли саме собою і я навіть не маю тому пояснень. Помічаю часто навіть запізно вже.
• Чому ти вибачаєшся?
• Бачив би ти своє обличчя зараз. – не смілива посмішка. – Можна подумати, що ти і справді злякався за мене.
• А я і справді злякався. – Какаші помітив її вже спокійний погляд, посмішку, вуста, які повернули собі колір. – А твоє обличчя взагалі замурзане. Гірше, ніж коли ти все ще намагаєшся безуспішно підкорити земельні техніки.
• Дурень!

Тейваз засміялася, а тоді наважилася зробити те, заради чого і вставала, те, що зрозуміла, що варто зробити, коли побачила його страх. Вона кинулася йому в обійми і Какаші, від несподіванки, ледь не впав разом з нею з дерева, але втримався і потім міцно-міцно пригорнув її до себе, сприйнявши все це, як дозвіл. Тейваз, відчувши себе в цілковитому затишку, вперше за перебування тут дозволила собі заборонене: вона просто розплакалася, голосно, намагаючись сховатися в нього на грудях, випускаючи із себе весь свій біль та сором за минуле, а також страх, що через пару хвилин вона жалкуватиме про це.

Какаші ж вперше не боявся, що не знає, що робити. Він просто тримав її в своїх обіймах та гладив по спині, а потім, несподівано для себе ж, заговорив, коли почув, як плач стає все тихішим, а дихання Тейваз все рівнішим.

• Я завжди ховав в думках те, що хотів би сказати тобі. З безлічі причин. І зараз вперше хочу проговорити в голос те, що нізащо б не зробив, ще якихось п’ять хвилин тому. Тейваз, будь ласка, розкажи мені все. Абсолютно все, що з тобою сталося. Я хочу знати все. Відчуття, немов я цього потребую. І я знаю, що не маю ніякого права про таке тебе просити, тим паче вимагати і ще б ті кляті п’ять хвилин тому, я б так і зробив. Замовк би, сподіваючись, що колись ти сама захочеш розказати, або ніколи б і не ліз, аби не тривожити твої рани, але ось я тут і я прошу тебе поділитися зі мною тим, що в середині тебе.

Тейваз лише сильніше притулилася до нього і він не міг не розтанути від цього, хоч серце досі сповнювалося болем та ненавистю.

***

Вони ледь не врізалися один в одного, влітаючи до Резиденції Хокаґе.

• Ха! – вигукнула, сміючись Тейваз. – Привіт.
• Не забилася? – запитав Какаші, який в останню секунду встиг пропустити подругу, але через це добряче вдарився об двері.

• На відмінну від тебе?

Тейваз доторкнулася до його плеча і через біль, Какаші рефлекторно, поклав свою долоню поверх її. Обидва почервоніли, як малі діти, але так стояти і залишилися.

• Давно не бачилися.
• Ну, так. Останній місяць ми навіть в одній команді не пересікалися. Лазиш ото по своїм… – Какаші запнувся. Йому стало соромно, він згадав, що наговорив Тейваз будучи одержимим.
• Розслабся. – з посмішкою мовила характерниця та стисла його плече, перед тим, як сховати руки до кишень.
• Ах, ти!
• Хто, хейчо-сама?

Какаші закрив, всміхаючись, очі та театрально нахилився перед відкритими дверима, жестом просячи Тейваз проходити.

• Ти подиви на нього.

Характерниця прискіпливо поглянула на друга, перш ніж зайти до Резиденції, а Какаші, не розгинаючись, провів її поглядом, через що сильніше залився фарбою. Раніше він собі цього не дозволяв, та і зараз намагався тримати себе в руках, але з того самого вечора не дивитися на вигини тіла Тейваз ставало все важчим. Какаші нервово ковтнув, вилаявся подумки, а тоді випростався, видихнув та поспішив за подругою.

• Може тобі наступного разу карту намалювати? – запитала Тейваз, коли Какаші нарешті з’явився в кабінеті Хокаґе. – Якщо раптово пам’ять відшибло.
• Краще, – він нахилився над її вухом і не помітити рум’янець на її щоках та як вона намагається стримати посмішку було важко, – відвести за руку.
• Чув, Ґенмо, – Тейваз кивнула в бік товариша, що стояв біля Цунаде, які втомлено споглядали за цими двома, обпершись на стіл, – проведеш його за ручку, як закінчимо?
• Пропоную спочатку почати. – якось суворо, незвично для Тейваз, промовила Цунаде.

• Вибачте, П’ята. – в один голос відповіли друзі.
• До нас звернувся чоловік з селища на кордоні з країною Заліза і попросив визволити його пасербицю з борделю.
• Її викрали? – поцікавився Какаші.
• Продала матір. Саме тому у вітчима ніяких прав. Викрасти її маєте ви.
• У Листя не буде проблем, зважаючи на локацію?
• Ви маєте постаратися, щоб не було. Саме тому ми будемо брати якістю, а не кількістю шінобі на місії. Я рідко коли на подібні операції відправляю аж двох джонів в одній команді, але тут це кращий вихід.
• І хто мій капітан?
• Ґенма. Точніше, твій брат чи чоловік, тут вирішите самі. Ви мандрівні музики, завітаєте до борделю з ціллю тебе продати. Ну, він завітає з такою ціллю.
• Цього місяця так туго із зарплатою?
• Тейваз. – суворо поглянула Цунаде на характерницю.
• Ґенмо, що ти тут робив з пані Хокаґе? Вона геть не в настрої.
• Вона хвилюється за Іно.
• Що?! – одночасно вигукнули Тейваз з Какаші.
• Іно вже деякий час знаходиться там під прикриттям, надсилає нам інформацію, шукає ту дівчинку. Шьооко, малу звати Шьооко.
• ВИ ПОСЛАЛИ ДИТИНУ ДО БОРДЕЛЮ?! – не витримала характерниця.
• Вона не дитина. – холодно відповіла Цунаде, намагаючись не ховати погляду. – Змирись вже нарешті з чужим монастирем, півтора роки як одна з нас. Чи все ж не одна?
• Та піш… – Какаші взяв її за руку, поки Тейваз просто закіпала від люті, але не дозволила собі порушити субординацію. Не через страх бути відстороненою чи відісланою назад, а просто бо була такою, навіть, якщо і посилала старших за чином, то лише на «Ви» і більше ніколи не поверталася.
• Охолонь. З Іно все добре, вона лише проходить там період навчання, але все ж час витягати, бо занадто яскраву пташку ми послали до хижої оселі.
• Я НЕ ПРОБАЧУ. – вона вирвала руку та вказала пальцем на Цунаде. – Якщо з нею щось станеться, я Вам цього не пробачу.

Ґенма весь цей час мовчав і просто уважно спостерігав за не характерною для Тейваз реакцією в цих стінах.

• Моя яка роль? – Какаші вийшов наперед та став спиною до подруги, на що Тейваз лише пирхнула та вдарила його між лопатками, а потім відійшла до стіни, обпершись на неї та відвернувшись до вікна.
• Знаменитого Копіюючого Ніндзя Шарінґана Какаші.
• Е? – не зрозуміли Какаші з Тейваз.
• В селище ви заходите окремо один від одного. Спочатку музики, через декілька годин і наша зірка. Ви не пересікаєтеся до сигналу Іно. Кожен розвідує своє і одночасно ви є страховкою один для одного.
• Зірка? – скривившись, перепитала Тейваз.
• В цих країнах немає жодного борделю, де б дівчата, та і не тільки дівчата, не мріяли аби їх своєю присутністю не порадував ще один біловолосий, легендарний шінобі. Щоправда, одного вони вже бачити не хочуть, а іншого все ніяк і не отримають.
• Ага, – заговорив Ґенма, – Какаші навіть випити після місії в борделях не погоджується, не те, щоб порозважатися там.
• Ти сам не користуєшся борделями. – огризнувся шінобі в масці.
• Бо це не цікаво, а не неправильно, як торочиш про це ти.
• Тчн. – тепер і Какаші відвернувся до вікна, а Тейваз напрочуд не відводила свого погляду від друга.
• Але, якщо Копіюючий Ніндзя зробить честь одному із борделів, ще й вперше, той злетить в своїй популярності, тому Какаші будуть старатися вгодити якнайкраще. Подадуть найкраще. Молодих, незайманих.
• Я схожий на педофіла?
• Пограєш роль. Нам потрібно щоб до тебе привели Іно та пасербицю. Такі дівчатка завжди найбільше цінуються.
• Або екзотика. – втрутилася Тейваз. – Ви могли послати мене.
• Крім акценту, якого і то вже майже немає, пробач, але в тобі більше нічого екзотичного. Ну, може ще і слабкі метаморфні здібності.
• Розріз очей.
• Трапляється і в країнах Землі чи Вітру, про селища біля Пустелі Смерті я взагалі мовчу. Та і Блискавка.
• Але колір шкіри інший, а в мене ваш, а очі не ваші.
• А ти думаєш, що одна така нечистокровна по цей бік…

Цунаде обірвалася на півслові та поглянула на Ґенму, який в цей момент розминав скроню, але здавався був абсолютно не здивованим.

• Я не знаю, що таке Пустеля Смерті, можливо спав на тих уроках, але я здогадувався, що наша чужинка не така проста, як здається. Та і її зброя, – Ґенма кивнув на шаблю на поясі у характерниці, – прогалини в знаннях, що відомі кожному жителю цих країн, грим, який далекий від всіх знаних мною обрядових та релігійних макіяжів, а ще той старий одяг, вишивка на ньому – в жодному селищі такої не бачив. Я не здивований, що ви приховуєте справжнє її походження, я спантеличений, чому Данзо досі не протягнув до неї своїх пазурів.
• Я теж. – важко видихнула Цунаде. – І мала б цьому радіти, але навпаки хвилююся все більше, через його неочікувану сліпоту.
• Все одно, – пробурмотіла під носа Тейваз, – ви могли хоча б спробувати послати мене.
• Хіба ти будеш заперечувати, що вроді перед Іно точно поступаєшся? Це бордель, Тейваз. Там беруть не харизмою. – всі помітили, як перемінилася в обличчі характерниця. – Вибач.
• Немає за що. – всміхаючись, відповіла Тейваз та повернулася ближче до товаришів. – Отже, я правильно зрозуміла, Какаші винюхує про дівчинку, витягує Іно, а ми з Ґенмою збираємо інформацію про «торгові шляхи» власників борделю?
• Так.
• Але місія полягає лише в тому, щоб викрасти дівчинку?
• Так.
• То чому ми не можемо знищити цей клятий бордель. Одна справа, коли люди туди приходять працювати добровільно, але не коли їх викрадають!
• Продають.
• Та яка різниця?! – знову закіпала Тейваз.
• В тому, що все законно.
• Що?
• В селищі, з якого походить родина клієнта, діти до чотирнадцяти років є власністю своїх батьків.
• Що? – Тейваз з недовірою поглянула на Какаші, а той лише, чомусь винувато, кивнув.
• Саме тому ми не можемо нічого вдіяти, саме тому маємо бути обережними, але зайвої інформації не існує. Ви все одно необхідні, як підтримка, то чому б не попрацювати додатково?
• А можна хоча б прикінчити сволоту, яка цим займається?
• Ні. – сказала, як відрізала Цунаде, тоном, який не допускав заперечень. – Якщо Листя видасть себе, якщо хтось запідозрить, що викрадення – справа рук шінобі, а тим паче, якщо проллється кров і ОСОБЛИВО, якщо кров управительки, в якої повно зв’язків та покровителів, то це неймовірно вдарить по казні нашого селища, щоб зам’яти політичний скандал, який буде неминучим. У нас угода із Залізом і нехай це селище лише на кордоні, але якщо хтось дозволить собі самовільний вчинок, то буде розплачуватися з власної кишені, – Цунаде обвела всіх присутніх лютим поглядом, – і я сумніваюся, Тейваз, що в тебе хоча б десята частина цієї суми буде. Ти мене зрозуміла? І не забувай, що твоя доля в цьому селищі ще не вирішена. Я не пробачу, якщо ти скомпрометуєш Листя і підставиш його під удар.
• Пані Хокаґе, – звернувся до неї Какаші, – Ви забули про мій звіт? Мені нагадати, яку відданість Тейваз проявила в травні?
• Полетівши в прірву, бо не змогла навіть оглушити тебе?
• Пані Ц…
• Досить.

Цунаде підняла перед собою долоню, вимагаючи тиші, викликавши на себе лише злісний погляд Какаші. Тейваз, тим часом, розбитими очима втупилася між своїх ніг на підлогу.

• Ґенма ваш командир і введе в курс справи більш детальніше. Вільні.

Товариші розвернулися до дверей.

• Тейваз?
• Так, пані Хокаґе. – зупинилася характерниця і поглянула на Цунаде.
• Я тебе не звинувачую. І я знаю, що ти стояла до кінця.

«Сподіваюся, що ні. Сподіваюся, всього Какаші не розповів».

• Так, пані Хокаґе. – Тейваз натягнуто всміхнулася та вийшла до коридору, де на неї чекали товариші.
• Дякую. – почулося з кабінету, перш ніж двері закрилися. Це слово вразило характерницю.

Тейваз зупинилася та поглянула на долоню, де залишився шрам у вигляді руни, дарованої Одіном. Він досі палав несамовитим, але таким вже звичним, болем, коли Тейваз намагалася освоїти нову силу, але найбільше болів, бо був навічно згадкою про ту рокову ніч. Характерниця не бажала себе таврувати рік тому знаком предків, аби не пам’ятати, що вже й справді не пам’ятала, але доля обіграла її, не збираючись проявляти милосердя.

Какаші помітив той червоний шрам, який досі виглядав занадто свіжим. Він хотів підійти, взяти її долоню в свої та поцілувати. Дивні думки, яких він не зрозумів, сприйняв за щось жахливо сороміцьке, але бажання від того меншим не стало. Та Какаші не був здатен навіть кроку ступити, аби його уява стала реальністю, він зрозумів, що коли в крові немає алкоголю, він все так само жалюгідний поруч із Тейваз, без жодної краплини сміливості.

«Чортів Кіба, чортів Ірука, чортів я».

***

Зараз тривала остання зупинка перед тим, як команда мала розділитися. Вони вже переодягнулися, звісно, крім Какаші, та закінчували із трапезою. Ґенма дістав собі довгого, шкіряного плаща гранатового відтінку, білу, простору сорочку із шнурівкою на грудях та чорні, шкіряні штани, над якими Тейваз не могла собі дозволити не жартувати, на що шінобі відповідав їй, що в них його зад – неймовірний, а вона просто не здатна відірвати від нього очей, тому і прикривається жартами.

Сама ж характерниця перекроїла свою стару, чорну вишиванку, яку так і не змогла викинути, яка тепер ледве груди прикривала та спадала на одне плече і позичила у Куренай довгу, багряну спідницю А-силуету із широким, шкіряним поясом, на якому кріпилося безліч позолочених прикрас та ланцюжків. Для тепла Тейваз купила велику, хутряну накидку, через яку вже встигла серйозно посваритися з Ханою, а свої вміння гримуватися, вперше після перетину Пустелі Смерті, застосувала для нанесення звичайного макіяжу, віддавши перевагу фіолетовій та рожевій гамам, чим зробила колір своїх очей ще більш виразнішим, вустам же надала чорно-червоного градієнту і, на завершення, підв’язала волосся багряною стрічкою, розпустивши після сну заплетені напередодні коси. Тейваз зробила кучері суцільно темно-шоколадного кольору, але Ґенма попросив додати декілька фіолетових пасм для більшої яскравості образу.

• О, боги, – закотив очі Какаші, споглядаючи, як Тейваз допиває те, що мало б бути бульйоном, із пластикового стаканчику, – їсти лапшу швидкого приготування на сніданок?
• Ти просто заздриш, бо мусиш давитися своїми поживними кавелдиками зі смаком резини.
• Чекаю не дочекаюся, коли ти провалиш якусь з місій тим, що в тебе розірветься апендикс.
• Уууу, як грубо, семпаю.
• ТА ВИ ДІСТАЛИ МЕНЕ ВЖЕ! – нагарчав на них Ґенма, відкладаючи гітару, яку налаштовував останні хвилини та згадував складений напередодні фальшивий репертуар.
• Ще один психований. Кажу ж, ваші кульки до добра не доводять.
• Нормальні кульки.
• Та… – Ґенма обірвався на пів слові та щільно стис вуста. – «Та поїбіться вже! Разом, окремо, начхати! Але як ви мене за ці місяці вже дістали».
• Та? – в один голос, в очікуванні, перепитали друзі.
• Та як добре, що ми зараз йдемо до борделю. Какаші, ти там ПРИДІЛИ УВАГУ дівчатам, дай мені хоча б додому в спокої вертатися. І ти собі когось зніми.
• В плані?
• Я зараз здатен лише тупо та лайливо скаламбурити, Какаші.
• Ґенмо, психований, а ти протектор зняти не бажаєш?
• А, дідько! Точно! – вилаявся Ґенма, знімаючи та ховаючи на дно рюкзака бандану.
• Я абсолютно не шарю, чому шінобі на місії, навіть таємні, лазять при повній амуніції. Хлопці, що за вкурвлена логіка? А чому без транспарантів одразу? А про Анбу ваше я взагалі мовчу. Від тих масок секретності нуль, лише кут зору в повній сраці.

Какаші з Ґенмою мовчки переглянулися, не знайшовши що такого відповісти, і прийнялися доїдати сніданок.

• То ти мені хто, брат чи чоловік?
• Чоловік. Будеш єдиною, кому вдалося мене закувати в кайдани, ну, і розпустити руки я не проти. – додав, підморгнувши Ґенма, а потім непомітно поглянув на Какаші, який сидів з максимально кам’яним обличчям, туплячись уперед, але, здавалося, геть забув про чашку перед своїми вустами. – Тримай. – Ґенма кинув до його ніг наплічник. Тут наша з Тейваз форма. Не думаю, що виникнуть проблеми, якщо її знайдуть у шінобі з Листя.

Тепер Ґенма розвернувся до характерниці і вже серйозно на неї поглянув.

• Тейваз, у нас же не виникне ніяких проблем у борделі? А?
• Я ще не вирішила, я у відповідь хочу тебе перекривити чи, як ти там казав, лайливо скаламбурити.
• І Какаші, тебе це теж стосується. Це місія, тому залиш свій снобізм при собі.
• Це не снобізм, ҐЕНМО.
• Та насрати, залишаєш його тут, а потім вже вирушаєш. І розслабся, просто грай роль, реалістично грай, поки я буду винюхувати, а Тейваз, тим часом, прикриє нам спини.
• Я знаю, вона без сумніву прикриє спину.
• І заодно знайду від кого.

Хлопці засміялися, атмосфера трішки розрядилася.

Минуло ще певна кількість часу, перш ніж Ґенма підвівся та закинув на спину чохол із гітарою.

• Рушаймо, Тейваз.
• А шаблю точно не можна кинути до гітари?
• Іно сказала, що там добряче обшукують, посилаючись на безпеку власних працівниць, тому ні, хоч обшуки в борделі і не регулярні.
• Розумію, але так не хочеться її тут залишати. – сумно протягнула характерниця.
• Не переживай, – озвався Какаші, – я накладу печатку схову. В принципі, наплічники теж не бачу сенсу таскати. Хоча, якщо чесно, ти сама могла давно засвоїти більшість зі схожих технік.
• Ти постійно будеш таке торочити мені?! – розізлилася, через регулярні подібні повчання, Тейваз. – Дістав вже! Серйозно! – вона хотіла кинутися на Какаші, але Ґенма схопив її за талію, не даючи напасти. – Давай ти спочатку хоч раз допоможеш мені, а потім будеш вже тикати цим?! А?!
• О, бачиш, – всміхнувся Какаші, – лапша твоя теж психованими людей робить.
• ҐЕНМО, ВІДПУСТИ МЕНЕ!! Я ЗАРАЗ ПОКАЖУ ЙОМУ, ЩО ТАКЕ ПСИХОВАНА!
• ТЕЙВАЗ, ЧАС. – грізно, крізь зуби, проговорив Ґенма і відпустив товаришку, відчувши, що вона більше не пручається. – І нащо ти взагалі шаблю брала, знала ж про нюанси?
• Колись один дуже старий знайомий сказав, що хто носить меч, той раб меча, а не навпаки. Виходить, цю фразу можна і занадто буквально розтлумачити.

Тейваз дістала коробочку із сумки на стегні та одягла годинник на руку, вперше з того часу, як розбила його.

• Ну, якщо нам нічого не загрожує, то і йому.
• Я б запитав, нащо ти і його носиш, якщо не одягаєш, але не буду.
• Щоб якщо помру на місії, ви кинули мені його в могилу.
• Я не здивуюся, якщо ти не жартуєш, дружинонькою. – Ґенма обійняв її за плечі та притис до себе. – Співати вмієш?
• Лише, якщо доведеться евакуйовувати негайно бордель, то вмію.
• Отже танцюватимеш.
• А наскільки в мене розпутний персонаж?
• Такий, щоб управителька того закладу захотіла собі купити.
• Тоді буду. – хтиво всміхнулася характерниця, змусивши Ґенму прикусити вуста від фантазій.

Какаші закотив очі, дістав книжку та сів під дерево, а Тейваз, змірявши друга поглядом, вилізла з-під руки Ґенми та рушила до Какаші.

• Тейваз! – окликав її Ґенма. – Саї.
• Що саї?
• Саї теж здай.
• Та, бля! Хіба мандрівні музики не можуть бути озброєними?
• Слова наша сила. – переграючи, із театральним жестом, відповів Ґенма, а потім вказав тією ж рукою, аби характерниця не барилася.

Тейваз раптово та злісно поставила по-черзі ноги на валун перед очима у Какаші та високо задерла спідницю, аби дістати саї з ременів на чоботах. Шінобі в масці лише нервово ковтнув та ледве змусив себе повернутися до читання роману, перечитуючи один і той самий абзац по колу.

• Валіть вже на це трикляте завдання.

• Какаші, – характерниця стала навпроти друга, розтавивши ноги на ширині плечей та взявши руки в боки, – давай вже ти засунеш свою огиду до працівниць борделю собі до заду!
• Що?! – обурився шінобі в масці. – Я ніколи такого не говорив.
• А тобі і говорити не треба, все на обличчі написано.
• Мені огидні не вони, а їх клієнти, їх господарі! Що це взагалі таке, коли в людини є господар?
• Роботодавець.
• Пха! Ти зараз серйозно?

Тепер вже скочив на ноги і Какаші, свердлячи, від нерозуміння, як Тейваз може таке казати, її поглядом.

• А що не так? Цей бордель огидний, бо він купує дітей! Але є безліч подібних закладів з адекватною політикою, які дають змогу всім бажаючим заробити та отримати те, на що в них немає часу чи можливостей.
• Примушувати дівчат та хлопчаків до сексу – це адекватна політика?
• Примушувати? Хіба вони не можуть добровільно заробляти сексом?
• А чому не можна створити їм умови для праці, щоб їм не доводилося добровільно продавати себе?
• А якщо вони не хочуть працювати, а хочуть просто трахатися?
• Добровільно?! Та хто на таке погодиться? Обслуговувати своїм тілом якихось покидьків?
• Та чому одразу покидьків?
• І плодити байстрюків, яких навряд чи чекає краща доля.
• А ти забув, що я теж байстрючка!?
• ТИ ПЕРЕКРУЧУЄШ!
• А ти несеш повну хуїту! В кожній галузі є свої плюси та мінуси, а ти все прирівнюєш до одного!
• Їбать. – Ґенма поклав гітару та обперся об дерево навпроти. – Йобаний в рот. Щоб я хоч ще раз з ними пішов на місію.
• А ти б це робила?
• Так, блядь! А чом би й ні! Щоправда, якби хоч щось відчувала під час сексу! Та тоді б я і так жодної спідниці не пропускала, навіть безкоштовно чи безкоштовно ти теж осуджуєш? За хвойд там вважаєш? – Тейваз не давала навіть слова йому мовити у відповідь між власним словесним потоком. – Але я уявлення не маю, що таке задоволення від сексу! Я ніхуя не відчуваю, коли роблю це з кимось, крім себе.
• Так, блядь… – несвідомо вигукнув Ґенма.
• З тобою було вперше дещо інакше. – зніяковіла Тейваз та замахала руками, відчуваючи погляд на своїй спині, який прямо вимагав пояснень. – Я реально тоді здивувалася.
• Перепрошую? – закашлявся Какаші.
• Між нами насправді нічого не було! – в один голос закричали Тейваз з Ґенмою. – Просто могло бути, але не було.
• Стоп. – Тейваз розвернулася до товариша. – А чого ми виправдовуємося?
• А хуй його знає. – знизав плечима Ґенма.
• Вам час. – байдуже проказав Какаші.

Тейваз зневірено зітхнула, опустивши руки, а тоді вже спокійно знову заговорила до Какаші.

• Ні. Я хочу розібратися. Чому ти так ставишся до проституції, тим паче, що у вас вона тут ЛЕГАЛІЗОВАНА, а отже права працівників ЗАХИЩЕННІ.
• Як ти думаєш, ту дівчинку питали?
• Це йобнуті закони того селища, але аж ніяк не проституції.
• А знаєш, скільки таких дівчат насправді викрадають, продають у інші країни, погрожують, полишають будь якого шансу на вільне життя? Навіть неповнолітніх, навіть малих хлопчаків. І ти не бачила в яких умовах вони живуть, а я бачив, там нічого придатного для життя, тим паче здорового.
• Ну, так, дітей же лише до проституції залучають, просто ніде більше рабів немає, то давай тепер к хуям закриємо всі плантації та фабрики, а не конкретних людей, що грають нечесно.
• Грають? Для тебе це просто гра?
• Це просто метафора, Какаші! Тепер перекручуєш ти! Боротися треба не з правом жінок та чоловіків заробляти на прожиття, як вони того хочуть, а з роботодавцями, які вирішили буди рабовласниками.
• Неможливо прослідкувати за кожним борделем в країні і що він за собою приховує, але вислідити бордель – це вже реально.
• Закриваємо фабрики, так?
• Ти мене не чуєш.
• НАВЗАЄМ.
• Ти хоч раз користувалася їхніми послугами?
• Ні. А ти?
• Звісно, що ні! Але бачив забагато. Вони навіть не можуть відмовити клієнту в якихось його забаганка, поскаржитися на біль, попросити зупинитися. Ні, вони всього цього не можуть, бо для тих, хто їх КУПИВ – перед ними ТОВАР, а не жива людина.
• Вони не купують товар, вони купують послугу, і, о, боги, а я не хочу ризикувати цілісністю свого тіла на місіях, так що тепер робити? Хм, може звільнитися? А, точно! Якщо мене щось не влаштовує, то я можу звільнитися.
• Ти – можеш, а вони – ні.
• Та ми говоримо про нормальні борделі, а в нормальних борделях навіть з бажаннями повії будуть рахуватися. То може краще лагодити сферу, а не демонізувати та закривати її?
• Не можливо про…
• Прослідкувати, що твориться в кожному з публічних домів. То може варто краще працювати, а? Ти буквально хочеш, аби в людей забрали право на власне тіло і як ним розпоряджатися. Давай заборонимо секс, а? Теж не можливо прослідкувати, що там за зачиненими дверима рандомної квартири відбувається?
• До чого тут це?
• Намагаюся думати твоєю логікою.

Какаші аж перекривило від обурення та нерозуміння, де там вона його логіку побачила.

• Тіло – не товар, не ресурсу, бо це приблизно те саме, що «ну, якщо втрачу роботу, то продам нирку, а щоб заплатити за квартиру – шматок печінки».
• А в чому проблема? Своє ж тіло, свої ж органи. Чому я не маю права ними розпоряджатися, як мені того заманеться?
• Я не вірю, що ти серйозно.
• Те саме.

Вони просто замовкли та дивилися один на одного, немов вперше бачаться, немов взагалі незнайомі та чужі люди.

• Повій часто вбивають. А користуючись їхніми послугами, ти це підтримуєш, навіть, якщо ти максимально толерантний клієнт.
• Ми ходимо по колу.
• Шкода для ментального та фізичного здоров’я доведена неодноразово, навіть якщо уявити собі абсолютно захищену проституцію.
• Отже, просто спершу треба пройти психолога, щоб переконатися, що тобі це можна, або працювати лише за бажанням, на себе, а не за наказом. Чи думаєш не існує людей, кому купа сексу в радість?
• Ми дійсно ходимо по колу.
• Бажання «продавати своє тіло» ніколи не є добровільним, це завжди наслідок дебільних настанов, по типу, не будеш вчитись — підеш в порт, або ти ж жінка, завжди можеш добитись через ліжко і безліч подібного.

Тейваз просто випала.

• Отже тепер ми лише про жінок заговорили? Жінки у нас дурні і не знають, як їм буде краще, так? Хтось інший нехай вирішить, хто вважає себе розумнішим. А як же право обирати, право самостійно розпоряджатися власним тілом та життям?
• Тейваз… – Какаші винувато поглянув на характерницю. – Я про жінок лише сказав, бо їх набагато більше в цій сфері, ніж чоловіків. Та навіть візьми ніндзя, скільки серед нас куноїчі беруть спеціалізовані місії, а скільки шінобі? Ти багато знаєш?
• Ця інформація не розповсюджується, звідки я можу знати?
• А з тих, що ти знаєш? Куноїчі ж явно переважають?
• Бо серед феодалів суцільні чоловіки і щоб пробратися до їхніх покоїв, найчастіше потрібні саме дівчата, тому так, куноїчі переважають. Задоволений? Крім того, жінок цькують за те, що вони користуються послугами чоловіків-повій, а чоловіків – ні. Проблема явно не в борделях. Але ти не пропонуєш знищити це непорозуміння, ти пропонуєш жінкам ще й продавати секс за гроші заборонити, а не лише купувати його.
• Але ж ти розумієш, що купують не просто секс, а часто звернення до повій – спосіб реалізувати свої збоченні та шкідливі для партнерів захоплення, тобто досвід для самої повії, ймовірніше за все, буде травматичним.
• Мене вже нудить від нашого кружляння і взагалі, так може краще клієнт реалізує свої збочення з повією, ніж з тою, яку зґвалтує?
• Тобто, хай ґвалтує повію?
• Ні. ДОБРОВІЛЬНО. Ти мене чуєш? Як казав Ірука? Немає збочень, є лише не ті люди.
• А якщо ніхто не захоче? Ну, не зможе він тут і зараз знайти «свою» людину.
• Хай більше грошей запропонує
• Ти вважаєш це нормальним?
• Ні, звісно, заробляти на цьому ненормально, зате, – Тейваз навмисно перекривила голос, – «ну, я не хочу, але і я не проти, то хай мій чоловік потрахає мене пару хвили», – так це нормально, так?
• І це не нормально, Тейваз. Я не розумію, що в твоїй голові.
• А я в твоїй. Враховуючи книжки, які ти читаєш.
• Ти сама їх прочитала. Там нічого подібного. І я ж чомусь спокійно реалізовую свої фантазії просто читаючи, а не купуючи жінок та не зґвалтувавши нікого досі.
• Прямо всі фантазії? Прямо реалізуєш? А не просто дражниш себе, поки дах не зірве?
• Такої ти про мене думки?

Тейваз навмисно проігнорувала образу Какаші та відвернулася в бік, склавши руки на грудях.

• Та і якраз порно, ти ж мої книжки так називаєш, доведено, що знизило рівень злочинів на сексуальному підґрунті, отже таки воно не зриває дах, а навпаки.
• Джерела часом не покажеш?
• Ми в лісі, Тейваз, доброго ранку! Можу лише струмочок. Хоча, чесно кажучи, я проти порно до якого залучені люди, а не художники чи письменники.
• А в твоїй голові у жінок хоча б стосовно чогось є право голосу?

Какаші просто втомлено розвів руками та назад сів під дерево.

• Тільки згадай, що я ні до чого тебе не закликав, це ти мене запитала, що не так з виразом мого обличчя, який чомусь тобі не сподобався і почала цю дискусію, намагаючись натягнути на мене СВОЮ позицію. Не я до тебе поліз.
• Значить так ти це бачиш? – обуренню Тейваз не було меж. – То ніколи навіть не смій лізти колись до мене з якоюсь із СВОЇХ позицій, второпав?!

Здавалося об повітря між ними зараз можна запалити сірник, лише провівши сіркою поруч.

• Мда, треш.

Ґенма, накинувши чохол з гітарою на плече, схопив Тейваз за комір хутряної накидки і поволік в бік селища, де і знаходився необхідний їм бордель.

***

«Та пішов він під три чорти!!! Я збиралася забити на страх і ризик бути висміяною, зробити перший крок, щоб нарешті цей вертеп скінчився і просто зрозуміти, що відбувається і чи відбувається хоча б щось, але та пішов він під три чорти! Крім того, я втомилася постійно з усіма бути першою. Якщо йому щось і треба, то хай бере це вже в свої руки, а я опускаю рукава, дістав! Бісить! Ненавиджу! Як же я його ненавиджу!».

• Тейваз!
• Га?
• Ти де подумки шляєшся?
• Вибач.
• Не забувай, будь ласка, що ми, – Ґенма лише самими вустами промовив закінчення речення, але характерниця чудового його зрозуміла та присоромилася, – на місії.

До гулу юрби на торгівельних вуличках, раптово додалася ще й мелодія самісену та приємний жіночий спів.

• Що ж, схоже за місце на арені доведеться позмагатися.
• На арені якраз і змагаються.
• Не важливо. Заходь, ми прийшли.
• Он як. – мовила Тейваз, схопившись за ручку таверни, в якій і знаходився публічний дім.
• Ти колись раніше була в борделі?
• Лише серед наложниць.

Ґенма поклав свою руку на руку Тейваз та прошепотів, перед тим, як штовхнути двері.

• Не підведи, дружинонька.

Характерниця лише злісно блиснула на нього очима, завдяки чому Ґенма всміхнувся, бо зрозумів, що все буде добре з їх операцію, а тоді схопив попід руку і грубо поволік за собою до трактиру.

Зайшовши до середини, де панувала напівтемрява, незважаючи на ранню годину, їм в голову одразу вдарив різкий дим, що дурманив голову та лоскотав носові пазухи, а також солодкий аромат переспілого винограду та дріжджів. Все це довершувалося запахами поту та ефірних масел, якими цей же піт і все, що ховалося за ширмою, намагалися перебити.

Біля входу була розташована маленька сцена, а сам зал вже був забитий працівницями та їх нетерплячими клієнтами або простими подорожніми, що тут залишалися на ніч чи просто завітали перекусити. Дівчата сміялися, намагалися захопити чергового самітника в пастку, а коли хтось клював на гачок, то вели його в інший зал, а між ними, не зволікаючи, метушилися офіціантки. Життя тут не зупинялося, а ні на хвилину.

• Займи нам місце, хутчіше.
• Добре. – ховаючи погляд, покірно відповіла Тейваз, направившись до найвіддаленішого столику, за яким одразу було видно і вхід, і сцену, і вихід до іншої зали, прихований цупкими шторами.
• Хутчіше, я сказав!

Голосніше повторив Ґенма, ляснувши підставну дружину по сідницям. Свого він добився, увагу на них тепер звернули майже всі, а не лише співачка, яка ще на вході обдарувала його своєю чарівною посмішкою, не перериваючи пісні. Ґенма одразу її впізнав, але був спокійним, бо його співачка точно знати не могла. В той день його команди не було в Листі.

• Гей!

 

До зали увійшла жінка, яку Ґенма в своїй голові одразу охрестив розкішною жінкою. Довге, напівзібране, сіре волосся, яке спадало до трішки відкритого, завдяки довжелезному вирізу на шовковій сукні, трикутника внизу поясниці, смарагдова спідниця до підлоги, довжина якої не мала сенсу, адже виріз з лівого боку нічого і не збирався приховувати, а якби не золотий ланцюжок, то дві частини низу сукні взагалі б не трималися одна одної. Натомість, спереду декольте було щільно закрите під горло шматком білої тканини без рукавів, що ніяк не допомагало приховати пишного, але в міру, бюсту, а на оголених руках і вільного місця не було від кількості золотих браслетів.

• У нас тут, – жінка суворо вказала на Ґенму своїм тоненьким пальчиком, – так з жінками не розмовляють.

Не зважаючи на безліч прикрас, пальці жінки залишалися незайманими. За описом, шінобі зрозумів, що перед ним зараз постала управителька цього закладу.

• Отже вони у вас надзвичайно розумні та виховані.
• Мені все ще не подобається твій тон, але рацію ти маєш.

Ґенма нахилився та прошепотів на вухо:

• Можливо, ви б могли і з моєї дружини зробити подібний діамант.

Управителька оцінила характерницю, що сиділа в кутку біля вікна, а тоді ще раз поглянула на Ґенму.

• Роботи там, звісно, не початий край, але потенціал від мене не сховаєш. Та чи потягне якийсь вуличний музика освіту?
• Нехай сама за себе платить.
• Он, як. Набридла?

Ґенма зробив задумливий вираз обличчя.

• Приїлась. Чогось не вистачає та і доводиться її за собою весь час тягати, а хочеться нарешті скучити за моєю милою.
• Сирота?
• Крім мене нікого.
• Тоді хай покаже чи окупиться вона хоча б.
• Дайте нам час перепочити з дороги, випити і обіцяю, вона покаже.

Управителька жестом покликала до себе офіціантку та наказала їй обслужити пана.

• Як тобі вона? – запитав Ґенма Тейваз, коли офіціантка вже залишила їх наодинці.
• Хто?
• Управителька, Тейваз, хто ще?
• Шикарна! – самими вустами та поглядом відповіла характерниця.
• А то!
• Чуєш, мені здалося, ти знаєш ту артистку.

• Ти диви, а ти в нас таки уважна. А що таке? – з насмішкою поглянув на неї товариш.
• Не знаю, просто відчуття якесь, що я мушу її знати чи дізнатися про неї. Щось не дає вона мені спокою і ця її мушка під оком.
• Гарненька, скажи? – все так само продовжував приховано насміхатися Ґенма.
• Мушка?
• Співачка.
• Так. – засмучено відповіла Тейваз та відвернулася до вікна, обпершись на лікоть підборіддям, сама не розуміючи звідки взялася така реакція. – Дуже.

Ґенмі більше не було смішно.

• Агов, відставити!
• Та не переживай, я нічого не запорю, я навпаки в ролі.
• Угу, розказуй, кралечко.
• А ти граєш не за сценарієм. – не повертаючись, зауважила характерниця.

Шінобі нагнувся до Тейваз та прошепотів їх на вухо.

• А я і не граю, на паузі, вважай. – Ґенма приобійняв Тейваз однією рукою за стан. – Беззаперечно, Іно у нас красуня, яких ще пошукати треба, але те, що вона виділяється поміж інших, не робить тих інших гіршими.
• Припини. – Тейваз хотіла прибрати його руку, але не вдалося. – Я знаю, що ти намагаєшся зробити, я тобі вдячна, але ти робиш зараз лише гірше. Я відчуваю себе просто принизливо, але точно твої слова ролі не зіграють. Тим паче, мені то байдуже, просто не очікувала такої прямоти від П’ятої.
• Ну, ти її вивела. Ти, в принципі, людей з себе чудово вмієш виводити, тому тобі вирішувати, наскільки ті слова можна сприймати серйозно.
• Раніше ти з першого разу краще розумів. А зараз просто ще й користуєшся моментом познущатися, бо знаєш, що тут я не можу дати тобі прочуханки.
• Тейваз, – він знову нахилився над її вухом, – якщо ти не гарна, то чому ж я досі тебе хочу?
• Ще один прямолінійний. – нервово ковтнувши, відповіла Тейваз, відчуваючи, як Ґенма її сильніше притис до свого торсу. – Бо ти хочеш все, що рухається і не має члена під спідницею.
• Шкода, що я справляю таке враження і підкріплюю його своїми ж жартами про це. І шкода, – він нарешті її відпустив та відсунувся, бо якраз мали принести замовлення, – що, щоб я не сказав, тебе це не переконає. Ти вродлива і сподіваюся, хтось зможе це тобі нарешті показати.
• Припини. – Тейваз теж вирівнялася. – Я не завалю завдання, тому не треба цих мотивуючих промов. Грай за правильним сценарієм.
• Уммм!

Ґенма допоміг офіціантці з кухлями, забираючи їх із таці та надпиваючи піну з обох ледь не одночасно, поки дівчина подавала їм рис та декілька видів темпура. Тейваз занудило від кількості олії на останніх.

• Ну, і давися своїм рисом. – запримітивши, сказав шінобі.
• Ти не відповів, – продовжила Тейваз, коли вони знову залишилися у двох, – хто та артистка?
• Ум, не йметься ж тобі вона.
• Ясно, там точно щось цікаве.
• Якщо не помиляюся і гарно розгледів відео допиту, то звати її Ханаре. Колишня куноїчі із селища Замка. Повинна бути мертвою. Ну, так Какаші всіх переконав.
• Какаші?
• Так, це його подружка.

Тейваз великих зусиль коштувала зараз втримати рисове пиво у власному роті, але Ґенмі вистачило і самого її виразу обличчя для зловтішання.

• Та жартую. Розслабся. – він вдарив товаришку по спині, змушуючи відкашлятися і таки заляпати стола. – Пересікалися вони лише пару разів у житті. Вперше, вона заблукала і він допоміг їй знайти дорогу додому, ще дітьми були, а вдруге вона проникла до Листя аби шпигувати, але пристала на наш бік. Почала плести, що лише в Листі вона відчула себе як вдома, що це і є її справжній дім, – з кожним словом, серце Тейваз немов стискало лещатами, – що хоче тут залишитися і нізащо не зрадить людей, який почала вважати своїми. Уявлення не маю, що Какаші їй зробив, аби добитися такого. Вона ж навіть всі допити обійшла, як фізичні, так і проникнення у мозок. Більше того, завдяки своїй техніці, вона змогла витягти всю необхідну їй інформацію із свідомості пана Іночі, коли він намагався це зробити з нею. – Тейваз зараз жадала стрілою вилетіти з трактира, але не могла собі такого дозволити, тому просто продовжувала сидіти і терпіти все, що чула, терпіти ці кляті паралелі. – Какаші ж приставили до неї на цілий день, вони поцілувалися, – характерниця несвідомо, різко розвернулася до Ґенми, а потім геть залилася, через усвідомлення своєї відвертої реакції, фарбою, – ну, як поцілувалися, Какаші впав на неї, маска – це все, що їх відділяло, а потім бац! І Ханаре-сан допомагає нам.
• Ясно. – все, що змогла з себе вичавити характерниця, перш ніж потонути в кухолі хмільного, рисового напою.
• Ревнуєш?
• Ще чого! Ой… Кого, тобто?
• Хатаке Какаші. – Ґенма, всміхаючись та не відвертаючись від товаришки, закинув собі креветку в темпурі до рота.
• З якого це переляку?
• Ну-ну.
• А як звати управительку?
• Май. – жуючи, нагадав Ґенма.
• Коли починаємо?

Ґенма схопив Тейваз за руку та поглянув на її годинника.

• Скоро. Він вже має бути неподалік. – шінобі уважно прослідкував за поглядом товаришки, яка ним провела чергового клієнта із повією. – Заспокойся. Іно в залі немає, отже її ще не допускали, як і мале дівчисько.
• А якщо..?
• Ні.

Тейваз не розуміла, як це йому вдалося, але лише від самого його погляду, вона дійсно заспокоїлася.

• А взагалі, – мовив Ґенма, жестом звучи офіціантку, – добре мати в команді чужинку з невідомих нікому земель. Ні, ти що, я геть не ображаюся, що ти мене обманювала стільки часу. Все ж, підправити пісню легше, ніж написати нову, а оригінальна пісня – це саме те, що потрібно для правдоподібності мандрівного музики. Але ти так і не сказала звідки вона.
• Бісячого барда із сусідньої від моєї країни. Думаю, він не образиться.
• Бо не дізнається?
• Ну, так. – задоволено посміхнулася характерниця.
• А бісячий, бо твоя ідентична копія, певно?

Посмішка миттєво зникла.

• Кликали пане?
• Так, люба, чи можу я трішки підмінити вашу співачку? Відсоток з управителькою вже узгоджений.

Офіціантка тихцем поглянула на характерницю, а тоді кивнула на знак згоди і попрямувала до Ханаре.

• Судячи з тексту пісні, та і мелодії, хтось сильно твоєму знайомому розбив серце.

Тейваз ледве стримала сміх.

• Визнаю. Так, коли я її писав, слова линули із серця. Можливо, з розбитого. – характерниця уважно поглянула в очі свого товариша, їй стало цікаво, чи колись цей чоловік, хоча б раз, відчував щось подібне. – Якось так він тоді сказав.
• А ця пісня, часом, насправді, не твого авторства?
• Та куди там мені до його таланта. Я хоч його і терпіти не можу, але все ж вміння та розум його визнаю.
• Але ти змогла передати мелодію.
• Просто Асума в нас – бог, і зміг розібрати мої спроби награти.
• Так. Шкода він не зміг піти замість мене, а мені тепер ще і спробуй не сфальшив.
• Ти гарно співаєш.
• Я знаю, крихітко. То я так, для ввічливості.

Тейваз закотила очі. Вона і забула, що спробувати підтримати Ґенму – це дурне діло. Його впевненості в собі, вистачить на всіх генінів перед іспитом.

Ґенма ж, побачивши Какаші у вікні та як співачка відійшла до шинквасу, дістав гітару, перекинувши ремінь через плече, та прийнявся підналаштовувати її.

• А тепер, час тобі показати, на що ти гаразда.
• Я не пам’ятаю рік, коли я танцювала, а тим паче, коли танцювала на людях.
• У тебе немає вибору.
• Що ж, осоромлюся ж не я, а твоя дружина, а отже можна відриватися.
• А чому, до речі, автор пісні тебе бісить?
• Уявлення не маю. Жодної причини чи тієї, яку б я не пробачала іншим.
• Ха! А кажеш, що не схожі.
• Користуйся, користуйся моментом, а як виберемося, то я все тобі пригадаю.
• Вб’єш командира, то самій доведеться всі звіти писати.
• Аргумент. Ти хоч пісні Асуми не забув?
• Сподіваюся, що ні, але ще більше сподіваюся, що довго мені не доведеться розважати місцевий люд.
• Не бреши. Тобі подобається увага.
• Ну, поламатися ж я мав. Скромність і все таке.
• Тобі відомі такі слова? Ого!
• Колючка.
• І це тобі подобається. – Ґенма у відповідь лише підморгнув та підвівся.

Какаші увійшов до трактиру і ті, хто помітив його, одразу почали перешіптуватися, від чого, поглядів в його бік дедалі більшало, а від того і шепотіння, аж поки до зали не повернулася Май та не зайняла своє місце на високому стільці на перетині шляхів від сцени, шинквасу та іншої зали. Какаші оглянувся довкола, помітив друзів, а тоді спокійною ходою рушив до барної стійки.

• Ну, я б подивилася на цього чужинця, – нахилившись до барменши, говорила Ханаре, – але краще піду подрімаю.

Дівчина хотіла зістрибнути зі стільця, але натомість налетіла на Какаші, знову зіткнувшись із його схованими вустами та обіймами, завдяки яким їй вдалося не звалитися на підлогу.

• Ханаре? – Какаші навіть не знав, що йому думати чи міг він бути винуватцем такої її долі? – Що ти тут робиш?

• Не може бути. – прошепотів Ґенма, так і завмерши біля свого столу.
• Який він молодець. Тільки зайшов і одразу до справи. – одним залпом Тейваз допила келих рисового пива.

• Співаю, граю, працюю. Живу, одним словом. А ти що тут забув, ще і, – Ханаре, все ще знаходячись в обіймах Какаші, озирнулася за його спину, – в цілковитій самотності.
• Я з місії. – Какаші переповнило якесь погане відчуття та почуття провини. – Працюєш? Тут?

Ханаре одразу зрозуміла до чого хилить її старий знайомий, але зловила себе на думці, що не бажає йому пояснювати, вона не проти, аби він замов її, якщо саме за цим сюди прийшов. Вона хоче, аби він замовив її, тому у відповідь лише чарівно посміхнулася та кокетливо заправила пасмо за вухо. Їй подобалося те, що він досі не випускає її з обіймів.

• Вони там в камінь перетворилися, чи що?
• Ревнуєш?
• Кого? Ми з Какаші просто друзі і не більше. Так само, як і з тобою.
• Та, ну? – всміхнувся Ґенма.
• Гаразд. В цьому плані з тобою і то більші друзі, але у нас з ним дійсно лише дружба. Ну, як між тобою і якимось ніндзя з членом. Щодо жінок я просто боюся припускати.
• Ага. – не перестаючи всміхатися, мовив шінобі. – Тільки кухоль нарешті відпусти, бо він зараз лусне в твоїх руках.
• Я нервуюся за Іно.
• Подивись уважно на Какаші.
• І що там?
• Подивись. – Тейваз послухалася, хоч їй і було неприємно. – Бачиш рум’янець під мушкою на тих прекрасних щічках?
• Важко не помітити.
• А бачиш такий самий у Какаші?

Тейваз придивилася.

• Ні. Взагалі.
• Отож бо. Наш Хатаке червоніє лише від одного погляду на нього красивої жінки, якщо вона йому симпатична, чи просто, коли сам її побачить, червоніє, коли читає, та просто при першій нагоді наш Какаші схожий на свіжопофарбований у червоний паркан, що і маска його не рятує. Таке неможливо приховати, а з нею – навіть натяку і того немає. Він абсолютно не шаріється при ній.
• Отже, йому з нею максимально комфортно.
• Ага, а з книжками йому дискомфортно? Він червоніє від жінок, які його навіть не бачать. І глянь ще, її очі просто світяться, немов маяки в найтемнішому морі, а його очі холодні, мов і є тим самим морем, але не моряком на палубі, що жадає рятівного променя, не кораблем, що йде на нього.
• Ну, ти прям поет. – дещо саркастично, але і щиро прокоментувала характерниця.
• Просто люблю їх читати.
• Он як! – Тейваз спершу здивувалася, але потім зрозуміла, що її товариш та кишеньковий збірник поезії личать одне одному.
• Колись зачитувався романами про морські пригоди, але потім пригодами став ситий по горло, а море так і не побачив у власному житті. Та і часу на романи багато треба, витримку, а прочитати пару віршів після насиченого робочого дня завжди можна знайти хвилинку. І хто знає, – поглянув Ґенма кудись перед собою, немов в далечінь, – а може я і доживу до старості, переберуся в Країну Води, куплю собі острівець з маяком десь посеред бурхливого моря і надолужу все, читаючи, за чашкою гарячущого чаю. І не купуватиму полиць, всі книжки стоятимуть одна на одній довкола мого старого крісла. ТАК, СТОП! – шінобі обурено поглянув на Тейваз. – Це що за відволікаючий маневр? Повернемося до твоїх ревнощів.
• Я не ревную! – крізь зуби, просичала характерниця.
• Як скажеш. – самовдоволено всміхнувся Ґенма. – Але ти розумна дівчинка і зможеш зробити висновки з почутого від мене та побаченого на власні очі, замість того, аби просто сватати свого друга з якоюсь старою знайомою, яку він бачив пару раз у житті: мигцем та по роботі.
• Ну, так, цього ж інколи не буває достатньо? Та і доля, немов зводить їх. Нам, певно ж, варто підтримати друга.
• Мда. З «розумничкою» я, виходить, поспішив.

• Копіюючий Ніндзя? – Май підійшла до Какаші, поклавши йому долоню на плече, немов прощупуючи м’язи. – Сам Хатаке Какаші? Якою дорогою і до нашого закладу?

Какаші нарешті відпустив Ханаре та поглянув на управительку, але співачка не поспішала залишати їх наодинці.

• Втомився на дорозі власного життя від самотності.
• Не може такого бути, щоб у знаменитого ніндзя не було відбою від дівчат по всім П’яти країнам.
• В першу чергу, я ніндзя, а з цією роботою неможливо викроїти час для, кхм, спілкування, близького спілкування. Якщо ти, звісно, хочеш бути знаменитим, а не просто ніндзя. А, чесно кажучи, я навіть не знаю, яке це селище за місяць. Просто збився з рахунку і нарешті хочу відпочити, перш ніж повернутися додому, де візьму чергову місію.
• А щодо ваших товаришів? Вони приєднаються до нас? Де ваші товариші по команді?

Какаші стис вуста та відвів погляд.

• О, боги! – вигукнула Ханаре. – Прийми мої співчуття.
• Дякую.
• Я бачу ви знайомі?
• Якщо так можна сказати. – мовила Ханаре.
• Що ж, тоді ви зможете і самостійно позгадувати минуле, у Ханаре якраз зараз перерва, але, пане Какаші, співачок у нашому закладі не знімають, якщо вона, звісно, сама того не захоче.
• А в повій вибору немає?
• Не знаю жодну, яка б Вам відмовила. – Май ще раз доторкнулася до його плеча. – Прошу, проходьте за столик або бажаєте одразу відправитися до нашої особливої зали?
• Думаю, спершу вип’ю з дороги. Якраз тут.

Какаші сів за шинквас, а Ханаре поруч, все так само всміхаючись та червоніючи, як декілька років тому. Май же, граційно, мов кішка, дика кішка, як сказав би Ґенма, пройшла до нього та Тейваз.

• Прошу, сцена вільна.
• Я надаю перевагу тісному контакту, – блиснув очима Ґенма, – з залом.
• Хм.

І Ґенма, ще раз змірявши очима управительку, вийшов на середину зали, взявши перші акорди. Май же зайняла його місце, оцінюючи та прохолодного поглянувши на Тейваз, якій цієї миті подих перехопило від захвату, бо вона навіть і не очікувала, наскільки її товариш здатен палко, з надривом співати.

*лунає*

Досить страждань,

Що зробив – не повернеш.

Ні, вона навіть не сумнівалася в його акторських здібностях, хоч характерниця і знала, що зараз він не грає, що це і є його справжня харизма, яку можна більше не стримувати в угоду серйозному чинові, яку нарешті можна випустити сповна на волю, вправно вдаряючи по струнам та примудряючись в цей момент загравати із присутніми в трактирі дамами, крадучи, самим лише поглядом, їхні серця назавжди. Але те, наскільки він пронизливо співає, характерниця справді не очікувала, це стало сюрпризом навіть для Какаші.

Звісно, вони вже чули його спів, але ж не такий, він просто немов злився з цією піснею, так вона йому пасувала. Ґенма не просто грав та співав. Ні, весь зал, всі люди в ньому та інтер’єр, були його сценою та реквізитом, ні, Ґенма проживав цю пісню, немов це він випустив її з-під свого пера, немов це йому розбили серце та змусили палати цими почуттями.

 

Після всього, що ми пройшли,

Чужим ти став мені –

Не до страждань.

Тейваз, яку все ж зачепив погляд управительки, вирішила вийти до зали, перейшовши через столи, умисне світячи ніжками в чоботах під спідницею. Кожен крок вона робила в так музиці, паралельно зупиняючись та заграваючи з клієнтами, які навіть бували забували про повій, що поруч розважали їх, чекаючи, коли їм заплатять більше, аби відвести їх до зали.

Глянь, Різник, палай!

А в кінці, перед тим як помру,

Найприємніше слово я напишу:

Палай!

Виявилося, характерниця добряче володіла своїм тілом , що і Ґенму зуміла змусити не відривати від неї погляду, кожного разу, коли вона кружляла довкола нього, даючи волю власним рукам на його тілі.

Палай, Різник, палай!

Май зрозуміла, що недооцінила цю дівчину і, можливо, капіталовкладення далеко не буде марним.

Палай, Різник, палай,

 

Какаші ж усвідомив, що геть забув навіщо він тут і де це «тут». Шінобі в масці просто пожирав очима свою подругу, кожен її рух, що ще більше підкреслював вигин тіла, кожен її доторк до чужих чоловіків, хоча, навіть, дівчат вона не обділяла увагою в своєму танці. Але він не бачив нікого, лише розмиті силуети довкола неї. Він бачив лише її, її танець, її погляд та її посмішку, яка була невід’ємною частиною цієї вистави і так й манила до себе, і не лише його.

«Та хай летить воно під три чорти! Ніякий знак, ніякий перший крок мені від неї не потрібен! Плювати до чого це призведе. При першій же нагоді, я запрошую її на побачення і наголошу на тому, що це буде саме побачення. Я хочу, щоб вона дивилася так на мене. Я хочу дивитися так на неї. Я хочу, аби торкалася вона так мене. Чорт забирай, я хочу її».

Май одразу помітила голодний погляд її бажаного гостя.

«Он як…» – все, що подумала собі жінка.

палай, палай, палай…

           

Тейваз нарешті опинилася біля друга, блиснувши, несвідомо, злими очима на Ханаре, одразу присоромивши себе за це подумки, а потім за руку витягнула Какаші до себе та схопила його за підборіддя, немов збираючись подражнитися. Він навіть майже наважився, дивуючись власній сміливості та нахабству, взяти, погладжуючи, під спідницею подругу за стегно, аби закинути на себе її ногу, але не встиг, Тейваз миттю відштовхнула його від себе, змусивши нервово видихнути, та покружляла до свого лже-чоловіка, розуміючи, що пісня доходить до свого завершення.

 

Пам’ять всю про тебе я спалю.

Після останнього акорду, Ґенма перекинув гітару за спину та притягнув до себе Тейваз, міцно притиснувши її, нахиливши та палко поцілувавши. Це було неочікувано для всієї команди. Зал заполонився оплесками. Не цуралася їх і управителька, яка підійшла до подружжя і наказала характерниці пройти за нею. Май з Тейваз зникнули за ширмою.

Підставний бард підійшов до шинквасу, попросив води та злегка розвернувся, щоб тихцем подивитися на Какаші, який не кліпаючи свердлив його поглядом. Ґенма лише знизав плечима, одночасно піднявши брови та прошепотів:

• Жінки не собаки на ланцюгу, вони не мусять чекати, поки господар захоче їм приділити увагу, якими б вірними не були. – шінобі за раз перехилив кухоль. – Та і собаки навіть такого ставлення не заслуговують.

Ханаре зацікавлено поглянула на свого непрошеного колегу.

• Пані, – Ґенма вклонився, перед тим, як повернутися за столик, – прошу мене вибачити.
• Пане Какаші. – до зали повернулася Май і стала між ним та Ханаре. – Чи є у вас якісь особливі побажання? Вподобання? – управителька несвідомо облизала вуста. – Вважайте, – вона нахилилася до нього, поклавши свою долоню на його, – сьогодні ви у нас особливий гість.

«Та що не так з цим світом? – подумалося Какаші. – І що я такого зробив вже, ставши особливим гостем для будинків розпусти? Не та репутація, про яку можна мріяти».

• Я бачила, як Ви на неї дивилися.
• На кого?
• Нашу новеньку. І якщо хочете – Ви її матимете, але, проблема в тому, що вона геть новенька, а я не хочу ризикувати іміджем нашого закладу, тому танцівниця піде бонусом, а подарунком буде хтось інший.
• Подарунком?
• Вважайте, все уплочено.
• Ну, – Какаші посміхнувся, – так, Ви мене підловили, але, – Ханаре затамувала дихання, – я б також не відмовився від чогось протилежного. Чогось невинного, світлого, тендітного? Ви мене розумієте?
• А чому б ні? Та і невинність ніяк не перешкоджає професіоналізму. Є в мене дівча на приміті.

Май виставила руку, запрошуючи Какаші взяти її.

• Знаєте, а мені здалося, що та танцівниця не сама, – Какаші кивнув в бік товариша, – я не хочу проблем.
• То моє слово для Вас нічого не важить?
• Ми щойно познайомилися. – якомога миліше всміхнувся Какаші.

Управителька розвернулася до барда і підкликала його жестом, а коли він опинився поруч, щось прошепотіла йому на вухо, а потім виставила вже обидві руки.

• Що ж, пройдемося, хлопчики.

Чоловіки взяли Май за руки і вона повела їх у пітьму.

***

Тейваз завели до порожньої кімнати, виконаної в темно-червоних відтінках з приглушеним світлом, ароматичними свічками та диваном вздовж майже всього периметру, і залишили одну, наказавши просто чекати, забороняючи виходити. Двері залишили відчиненими, тому характерниця могла бачити кожного, хто проходив повз них в глиб коридору, але звуків, на диво, взагалі не було чутно жодного.

Чомусь, не зважаючи на вогонь, фізичну підготовку та опановані джутсу, Тейваз почувалася без зброї абсолютно беззахисною, тому раз за разом, нервуючи, перекручувала годинник на руці. Раптом вона почула дитячий голос і це змусило її підвестися, щоб виглянути до коридору. Там Тейваз побачила зі спини двох діток, приблизно років 6 та 9, яких кудись вів за руки високий та аж занадто худорлявий чоловік. Він немов відчув її погляд, тому повернув голову та посміхнувся так, що це викликало огиду в Тейваз та кинуло її в холодний піт, а потім чоловік зник в темряві. Характерниця так і не побачила куди він їх повів, але для чого – сумнівів майже не лишалося. Вона зі злості та безвиході сильно стисла кулаки, що аж нігті боляче вп’ялися в шкіру.

• Дружинонька, – почувся знайомий голос з протилежного боку, – сумувала? – широко всміхаючись, поцікавився Ґенма.

Тейваз розвернулася і повністю спантеличилася від побаченого.

• Для тебе ж краще, якщо цей шінобі залишиться задоволеним. – прошепотіла Май на вухо. – Чекатиму на тебе біля шинквасу.
• Як накажете, пані.

Ґенма взяв її за руку, бажаючи поцілувати, але управителька лише грубо вирвала долоню, пирхнула та пішла назад до трактирної зали, перед цим, перевішавши рубіновий браслет з правої руки на ліву.

• Що відбувається? – тихо промовила характерниця, коли вони опинилися наодинці в кімнаті за закритими дверима.
• Говори нормально. – відповів Какаші. – Тут немає камер та ідеальна звукоізоляція.
• Якось не хочеться ризикувати. І як щодо відповіді?
• Я облажався. – Какаші вхопився за потилицю обома руками та задер голову, а потім опустив руки та міцно взяв Ґенму за передпліччя. – Придумай щось.
• Раніше треба було думати.
• Я не знаю, що мною керувало. Витягни її.
• Заспокойся. Вас ніхто не перевірятиме, тому просто зробите вигляд, а якщо хочете, можете і не вигляд.

Какаші замахнувся, аби вдарити товариша, але вчасно опанував себе. Ґенма ж дозволив собі ніяк не відреагувати на це, хоч і значно обурився.

• Сука! – шінобі в масці сів на диван, опустивши голову між колін. – А якщо другою буде не Іно? Ми ж не можемо виходити з образів, поки не знайдемо дівчисько.
• Привіт, я тут. – нагадала про себе Тейваз, впавши на диван поруч із другом.
• Какаші тебе замовив.

Тейваз з виряченими та злісними очима поглянула на шінобі в масці.

• Перепрошую?
• Я не замовляв. Вона запропонувала.
• А він і рад старатися.
• Я не знаю, як так вийшло. – він винувато подивився на подругу.

Не зважаючи на те, що Тейваз вже не раз ловила себе на думках про Какаші, яких не мало би бути, та зараз вона почувалася, чомусь, ображеною, злою та використаною. Хоч марення можливого майбутнього таки намагалися прорватися у її свідомість, але характерниця одразу ж їх проганяла.

• Какаші, – заговорив Ґенма, – і як тобі управителька?
• В плані?
• В прямому.
• Демониця хоч, звісно, – Какаші прокашлявся, через горло, що раптово пересохло, – але неймовірно шикарна жінка, що аж бракує слів.

Ґенма засміявся, побачивши вираз обличчя товаришки.

• Що, Тейваз, а тобі вона вже не така шикарна?
• Закрийся.
• Занадто палишся. – самими лише вустами прошепотів Ґенма, але Тейваз добре його зрозуміла та показала середній палець.
• А до чого ти питав?
• Залишайтеся тут, я все виправлю. Хто ж, як не я, справді, панове?

І він залишив їх самих, закривши за собою двері. Друзі не сміливо перезирнулися.

• Пробач. – Какаші підсунувся ближче та поклав свою долоню на долоню Тейваз. – Я… Я… Я просто не знаю, як це пояснити.
• Та забий. – Тейваз прибрала руку з дивану, похлопала нею по плечу Какаші, а потім відкинулася на спинку, склавши руки на грудях, а ноги одна на одну.
• Але ти ображаєшся, тому не можу.
• Я не на це.

Какаші звузив очі.

• Але на мене.
• Можливо. – вона не дивилася на нього, поки говорила.
• Тоді я маю право знати.
• Не маєш ти ніяких прав.
• Тейваз?
• Це дурниці.
• Для мене ні.
• Ні, це дурниці по-факту. Мені соромно за це. Вони смішні та принизливі. Ну, причина.
• Я не буду сміятися.
• Яка мені різниця на твою реакцію, якщо я буду почуватися осоромленою?

Какаші перебрався на підлогу, ставши на одне коліно перед ногами Тейваз, змусивши її таки дивитися на себе. На мить шінобі в масці забув, що хотів говорити, бо в його голові знову з’явилося непереборне бажання доторкнутися до цих ніг під спідницею, провести по ними своїми долонями, аж до самих стегон, супроводжуючи це все поцілунками, але зажмуривши очі, Какаші прогнав ці думки від себе якомога далі, натомість просто поклав підборіддя на коліно подруги та щенячим поглядом подивився на неї.

• Будь ласка. Ми ж друзі, ми багато чого пережили, в різних станах один одного бачили, ти мене взагалі хворим доглядала, ти не маєш вже соромитися мене.

Тейваз залилася фарбою, не в змозі відірвати своїх очей від нього.

• А ти себе, можна подумати, почуваєш абсолютно комфортно зі мною і поводишся якось інакше, ніж з іншими. – ледь промовила характерниця.
• Ти навіть собі не уявляєш як.

Рум’янець на щоках характерниці ставав дедалі більшим і вона помітила, що Какаші теж зашарівся після своїх останніх слів. Це додало їй сміливості.

• Я тобі огидна?
• Що?! – Какаші аж підвівся, а потім знову сів поруч із Тейваз. – Звідки такі дурниці?

Тейваз відвернулася та пробурмотіла щось не розбірливе.

• Чіткіше, будь ласка.
• То чому ти так наполохався, що довелося б спати зі мною.

Какаші не знав, що відповісти. Він просто провалився від почутого.

• Я знаю, це дурня! – згораючи від сорому, крикнула характерниця. – Просто, не те, щоб я дуже того хотіла, просто місія є місія, то, і, а ти, ну, аааа! Ну, нащо я в цьому зізналася! Від управительки ти б не відмовився.
• Не відмовився б.

Немов щось тупе пронизало серце характерниці.

• Ну, звісно. Хто б сумнівався. Вона ж така шикарна, що аж бракує слів.

Какаші всміхнувся.

• Ти набагато шикарніша, Тейваз.
• Пха! – характерниця все ще і не думала повертатися. – Та навіть Іно поруч з нею не стояла. Ну, поки ще, так точно.
• Ти інколи таку дитину нагадуєш.
• Ну, дякую! У Шікамару навчився?

Какаші уважно дивився на свою подругу, не відводив від неї очей та посміхався, а потім він навіть не міг уявити, звідки у нього з’явилася сміливість для цих слів.

• Ти найбільш нестерпна та найбільш шикарна жінка, яку я тільки зустрічав у своєму житті.

Тейваз миттю розвернулася до Какаші, який просто посміхався, сидячи поруч із нею, з ніжним рум’янцем на щоках. Вона не знала чому, але вона повірила йому. Вона вперше комусь повірила, почувши щось подібне. Хоча, насправді, аж такого Тейваз ніколи не чула в свою адресу, лише, коли грала роль незабутніх жінок для спеціалізованих місій, але ж то була не вона. Чи лише тоді насправді то вона і була? Тейваз прив’язалася до подібних місій, саме через почуття волі на них, через можливість, сховавшись за образом, бути собою без обмежень, страху та комплексів.

• Але я не хочу ставати твоїм завданням, завданням, які я ненавиджу. Я не хочу бути вимушеною частиною його, примушувати тебе. Я не хочу, щоб це сталося так.

«Я щойно сказав те, що сказав??! Я що?!» – Какаші опустив свій погляд на диван, тепер він боявся зустрітися очима із Тейваз, а горло знову пересохло.

Характерниця почала дряпати ліву руку, але вчасно це усвідомила та перестала, якраз перед тим, як до кімнати увійшла Май, забравши кудись Какаші. Тейваз знову було наказано не висовуватися.

[Тут би мав бути епіграф з посиланням на росляву пісню, творець, якої помер ще до 2014, але не будемо, через  твори  розповсюджувати ерефське. Проте, якщо ваша цікавість візьме верх, то шукайте Пісня 11 в треді з твіттера з приписом до неї вище]

*едіт*

• Пане Какаші, – мовила управителька, завівши його до іншої кімнати, схожої за інтер’єром, лише кольорова гамма була бузковою та буяли інакші аромати, – вибачте, але я не можу собі дозволити ризикувати репутацією свого закладу, тому дозвольте запропонувати Вам дещо інше, замість танцівниці.
• Ну, дивлячись що. – підіграв шінобі в масці.
• Найкраще, що є в цьому закладі.

Май спочатку доторкнулася до рубінового браслету, а потім одним помахом руки скинула на підлогу із себе сукню. Все, що на ній лишилося – золоті прикраси.

«Що ж, – промовив подумки Какаші, намагаючись опанувати себе, – люблю свою маску».

Управителька штовхнула шінобі на диван та сіла зверху.

• Але, хіба ви обслужуєте клієнтів? – нічого в голосі навіть не вказувало на те, що в середині Какаші зараз панує суцільна паніка.
• Для свого закладу я ладна піти на все.
• Але ж…

Май поклала палець Какаші на вуста, не даючи договорити, а потім схопилася за край маски, збираючи її зняти. В цей момент, Какаші, сам того не очікуючи, поклав долоні на оголену, теплу та, немов, оксамитову спину управительки. Його мозок поглинув туман, а очі самовільно пожирали тіло цієї жінки.

• Пані Май, викликали?
• Я геть забула. – до кімнати увійшла Іно в дуже відвертому, лазурному наряді. – Щось невинне.

Май важко видихнула та пересіла з Какаші на диван, поклавши нога на ногу та розкинувши руки на спинку.

• Одне з моїх останніх придбань. Нарумі. Зовні янгол, але в середині неї цілковите пекло. Покажи йому себе, дівчинко.

Какаші зустрівся поглядом з Іно. Вона намагалася сховати переляк, але він встиг помітити його. А потім згадав свою обіцянку Іноічі та наскільки той сильно, через страх, стис його руку, коли в день виходу прийшов проводжати команду до брами. Страх та безпорадність батька доньки – погане поєднання. Какаші пообіцяв. Знову. Усвідомлення цього змусило розвіяти туман та дурман з голови.

• Пані, – Какаші навмисно поглянув зверху вниз та знизу вверх на Май, – Ви неперевершена, ніякого сумніву, але дозвольте спершу побути трішки наодинці з цим миленьким створінням.
• Бажання клієнта – закон. – нагнувшись до Какаші, прошепотіла Май, спочатку покосившись на свій браслет, а тоді встала, та якою була, такою і вийшла за двері.

• О, Мудрецю. – з полегшенням видихнула Іно та сіла біля Какаші, але з протилежного, ніж управителька, боку. – Вибачте, що завадила.
• Дуже смішно.
• А по Вам і не скажеш.
• Ти знайшла Шьооко?
• Так. Більше того, вона не так і далеко звідси. Управителька обирала між мною, нею та ще однією дівчинкою. Але з них всіх, до навчання серйозно підходила лише я.
• Перепрошую?
• А нащо дарма час витрачати? Нічого поганому тут не навчали. Потім ще хтось мені подякує за мою завзятість на місіях.
• Я не хочу це коментувати.
• Давайте вже заберемося звідси.
• Вас ображали?
• Ні. Управителька дуже любить своїх підопічних, навіть тих, хто ще адаптується та бушує. Вона дає їм час, якраз, як Шьооко, не наказує. Хоч дівчинка в основному лише плаче.
• Але не відпускає.
• Ні. Вони її власність, допоки не викуплять себе. Але з того, що я чула, ніхто тут і не захотів себе викупляти, крім декілька романтичних історій, які все одно закінчилися поверненням дівчат до своїх джерел.
• Тільки ти не повертайся.

Іно лише спопелила вчителя поглядом.

• Добре, показуй дорогу і передай Ґенмі з Тейваз сигнал, щоб чекали нас біля чорного ходу.
• Що?! – неприховано здивувалася Іно. – А нащо для такої дріб’язкової справи стільки шінобі, ще і двоє джонів? Єдина складність, що за ширму може провести лише управителька, а з охорони, Ви бачили, якісь невдахи, хоч і кремезні. Я не розумію, у Листі раптово припинився дефіцит висококваліфікованих шінобі, поки мене не було, що ви тепер парами ходите?
• Певно, Цунаде дуже хвилювалася за тебе.
• Що ви приховуєте? – Іно прискіпливо подивилася на вчителя.
• Твій батько. Він наполіг.
• Ну, звісно! – в шаленстві розкинула руками Іно. – Перше самостійне завдання і така його віра в мене.
• Та не у вірі справа.
• Серйозно? То в чому? Скількох людей би ви відправили на цю місію?
• Вдвох би з тобою впоралися.
• Правда? – оченята Іно заблищали, сповнені надії та вдячності.
• Правда. – посміхнувся Какаші. – Але і ці двоє нахлібників не сиділи без діла. Вони буквально підтвердили, що управителька викрадає людей.
• Купує.
• Але Тейваз не власність чоловіка, отже за неї Ґенма не міг вирішувати.
• Управителька має впливових друзів при владі і на днях прийняли закон, що дівчина належить комусь із сім’ї, чоловічій її половині, а вільною може бути лише вдова. Ну, якщо у неї не залишилося синів.
• Отже Май вдова?
• Угу.
• Дивні в неї уявлення про піклування.

Какаші лише зараз усвідомив, що дозволив собі причаруватися, що в нього не виходить зневажати Май. Картини недалекого минулого закружляли перед його очима, та і так яскраво, що йому довелося струсити головою, аби вони розчинилися в пам’яті.

• Ходімо.
• Згадала! – раптово зупинилася Іно перед дверима та розвернулася назад до Какаші. – А як вам управителька?
• Чому мене всі про це питають?
• Це важливо.
• Вона дуже гарна.
• Ви її хочете? – від питання Какаші моментально почервонів, коли Іно стояла з абсолютно серйозним обличчям, немов підлітком тут був він.
• Ні?
• Це важливо.
• Ні.
• Це погано. Дуже погано. Хоч по Вам і не сказати було, як я увійшла. Здавалося, Ви теж були б раді у…

• Іно!
• Мовчу. – всміхнулася куноїчі під прикриттям. – Але, якщо серйозно, тримайтеся від неї подалі, краще взагалі не пересікайтеся з нею.
• Чому?
• Управительці абсолютно байдуже на людей, що проявляють до неї інтерес, але попадись хоча б один, кому байдужа вона і все, пані Май просто дах зносить. Нехай то буде навіть якийсь огидний бурмило, але вона його полонить. Стоп! Ви що, не читали мої звіти?
• Цього не було.
• Певно ви розминулися з останнім соколом. Дідько! Вчителю Какаші, вона має вплив, неймовірний вплив на тих, хто не хоче її. Вона змушує себе хотіти і робити геть усе, щоб вона не наказала, а якщо вона переспить з вами, то порятунку більше не буде і з кожним разом управителька висмоктуватиме чакру своєї жертви, аж поки та не помре під нею.
• Дуже дивні уявлення в неї про піклування.
• Ну, якщо бути чесною, тих, хто її не хоче – одиниці. І я здивована, – Іно зміряла його очима, – що серед них Ви.
• Я маю образитися чи порадіти?
• Йти за мною. Лише дайте хвилинку.

***

• Отже на чорний хід та заднє подвір’я через пару хвилин?

Тейваз сиділа на дивані та не знаходила собі місця, постійно згинаючи то цілком долоні, то пальці окремо.

• А що, якщо? – Тейваз подивилася довкола себе. – Ні. Не можна. ЛАЙНО!

Характерниця скочила на ноги та захопила із собою важкий канделябр, викинувши свічки, перш ніж вийти до коридору.

«Чорт! Тут же безліч дверей! А коридору кінця краю не видно – суцільна пітьма» – все що подумала Тейваз, перед тим, як дати їй себе поглинути.

Вона йшла майже навпомацки, припадаючи вухом до кожних дверей, але за ними не було нічого чутно. Геть нічого. Тому Тейваз почала привідкривати їх, зазираючи до середи, не боячись накликати на себе неприємності, адже там будуть або порожня кімната, або люди, яким геть не до неї. За передостанніми дверима вона побачила не чергового, огидного чоловіка, що пітнів над молодим тілом, а те, що вона б воліла не бачити, хоч і шукала саме це.

Здавалося, чоловікові, який сидів навпроти і весь час щось підказував, було абсолютно начхати на незнайомку, яка увійшла до середини і закрила за собою двері. На замок закрила. Чоловік лише лиховісно посміхнувся їй та продовжив на чому зупинився.

На бильці дивана животом донизу напівлежала, напівстояла маленька, оголена дівчинка. Тейваз не могла точно визначити її вік, але за виглядом більше шести не даси. Горло стисло, спиною пронісся і залишився там холод, а руки не слухалися. Канделябр впав на підлогу із гуркотом. Дівчинка, що щільно прикривала собі рот маленькими долоньками розвернулася до Тейваз своїми великими, повними сліз, очима, але жодного звуку від неї не було чутно, крім тихенького скиглення та шмигання носом. Вона дійсно міцно-міцно затуляла свого рота. Плакала, терпіла та затуляла.

Тейваз лише думала, скільки часу це тривало? Невже весь той період, що вона собі дозволила нічого не робити? А дівчинка, маленька, гола дівчинка, в якій і тридцяти кілограм, напевно, не було, впродовж всього цього часу просто плакала, терпіла та затуляла.

Дівчинка, сповненими безнадії очима, відвернулася назад, втупившись донизу.

Хлопчик, голий хлопчик, що був однозначно на декілька років старшим, просто тримав дівчинку за дитячі сідниці та не перестаючи продовжував робити однакові рухи. Його обличчя нічого не виражало. Абсолютно нічого, але очі він мав такі самі лихі, як і в чоловіка навпроти, який лише підказував та нахвалював дітей. То нахиляючи вперед, то відкидуючись на спинку дивана. Він був дуже задоволений побаченим, його руки, ноги, аж тремтіли від збудження.

Тейваз не здатна була поворухнутися. Скупа сльоза покотилася її щокою. Вона прийшла врятувати дітей, а натомість зараз тонула у власних спогадах. Вона не могла відвести погляду від оголених, маленьких тіл, хоча перед собою бачила інше. Вперше зі сторони. Вона бачила як її, таку саму маленьку дівчинку трахають, але вона не мовчала, вона плакала та просила зупинитися, хоч і знала, що все одно буде змушена прийти знов і нікому вона про те не може сказати. Вона назавжди один на однин з ним. В чотирьох стінах чи в пам’яті.

Тейваз вважала, що легко пережила ті роки свого життя, що їй пощастило, що вона робила все правильно, тому це ніяк її не травмувало. Так, породило вічно недовіру до чоловіків та людей в цілому, але ж ніяк не травмувало, правда? Вона ж навіть завжди могла жартувати на подібні теми і щиро сміятися. Не травмувало ж, правда? Породило лише ненависть та огиду до себе, через власну неспроможність думати, захищати себе, але ж не травмувало, правда, ж? Затаїло образу на весь світ і на тих, хто пускав цю людину в дім, залишав її з нею на одинці чи відправляв до неї, але ж не травмувало ж, правда?

Але чому тоді вона зараз не може навіть рота відкрити? Чому? Чому?! ЧОМУ, ЧОРТ ЗАБИРАЙ?!!

Скавчання дівчинки ставало сильнішим, рухи хлопчика інтенсивнішими і поки на його обличчі розквітала гнила, батькова посмішка, з її очей текло все більше, та більше сліз, з очей, які тепер стали ще більшими, виряченими, але вона плакала, терпіла та затуляла. Набагато сильніше затуляла.

• Стій. – наказав чоловік, але хлопчик не послухався. – Я сказав, стій!

Чоловік, скочивши на ноги, пронісся повз характерницю, та відтягнув хлопчика за вухо, що той аж викрикнув. Дівчинка не рухалася. Дівчинка звикла вже до подібно. Вона добре знала, що це ще не кінець, що кінця ніколи не буде, а поки просто є час, миттєвість аби вдихнути трішки в’язкого, занадто солодкого повітря.

• На спину.

Дівчинка, дивлячись донизу, встала та лягла на спину.

• Розсунь їй ноги.

Хлопчик виконав завдання. Лише зараз Тейваз помітила на підлозі маленьку білу сукенку із застарілими плямами крові. Їх було забагато, на думку Тейваз, їх взагалі не мало б бути і нащо вони змушують продовжувати її носити цю прокляту одежину?

Тейваз згадала, як злякалася, думала, що забилася і не помітила, тому сховала трусики подалі від батьківських очей, боячись, що хтось дізнається і відмовиться від неї, адже вона завжди була в усьому винною, в кожній подряпині, в кожному синці, нежиті, зламаній руці, навіть, коли він привів її всю порізану, то мати роздягла її при ньому, аби змити холодною водою кров і сварила, сварила, сварила, поки він стояв поруч та просто слухав, споглядав. Він був старшим і їй так й не вдалося його перемогти. Ні в чому.

Чоловік наказав хлопчику засунути свої пальці між її ногами, перед цим показавши як, а потім одну свою руку поклав на голову сина, а іншою витяг члена та почав себе задовольняти не відводячи очей від спотвореного гримасою жаху обличчя дівчинки, яка все ще плакала, терпіла та затуляла.

Він кінчив та витер сукенкою своє сім’я з члена та з тіла дівчинки, а потім повернувся на своє місце. Раптом дівчинка закричала від болю, бо її брат занадто захопився процесом, перетворивши його на катування. Дівчинка більше не могла терпіти, вона кричала, плакала, просила зупинитися, але продовжувала покірно лежати.

В Тейваз запаморочилася голова, вона впала на коліна та хотіла виблювати, але їй не вдавалося це зробити, лише болючий спазм змушував її раз за разом скручуватися, в перервах намагаючись запастися повітрям. Та це допомогло характерниці прийти до тями.

• Припини. – її голос був немов і не її зовсім, а кожна літера давалася з величезними муками. – ПРИПИНИ Я СКАЗАЛА!

Тейваз, похитуючись, підвелася на ноги та рушила до дивану, зірвавши хлопчика із сестри, кинувши того на підлогу. Дівчинка скрутилася на боку, обличчям до спинки дивану, підібгавши коліна під підборіддя та міцно їх обійнявши. Характерниця здивувалася, наскільки в неї випирав хребет, наскільки багато довкола нього різного кольору синців.

• Як ти можеш? – тепер вона зверталася до чоловіка, а руки її палали чакрою.
• Шінобі? – здавалося він геть не здивований, не наляканий, а немов просто констатував факт. – Цікаво звідки. Хоча, яка різниця, у вас все одно будуть проблеми.
• Лише, якщо я вб’ю демона цього притону, а не якогось звичайного виродка.

Тейваз кинулася на нього, але чоловік спантеличив її питанням, змусивши зупинитися на півдорозі.

• За що?
• За що? – пауза, нерозуміння. – Ти розбестив її!
• Я? Ні. Він теж дитина.
• Яка до чорта різниця?! Ти розбещуєш їх обох!! Ти зґвалтував її!
• Вона сама погодилася.
• Що?…

Світло в очах характерниці на мить зникло, а коли повернулося, вона знову перед собою побачила ту саму, самовдоволену, гнилу, лиху посмішку. Так люди не посміхаються. Тейваз повільно підійшла до дівчинки, ставши перед нею на коліна і геть не зважаючи на хлопчика, що сидів поруч, знову з абсолютно порожнім виразом обличчя та скляними очима. Вона навіть не хотіла думати, що з ним батько робив до того, як народилася сестра.

• Чому ти погодилася?
• Я хотіла захистити себе та друзів. – прошепотіла тоненьким голосочком дівчинка.

ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК. ФЛЕШБЕК.

Кожен кадр, немов блискавкою бив у свідомості та перед очима характерниці. Вона схопилася за голову, яку почала стискала з неймовірною силою долонями, та закричала, не в силах замовкнути. Не в силах стерпіти. Не в силах заплакати. Її серце давно висохло, а вона навіть і не помітила цього. Її серце висохло ще в шість років і продовжувало вигорати, мов серпневі поля біля її дому, впродовж всіх тих років, аж поки геть не вичорніло, ставши непридатним для життя, а вона навіть і не помітила цього. Вона ще багато років сміялася, жартувала, заряджала всіх довкола себе, забороняючи собі навіть подумки сумувати, не те, що плакати, забороняючи собі втрачати надію, зупинятися та переставати мріяти, аж поки вона не втратила того, заради кого і рятувала себе. Думала, що рятувала. Одразу зрозуміла, що помилилася, що зробила не правильний вибір, не тією дорогою пішла, але було вже запізно, слизькі, сірі руки з пазурами схопили її і більше не збиралися відпускати. Навіть, коли Мара визволила її, ці руки і досі обіймали Тейваз, хоч вона продовжувала вірити, що це не так. Що на неї це геть не вплинуло.

Важкі підбори по обличчю змусили її повернутися до реальності, а смак власної крові озвірити. Тейваз схопила канделябр та просто налетіла верхи на чоловіка. І почала його бити, не зупиняючись. Раз за разом. Раз за разом. Раз за разом, аж поки не почула шалений дитячий крик, який почав віддалятися і не зник за дверима. Зір відновився і характерниця побачила під собою тіло практично без голови. Череп було знесено наполовину, мізки та кров витікли на килим, змішавшись в одне єдине місиво. Нижня частина щелепи звисала донизу, коли верхня була розбита на друзки.

Та характерниці було мало. Її голод, її жагу до помсти було їй самій вже не побороти. Вона, з блакитним, пекельним полум’ям в очах розвернулася, не встаючи із трупа, в бік хлопчика. Його обличчя не змінилося.

«Цим дітям більше не жити нормальними. Їхнє життя назавжди втрачено. Якщо я вб’ю їх – я їх врятую. І врятую безлічі інших життів, яких скоро почне забирати цей малий. Вбити їх – це проявити милосердя. Вбити себе – це врятувати себе, це очистити себе. Я очищу тих, хоча б на кого в мене вистачає духу. Я врятую цих дітей».

Тейваз підвелася, викинула канделябр, її права рука запалала чакрою. Характерниця стала над хлопчиком, а він просто байдуже підняв на неї очі. Їй здалося, що хлопчик хотів, аби вона його позбавила від всього, що в нього було, і від того, що буде. Або йому просто було байдуже. Байдуже, що з ним буде завтра.

Лише кутик губ, лише на долю секунди, але Тейваз вистачило цього, аби помітити ту гнилу посмішку.

«Сука. Та він давно не жертва. Йому байдуже, це правда, але аби лише в моменті було добре. Він навіть не заслуговує безболісної смерті».

Раптом характерниця схопила себе за ліве передпліччя та втримала крик між зубами.

• Я геть здуріла чи що? – Тейваз відпустила руку, як тільки чакра зникла. – Що з цим димом в кімнаті?
• Він викликає потаємні бажання. Звірине нутро, точніше сказати.

До кімнати увійшов Какаші з дівчинкою, що сиділа в нього на руці, загорнута в штору, і уважно подивився довкола.

«Ясно» – все, що подумав у висновку Какаші.

• Нам треба йти.
• Я, – Тейваз беземоційно поглянула на друга, – певно, маю вибачитися за зірвану операцію, але не відчуваю своєї провини. – договоривши, вона витерла тильним боком долоні залишки мозку та крові з обличчя.
• Операція не зірвана. – спокійно промовив Какаші, хоча на серці йому було недобре. – Ґенма з Іно та Шьооко вже чекають на нас. Тебе довго не було і я мусив віднайти тебе.
• Довго? На скільки довго?
• Майже півгодини, Тейваз.

Характерниця дійсно здивувалася почутому.

• Ходімо. – він кивнув в бік дверей, поправив зручніше дівчинку, що вже задрімала в нього на плечі, смокчачи палець, та ступив до коридору.

Вийшовши на заднє подвір’я і побачивши Іно, що стояла, обпершись на дерево, поки Ґенма намагався розвеселити пасербицю клієнта, Тейваз моментально кинулася до неї та дуже міцно обійняла.

• Е? – все, що вдалося промовити Іно, сказати, що вона була ошелешена від такої поведінки характерниці – нічого не сказати. – Тейваз-сан?
• З тобою все добре?
• Ну, саме зараз я на межі до смерті, а так то прекрасно.
• Вибач. – Тейваз перестала обіймати, але не прибирала рук з плечей Іно.
• Вони щось змусили тебе робити? Тобі довелося змінити статус місії? Тебе..?
• Ні я, ні Шьооко, – Іно кивнула в бік дівчинки, – нічого не робили, крім навчання. Хоча, дещо, що я бачила, я б воліла забути. – Іно помітила, що очі Тейваз досі не приховували страх. – Ну, а дещо занотувати.

Ґенма, що весь цей час уважно стежив за їх діалогом, в мить засміявся, женучи від себе погані припущення.

• Ох, Іно, всьому селищу від тебе будуть непереливки, як виростиш.
• Непереливки я і зараз вам здатна влаштувати, ви тільки попросіть.
• Непереливки в нас будуть, якщо ми не поспішимо звідси. – втрутився Какаші. – І поки вони не знайдуть труп.
• Який труп? – в унісон запитали Іно з Ґенмою.
• Як ви посміли?

За їх спинами опинилася управителька в супроводі двох охоронців, що більше нагадували величезні валуни.

• Я впустила вас в свій дім, дім, сповнений людей за яких я відповідаю, а ви зашкодили їм?! Вас хоча б вчили, як потрібно вести себе в гостях?
• Гостях? – перепитала Іно, викликавши на себе злющий погляд управительки.
• Невдячна сволото! Я стільки в тебе вклала, а ти виявилася паскудним щуреням.
• Про яку відповідальність ви говорите? – Какаші передав дитину Іно та став навпроти управительки. – Ви купуєте та продаєте людей, ДІТЕЙ, чорт забирай, як м’ясо на ярмарку, примушуєте їх до жахливих речей, дозволяєте з ними робити жахливі речі, то де тут ваші славнозвісні піклування з відповідальністю?
• Какаші, назад. – спокійно промовив Ґенма, закриваючи собою Шьооко.
• Вчителю Какаші! – хвилюватися починала й Іно.
• Що? Що таке? – Тейваз почала крутитися, дивлячись то на одного товариша, то на другого, то на Май і не розуміти, чому команда почала так переживати, там же дріб’язок для шінобі.

Май знову недобре блиснула очима на Іно, а тоді всміхнулася та переодягла рубіновий браслет з однієї руки на іншу.

• Какаші, – вона зміряла його голодним поглядом, – до мене.
• Га? – не повірила власним очам характерниця, коли Какаші підійшов до управительки, поцілував їй руку, став поруч та обійняв за стан. – ТА, БЛЯДЬ, ЗНОВУ?! – Тейваз з виряченими очима поглянула на товаришів. – Ну? Саме час щось пояснити.
• Май здатна впливати на всіх, кого вона не цікавить, як жінка.
• Хм, не знаю, порадіти мені чи вилаятися. – пробурмотіла собі під носа Тейваз.
• Танцівнице, приведи до мене назад дівчаток.
• Га? А масаж ніг не зробити.
• Цікаво. – не приховуючи задоволення, відповіла управителька. – Що ж, стосовно тебе шкода, стосовно того, – кивнула Май в бік Ґенми, – абсолютно ні, а от щодо тебе… Хоча, ви з Іно і так залишитеся у мене, я потурбуюся, Шарінґан Какаші потурбується.
• На тебе не діє її техніка? – Тейваз озирнулася на товариша.
• А ти здивована, що я не проти її трахнути? – Іно вдарила його, наказуючи слідкувати за мовою при дітях, що Ґенмі, при даних обставинах, здалося смішним та абсурдним, але присоромленим себе дещо відчув. – І виходить, ти теж.
• Гей! – гримнула Тейваз. – Ну, в принципі, – знизала вона плечима, як знову розвернулася назад до управительки з охоронцями та Какаші, – що приховувати.
• Що ж, не люблю, коли все так легко. – награно засмутилася Май. – Какаші, вбий того брехливого барда та навій покірність своїм подружкам, а ви – управителька навіть не поглянула на своїх охоронців, їм і так було все зрозуміло, – відведіть дівчаток до їх кімнат.

Але не встигла управителька договорити, як Какаші в один рух обох рук перерізав горлянки її охоронцям, а потім встромив обидва кунаї Май в спину, практично, насадивши її на них.

• Звичайно, – закашляла кров’ю управителька, – повія ж іншого відношення до себе і не заслуговує. Не заслуговує поваги чи любові, тим паче, від таких чоловіків.
• Мені байдуже, – Какаші ще глибше увігнав кунаї та прокрутив, – повія Ви чи ні, але те, що Ви торгуєте дітьми – ні. А ще несете щось про піклування про них.

Очі Май закривалися, тіло обм’якало, а сльози покотилися по обличчю на зустріч сумній, повній розпачу посмішці.

• А чому ти вважаєш, що з батьками, які готові продати в бордель власних дітей, їм би було ліпше, а, Хатаке Какаші?

Управителька замертво звалилася на холодну землю, встигнувши лише подумати, що дозволяти поважним гостям носити зброю все ж було помилкою.

• Вчителю Какаші, то Ви не були під її впливом?
• Ні, а мав? – відповів шінобі в масці, переступаючи через покійницю.
• Засранцю, – всміхнувся Ґенма, – отже ти теж її хотів, а нам попросту збрехав?
• А хіба можливо заперечити її шикарність? Я, в принципі, здивований, де вона брала людей для навіювання.
• В Ґрайндері.
• Де? – в один голос товариші перепитали Тейваз.
• Та, так, не важливо. – в мить характерниця перемінилася в обличчі. – Какаші, в тебе ж будуть неприємності! Ти ж міг просто використати ґенджутсу, щоб ми встигли забратися звідси!

Шінобі в масці наблизився до подруги, доторкнувся долонею до її обличчя та прибрав великим пальцем кров з-під її очей.

• Мене це не хвилює. Я завжди буду на твоєму боці, Тейваз.

Запала незручна тиша, поки її не вирішив порушити Ґенма, взявши дівчинку за руку.

• Добре, давайте передамо Шьооко вітчиму.
• А що робити з нею? – запитала Іно все ще зі сплячою малою на руках.
• Давайте запитаємо у татуся.

Всі раптово озирнулися на Шьооко.

• Вона вперше заговорила за весь цей час, що я тут! – радісно вигукнула Іно.

***

Вони сиділи на дереві звісивши ноги донизу, на невеличкій відстані один від одного, а Тейваз, навіть по закінченню сповіді, не переставала колупала гілочкою кригу, якою була повністю вкрита кора.

• Сподіваюся, ти ж більше не звинувачуєш себе? Сподіваюся, ти ж знаєш, що не винна тут, що ти була жертвою в цій ситуації?

Какаші переповнювали невіданні йому раніше почуття. Йому одночасно хотілося і розридатися, і знищити весь цей світ, поки від того не залишиться самий лише прах. Але він тримав себе в руках. Заради неї. І тому, що просто не знав, що йому треба робити, як діяти, що казати, як повернутися назад в минуле і все виправити, аби їй не довелося всього цього переживати, ненавидіти себе та жити з цим. Він був таким розгубленим. Він був загубленим. Просто загубленим. Він знову не зданет врятувати близьких йому людей.

• Не впевнена, чи була… Все було добровільно.
• Це не добровільно, Тейваз. Не добровільно.
• Ага. – ще один шматок криги полетів на землю.

• Твоє «ага» не звучить, як згода.
• Ага.
• Чесно, я б на твоєму місці, б зненавидів всіх чоловіків.
• Я не можу навіть зненавидіти народ, що сторіччями нас пригноблював та вбивав, хоч і виліз з під нашої спідниці, лише тому, що не можу узагальнити. Точніше, я можу ненавидіти його, але не окремо людей, яких навіть не знаю, а якщо ще й знаю, то тим паче. Хоч, якщо вони не причетні до того, що робить їх держава, то пасивністю теж винні, але звідки я можу знати це про кожного? Що він робить чи не робить? Що казати про звичайних смертних, якщо навіть величні науковці часто були підкоренні пропагандою тоталітарного режиму і не здатні були побачити правду? Та і, Какаші, я сама не воюю. Я не на полі бою, я в теплому будинку. То що вже про чоловіків казати?

Какаші пам’ятав її причини, чому вона полишила війну, тому не хотів більше піднімати цю тему, аби не завдавати Тейваз зараз більшого болю її ж власними спогадами.

• Можна тебе обійняти? – випадково озвучив свої недоречні, як він вважав, думки Какаші.
• Тобі так. – не глянувши на друга та не припиняючи відколупувати кригу, відповіла характерниця. – Тобі можна ніколи і не питати.

Через останні слова, Тейваз сильно вкрилася рум’янцем, немов і не було перед цим ніякої поганої розмови. Але Какаші не поспішав обіймати, він не сміливо протягував по крижаній гілці свою долоню, поки не доторкнувся до пальців Тейваз, а потім і не взяв її за руку повністю.

• Холодні.
• Немов в тебе інакші. – не повертаючись, ховаючи ніяковіння, прошепотіла Тейваз.

Какаші легко зняв маску, адже тепер був цілковито впевнений в собі, знав, що нізащо їй не зашкодить, не допустить такого, а потім підсунувся ближче до подруги та обійняв, забравши і іншу її руку в свої, змусивши трішки розвернутися до нього спиною, а далі нахилився через її плече і подув на їхні руки теплим подихом, паралельно розтираючи.

• Так краще?

Тейваз трішки покосилася на нього, щоб бачити його обличчя.

«Мудрецю! Та які до чорта стосунки! Чим я тільки думав! Про себе лише і думав. Стосунки – це точно останнє, що їй потрібно».

• Мені з тобою не буває холодно.
• Я думав, ти любиш, коли холодно.
• Я не люблю, коли спекотно, коли задуха, а з тобою…
• Що зі мною?

«Дихається вільно» – не знайшла в собі сили промовити в голос Тейваз.

• А з тобою, – вона знову дивилася поперед себе, – нам час повертатися до табору. Команда, певно, хвилюється. Я вчинила не ввічливо.
• А ти колись можеш хоча б раз подумати про себе, а не про інших?
• А ти, камікадзе-одинак?
• Не вдалося. – усміхнувся Какаші. – І чому це я, камікадзе-одинак?

Тейваз спочатку нахилилася до їхніх рук, аби теж подути на його долоні, майже торкаючись губами, і лише потім повторила в голос, перекладені в голові, слова із пісні:

*лунає*

Заласкає його на світанку

Завербує і на нову справу

В куртку сховає минуле

Шрами від слів і катан

Нехай, нехай буде легше їм

Тим хто піде по слідам

Зграями й одинаками

По совісті і по маякам

Темними тими ночами

Все буде потім, а поки є

Табак і сумнівна слава

Тиша, ранок, стук

Стисни кулак, камікадзе одинак

Це останнє твоє сонце

Стертий піджак, камікадзе одинак

Це останнє твоє сонце

І буде легше їм

Тим хто піде за ним по слідам

 

 Какаші мимоволі подумав про своє минуле в Анбу, про обидві Сьомі команди і якщо одне підносило його, даруючи надію, то інше розбивало, мов стихія морську піну об скелі.

• Ти без сумнівів пожертвуєш собою заради спасіння інших. І постійно всіх женеш від себе.
• Вибач. – чомусь прошепотів Какаші.
• Я завжди тебе підтримаю з першим, пам’ятай про це, завжди, така вже доля в шінобі. Нам нічим не пощастило більше за камікадзе. Але, звісно, якщо дійсно не буде інакшого виходу, бо як казав інший сенсей своєму учню, «перемога зі смертельним результатом» та «перемога, навіть якщо тобі доведеться померти» – це абсолютно різні речі. І знай, Какаші, якщо ти колись вирішиш безглуздо пожертвувати собою, то я знайду спосіб тебе воскресити, аби власноруч побити тебе так, щоб ти більше ніколи навіть подумати про подібне не міг, але я ніколи не змушу тебе обирати між шляхом ніндзя та між твоїм земним життям. – викрутилася за допомогою метафори Тейваз. – Хоч, звісно, мені не хотілося, аби тобі довелося колись це робити. А стосовно другого, – важкий видих, – я ненавиджу тебе Хатаке Какаші.

Какаші розсміявся, хоч його серце і досі боляче стискалося.

• Що таке? – Тейваз розвернулася, щоб поглянути на друга. – Чому ти такий задоволений на свою мармизу?
• Ти сказала «нам».
• Що?
• Ти сказала «нам шінобі». Ти вперше визнала себе однією із нас. Визнала, що вдома.
• Дурник. – відвернулася зашаріла Тейваз.

«Бо ти і є мій дім, Хатаке Какаші».

На ранок, після того, як вони з Какаші, лежачи біля багаття, проговорили всю ніч, Тейваз збираючи речі, побачила в наплічнику незнайому їй річ: трав’яного кольору шалик із темно-синіми візерунками на ньому.

• Звідки це в мене? – щиро нерозуміючи, прошепотіла характерниця. – І на що?

Тейваз покладе його назад, а вдома сховає до шухлядки біля ліжка, чомусь не бажаючи викидати, і ще довго не згадуватиме про цей зелений шалик, аж поки пам’ять не наздожене її, мов вбивця в темному провулку.

***

Сонце давно вже зникло за небосхилом, перш ніж Какаші, сидячи на перилах, дочекався, поки його друг повернеться додому з тренування.

• Какаші? – не приховуючи свого здивування, запитав Ґай. – Щось сталося?

Шінобі в масці зістрибнув на ноги та став біля друга.

• Ґаю, ми можемо поговорити?
• Точно щось сталося. Звісно можемо, проходь чи пройдемося?
• Поговорити про твою маму?
• Що??? – на мить, лише на одну мить обличчя шінобі перекосила гримаса злості. – Вибач, але ні, Какаші.

Ґай ніколи таким тоном, не говорив з Какаші.

• Ти правий. Вибач. – він похлопав друга по плечу і зістрибнув, через перила, на дорогу.
• Зажди! – окликав його в спину, вже не на жарт наляканий Ґай. – А чому ти вирішив згадати про це?

Голова Какаші похилилася, плечі опустилися, Ґаю не потрібно було бачити його обличчя, аби зрозуміти, що зараз на ньому написано.

• Я боюся повторення. – Какаші підняв голову догори, його око блистіло і він навіть не надав цьому ніякого значення, не збирався негайно стерти сльози з очей рукавом, йому було байдуже. – Я чув, що твоїй мамі такі місії найлегше давалися, ніякого впливу, вона завжди була усміхнена, а потім…
• А потім батько знайшов її мертвою.
• Так. Вибач. Я ідіот, що підняв цю тему.
• Негайно заходь до квартири. – Какаші і не пам’ятав, коли востаннє чув такий холодний та серйозний Ґаєвий голос і чи чув взагалі.

Какаші сидів на кріслі, похиливши голову та накривши потилицю зімкнутими в замок руками. Ґай же присів навпроти, по той бік журнального столика, переповненого спортивними глянцями.

• Хто? Кого ти підозрюєш?
• Чужинку нашу…
• Вона ж давно вже нам не чужинка, правда?
• Правда. – не піднімаючи очей, погодився розбитий Какаші.
• Що саме ти хотів запитати?
• Чи батько не розповідав, може поведінка мами все ж таки якось змінилася перед тим, як вона покінчила із собою?
• Ні. Ввечері вона сміялася, жартувала, підколювала батька та вела себе, як завжди, а зранку він знайшов її зі зв’язаними ногами та проколотим серцем.
• ЛАЙНО!

Какаші підірвався на ноги та з усією люттю перекинув стола, що той аж полетів на стіну, розлітаючись на друзки, а Ґай ледь встиг ухилитися.

Шінобі в масці важко та швидко дихав, не в змозі заспокоїтися, а Ґай уявлення не мав, що зараз мусить зробити. Раптом Какаші впав на коліна та від безсилля, закривши очі передпліччям, просто заплакав. Тихо, майже беззвучно, немов налякана, маленька дитина, що загубилася в натовпі чи залишилася одна в великій, темній кімнаті, але заплакав.

• Та чому ж вони всі так причепилися до цього сеппуку, немов іншого виходу і не існує? Немов поруч з ними нікого немає, хто б хотів їм допомогти? Немов їм не було заради кого жити? Чи дійсно не було? – Какаші поглянув на свого друга очима, які були сповнені одразу і благанням з надією, і повним приреченням. – Чому ж я не пішов таким легким шляхом? Ґаю, ну, що мені робити? Я більше такого не хочу…

Тепер Ґай дійсно розгубився.

*лунає: А люди ідуть від людей*

---

*Тут та в наступній главі були також використані або кадри з інших аніме, або відеоігор.

**Едіт, що я додала в сцені з Май та Какаші, це прям майже ідеальне попадання, як і образ управительки, скрін якої додам (для когось вже додала) пізніше. А ще, Май має техніки схожі із сукуббними, як я пояснювала в треді, а персонажка зі скріна та еліта – сирена! А я не бачила це аніме, навіть не знала про його існування. Ух, люблю такі співпадіння.

 

Глава двадцять третя

«Раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,

Раптом забуде все, що говорила до цього (…)

А вона не прокидається лише з тієї причини, що

боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе», –

Жадан і Собаки – Листопад (feat. Юрій Гуржи).

*лунає*

 

Листопад.

• Коли ти вже визначишся із стилем? – запитав Ґенма, поки вони йшли з Тейваз коридорами Резиденції Хокаґе.
• Ти про що?
• Ці твої зачіски, грим, колір волосся – ти не втомилася їх змінювати на кожну місію?
• А тобі яким це місцем всралося? – обурилася характерниця, але таки несвідомо вхопилася за пасмо, яке не було вплетене в коси. – І взагалі, наприклад, колір я давно не змінювала.
• Ага, джмелики в голові нарешті уляглися? – помахав Ґенма пальцями правої руки біля скроні.
• Мені прибрати цю посмішку з твого обличчя чи сам впораєшся?

Ґенма міцно стис губи, аби не засміятися, та підняв руки догори, мов здаючись.

• Просто, півтора роки минуло, ти за цей час чудово себе показала на місіях. – Ґенма на мить замовк та задумався, поглянувши догори. – Ну, на більшості, але ти щоразу різна, тебе так ніхто не запам’ятає. Ніякий поголос не піде, вороги не будуть боятися заздалегідь дивакувату чужинку, що підкорює собі сили природи.

Тейваз зупинилася, товариш послідував її прикладу.

• А мають? – знизавши плечима, запитала характерниця. – Як казав один славетний воїн: «Я не беру участі в турнірах, щоби супротивники не знали, чого від мене можна очікувати». І хоч ця фраза не дуже підходяща, але скажу, друже, – Тейваз вдарила Ґенму по плечі, – більш земною мовою: то хай щоразу офігівають від несподіванки.
• Хоча, так, – Ґенма взявся за підборіддя, – про який страх та славу може йти мова, якщо твій максимум в джутсу – це камінчики і несмертельний розряд в долонях.

Тейваз врізала товаришу в живіт, змусивши його скрутитися вдвоє та зі скавчанням, на видиху, прошепотіти:

• Я ж і слова поганого про твоє тайджутсу не сказав, ненормальна.
• Це тебе Шікаку підмовив?
• Що? А він то тут до чого? – Ґенма хоч і вирівнявся, але все ще тримався за живіт.
• Ні до чого. – Крізь зуби просичала Тейваз та, постукала до кабінету Цунаде.

Її зачепили слова Ґенми. Навіть він і той вже почав підколювати її на цю тему. Насправді, Тейваз давно визнала власну неправоту, але в неї ні чорта не виходило змінити. Вона просто кружляла на місці, хоч і розуміла свою основну помилку: як тільки Тейваз не отримувала бажаних результатів тоді, коли прагнула, то вона кидала і переходила до іншої стихії. Раз за разом, раз за разом, поки подумки не визнала себе невдахою, але не бажаючи це саме визнавати перед іншими чи знову просити їх про допомогу, що теж би означало визнати, що помилилася, тому і переховувалася за старою казочкою про кількість технік, а не їх якість.

Свого часу, Тейваз просто пощастило із вчителями, тому для неї це сакральне покликання, тому її так і вразили слова Сакури до Какаші, хоч усвідомлення цьому прийшло пізніше, коли вже пристрасті фестивалю уляглися. Сама характерниця майже не здатна до самоконтролю та мотивації. Вона може знищувати себе тренуваннями до межі і більше, як тільки бачить результат, але якщо він не достатній, Тейваз одразу занепадає духом та опускає рухи. Вся її сила зав’язана, по більшій мірі, на інтуїції, за що її постійно і сварили вчителі, але без них вона б, навряд чи, досягла того, що має зараз. Але тепер вони не поруч, зараз вона одна і знову кидає все на пів дорозі. Кидати – це найкраще, що їй вдається. Кидати та тікати. І втрачати віру в себе. Тому їй завжди потрібна людина, яка б вірила в Тейваз замість неї, тримала за руку, перевіряли, сварила, виправдовувала та підбадьорювала, головне, щоб чесно підбадьорювала, а тоді можна і гори звернути.

Все частіше Тейваз ловила себе на думці, що рости б вона в Листі, то і на іспит чуніна пішла б лише заради команди, а сама б втекла перед останнім завданням. Чим більшою силою починала володіти Тейваз, тим страшніше їй було навіть від самої лише вірогідності провалитися чи підвести когось. Вона жодного разу нікому не програвала, крім брата, нікого не підводила, але з кожним роком боялася цього все більше і більше, тому постійно уникали перевірок та росту. Вона вже звикла жити втечами та обмеженнями. Характерниця навіть встигла повірити, що в Листі буде інакше, бо так спершу і було, але виявилося, ти себе все одно наздоженеш, як би не ховався.

• Та, боги, охолонь. Ти навіть, якби і володіла стихією води на рівні Другого, все одно б розмахувала своєю кривою катаною зарядженою блискавкою, геть ігноруючи нінджутсу.
• Шаблею. – злющий погляд.
• І я лише одного мечника в Листі знаю, з ким би ти могла в кенджутсу зрівнятися. Знав, точніше. Не злись. – договорив Ґенма та штовхнув двері.

Характерниця дійсно перестала злитися, але не через похвалу її умінь, а через прикре уточнення.

• П’ята, викликали?

Перед самим носом, не встигла характерниця навіть увійти, постало розлючене обличчя Ґая.

• Не важливо.
• Ти впевнений, Майто? – перепитала, не менш розлючена Цунаде.

Цієї миті Ґай таким поглядом поглянув на Тейваз, що її тільки так обдало холодом. Навіть Ґенма помітив це.

• На жаль. Мої руки зв’язані. Але, – шінобі розвернувся знову до Цунаде, – повторю своє прохання, більше ніколи не звертатися до мене з такими місіями. Можете виписувати будь-яке дисциплінарне.
• Не буде ніякого. – втомлено видихнула Цунаде, люті як і не було. – Ти просто був найкращою кандидатурою. Ти та Лі, але Лі ще замалий.
• Я думав, що жінка здатна змінити усталену систему, але виходить, цього замало.
• Як легко судити про своїх керівників ніколи не будучи на їх місці.
• Можливо, – втрутилася розгублена Тейваз, – ми пізніше зайдемо?
• Ні. Проходьте.

Ґай блискавкою вилетів з кабінету.

• Ґенмо, що там із розвідкою поблизу Каменю?
• Завтра вирушаю.
• Лайно. Що ж, сподівалася, хоча б Какаші сьогодні повернеться. – Цунаде сіла за стіл та закрила очі, відкинувшись на спинку. – Давайте ваші звіти.
• П’ята? – не зрозуміла характерниця.
• А точно… Не має сенсу двічі повторювати. Зайди до мене ввечері, якщо Какаші повернеться.
• Добре, П’ята.

Коли Тейваз залишила їх удвох, Ґенма, перш ніж почати доповідати, задав одне єдине запитання:

• Перепрошую, я правильно зрозумів, Ґай мав бути напарником Тейваз у спеціалізованому завданні?
• Так. – не відкриваючи очей та потираючи скроні, промовила Цунаде. – Мала необережність спробувати.
• Жорстко Ви.
• Та знаю, знаю. А що?
• Та поки нічого. – задумливо, відказав Ґенма.
• Ще ти почни мені оце тут.

***

Чомусь, останніми місяцями, коли Какаші та Тейваз поверталися з місій, де все було легко, в Листі, особливо наодинці, їх огортала пелена незручності та ніяковіння, і ні один, ні друга не могли цього собі пояснити.

• Як місія? – все ж перервала тишу характерниця, поки вони йшли до Цунаде, після того, як Какаші повідомили ще на варті про виклик і попросили захопити з собою також і подругу.
• Шікамару знову себе чудово показав і з Тентен вони добре спрацювалися.
• Я про місію, а ти завжди відповідаєш спочатку про підлеглих. – Тейваз, всміхаючись, поглянула на друга. – Це мило.

Какаші злегка зашарівся, а потім відкрив двері та пропустив подругу уперед, переконуючи себе в тому, що причина цьому все ж ввічливість, а не щось інше.

• Цього разу, – Цунаде поклала руки в замку на стіл та продовжила, – місія має певні нюанси, тому йтимуть лише двоє. Чоловік та жінка. Я планувала послати Ґая та Юґао, але вона не те що не готова повернутися досі до служби, Юґао взагалі попросила себе перевести з Анбу до медиків на побігеньки. Господи, мені її звісно шкода, – Цунаде на мить похилила голову, а тоді продовжила, – але так себе закопувати. Ну, а Ґай… Що ж, як ви вже зрозуміли, в нього теж є свої причини, тому ця місія переходить до вас.
• Стоп. – насторожився Какаші. – Ґай відмовився від місії? Наш Ґай? Майто Ґай? Відмовився? Від місії? Та він і від пошуку кота б не відмовився! Тому що за місія?
• Спеціалізована місія.
• Я знаю, що Ірука буває їх бере, але Ґай? Серйозно?
• Ні, зваблення на плечах куноїчі, а шінобі потрібен для другої половини завдання і підтримки.

Какаші мимоволі поглянув на Тейваз, а потім знову завернувся до Цунаде.

• Знову супровід?
• Ні, з вас двох повне проникнення.
• Ви знаєте моє ставлення до подібних місії. Знайдіть когось іншого.

Цунаде грюкнула кулаками об стіл, а тоді підвелася, обпершись на його поверхню.

• Отже, Тейваз йде сама.
• Добре. – абсолютно байдуже, цієї ж миті, відповіла характерниця.
• Ні! Чому? І чому лише двоє?

Цунаде, пропаливши очима дірку в Какаші, сіла назад в крісло.

• На всьому селищі стоїть бар’єр, який зчитує будь-які нінджутсу та ґенджутсу, навіть доуджутсу там ризикованими будуть, бар’єр чи сенсори їх одразу відчують. Щодо не тутешніх сил Тейваз, ми попросту не знаємо, але не варто ризикувати. Єдине до чого можна буде вдаватися – це тайджутсу і то більше «тай», ніж «джутсу», бо навіть щодо зброї, шінобі обов’язково обшукають. І спершу треба викрасти сувої, а лише тоді дозволено викривати себе. І те, що це справ рук Листя – ніхто не має запідозрити.
• Тобто, Ви буквально хочете Тейваз із зв’язаними руками кинути до лігва звіра?
• Так. Тому я і хотіла взяти наймайстернішого ніндзя в тайджутсу. То дати тобі список вільних, підбереш пару Тейваз із чунінів? Більше двох посилати ризиковано. Дуже. Два сувої – два шінобі. Один в сейфі в спальні Оябуна, інший на мінус четвертому поверсі.
• Оябуна? – поцікавилася Тейваз.
• Голова місцевої мафії. Тримає під собою геть весь бізнес в селищі та в його окрузі. Фактичний володар селища, бо даймо теж під ним.
• А що за селище? Звідки в них навички для встановлення бар’єру? Хто з ними співпрацює, що вони мають сенсорів?
• Какаші, а чому я маю ділитися всіма деталями з незадіяним шінобі?

Какаші відвернувся, а тоді знову поглянув на Цунаде, визнаючи свій програш.

• Вибачте, П’ята. За таких умов, звісно я йду.
• П’ята! – Тейваз раптово сповнилася енергії та аж ринулася до столу Цунаде. – Дозвольте мені довести! Вже так довго триває мій випробувальний, то хай на це завдання я піду одна і доведу свою відданість та професіоналізм! Хай це буде моїм випускним іспитом!
• Ще чого. – в один голос сказали Цунаде з Какаші, чим вдвічі сильніше розізлили характерницю.
• Звичайно, – почала Цунаде, – я б не пустила тебе самою нізащо. Оябун хоч і проста людина, але казино, на верхніх поверхах якого і розташована його квартира, під зав’язку набите охоронцями.

Характерниця незадоволено пирхнула, склавши руки на грудях, та відвернулася від Цунаде з Какаші. Цунаде, тим часом, дістала із шухляди теку та кинула її на стіл, вказуючи на неї рукою.

• Це всі дані розвідки зібрані за останні дев’ять місяців.
• Так довго? – Какаші потягнувся за текою та штурхнув її кутом Тейваз в плече, змушуючи розвернутися та теж поглянути.
• Кажу ж, справа не проста.
• Стоп! – очманів шінобі в масці. – Це ж той самий єдиний союзник Країни Дощу!
• Ага.

Тейваз перевела свій погляд зі звітів на Какаші.

• Це та країна, куди ти мене не взяв був на початку року?
• Злопам’ятна.
• Ще б пак. – отруйно всміхнулася характерниця та штурхнула Какаші пальцем між ребрами, так само, як колись він полюбляв над нею знущатися. – Зажди!

Тейваз, в мить посерйознішавши, вихопила теку з рук друга.

• Поглянь! Тут звіт Ґенми про Май!

Какаші запитально подивився на Цунаде.

• Ви ж,- під «ви ж» Цунаде мала саме Какаші, який добряче поплатився за інцидент в селищі на кордоні з Країною Заліза, – пам’ятає бордель, в який проникали більше двох місяців тому? Ця мерзота найбільше постачала туди і в подібні заклади дівчат та дітей.
• Але ж Ви казали, що там все законно? – обурилася характерниця.
• Ну, офіційно і не підкопаєшся, тому нас і найняли. Політика, корупція, зв’язки.
• А що в тих сувоях? – продовжила Тейваз.
• В одному вся чорна бухгалтерія, в іншому всі імена задіяних можновладців. Самі по собі вони не багато горя принесуть Оябуну, але разом, ще і після дешифрування – це закриє не один будинок розпусти, брудні чорні канали та знесе багацько високих голів.
• Цікаво, – пробурмотів Какаші, не припиняючи весь цей час, з рук Тейваз, гортати теку, – а чи буде там і одна перебинтована голова?
• Какаші, – просичала Цунаде, – я сподіваюся, що там жодної компрометуючої інформації на Країну Вогню, а тим паче на Листя, не буде. Я ще веду переговори, стосовно того, чи Листя матиме доступ до інформації в середині, яку приховують сувої.
• Як так?! – вигукнула Тейваз.
• Я ж сказала, нас найняли. Це не наше завдання, а завдання для нас. У Листя навіть би не вистачило грошей на таку довгу розвідку.
• І хто ж наняв? – запитав Какаші.
• Феодали з інших країн.
• І чому вони не найняли своїх шінобі?
• Бо, – Какаші нарешті закрив теку, забрав її з рук подруги та віддав Цунаде, – бажають очистити собі шлях в тих секторах, але залишитися із чистими руками.
• І як я одразу не зрозуміла. – закотила очі Тейваз. – А я ж колись мріяла податися в політику.
• А тепер бачиш наскільки це протухле болото?
• Та ні, за це я і захоплювалася нею. Просто… Просто відлягло, а потім я таки побачила своє справжнє призначення, після поневірянь та зневіри у власних силі й користі.

Тейваз неймовірно була рада знаходитися тут і зараз, але Какаші, дивлячись на її посмішку, не міг прогнати від себе думок про те, що на неї чекатиме на тій місії. Він догортав до кінця. Він хотів їй сам все переказати, навіть не помітивши, як Тейваз сховала пару аркушів до кишені.

***

Характерниця розстелилася на нічліг і просто впала на зімпровізоване ліжко, не маючи вже сил ані читати, ані продовжувати докучати своєму командирові отруйними жартиками. Раніше їх завжди відтягували один від одного, переживаючи, щоб обмін сарказмом та підколами не переріс в бійку, хоч обидва цього б собі не дозволили, але товариші не звикли того ж Какаші бачити не вічно спокійним, тому вирішували перестраховуватися. А це була їхня перша повноцінна місія лише на двох, тому і зупинити було нікому, а жарти попросту вже скінчилися.

• Неймовірно гарне небо. – прошепотіла Тейваз, напівлежачи біля великого каменю, з піднятою догори головою.

«Ох, Шиво! Я не розумію, якого чорта це досі триває??? Ми ж на місії, вже на місії, то чому ця незручність не зникає? Якщо так і надалі піде, то маю якесь дивне відчуття, що натворю чогось не доброго…» – вона тихенько, від розпачу та втоми, заскавчала, а тоді продовжила намагатися завести вже нормальну розмову, бо жарти все менше і менше походили на жарти.

• І це останній затінок перед перетином кордону, далі лише пісок.
• Ага.
• Що? – Тейваз поглянула в сторону, звідки линув голос. – А що ти робиш на тому дереві?
• Вартувати збираюся. – теж дещо втомлено, відповів Какаші, перевіряючи, об себе ж, на гостроту щойно заточений ніготь мізинця, а потім сховав пилочку та дістав книжку.
• Ти знущаєшся?! – аж підвелася на лікті характерниця. – Какаші, якого чорта!? Ми ж домовилися, що в останню ніч випробуємо мої нові техніки!
• Та заспокойся ти. – перегортаючи сторінку, спокійно відповів шінобі в масці.
• Ні!

Тейваз скочила на ноги та підійшла до дерева, поглянувши нагору.

• Якого чорта, Хатаке, ти що не довіряєш мені?
• Довіряю.
• Щось не видно! Хана з Кібою поділилися зі мною своїми знаннями, що не є спадковими, і цим допомогли удосконалити моє вміння ставити пастки та приховувати табір, головне, аби це був ліс чи щось до нього подібне, я ж казала, а це просто ідеальне місце і останнє, мать вашу. Тому злізай звідти, сволото, та вали спати! – від злості, характерниця аж підстрибувала.
• Заспокойся, я довіряю тобі і не сумніваюся в твоїх вміннях, я ж вже сказав. Але перестраховка зайвою не буває. Я просто спочатку хочу раз затестити, щоб точно переконатися.
• Та пішов ти! Нічого подібного! – Тейваз зараз не могла зрозуміти, вона більше злиться чи ображається, тому просто повернулася та лягла під камінь. – Це остання ніч перед місією і логічно було б добряче виспатися, але ти настільки не впевнений в мені.
• Я максимально впевнений в тобі.
• Воно і видно.

Какаші змучено видихнув, поглянувши на свої складені речі в наплічнику неподалік Тейваз, сам не розуміючи, чому він заліз на це трикляте дерево, чому вирішив вартувати, коли насправді переконаний в справності прихованих технік, а Тейваз просто лежала та рахувала зорі, намагаючись проковтнути пекучу образу, але безрезультатно. Хоча, насправді, вона теж геть не розуміла, чому так сильно зараз розізлилася, чому взагалі не може заспокоїтися і перестати думати про Какаші на тому дереві, проклинаючи його.

Передчуття неминучості поганого досягло свого піку, але тепер Тейваз стало абсолютно байдуже.

• А книжками тими ти лише приховуєш свою немічність!
• Чого? – ледь не подавився Какаші, стримуючи сміх.
• Або компенсуєш ними її ж.
• Так, пояснюй. – Какаші намагався продовжувати посміхатися, хоча насправді його вкололи ці слова.
• Читаєш про тих головних героїв, заздриш їм, а сам ні на чорта не здатен.
• Та я наче не поганий шінобі.
• Немов ти не знаєш про що я.
• Про що ж? – Какаші вже не читав, він звісив ноги, сховав книжку та уважно дивився на подругу, яка в свою чергу, із складеними на грудях руками, не відводила очей від неба.
• Про манівці твоїх улюблених героїв. Про те, як вони підкорюють дівчат, вкладають їх в ліжко, кохаються з ними. Я чула, як ти гигочеш та червонієш на подібних моментах, а сам просто не здатен втілити це в життя, от тому заробив собі залежність від цих книг.
• Твої жарти по дорозі були смішнішими.
• А я і не жартую.
• То краще слідкуй за своїм язиком, а то потім же знову шкодуватимеш, а можливо, цього разу вже, і поплатишся.
• Пха! І як же? Ото сиди собі на варті і далі продовжуй кусати лікті, читаючи, що і близько не дотягуєш до головного героя в кохані. Я щось тебе жодного разу, хоча б за цей рік, не бачила біля дівчини. Тікаєш від них, як прокажений, бо знаєш, що невдаха. – «От лайно».

Какаші мовчки подивився на подругу та відвернувся, Тейваз хоч цього і не бачила, але прикусила собі навмисно дуже боляче язика. Вона зрозуміла, що її підколи зайшли дійсно вже занадто далеко, але чомусь зупинитися їй не вдавалося.

• Чого ж ти замовчав? Сказати нічого? Нічим заперечити?
• Тейваз, ще слово і…
• Та хоч два! Продовжуй далі компенсувати свою сексуальну немічність на тому дереві!!

«Яка ж я дурепа! – Тейваз відвернулася в протилежний від Какаші бік та сильно зажмурила очі. – Що я взагалі наговорила? Ще і пошила себе в дурні, ясно ж, що це максимально далеко від правди. Але чому я не можу закрити свого огидного рота?!»

• Сиди і заздри своїм героям!
• Що?

Тейваз розвернулася назад і побачила, як над нею нависає з лютим поглядом Какаші.

• Ти замовкнеш вже нарешті чи як?

Його руки були по обидва боки від неї і Тейваз розуміла, що їй зараз ніяк не сховати свою провину, а їй дійсно було соромно, хоч замовчати все ніяк не вдавалося.

• Якби не знав, то подумав би, що ти напилася. Тому просто замовкни та спи. Вважай це наказом, інакше я не відповідаю за свої дії.
• Пха! Не відповідаю за свої дії. – перекривила його характерниця. – Чи не запізно ти командира увімкнув, відповідальний ти наш?

Какаші лише ще більш грізно на неї поглянув.

• А що, хочеш сказати не так? Не ховаєшся в тих романчиках?

Вона не могла відвести від нього очей, від його люті в погляді.

• А ти?
• Що я?
• Від чого ти ховаєшся за цим своїм гримом?

Він важко, дуже важко вдихнув, немов повітря довкола розрізало йому горлянку невидимими лезами. Він не вірив, що Тейваз би просто так брала і ображала його, навіть, коли вони сварилися, вона ніколи так не вгризалася в його душу, тому він мав лише одне єдине припущення, що тут відбувається.

Те саме, і чому він викарабкався на те злощасне дерево, замість того, аби виспатися, ще і усвідомлюючи, як образить Тейваз цим, через її постійну невпевненість в собі, у власних силах та потрібності, які вона так сильно намагалася приховувати, але він все те давно прекрасно бачив. І тут вона нарешті наважилася, наважилася взяти на себе відповідальність, повірила в себе, а він взяв і піддав її техніку сумнівам, хоч і не щиро, але ж… Ще і саме він.

Те саме, що він вже зустрічав і в книжках Джіраї, думаючи, чому не можна нормально героям про все поговорити, просто поговорити, замість цієї тонни незрозумілості, що ще й боляче частіше робить, ніж спрацьовує.

Але він таки насмілився припустити та бажав перевірити, хоч вже і ненавидів себе за те, що порушує навіть дані обіцянки самому собі берегти інших. Хоча, може він просто здурів? Адже звідки вона б могла знати, що ці всі слова його зачіпають? Як би там не було, хай вона сама на це відповість.

«Отже… Пан або пропав».

• І нащо на цю місію розмалювала своє обличчя, якщо ми все одно будемо маскуватися під звичайних людей?

Тейваз уважно поглянула на свого командира, тепер сумніваючись, а чи лють то насправді? Її серце забилося в тисячі раз швидше, так і погрожуючи зупинитися, а він все продовжував нависати над нею, навіть не кліпаючи.

• Я ж попереджала, Хатаке.
• Я знаю. – немов винувато, прошепотів Какаші, але не в змозі, навіть на секунду, закрити очей.

Цих слів було досить.

Тейваз цієї ж миті виконала стару обіцянку і зірвала з нього маску, а потім за шию прихилила його до себе та жадібно вп’ялася в такі бажані вуста, а він відповідав і їй більше нічого не було потрібно в цьому житті.

Раптом Какаші, не відриваючись від її губ, поміняв їх місцями, сівши спиною до каменю та всадивши Тейваз собі на коліна. Він нарешті обіймав її, гладив, стискав, він нарешті цілував її і до останнього не міг себе змусити зупинитися, аби вдихнути.

В один із таких моментів, Тейваз вирівнялася, зняла з Какаші бандану, прибрала волосся з обличчя і просто, завмерши, тримаючи його обличчя в своїх прохолодних долонях, просто поглянула в ці очі, що в цю ж саму мить споглядали на неї.

Дивне тепло розтікалося їхніми тілами, моментами перетворюючись на справжнісінький жар та боляче кусаючи, але це був неймовірно приємний біль. Вони все так і продовжували дивитися один на одного, поки не усвідомили, що їхнє дихання злилося воєдино і серця почали тріпотіти в унісон.

Тейваз не могла зрозуміти, чому ж ці слова так важко даються, чому вона все ніяк не може їх промовити, а в цей же час Какаші картав себе за скоєне, картав за те, що насправді, взагалі-то, аніскілечки не картає себе за це, а лиш за те, що не здатен зараз поворухнутися, як і не здатен прибрати своїх рук з її стану.

Тейваз так і не наважившись сказати те, що з усіх сил вже так довго тримала за зціпленими зубами, сховала погляд, а тоді заговорила геть про інше:

• Вибач. За все, що я щойно наплела. Я так геть не вважаю, я не знаю, що за демон в мене вселився. Чесно. Ти не немічний, ти ней…

Какаші, навіть під сяйвом зірок, помітив наскільки почервоніла Тейваз, тому не дав їй договорити, йому це і не було потрібно. Він просто взяв її за підборіддя і ніжно змусив знову поглянути на нього.

• Не припиняй на мене дивитися, благаю.

Це не допомогло, а лише більше змусило Тейваз зашарітися, це змусило зашарітися їх обох.

• Тоді, – майже не в змозі дихати, все ж промовила характерниця, – не зупиняйся.
• Ти впевнена?

Тейваз лише скинула з себе жилетку, а тоді нахилилася до нього і поцілувала легенько самісінький кутик його губ, але цього було досить, аби Какаші просто розчинився в цьому моменті. Він перехопив її вуста та паралельно запустив свої великі, колючі долоні під її футболку, знімаючи її.

Тейваз постала перед ним напівоголеною, знову намагаючись не дивитися йому в очі.

• Ну, все одно замість форми завтра була б сукня, тому який сенс в…

Тейваз намагалася всміхнутися, але Какаші помітив настільки їй зараз ніяково і це просто вразило його. Чому дівчина, яка жодного разу не відмовилася від тих паскудних місій, завжди виконуючи їх на відмінно, зараз веде себе, як незаймані дівчата з його книжок.

Какаші в одну мить, набравшись невідомої йому сміливості, оголив свій торс, обперся спиною на камінь та притягнув Тейваз до себе, обійнявши її за спину та сховавшись обличчям в її волоссі, яке набуло ніжно-рожевого кольору із поодинокими, помітними лише під нічним сяйвом, срібними пасмами.

Йому подобалося відчувати її на своєму тілі, а вона теж не могла цьому заперечувати.

Тейваз зараз розривало від бажання так і заснути в його обіймах та не спати всю ніч, але характерниця таки обрала друге, коли знову спромоглася дістатися до його губ, чому Какаші геть не збув проти.

Лише через декілька хвилин, коли місяць повністю вийшов з-за хмар, він зупинив її, аби ще раз поглянути на Тейваз, на її шрам, що спереду більше нагадував не коріння дерев, а сліди від блискавки, його блискавки. Він не міг відвести погляду від променів шраму, ще декілька секунд, що немов дивом оминули татуювання-печатку, залишивши її незламаною, а потім прийнявся цілувати кожен з них, поступово вкладаючи Тейваз на спину.

Ось тепер він знову нависає над нею та просто дивиться. Ні, то таки була не лють. То було те почуття, про яке вони донині ніколи не знали, ніколи не відчували. Здавалося, зараз вони немов намагаються насититися один одним самим лише поглядом.

Тейваз помітила свою руну, яка звисала між ними, і тільки-но Какаші збирався її перекрутити, щоб закинути на спину, аби не заважала, характерниця переходила її на якусь секунду, перші ніж відпустити, а тоді запитала.

• Чи хочеш ти ще знати, яке її ім’я?

Какаші лише повільно кліпнув, а Тейваз прошепотіла йому відповідь на вухо. Какаші розплився в посмішці та тихенько засміявся.

• Краще і не могло бути.
• Хто знає.

Відповіла Тейваз, чий голос більше не тремтів і погляд вона більше не ховала, натомість характерниця полізла знімати одяг, який залишився на Какаші, і тут затремтіли руки вже його. Але він не зупинив характерницю, навпаки, перенісши опору на одру руку, іншою він їй допоміг закінчити бажане, а потім повторив те саме з її штанями, залишивши їх геть оголеними посеред лісу, де свідками були лише небесні світила.

Сотні сторінок замиготіли перед очима Какаші, але він все так і продовжував нависати над тією, котра безсоромно увірвалася в його кордони, в його селище, в його життя, в його серце та душу, чорт забирай, і все ніяк не міг змусити себе зробити те, що уявляв вже дуже давно.

• Якщо продовжиш в такому дусі, я замерзну.
• Не правда. Ми біля Країни Вітру. – винувато засміявся Какаші, а потім таки поцілував Тейваз, повністю вкривши її тіло своїм.

Характерниця, відчувши його руку, що сповзала донизу, слухняно розсунула ноги, а тоді ледь стримала стогін. Через хвилину, їй це вже не вдалося, коли Какаші повністю, повільно та легко увійшов в неї, змусивши відчути маленькі розряди по тілу, розряди, подібним яким вона ніколи не відчувала. Він же, в свою чергу, аби не видавати себе повністю, окутаний, немов з ніг до голови невідомим, але таким блаженним теплом, зубами вп’явся в її плече та почав поступово нарощувати темп.

Тепер вже Какаші був не здатен дивитися в очі Тейваз. Вона обплела його своїми ногами та руками не в змозі перестати однією рукою стискати його шкіру на спині, а іншою відпустити волосся і лише коли рухи Какаші стали приємно-нестерпними, Тейваз зробила так, що тепер він лежав на спині, а вона зверху сиділа на ньому, перехопивши контроль в свої руки, хоч повністю його Какаші і не віддавав.

Він знову змусив її прилинути до нього та цілувати, а Тейваз не могла вирішити, що вона хоче більше: його вуста чи шию. Але його руки в неї то на спині, то на стегнах, то на горлі, то на грудях, відчуття його всім своїм тілом, абсолютно всім своїм тілом – це те, що вона точно не хотіла, аби припинялося. Ще і ці дивні невідомі відчуття, що робити чи то приємно, чи то боляче, чи то просто несамовито. Ні, вона точно не хотіла аби це припинялося і боялася засинати, бо що якщо зранку це все виявиться сном?

• Дивись на мене, благаю.

Сміливість знову з’явилася, як в голосі, так і в рухах Какаші, і не встигла Тейваз його послухатися, як вже лежала під силою його ваги і вони більше не могли стримувати власні голоси. Більше взагалі не могли стримувати себе. Ні власну ніжність, ні власну грубість. Какаші, сам не розуміючи, коли встиг, поклав праву ногу Тейваз собі на плече, обдарувавши її безліччю поцілунків, а потім, хоч і сповільнив темп, але почав рухатися більш інтенсивно, вимушений ховати власні емоції, що зараз пазурами роздирали кожну його клітину, за покусуванням її гомілки, коли сама характерниця, вигинаючись, мов тятива, мабуть вирвала вже всю траву, яка росла під імпровізованим ліжком, аби лише не закричати на весь ліс.

• Не зупиняйся. Щоб я далі не робила та не казала, про що б не просила, тільки не зупиняйся, благаю.

Ледь простогнала характерниця, опускаючи ногу, аби одразу ж охопити його торс своїми стегнами, і Какаші цілком їй підкорився, аж поки повністю не вкрив її своїм, таким теплим, бажаним для неї та вже повністю розслабленим, тілом, а тоді не ліг поруч на бік та не згріб до себе в оберемок не бажаючи відпускати ані на мить та не перестаючи покривати цілунками її спину, коли вона так само все що вже могла – це важко дихати та посміхатися.

Відкривши очі, Тейваз вхопилася в руку Какаші, підклавши її під своє обличчя, охопила ногами його ногу і більше не уявляла, як далі буде лежати, спати без нього. Ні, як далі вона житиме без нього. Какаші, в цю мить, навіть думати про подібне собі не дозволяв. Такого спокою, такого тепла він не відчував, здавалося, ніколи. Здавалося, востаннє то було уві сні. У дуже старому, забутому вже сні, за існування якого він навіть не міг бути переконаним та чи це взагалі його був сон чи він просто там виявився гостем, але зараз його це не хвилювало. Зараз його нічого вже не хвилювало, лише ця рідна чужинка поруч, яку він нарешті мав право обіймати. Нарешті знав, що має право обіймати.

«Так затишно. – подумалося Тейваз. Вона ніколи не любила затишок та комфорт в стосунках, як тільки ці епітети вона могла приписати до чергових відносин, то одразу тікала від них якомога далі, але зараз все було інакше. Їй було затишно і це прирівнювалося не до нудьги, а до «добре». – Але ж чому так страшно? Так страшно, що це всього лише сон або ти зранку прокинешся і скажеш, що це все було просто черговою твоєю розвагою? А якщо я прокинусь і більше нічого не відчую до тебе? Ні, будь ласка, тільки не з тобою так, будь ласка, не з тобою. Краще ти розіб’єш на світанку цю ніч, аніж світ відбере в мене і ці почуття чи все виявиться лише моїм маренням під час хвороби».

Він перестав цілувати її спину, дихання стало рівним, спокійним, більше перетворившись на сопіння, яке Тейваз відчувала кожною клітиночкою свого тіла.

• Спиш? – наважилася запитати характерниця, переживаючи, що цим зруйнувала ілюзію того всього, що було перед цим.
• У-у. – заперечно замугикав Какаші та міцніше притис до себе Тейваз.
• Рука мабуть затерпла?
• Яка, до чорта, різниця? – всміхаючись, запитав Какаші.

Характерниця поцілувала його руку, а тоді дотяглася ногою до простирадла та пальцями підтягнула його до себе. Їй досі здавалося дивним наявність такої постільної білизни на місіях, замість наметів та спальних мішків (крім її, який вона, час від часу, таки брала в холодні краї), але вона вже не задавалася запитаннями чому так. Тейваз вкрила їх злегка простирадлом, а тоді перевернулася на інший бік, легенько штовхнула Какаші, змушуючи його лягти на спину та пригорнулася до його грудей, частково обійнявши його, як змогла, ногою та рукою, але ніяково уникаючи його погляду. Так і не помітивши, що Какаші теж повністю вкрився рум’янцем.

• Мені є різниця. – прошепотіла Тейваз та поцілувала його в груди, а він обійняв її сильніше та поцілував в тім’ячко. Насправді, вони обидва хотіли переплестися в поцілунку, але обидва струсили, як підлітки, немов нічого між ними так досі й не було.

Він також хотів в дечому переконатися, але боявся спаскудити прямим питанням момент, боявся таки подивитися їй в очі і не розглянути правди, тому просто вирішив піти ва-банк, бо йому це було важливим, а також він, чим більше усвідомлював, що сталося, тим майже вже починав себе ненавидіти, а це геть не ті почуття, які б Какаші зараз хотів відчувати.

• Тейваз…

«Хіба тепер серце буде так тріпотіти щоразу, коли я чутиму своє ім’я? його вустами»

«Хіба тепер серце буде так тріпотіти щоразу, коли я промовлятиму її ім’я?»

Так.

Какаші взяв її долоню та притягнув до свого обличчя, поцілувавши та залишивши на своїй щоці.

• З тобою все добре?
• Га? – вона настільки здивувалася почутому, що миттєво поглянула на Какаші. – А чому зі мною має бути щось не добре?

Тейваз провела великим пальцем по його вустам, а тоді уважно заглянула в очі, які заблищали в цій місячній темряві.

• Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні…

Вона все зрозуміла і майже починала ненавидіти себе, що вчинила так необачно, що не подумала, що не наважилася з ним поговорити, через страх, що надумала собі, що між ними є симпатія.

Тейваз залізла на Какаші, через що простирадло сповзло донизу, лягла на його гаряче тіло, запустивши руки йому під шию та притулилася міцно-міцно до нього. Він боязко, поступово, теж обійняв її у відповідь.

• Ти навіть не уявляєш наскільки мені добре. – прошепотіла вона йому на вухо та доторкнулася губами до його щоки. – Навіть не уявляєш. – вона відчула солону вологу. – Перестань, будь ласка. – продовжувала Тейваз шепотіти, поки ніяковіння, як рукою зняло. – Все було чудово, ти був чудовий, ти був максимально правильний, якого можна тільки бажати.
• Я боюся чи не завдав тобі болю. Я обіцяв собі, що не завдам тобі болю. Але вчинив, як повний егоїстичний му…

Тейваз випірнула від його шиї та прилинула до губ, жадібно, але водночас ніжно цілуючи їх, не давши договорити ті слова, які вона б, якби могла, заборонила б Какаші навіть думати про себе.

• Скажи, – тепер вона нависала над ним, – хіба це щойно було схоже на біль?

Какаші уважно подивився в її очі, на її посмішку і зрозумів, що він їй вірить, а більше йому нічого і не треба. Він знову, як тоді вперше, взяв її підборіддя між своїх пальців та змусив знову його поцілувати. Він не хотів її відпускати зі свого полону, але розумів, що варто поспати перед місією, тому з великими зусиллями відсторонився від цих давно жаданих губ та суворо, ледь стримуючи сміх, наказав засинати.

• Какаші, – тихенько промовила Тейваз, лежачи під його рукою, поки він грався іншою з її пальцями, – а чому тоді в травні ти не зупинив мене, просто сказавши, що ти теж там і я тебе таким чином вб’ю?
• Бо я не хотів, щоб ти зупинилася заради мене, я хотів, щоб ти це зробила заради себе. Це було важливіше, ніж моє життя.
• Що? – аж трішки підвелася Тейваз.
• Я жартую. Я теж про це не подумав. Там же не лише моє життя на кону стояло.
• Бовдур. – обурилася від жарту Тейваз та вкусила Какаші за груди.
• Так значить? – засміявся шінобі, абсолютно без маски, та знову скрутив характерницю на бік в своїх міцних обіймах, поки вона продовжувала кусати те, до чого дотягувалася.
• Спати. Я сказав спати. – Какаші вирішив, не випускаючи Тейваз зі своїх рук, протягнути поцілунки ззаду її шиї від вуха до хребта, поки Тейваз повністю не перестала пручатися.
• Не роби так. – прошепотіла, немов промурликала характерниця.
• Чому? – запитав і повторив попередні дії Какаші.
• Бо так я точно спати не зможу.
• Добре. – тихенько засміявся Какаші.
• Що знову? – вкусила його за руку Тейваз.
• Поки нічого. Поки будемо спати.
• Ти спатимеш зі мною? – саме по собі вирвалося у характерниці, але Какаші зрозумів не правильно до чого було питання.
• Казав же, я довіряю твоєму захисту табора, я собі не довіряв просто. І, як бачимо, не дарма.
• Я казала, що ти дурень?
• І дурень також.
• А коли я прокинусь, ти будеш поруч зі мною?

Тейваз вважала, що їй зараз знову стане неймовірно соромно за свої випадкові слова, але не стало, взагалі не стало і це її дуже сильно вразило.

• Звичайно.

Він би зараз обійняв характерницю ще міцніше, ще сильніше притис би до себе, але це б вже було небезпечно, тому Какаші поцілував її в плече, а потім поклав туди ж своє підборіддя та закрив очі. Зорі на небі були просто неймовірними, але нащо йому зараз ці зорі, коли вона поруч?

***

Сонячне проміння на кордоні із Країною Вітру, навіть не зважаючи на густі хащі, на кінець листопада, почало безжально бити в очі, намагаючись змусити Какаші, що вже майже прокинувся, нарешті відкрити очі, але він не бажав того робити, він не бажав прощатися з солодким сном, чий присмак все ще відчував на вустах.

Та раптом, ще будучи повністю окутаною нічними мареннями, Тейваз перевернулася на інший бік та поцілувала Какаші в плече, що змусило його таки відкрити очі – це був не сон. Тейваз підлізла до нього ближче та, все ще не прокидаючись, закутала його в свої обійми.

Вся сміливість, яка була присутня в ньому вночі, зараз просто розтанула. Він ще раз поглянув на Тейваз, яка мирно сопіла біля нього та крізь сон водила пальцями по його грудях, а тоді затримав дихання та схопив її руку в свою, притягнувши її долоню до губ та поцілувавши, змусивши тепер гладити його обличчя.

Какаші лежав, примружено дивився на ранкове проміння, яке пробивалося крізь верхівки дерев, та посміхався. Він нарешті знову зрадів ранку, зрадів новому дню, зрадів тому, що прокинувся.

Її рука завмерла, а потім опустилася і Какаші повернув голову до Тейваз, яка вже пробудилася і просто, немов дещо злякано, дивилася на нього.

• Привіт.

Какаші щиро та широко посміхнувся і його посмішка здалася для Тейваз яскравішою за світанок. Він знову взяв її долоню та розцілував, враховуючи все передпліччя, а потім потягнув характерницю до себе, змушуючи повністю лягти на себе та міцно-міцно обійняв.

«Добре, хай притискає – подумала Тейваз, ховаючи рум’янець  десь на його шиї, зарившись туди носом – так він не відчує, що я тремчу всім тілом».

Характерниця одночасно була і здивована, дуже здивована, і неймовірно рада, бо їй почало здаватися, що це для нього не був просто секс на одну ніч, як йому, вона думала, притаманно і є абсолютною нормою. Ні, він її так пригорнув до себе, немов і не бажав відпускати.

• Ти ж казала, що тут неподалік є річка?
• Угу.
• Пройдемося перед сніданком? В нас ще купа часу.
• Угу.

Тейваз чомусь було лячно говорити. Їй здавалося, що необережним словом вона розвіє все, що відбувається. Тейваз ще в травні вже повністю зрозуміла, що її почуття до Какаші більші, ніж дружні. Хоч вона і не любила цей вираз, бо для Тейваз дружба – це основа всіх хороших відносин, а також їх вершина. Та дружба, якою вона її бачила, і Какаші справді для неї став кращим другом, і таким самим залишався й зараз. Але тоді в травні, Тейваз зрозуміла, що давно хоче не просто тримати за руку, а володіти хоча б його вустами, але один необережний крок і характерниця розуміла, що втратить кращого друга, так і не отримавши чогось ще. Або отримавши, але на одну ніч, а на тому дійсно прийде кінець.

Тейваз за ці півтора роки ніколи не бачила Какаші з дівчиною, крім того єдиного разу, тому зрозуміла, що він, кого бажає ледь не кожна, просто не прихильник стосунків і навіть, як Ґенма, не бажає афішувати свої розваги.

Але зараз, зараз він веде себе не як Ґенма, а немов для нього ця ніч означала те саме, що і для Тейваз, більше того, немов і він має до неї якісь подібні почуття, немов теж чекав, коли вона нарешті зірве з нього маску, бо боявся сам розбити їхню дружбу.

«А що, якщо ця дружба теж для нього багато важить? А що, якщо він відчуває зараз те саме? А що, якщо для нього це просто гра на місії, де він скористався тим, що ми лише вдвох? Я ж ніколи з ним не ходила наодинці, може для нього це норма? Просто він романтик, а Ґенма ні, тому його поведінка і відрізняється, а коли місія закінчиться, то з нею закінчиться і гра? Та начхати, за дружбу все одно вже пізно переживати, і якщо це навіть гра, я хочу грати в неї до останнього!»

Какаші ще раз її міцно притис до себе, а потім вони встали, одягнулися та склали речі. Протягом всього цього часу, Тейваз не переставала крадькома підглядати за Какаші, дивуватися його сонячній посмішці, але намагалася не дозволяти собі, через неї, ще більше вірити в те, чого можливо і немає. Та і в чому причина, що саме вона, що саме вона стала для нього тим, ким не вдавалося всім іншим? Так само безглуздо, як і якщо завтра Ґенма прийде й сповістить товаришів, що одружується.

«Хм, я б подивилася на ту жінку, якій би це вдалося! Вона точно має бути неземною та ще з таким норовом, щоб приборкати самого Ширануї Ґенму, викликавши в нього бажання одружитися. А це навіть звучить, як абсурд, тому який шанс, що це не гра? Байдуже, я не хочу зараз взнавати правду, я хочу цієї гри. Але місія… А що, якщо не гра? Що, якщо на результат вплине його ставлення до подібних місій, ще і розбурхане минулою ніччю? Тоді варто поговорити і все вирішити, але я не хочу ні в дурні пошитися, ні розвіювати це все. ДІДЬКО!!!»

• Ти де блукаєш?
• Га?

Какаші підійшов ззаду, обійняв Тейваз, яка саме тримала розкритий наплічник, прибрав, все таке саме на кінчиках ніжно-рожеве, волосся з домішками срібла, якого майже не було більше помітно, та поцілував в шию. Тейваз немов блискавкою вдарило, а після тілом розлилося тепло, яке приємно обпікало його.

«Ніііі, я ніколи нічого подібного не відчувала і близько, тому, навіть, якщо це гра, а це точно гра, я хочу в неї грати до кінця, навіть свого».

• Ти безсоромно ігноруєш всі мої питання. – прошепотів він на вухо, не розкриваючи обіймів. – Кажу, може і поснідаємо на березі?
• Угу. – Какаші знову її поцілував і Тейваз не змогла стримати посмішку, навіть очі відкритими. – Ти йди з нашими речами, а я поки зніму всі пастки та сховок.

Какаші на мить збентежився, знову це самотнє «угу», яке не притаманне їй, але Тейваз сказала, що все добре і він їй довірятиме.

Коли характерниця, повністю знищивши бар’єр, повернулася до річки, то побачила зі спини оголеного Какаші, що саме заходив до води. Якщо цей берег був повністю пологий, то з протилежного його геть і не було, річка знаходилася під крутим обривом, що приховувався рослинністю та її масивним корінням, роблячи також цим всім затінок від пекучого сонця.

«Дідько! Який же він гарний… – промайнуло в голові Тейваз, як тільки вона побачила Какаші. – Чому я раніше цього не помічала? І як тепер мені роздягатися при ньому? Ауч…»

Вони вже безліч разів бачили один одного напіводягненими на місіях, але для Тейваз то нічого не означало, вона тоді, навіть після травня, не бажала йому сподобатися. Вона нікому не бажала сподобатися, але зараз… Зараз вона усвідомила, що прагне, аби Какаші хотів її тіло. Ні, воно було в нормі, хоч і далеке від місцевих куноїчі, але Тейваз давно з ним змирилася та прийняла його. Вона знала, що з її предками та своєю залежністю від їжі, ніколи не досягне тендітного тіла, як би не знущалася над собою, але воно їй і не було потрібне. Але зараз характерниця відчула себе грубою, навіть огидною, особливо відносно місцевих жінок-шінобі, які одночасно були і дуже стрункими, інколи навіть мініатюрними, але при цьому і неймовірно сильними.

«Господи, Тейваз, перестань, не плутай варягів та козачок із гейшами. Видихни. Ну, подумаєш на п’ятнадцять чи десять кіло більша за Куренай, що з того?? Ви просто з інших народів. І чорт же мене шарпнув полізти в ті медичні картки, поки ніхто не бачив! За ними, Какаші і той важить неадекватно мало, беручи до уваги його конституцію тіла. Там всі шінобі якось не правильно записані. Господи, серйозно, ти досі про це думаєш? Ти прекрасна характерниця, тому досить вести себе, як малолітнє дівчисько!!! Знову ти за своє!»

• Тепер я замерзну, якщо ти зволікатимеш. – не розвертаючись, промовив Какаші, стоячи майже по пояс у воді.
• Ну, ми ж, де ти там казав, на кордоні із Вітром, тому вода має бути теплою.
• Перевір.

Він повернувся до неї та широко посміхнувся і Тейваз, неочікувано для себе, почервоніла з ніг до голови.

• Угу. – ледве вичавила з себе Тейваз. – Я зараз.

Характерниця озирнулася по сторонам та побачила мило, зубну пасту та щітки на камені. Потім ще раз подивилася на Какаші і зрозуміла, що його волосся вже мокре, і усвідомила, що він жодного разу за ранок навіть не намагався поцілувати її в губи.

«Оу, це мило, це я люблю, або… Або він такий же дурник, як і я, або навпаки це ми нормальні. Але якщо я зараз, якогось чорта, про таке думаю, то не сповна розуму тут лише я. – сміючись, подумала характерниця, та прийнялася чистити зуби і змивати із себе залишки гриму. – Цікаво, я була схожа на єнота чи борсука? Краще, мені про то не знати, я думаю».

Потім Тейваз дістала баночки із шампунем та гелем, які взяла про всяк випадок, як завжди, разом із настоянкою куноїчі, не знаючи чи буде можливість потрапити на гарячі джерела чи хоча б в душ перед самим початком місії, а це ж необхідно, як не як, та поклала їх на камінь біля води. Далі Тейваз скинула із себе весь одяг та ступила до річки. Вода і справді була трішки прохолодною, тому тіло характерниці одразу вкрилося сиротами.

Какаші занурився на мить під воду, а тоді розвернувся до неї обличчям, не приховуючи своїх бажань, які тільки так були зрозумілими, коли він уважно дослідив її тіло поглядом, особливо груди вкриті холодом та талію, що добре виділялася на фоні стегон. Він не міг збагнути, чому довго цього не помічав. Тейваз миттєво, несвідомо, закрилася руками, а тоді підсковзнулася на підводному камені та пірнула. Випірнувши, в максимальній близькості від себе, вона побачила Какаші, який сміявся, і знову закрила груди руками.

• Не дивись! – рефлекторно вигукнула характерниця і тут же почервоніла, більше від своєї поведінки, ніж від власної оголеності.
• Добре. – Какаші всміхаючись, закрив очі рукою. – Але скажи чому.
• Не скажу.
• Добре. – рум’янець з’явився і на щоках Какаші. – А чіпати тебе можна?

Замість відповіді, Тейваз кинулася до Какаші, обійняла за шию та почала жадібно цілувати його, він же, не відкриваючи очей, та так само жадібно насолоджуючись її вустами, поклав одну долоню на спину Тейваз, іншою стис її сідниці і повів їх обох далі на глибину, аж поки тінь не окутала їхні тіла.

«Я більше не вимолю

Знаю, ранила, та все одно люблю

Все складно, але подивись

Очі невинні, а тільки губи в вині

Люблю невпинно. Хочеш вір, а хочеш ні», –

Христина Соловій – Губи в вині.

*лунає*

• Привіт. – відкривши очі та всміхаючись прошепотів Какаші, поки Тейваз, знаходячись в його міцних обіймах, ніжно торкалася, погладжуючи, тильним боком долоні його обличчя.

На якусь мить, а може вічність, вони завмерли та просто дивилися один одному в очі.

«Я уявлення не маю, що сталося, як я дозволив цьому статися, як я СОБІ дозволив аби це сталося, але, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, як же добре! Хоч і відчуття, немов серце зараз палає, немов воно зараз вибухне і, до того ж, пекельним вогнем. ЛАВОЮ. – Какаші ривков закинув Тейваз на себе, змусивши її обплести його стан ногами, обійняти за шию, а сам притримував її за стегна руками. – Ні, як мені раніше вдавалося ТАК ДОВГО себе стримувати?!».

Він почав то вкривати цілунками її шию, то ніжно покусувати, не даючи навіть шансу Тейваз, аби перевести дух чи перейняти ініціативу, а коли Какаші відчув, що вона повністю розтанула в його руках, то трішки припідняв, а потім повільно опустив, змушуючи її нігтями врізатися в його шкіру і аж прогнутися назад.

• Ти чарівна. – на видиху, важкому видиху, прошепотів Какаші.

П’яним, цілковито задурманеним поглядом характерниця поглянула на того, кого вважала своїм другом, своїм кращим другом, більше не знаючи хто він для неї та геть не відчуваючи, немов після анестезії, обличчя та кінцівки, і не розуміючи про що він таке говорить.

Тейваз не здатна була збагнути, що відбувається, її тіло немов рухалося за власною волею, геть не піддаючись контролю. Все, що їй залишалося, це просто проживати кожною клітиною ці нові відчуття і намагатися не втратити свідомість, намагатися не забувати відриватися від його губ, від його шиї, аби дихати, бо зараз вона дихала лише ним.

Вони обидва дихали лише один одним.

Рухи стали спочатку інтенсивнішими, а потім і швидшими, серцебиття, пульс ставали швидшими, хоч здавалося, що більше нікуди. Дихання ще важчим та уривчастим, а їхні обійми жорсткішими, нігті гострішими, але все це не приносило болю, лише дивне, дуже дивне задоволення.

• Дивись на мене, благаю. – крізь зціпленні зуби, промовив Какаші і Тейваз послухалася, хоч тримати очі відкритими повністю було практично нереально.

Коли все скінчилося і Какаші відчув, як тіло Тейваз геть розслабилося, ноги сповзли та й його власні майже підкошувалися, він знову взяв її на руки і всадив на каміння, сховане від сонячного проміння, корінням глоду та гілками плакучої верби, а сам припав біля характерниці на коліна, поклавши свою голову їй на стегна та обійнявши, куди міг дотягнутися, руками.

Тейваз, трішки відкинувшись назад, однією рукою обперлася на камінь, а пальці іншої запустила в його білосніжне волосся, ніжно граючись ним.

• Мені вперше в житті хочеться щиро побажати доброго ранку. – промовив Какаші, коли дихання вирівнялося, та торкнувся вустами до стегна характерниці.
• Мені вперше хочеться визнати, що ранки бувають добрими, навіть, якщо ти прокинувся на світанку.

Какаші, зручно лежачи та не бажаючи підводиться, лише посміхнувся, нагадуючи задоволеного, з легка хитрого кота, а потім знову поцілував Тейваз.

Попереду на них чекав перетин добрячої частки пустелі, тому було вирішено не переодягатися в цивільний одяг завчасно, а зробити це в одній із піщаних печер неподалік селища і там же залишити речі, тому зараз вони знову одягнули форму та прийнялися снідати.

Тейваз сиділа, зігнувши ноги в колінах поклавши на них підборіддя, на самому вузькому,  колючому, через дрібні мушлі, березі, опустивши ступні до води, дивилася на дафній, які лоскотали їй пальці та повільно відщипувала шматочки онігірі, кидаючи їх до річки.

Раптом, її за зап’ясток схопив Какаші, що саме сів поруч, закінчивши повністю із речами, підсунув до себе та відкусив здоровенний шматок рису.

• Якщо сама саботуєш трапезу, то не забувай, що в тебе і без цих креветок є кого погодувати.

Він поцілував її руку вздовж вен, а тоді відпустив і теж занурив ноги до води.

• Що з тобою, Тейваз?
• Зі мною? – не піднімаючи голови, перепитала Тейваз. – Це ти вперше, скільки я тебе пам’ятаю, не давишся в таборі пігулками з Анбу, а нахабно крадеш мою їжу. – характерниця спробувала посміхнутися, але вийшло не дуже.

«Я починаю думати, що щось не так зрозумів. Що цю ніч не так зрозумів. Тейваз неначе навпаки віддалилася від мене… Невже я був настільки поганим? – не переставав подумки Какаші мучити себе, не відвертаючи очей від Тейваз. – Про що я взагалі таке говорю?? Чорт, не варто було цього робити, я певно щось цим накоїв… Ні, ні, ні. Я їй вірю, вона запевнила, що все добре. А що тоді ж з нею? А може я їй просто байдужий? Я все перебільшив? Стоп! Вона ж казала колись, що для неї секс – це всього-на-всього секс. Отже… Ні! Не для неї. Не за її умов. То була лише захисна оболонка».

• Подивись на мене, Тейваз.

Характерниця миттєво заціпеніла та залилася фарбою і лише потім повільно поглянула на Какаші.

«О, боги, я що тепер завжди червонітиму від цієї фрази?! Приїхали…»

• Хей, ти ще жодного разу за цілісінький день навіть тупо не пожартувала, Тейваз. Якось не схоже на тебе та і навантажений мозок на місії не потрібен.
• Ця місія… – Тейваз підвелася, Какаші взяв з неї приклад.
• Так? – він не відводив своїх очей від характерниці, поки вона від протилежного берега, намагаючись не думати про те, що там було ще якихось десять хвилин тому.
• Ти ж не любиш такі місії.
• Так.
• Але ця місія важлива. Дуже. І через нашу дурість…
• Дурість? – несвідомо перебив її Какаші.
• Я не знаю, як це назвати. – Тейваз сумно похилила голову. – Я це скажу, лише як один із варіантів. Щоб, якщо що, залатати припущення. Але ти не роби поспішних висновків та не насміхайся, я просто мушу про це поговорити, бо що якщо…
• Тейваз, – Какаші схопив характерницю за руку та розвернув до себе, – місія – є місія. Мене, як командира, не хвилює що там і як в тих нюансах твоєї роботи. Лише, щоб ми її виконали і повернулися живими. А до початку операції та після я твій…

Тейваз не знала, який варіант трактування його слів правильний, як і не хотіла називати його другом, бо це б могло бути вже ним неправильно розтлумаченим, але і пошитися в дурні не хотіла, тому побачивши можливість викрутитися, скористалася нею.

• Семпай.
• Семпай. – Какаші підійшов ще ближче, майже не залишаючи між ними відстані. – Будь ласка, я ж попросив, не ховайся від мене, – він встиг схопити зашарілу Тейваз за підборіддя, не даючи їй можливості відвернутися, – вже трішки пізно. – Какаші посміхнувся, на його щоках теж з’явився рум’янець. – І коли я семпай, або твій командир, твій друг, врешті решт, Тейваз, – характерниця приємно здивувалася таким словам, вона немов відчула, що в них нічого поганого не ховається, лише те, що їй було необхідно, що між ними нічого не втрачено, що вона, що вони не зруйнували їхню дружбу, яку так важко відвоювали у власних страхів та характерів, – тоді щоб ти не робила – це виключно твій вибір. Я його дізнаюсь і прийму.
• Ти хочеш сказати, що не зневажаєш мене, що…
• Що?! Ніколи.
• Не перебивай. Сказати, що те, що між нами сталося, ніяк не завадить ні нашим відносинам, – Какаші ледь стримав язика за зубами, – ні нашій, – Тейваз знову сильно почервоніла, боячись себе видати, – місії?
• А чому саме зараз щось має статися на місії?
• Е?

«От, я дурепа!!! Ну, все ж було очевидно! Це був просто секс і справді, чому він має якось завадити сьогодні? О, боги! А тепер він зрозуміє, що я собі бозна-що надумала! Який сором!» – Тейваз мовчки всміхнулася у відповідь і хотіла якомога швидше піти геть, але її рука досі була в полоні у Какаші, тому нічого не вийшло, він одразу її розвернув назад.

• Я спитав, бо ще не було жодної місії, аби я не думав про тебе з самого першого дня, але ж жодної не зірвав, тому для мене нічого і не змінилося після, – пауза, – нашої дурості.

Тейваз дуже хотіла думати, що це означає, що він теж відчуває те саме, що і вона, до того ж так само давно, але не дозволила собі повірити в ці слова таким чином, хоча Какаші вважав, що виразився максимально чітко.

• Хоча, – він продовжив говорити, схопившись за комірець безрукавки, – для мене то була не дурість.

Какаші підняв комірець, але Тейваз так і не дозволила йому розправити та одягти маску, натомість кинулася до нього в обійми та поцілувала. Какаші підняв її за стегна на руки та не зміг стримати посмішки, адже чудотворна легкість повернулася до нього.

«Все таки, все добре. Правда ж?».

***

• Що таке, – стоячи біля пропускного пункту до міста, запитав Какаші, нахилившись, – знову параноїш через зброю?

 Тейваз і цього разу так і не почула запитання, тому Какаші провів кінчиками пальців по її оголеній спині, змушуючи нарешті Тейваз поглянути на нього. І це бездоганно спрацювало, що характерниця аж легенько затремтіла, а потім одразу ж подивилася на Какаші, що стояв біля неї в сірому костюмі-трійці, з піджаком через плече, посміхався, та не відривав від неї свого погляду двох темно-карих очей.

• Будеш так широко всміхатися, то, – Тейваз знизила голос і доторкнулася до власної лівої щоки, – грим відклеїться.
• А я не можу дивитися на тебе і не всміхатися. Занадто довго стримував себе.
• Та чого ти взагалі так на мене дивишся?
• Як так?
• Ну, ось так. – Тейваз показала щось дивне руками, а тоді її щоки повністю вкрилися рум’янцем, але характерниця, замість відвернутися, лише несміливо всміхнулася.
• Бо ти неймовірна.

Тейваз закотила очі та штурхнула Какаші в плече.

• А тепер серйозно.
• Це я тебе вперше в сукні бачу? – знову ця котяча, широка посмішка.
• Ну, якщо в сукні сукні, то так. А так та місія на кордоні з… – не встигла Тейваз договорити, як руки друга в цю ж секунду опинилися на її талії, – Воу, який ти все ж швидкий і як ти близько в мить опинився.
• А чому ти не носиш, не любиш?
• Не зручно та і спокійніше в … що ти робиш?

Какаші почав гратися тоненькою, шовковою, як і сама сукня, бретелькою.

• Ми посеред натовпу.
• Вибач. Я… – нарешті і Какаші вкрився фарбою. – Я уявлення не маю, як зараз, ще й тут, зумів забутися. Чесно.
• Дурник.
• Трішки. – Какаші доторкнувся кінчиком носа до носа Тейваз, а тоді нарешті відпустив її. – Тобі дуже личить червоний. І ця сукня.
• Тобто, без сукні я на тебе таке враження не справляю.
• О, Тейваз, – очі Какаші запалали, – без сукні ти…
• Я про штани, довбню.

Тейваз знову засміялася та хотіла вдарити Какаші в плече, але він ухилився, перехопив її руку та приклав до щоки, цілуючи.

• Ти будь-якою тільки те і робиш, що справляєш на мене враження, просто зараз, я не знаю, я… ти така… – він посміхався та шарівся все більше, – ця доба, вона. Я просто хочу тебе огородити обіймами від усього світу і не відпускати, а ще, ти в сукні не виглядаєш так, немов готова вдарити мене кожної миті.
• Ууу, а це величезне упущення. Я працюватиму над цим.
• Працюйте краще над швидкістю ваших кроків, довбані молодята. – озвався голос позаду них, що змусив Какаші з Тейваз ще більше почервоніти та розсміятися, але все ж таки і пройти уперед трішки швидше.

Увійшовши до міста, майже одночасно із останнім промінням сонця, Какаші з Тейваз одразу попрямували до найвищої будівлі в самому його центрі.

• Овва… – прошепотіла характерниця.
• Здивована. – Какаші, що вже одягнув був піджак, пригорнув за напівоголений стан подругу до себе обома руками.
• Так. Місто цілковито відрізняєтесь від тих поселень, що я за Хребтом вже бачила. Воно виглядає таким…
• Тісним? Брудним? Сірим? Некомфортним та перенаселеним?
• Індустріальним, неоновим, гучним і все те, що ти вже перерахував, також і тут просто неймовірно ТХНЕ грошима. Але знаєш, – Тейваз вирвалася з обіймів Какаші, вказавши на нього пальцем, – можна було і не перебивати.
• А то що?
• А то май повагу?
• Та ну? – Какаші схопив жорстко Тейваз за руку, що та аж побіліла. – Повагу до кого?
• Відпусти мене! – Тейваз намагалася вирватися, але безуспішно, Какаші лише сильніше стис та притягнув її до себе. – Томіоко, ти робиш мені боляче!
• Ще навіть не починав.

Какаші, сповнений люттю в очах, замахнувся, але тут його руку перехопив чоловік в чорному костюмі з краваткою та звернувся до Тейваз.

• Все добре? Пані?
• Так. – Тейваз змахнула сльози з очей, штовхнула Какаші та чкурнула до дверей казино, що і знаходилося на першому поверсі хмарочоса.
• Така поведінка не припустима на території нашого закладу. Вважайте, пане, це попередження. Якщо це повториться, ніхто церемонитися не буде. Слідкуйте за собою та своєю дружиною.
• Нареченою. – Какаші вирвав руку, поправив піджак та також направився до дверей. – І цей статус доволі хиткий, як я бачу.

Какаші в два кроки наздогнав підставну наречену та грубо розвернув її до себе за плечі, одразу помітивши, як інший охоронець доторкнувся до свого навушника.

• Що ти собі дозволяєш?
• А ти?

Какаші зціпив зуби та відпустив Тейваз.

• Знайди столик, а я на бар.

І вони розійшлися в різні боки. Какаші сповнений люті, а очі Тейваз сльозами, які вона не приховуючи знову та знову змахувала, поки її не окликав ще один охоронець, але на відмінну від попередніх, руку цього прикрашав доволі дорогий годинник.

• Пані, чи не проти Ви скласти компанію господарю цього місця.

Тейваз невинно поглянула на невисокого, але досить огрядного чоловіка, років п’ятдесяти, з велетенською залисиною, що сидів за столиком поруч, дивився, немов в порожнечу, попереду себе та повільно попивав щось схоже на сік.

• Я? – навмисно здивувалася характерниця. – Вибачте, але не думаю, що я зараз спроможна на світські бесіди.

В цей же момент, охоронець, що і запросив, поклав руки на її оголені плечі, змушуючи Тейваз сісти на стілець, який саме відсунув другий охоронець.

• Чому ти з ним. – все ще не дивлячись на характерницю, що сиділа поруч, запитав, абсолютно без запитального тону, Оябун.
• Краще не брехати. – холодно підказав перший охоронець.
• Він не був таким.
• Я не це спитав.
• Батько зазначив у заповіті, що свій спадок я отримаю лише, коли вийду за Томіока, а потім взяв і помер. Просто помер, а мій люблячий наречений став свинотою. Він знає, що в нього на мене всі права, а я люблю гроші і не збираюся від них відмовлятися.
• А якщо він помре?

Тейваз перехопило подих. Ні, все йшло за планом, але вона не змогла не злякатися за Какаші. Цих чоловіків в чорних костюмах з краватками тут так багато.

• Я не знаю. Мені не відкривали всі умови заповіту. Можливо навмисно.

І тут Тейваз розридалася, обпершись ліктями на стіл, та сховала обличчя в долонях.

• Припиняй. Таке я ненавиджу. Ненавиджу, коли жінки плачуть.

Тейваз в мить замовкла, навіть не дихала, поки повністю не заспокоїлася.

• Налий їй.

Тейваз не встигла помітити, звідки з’явилися пляшки, як вже перед нею стояла склянка з напоєм. Джин з ананасовим соком – характерниця одразу впізнала ці нотки.

• Але, – гаряча, спітніла долоня опинилася в неї на оголеній спині, а Оябун нарешті дивився на неї. Тейваз відчувала на собі і його погляд, і його огидне дихання, – я люблю красивих та щасливих жінок. – Оябун пальцями змусив Тейваз скоріше осушити склянку та наказав жестом повторити коктейль, а вона була і не проти. – Хочеш, я покараю його? Ніхто не має права доводити моїх жінок до сліз.
• Ваших жінок? – Тейваз допила вже й другу порцію та теж поглянула на Оябуна, що сидів зовсім близько, усміхався напівгнилими, напівзолотими зубами, а його долоня сповзала все нижче та нижче.
• Так. Вирішуй. І не переймайся, мої хлопці його не вб’ють, але, якщо і перестараються, то ти не будеш мною ображена в грошах. Крім того, я не прихильник одноманітності. Зможеш піти хоч і через пару годин. – він притягнув її ближче до себе, провівши сальним носом по її шиї, вдихаючи запах парфумів. – Я не люблю, коли жінок ображають. Я попіклуюся про це.

Тейваз не одягала спіднє. Воно не пасувало цій сукні. І зараз вона дуже про це пошкодувала, бо хоча б тоненька тканина ще трішки могла вберегти її від його огидних доторків. Характерниця, не подаючи навіть вигляду, наскільки їй неприємно, озирнулася на Какаші, що геть безтурботно попивав алкоголь за баром та фліртував з офіціантками, що проходили повз.

«Хух, я дарма переживала. Наші почуття геть не заважають операції. Взагалі не схоже, що він би її міг зірвати через раптові ревнощі. – Тейваз трішки полегшало, адже це означало, що не доведеться відмовлятися від спільних місій, але раптово її з середини немов обдали крижаною водою. – А що, якщо просто немає ніяких почуттів?»

• Вирішуй. Мені набридає чекати.

Оябун проліз рукою, крізь виріз, до її грудей і жорстоко стиснув одну, чим одразу привів Тейваз до тями.

• Але, якщо хтось побачить? Чи якщо його знайдуть у якійсь підворотні? Я не хочу, щоб про мене пішли плітки.
• Не переймайся. В моїх хлопчиків повно ігрових кімнат. Твоя відповідь?

Тейваз нахилилася до Оябуна, поклавши руку, під столом, на його член та прошепотіла йому на вухо.

• Так. Але в твоїх охоронців такі гарні іграшки, – характерниця натякнула на здоровенні мечі в них на поясі, що нагадували їй мачете, – я так заводжусь від подібного. Чи можна ми і собі щось залишимо. – вона легенько стиснула член, відчувши, як він почав твердіти, а тоді вкусила Оябуна за вухо.
• В мене у самого таких іграшок вдосталь. Хочеш покажу?
• Так. Це найкраща прелюдія.

Оябун до болю ще раз вп’явся в груди характерниці, а тоді наказав охоронцям діяти, а сам відвів Тейваз до власної кімнати на декілька поверхів вище.

Незважаючи на огидну зовнішність та дещо смішні риси обличчя, зайву вагу, надмірне потовиділення і маленький зріст, лише одним поглядом, Оябун навіював жах. Навіть на Тейваз. Вона мала справу і з більш неприємними особами, але саме він, саме зараз чомусь почав викликати тремтіння в колінах характерниці та страшне небажання думати про неминуче.

Оябун пропустив Тейваз уперед та закрив двері на кодовий замок, ставши так, щоб гостя точно не спромоглася підглянути. В документах розвідки теж не було коду, нікому не вдалося його дістати та і не мало би це сенсу, паролі регулярно, без будь-якої системи, змінювали.

• Ще вип’єш?

Тейваз уважно подивилася на Оябуна, який скинув з себе піджак та розправив пітну сорочку, а тоді дістав пляшку дорогого алкоголю та два келихи. Тейваз не давала собі забувати, що його зовнішність оманлива. Оябун дуже сильний, а Тейваз зараз дуже беззахисна. Вона гарно розуміла, що її власних сил не вистачить, а посилювати удари чакрою неможна нізащо поки сувій не буде у неї. Взагалі, в ідеалі, поки вони не зустрінуться з Какаші, щоб не підставити і його. Чакру в мить виявлять. Тейваз вистачало нервів від того, що вона вперше, не на тренуваннях, приглушує чакру і боїться облажатися. Вона боїться підставити Какаші. Листя.

• Ні. Не потрібно.
• Хм. – Оябун усміхнувся самими кутиками. – Впевнена? А знаю, які почуття викликаю у жінок. Не бійся образити.
• Які? – Тейваз одним помахом руки скинула з плечей бретельки сукні і вона впала на підлогу, де характерниця, не зупиняючись, легко переступила через неї, навіть не задівши височенними підборами, та наблизилася до Оябуна. – Надійності? Безпеки? – Тейваз навмисно відвела погляд, а потім повернулася та посміхнулася. – Грошей?

Чоловік, через різницю в зрості, дивився прямо на груди Тейваз, пожираючи їх поки самим лише поглядом, зберігаючи в пам’яті якими пружними та ніжними вони були на дотик декілька хвилин тому.

Тейваз роззулася, хоч Оябун досі залишався нижчим.

• Покажеш мені? – вона поклала руки на його плечі, склавши долоні в замок.
• В мене є краща ідея.

Оябун без зайвих церемоній проник пальцями між ноги Тейваз і вона вимушена була фальшиво застогнати. Їй пощастило, він хоч і був доволі нетерплячим, але геть не грубив, а проблем, у фізичному плані, із збудженням у Тейваз ніколи не було, тому і болю на подібних місіях вона ніколи не відчувала. Вона просто нічого не відчувала, тому, що було минулої ночі, досі не могла собі пояснити, а зараз все, що їй залишалося – це коритися та грати, а також, не забувати про посмішку.

• О, боги, пане… – Тейваз притулилася до нього всім своїм тілом, коли він закинув одну її ногу на себе. – Мм, я..
• Кісакі. Ніяких панів. – він припав до грудей Тейваз, цілуючи та облизуючи їх і хоч вона це просто ненавиділа, але їй нічого не залишалося, крім того, аби коритися, грати та посміхатися.
• Кісакі, я не про це. Ти ж обіцяв.
• Ти про що? – Оябун лише через декілька хвилин відірвався від її грудей, але пальці все так і залишалися в середині, рухати ними він так само не переставав, а його голодний погляд вимагав бачити реакцію на обличчі Тейваз.
• Зброя. Ти обіцяв, що ми спершу пограємося.
• А, – він зупинився, звівши брови, – точно.

Оябун відпустив Тейваз зі свого полону та облизав пальці, перш ніж підійти до шафи та відкрити двері. Спершу характерниця побачила лише одяг та взуття, одразу накинувши оком на чоботи, подібні їй до берц, які були відносно підходящого для Тейваз розміру, враховуючи невелику ногу Оябуна. Але це був лише перший прошарок, за другими, вже кодовими дверима, знаходився сейф з різною холодною зброєю, коштовними металами, камінням, різноманітними пляшечками, стопками записників і найголовніше – сувоями.

Відблиск. Тейваз зрозуміла, що вся документація знаходиться за товстелезним склом, але там не було видно блакитного сувою!

• Обирай.
• А другу половину дверей ти не відкриєш?
• Ні. Не зараз. За нею знаходяться особливі експонати. Їх ще треба заслужити.

«Заслужити. А я до поки ще мала надію, що все обійдеться».

• Цей.

Тейваз вказала на грубий ніж, вид якого і носили охоронці.

• Хм.

Оябун дістав клинок з піхв та почав проводити холодним лезом по тілу характерниці, яке поступово вкривалося сиротами, а соски набрякали і все це вбивало терпіння Оябуна.

• Я не проти.

Тейваз добре читала звіти перед місіями. Особливо спеціалізованими. Особливо, коли багато дій залежало від її власних рішень.

Спершу Оябун доторкнувся лезом до набряклого соска Тейваз, змусивши її дійсно злякатися, але потім, хтиво посміхнувшись, він прибрав лезо звідти та почав залишати маленькі порізи в неї на тілі деінде, давити на них своїми маленькими, спітнілими долонями, а потім злизувати кров і так раз за разом, аж поки його власне збудження не стало переростати в біль. Оябун, геть неочікувано для характерниці, схопив її за волосся, і так грубо, що аж вибив одну із канзаші з зачіски, та потягнув Тейваз до ліжка. Сам він сів на край, а Тейваз змусив стати на коліна.

• Давай. Це вже моя прелюдія, а після буде бонус, ну, а тоді, ми з тобою поговоримо вже геть інакше.

Його погляд став іншим. Тим, від якого знову затремтіли коліна. Тейваз добре читала звіти і раділа, що цю їх частину вона хитрістю не дала прочитати Какаші.

• Візьми ніж.

Тейваз здивувалася почутому, хоч і розуміла, що це їй ніяк не допоможе, бо поки частина з сувоєм під кодом, якщо він взагалі там, вона нічого не може зробити, ніяк себе захистити, лише виконувати місію до кінця.

Вона послухалася.

• Лижи його. – огидна посмішка. – Ти ж казала, що обожнюєш зброю, то покажи мені як саме. Лижи, я сказав.

Вона послухалася.

• Пристрасніше та дивися на мене.

Тейваз ледь не занудило від його останніх слів, але вона підкорилася. Вона почала водити по ножеві язиком, немов по членові, та не відривати свого хтивого погляду від Оябуна, який судячи з його виразу обличчя і того, що він почав розстібати брюки, теж вбачав в тому ножеві далеко не те, чим він був насправді.

Оябун, засунувши руку в труси, ногою штурхнув Тейваз в плече, чим змусив впасти голими сідницями на підлогу.

• Розстав ноги та засунь його в себе.

Вона схопилася за ручку клинка, а тоді підвела очі на Оябуна.

• Не лезом, дурепо. Хіба я схожий на хворого виродка? – засміявся Оябун. – Хутчіше.

І Тейваз лягла на спину та підкорилася, взявшись обережно за лезо, та почавши руків’я ножа то вводити в себе, то виводити. Воно було занадто огрядним, але в Тейваз не було вибору, крім того, як продовжувати зображати задоволення перед Оябуном.

Її фальшиві стогони зводили його вже з розуму, тому спогляданням та самовдоволенням він більше не був ситим. Оябун підвівся, знову схопив Тейваз за волосся та знову змусив стояти перед собою на колінах, попередньо відібравши в неї ножа.

Характерниця з усіх сил намагалася ні про що, окрім завдання не думати, а тоді опустила брюки Оябуна разом з білизною. Він був коротким, але доволі товстим, в принципі, як і його господар, зловила себе на думці Тейваз і намагалася не засміятися з цього. Як же вижити без гумору на подібних місіях? Ніяк, це єдина доступна броня: гумор та повне абстрагування себе від себе-наймита.

Вона вхопилася за член рукою та почала помалу опускати та піднімати долоню.

• Ні.

 Оябун вже втретє заліз пальцями у волосся Тейваз та опустив її обличчя, змушуючи взяти до рота. Волосся він не відпускав, вирішивши контролювати темп, як того бажає сам. Оябун взагалі більше не церемонився з гостею, що аж сльози проступили на її очах, але в неї абсолютно не було вибору, крім того, як продовжувати коритися та грати, ну, і вже далеко було не до посмішок.

Кожного разу, коли Оябун дозволяв їй вдихнути повітря, Тейваз намагалася якомога більше сплюнути слини, аби спробувати, немов змити, цей огидний смак та запах. Що ж, на цьому завданні, цій людині, Тейваз добре розуміла, що не накажеш сходити до душу, не заманиш навіть хитрістю разом, в принципі, тут лише він диктував свої правила і Тейваз добре розуміла, що на неї чекає, якщо і за другими дверима не виявиться блакитного сувою.

• Роби це краще. Краще його смокчи, тупа хвойдо.

Як би її не нудило, як би їй зараз не було огидно, особливо від себе, вона корилася, лише корилася, активніше та сильніше його всмоктуючи, цілуючи та облизуючи кожного разу, коли Оябун боляче піднімав її за волосся, а потім опускав, не залишаючи вибору, крім, як брати до рота його повністю.

«Терпи Тейваз, це ж лише просто секс. Це нічого взагалі, абсолютно нічого і ранить він тебе лише настільки, наскільки ти сама цьому  дозволяєш».

Тейваз не розуміла, що з нею відбувається. Чому? Чому в неї тремтять коліна? Що не так з цим клятим завданням?! Чим же ця місія відрізняється від всіх попередніх, що тепер їй не байдуже, що тепер вона на повну відчуває огиду до себе, ненависть до нього і головне чому в неї тремтять коліна та хочеться плакати?

Раптом характерниця зрозуміла, що їй не вистачає повітря, але коли вона намагалася підняти голову, Оябун лише сильніше притис її, врізавшись нігтями в шкіру її голови, та так і тримав, поки повністю не кінчив. Тейваз добре розуміла, що з цим чоловіком випльовувати не можна. Більш огидного смаку вона ще ніколи в житті не відчувала. Більшої огиди до себе вона ще ніколи не відчувала. Тейваз зрозуміла, що не хоче після такого більше ніколи бачитися з Какаші. Вона не зможе йому навіть раз в очі подивитися. Що вона накоїла? І як вона ходитиме на місії далі? А може їй просто не повертатися з цієї? Не повертатися живою?

Не встигли думки закінчитися, як Оябун перервав їх, за волосся, відкинувши Тейваз на підлогу, що та аж забилася головою об відкриті двері шафи, а тоді він, вставши, вдарив її по обличчю підошвою і з її губи та носа пішла кров.

• Не побачив посмішки.
• Пробач.

Поки Оябун вводив код, Тейваз підповзла до сукні та вдягла її назад.

• Я так не думаю.

Оябун розірвав бретельку, коли характерниця знову стояла біля нього, що тепер одна із грудей була оголеною, коли друга ледь прикритою. Тейваз усвідомлювала, що ще легко відбулася, в звітах писалося, що Оябун полюбляв нескінченно бити коханок в живіт, навіть топтатися по ньому, примовляючи, що такий скот не має плодитися. Вона ледь стрималася, аби не схопитися за живіт, немов намагаючись захистити неіснуючу дитину від цього світу.

• Обирай.
• Можна спочатку випити? – Тейваз жадалося вимити цей смак зі свого рота, хоча б на мить.
• Вже ні. Обирай.

Тейваз побачила свою ціль. Так само за товстим склом, в якому відбивалася спина Оябуна. Але це все, що вона побачила.

• Тут немає зброї.
• А, так. – Оябун хтиво усміхнувся. – Що ж, – звів він плечима, – отже нам нічого не залишається, крім як продовжити.

Він жорстко схопив її за підборіддя, змушуючи відкрити рота та, здавалося, поліз своїм язиком до самих гланд і Тейваз зробила те, що її колись навчили, подібне до того, що вона бажала зробити всі попередні двадцять хвилин, які тягнулися вічність. Те, що залишилося її країні у спадок від імперії тиранії. Щоб жахливого не відбувалося в минулому столітті, але підготовка шпигунів та розвідки в тій імперії проводилася на височенному рівні.

Тейваз виплюнула язик на підлогу та байдуже поглянула на Оябуна, який впав, корчачись від болю та захлинався власною ж кров’ю, якої було небачено. Він щось намагався сказати, тримаючись обома коротенькими ручками за товстелезну шию, але марно. Тейваз переступила через нього, взула чоботи, а тоді прошепотіла:

• Пробач, Какаші.

Характерниця розуміла, що скло точно під сигналізацією і в неї немає декілька спроб, щоб його розбити, тому вона направила велику кількість чакри в кулак, усвідомлюючи наслідки, бо правильної техніки вона так і не навчилася, тому це її миттєво ослабить, та розбила скло. А потім схопила сувій закривавленою рукою, з якої тепер стирчало скло, великий клинок іншою, відкрила вікно та вистрибнула в нього, якомога швидше біжучи дахами в бік місця зустрічі з Какаші, якого вона одночасно і хотіла бачити, і більше ніколи нізащо.

***

Охоронці пройшли  повз кімнати з сейфом, один завів Какаші до сусідньої, всадивши, вже добряче побитого, із зав’язаними руками на стілець, а другий залишився в коридорі, аби перекурити.

• Посидиш тут трішки, перепочинеш і якщо будеш добре себе поводити, то на ранок тебе відпустимо.

Какаші відчув, коли в нього випала лінза, тому більшу частину часу, тримав ліве око закритим, а так, як із розбитої скроні постійно сочилася кров, затікаючи у око, це не викликало жодних запитань, як і ледь помітне кривляння від болю, яке йому не вдавалося повністю приховати, поки він розтинав нігтем свою долоню до кісток.

• А у вас для кожного гостя такі розваги чи я з короткого списку?
• Як мене вже дістав твій язик без кісток. – охоронець з одного удару ноги, повалив Какаші на підлогу, а потім ще раз добре вдарив по обличчю та втиснув підошву в грудину Какаші. – Я думав, що ми вибили з тебе всю цю дурість.
• А я думав, що ми будемо розважатися саме в цій кімнаті, а не дорогою сюди.
• Що? – не встиг перепитати охоронець, як Какаші, який вже спромігся дістати сховане під шкірою лезо, за допомогою якого і розрізав пута, підняв закривавлені руки і вхопив охоронця за коліно.

Охоронець в цю ж секунду взявся за клинок, але вже було запізно, бо він втратив рівновагу, і лезо, замість Какаші, увійшло в підлогу прямісінько біля його обличчя, залишивши тонесенький поріз. Ще одна мить, і Какаші повалив охоронця на себе. Вони схопилися, почалася сутичка і Какаші, обхопивши його рукою, притис до грудей, мов в палких обіймах.

• Який код доступу до сховища?
• Хто тебе підіслав? Кканґпе?! – прохрипів охоронець.
• Код від сховища! – Какаші сильніше притис суперника, хоч і чудово вже розумів, що той нічого не скаже.

«Чорт, доведеться використати райкірі, але якщо Тейваз досі не виконала свою частину? Якщо я її підставлю під небезпеку? Ні, треба до останнього уникати застосування чакри, але скоро має повернутися той другий».

• Та пішов ти!

Какаші відчув, як груди охоронця наповнилися повітрям для крику, тому він узявся вільною рукою за його обличчя і з усієї сили увігнав пальці в очі, відчуваючи, як очиці стікають по його шкірі. Після вже кулак Какаші увійшов до рота охоронця, ламаючи зуби, а потім, під хруст щелепи, він витяг його назад і вже було геть не зрозуміло, де чия кров, що на його руці, що на підлозі.

Цієї ж миті до кімнати залетів другий охоронець, притискаючи пальці до навушника. Його очі були сповненні переляком, а тепер ще і нерозумінням.

• Ти теж шінобі!
• Що? – тепер здивувався Какаші. – Ваші сенсори так швидко відчули, ще і таку дрібку чакри? Я ж лише трішки скерував її в руки. І справді Оябун вміє підбирати персонал. СТОП, ЩО?! Теж?

«Тейваз… Її схопили?» – все, що встиг подумати Какаші, перш ніж гуркіт десятків ніг охоронців, що наближалися біжучи, заполонив весь нижній поверх.

***

Час спливав.

Тейваз, чекаючи на старому даху, зав’язала між собою розірвану бретельку, перешнурувала чоботи та встигла разів з десять порахувати до трьохсот, але Какаші все не було на місці зустрічі, як і погоні за характерницею.

Добрий це чи поганий знак, вона взагалі не розуміла. Зараз вона абсолютно нічого не могла вже тверезо оцінити. Її починало трусити, але достеменно Тейваз не розуміла від чого саме.

Час спливав, а Какаші з Тейваз одразу домовилися, що якщо хтось з них не приходить вчасно, то другий зобов’язаний хоча б один сувій доправити до Листя. Вони пообіцяли це один одному. І Тейваз, вивчивши правила шінобі, добре їх пам’ятала, як і те, що незабаром П’ята буде вирішувати її долю в Листі, тому Тейваз нізащо не можна було підставитися.

А ще вона пообіцяла. Вона пообіцяла йому.

«ЛАЙНО!» – не маючи можливості волати в голос, характерниця розривала криками сумнівів себе із середини.

• Його частина місії була явно складніша, але чи міг він її провалити? – Тейваз почала ходити зі сторони в сторону, але так, щоб на неї не падало ні місячне світло, ні світло від ліхтарів чи неонової реклами. – Ні, точно неможливо. Точно не він. Какаші максимум запізниться і наздожене мене, а я мушу вирушати. Я зобов’язана вирушати. Невже я переживала чи зможе Какаші працювати зі мною, а насправді сама не здатна вимикати почуття поруч з ним і думати холодною головою?

Тейваз зупинилася, закрила очі та видихнула, а потім поглянула туди, звідки вже давно мав повернутися Какаші, але попереду була лише глибока ніч.

• Какаші…

Вона знову закрила очі, скривившись та відвернувшись, а тоді зціпила зуби, стисла сувій в руці і розвернулася спиною до готелю.

«То ж яке буде моє рішення? І яке із них буде правильним? Ми ніколи цього не знаємо, поки не приймемо. Ох, Шиво, Шиво, чому ж так… ЯКЕ ТВОЄ РІШЕННЯ, ТЕЙВАЗ!? ЗАРАЗ!» – вона ще сильніше стиснула кулаки та їх вміст, а потім, коли вже збиралася йти, почула вже такий рідний голос.

• Встигла скучити, сонце?
• Какаші!

Тейваз, з посмішкою, яка прийшла після полегшення, миттю розвернулася до командира, який у відповідь намагався підморгнути, але через залите кров’ю око в нього це вийшло доволі паршиво.

• Сильно поранений?
• Та, ні, дрібниці і, – він ще раз уважно оглянув її з голови до ніг, – явно менше за тебе.
• Та не переймайся, – м’яко посміхнулася Тейваз, намагаючись щось приховати за інтонацією, – це не моя кров.
• В тебе все обличчя та груди в ній. Враження, немов ти самостійно когось загризла.
• Десь так. – характерниця опустила погляд, побачила руки Какаші і одразу скривилася від фантомного болю. – Тобі таки довелося це зробити?
• Так. – скривився у відповідь і Какаші. – Ходімо.

Какаші потягнувся до Тейваз, аби трішки протерти кров з її обличчя, як характерниця рефлекторно смикнулася в бік і за одну секунду у Какаші промайнуло відчуття, що він впустив щось крихке і воно розбилося. Розлетілося на тисячі гострих друзок, які одночасно врізалися в їхню шкіру, в їхні очі.

Він немов побачив в її погляді все, що вона пережила за останні години. Тепер ці друзки просочувалися з повітрям в його горло, легені і не давали зробити ні єдиного подиху, ні видихнути повітря назад.

«Чорт! Чорт! ЧОРТ!»

• Тейваз? – вона миттєво змінилася, в обличчі, немов нічого щойно і не сталося, знову посміхалася. – З тобою, – «О, Мудрецю, яке ж таки дурне та огидне запитання», – все добре?
• Так, звісно. А що зі мною могло трапитися?

«Не бреши мені».

Вона немов прочитала його думки, переклала клинок до сувою та схопила Какаші за руку, збираючись йти, а потім знову всміхнулася.

• Нам варто пришвидшитися. Якщо ти звісно не бажаєш вступити в бійку. Та і це краще не робити, ти сильно постраждав. В тебе доволі жахливий стан.

«Ага, в мене».

• Какаші, подивись на мене, я абсолютно не ушкоджена.

Знову посмішка. Тейваз раділа, що наважилася самостійно вправити носа перед його приходом.

«Тейваз, – Какаші не зводив з неї проникливого погляду, – ти чудова брехуха. Від природи, чи за ремеслом, але я давно помітив, що мені ти брехати не вмієш, або підсвідомо немов не можеш. Я давно бачу кожну твою фальшиву емоцію і як зараз. Не треба. Не бреши.

І, чорт забирай, хоч твоя ця посмішка і не справжня, але від цього вона не менш сонячна ніж у них. Була. Та якого чорта?! Невже кожна така яскрава посмішка, що оточували мене впродовж життя мають згаснути, ще і на моїх очах, а я геть не здатен вас врятувати! І от знову… знову. З кожною хвилиною я на метр глибше під землею твоєю, чуєш, Тейваз. Не згасай».

Характерниця смикнула Какаші за руку, впустивши клинок, що з дзвоном упав до їх ніг, змушуючи випірнути із думок та нарешті побігти дахами подалі з міста та пірнути в саму глиб пустелі, по-дорозі забравши речі зі сховку.

***

Какаші відчув, що рука Тейваз вислизнула з його, тому миттєво розвернувся та побачив, крізь ще не дуже щільну пелену із піску, як характерниця стоїть скрученою, обпираючись на коліна та намагаючись віддихатися, а рюкзак скотився з плеча та гойдався собі на передпліччі, б’ючи Тейваз по ногам.

• Вибач, секунду, я зараз.
• Тейваз, – Какаші підійшов та обійняв подругу за плечі, – ти точно не поранена? Мені здавалося, що ти доволі витривала.
• Так. – характерниця намагалася всміхнутися, але натомість закашлялася від піску, якого з кожною секундою, здавалося, стає все більше. – Витривала, але не на швидкість. Все добре, – вона вирівнялася та поглянула на Какаші з посмішкою, жмурячись, – побігли, вони вже мають бути десь неподалік.
• Давай сюди.

Какаші намагався забрати рюкзак, але марно.

• Тейваз?
• Кажу не лізь до мене, все добре. Я не немічна.

Какаші закотив очі, а тоді натиснув на точку біля ліктя, чим змусив Тейваз смикнути рукою та таки вихопив рюкзака, повісивши собі на друге плече.

• Боляче, придурку!
• Та ти ж не немічна, не мало б.

Какаші взяв її за руку і поволік за собою, радіючи, що буря, яка посилювалася, не дозволяла Тейваз зараз його в голос проклинати, інакше, вона б просто наїлася піску. Хоча той факт, що переодягтися не було часу, а саме вдягти маску, його вже пригнічував.

Подолавши половину пустелі, вони зрозуміли, що далі смертельно небезпечно рухатися, тому пірнули в першу ліпшу печеру і якраз вчасно, бо за декілька хвилин взагалі нічого не було видно, здавалося, що на зовні суцільні піщані мури, які навіть тараном не пробити.

• Ми відірвалися?
• Абсолютно.
• Але вони живуть біля пустелі, вони певно знають, як обхитрити стихію.
• Тейваз, стихія не людина, її не поводиш за носа, чи не тобі це знати? Крім того, через те, що вони добре знають, що таке піщана буря, впевнений, назад вони повернули набагато раніше, ніж ми зупинилися, а можливо, це вже враховуючи ігровий бізнес, і поставили на те, що чужинці, навіть шінобі, не переживуть такої погоди. Та і вони праві, бо який шанс нам було вчасно натрапити на печеру?
• Це ти її побачив, я б навряд чи вийшла на неї.
• А як щодо контролю вітру?
• Забагато напрямків. Це все одно що сотні смерчів одночасно з різних боків. Я б довго не протрималася, десь би точно спіткнулася. Я ж все роблю інтуїтивно, я взагалі слабка на теорію. Метод спроб та помилок, а там хай тіло запам’ятовує, як бути під час битви.
• Ну, хоч стрімголов в бій не кидаєшся в супереч наказам. А, разок було… чи два, хм.

Тейваз просвердлила його поглядом, але Какаші лише всміхнувся, кинув речі та геть спантеличив подругу, коли в один крок наблизився до неї, а потім дуже міцно обійняв та поцілував в скроню. Він зробив це швидше, ніж усвідомив, тому картати себе за необдуманість вчинку було вже запізно.

• Це що таке? – ніяково промовила Тейваз, поки її полонили теплими обіймами. – Ти пройшов тренінг по управлінню і там порадили тактильність, як винагороду за вдале проходження місії? То, цей, ми ще не склали її.
• О, Мудрецю, яка ж ти злюка. – Какаші ще сильніше обійняв Тейваз і вона більше не могла не зробити того самого. – Буря триватиме не менше чотирьох діб, це я точно гарантую, я і теорію добре вчив в Академії. Тому ми встигнемо і відпочити, і з новими силами дібратися до Листя, у нас фори в пів пустелі, незграбо. Все ми склали.

В Тейваз округлилися від жаху очі, хоч Какаші цього і не бачив: «ЧОТИРИ ДОБИ НАОДИНЦІ ПІСЛЯ ВСЬОГО ТОГО, ЩО СТАЛОСЯ МИНУЛОЇ НОЧІ?! Поможіть… Може пірнути в пісок? Головою».

• Дозволиш тебе поцілувати? – прошепотів Какаші вустами схованими у її волоссі, теж раніше, ніж встиг подумати.
• Що? Чому ти питаєш? Звич… – раптом картинки того, що трапилося напередодні, спалахами, що різали очі, виникли перед Тейваз і вона відштовхнула від себе Какаші. – Ні! Пробач мені. – сльози покотилися по обличчю характерниці, залишаючи по собі чистий слід. – Це буде огидно.
• Що? – він ледь зміг промовити хоча б це.
• Тобі.

Заціпеніння в тілі Какаші, як рукою зняло.

• Що? – ще раз, але вже чітко перепитав Какаші.

Замість відповіді, Тейваз сильніше розридалася, розвернулася і хотіла побігти геть павутиною печерних коридорів, але Какаші миттєво опинився перед її обличчям, закриваючи прохід.

• Ні. Досить. Я більше на це не куплюся, більше не дозволю тобі тікати від мене. Чому мені має бути огидно? Я думав, ми про все зранку поговорили.
• Не про все. – Тейваз крутилася, вона не знала, як сховатися від Какаші, вона не хотіла, аби він зараз бачив її спотворене гримасою плачу обличчя. – Не про все! Інакше, ти б просто ніколи не забажав би мене більше!

Прокричавши це, характерниця в одну секунду зненавиділа себе і перелякано, мовчки поглянула на Какаші. Сльози більше не текли, дихання стало ледь помітним. Запала суцільна тиша, через що вітер, який бушував на зовні, стало ще краще чути, а також краплі води, що стікали донизу зі скелястої стелі печери й затихали десь в її глибинах, і краплі, що билися об воду.

• Не тікай, будь ласка. Зажди секунду. – Какаші виставив перед собою долоні, немов зупиняючи Тейваз та її бажання, породженні страхом та сумнівами. – Не залишай мене.

Він обійшов її, знову взяв їхні рюкзаки, а тоді повернувся, де стояв та простягнув долоню до Тейваз.

• Ходімо?

Тейваз нічого не відповіла, лише мовчки кивнула та взялася, міцно взялася за його руку і вони пішли далі коридорами печери, куди світло вже не доходило, тому Какаші підсвітив шлях чакрою, аж поки вони не вийшли до величезного озера, вода якого світилася, а від того і все довкола, тому Какаші з Тейваз не одразу помітили і в стінах печери породу, яка сяяла, таким самим, як і озеро, лазурним кольором.

• Звідки ти знав, що тут така краса?
• Не знав. Я лише почув воду.
• Схоже на Браму, через яку я сюди і прийшла, але я нічого не відчуваю… потойбічного.
• І Вартового ніде не видно. Це просто підземне озеро та планктон чи водорості, не знаю.
• Воно може бути отруйне?
• Точно ні, інакше б про це було відомо. – Какаші поклав речі на землю, а тоді розвернув до себе Тейваз. – Хочеш, таки залишу тебе наодинці, але ненадовго, а ти поки змиєш з себе всю кров та пісок?
• Не хочу. Тобто, – Тейваз відвернулася та почервоніла, чого не можна було помітити, – не хочу, щоб ти йшов.
• Тоді не піду. – все ще тримаючи її за руку, посміхнувся та відповів Какаші.
• І це, пообіцяй, що не будеш сміятися.
• З чого?
• Пообіцяй.
• Обіцяю. – чомусь ще раз всміхнувся Какаші.
• Я боюся пірнати, коли не знаю, що там за дно, а тут, мені здається, дна ніякого взагалі немає.
• Але пірнути ти хочеш?
• Так…
• Тоді не бачу жодних проблем.

Какаші відпустив руку, а тоді прийнявся роздягатися до білизни. Закінчивши, він помітив, як ніяково Тейваз, яка стояла в закритій позі і не знала, куди подіти очі. Какаші нахилився до свого рюкзака та дістав звідти безрукавку.

• Тримай. Буде тобі купальник.

Тейваз на якусь мить завагалася, а тоді забрала і одягла поверх сукні.

• Я так скоро всі речі в тебе відберу.
• Я не проти.
• Дякую тобі. – прошепотіла характерниця, коли смикнула сукню, розірвавши бретельки, і та впала донизу.
• Не переймайся, в мене форми безліч дома.
• Я не за це! – збісилася Тейваз, на секунду забувши, що смикала безрукавку весь цей час, аби та прикривала більше, ніж була здатна.
• Я знаю.

Какаші всміхнувся, він любив, коли вона біситься, злиться, коли б’є його, особливо, коли це замість сліз чи смутку, коли сміється. Ні, нехай хоч цілий день лайливо кричатиме на нього, жартівливо битиметься, ніж хоча б сльозинка покотиться з її зелених, з її оливкових очей.

«В неї оливкові очі, немов сон… Погляд, як легкий наркотик, безтурботний сміх…» *лунає*

• Чого так дивишся на мене?
• Якщо сильніше смикнеш, то шов на плечах трісне.

З цими словами він пройшов повз неї, сів біля озера та опустив в нього ноги. Вода була прохолодною, але не такою, яка б викликала сильний дискомфорт. Ідеальна для цієї спеки біля кордону з країною Вітру.

• Гей, незграбо, залазь на спину. – він розвернувся обличчям до Тейваз та похлопав себе рукою по плечу.
• В сенсі?
• Давай, скоріш. Скільки на тебе можна чекати?
• Я ніколи не сиділа ні в кого на спині.
• Навіть в дитинстві?
• Навіть в дитинстві.
• А мене батько часто катав. – із приємним смутком прошепотів Какаші. – Залазь.

Тейваз знову спочатку забарилася, через нерішучість та раптову соромливість, що напала на неї, а потім покірно послухалася, обійнявши Какаші за шию руками, коли той саме схопив її за стегна та пірнув. Тейваз втиснулася всім своїм тілом в тіло Какаші, але не встигли вони знову вдихнути повітря, як вона усвідомила, що абсолютно довіряє йому, що поруч з ним почувається в цілковитій безпеці.

Вони піднялися на поверхню кришталевої води і Тейваз відпустила руки, розслабившись та лягла на спину. І тут, мов блискавка поцілувала її тіло.

«Я вперше в житті спромоглася плисти на спині. З самого дитинства це ніколи не виходило, всі казали просто розслабитися, але як це розслабитися? Мені здавалося, що я і так зробила вже все можливе, але всі завжди казали, що напружена, мов струна, навіть в сексі і от я пливу… Стоп!» – Тейваз знову пірнула, а тоді випірнула поруч з Какаші та не могла перестати дивитися на нього нічого не розуміючи. – «В моїй голові ніколи не зникають думки, ці голоси ніколи не замовкають, за виключенням моментів, коли моєму життю загрожує справжня небезпека, або коли ти на швидкості розсікаєш море, а хвилі б’ють тебе в обличчя та безжально вкривають з головою. Тоді в ці хвилини чи секунди настає бажана тиша і я розслабляюся, і лише в такі хвилини, а з ним… А з тобою, Какаші, я пливу. І наш секс… Я відчувала. Я справді нарешті відчувала і не втекла. Какаші, ти і є моє море».

• А тепер чому ТИ на мене так дивишся?
• Бо завдяки тобі, ні, бо з тобою я пливу, Какаші.
• Ну, так і було задумано? – дещо спантеличено посміхнувся він.

У відповідь, Тейваз лише пірнула, глибоко пірнула, не боячись дна схованого у пітьмі, а тоді винирнула за спиною Какаші, застрибнула на нього і вони почали казитися, мов малі діти, що втекли, нишком від батьків, за село на річку.

***

• Мені здавалося, – з фальшивим обуренням в голосі почав Какаші, йдучи від озера з Тейваз на спині, – що катання в нас були тимчасові?

Тейваз, ігноруючи питання, поцілувала Какаші кожний хребець на шиї.

• Зрозумів, тариф подовжено. – всміхаючись, промовив він, а потім закружляв хитру пасажирку та перекинув її собі на руки. – Приїхали.
• Все, все! Опускай. – засміялася характерниця. – Експлуатувати тебе, дивлячись в очі, якось не дуже виходить.
• Ти брехуха. – посерйознішав Какаші, коли виконав прохання Тейваз, а вона відвела очі.
• Вибач.

Тепер, на чистому, мокрому тілі, було видно кожне ушкодження характерниці, кожний поріз нанесений Оябуном.

• Це ж нічого серйозного.
• Давай про серйозне?
• А це обов’язково? – присоромлено, опустила очі Тейваз.
• Ну, якщо ти вже була мені дозволила лізти тобі в голову, то так, обов’язково.
• Добре… Тільки давай спершу придумаємо щось з тим, де ми будемо спати. Нам би відпочити.
• Маєш рацію.

Вони, аби було м’якіше, хоча б уявно, постелили всі простирадла одне на одне, залишивши останнє замість ковдри, а самі сіли на них, обпершись спиною на каміння.

• Що він з тобою робив?
• Тобі не варто того знати. – лежачи головою на плечі у Какаші, прошепотіла Тейваз.
• Та і так ясно, що нічого хорошого.
• Тоді чому питаєш?
• Чому після того, що трапилося в дитинстві… – Какаші заскрипів зубами. – Ні, не так. Чому після того, що ти вимушена була роками переживати в дитинстві, ти ходиш на такі місії, Тейваз?

Тиша.

• Тейваз, будь ласка. Ти сама пустила, тепер не чекай, що відчеплюсь.
• Ніколи не відчепишся?
• Ніколи.

Ледь помітна посмішка з’явилася на обличчі у характерниці, а потім вона поцілувала Какаші у вже одягнуте плече.

• Я думала, що мені байдуже. Мені і було байдуже. Буквально БАЙДУЖЕ, я взагалі НІЧОГО не відчувала під час сексу, ні фізично, ні емоційно. Здавалося, що я прекрасно це пережила, ну, сталося, та й сталося, сама винна. – Какаші стис кулак, що той аж побілів. – А потім ще дещо сталося. Один раз, другий, третій і я зрозуміла, що всі ці роки карала себе сексом, але зрозуміла запізно, тоді я і вирішила, що це ще один доказ моєї байдужості до статевого акту, що секс взагалі із себе нічого вагомого не має. Фізичні вправи, звичайна тактильність.
• Сказала людина, яка її не любить.
• Сидячі в твоїх обіймах.
• Пробач, продовжуй.

«Дивно, я ділюся з ним тим, що воліла б, аби він точно ніколи не знав про мене, але мені абсолютно не ніяково чи соромно, я немов просто переказую, як пройшов мій день чи ділюся враженнями про книгу. Ніяких переживань стосовно того, що маю сказати і як він відреагує, і що найсмішніше, єдине, що зараз хвилює мене – це чи правда зараз відбувається між нами те, що мені здається чи це лише моя уява? Чи разом ми чи тимчасово, бо просто застрягли в цій печері наодинці? Чи радий він цьому, о, боги, що я несу, медовому місяцю, так само, як і я? Що це все для нього значить? Як же я хочу знати! Вмираю просто від невідомості, але спитати і цим все зруйнувати – страшно, не хочу, а він теж не питає. Що він розуміє, чого не бачу я? Чи він просто живе цим моментом, не думаючи про завтра? То може варто і мені спробувати? І найголовніше, чи точно буря триватиме чотири повні дні?».

• Ми були тоді на завдані біля кордонів із ворожою країною, мали вже повертатися, бо зранку б прибули на заміну, а ми у відпустку. Нарешті, за дуже довгий час, хто хотів, побачив би своїх рідних, а хтось би просто відпочив, бо він дуже був потрібен вже, цей відпочинок. Атмосфера в загоні наростала, всі ставали дуже нервовими, дисципліна трималася на волосині, постійні суперечки, а звичайний програш в карткову гру міг перерости в справжню бійку, так і сталося. Він геть здурів, схопився за зброю і наставив її на власних товаришів. Його очі були самі не свої, а він же був героєм війни і завжди порядним. Просто всі дуже втомилися і це все не можна було доводити до трибуналу, а тим паче, аби загін геть розсварився, особливо, коли до такого бажаного відпочинку та необхідної всім психотерапії для роботи із ПТСР залишалися лічені години і я втрутилася. Мені то геть байдуже було, а його увагу я дуже давно помітила. Я стала грудьми між ним та товаришами, буквально, вибачилася перед хлопцями, увела його подалі до намету та заспокоїла. Яка мені ж була різниця? Я нічого не відчувала. Так ми і почали зустрічатися. Психотерапія йому не допомагала, а він був одним з найкращих бійців, дуже цінний і я просто завжди його заспокоювала, навіть, коли ненавиділа, аж поки не зненавиділа вже себе та не потонула в самоогиді. А піти я не могла, він постійно завдавав собі шкоди, погрожував вбити себе, а я тоді була дуже доброю і вважала, що мушу врятувати світ.
• Мені здається, що ти багато деталей упустила.
• Багато.
• Мені здається, що я всіх їх знаю і без цього.
• Думаю, так.
• Дякую тобі. – Какаші притис її міцніше до себе.
• За що?
• За те, що ділишся зі мною. За те, що зараз сидиш тут поруч зі мною. За те, що не відвернулася від мене, коли я того заслуговував.
• Ідіот.

Тейваз вкусила Какаші в плече, а тоді сповзла до низу, потягнувши його за собою.

• Дякую і тобі.
• Мені? Знову за одяг?
• Ідіот! – ще раз вкусила. – За те, що питаєш. За те, що нарешті питаєш і не відступаєш, навіть, коли я намагаюся втекти від тебе.

Тейваз розвернулася, а Какаші не міг зібрати докупи буревій емоцій та думок в середині себе, а ще почуттів. Так, дуже сильних та чужих, як ця чужинка, почуттів.

• На добраніч. – прошепотіла характерниця, лежачи спиною до нього, Какаші ж у відповідь лише огорнув її своїми обіймами та заховав вуста в її рожевому волоссі, вважаючи за краще зараз більше не мучити Тейваз своїми допитами та спогадами.

Вона моментально заснула і так безтурботно сопіла носом, немов нічого перед цим і не трапилося, ні, немов нічого поганого ніколи з нею не траплялося і раптом Какаші перемкнуло. Його руки стали чужими, він не здатен був ними поворухнути.

Ось вона, в його обіймах, абсолютно беззахисна, абсолютно довіряє йому. Чому? Що він такого для неї зробив? Цим заслужив це? Какаші не міг знайти цьому відповіді, як і пояснення тому страхові, що починав його огортати, як і своїй поведінці за минулу добу.

«Це взагалі я був? Це взагалі з нами було?» – Какаші відчув себе чотирнадцятирічним хлопчаком, який вперше закохався в дівчинку та повністю вкрився рум’янцем. Він не міг все ніяк осягнути, яким чином йому вдалося робити те, що він робив? Яким чином йому вдалося поцілувати її і не впасти в ту ж секунду замертво?

Руки почали тремтіти. Зараз він просто жахливо засоромився і жадав втекти світ за очі, але не міг, просто не міг відпусти цю рідну чужинку зі своїх обіймів.

«Чому я не налажав? Чому не налажав? Та чи точно то був я? Вчора то дійсно був я? Та я ж жінки в житті не знав, навіть за руку ніколи не тримався! О, Мудрецю, який же сором!» – тремор все посилювався, як і бажання сховатися, як і рум’янець на щоках.

«Я хочу її сильніше пригорнути до себе, але боюся… Та чи маю я право взагалі її торкатися? Де я взяв ту сміливість для поцілунку? І де вона зараз? Як же я соромлюся… То був не я. Не я. Та і не заслужив я такого, точно не заслужив».

Раптом, Тейваз перелягла на інший бік, та, крізь сон, обійняла Какаші, а потім поцілувала, змусивши його думки, його страхи та невпевненість в собі, просто замовкнути, немов ніколи їх і не існувало, а їх і справді ніколи не існувало, коли вони були разом, та більше і не існуватиме поруч з нею.

І справді, Какаші в мить просто розтанув, а тремтіння змінилося на спокій, на тепло, на посмішку. Він відповів на поцілунок і переконався, що її цілувати він таки не боїться, і вчора не боявся, ніколи не боятиметься.

Він притис її сильніше до себе, дозволяючи звукам бурі, заколисати і його також.

Здавалося, саме так, саме в цьому моменті, в їхній безкінечності, і пройшли перші дві доби.

Какаші прокинувся вже традиційно – від легкої прохолоди, яка кусала його тіло, коли Тейваз забирала простирадло, яким вони вкривалися, та йшла, оголена, закутана лише в нього, до виходу із печери, боячись, що буря вже закінчилася. Вона робила це ледь не кожної години в перервах між нескінченими їхніми розмовами та іграми, так схожими на дитяче бешкетування.

«Може я таки поспішила, – знову подумала, з прикрістю на серці, Тейваз, обпершись спиною на скелю та споглядаючи, як несамовито танцює пісок, – може не варто було його тоді цілувати? Страшно… Краще б між нами досі були лише дружба на підколах, ніж скоро не залишиться взагалі нічого. А так завжди зі мною і буває» – смуток схопив пазурами за горло Тейваз, якраз за мить до того, як з-за повороту показався силует Какаші.

• Ти, як завжди, тут.
• Ти впевнений, що вона триватиме ще дні два і не менше?
• Абсолютно.
• Точно? – не розвертаючись, перепитала характерниця.
• Абсолютно. – повторив, всміхаючись, повністю оголений Какаші.
• Какаші! – Тейваз нарешті поглянула на свого… друга. – Міг і прикритися.
• Це прикритися зараз на тобі.
• А одяг для чого?
• Але ж ти обрала не одяг?

В цей момент з Тейваз ледве не спало до долу простирадло, але вона спромоглася вчасно його упіймати. Какаші здивувався тому, як сильно через це вона зашарілася.

• Серйозно?

Він підійшов ближче, Тейваз же, в свою чергу, втиснулася в скелю. Какаші почав розв’язувати вузлик з простирадла на її грудях, але вона прибрала його руку.

• Після всього, що було?
• Ну, знаєш, те, що мене Нара часто запрошував грати до Акімічі, має свої наслідки.

Какаші збентежився.

• Та ні! Ти серйозно? Але ж по тобі ніколи не скажеш, що ти соромишся свого тіла та і чого соромитися?
• Володіння гарно техніками чи тими ж силами природи не вимагає такого ж гарно тіла, як у вас семпаю.
• Еее…

Тейваз в мить зненавиділа себе за те, що щойно таки виказала свою невпевненість в собі.

«Нащо? Нащо я відкрилася? Тепер я справді жалюгідна в його очах».

• Тейваз, ти ніколи не шарілася на місіях і переодягалася не соромлячись.

«Я не прагнула комусь подобатися і нізащо навіть не думала, що подобаюсь тобі» – подумала, але натомість сказала геть інше.

• Я не вимагаю мене розуміти. Дай пройти. Час збиратися, буря втрачає силу.
• Не втрачає. ЯК МІНІМУМ, до наступного ранку точно хвилюватися причин не має
• Дай пройти.
• Тейваз, послухай мене. Я не буду тебе в чомусь переконувати силою чи намагатися залізти в ті ділянки мозку, куди мене не кличуть, я нічого не робитиму, – він прибрав і другу руку на скелю, – але не тікай від мене.

Тейваз мовчки поглянула на нього, її волосся знову стало ніжно-рожевим, як і тієї ночі. Вона підійшла до Какаші майже впритул, розкрила простирадло, так щоб він нічого не побачив, та обійняла його за спину, ховаючи його до себе.

Він міцно її обійняв, а тоді підняв на руки за стегна і коли Тейваз відчула спиною скелю, поцілував її.

• Знаєш, якби не їжа, – ледве відірвавшись від вуст командира, промовила Тейваз, – я б була не…

Тейваз запнулася, зрозумівши, що ледь щойно не ляпнула.

• Не була проти залишитися тут навічно?

Він всміхався і це заспокоювало Тейваз.

• Ні. Ти ж нестерпний, коли довго не ходиш на місії. Та і я не краща. Знаєш, я рада,що в нас вийшло співпрацювати разом. Ось це все не заборонено між шінобі, але якщо не впливає негативно на виконання завдань. Добре, що ми зможемо і надалі зустрічатися на місіях.
• Ось це все?
• Ось це все.

Тейваз відпустила простирадло, яке впало додолу, а вони за ним під спів буремного вітру.

• Скажи, де ти так довго ховалася від мене?
• Там, де ти всі ці роки ховав своє серце.

Він повільно увійшов в неї, не бувши спроможним стримати стогін, як і Тейваз свої нігті на його спині. Він рухався обережно, а вона, закривши очі, геть не чуючи власних же думок, покусувала його пальці, що торкалися її губ, а коли рухи Какаші стали більш грубими, дикими та більш палкими, то з криком, Тейваз відкрила очі, які світилися, мов небо, під час грози, і ледве дещо прошепотіла йому на вухо:

• Справді? – не тямлячись від щастя, перепитав, всміхаючись Какаші, геть забувши, що зараз вони єдине ціле. – То і було твоє День народження?
• Кращого і бажати не варто було.

Какаші прийнявся несамовито, крізь посмішку та неочікувані сльози, розціловувати обличчя Тейваз, раз за разом промовляючи нескінченні вітанні, чим змусив характерницю засміятися, немов вся ця нестримна, неочікувана ніжність лоскотала її тіло, її душу, її серце.

Скільки минуло років відтоді, коли вона востаннє раділа і хотіла приймати привітання?

А коли Какаші знову натрапив на її губи, які вже не бажав залишати без своєї уваги, то їхнє єднання продовжилося, немов ці дві душі народжувалися на світ наново.

***

• Ти це теж бачиш? – запитав Ізумо друга.
• Краще б не бачив – відповів Котецу, закриваючи нарешті рота, після позіхання, яке завмерло на його обличчі від здивування.
• Привіт хлопці! – помахала їм Тейваз, сидячи на спині у Какаші.
• За скільки коня купила? – поцікавився Котецу, поки Какаші розписувався в журналі на пропускному пункті.
• Та підібрала кволого на дорозі. Вороння вже довкола кружляло.

Какаші зупинився писати, закотивши очі, а тоді одним ривком скинув із себе Тейваз, яка впала на землю разом з їхніми наплічниками.

• Ну, – розвернувся шінобі в масці до характерниці, обпершись ліктями на стіл товаришів, – тепер і ти на дорозі поваляйся.
• Ви, – характерниця, яка навіть і не збиралася ще вставати, лише трішки підвелася, вказала по черзі пальцем на Ізумо з Котецу, – занотуйте десь, як Хатаке Какаші поводиться зі своїми підлеглими. Занотуйте, давайте, я розпишусь.
• Розпишешся мені. – Какаші замріяно посміхнувся, подаючи руку Тейваз. – З цим я вже точно постараюся.

Тейваз сама не зрозуміла від чого почервоніла, а потім струснула головою, одягла рюкзаки по різні боки та схопилася за руку Какаші. Він ривком підняв її до себе, зупинивши за стан, та промовив, дивлячись в очі:

• Ну, що, ти зі мною?
• Беззаперечно.

Ще якусь мить вони споглядали один одного, а тоді Какаші забрав свого наплічника і вони пішли в глиб селища.

• ТАК, СТОП! – вигукнув Ізумо, вдаряючи долонями по столу.
• Новий тоталізатор?
• Новий тоталізатор.
• З ВЕЛИЧЕЗНИМИ СТАВКАМИ. – вже в один голос закінчили хлопці та почали викидувати на «Камінь-Ножиці-Папір», хто відправиться за Ґенмою.

«Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,

Раптом птахи почнуть битися в стіни,

Раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,

Раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини», –

Жадан і Собаки – Листопад (feat. Юрій Гуржи).

*лунає*

Тейваз раптово зупинилася посеред дороги.

• Зажди, – задумливо мовила характерниця, – а куди ми йдемо?
• Добрий вечір. – всміхнувся Какаші та затягнув Тейваз в тихий провулок. – Ти дала мені згоду, а сама не знала на що?
• Ну, я ж тобі дала і тому… – Тейваз звузила очі. – От, скажи, і якого ти зараз стоїш червоний, мов буряк?
• Та так, – знітився Какаші, почухавши потилицю, – нічого.
• Прокажений. – посміхаючись, захитала вона головою із сторони в сторону. – То куди?
• Так до Хокаґе!
• Ніііі. – заскавчала Тейваз. – Давай сам зі своїми звітами, сувій мій в тебе, а я до душу і, можливо, потім зайдемо до Ічіраку? – вона ледь договорила це запрошення, не розуміючи і боячись спитати в якому вони статусі один для одного. – А?

Какаші підійшов ще ближче до характерниці, торкаючись її плеча.

• Взагалі-то, я хотів, щоб ти теж поговорила з П’ятою.
• Я? Стосовно?
• Ох…

Какаші так й не придумав як краще і коли краще почати цю розмову, тому кожне слово йому давалося з неймовірними зусиллями. Він запрокинув голову, а тоді впав спиною на паркан з боку від Тейваз та заговорив, дивлячись перед собою в порожнечу, а не їй в очі.

• Я знаю, що не маю ніякого права тебе просити про це, але я вмію слухати і я зробив деякі висновки з розмови між Куренай та Асумою, тому я це таки скажу.
• Що скажеш?

«Ні! – лише одна єдина здогадка вдарила Тейваз під дих. – Не може бути! Ні-ні, тільки не це! Він же не збирається запропонувати жити разом?! – повітря зникло з її легень, а жах так і жадав проступити на обличчі. – Та, о, боги, звісно, що ні, що це я таке собі придумала! Я навіть не знаю хто ми і чи є це «ми», але сподіваюся, що ми досі друзі. Ми ж друзі, Какаші?» – з повними очима страху та надії Тейваз поглянула на свого командира.

• Я не хочу аби ти більше ходила на ті місії. І справа не в ревнощах, мені легко розділити роботу та тебе, – злукавив сам до себе Какаші, – але я бачив, яка ти після них. Вони завдають тобі чогось поганого, чогось, чого мені ніколи не зрозуміти, але того, що я бачив, досить, аби зрозуміти, що так не має бути.

Він нарешті подивився на неї і побачив перед собою лише кам’яний, занадто серйозний вираз обличчя та розлючені очі, які все норовився прикрити вітер рожевими пасмами.

• Хатаке, я правильно тебе зрозуміла? – просичала Тейваз, що в Какаші, аж спина вкрилася кригою. – Ти пропонуєш, аби ІНШІ це переживали зайвий раз, бо я відмовилася? Наші товариші? Аби вони це переживали ще більше, бо я така прийду і заявлю, що більше не хочу? Що мені набридло? Так? Хочеш, аби я переклала все на інших? Такою ти мене…
• Та я взагалі проти цих йобаних, спеціалізованих місій!!! – перебив він своїм ревом незупинний потік слів Тейваз, що котилися, мов лавина з гір.

Вона ніколи його таким не бачила, навіть Какаші здивувався сам собі, а коли усвідомив, що лють в очах Тейваз змінилась переляком, а губи затремтіли, то просто сповз до землі, сівши навпочіпки та закривши голову долонями, намагаючись стримати їх тремтіння.

• Вибач. – потонувши в почутті провини та соромі, прошепотів Какаші. – Так, це лише твоя справа, але будь ласка, не ходи більше.
• Какаші… – Тейваз було хотіла кинутися до нього, але чомусь злість знову заволоділа нею швидше, ніж вона припала до землі. – Ну, то відміни їх для всіх.
• Як??? Якби я був Хокаґе, то відмінив і чхав би я на те, скільки коштів ці місії приносять. Але… Я не Хокаґе, не вчитель, я ніхто, я навіть на тебе ніякого впливу не маю і навіть права впливати.
• Так, я погарячкувала. Ти дійсно не маєш ніякого права відбирати право вибору у жінок та хлопців, як їм заробляти гроші. Я думала, що ми про це вже поговорили. – пирхнула Тейваз, склала руки на грудях та відвернулася від Какаші.
• То ти, – Какаші, відчувши, як знову втрачає контроль над чимось, що йому важливе, а від того і над собою, підвівся, дихаючи прямо в потилицю характерниці та продовжив, – це робиш заради себе чи щоб не відчувати провини?
• Знаєш, а ризик своїм життям – це так само ж добровільно. То що, просто знищимо інститут шінобі, прирікши Листя на загибель?
• Чому ж це так складно?
• Я не знаю, Какаші, я не знаю… – Тейваз здавалося, що хтось знову в неї забирає право обирати, право самій вирішувати за себе, а це невимовно злило, лякало та зневірювало.

«Якщо скажу їй напряму, що боюся за неї, що вона не витримає і теж вб’є себе, то вона подумає, що я називаю її слабачкою, сприйме за образу і продовжить чисто на зло мені, аби довести власну силу. Вона геть не вірить, що я і так бачу її силу, що я і без того вірю в неї. Вона взагалі не здатна повірити, що хтось справді може вірити в неї».

• Тейваз… – він поклав долоні на її плечі з бажанням розвернути до себе, але вона не піддалася.
• Замовкни.
• Будь ласка, хоча б спробуй подумати над цим.
• Пам’ятаєш, я казала тобі, аби не ліз до мене зі своєю позицією?? Так, от, привіт!
• Серйозно? От, саме зараз вирішила пригадати мені це?
• Так. А що?
• Та я ж просто не хочу, аби ти й надалі переживала подібне.
• Я ж сказала, тебе це не стосується, ти сторонній.

«Сторонній?….» – він відчув, як десь в середині нього, пала ціла цивілізація.

• Ти навіть не знаєш, що відбувається на цих місіях.

«О, Хашірамо, сторонній до місій… А я ж вже повірив, Тейваз, повірив, що тотально облажався. Я не хочу бути для тебе стороннім, будь ласка. Вже не хочу. Ніколи, насправді і не хотів. Будь ласка. … Але без тебе живою, я не те, що не хочу, я просто не зможу, тому…»

• Мені і не треба. Мені досить наслідків. Я не хочу, аби ти пе…
• То хай інші переживають всі ці місії? – Тейваз струснула плечима, скидаючи з себе його руки.

Какаші ледь стримався, аби не заволати на все селище.

• Та не всіх же в дитинстві ґвалтували. – процідив він, крізь зціплені до болю зуби, характерниці на вухо.
• Що? – він очікував злості, а почув лише загублений голос. – Мене не ґвалтували. Я б такого не полишила. Я б або вбила і сиділа за це, або лежала б в могилі, а він би сидів. Мене не ґвалтували. – голос лише ледве затремтів на останніх літерах, але Какаші зумів і це вловити.
• То ти хотіла цього? Те, що він з тобою робив?
• Ні. Звісно, що ні.
• То чим це не зґвалтування?
• Замовкни!
• То…
• ЗАМОВКНИ Я СКАЗАЛА!

Тейваз нарешті розвернулася та хотіла з усієї сили зарядити Какаші ляпаса, але не змогла. Її рука зупинилася у самої його щоки, коли він вже навіть і очі закрив, покірно очікуючи покарання за все те, що насмілився наговорити їй тут, свідомо зруйнувавши всю ту довіру, яка була між ними. Вона відкрилася йому, а він все це використав проти неї. Але далі нікуди було відступати…

Какаші, коли зрозумів, що ніякого удару не буде, схопив Тейваз за зап’ясток та грубо притяг до себе, за що потім себе зненавидить також, бо чим він тоді кращий за тих виродків? Але він вже прийняв рішення, що хай він буде ненавидіти себе, хай вона буде ненавидіти його, аби тільки докричатися до неї, аби тільки вона жила та більше не знала страждання.

• Я просто не хочу якось ввечері попрощатися, а зранку знайти тебе із проколотим серцем! Чому ти цього ніяк не можеш зрозуміти, а? Тейваз?
• Не переймайся, – з прохолодою відповіла характерниця, абсолютно не зважаючи на біль в руці, – я надаю перевагу перерізаному горлу.

Останні слова характерниця промовила з ніжною посмішкою на вустах, а потім з легкістю звільнилася з ослабленої хватки Какаші, показово вклонилася та пішла геть, залишивши шінобі в масці абсолютно самого в цьому провулку біля перехрестя, який навіть не здатен був, ще якусь мить, поворухнутися, а тоді з усієї сили прийнявся збивати руки в кров об бетонний стовп.

• О, Ґенмо, он ти де! – окликав товариша Котецу, що саме шукав його. – Ти не повіриш, що я тобі розповім!
• Га? – перепитав Ґенма, розуміючи, що щойно майже все пропустив повз вуха.
• Ти почув мене? Ти можеш в це повірити?
• Давай так, – Ґенма клацнув пальцями перед обличчям у Котецо, а тоді вказав на нього вказівним та продовжив, – я прийду до вас через півгодини-годинку і ти все повториш, а зараз мені таки варто декуди навідатися.
• Куди? – максимально не розуміючи, що відбувається, запитав Котецу. – Що може бути важливішим за ЦЕ?

Ґенма поглянув кудись в бік.

• До Хокаґе. Мені треба поговорити з Хокаґе.
• Ти ж наче і так щойно від неї. – вже повністю розгубився товариш та, навіть, трішки образився.
• Ну, люблю я П’яту, – фірмово всміхнувся Ґенма до Котецу, виставивши долоні перед собою, – і її п’ятий.

***

• Ідіотка, ідіотка, ідіотка. – безупинно, вже невідому кількість часу повторювала собі під носа Тейваз, не в змозі все ніяк зашнурувати тремтячими, від злості на саму себе та переживань, руками чоботи. – Йобнута ідіотка.

Тейваз нарешті здалася та просто сіла на підлогу, похиливши голову.

• Шмат лайна…

Вона сиділа на холодній підлозі, намагаючись повернути дихання в норму, аж поки в квартирі геть не стемніло, коли останній промінчик осіннього, майже зимового вже, сонця не полишив її вікна, аж поки голоси на вулиці не стихли, а дощ не почав бити по шибкам.

Їй завтра на місію. Практично на світанку, без Какаші, бо йому Цунаде наказала щонайменше тиждень відпочивати, через зламані ребра, про які він мовчав щодня в печері, щодня, поки вони поверталися додому, навіть не даючи і шансу здогадатися про стан своїх ушкоджень. Навіть, коли вона безсоромно висіла на ньому, а потім вона взяла і наговорила йому поганих речей, а тепер вони не побачаться декілька місяців, а вона навіть не здатна зашнурувати чоботи.

«Та він просто зненавидить та викреслить мене зі свого життя за цей час. Я знову все зруйнувала. Коли я повернуся, то вже буду йому ніким».

В двері постукали.

• Га?

Характерниця немов зі сну випірнула, моментально піднявши очі на звук, а потім подивилася навколо.

«Ірука чи що? Може ми про щось домовлялися і я знову забула? Лише він так пізно може».

Вона підвелася та рушила до дверей, ледь не впавши, заплутавшись в шнурках, а потім відкрила і побачила там босоногого Какаші в самих лише штанях та водолазці.

• Ти? – не вірячи власним очам, зірвалося з вуст Тейваз, а потім жах скував її тіло. – Какаші…

Він стояв без маски, блідий, як смерть із синіми-синіми вустами та геть червоними очима, весь час смикаючи себе зраненими руками за рукава, немов намагаючись їх натягнути на самі кінчики пальців. Тейваз одразу помітила, що дощ вже потроху перетворювався на зливу, але волосся та одяг Какаші були повністю сухими.

«Як довго ти тут стоїш? Як давно почався дощ? А чому…?» – характерниця ще раз поглянула на руки Какаші, прикусивши вуста, знову картаючи себе за збиті кісточки пальців, і зрозуміла, що рукава по лікоть мокрі.

• Какаші… – на видиху повторила Тейваз.
• Можна мені увійти? – він нарешті поглянув в її очі, не уникаючи прямого контакту.
• Звичайно. – Тейваз відійшла в бік, пропустивши Какаші, який все ще не давав спокою мокрим рукавам. – Не тобі про таке питати.
• Вибач, я, – і знову уникає зляканого погляду Тейваз, – не мав ось так приходити, ще і серед ночі. Давно такого зі мною не було. – він посміхнувся та трішки, дещо істерично, засміявся.

«Давно такого не було? Такого… було… Що він має на увазі?» – ще не до кінця усвідомить Тейваз.

• Може чогось хочеш? Води чи чаю? Можу збігати до Іруки, в нього має бути щось міцніше.
• Хочу, але не пити.

Какаші геть беззахисними очима поглянув на Тейваз, досі тримаючись за рукав, але вже не смикаючи його.

• Обійми мене, будь ласка.

«Скажи, що я ще не сторонній. Що я ще не втратив тебе і не втрачу, будь ласка».

Такого вона справді не очікувала почути, але навіть зрозуміти не встигла, як вже міцно-міцно обіймала Какаші та гладила його по білосніжному волоссю, щось тихо примовляючи на вухо, а він вхопився в неї, мов за останню, найтоншу соломинку і не міг навіть на секунду послабити пальці, які вже почали біліти.

Він навіть ніколи і не міг подумати, що з кимось розділить, а тим паче захоче розділити, свої нічні кошмари, що потребуватиме чиїхось обіймів, і тим паче, що це справді допоможе йому, що це змусить його почуватися в безпеці, почуватися потрібним та невинним.

І він розплакався. Не відпускаючи Тейваз, він просто розридався в її обіймах, не в змозі зупинитися, немов в одну секунду відпустив все, що поневолив в собі, а воно всі ці роки поневолювало його. Він плакав, горнувся, не бажаючи зупинятися, поки Тейваз до крові кусала губи, аби теж не піддатися болю. Болю за нього та від його обіймів.

• Гайда. – прошепотіла вона і повела Какаші за собою до дивану, а він покірно послухався.

Місця було замало, аби лежати зручно вдвох, але обом було байдуже, а до ліжка здавалася якась нездоланна відстань. Тейваз вклала Какаші під спинку, а сама лягла поруч обійнявши його, немов заколисуючи та продовжила ніжно гладити його обличчя, руки, спину. Гладити його волосся, поки він лежав, скрутившись, біля неї, ховаючи мокрі очі на її грудях.

Він досі міцно тримався за неї, але Тейваз більше не відчувала через це біль, лише тепло його пальців, його дихання, навіть, його сліз.

• Я просто не переживу ще й твоє смерті, Тейваз. Пробач мене за все, що наговорив тобі. – не піднімаючи голови, прошепотів Какаші. – Я не хочу, щоб ти померла, будь ласка.
• Шшшш, – вона поцілувала його в тім’ячко, – тихенько, засинай.

Вона б хотіла йому сказати, що з чого він взагалі таке взяв і вона точно ніколи такого з собою не зробить, але хіба не від цих думок та не від неспроможності нарешті з цим всім покінчити вона і не втекла сюди?

І раптом Тейваз зрозуміла, що заради свого командира, свого кращого друга, заради Какаші вона готова відмовитися не лише від свого минулого життя чи дому, не лише від бажань звільнитися, а від багатьох речей і це геть не буде їй на шкоду чи через власні мрії, ні. Абсолютно ні. З ним вона просто готова йти далі будь-якою стежкою і навіть не підглядаючи, аби просто тримати його за руку та зробити щасливим. Пізнати щастя. Разом.

• Я подумаю, Какаші.
• Що? – поглянув він на неї.
• Я подумаю над тим твоїм проханням в провулку.

Тепер очима потекли незвідані донедавна сльози щастя і Какаші з надією посміхнувся.

 

«Осінь над ними з льоду й сталі. Холодні ріки, незнайомі люди.

Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.

Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде», –

Жадан і Собаки – Листопад (feat. Юрій Гуржи).

*лунає*

---

— Кінець Книги Першої: Міжсезоння —

{Авторка не вміє малювати і бачить косяк з підборіддям/носом, соррі}