Йдемо зі мною

Час – дуже цікава штука. Його вічно не вистачає, але його часто бездумно викидують на вітер. Іноді він тягнеться як мед, а іноді летить зі швидкістю світла. Час вміє зациклюватися на одному моменті або зникати з твого життя назавжди. Але як би там не було, є одна річ, яка ніколи не зміниться, – час продовжує йти вперед.
Після того вечора багато чого помінялося в житті Чонгука. По-перше – помінявся сам Чонгук. Він перестав брати час як щось само собою розуміюче. Незрозуміло чому, але до нього немов тільки дойшло, що одного прекрасного дня все це закінчиться. Досвід минулих місяців показав йому як мало він може в цьому світі і як затуманено він дивиться по сторонам. Чонгук не хотів так більше жити. Його відома фраза “Краще померти, чим жити без пристрасті” нарешті прийняла правильну форму і почала бурлити в його крові. Немає сенсу просто в щось вірити. Не можна переконувати себе, що все так як є і нічого уже не можна змінити. Кожний день – це нове сонце і новий місяць, і ти не просто можеш, ти повинний бути іншим. Бути кращим.
Чонгук розумів, що зразу все не зміниться. Що все автоматично не піде по маслу тільки тому, що він того захотів. Але він був готовий до малих перемог. Він готувався поступово розширяти коло своїх умінь та свій кругозір. Адже він не хотів просто краще співати, танцювати чи виступати на сцені. Він хотів вирости як особистість. Стати кращим сином, братом, другом, артистом. Бути комусь підтримкою, опорую. Бути тим, хто не тільки бере, але ще й вміє віддавати.
Чонгук сам того не міг пояснити, але саме покращення своїх людських якостей йому хотілося саме більше. Не одну годину він згадував та аналізував все, що за ці всі роки йому наговорити хьони стосовно його поведінки, тільки щоб зрозуміти скільки в ньому недоліків та недосконалостей. Повчання старших, які колись здавалися абсурдними та надоїдливими, тепер бачилися під іншим кутом і він хотів все поміняти. Звісно ж Чонгук винив себе за всі головні болі, котрі приніс старшим, за всі погані слова, які в пориві злості сказав, за всі так звані “помсти”, які він організував, але Чонгук не міг позволити вині повністю задушити його. Тому що якби він дозволив, якби дав цій лавині знести себе, тоді все би було даремно. Всі слова, старання, турбота та любов хьонів би була даремною, а Чонгук цього не міг допустити. Він мав дойти до своєї мети.
Не збиватися з бажаного шляху йому активно допомагав Техьон. Чонгук часом сам не вірив тому, як йому полегшало коли в його житті знов появився старший. Хьон був галасливою, хаотичною і абсолютно некерованою сумішью сміху та радості, але саме цього Чонгуку не вистачало. Ві хьон був з ним з самого початку і саме йому першому Чонгук почав довіряти свої особисті думки та переживання. Старший багато чого йому дав та допоміг розкритися і Чонгукові як ніколи була знову потрібна його підтримка.
Звісно ж іноді Чонгук дозволяв собі вернутися назад в недалеке минуле та згадати свої почуття до Техьона. Ці мандрівки викликали в ньому абсолютно протилежні відчуття. З одної сторони любов до Ві була спокійною та впевненою. Закоханому Чонгуку здавалося, що він все знає, розуміє та вміє. Він вірив, що всі рішення даються легко, а проблеми рішаються швидко. Він вважав, що знає яке майбутнє йому потрібне і в яку сторону йому іти. Але він помилявся. Все не так як йому здавалося. Все не так як йому хотілося. І в цьому і була темна сторона його спогадів. Колись він жив в елюзіях стосовно себе, інших людей та цілого світу. Колись він хотів перекласти відповідальність за своє майбутнє на їх стосунки з Ві. Колись він думав тільки про себе, забуваючи про всіх інших.
Було дивно відчувати такі різні емоції думаючи про одне і те ж саме почуття, про ті ж самі події та мрії. Але саме це і свідчило про те, що Чонгук мав дозволити собі відпустити це кохання. Колись, коли він через свою закоханість перестав спілкувати з Ві, він втратив в обличчі старшого як друга так і любимого. Чонгук хотів їх обох в своєму житті, але повернув він друга, бо це саме те що між ними було справжнім, що судилося їм зірками. І як би сумно це не звучало, Чонгук з цим змирився і прийняв.
Правильність цього рішення пітверджувала і зміна атмосфери в групі. Чонгук навіть не замічав, якими напруженими та обережними були хьони всі ці місяці. Як вони всі боялися зробити невірний крок і погіршити ситуацію. Старші намагалися не перейти межу, щоб не підштовхнути їх з Ві до неминучого провалу. Натомість вони були терплячими, розуміючими та оберігаючими. Вони тихо та непомітно піклувалися та оберігали їх обох. Чонгук був їм за це дуже вдячним і був готовий на все щоб відплатити старшим тієї же монетою.
Якщо ж говорити про Чіміна, то новина про повагу та дружбу Чонгука зі старшим теж не пройшла мимо вух та очей хьонів. Старші були в такому захваті від зміни поведінки макне в сторону Чіміна, що навіть не соромилися це обговорювати в повний голос. Чімін ніяковів від цих коментарів, Чонгук же їх вислуховував зі скромною посмішкою. Йому було гірко, що він так довго бігав від Чіміна, але можливо в цьому полягала їхня доля. Він знайшов дорогу до старшого, коли більш за все цього потребував. Він почув його голос, коли шукав Мойсея, який мав вивести його з пустелі. Він відкрив старшому своє серце, коли то було достатьо велике, щоб його прийняти.
Чонгук був щасливий зі старшим. З Чіміном він не соромився бути собою справжнім. З Чіміном він не боявся мінятися та робити щось не так. З Чіміном вони були на одній хвилі і Чонгук з радістю дозволяв життю нести себе дальше вздовж цих берегів.
Але це все світла сторона медалі. Це те, про що хочеться думати і згадувати. Те, про що хочеш говорити та акцентувати увагу. Але з іншої сторони сцени, за кулісами життя, завжди є темрява. Чімінова боротьба, Чімінів ідеал і Чімінові вороги нікуди не ділися. На жаль вони все ніяк не підуть.
Чим більше вони зближувалися , тим Чонгук все більше замічав сліди, признаки і особливості боротьби старшого. Його блідість та стомленість. Його гострий погляд і сжаті челесті. Його руки в кулаках та натягнуте як струна тіло. Чонгук все більше бачив на які жертви йшов старший, щоб получити те чого він хотів. Чімін переставав їсти. Чімін мало спав. Чімін себе більше нагружавав та мало відпочивав. Старший вперто йшов вперед, навіть не знаючи хвилини спокою.
Чонгук не розумів, що йому робити з цим всім. Він не знав куди йому бігти, що зробити чи кому що сказати. Йому було страшно за Чіміна та стидно за себе, адже він не знав як допомогти людині, яка врятувала його. Але більше за все він винив себе за те, що все одно дивувався силою духа, непохитністю, впертістю, але при тому теплотою та ласкою старшого. Чонгук розумів, що повинен був розказати про це ще комусь. Що можливо хтось би зумів допомогти чи порадити в цій ситуації, але він не зміг. Чонгук занато сильно довіряв старшому, щоб так поступити. Напевно це було поганим рішенням. напевно вічні муки совісті йому гарантовані. Але він дивився на старшого і бачив сяйво. Він не міг пройти повз нього. Він не міг повернутися до нього спиною.
***
Чонгуку погано спалося. Сьогоднішній день був мягко кажучи не дуже. Після обіду вони зустірічалися з фанатами, але радісною цю зустріч не можна назвати. Звісно це не вина Армі, просто атмосфера була пригнічуюча. Існування їхньої групи повільно, але впевнено йшло до кінця. Про це ніхто не говорив прямо. Це не обговорювалося в повний голос, але шепіт все дужчав. Ніхто не хотів признавати, що фіаско дихає їм в спину, що казка закінчилася без щасливого кінця, що мрія залишаються тільки мрією. Але це відчували всі. Це було в серці кожного.
Ніхто не подавав виду. Старші хьони вперто гнули лінію, що все під контролем. Молодші тільки підтакували, щоб всіх заспокоїти. “У нас все добре?”.”Так, звісно. Все добре”. Тільки мало хто вірив в цю брехню, а віра в нашому житті означає дуже багато чого. Як тільки хтось починає вірити в те, що він тоне, як він зразу починає тонути. Ось вони теж йшли на дно.
Але не тільки це зробило з того дня повний кошмар. “Йому потрібно скинути пару кілограмів”. “В нього не має ніякого таланту”. “Йому треба піти з групи”. Їх фанати, “фанати”, шепотіли, говорили чи навіть кричали такі речі в сторону Чіміна. І старший їх чув. Чонгук в цьому впевнений. Очі Чіміна, цей скляний, гострий погляд не вміє брехати.
Чонгук не розуміє як таке можливо. Він не розуміє як людина, яка називає себе Армі, може таке робити з одним із них. Як Чонгук має сприймати цю людину? Як він має до неї ставитися чи навіть називати? Хіба фанат не має поважати їх всіх? Хіба він не має любити їх всіх разом та кожного окремо? Адже Армі, Армі заради яких він живе і якими він дорожить більше власного життя, саме такі. Тоді хто сьогодні прийшов до них на зустріч? Але насправді це питання може залишитися без відповіді, тому що Чіміну все одно був це фанат чи ні. Чонгук знає, що Чіміна це заділо. Чонгук відчуває всім серцем, що щось не так.
Чонгук різко піднімається в ліжку і розгублено хапається за уовдру до болю в кістках. Його мокра футболка прилипає до шкіри і він тяжко дихає. Йому снився поганий сон. Він в цього впевнений, хоча і не може згадати що він бачив уві сні. Шматки спогадів з вчорашнього дня разом з жахами сновидінь рвуть його свідомість на куски доки він намагається зконцентруватися.
Після того як його дихання приходить в щось на подобу норми, Чонгук починає повільно роздивлятися навколо себе. На його душі паршиво. Вчорашні жахливі коментарі не дають йому спокою і здається, що вони стали йому поперек горла. Йому немає чим дихати і він майже ні на що не здатний. Він просто дивитися на мирно сплячих хьонів надіючись, що ця картина заспокоїть його.
Але заспокоїтись йому в найближчий час не судилося – ліжко Чіміна пустує. Чонгук тихо встає зі своєї постелі та підходить до місця старшого. Можливо в темноті його підвів зір. Можливо у нього галюцинації через стрес та втому. Але ні. В ліжку старшого нікого немає. Чонгук пролітає поглядом ліжка інших хьонів з надією, що Чімін заснув примостившись у когось під боком, але його ніде немає.
Чонгук виходить з кімнати і починає шукати Чіміна по цілій квартирі, але перевіривши всі кімнати, з яких складалася їхня малесенька квартирка, він не находить нічого крім нікому непотрібного в той час повітря. Чонгук похапцем находить свій телефон і дзвонить Чіміну. У старшого – автовідповідач. Більше ідей як шукати Чіміна у Чонгука немає.
Чонгук стоїть посередині кімнати і відчуває як паніка поступово, але впевнено починає поїдати кожну клітинку його організму. Чімін пропав, а він навіть не здогадується як старшого знайти. Чонгук до самого болю зажмурює руки в кулаки, намагаючись зосередитись і прийти до тями. Істерика нікому не допоможе. Крики йому Чіміна не повернуть. Докори сумління можна залишити на пізніше.
“Думай, Чонгук. Думай. Де він? Де Чімін хьон?”. Чонгук широко відкриває очі і швидко накинувши на себе куртку, вилітає на вулицю.
Надворі холодно та сиро. Темна ніч. Людей взагалі немає і Чонгук цьому надзвичайно радий. Він зупиняється перед входом в будівлю і дивиться по сторонам рішаючи куди піти. Затім він різко повертається направо та біжить в сторону офісу. Він не впевнений чи біжить він в правильному напрямку, але саме туди його тягне серце. Немов Чімін залишив після себе дорогу з крихт. Немов він хотів, щоб Чонгук його знайшов. Тільки ось Чонгук знає – це взагалі не так.
Він залітає в офіс через аварійний вихід і біжить в сторону танцювальний студії. Він чує тиху музику, яка з кожним кроком стає все голоснішою та відчутнішою. Тільки і його серце починає битися все сильніше та інтенсивніше.
Чонгук ривком відкриває двері і відразу ж бачить перед собою Чіміна, який танцює під однією майже живою лампочкою. Рухи старшого різкі, швидкі та неконтрольовані немов Чімін силою їх витягує зі свого тіла. Одяг на Чіміні промокший і чомусь місцями брудний немов старший лежав на підлозі. Волосся розтріпане, а на обличчі суміш роздратування та суму.
За Чонгуком голосно закриваються двері. Чімін миттєво обертається і налякано дивиться на неочікуваного гостя. Чонгук не може дихати. Він не розуміє, що з ним відбувається, але його душа немов покидає тіло. Його переповнює радість, що він знайшов старшого, але і сум, тому що знайшов він його саме в такому стані. Що з ним відбувається? Чому Чонгуку здається, що він готовий померти через ці всі переживання, які неочікувано накинулися на нього?
– Що ти ту робиш, хьон? – питає Чонгук. Він повинен щось казати або роботи, тому що стукіт власного серця заглушає його досмерті.
– Нічого, просто не міг заснути, – відповідає Чімін. Він виглядає зібрано, зосереджено та надиво спокійно. Весь той біль та сум, які були в нього на обличчі секундами раніше, випарувалися і Чонгук навіть задумався чи не придумав він їх собі.
– Йдем додому, хьон, – починає благати Чонгук. Йому треба забрати звідси Чіміна любою ціною.
– Йди, я потім прийду, – тихо говорить старший.
– Хьон, йдемо додому, – повторює Чонгук. Його серце починає ще швидше битися.
– Я не хочу спати, Чонгук. Вертайся один. Я прийду за тобою. – Чонгук бачить, як Чімін починає злитися. Що його слова починають звучати грубо та холодно, але це Чонгука не зупинить.
– Хьон, йдем зі мною.
– Чонгук, ти не розумієш, що я тобі сказав? – Чімін починає кричати на Чонгука. Його очі розширяються, а щоки червоніють. – Я не хочу зараз додому. І я нікуди не піду. Вертайся назад і лягай спати!
Чонгуку здається, що у нього от-от потечуть сльози з очей. Він не розуміє чому так реагує на цю ситуацію. Він не розуміє чому не може вернутися та лишити Чіміна на самоті. Він довіряє старшому. Він вірить в його слова, вчинки, обіцянки, в нього повністю. Але зараз він не може піти сам один.
– Хьон, будь ласка, – шепоче Чонгук.
Пару секунд вони просто стоять роздивляючись один одного. Чонгук тримається з останніх сил, щоб не заплакати, а Чімін щоб не послати молодшого куди подалі. Затім Чімін різко повертається, збирає всі свої речі і розгнівано обходить Чонгука виходячи з кімнати. Чонгук миттєво повертається та йде за Чіміном.
Вони тримають дистанцію. Першим йде Чімін, а метра три за ним йде Чонгук. Чімін – злий і всю дорогу щось гнівно бурмоче собі під ніс. Чонгук його не слухає.Він слідкує за кожним рухом старшого і покірно супроводжує його.
Коли вони приходять додому, Чімін відразу ж закривається в ванній. Чонгук повертається в своє ліжко, але закрити очей не може доки не побачить Чіміна. Коли старший нарешті тихо заповзає до себе під ковдру, Чонгукові очі закриваються і він зразу же засинає.
***
Чонгук прокидається від скрипу дверей. Він піднімається і сканує ліжка. Чімінове ліжко знову порожнє. Чонгук дивиться в вікно. Розвиднюється. Він встає з ліжка і, знов накинувши на себе ту ж саму куртку, вибігає з кімнати.
Чіміна в квартирі немає. Чонгук уже навіть не здивований. Він виходить на вулицю, але в сторону офісу цього разу не біжить. Чомусь він відчуває, що старшого там сьогодні точно не буде. Чонгук спокійно йде в сторону галявини. Йому уже нема куди спішити. Він знає, що в нього багато часу.
Чонгук йде повільно та думає про все пережите за сьогоднішній вечір. Але якщо відверто, то думати взагалі не хочеться. Він не виспався, тому його трохи підтошнює. Він перенервував, тому він емоціонально на дні. Він нічого не хоче. Він просто йде.
Чонгук доходить до галявини та стає біля Чіміна. Старший на це ніяк не реагує, хоча він точно його замітив. Між ними повисає тишина. Чімін мовчить, а Чонгук розуміє, що перший крок має зробити старший. Від нього буде залежати як все буде розвиватися дальше.
– Пробач мене, – шепоче Чімін. – Я не мав на треба кричати. Ти цього не заслужив… Ти хотів мені тільки допомогти, а ще й получив за це… Пробач.
– Все нормально, хьон. Ти не маєш чого вибачатися. – у відповідь шепоче Чонгук.
– В мене був просто тяжкий день, – сумно відповідає Чімін.
Вони знову замовкають. Чонгук повільно роздивляється старшого. Він знає Чіміна. За останні місяці, що вони разом пережили, він уже багато чого зрозумів в характері та поведінці старшого. Він знає його вподобання, мрії, бажання та страхи. Він знає як себе поводить старший в різних ситуаціях і які жахи йому сняться по ночах. Єдине, що він не знає – це як йому допомогти. Чонгук дуже цього хоче. Допомогти Чіміну, бути йому підтримкою та опорою як старший був і є для нього. Сказати чи зробити щось, що врятує старшого і допоможе йому вирватися із петлі. Цю частину душі старшого він іще не розгадав. Але він планує це зробити. Прямо зараз.
Він згадує кожну секунду проведену зі старшим, кожну їх розмову, кожну спільну подію і кожне правдиве почуття. Чонгук розбирає це все в голові на маленькі кусочки намагаючись аналізувати, намагаючись знайти причиннонаслідковий зв’язок, намагаючись зрозуміти. Зрозуміти те, що йому можливо ніколи не осягнути повністю – Чіміна.
Але в одну мить, в одну нічим не виняткову секунду, все стає на свої місця і відкривається тунель, який допомагає йому побачити Чіміна ширше і глибше. Чонгук починає бачити первинні зв’язки в діях старшого і в його мисленні. На кожне його “Чому” формується відповідь і випливає на поверхню. Образ справжнього Чіміна стає більш чіткішим і у Чонгука перехоплює подих.
Справа в тому, що Чімін завжди був і продовжує бути гордим вовком. Вовком, який понад усе на світі хоче бути частиною зграї. Який прославляє, бореться, вбиває та захищає її ціною власного життя. І який піде від неї, як тільки перестане приносити користь чи ослабне. Чімін готовий на все заради учасників групи. Їх бажання, їх потреби і їх комфорт завжди були і будуть на першому місці для старшого. Його ж життя залишається на останньому.
Але це не все, що бачить Чонгук. Коли йому було погано і він не витримував, слова Чіміна про нього, про його таланти та доброту придавали йому сил, підтримували його і допомагали рухать вперед. Він повірив Чіміну і переніс слова старшого в реальність. Але з Чіміном так не вийде. Тепер Чонгук це бачить як білий день. Поки Чімін сам не повірить в себе, поки він сам не побачить на що здатний і яким талановитим і хорошим він являється, чужі слова та вчинки для нього нічого не значитимуть. Щоб Чонгук робив, він не зможе старшому допомогти. Він ніколи не знайде потрібних слів і не зробить потрібний жест. Чімін повинен все зробити сам.
Чонгук продовжує дивитися на Чіміна з широко відкритими очима. Ця суміш… вона небезпечна. Чонгук би ніколи не виніс ці два хреста на собі. Чонгук би ніколи не зміг, а Чімін несе. Чімін продовжує йти все більш цілеспрямовано і вперто вперед. Чонгук усвідомлює, що це дуже погано. Що такі якості старшого це смерть для нього, але Чонгук не може не захоплюватися ним. Те, що сьогодні відбулося, – це жах. Скоріш за все старший не справляється і все виходить за межі розумного, але ви бачили цю силу та витримку? Ви хоть усвідомлюєте як тяжко носити скільки сонячної енергії і небесної доброти в собі, коли борешся з такими демонами? Як Чіміну це вдається? Як він примудрявся це все в собі ховати?
– Ти ж знаєш, що я з тобою, хьон? Ти ж знаєш що я нікуди не дінуся? – тихо шепоче Чонгук. Можливо це зі сторони виглядатемо нерозумно і безвідповідально, але Чонгук не може перестати вірити в Чіміна та Чіміну. Він розуміє, що старший сам на цій дорозі і ніхто йому ніяк не допоможе, але Чонгук не хоче, щоб старший думав немов він один. Адже він не один.
Чімін нічого не відповідає. Він декілька секунд дивиться на Чонгука, а потім знову обертається в сторону міста. Чонгук же навпаки ніяк не може перестати дивитися на Чіміна. Тепер його очі належать тільки старшому.