Зв’язок

У відділку знаходилися чергові, котрі здивувалися візиту Такемічі. Той щось сказав про прохання Наото, і його більше ні про що не питали.
А втім, треба повідомити і шефа. Бо, схоже, з’явився шанс відшукати Шуджі Ханму.
Баджі Кейске був у поліцейській базі. Кілька років тому затримувався за дрібні правопорушення. Чоловік на фото мав трохи божевільний вигляд – саркастична посмішка, хижо зіщулені очі. Довге чорне волосся абияк зв’язане у хвіст. На щастя, він жив у Токіо з другом Чіфую Мацуно. Написавши Наото, що їде поговорити з Баджі, Такемічі взяв із собою поліцейського. Хтозна, що за тип цей Баджі. Детектив пам’ятав, як той пішов з “Токіо манджі” до “Вальгалли”. Знати б іще, що стало причиною цього рішення.
Перед тим, як рушити до Баджі, Ханаґакі зробив запит на матеріали щодо аварії, у якій він ледь не загинув. Знав, що Наото буде невдоволений, але не міг нічого зробити. Хотів знати правду. Якщо Аккун правий і його хотіли вбити, тоді аварія теж могла бути підлаштованою.
Невже це справа рук Кісакі?
Опинившись перед дверима квартири Баджі, Такемічі довго натискав на дзвінок, аж поки за дверима не почулися кроки. Господар квартири, побачивши детектива, скривився й вилаявся.
– Йди до біса! – гаркнув Баджі так голосно, що Такемічі аж підскочив. – Мало ти нам клопотів приніс у минулому! Геть!
Кейске зачинив би двері, якби Ханаґакі не кинувся вперед. Штовхнувши Баджі, опинився у квартирі. Проте Кейске не збирався здаватися і кинувся на Ханаґакі. Той від несподіванки не встиг захиститися й боляче вдарився об стіну головою. На мить Такемічі розгубився. Через це отримав добрячих стусанів під ребра. Відштовхнувши Баджі, сам ударив у відповідь, та Кейске це не зупинило. Агресія надавала йому сил, тому він кинувся в бій зі ще більшою завзятістю. На щастя, прибіг поліцейський, з котрим приїхав детектив. Він відтягнув Баджі, який активно пручався. Все ж Такемічі вдалося надягти на нього наручники.
– Баджі Кейске, вас заарештовано за напад на працівника правоохоронних органів, а також…
– Пішов ти… – стомлено кинув Баджі, витираючи кров з губи об плече. Схоже, зрозумів, що нема сенсу пручатися. Він зиркав на Ханаґакі лютими світло-карими очима, і детектив почувався незручно від такого погляду.
– Отже, поговоримо у відділку, – незворушно відказав Такемічі. У нього боліли ребра і був розбитий ніс. На обличчі буде багацько синців. Тож він намагався привести себе до ладу, поки напарник віз детектива і затриманого.
У відділку вже чекав Наото. Подивився на побитого помічника, похитав головою.
– Такемічі, ти хоч відпочивав? – серйозно спитав шеф. Ханаґакі винувато опустив очі. Він нормально не спав уже яку ніч, обходився кавою замість їжі, гасав містом, наче скажений. Бо нарешті з’явилася можливість повернути спогади, знову бачитися з Майкі й запобігти його смерті.
– Я був удома… – почав виправдовуватися Ханаґакі, переминаючись із ноги на ногу.
– Негайно їдь у лікарню, хай тобі оброблять рани, – скомандував Тачібана. Напарник зібрався заперечити, та шеф підняв руку. – Це не обговорюється. І якщо ти не поспиш, я не впущу тебе до відділку.
– Але розслідування, Баджі… – упирався Ханаґакі, якому не терпілося допитати Кейске.
– Я розберуся, – сказав Наото, – решта інформації щодо вбивств буде завтра. Сьогодні ти вже нічого не зробиш. Тож, будь ласка, відпочинь. Мені не потрібні зомбі на роботі.
Такемічі неохоче поплентався додому. Він геть не бажав сидіти на самоті у полоні думок і спогадів. За ці кілька днів він згадав стільки, що, здавалося, голова не витримає такої кількості інформації. Добра частина життя, забутого, захованого в потайних кутках свідомості, в одну мить просто звалилася на голову детектива, як звалюється лавина у горах. І серед цього гармидеру важко діяти розумно і виважено. А Ханаґакі ще й розслідування вів.
Чоловік гадав, що довго сидітме й розмірковуватиме над усім, що сталося. Проте вдома відчув, наскільки стомився. Як тільки ліг, то майже одразу заснув.
***
Манджіро їде на байку. Вітер розвіває світле волосся. Обнявши його за талію, Такемічі ледь стримується, аби не заволати від захвату. У вухах свище вітер і реве мотор мотоцикла. Місто проноситься перед очима, забарвлене у призахідні персикові кольори. Майкі теж посміхається, хоч Такемічі й не бачить. Їде кудись понад хмари, що на горизонті торкаються дороги. Зараз їх нічого не хвилює. Ніби юнаки лишили свої проблеми десь позаду, а зараз… Зараз є лиш дорога, мотоцикл і вони удвох.
Майкі зупиняється на обочині біля моря. Сонце нечутно падає у хвилі, розчиняючись пурпурово-рожевими плямами. Кричать чайки. Цвіркуни співають у траві. Вечоріє. Але весна нині така прекрасна, що хочеться насолодитися нею сповна.
Майкі з Такемічі сидять на березі, не кваплячись повертатися.
– Раніше я гадав, що нічого блакитнішого за небо нема, – порушує мовчання Сано, – аж поки не побачив твої очі, Такеміччі.
Ханаґакі, як завжди, ніяковіє від слів Майкі. Останнім часом той часто говорить подібне. В грудях Ханаґакі ніби вибухає салют, бо і він часом хотів щось таке сказати Манджіро, але дідько, як же важко скласти докупи слова, коли лідер “Токіо манджі” дивиться цими чорними очима. Наче в душу зазирає.
– Майкі, я… – Такемічі губить слова, поки Манджіро сідає ближче. Очі у нього насправді не чорні, а дуже темні, тому зіниці зливаються з райдужкою. Це можна помітити лише коли обличчя Сано в кількох сантиметрах від твого. Як-от зараз.
– Якби ти знав, Такеміччі, що я відчуваю, коли… – Манджіро не договорює й легенько цілує того в напіврозкриті вуста.
Сано не треба нічого казати. Бо Ханаґакі теж це відчуває…
Біжить нічним Токіо, а в грудях аж палає від нестачі кисню. Вірить у те, що встигне. Що не все втрачено, що Майкі можна врятувати.
Помічає Сано між автівок з пістолетом у руці. Встигає лиш крикнути: “Не треба!”
Манджіро падає. Хтось вистрілив йому в спину. І Такемічі падає на коліна, а крик котиться луною між автівок і бетонних стін…
***
Прокинувся, бо задихався від крику. Втупившись у стелю, Такемічі лежав і приходив до тями. Цей сон його доконає. Було нестерпно втрачати Майкі, навіть якщо це не насправді.
“Де ти зараз, Майкі?” – думав Такемічі, неуважно одягаючись. – “Мені б лиш попередити тебе, вберегти. Я не хочу тебе втратити назавжди”.
У відділку вже знаходився невдоволений Наото. Він перечитував протоколи і ставив підписи, де це було потрібно.
– Баджі мовчить, – заявив Тачібана, – іноді огризається. Але нічого важливого з нього витягти не вдалося. Лиш час змарнував.
Тепер було зрозуміло, чому у шефа поганий настрій.
– Отже, моя черга, – мовив Ханаґакі. Наото недовірливо дивився на помічника.
– Ти на щось сподіваєшся?
– Нам потрібно знайти Ханму, – Такемічі був налаштований рішуче, – а без Баджі це затягнеться надовго.
І детектив пішов у камеру допиту, куди вже привели Кейске.
Коли Баджі побачив Такемічі, то хмикнув.
– Що, Тачібана тебе відправив? – вишкірився чоловік. – Гадаєш, я стану співпрацювати з тобою?..
Потік слів різко припинився, коли суворий Ханаґакі розклав на столі фото трупів Кісакі й Кійомаси. Баджі зблід і відсахнувся.
– Мені начхати на те, чому ти мене ненавидиш, – сказав Такемічі, – хтось убиває колишніх членів “Токіо манджі”. Як бачиш, Кісакі й Кійомаса мертві. Їхня смерть була жахливою. Ханма зник. І ти маєш молитися, аби він був живим. Бо ми не можемо знайти і захистити його.
– Срань господня, – видав Баджі. Тоді нервово завовтузився. В очах промайнула тривога. Він зиркав то на фото, то на детектива навпроти. – Я… Такемічі, якщо я співпрацюватиму, виконаєш одне прохання?
– Дивлячись яке, – мовив Ханаґакі. Кейске чомусь захвилювався. Знати б, що саме розговорило чоловіка.
– Дозволь зателефонувати, – одразу сказав Баджі, – або зателефонуй сам і скажи Чіфую, щоби поки ніде не висовувався.
– Чіфую? – здивувався Ханаґакі, згадавши білявого супутника Баджі. Відколи Мацуно з’явився у групі Майкі, вони завжди були удвох.
– Вмикай вже мозок, – роздратовано кинув Кейске, – Чіфую теж був у Томан. І я не допущу, аби з ним щось трапилося. Я й так не можу пробачити собі за те, що зробив, коли… пішов у “Вальгаллу”.
***
Баджі мав пройти посвяту перед тим, як всупити до угрупування Ханми. Він жорстоко побив Чіфую, хоча Мацуно вірив, що Кейске робить це, аби бути шпигуном Томан серед “Вальгалли”. Ханаґакі, який був свідком того побиття, здригнувся, згадавши цей інцидент.
Баджі назвав таємну адресу Ханми, де той часто ховався, коли темні справи Кісакі ставали відомі поліції. Як і обіцяв, Такемічі подзвонив Чіфую й переказав усе, що просив Баджі. Тоді вони з Наото поїхали до Шуджі. Треба нарешті поспілкуватися з ним.
Детективи довго блукали передмістям, аж поки не зупинилися біля непримітної старої багатоповерхівки. Спитавши у перехожих, Тачібана і Наото рушили всередину. Ханаґакі від хвилювання нічого не помічав, тож ледь не збив мешканця, котрий виходив з під’їзду.
На четвертому поверсі детективи знайшли потрібну квартиру. Судячи зі старих дверей, тут давно не робили ремонт. Наото постукав. Ніхто не відчинив.
– Баджі точно не помилився з адресою? – стиха спитав шеф. Такемічі похитав головою. Навмання смикнув ручку і виявив, що двері незамкнені.
Поганий знак.
Діставши пістолети, детективи тихо увійшли. Квартира була майже порожня, якщо не рахувати бляшанок з-під енергетиків і кави. Мінімум меблів. Та й розвернутися ніде.
Шуджі Ханму чоловіки знайшли у ліжку. Понівечене тіло з розбитим обличчям і роздробленими кінцівками лежало серед закривавлених простирадел. Обличчя опухло від ударів. Наото стиснув зуби. Такемічі на кілька секунд відвернувся. Тоді зібрав усю мужність і підійшов ближче, відмічаючи, що цього разу труп побитий набагато менше. Чи йому здається?..
І тут детектив помітив, як Ханма розплющив око.
– Наото, він живий! – крикнув Ханаґакі, не вірячи у сказане. – Дідько, викликай швидку! Ми маємо його врятувати!
***
Здається, минула вічність, поки приїхали лікарі. Наото завмер у дверях, а Такемічі міряв кроками кімнату. Детективи боялися чіпати Ханму, аби не зробити ще гірше і водночас хвилювалися, що чоловік помре, не дочекавшись допомоги.
Та швидка приїхала. Ханму повезли в лікарню. Наото поїхав з лікарями, аби дізнатися, наскільки все погано. Ханаґакі, здригаючись чи то від холоду, чи від страху, поплентався в офіс. Мав відпустити Баджі. Тачібана сказав, що тримати Кейске нема сенсу.
Аби тільки Ханма вижив. Можна буде дізнатися ім’я вбивці й затримати цього монстра.
У коридорі відділку Такемічі помітив чоловіка з коротким білявим волоссям. Ховаючи руки у великий чорний светр, той стурбовано озирався. Помітивши детектива, одразу підвівся. Ханаґакі упізнав його.
– Чіфую… – пробурмотів детектив.
– Такемічі, ти ж знаєш, що Баджі ні в чому не винен, – схвильовано почав Мацуно, – навіщо ви його затримали? Баджі вже кілька років не спілкується з іншими членами “Токіо манджі”, він…
– Заспокойся, Чіфую, – сказав Такемічі, – я зараз відпущу Баджі.
Мацуно полегшено видихнув і навіть посміхнувся. Попросивши зачекати, Ханаґакі пішов за Баджі.
– Ну? – спитав Кейске, коли детектив відчинив двері камери і жестом вказав на вихід. Опинившись коло Такемічі, Баджі не втримався. – Що з Ханмою? Дідько, та не мовчи!
– Він у лікарні, стан тяжкий, – відповів Ханаґакі. Кейске завмер. – Ханму ледь не вбили.
– Отже, ти казав правду, – чоловік похитав головою, – у когось зуб на “Токіо манджі”. Але чому через стільки років? Угрупування вже не існує.
– Не знаю, можливо, ви зробили щось погане у минулому? – припустив Такемічі.
– Так, ми билися з іншими групами ледь не до смерті, – хмикнув Баджі.
– Потрібно бути доволі злопам’ятним, аби вирішити помститися таким чином, – зауважив Такемічі.
Побачивши Баджі, Чіфую радісно його обняв. Хижий вираз зник з обличчя Кейске, той дозволив собі вдоволену посмішку.
– Такемічі, ти пам’ятаєш Казутору? – раптом поцікавився Чіфую.
– Хлопця з “Вальгалли”, котрий хотів убити Майкі? – відказав Ханаґакі. Він досі не міг зрозуміти, чому Ханемія ненавидів Манджіро. Мало бути навпаки. Адже це Казутора вбив брата Майкі.
– Так, його, – підтвердив Мацуно, – ти міг би дізнатися, чи з ним усе гаразд? Вже кілька тижнів Казутора не виходить на зв’язок.
– Я ходив до нього, квартира замкнена, ніхто не відповідає, – насупившись, додав Кейске, котрий тримав Чіфую за руку, – а, враховуючи те, що я дізнався, Казутора теж може бути в небезпеці.
– Я займуся цим, – запевнив Такемічі.
Баджі глянув на Чіфую.
– Зачекаєш на мене на вулиці? – спитав він. – Маю ще дещо нашому детективу сказати.
– Я все одно потім знатиму, – Мацуно знизав плечима і вийшов з відділку, ховаючи руки у кишені светра.
– Дивовижно, як ти почав хвилюватися за Томан, – кинув Баджі, – хоча раніше намагався витягти Майкі звідти.
– Я роблю це заради Майкі, – зізнався Ханаґакі, – він повернувся. І йому загрожує небезпека.
– Що? – округлив очі Кейске. Потім грізно скривився, а за мить стомлено посміхнувся: – Ну, так, куди ж він без тебе, плаксивий герою. Я міг би й не дивуватися.
– Як це розуміти?
– Твої пориви захистити Сано зрозумілі. Тож… я б не став тобі допомагати, якби не усвідомлення, що Чіфую можуть убити. Я не боюся за себе, Такемічі, а от за нього…
– І як це сталося? Що ти так піклуєшся про Чіфую? – спитав Ханаґакі, котрий забув початкову тему розмови.
– Навряд чи ти повіриш, – почав Баджі, порпаючись у кишенях. Певно, шукав цигарки. Та, згадавши, що він у відділку, припинив пошуки. – Чіфую вступив у Томан за кілька днів до нашої першої великої бійки з одним надто нахабним угрупуванням. Вони вирішили витіснити нас із Шібуї. Так-от, за два дні я побачив сон, де Чіфую помер від рук одного зі членів того угрупування.
Серце Такемічі пропустило удар. Він не хотів вірити у те, що почув. Інакше доведеться визнати, що сон про загибель Майкі віщий.
– У день бійки Мацуно дійсно ледь не загинув, – говорив Кейске, дивлячись поверх голови детектива, – я врятував його. А коли ми влізли у протистояння з “Вальгаллою”, Чіфую бачив сон, де помираю я.
Такемічі знав, що Кейске мав померти під час бійки з “Вальгаллою”, проте Мацуно його врятував.
– До чого ти це говориш? – тихо спитав Ханаґакі.
– Годі бути дурнем, Такемічі! – гаркнув Баджі. – Те ж саме було з Майкі. Він постійно бачив сни, де ти помираєш.