За дверима

Ґвен би пройшла повз прочинені двері Артура, як робила завжди. Бо ж у неї були обов’язки. Морґана, певно, зачекалася. Та випадкова фраза принца змусила служницю спинитись і прислухатися. Ох вже ця цікавість…

– Мерліне, поклади руку мені на талію. Дідько, та не туди! Що ти робиш?..

Карі очі Ґвеневери розширилися від здивування. Дівчина й не помітила, як підійшла ближче.

– Артуре, це мій перший раз. Обережніше… – пролунав голос Мерліна. Ґвен аж затамувала подих. Розум підказував, що краще піти звідси, але так хотілося знати, що буде далі.

– Мерліне, стій! – скомандував Артур. – Та не падай на мене!

– Ви самі винні, що затіяли це, – ображено відгукнувся слуга.

– Ти можеш мовчки зробити хоч щось?

– Артуре, та мені боляче.

– Мені теж боляче дивитись на твої недолугі старання. Показую ще раз для ідіота на ім’я Мерлін…

Дівчина за дверима боялась уявити, що там відбувається. Невже Артур з Мерліном?.. Та не може бути, вони ж ніби ворогують. Чи вже ні? Про Морґану схвильована Ґвен забула.

– Артуре, ви взяли занадто швидкий темп, – Мерлін важко дихав. Ґвен затулила долонями рота, бо ледь не пискнула.

– О ні, це ще не швидкий, – заперечив принц, – а зараз буде дійсно швидкий.

– Та я ж не встигну за вами.

– Ти можеш не рвати мій одяг, Мерліне? Бо сам за нього платитимеш.

– Це через ваше бажання поекспериментувати…

Зніяковіла Ґвен вирішила, що почула достатньо й зібралася йти. Аж тут з-за рогу вийшла Морґана. Вона прямувала до Артура.

– Ґвен, я тебе всюди шукаю, – мовила Морґана, – що ти тут робиш?

– Нічого, – служниця опустила очі, бо почувалася незручно.

– Добре, зараз я дещо передам Артуру і ми підемо…

– Міледі, може, не варто? – невпевнено спитала Ґвен. – Там Мерлін з Артуром…

– Ми їм не завадимо, – усміхнулася підопічна короля й зайшла до кімнати принца.

Артур і Мерлін завмерли в кумедній позі. Слуга незграбно обіймав принца і намагався не наступити йому на ноги, а Артур зі стражденним виразом обличчя показував, як рухатися.

– О, Морґано, Ґвен, – принц звільнився з обіймів Мерліна, через що слуга ледь не гепнувся на підлогу, – прийшли допомогти з танцями?

– З якими танцями? – не зрозуміла Ґвен, яка очікувала побачити дещо іншу картину.

– В Камелоті скоро свято, – пояснив Артур, впавши на ліжко, – умова цього свята – всі мають станцювати хоча б один танець. А цей ідіот, – принц тицьнув на Мерліна, котрий спопеляв його поглядом, – виявляється, не вміє танцювати.

– Я можу не йти з вами… – запротестував Мерлін.

– Ти підеш зі мною, – Артур рвучко звівся на ноги, – і ти вмітимеш танцювати, чого б мені це не коштувало.

Морґана з Ґвен перезирнулися і стиха розсміялися.