Затишок або страх?

Звичайний жаркий літній день,на вулиці так парить,що хочеться забігти на якусь холодну вершину гори і закопатись в снігу.В магазині для рукоділля,де працює біловолосий юнак на ім’я Казуха Каедехара нікого немає,робочий день,всі люди на роботі,або йдуть з неї до своїх сімей.Хоча не можна сказати,що їх багато в інші дні та інший час.Іноді заходять підлітки,які побачили якісь трендові виробу з бісеру і хочуть їх зробити, і бабусі,якім потрібна нова пряжа для світерку або полотно для вишивки.І звичайно,багатьом бабусям потрібен якийсь співрозмовник,якого вони находять в Казусі.А Каедехара і не проти,все краще ніж сидіти у тиші магазину весь день.Тому часто він годинами вислуховує історії про те,як у когось кішечка народила гарненьких кошенят,або як якийсь новий сусід вмикає гучну музику і заважає спати.

Так ось,зараз хлопець сидить під кондіціонером і обмахується віялом,яке сам,на хвилиночку,дуже гарно розписав кленовим листям і  гарними завитушками зеленого кольору,усе ж людина він творча,не просто так він тут працює.Мало того,що працює,так ще й замовлення людей,які не мають творчих здібностей виконує.То портрет гарний вишить,то зв’язати шарф чи світер,то теж саме віяло розписати.У цей момент його голову займають думки про те,як оформити чергове замовлення.Потрібно вишити з бісеру дівчину,але її фотографії немає,тільки опис.От як люди уявляють собі це?Що він має екстрасенсорні здібності і зможе з точністю передати зовнішність дівчини без фото?Треба напевно відмовитись таки без фотографії виконувати цю роботу-з такими думками він почув звук дзвіночку над дверями їх магазину.

-Добрий день!Вам потрібна допомога з вибором матеріалів чи ви,можливо,хочете зробити замовлення?-зрадівши клієнту,Казуху почав свою звичайну промову.Покупцем виявився хлопець,на вид 17-и років,з синім,трохи довгим на потилиці волоссям,білосніжною шкірою,але з не дуже приємним виразом обличчя.Поганий день у людини можливо,хто його знає.

-Добрий,мені потрібні бісер і нитки.-якось невпевнено почав він.

-О’кей,які кольори хочете?Який тип бісеру?Прозорий,матовий чи глянцевий?

Після цих питань хлопець,здається,трохи розгубився.Почниаючий,напевно.Вирішив ще більше не плутати його питаннями про нитки і волосень,Казуха дістав з прозорої полиці коробочки з бісером і виставив перед клієнтом.

-Ось,будь ласка,вибирайте який подобається.-з милою посмішкою сказав біловолсий парубок,і повернувся до ниток.-Який колір ниток вам потрібен?

-Вони бувають різних кольорів?- з ще більшою розубленістю,нібито себе,запитав юнак.

-Хех,звичайно бувають.Вам допомогти з вибором?-думаючи про себе,що цей хлопець досить милий,продавець повернувся з нитками.

-Допоможіть,будь ласка.-на обличчі не залишилося тих неприємних емоцій і хмурого виразу обличчя,які були коли він тільки зайшов.Залишилася тільки розгубленість і трохи сорому.

-Що ви хочете робити з цим бісером?Які кольори вам більше подобаються?Перший раз будете цим займатись?

-Ну…

З допомогою Казухи,хлопець нарешті зрозумів,що йому потрібно і купив гарний аметистовий і чорний бісер і чорну нитку,як зрозумів Каедехара,він зібрався спробувати спочатку сплести колечко,а потім можливо перейти на щось складніше.

***

Вийшовши з магазину,на який Скарамучча випадково сьогодні натрапив і вирішив зайти і подивитись що ж там є,на що він не знаходив часу вже давно.Його знайома,Мона,колись казала,що бісер і інша творча фігня допомагає зняти стрес і щось там ще,Кунікідзусі далі не слухав просто.Але він не думав,що там буде так всього багато,і ще не думав,що там буде такий гарний продавець,якого звали,судячи по бейджу,Казуха.Гарне біле волосся,з одною червоною прядкою,гарні рубінові очі,в теплі котрих можна потонути, і гарна-гарна посмішка.Прямо таки мрія,знала би Мегістус,що тут такий гарний хлопець працює,під дверями би жила.Тільки вийшовши звідти,хлопець зрозумів,що ,взагалі-то, плести зовсім не вміє і терпіння не має,щоб вчитись.А нащо тоді купив це все?Спочатку він хотів просто зайти,подивитись що там як,і купляти не збирався зовсім.Але той хлопець за касою так дивився на нього своїми оченятами,що відмовлятись від допомоги не хотілось.Ну,якщо купив,доведеться вчитись.

З такими думками доходив до свого дому Скарамучча.Побачивши магазин в під’їзді будівлі,згадав про те,що вдома з їжі тільки застаріла банка з соленими огірками та й батон хлібу з часів мезозойської ери.Як в нього в холодильнику таргани ще не потруїлись власноруч від голоду?Ну,для студента,який на сніданок,обід і вечерю п’є каву і,іноді,заходить до якоїсь кафешки,відсутність їжі зовсім не дивна річ.А як сам Кунікідзусі досі тримається на ногах з його сном по 4 години і постійним стресом від проблем?Як він ще й досі живий?Чому якщо досі не скоїв самогубство,то смерть від виснаження організму не настигла його?А це вже дуже дивна річ..

Дивлячись на енергетики на полиці супермаркету,Кунікідзусі думав,чи не доб’є випадково це його?Вирішивши,що перевіряти сьогодні поки не хоче,хочеться таки спробувати той клятий бісер.

-От курви,раніше все по-іншому стояло,от де мені шукати ті йогурти?..-буркочав собі під ніс Сарамучча,коли зрозумів,що у магазині чергова перестановка.У його корзині лежало вже достатньо продуктів,і хліб,і овочі,і якийсь напій,навіть еклери поклав,солодощі він не любить дуже звичайно,але до чаю потрібні.-Точно,ще ж чай скінчився.А цукор?Ай пофіг,потрібен бути.-розмовляючи з самим собою,от вже божевільний зовсім,продовжив пошуки потрібних продуктів.Нащо так часто робити ті перестановки,все і так прекрасно стояло.Тепер бігай шукай усюди.

Стояв на касі Кунікідзусі тільки через 20 хвилин,набравши всього ще на тиждень уперед.Думаючи про те,як добре що він живе прям у цьому домі і не доведеться тягнути два пакети дуже довго,хлопець відкривав гаманець,щоб дістати гроші.

-Добрий вечір,пакетик брати будете?-за касою сиділа досить приємна і вже знайома продавщиця на ім’я Фішль.Його спільна подруга з Моною.

-Добрий,два.

-Готівкою чи картою?

-Готівка.

-З вас 1170 гривень 50 копійок.Карта наша є?

-Так,секундочку.-«Десь в гаманці повина бути карта,от би вона як завжди не залишилася вдома.О,є.»-Ось.-передав карту і 1200 гривень,Скарамучча чекав на решту.

-Копійки на карту?

-Мгм.

-Дякую за покупку,ваші 30 гривень решти.Напишеш мені сьогодні,таке розповісти треба!-під кінець вона посміхнулася йому так загадково,нібито скарб знайшла чи на марс злітала.-Приходьте ще.

-Дякую,гарного вечору.О’кей,напишу може.

Вийшовши з магазину з покупками,Скарамучча помітив,що нарешті почався невеличкий спад температури,вже не так сильно парило і навіть дув вітерець.У дворі чулися дитячі крики,попереду був майданчик.Хтось їздив на велосипедах,хтось на гойдалках гойдався,хто в пісочниці грався.Навколо ходило декілька матусь з візочками та теревеніли про те,як сьогодні агукнув їх синочок або як сьогодні посміхалася донечка.На лавочках біля під’їздів сиділи бабусі і годували голубів.Декілька підлітків сиділо на ковдрі біля майданчика і весело співали якусь трендову пісеньку.Така затишна атмосфера.Та сама,яка буває тільки літніми вечорами в дворах звичайних житлових багатоповерхівок.

Проходячи повз двір і у душі любуючись затишком,Кунікідзусі згадував своє дитинство.І ні,це не було тим приємним спогадом про батька,який вчить тебе кататись на велосипеді,не про те як ти забігаєш додому випити води,а мама гонить тебе додому бо вечоріє,не про смачну їжу яку готують батьки на вечерю і ви їсте разом.Це про розбиті пляшки об твою голову.Це про те,як ти ховаєшся від п’яної матусі з ремнем.Це про те,як батько під наркотиком вбиває твою матусю на твоїх очах.Це про те,як в новій сім’ї тебе хапає за ноги якийсь товстий,сильний дядько з неприємною посмішкою,а жінка яка повинна зватись твоєю новою матусею лишень дивиться зі страхом на це все.

З цими жахливими спогадами,Кунікідзусі не помічає як добирається до свого поверху,до своєї квартири і оговтується тільки тоді,коли стоїть у коридорі з пакетами у руках і сльозами на очах і щоках.А в кармані,нібито нагадуючи,шуршав пакетик з бісером,який повинен його заспокоїти і позбавити стресу,але Скарамучча думає,що йому не допоможе.

Допоможіть мені будь ласка хто-небудь,я так втомився…