Дурники

Все пішло не так майже від самого ранку. Саллі добре знав, що його життя ще те лайно, особливо коли вони поселились в будівлю наповнену привидами, смертями та гнилими вологими кутами, але все якось поступово котилось в величезну яму з помийками. Не те щоб це було чимось новим, але хлопця вже тошнило від риторичного питання: “Чи може бути гірше?” Звісно блядство може.

Зараз Фішер сидів у свого друга, поки той перебирав свої записи і щось бубнів під свого довгого носа. Ларі не задавав зайвих питань, він загалом мав чудову звичку неприйобуватись до людей, коли того не просять і Саллі дуже цінував це, бо зараз міг просто тупо дивитись на брудний кусень паперу, що знайшов у шкільному туалеті.

– Гей, Сал, я навіть через протез бачу твоє кисле обличчя? Згадав ковбасу в шкільній їдальні? – хлопець звісно розсміявся, але через декілька секунд його майже вирвало на шкільний проект, – Ох, до біса.

– Йди ти, навіть думати про те не хочу. Це Тревіс, – хлопець замружив очі, спокійно видихаючи.

– Той малий покидьок знову тебе ображав? Завтра надеру йому його біляву сраку, – буркнув Джонсон, відриваючись від писанини по історії, а після сів біля ліжка, дивлячись на друга знизу догори.

– Не треба, бо тебе знову відсторонять через це мудло. Він… кохає мене, – в кімнаті стало тихо. Навіть звичне шипіння гірбою в сумці Саллі чомусь припинилось, – Це так тупо.

– Тобі гидко від цього? – тихо запитав Ларі, пхаючи свого носа до чужого листа, – Воу, це жесть, чуваче.

– Ні, а тобі? – з цікавістю запитав Саллі, лягаючи на чужому ліжку.

– Ні, я не про те. Мені чхати хто кого там трахнути хоче, поки це не діти і не тварини. Його якось шкода, хоча він все ще гівнюк, – Джонсон закотив очі, а його вуста чомусь побіліли, – Типу, це твоє життя, тому дій як знаєш. Але тільки спробуй привести цього мудилу в мою кімнату.

– Я нічого не буду йому казати. Він же не хотів, щоб я дізнався. Типу, це бляха так тупо. Він дав мені по носі, бо закоханий в мене, – Саллі тихо розсміявся, стискаючи клаптик паперу в долонях, а потім чужі почуття стрімголов полетіли у смітник.

– Триочковий, – Ларі посміхнувся, легенько стукаючись головою об стіну, – Йому точно не стати в один ряд поряд з Ешлі.

– Ага, типу того. Але до чого тут вона? – сині очі з цікавістю поглянути на друга.

– Чуваче, та ти ж очевидно втюхався в неї по самі вуха, – Фішер навіть трохи почервонів під своїм протезом, – Я вже думав, що вона тебе забере у мене.

– Не верзи дурниць, тим паче ті почуття в минулому. Вона класна, але просто як подруга, – Ларі дивився на хлопця так довго і недовірливо, що стало навіть ніяково, – З чого ти взагалі взяв, що вона мені подобалась?

– По-перше, ти сам зараз це підтвердив. По-друге, вона бачила тебе без протезу, а навіть я, як твій найкращий друг не був цього гідний. По-третє, ти б себе чув поряд з нею. Щось типу… – Ларі прочистив горло, щоб його прокурений голос звучав на пів тону вище, – П-привіт, Ешлі. А ми тут, той, не хочеш… ну, як того… Прогулятися з нами?

Салі взяв подушку і впиріщив друга по його довжелезному носові, не дуже боляче, але так щоб той замовк. Це було соромно і взагалі, він абсолютно точно не був таким закоханим ідіотом, може лише трохи.

– Ти придурок, Ларі, – буркнув Фішер, поки хлопець під ним залився веселим сміхом, – Я думав, що вона тобі подобається. Мені здасться ви б не погано виглядали разом.

– Це вже точно звучить смішно. Ешлі мені як сестра, не більше. Що твориться у твоїй дурній голові? – Фішер замахнувся подушкою ще раз, але не вдарив, навпаки сповз вниз, до друга, пробуючи потіснитись у проміжку між ліжком та гардеробом. Хотілось сісти напроти, бути трохи ближчим у такій важкій розмові, – Ти ж не думаєш зараз що я втріскався у Тревіса?

– Це тільки ти в нас можеш бути таким дурником. Я відчуваю твою ненависть до нього майже фізично, – в голосі Саллі була чутна посмішка, тому Ларі теж посміхнувся у відповідь. Джонсон притягнув друга трохи ближче, схопивши за тонкі щиколотки, Фішер власне і не був проти.

– Ну то виходить тобі зараз ніхто не подобається? – хлопець склав руки на своїх гострих колінах, виглядаючи якимось навіть маленьким, це було не звично.

– Все складно. Не знаю, давай просто послухаємо Свідому Фальсифікацію і відійдемо від цих романтичних шмарклів, – Ларі тільки мотнув головою і піднявся. Без нього стало якось холодно і порожньо в без того маленькому просторі.

Це був один із останніх треків, але вони були нічим не гірші найпершого, що хлопець почув у цій кімнаті при знайомстві з тепер уже своїм найкращим другом. Фішер просто вимкнув мозок і так було приємно не думати про своє гівняне життя, просто весело хитаючи головою зі сторони в сторону, поки сині хвостики били його по протезу і очам.

Салі не відразу зрозумів власне що сталось, оскільки тихе шипіння було не чутно за громким виттям вокаліста. Але покрита шрамами та рубцями шкіра з легкістю подразнювалась від трохи жорсткого синього волосся. Протез лежав на полу, поки Ларі тримався за свого довгого носа, а між його пальцами стікала густа червона кров.

– От лайно, я зараз! – Фішер не знав що робити в таких ситуаціях. Куди бігти і що брати. Він просто знайшов якусь стару футболку, щоб хоч трохи витерти всю цю катастрофу, – Не знаю, ти можеш стиснути його, чи щось таке?

Джонсон так і зробив, намагаючись дихати окровавленим ротом, виглядало то більше ніж моторошно. Добре що в голову прийшло хоча б пошукати способи зупинити кровотечу і вже скоро Джонсон сидів з рибою на переніссі і чомусь дурнувато посміхався.

– Видно сильно прилетіло, виглядаєш тупо, – буркнув Фішер, невдало приховуючи своє хвилювання, – Болить?

– Забий, чуваче, якщо мені доведеться кожного разу розбивати носа щоб побачити твоє лице, то я готовий, – Джонсон підморгнув, а до Саллі нарешті доперло. Він так проєбався, – Гей, не лякайся ти так. Яка собака тебе покусала?

– Не смішно, придурку, – Ларі кивнув в знак згоди, але все ж відкинув протез подалі, – Що ти робиш?

– Хочу ще трохи подивитись на тебе. Вважай це твоїми вибаченнями за мій ніс. Типу компенсація, – Саллі ніяково відвів погляд, але залишився сидіти поряд.

– Я виглядаю жахливо. Це не вдалий момент для приколів, ти розумієш? – в голосі хлопця звучав навіть певний відчай. Він до останнього не хотів, щоб Ларі Джонсон виявися останнім покидьоком.

– Я і не жартую. Сале, ти прекрасний, – хлопець буркнув щось нерозбірливе, але все ж поглянув на друга, що виглядав навіть занадто серйозно, – Я б ніколи не сміявся над тобою.

– Але таке не може подобатись. Типу це максимально дивно, – Ларі відпустив свого бідолашного носа, а також прибрав тріску в сторону. Ймовірно йому ще досі боліло, але хоча б кров вже не йшла.

– Ну, ти ж знаєш, я дивний. Тому мені подобається. Хоча і протез в тебе теж крутецький, – Фішеру все ще важко було це зрозуміти. Спочатку Ешлі, тепер от Джонсон. Можливо хлопець просто магніт для диваків, – Хочеш я тобі доведу?

– Що ти дурник? Я і так знаю, – відмахнувся Саллі, поки не відчув ніжний поцілунок на своїй щоці. Це було настільки шокуюче, як і знайти любовного листа від Тревіса цим ранком, – Ти чого?

– Насправді, давно хотів це зробити. А якщо вже ти зібрався тікати від мене, то це, напевно, найкращий момент, – Джонсон потиснув плечима, не відводячи погляду від свого друга, – Ешлі мені не подобається, тому що весь цей час я кохав тебе, Саллі Фішер.

Хлопця пробило струмом, мабуть навіть тричі, бо його мозок згорів і відмовлявся функціонувати. Раніше він чув ці слова лише у власних мріях і найпотаємніших снах. Тому так важко було зараз повірити, що це все реальність, що його сповнене лайна життя не сміється над ним.

– Чому ти вирішив сказати про це саме зараз? – Ларі тихо видихнув. Зараз він виглядав навіть занадто втомленим, а це здавалось неможливим, як і ці слова про кохання.

– Бо побачив тебе без протезу. І ти не відмовиш мені лише по причині, бо страшно виглядаєш, коли насправді це не так. Типу, ти не зобов’язаний якось на це реагувати, чуваче. Я розумію, навіть якщо ти захочеш припинити наше спілкування. Просто, я б жалкував до самої смерті, як би так і не зміг сказати, – Джонсон здавався таким незвично тихим і вразливим, що Саллі просто не міг пропустити то все повз вуха. Та і не хотів, бо це було б так тупо з його боку.

– Навіть так… Ти б зміг мене зараз поцілувати? – запитання було ледь чутним і дуже боязким, неначе це все і справді могло обернутись тупим жартом, як завжди бувало.

– Якщо ти не проти, то мені б хотілось це зробити, – руки хлопця дуже обережно торкнулись довгі і просякнути попелом пальці, ніжно стискаючи долоню Фішера, – Але я не хочу, щоб ти змушував себе, через якесь дурнувате почуття відповідальності чи провини. Можливо я і дурник, але не покидьок.

– Я знаю, тому і не проти, – Саллі ледь посміхнувся, підіймаючи погляд на друга, якщо їх можна було так назвати після цієї бесіди.

– Тобі буде боляче, якщо я торкнусь твого обличчя? – хлопець заперечно замотав головою, трохи схвильовано заплющуючи очі. Його щоки доторкнулися так ніжно, що подих перехоплювало вже тільки від цього. Бісів Ларі Джонсон кохає його! І ці слова зараз відчувались через коже речення, погляд чи дію. Яким же Саллі був сліпим, що не зрозумів цього раніше.

Поцілунок був ніяковим, з присмаком крові і запахом риби, а ще дуже чуттєвим і ніжним, як в найкращих підліткових романах. Ларі не тиснув, обережно і дуже турботливо торкався пошматованих вуст, а Саллі просто танув від цього, вперше відчуваючи себе живим після смерті матері. Так, можливо вони і не були майстрами поцілунків, але цей все одно викарбується на серці Фішера в особливому місці.

– Ну як тобі? Маю надію, що ти не будеш плюватись після цього, – Джонсон ніяково розсміявся, а Саллі захотів ще раз дати йому по довжелезному носі.

– Ти такий дурник, Ларі, і саме тому я кохаю тебе.