Дванадцять місяців.Січню морози

Розділ 1.

“Якщо початок травня теплий, то кінець буде холодний і навпаки.”

                                      Народна прикмета

Біле , з ледь холодним відтінком волосся розгойдується вітром.Юна дівчина мчить на велосипеді звичайною асфальтованою дорогою.Хуга не втікає, адже завжди знає, що повернеться назад.Не так важливо куди їхати, головне- як довго.

Небом пливуть хмари.Отже, хоча би їх потрібно перегнати.Запах скошеної трави в’їдається в ніздрі, весело гудуть хрущі,    де-не-де проїжджають машини.Природа вигадливо переплітається з сучасністю. І хтось же так живе постійно.Можливо, сірі багатоповерхівки та не завжди доглянуті дерева з часом дістають.Проте, в них щось-таки є.

Дорога помітно погіршилась,вкрившись вибоїнами.Ще трохи і залишиться лише протоптана стежка до лісу.Дівчина злізла з велосипеда, кинула його в траву і пішла вперед, не озираючись.Боялась ,не втримавшись, повернутися назад.

Дивакувате старе дерево як завжди стояло на своєму місці.Воно розташувалося на схилі невеличкого горба.Через нього постійно здається ,що ця карлюка зараз впаде. На щастя, міцні корені добряче вросли в землю.

Мабуть, колись його захочуть зрізати.Тоді все навкруги засохне. Ніхто з людей не знає загадку цього лісу.Та й їм не потрібно.

У рюкзаку лежав змінний одяг.З помахом руки  зник чорний спортивний костюм, а на його місці виросла блакитна серпанкова сукня і такі ж дитячі туфельки.Бліда шкіра почала віддавати легким перламутровим сяйвом.Тут уже не має потреби ховатися.Дівчина  зняла з себе бридкий шар пилюки, який приховував її справжню сутність.

Погляд впав на долоню, добряче натерту до мозолів.І коли вона встигла?Напевно, випещена замком шкіра ще не звикла до  навантажень.Ну нічого, через трохи часу  можна буде забути про такі неприємності.

-Привіт,втікачко-рудий веснянкуватий  юнак виринув з якоїсь тіні.Хуга миттю сховала руку.Він дивився на дівчинку зацікавленим поглядом.

-Невже ти думаєш, що я не помітила , як за мною стежили?Можеш прямо вже йти і жалітися братові .

Хлопець зробив вигляд, що не почув її відповіді.Він підійшов ближче, розгріб руками листя і сів на траву.

– Я не буду нікому розповідати.Мені просто захотілося подивитися, як довго ти будеш їхати на тій залізячці.Не сумніваюся , це була перша спроба.

Юнак зовсім ліг на землю і почав захоплено розглядати небо, що проступало крізь гілки

-Тільки для чого ?Не повірю, Січень не проводив екскурсію містом.Сама ж бачиш, там немає нічого цікавого.Вирости в такій шанованій родині і займатися якоюсь дурнею.Щастить.

-Тобі що з того?Кожен має право на власну думку.Я ж не засуджую того, як ти обманюєш всіх довкола.

-Неправда.

Відповіді так і не прозвучало.Хуга давно вже зникла.Напевно, полетіла вслід за вітром.

-Таку якість можна приписати кожному.

Хлопець підвівся, обтрусив свій костюм від трави і пішов стежиною в глиб лісу.Він не любив офіційний одяг, але матір встигла його зловити і змусила вбратись у щось пристойне.Наприклад, світло коричневий костюм.Це все дуже контрастувало з  навколишнім середовищем та було жахливо незручним.От наприклад лаковані туфлі давно вже забруднилися.Через трохи юнак зупинився.Подумав,як краще привітатися і пішов на галявину, де всі уже зібралися .

-Зоряне,яка радість, що ти нарешті з’явився-Похмурий білявий чоловік сидів на найвищому камені.

Хлопець поклонився і став на своє місце позаду Січня.

-Починаємо- дужий голос звучав спокійно.

Слуги зібралися докупи навколо  дрів,взялися за руки і стали співати.Мелодія пливла повітрям, пірнала у проміжки між землею і рани дерев.Врешті-решт заполонила все навкруги.

Теплий травень піднявся зі свого каменя, став в центр і запалив вічне вогнище.Так розпочався останній місяць весни.