Уламки порозуміння

Любі читачи і читачки, попереджаю, що тут є скло і бачення ситуації саме авторкою, не маючи прагнень наблизитись до канону. Приємного читання)

11 квітня стало надломом в свідомості Євгена. Все це було так дивно, різко й боляче. Цей біль був неосяжним та раптовим. Але як до цього дійшло?

11 квітня, 16:50.

Ледве не біжучи до будинку Спартака, Янович щиро сподівався, що все можна виправити і пояснити. Не просто ж так вони зі Спартачком були ніби соулмейти – ідеальний пазл, чи як це називається? Довіра, комфорт і взаєморозуміння завжди були супроводом цих взаємин. Розум відверто ігнорував думку про погане, мовляв «це все брехня, і зараз я в цьому переконаюсь».
Як на зло, ліфт не працював, тому довелось підійматись до квартири на своїх двох. Через декілька хвилин Женя вже стояв перед металевими, такими знайомими дверями, відновлюючи подих. Чоловік видихнув і натиснув кнопку. Звук дзвінка на стіні. Не пройшло і десяти секунд, як з квартири показався хазяїн.

– Проходь, – чітко, і з хриплістю в горлі. Було відчуття, ніби температура різко піднялась від радості побаченого і стрімко опустилась від слів.
Зайшовши на таку рідну кухню, Євген побачив три стільці. Думка не встигла сформуватись, як увійшов Сергій Іванов.

– Вітаю, Жень, – чоловіки потисли руки і сіли.

Незручного мовчання, як в фільмах не було, Спартак взяв ініціативу в свої руки:

– Я буду судитись з цим.. Іллєю, – промовив Суббота, окидуючи поглядом присутніх. Сергій на пару секунд задумався і сам собі кивнув щодо чогось. Чоловіки перевели погляд на актора, який підозріло притих.

– Женя, ти як? Тебе щось турбує з приводу подкасту чи.., – обережно запитав Спартак, просунувши руку в бік Яновича буквально на пару сантиметрів. Тиша створювала напругу, що неприємним осадом капала на мозок.

– Так, в мене точно є декілька питань. Я б дуже хотів відповіді на питання типу: що за шум з СБУ, який якогось хєра з приставкою ТОВ, а також пару особистих моментів прояснити.

– Боже, це ж повна маячня, ти зараз серйозно? – труснувши головою, Субота встав зі столу та підійшов до столу налити води.

– Можливо це й маячня, але я за сьогодні забагато наслухався, аби вірити бодай в щось. Мені просто потрібен спокій за те, чи не дарма все це, – Женя провів руками навколо, маючи на увазі і спілкування, і довіру, і навіть.. почуття.

– Навіть якщо й так, з чого я маю тобі доповідати? Ти мені друг чи суд взагалі? – ледве не всміхаючись, промовляв Суббота, необережно ламаючи коміка всередині. Як це «ти мені друг чи що?» А хто тоді? Всі думки ледве не перекрили дихання, але Янович зібрався:

– Себто по-твоєму, я не маю права на пояснення? Камон, Спартак, коїться дуже дивна, трясця, справа, і звісно я хочу знати з ким я взагалі спілкуюсь, не думаєш? Я не впізнаю тебе. Якщо потрібен час, то скільки? Дай хоч якісь відповіді, – мало не шипив Євген від майже відчутного болю десь глибоко. Спокій в кожним словом Спартака вкривався тріщинами.
Всі домисли Жені про те, що все розслідування брехня, розсипались немов картковий будинок. Що це за реакція така, де його рідний Спартачок, з яким вони ще вчора ділились планами на життя та всім особистим?

– Послухай, Жень, ми ж дорослі люди. Всі щось приховують, у всіх є свої підводні камені, але це не привід репетувати, – Сергій невдоволено казав це, намагаючись врегулювати ситуацію, але все було дарма, а аргумент занадто слабким.

– Ви зараз серйозно? Секрети і брехня трохи відрізняються, ні? Одна справа не розказувати про ситуації з минулого, а інше нагло в очі брехати про теперішнє. Чого я ще не знаю, га, Спартак? – Женя стиснув кулаки і повільно порахував до десяти.

«Не смій зриватися або не дай боже плакати, ще не вистачало» – подумки шепотів актор.

– Я можу ще раз повторити: якщо ти хочеш правди – дочекайся суду. Там все і стане на місця. Що це за спілкування таке, що я повинен за все відчитуватись? Хто ти такий, аби я..- Суббота вже почав ледве не гарчати, коли побачив реакцію Євгена. Голова була опущена і повернута вбік. Було цілком очевидно, що той не хотів показати журбу і шок, що застигли на обличчі. Переварюючи, що він встиг наговорити, чоловік ледве не вкусив язика.

«Блять, шо ти верзеш? Це ж Женька, тобто хто такий? Але ж він має повірити, бляха. Через всі мої помилки я не хочу втратити його.»

– Я хотів сказати, що.. зараз немає сенсу щось стверджувати, але ж ти розумієш.. – слова ніяк не хотіли складатись в бодай щось нормальне. Ідея того, що Іванову теж треба все роз’яснити вже не була такою чудовою, бо деякі речі Спартаку і Жені варто було пояснити наодинці.

– Я почув тебе, Спартачок, – ледве вимовив Янович через ком в горлі, яких душив-душив-душив і не давав продиху. – Я, напевно, піду, бо розмова в нас не клеїться шось. Я почув достатньо.

Женя намагався посміхатись, але піджаті губи й зведені брови не створювали картини радості. Суббота спробував взяти актора за руку, але не наважився. На його очах такий сонячний і теплий Женя віддалявся та потухав від питань, що, очевидно, крутились в голові.

«Щоробитищоробитищоробити» – вертилось в голові психолога, але ніяких дій не слідкувало.

В цей час Янович стояв в коридорі, вдягаючи верхній одяг, та намагався вгамувати шквал емоцій, що не давали навіть можливості аналізувати й мислити. Коротке «бувайте» єдине, на що його вистачило. Вже за дверима зі звуком закриття вхідних дверей ніби розбилась остання надія на те, що зараз його наздоженуть, міцні руки обіймуть, а такі рідні вуста прошепочуть необхідні слова: «Я тебе не підведу і розберусь з проблемами. В нас все буде добре». Ні, цього не сталось ні одразу, ні за ті 5 хвилин, що Женя стояв, збираючи уламки свого серця і довіри. Він дорослий чоловік, звісно, але чому це все було болючіше за всі відмови жінок або ж зради інших друзів десь там, в минулому? На це питання відповідь вже не була потрібна, все закінчено. Чергова сторінка життя перевернута, хоч сторінка й обірвалась на три крапці.