Спогади зі смаком соленої карамелі

– Сьогодні на уроці географії мене запитали, де знаходиться найбезпечніше місце на планеті.

– І що ти відповів?

– Поруч з тобою.

Техьон заварює каву й відкриває напів пустий холодильник, щоб з’їсти останній шматок чізкейка. Сьогодні йому двадцять чотири. Сумно, але впродовж 18 годин цього дня ніхто його не привітав. Сінабон крутиться біля ніжки крісла й радісно муркотить, коли Техьон чеше йому спинку. Він бере котика на руки й несе у вітальню, вмикає спокійну музику й сідає на м’яке коричневе шкіряне крісло.

Життя – дивна річ: я не уявляв його без Інтернету, грошей, власного бізнесу й усіх благ життя, та не міг уявити, що не зможу без тебе…

Техьон відкриває шафку міні бару й виймає пляшку червоного вина. Воно заповнює усі тріщини його душі. Рука автоматично тягнеться до телефону, пальці швидко знаходять потрібний номер абонента, який потрібен Техьнові як ніколи. Гудки…

– Так,- чути такий до болю знайомий голос,- хто це?- тиша.- Я так розумію… Техьон, це ти?- мовчить,- Техьон, тобі боляче? Давай я приїду, гаразд? Техьон… не мовчи…

– Знаєш, я ніколи не любив свій день народження, вважав звичайним днем, що нічим не відрізняється від усіх інших в році… але, сьогодні… Чонгук, мені боляче… Не потрібно приїжджати, я просто… я не знаю, чому тобі подзвонив, прости.
– Стій. Я не забув… Чізкейк з соленою карамеллю і… вино? Чи… віскі?
– Не варто… Чонгук, забудь,- кладе слухавку.
Який же я бовдур,- сміється Техьон й закриває очі. Втома швидко бере верх над ним й він поринає у сон.

– Чонгук, мені страшно,- схлипує й трясеться від невідомості Те

– Все гаразд, я поруч,- бархатний голос огортає тіло хлопця наче одіяло,- ще три кроки, ось так,- він міцно тримає за руку Техьона і веде його сходами вверх. Очі Те міцно зав‘язані шарфом.
– Що ти таке вигадав? Мені справді страшно… Чонгу…

– Спокійно… ось так,- зупиняє хлопця посеред даху багатоповерхівки,- Раз… Два… Три…- знімає шарфик і Техьон відкриває рот в німому подиві: вигляд на нічний Пусан, ліхтарики, одіялком в клітинку застелені два дерев’яних ящика, столик із піцою та соком й… проектор,- З Днем народження, Те… я купив фільм в кінотеатру, тому зараз буде прем’єра. Ти перший глянеш його

– Чонгук… я… у мене немає слів, щоб,- але загикування Те перебивають обійми Чона

– Я знаю… давай просто глянемо разом фільм, гаразд? – заривається руками в кучеряве волосся Те

– А що за фільм?

– «Залізна людина 3»

– Ти… Чонгук, ти збожеволів? Як тобі це вдалось?

Так, я давно збожеволів від любові до тебе. Коли любиш – байдуже на перешкоди, точніше їх взагалі не існує.

– Ну якось та й вдалося,- ніяково посміхається той

– Техьон… Техьон, прокидайся,- бархатний голос приємно лоскоче вухо

– Ммм,- муркоче той і досі не розуміє, що це були лише спогади уві сні, але зараз хтось намагається його розбудити.
– Та він хропе, як дід, фіг розбудиш,-скаржиться інший і саме йому вдається привести до тями Техьона

– Юнгі? Хосок? Це ви?- сонно потирає очі

– Ага… уявляєш, я сьогодні здав останній іспит, хотів відсвяткувати його лише з Хобі… але виявляється у скалки в дупі сьогодні День народження. Подякуєш мені потім, що я нагадав Хосокові,- обурюється Юнгі, але тепло і по-дружньому обіймає Техьона,- прости мене за все, з Днем народження… символічно ми купили тобі дещо.

– І що ж це?- досі не розуміючи, чи це продовження сну, чи реальність, запитує той

– Ну… ти в нас любиш Відень… Австрію…- затинається Хосок,- корочше кажучи, це путівка в Австрію на два тижні

– Що? Я сплю?- дивується Техьн

– Звісно, а я морська свинка,- потакує Юнгі,- дурню, ми не жартуємо, це реальний подарунок для реального Техьона. В тебе часом немає чого поїсти? Може торт? Чи ну там… піца?

– А…- нарешті усвідомлює, що це не сон й зривається з місця й мчить на кухню

– О, містере Сінабон, ви такий грубасик,- Юнгі бере на ручки кота й прямує за Техьоном

– У мене тільки… вибачте, я справді нічого не купив, бо не очікував, що ви прийдете,- Техьонові соромно, що друзі справді старались, а він як завжди

– Не повіриш,- сміється Хосок,- ми передбачили це, тому їжа вже в дорозі

– Хвала людям, які придумали доставку їжі,- підтакує Юнгі

– У мене є віскі, тому може…- пропонує Техьон, та згадує, що Хосок добряче лупцює дупку Юнгі за вживання алкоголю,- чай?

– Ага… зелений,- посміхається Хобі й дякує свідомості друга

Дзвінок у двері.

– Я відчиню,- зголошується Хосок й мчить до дверей, щоб заплатити за доставку їжі,- о, нарешті…- на мить він замирає й бачить, що в дверях зовсім не працівник служби доставки,- о…

– Ясно… бачу йому там і без мене весело,- лукаво посміхається й пакети з грохотом падають на підлогу

– Стій… та чекай,- кричить йому в слід Хосок

– Хто там?- цікавиться Техьон

– Чонгук,- тре лоб й нервово чекає реакції друга. Техьон кидається вслід за Чонгуком

– Чонгук, стій,- кричить й доганяє того біля входу в під‘їзд,- стій, давай я все поясню! Чонгук! Не будь таким ідіотом!- але той наче й не чує,- Чонгук досить! Ти можеш хоча б раз мене вислухати?- але той гримає дверками чорного бмв й на шаленій швидкості розганяється.
і так завжди. Він приходить й просто так тікає. Від Техьона. Від проблем. Від самого себе.