Розділ 5 : Дім Сано

На повній дітей галявині билися двоє дівчат. Це не була серйозна бійка. Їх долоні залишалися відкритими, для пом’якшення ударів та жодна не випромінювала злоби чи агресії. Сцена більше нагадувала відрегульоване тренування.

За декілька метрів, на площадці гралися малі Сано з Баджі. Вони гасали та боролися за володіння драбиною для лазання. Один з них викарабкався на самий верх першим та заявляв:

— Ось це все, — показував він розмахасто рукою на все, що він міг бачити з висоти, — мої володіння! А коли я виросту, все Токіо буде моїм!

Малий Баджі нахмурився на зухвалі вигуки Сано, який не дозволяє підніматися на конструкцію нікому іншому.

Хлопчик на драбині склав руки на талії і з гордістю роздивлявся поляну. Йому трапилися в очі дівчата. Те, як вони імітували бійку зацікавило його та викликало широку посмішку. Дівчата нагадали йому їх з Баджі в залі дідуся.

Сано зліз. Хотів погратися з дівчатами і дізнатися, що вони вміють. Ступивши на землю, він промовив до друга:

— За мною, Баджі.

— Не вказуй мені! — гаркнув у відповідь той, але в’яло покрокував за Сано.

Хлопці підійшли до місця поєдинку. Вони якраз застали кінець бійки; менша дівчинка впала, й інша переможно засміялася:

— Ха ха ха, я знову перемогла!

— Нічого, я ще можу встати, — піднялася менша, — давай ще раз. Цього разу тобі не пощастить.

— Що ви робите? — пролунав монотонний голос Сано з-за спини переможниці й дівчата різко озирнулися на хлопців.

— Ти хто такий? — трохи агресивно запитала старша дівчинка, маскуючи свій переляк.

— Майкі, — абсолютно незворушно відповів той.

— Майкі? — тихо повторила дивне для японця ім’я менша дівчинка.

— Ми теж хочемо пограти, — продовжив малий.

— Ми не граємо, — перехрестила руки на грудях старша й зухвало вигнула брову. — У нас серйозне тренування. 

— Я теж хочу, — впевнено повторив Сано.

— Ми не тренуємо хлопців.

Молодша приховано пирхнула з її слів. А інша вже хотіла йти від незнайомців. Вона хапнула меншу за зап’ястя та рушила від них у протилежному напрямку.

Майкі набундючився; не любив він, коли йому в чому-небудь відмовляли. Малий замахнувся на дівчат ногою та прорізав повітря над ними, — старшій вдалося помітити його атаку і вона ухилилася. Хлопчик застиг, широко розплющивши очі, а у його друга відлетіла щелепа. Баджі не міг повірити: «Ніхрена собі, Майкі промахнувся!?».

— Ти ненормальний, як можна так на людей нападати? — нарешті проявила голос молодша.

Майкі прийшов до тями.

— А ви цікаві, — криво усміхнувся каратист. — Ви мені подобаєтеся. Давайте дружити. 

«Хто захоче з таким дружити?» — спливло в голові меншої дівчинки. Хоча старшу цей хлопчик схоже зацікавив. Він здався їй близьким, щось їй в ньому нагадувало її саму.

— Добре, — протягнула долонь вона, — я Фуджівара Хінаморі, але всі називають мене Хіна.

Він завзято потиснув її руку.

— Тебе насправді звати Майкі? 

— Так, — впевнено задер підборіддя той. — Чого мені брехати?

Втрутився його друг:

— Неправда! Він… — та різко ковтнув повітря, коли отримав від Майкі в пузо. Тоді покосив на зухвальця лютим поглядом і викашляв: — А я Баджі Кейске.

— Рада познайомитися, — посміхнулася Хіна. 

Троє спрямували погляди на дрібну дівчинку, яка досі не представилася, а та в мить розгубилася від такої уваги. Майкі підійшов.

— А тебе як звати? — привітно шкірився він.

Вона, засоромлена, подивилася на траву й тихо пробубніла:

— Тацукі.

— Окей,  — хлопчик стукнув її по плечі. — Радий знайомству, Тацу.

— Ти хотів нас побити? — хитко запитала Тацу.

Малий Сано здивовано охнув і розреготався, ще кілька разів хлопнувши нову подругу по плечі.

— Я просто жартував. Я не б’юся з дівчатами, — він відступив від дівчинки та помаршував не ясно куди. — Ходім. Давайте зіграємо!

— Це не ігри! — запалено нагадала Хінаморі. Майкі видихнув смішок на її стогін.

— Та точно, — погодився він. — Давайте тренуватися.

Хлопчик помчав на середину поляни, не втрачаючи можливості похизуватися. Він високо підстрибнув біля дерева і після розвороту в повітрі копнув його товстий стовбур. Кора хруснула і внаслідок його удару на поверхні дерева залишилася незначна тріщина. З легкістю і швидкістю Майкі приземлився. На його обличчі світилася самовдоволена та розслаблена посмішка, яка, однак, не відповідала вигляду його одягу і волосся, що наче щойно пережили ураган.

Троє дітей наздогнали Сано. Хінаморі добігла першою. Вона сперлася руками на коліна і якийсь час намагалася віддихатися. Їй ще не траплявся ніхто, хто був би такий невловимий. Майкі услизнув від них, як гумовий м’ячик і з такою ж легкістю скочив від землі.

Вона підвела погляд на вм’ятину в стовбурі та замислилася, що навряд зможе зараз досягнути тієї висоти. Дівчинка озирнуллася на Кейске, який зупинився позаду. Його дихання було надто голосне і грізне як для дитини. Цей малий очевидно роздратований шов, яке влаштував Майкі і Хіна повністю поділяла це почуття.

Баджі Кейске склав долоні та витягну їх вперед. Розім’явши ноги та шию, він погрозливою ходою наблизився до стовбура. Підстрибнув і досить потужно, з тріском копнув бік дерева — однак удвічі нижче, ніж це зробив його суперник, — після чого заричав від досади.

Майкі потуги друга схоже тільки забавляли.

Кейске озирнувся на його сміх і кулак автоматично врізався в поверхню дерева.

До тих трьох дійшла мала Тацукі. Всі були такі емоційні, що вона відчула занепокоєння і просто вирішила не привертати зайвої уваги.

— Хочете теж спробувати? — звернувся Сано до дівчат. Ті засумнівалися і він одарив їх своєю впевненою посмішкою. — Не кекайте. Це не важко. Я покажу вам простий варіант.

Тацукі підійшла до нього з цікавості спробувати щось нове. І Хіна теж. Вона бажала довести тому зазнайці, що він не кращий за неї. Коли вони вишикувалися попри нього, посмішка розтягнулася ще ширше на обличчі Майкі. Він став ближче до дерева та почав демонстрацію:

— Перше — стаєте близько. 

Хлопчик поважно випрямився та заплющив очі. Поклав долонь на стовбур дерева, щоб показати відстань. Після цього покачався на місці й відступив. 

— А тоді… — малий подивився на дерево перед собою і змінив позицію: став до стовбура правим боком, — …стрибаєте!

Стопи відірвалися від траві — він переніс вагу на праву ногу, крутнувся і миттєво перескочив на ліву та нарешті змахнув правою в повітрі, счесавши листя з гілки. Сано продемонстрував удар і цього разу намагався не підлетіти надто високо. 

Обоє Фуджівари не зрозуміли як він це провернув. Просто береш і стрибаєш, еге ж.

Баджі Кейске спостерігав за цим. Його все ще злила поведінка Майкі, хоча це зовсім не відрізнялося від нього в будь-який інший день.

— Що ти таке показуєш? — озвався Баджі. — Такого прийому Сенсей нас не вчив! І чого ти їм не кажеш, що треба змінити ногу ще на землі.

— Га? Це і так ясно. Як ще їм розвернутися?

— Не ясно?! — злився Баджі.

Погляд Хінаморі прослизнув від одного хлопчика до другого. Вона слухала їх і розуміла, що Майкі точно не найкращий вчитель. Але вивчити бойове мистецтво їй дуже хотілося.

— А у вас є сенсей? — запитала вона.

Майкі блимнув на неї. Він заклав руки за голову та задер гордовито підборіддя:

— Нєа.

Хінаморі відчула, як її кров закипає від цього наглюка. Вона впевнена, що він бреше; хоче себе дуже обдарованим виставити, хоча для дитини він надто безтурботно вимовляє цю брехню, так ніби це найчистіша правда.

Кейске сам бісився не менше. Він помітив реакцію дівчинки і це його заспокоювало якоюсь мірою. Нарешті хтось ще це бачить.

— Я вчуся у його діда, — сказав Кейске. — Він типу теж, але Майкі в основному прогулює.

— Все одно старий нічого не вчить, — зітхнув Сано, чим накликав на себе роздратування тих обох. Майкі, надувшись, говорив далі: — Якщо ви хочете — можете приходити, але там супер нудно.

Сестри Фуджівари не повірили словам Майкі. Хоча він говорив щиро. Йому особисто завжди не цікаво на заняттях з карате в їхньому сімейному доджо. Та й дідусь поблажливо ставиться до внука, оскільки той завжди був обдарованим бійцем. Але Кейске хвалив зал. Він багато навчився від суворого старого.

 

Час в компанії нових друзів минав швидко. Хлопці додали активності та галасу в ігри дівчат. Та вже за кілька годин всі четверо виснажені звалилися на траву. Вони почули голоси власних шлунків. І це сигналізувало, що прийшов час прощатися, та Майкі не хотів цього.

— Тут недалеко є магазин. Чого не купити там перекус? Там найкращі дораякі в районі, — розповідав малий, перекотивсь на траві, прийнявши сидяче положення. Інші не довго думали над пропозицією. Їм би хоч щось закинути до рота. 

Сано радо ляснув долонями по своїх стегнах та піднявся. Хлопчик махнув друзям знак «За мною!» і повів — всі троє покрокували за ним. 

Група дітей йшла через одну зі старих вулиць Токіо, де не було багатоповерхівок і великих торгових центрів. Старша Фуджівара розглядала вулицю. Її очі зіщулилися. Вона згадала місце, де після школи сама купує дораякі. І дорога якою їх вів Сано була надто знайома.

Четверо наближалися до пекарні. Діти роззиралися, а Майкі старався утримати увагу на своїй персоні, розповідаючи про себе і свій будинок. Він проговорився, що Баджі живе по сусідству, а дім Сано зовсім недалеко від цього району. Почувши це, дівчата зізналися, що теж живуть зовсім поблизу. Всі вони зраділи — виявляється, що вони сусіди.

Майкі продовжував теревенити:

— Якось Шінічіро дав мені 3000 єн на продукти, а я купив два кілограма дораякі, — пролунав його дзвінкий сміх. — Він тоді облаяв мене і сказав, що я не получу кишенькових місяць. Ще заборонив мені щось інше їсти, доки я не прикінчу всі дораякі, — розповідав хлопчик далі, не стримуючи веселощів. — Найкраще покарання.

— Угу, — кивнула Хіна зі щирою посмішкою, — їх можна їсти весь день.

— Еге! Якщо б мені довелося їсти щось одне все життя, я б вибрав дораякі. 

— Ага, ага. Дораякі — це їжа богів, — розпливалася слина в роті подруги.

— Сто відсотків!

Ті двоє йшли попереду, разом гиготали і пускали слюні. Баджі з Тацукі, не обмовившись між собою, рухалися трохи позаду. Їм не вдавалося розділити захоплення друзів. Жоден не плекав пристрасті до млинців з червоними бобами.

Нарешті вони дісталися до магазинчика.

— Що будете? — запитала Хіна в Кейске з Тацукі. 

— Не знаю, — пробубніла менша сестра.

Баджі був голодний і після неймовірної реклами тих дораякі захотів теж спробувати. 

Діти ввійшли до пекарні та попросили чотири дораякі. Пані за прилавком трохи ошукала що в неї залишилося й сказала: «Вибачте, солоденькі, але це останнє».

З цими словами безмежне розчарування одразу звалилося на Майкі з Хінаморі тонною брил, але малі таки купили те дораякі й винесли його на вулицю, як найцінніший скарб на світі. Вони сіли на лавиці та серйозно думали, що з ним зробити. 

— Очевидно, що воно моє, — піднявся Майкі, схопивши солодке в долоні.

— Чому це воно твоє? — підскочила за ним Хінаморі, теж схопившись за їжу.

— Бо я вас сюди привів!

Двоє почали вихоплювати одне в одного дораякі, а коли це затягнулося, бо жоден не хотів здаватися, — переросло в бійку. Смаколик літав зі сторони в сторону, з рук в руки. Діти намагалися його зловити. Навіть ноги пішли в застосунок. Вони поступово почали рухатися по травянистому горбі, в кінці якого була велосипедна доріжка.

Тацукі з Баджі бігли за ними. Мала Фуджівара не розуміла, чому просто не поділити дораякі, але хлопчик знав, що Майкі ніколи не погодиться на половину. Вони обоє думали, як зупинити бійку, але нічого не приходило в голову. Баджі спробував їх розборонити та його миттю викинув з того вихору копняком Майкі, з тим спромігся вихопити дораякі в суперниці. Кейске впав на траву і, скрегочи зубами, палив їх обох. Він не розумів, як маленька Хіна досі бореться проти Майкі: він давно мав її прикінчити. Ця дівчинка вражає, хоча малий Кейске не хотів визнавати цього.

Хіна з Сано оступилися і покотилися схилом — а дораякі полетіло. Воно закрутилося у невагомості аж поки не ляснуло об велосипедну доріжку. Двоє одразу завмерли та націлили свої взори на смаколик. Зірвалися за ним, проте виявилися надто повільними — дораякі розчавив велосипед. На обличчях Хіни і Майкі нависли шок та найглибший біль. 

— Це ти винна! — наїхав Майкі на дівчинку. 

— Я? — іронічно перепитала вона. — Якщо б ти одразу мені його віддав, цього б не сталося!

— Це ти мусила віддати його мені!

Вони знову почали битися. Баджі пішов їх розійняти, але ще раз знатно дістав від обох.

«Що ж робити? — думала Тацукі. — Треба знайти їм дораякі або це не закінчиться», — нила вона в голові. Дівчинка покрутилася та раптом побігла кудись, лише вимовивши:

— Я скоро повернуся!

Двоє в розпалі бійки її навіть не почули, а Баджі, не второпавши, провів поглядом та швидко його увагу захопили звуки криків і ударів Хіни з Майкі.

Менш ніж за хвилин десять Тацукі повернулася. Вона принесла маленький пакет, який простягнула, демонструючи його, Баджі. Тацукі зупинилася поряд з другом і спробувала відгукнути сестру з її суперником, але вони були надто галасні, щоб почути її боязкий голос.

Баджі зацікавлено спостерігав за поведінкою цієї дрібноти. Вона засмучено опустила погляд, міцно затиснувши пакетик у долонях. Він різко вирвав пакет у неї та грізно закликав Майкі з Хіною. Тацукі здригнулася від несподіваного ривка. Вона підвела зачудований погляд на Баджі, сором’язливо склавши руки.

На мить ті двоє перестали товкти одне одного та подивилися в сторону Кейске, а той помахав їм парою свіжих дораякі. Хлопчик переможно щкірився, бо знав, що увага всіх зараз прикута до нього.

Очі Хінаморі й Майкі заіскрилися; на обличчях потягнулися широкі посмішки і вони наввипередки рванули по їжу.

— Ова, Баджі, де ти їх взяв? — стрибнув близько Майкі і майже одразу вихоплював дораякі. — Ти врятував Хіну від страшної смерті.

— Яка то така страшна смерть? — Хінаморі підійшла. Баджі дозволив малому Сано поцупити одне дораякі, а інше простягнув їй.

— Дякуй, що ти про зе… не джіжнарася, — дражнив її Майкі, який вже встиг накидати повний рот їжі. Хіна зітхнула, щоб не відповісти йому.

Нарешті діти спокійно присіли на галявині, утворивши коло. Хіна кілька секунд витратила на те, щоб оцінити їжу. Вона повернулася до Баджі.

— Тільки два?

Хлопчик скривився від нерозуміння цього питання і майже гаркну у відповідь:

— Тобі мало?

Хінаморі роспахнуто моргнула. Дівчинка різко відвернулася і відкусила чималий шмат випічки, забиваючи рот м’яким тістом. В такий спосіб намагалася притримати своє роздратування. Кейске лише клацнув язиком.

Майкі доїв своє дораякі. Його єство відчуло задоволення та умиротворення і він видихнув повними легенями. Хоча лише одного млинця не достатньо, щоб відновити енергію, — угомонити ниючий шлунок він зміг. Та бурчання все ще фантомно лунали. Він поклав руку на пузо і втупився на неї. Йому знадобилося трохи більше хвилини, щоб зрозуміти, що цей звук утворюють животи голодних друзів. 

Хінаморі теж не оминули ті стогони. Вона подивилася на залишки свого дораякі, а тоді на Кейске і знову на своє солодке. Пальцями мала розломила дораякі навпіл та протягнула одну частину хлопчику. Він, не стримуючи подиву, витріщився на неї. Фуджівара так боролася, щоб поїсти, а тут вирішила поділитися? Кейске не одразу зміг прийняти цей жест. Йому чомусь було ніяково і ганебно приймати їжу від неї. Та його шлунок нагадав про себе, заричавши і присоромивши хлопчика ще сильніше. Він вихопив гостинець з її долонь і поспіхом закинув до рота.

 

Коли дівчата завітали в будинок Сано, щоб приєднатися до занять з карате, всі члени сім’ї були вдома. Майкі зустрів їх сам, особисто. Дідусь був у залі, а Емма, — молодша сестра, — соромилася ще нових людей, тому ховалася у своїй кімнаті. 

Пройшовши трохи вглиб дому, вони натрапили на Шінічіро, який щось вишукував у кухонних шафах. Хлопець одразу відгукнув меншого брата, — та Майкі минав кухню, наче там нікого немає. Сестер Фуджівар же насторожила присутність, як їм здавалося суворого дорослого і вони в мить чемно привіталися:

— Добрий день.

Дівчата навіть шанобливо поклонились. 

Шінічіро, почувши їх, одразу перервав що б він там не робив на кухні. Його очі звузилися з цікавості, коли він оперся на кухонну стійку.

— Ого, Манджиро, хто ці милі дівчата? — зі враженою посмішкою вигукнув Шінічіро. — Невже це твої подружки? Аж дві! Ну, малий, весь в мене.

Старший Сано одиноко розсміявся, від чого діти розгубилися. ДІвчата озирнулися на Майкі, бо не розуміли, як їм поводитися перед його братом. І в молодшого на обличчі з’явилися ознаки сорому та бісиків.

— Та не соромся ти, — єхидно продовжив Шінічіро. — Це ще те досягнення. 

Він ще раз гигикнув і поволі повертався до своїх справ. Майків сором лише зростав і він, якимось чином, перестрибнув стійку та зарядив братові в пузо. Шінічіро скривився від прудкого удару, але обхопив малого за шию при нагоді.

— Ти що твориш, шмаркач? — схилився він до Майкі поки несерйозно душив його. — Ганьбиш мене перед дівчатами.

Молодший Сано всіма силами пручався й обурено гарчав:

— Ти мене ганьбиш! Вони мого віку. Збоченець!

— Вони ж підростуть, — додав Шінічіро, затягуючи, й знову розсміявся. Майкі спробував його копнути ще раз, що, навіть в його положенні, майже йому вдалося.

Сестри ж здивовано кліпали. Вперше Майкі перед ними поводиться так, як невинна дитина. Ця сцена розслабила дівчат. Сміх малої Хінаморі пронісся кухнею. А її сестра затулила кулаком рота, щоб не вибухнути так само.

— Я жартую, дурню, — далі сміявся старший Сано і відпустив брата, розлахмативши йому й без того неслухняне волосся. — Ех, Манджиро, зовсім не вмієш поводитись перед дівчатами. Тебе ще стільки всього навчити потрібно.

— Точно не тобі мене вчити! — вигукнув червоний від обурення малий.

— А кому ще? — зітхнув сам собі Шінічіро.

Обоє Фуджівари таки не змогли триматися надалі. Вони сміялися тримаючись за животи, чим лише більше розбурювали Майкі.  Ця суперечка водночас здавалася безсоромною, але й милою. Для Фуджівар це щось чудне, наче сестри ввірвалися на зовсім незнайому їм територію, але легкість і відкритість братів Сано справляли враження, що дівчата можуть розслабитися в цьому домі.

Майкі поправив своє волосся і футболку, відходячи від Шінічіро. Доки малий наближався до подруг з невдоволенням бурчав погані слова. Він підштовхнув обох в напрямку вітальні, щоб втекти поки брат ще якоїсь дурні не наговорив.  

— Після ігор залишайтеся на вечерю! — гукнув дітям в спину Шінічіро. — Розкажете про себе. Нечасто Манджиро друзів приводить.

Дівчата озирнулися на голос Сано. На його обличчі промайнула зовсім інша, турботлива усмішка. І хлопець нарешті знову поновив нишпорення у верхній шафці, вишукуючи приправу до карі.

Троє дітей зайшли в доджо. Досить просторе приміщення, підлога якого повністю вкрита матами. В залі лунали різкі вигуки малих бійців, які вистроїлися в чотири лінії під суворим поглядом сенсея. Коли Майкі з дівчатами з’явилися в залі, дід одразу їх помітив і, наказавши учням продовжувати, підійшов до внука.

Майкі збадьорився перед учнями і дідусем, потрапивши в своє природне середовище. Він тримав підборіддя високо, а Фуджівари схилилися, щоб привітати сенсея.

Вони ввічливо повідомили старого Сано про своє бажання приєднатися до навчання. Їх погляди сяяли рішучістю та запалом і в дідуся не було причин їм відмовляти. Тож відтепер Фуджівари нові підопічні в доджо Сано.

Їм не терпілося приступити до тренувань, навіть якщо у них не було з собою ґі, щоб переодягнутися. Дівчата стали з іншими учнями повторювати прийоми, а сенсей Сано не міг дібрати голосу прогнати їх, бо цей рівень їм не підходить.

Майкі теж підключився до заняття, чим здивував всіх присутніх. Востаннє він заходив у доджо більше двох місяців тому і те не приєднювався до групи, а тільки сам відпрацьовував прийоми. Цього разу він виконував все спільно з подругами,

Хлопчик весь час спостерігав за Фуджіварами і давав їм поради. Він хотів, по-перше, показати, що він це робить краще за інших; по-друге, він дійсно хотів допомогти дівчатам краще засвоїти все. Однак сестрам було важко повторити за ним. В нього навіть нові прийоми, які сенсей щойно показав, виходили бездоганно. Але все ж Фуджівари не здавалися. Хіну навпаки мотивувало те, що їй є з ким змагатися і вона робила все що могла, щоб дістатися до його рівня. Тацукі не дуже хотіла гнатися за Майкі й не планувала йти проти нього. Вона хотіла навчитися боротися за себе, але спостерігаючи за ним також можна було багато чого навчитися.

Після останніх викидів кулаків перед собою старий Сано викрикнув: «Закінчили!» і всі учні випрямилися та хором відповіли: «Хай!». 

Сестри Фуджівари захоплено дивилися на групу каратистів. Дівчата склали кулак проти долоні на рівні грудей і поклонилися, дякуючи за урок. І лише коли стали рівно, вони помітили, що Майкі не зробив як всі. Він не зацікавлено роздивлявся кути доджо.

Змучені тренуваннями троє побігли через простору вітальню до кухні, де вже розносився теплий аромат овочевого карі. На їхній галас надійшов Шінічіро. Хлопець розігнав дітей від шафів і холодильника. Дістав тарілки та накидав дівчатам порцію рису з карі. А тоді й собі.

Майкі обурився, що брат про нього забув. Шінічіро ж на його скиглення лише нагадав, що посуд в нижній шафі, а готова їжа на плитці. Надувши щоки, малий взяв собі посуд. Коли він намагався дістатися до плити, старший Сано зупинив його і таки допоміг наповнити порцію.

За вечерею зібралася вся сім’я Сано. Дідусь мовчки їв. Його обличчя здавалося сплячим. І мала Тацукі чудувалася, як він з заплющеними очима захоплює їжу паличками. Старий чоловік сидів за «головним» торцем стола, а навпроти — Шінічіро. З одного боку від Шінічіро була Емма, яка час від часу підіймала погляд на гостей, що зайняли інший бік стола. І поруч неї — Майкі.

— Шінічіро, покажеш дівчатам свої байки? — запитував Майкі, після того як ковтнув повну, і навіть з надлишком, ложку рису.

— Дівчатам не цікаві байки, Манджиро, —  досить скромно прозвучала відповідь брата.

Очі Хінаморі звузилися.

— А я б хотіла подивитися на байки.

Слова малої здивували Шінічіро, що проявилося ніяковим, але й потішним сміхом. Та йому на бажання дівчинки не хотілося відмовляти. Навпаки, можливість похизуватися своїм магазином і унікальною колекцією завжди заманлива.Тож він запросив їх заскочити до «S. S. Motors» якось на тижні.

Вони продовжили вечеряти. Дівчата розповідали трохи про себе і також дізналися багато про сім’ю Сано. Всі вони здалися дуже приємними людьми, навіть Шінічіро.

Про батьків Фуджівари не насмілювалися питати, та й якось не подумали, що потрібно. Тоді їм на думку не спадало, що вони загинули.

Тацукі майже всю вечерю лише слухала і поглинала відомості та все ж її бажання зрозуміти перемогло і вона заговорила:

— Можна запитати, Шінічіро-кун?

Хлопець завзято кивав головою.

— Звичайно. Не соромся.

Дівчинка витримала ніяковість від надмірної уваги.

— Ти звертаєшся до Майкі Манджиро… Чому ти не називаєш його Майкі?

Сам молодший Сано зареготав, ледь не захлинувшись чаєм, сприймаючи поведінку подруги забавною. А старший кинув на нього погляд і цикнув йому.

— Я називаю його на його ім’я, бо це його ім’я, — легко і чітко вимовив Шінічіро. — Щоб що?

Він затягнуто хмикнув, розмірковуючи. Це просто звичка, мабуть. Манджиро — його ім’я від народження, тож всі ці роки він так до нього і звертався. Лише з появою Емми в їх домі з’явився Майкі, що насправді сталося не так давно. Але Шінічіро ніколи не думав підтримувати цю примху.

Потерши потилицю, хлопець таки спробував відповісти на питання Тацукі:

— Можливо, я просто хочу, щоб він пам’ятав, ким він є.

Шінічіро посміявся сам собі, маскуючи свої слова під жарт. Проте відповідь була щира.

Це ім’я мало в собі щось цінне. Особисте. Після смерті батьків лише брат і дідусь — в надрідкісні моменти, коли повчав або звертався до внука — зверталися до нього Манджиро.

Тацукі — та й Хіна теж — зробила собі ментальну помітку.

З часом вони ставали ближчими друзями і так справжнє ім’я Майкі якось природно звиклося її губам, хоча для нього це ще довго було незвичним: чути це звернення від когось окрім родичів.

Фуджіварам сподобалося в будинку Сано. Вони з того часу дуже часто приходили, на тренування звісно. Але і в дні коли занять не було, просто пограти в щось з Майкі та Еммою. Чи посидіти у них, тому що тут завжди весело, а ще Баджі теж там дуже часто бував. Іноді здавалося, що він зависає в Сано частіше ніж в себе в дома. 

А магазин Шінічіро для них став музеєм. Там він завжди мав старезні та унікальні моделі байків. Діти годинами могли спостерігати як він працює. І коли він повертав їх до життя, вони гуділи, як дикі звірі й засліплювали глянцем. Для дітей ці моменти виглядали, наче чиста магія.