Розділ |

Проходячи повз будівлі. Яку ти будеш бачити кожної суботи, заходячи у кабінет психолога. Побачила дівчину яка квапливо спускалася з даху до низу.
Ти – Обережно не травмуйтеся
-Тихіше, може почути
-Х..?
Не встигла запитати ‘від кого ця дивна дівчина тікає’ .Як вона миттєво затиснула своєю холодною та водночас ніжною рукою.Твої пухкі губи, щоб вуста не промовила жодного слова.
-Тихо (ледь чутно промовила
незнайомка, змахуючи з хвильованого лиця розтріпане волосся.)
-У тебе коса розпустилася(спокійно та не тривожно промовила ти)
Коли дівчина тебе відпустила.Почала орієнтуватися де знаходишся.Так як у місто переїхала не так давно.
-Ти можеш мені пояснити що тут відбувається? Чому я не можу нормально подивитися це місто.
-Я хочу звалити від психолога.Цього достатньо?
-Цілком так
-Тепер нам потрібно не потрапити їй на очі
-Кому?
?- Ось де ти Аддамс
Висока жінка повернулася до тебе:
-Що ти тут робиш? Добре поговоримо потім
-Непогана спроба втечі Венздей.Але так просто ти не можеш вчинити спробу втечі
-Ще побачимо(тихим голосом промовила Аддамс)
-Час їхати Аддамс сідай до автівки
Жінка підійшла до тебе та повідомила що відправить водія.Який доставить до нової школи, інформацію про неї вона розповість разом з іншими учнями.
Через годину після того як зібрала з квартири потрібні речі для проживання у Неверморі.У вікно скрізь шторку побачила темну автівку, з неї виглянув водій помахав у вікно.Ти зачинала двері, розуміючи що ніхто,окрім тітоньки. Більше не відчинить ці двері з шкіряним покривом та номером “4”
Після 10 хвилин у дорозі, побачила величезну будівлю Невермора.Тебе привітно привітала директорка Лариса Вімс і по сумісництву твоя тітка.
-Ходімо до кімнати.Познайомлю тебе з твоїми сусідками, сподіваюсь вони стануть тобі подружками та відволечуть від цієї прикрої ситуації -Якщо тобі потрібно поговорити, я готова вислухати
-Ти ж розумієш що так просто це не забудется.І ніякі друзі не допоможуть це забрати із моєї пам’яті.(Ти понуро дивилася у підлогу, протягом усього часу коли ви йшли до кімнати)
-Проходь.
Зайшовши до просторої кімнати, яка освітлювалася граючим сонцем.Воно полонило всі темні закутки цієї різнокольорової кімнати.Яка поділялася на три кольори:рожевий, темно зелений, та чорний. Світло явно не подобалося дівчині з рівними косичками, яка сиділа за столом та друкувала текст. Вони відклали свої справи: дівчина у рожевому- фарбувала нігті у відтінки веселки, а у чорному- складала рівно папери.
-Вітаю я Енід Сінклер, тепер ти наша нова сусідка(Простягала до тебе руки дівчина у рожевому, щоб обійняти)
-Мені стає важко дихати, ти можеш пошкодити мої легені (спокій промовила ти) -Чи можеш мене далі ніколи не обіймати?
-Ох, за що мені це. Дві сусідки, і дві які не люблять обійматися(Вона поглянула на дівчину у чорному)
-Венздей Аддамс, вітаю тепер у кімнаті ще одна смертна душа(з легенькою посмішкою промовила та)
-Енід, Венздей проведіть екскурсію Софі Вімс.Після неї починай розбирати речі(поглянула вона на тебе, та зачинила за собою двері)
-Оу, так звісно (промовила Енід)
-Сподіваюсь мовчання є згодою (спокійним голос який лунав до цього промовила С.Вімс)
“Це початок, так би мовити зарадок.Сценарій на подальші події є, тому постараюсь швидше закінчити 2 розділ”