Let Me Take Care of You

        Рудоволосий юнак, намагаючись не зчиняти зайвого шуму, обережно зачинив вхідні двері. Він похапцем скинув сині кросівки й розмістив їх збоку, як робив зазвичай. А потім узявши пакети зі щойно купленими продуктами пройшов на кухню, залишаючи їх на столі. Але це ненадовго —  просто спершу у нього є ще одне маленьке діло, ну тобто те, чому він взагалі тут.

У будинку загалом панувала глибока тиша, і тільки кашель Ланґи, змусив здригнутися, й нагадав, що Кʼян тут не один. Що він не сам на сам, з точно існуючими привидами, що готові в будь який момент забрати його душу.

«Нанако, певно, знову залишилася на роботі допізна. Кому тепер, як не мені, залишається подбати про Ланґу, свого коханого хлопчика?» — задумався рудий й посміхнувся, через останні слова.

В першу чергу, Кʼяну потрібно завітати до спальні й перевірити, як почувається Хасеґава та чи не піднялася у нього температура. Тому він швидко вимив руки, бо тільки но повернувся з вулиці, і попрямував до хворого. Звичайно, був шанс того, що він потім також валятиметься з застудою. Але чи мало це більшу вагу, ніж турбота про хлопця? Аж ніяк.

Втім, стукати, він не став — про всяк випадок, якщо канадець спить. Бажання перервати його відпочинок, хай і ненароком, не малося. Що ж, Ланґа, як виявилось, все таки не спав і навіть не дуже здивувався візиту Кʼяна.

Почувши кроки, Хасеґава трохи визирнув з-під ковдри й, побачивши Рекі, привітав його легкою напівусмішкою. Ну, наскільки це було можливо в такому стані — бо виглядав він, чесно кажучи, кепсько: втомлений, з темними колами під очима, припухлими повіками й червонуватим поглядом. А рожевий ніс, потріскані губи й скуйовджене волосся завершували картину.

Кʼян миттєво прикусив губу — йому страшенно закортіло обійняти бідолаху. Притиснути до себе, максимально близько й не відпускати, доки тому не полегшає. Погладжувати долонею по м’якому, заплутаному волоссю. І залишати поцілунки всюди — бо кажуть, що вони мають лікувальні властивості. Раптом і тут би подіяло?

Ланґа сів, усе ще загорнутий у ковдру, мов у кокон.

— Привіт, — тихо й хрипко мовив він.

Рекі підійшов ближче й сів поряд, через що ліжко трохи просіло.

— Як тут наш хворенький? — він торкнувся чола канадця тильним боком долоні. — Йой, у тебе жар.

Хасеґава кивнув: — Мм, так, знаю. Щойно міряв. Температура — 38,5.

— Ліки якісь приймав?

Ланґа заперечно похитав головою, майже каючись.

— Жарознижуючі?

Отримавши ту саму відповідь, Рекі більше нічого не сказав. Лишень насупився і помчав на кухню, бурмочучи собі під ніс, щось на кшталт: — Ось так і залишай самого..

В очікуванні, Ланґа приліг на подушки, в напівсидячому положенні й прикрив очі. Як йому здалося, лише на мить — але стурбований й дбайливий Кʼян вже стояв тут як тут: зі склянкою води в правій руці та пігулкою в лівій, і протягуючи їх канадцю.

— Рекі, я ж не маленький. Я сам можу про себе подбати. Просто… збирався з силами, — пробурчав Хасеґава, але все ж забрав принесене.

Він піднявся на лікті й випив пігулку, гірку, до речі, від чого зморщився, і запив її водою. Потім знову ліг, але тепер на бік —  обличчям до Рекі, підклавши долоні під щоку.

— Ти звичайно молодець, але от не треба було ходити в одній футболці, коли я попереджав про дощ! Зараз би не лежав з застудою вже другий день. — Кʼян знову нахмурився, активно махаючи руками, вже вкотре за день, і виглядав прямо таки як сварлива матуся, що читає нотації своїй дитині. Але досить швидко заспокоївся, тяжко зітхаючи. Це тільки підтверджувало влучність порівняння.

— Ех, ну добре, що вже зроблено — то зроблено. — Рекі знову задумався, й через мить додав. — До речі, Ланґо, тобі не завадило б трохи подрімати, — він ніжно погладив хлопця по блакитному волоссю, — Якраз після школи, я був у магазині й купив фруктів для тебе. І ще дещо, воно тобі точно сподобається. Ну але ти поспи, і тоді я покажу!

Ланга стримано кивнув, бо всі ці розмови, чесно кажучи, забрали у нього останні сили, яких й так було небагато. Рудий з розумінням усміхнувся й розвернувся, збираючись вийти з кімнати, але в ту ж мить за запʼястя його вхопила рука. Він рефлекторно зупинився й озирнувся назад.

— Рекі… Не йди. Побудь зі мною, будь ласка.

Кʼян спочатку підняв брови у здивуванні, але вирішив виконати прохання. Бо бажання хворого — закон. Особливо коли це бажання Хасеґави. Та й не те, що б рудий був якось проти, скоріше навпаки, радий такому проханню.

Ланґа підсунувся ближче до стіни, звільняючи місце для рудого. Той обережно ліг поряд, даючи можливість канадцю, обійняти себе й уткнутися обличчям у його груди. Від гарячого дихання, спричиненого температурою, стало ще спекотніше. Але гріх було скаржитися. Тепер він міг, як і бажав раніше, перебирати неслухняне волосся, відчувати спершу нерівне, а згодом усе рівніше дихання і пришвидшене серцебиття.

Хасеґава, звісно, завжди виглядав дуже мило й неймовірно привабливо. Але в такі моменти це відчувалося ще сильніше. У всьому цьому була якась особлива атмосфера. Щось таке надзвичайно ніжне й тепле.

Так і минуло хвилин з двадцять, протягом яких Рекі втратив плин часу, бо був надто захоплений, розглядаючи сплячого принца.

Він знову приклав руку до чола хлопця — воно стало трохи прохолоднішим, хоча й досі горіло.

Тому, переконавшись, що температура все таки спадає, Кʼян неохоче, дуже обережно, вибрався з обіймів, залишивши після себе порожнє місце. Ланґа й далі мирно сопів, хоч і трохи нахмурив брови. І рудий просто не міг втриматися, що б не усміхнутись і не залишити поцілунок на його носі.

Рекі, обережно ступаючи навшпиньки й трохи похитуючись, усе ж покинув кімнату та пройшов на кухню. Треба було розібрати пакети.

Першими він витягнув пару мандаринів і кілька апельсинів. Якщо пам’ять його не підводила, вітамін С зміцнює імунітет — а це саме те, що зараз необхідно Хасеґаві. Потім дістав лимон, який збирався додати в чай. А ще ківі, ананас, кілька яблук і бананів. І, звісно, обожнювані хлопцем мочі з полуницею. Ну, для душі як то кажуть, й щоб підняти настрій.

Власне на цьому покупки й закінчились. Тепер лишалося все помити й нарізати, з чим, власне, проблем не буде. От уже в чому, а в нарізці продуктів Кʼян був справжнім майстром!

Усе йшло чудово, як по маслу. Хлопець час від часу наспівував щось собі під ніс або просто бубонів щось незрозуміле — іноді навіть сам не розуміючи, що саме. Відверто кажучи, подібні справи приносили йому задоволення.

Як вважає сам Рекі, усе йде краще й швидше, коли робиш це заради коханої людини. Тому, приблизно за пів години він вже закінчив. Ну, можливо, це насправді було й довго для такого простого завдання, але яка бляха різниця? Ну а ще, Ланґа все одно спить.

На білій тарілці гарно лежали акуратно нарізані й викладені фрукти, кілька з яких навіть були у формі квіточки, зірочки та сердечка. Поряд на тій ж посудині, знаходилися кілька мочі. І, звісно ж, Рекі додатково приготував чай, не забувши додати туди часточку лимона й ложечку меду.

Рудий легко взяв тарілку в праву руку, а кружку — в ліву, і рушив до спальні, за потреби відчиняючи двері ліктем.

На диво, Ланґа вже не спав, так само як і тоді, коли Кʼян тільки прийшов, й почувши кроки та клацання дверної ручки, канадець повернув голову в бік шуму і з великою, непідробною цікавістю спостерігав. На його обличчі засяяла усмішка, а на щоках з’явився рум’янець — щоправда, вже не від температури.

— Ось, дивись, що я приніс. Це вітаміни для тіла, — Рекі вказав пальцем на фрукти. — А це — для душі. Тільки спробуй, не поїсти, — з ніби дитячою загрозою, наказав рудий, поставивши принесене на тумбу й вперши руки в боки.

Ланґі сів, звісивши ноги з ліжка, й грайливо усміхнувся. Виглядав він бадьоріше, ніж раніше.

— А якщо не з’їм? Будеш годувати мене, як маленьку дитину? — Очі горіли цікавістю.

Рекі ж насупився: — Авжеж. Я з тобою тут не жарти жартую!

Хасеґава розвів руками. — Ну гаразд, я не проти. Відкриваю ротик, де мій самольотик?

Кʼян, не очікуючи такого від канадця, на мить здивовано розкрив рота й підняв брови.

— Зачекай, ти зараз серйо… — не встиг він договорити, як кімнату заполонив хрипкий сміх Ланґи. А за ще одну мить — до рудого дійшов весь абсурд ситуації, й він зареготав, відкинувши голову назад. Від цього Хасеґаві стало ще смішніше.

Трохи заспокоївшись, але все ще сміючись, Рекі присів на ліжко й одразу ж повалився на спину, розкинувшись по ліжку. Ланґа зробив те саме, але трохи лівіше, й одночасно з цим взяв Кʼяна за руку, переплітаючи їхні пальці разом.

Поступово навіть тихі смішки вщухли, і запанувала тиша — зовсім не ніякова. І не зовсім тиша, адже було чутне, спокійне дихання обох хлопців, попри досить гучний звук крапель дощу, які раз за разом стукали у вікно.

Рекі підвівся на ліктях і ніжно поцілував Хасеґаву в чоло, а потім почав погладжувати його щоку великим пальцем, змушуючи перевести погляд на себе.

Як і планувалось, очі кольору морської хвилі зустрілися з бурштиновими очима. Серце забилося швидше, а тіло накрила приємна дрож, що розлилася теплом по всьому тілу. І це — відчували вони обидва, ділячи одне єдине почуття на двох.

Ланґа майже прошепотів: — Дякую тобі, Рекі.

Рудий ніжно посміхнувся, не відводячи погляду. — Мені нічого не шкода для мого коханого і його якнайшвидшого одужання, — і притягнув Хасеґаву ближче, залишаючи ще один поцілунок — легкий і сповнений турботи, але цього разу вже на губах.