Цей день настав

Драко раптом прийшов до тями. Він лежав на ліжку блідіший за папір. Герміона вже не плакала. Дівчина сиділа і похитувалась. Вона гладила його по голові, нашіптуючи наче заведена, що все буде добре. Снейп відразу запанікува. Це був надзвичайно поганий знак. Хлопець мав бути під дією зілля і знаходитись в легкій комі. Професор все прорахував. Він кілька днів розробляв рецепт. Але завжди стається щось непередбачуване. Блейз ходив туди-сюди і незнав, що робити. Витягши свою паличку з кишені мантії Северус прийняв рішення викликати на допомогу Дамблдора.
-Експекто Патронум,-Снейп викликав свого патронуса-сріблясту лань. Вона пробігла по колу, і зупинилась навпроти чоловіка. Зіллєвар продиктував послання для директора і відправив патронус. За кілька хвилин Дамблдор прибув в кімнату. Він зрозумів все, тільки поглянувши на Драко. Змахнувши паличкою, він повернув хлопця в легку магічну кому.
-Тепер можна продовжувати,-звернувся до всіх присутніх директор,-але будьте обережні, ця кома відрізняється від тієї, що мало надати зілля. Та, що наклав я є слабшою, але вона вам допоможе. У вас приблизно чотири години, щоб завершити ритуал.
-Нам цілком вистачить цього часу, -впевнено відповів Снейп,і звернувся до Герміони,-міс Ґрейнджер, підійдіть-но сюди, мені потрібна ваша допомога
Дівчина ніби отямилась від глибокого сну. Вона відпустила руку Драко та підійшла до вчителя.
-Зараз, будь-ласка, зосередьтесь, – вчитель легенько взяв її за плечі,-візьміть себе в руки, заради Драко. Містер Забіні не зможе виконати це закляття. Воно складається з двох частин. Ось тут зображено руну і написано слова, які потрібно казати,-професор показав дівчині шматок пергаменту, де була зображена руна, що складалась з двох частин, а також закляття для неї і Северуса,-Ви, міс Грейнджер, починаєте першою. Далі продовжую я.
Герміона дістала з кишені мантії свою паличку. В неї перед очима за мить пролетіло все життя. Всі пригоди, які вона пережила разом з Гаррі і Роном. Як вона в тій чи іншій ситуації рятувала їхні життя, не зважаючи ні на що. Дівчина глибоко вдихнула. Змахнула паличкою і почала виводити в повітрі дивну, темно-червону руну і читаючи закляття з листочка. Герміона не встигла опустити паличку, як підключився Северус. Його голос, ніби крижана вода, обдав присутніх. В Блейза аж мурашки по шкірі пробігли. Але професор все ж переживав, хоча не видавав себе ніяк, від слова зовсім. Чіткими рухами він вивів в повітрі другу частину руни. Раптом вона почала світитись помаранчевим, а після цього ніби обшпарена рвонула з місця і влетіла в Драко.
-Тепер нам залишається чекати,-підсумував професор,-рівно за годину ми маємо влити в Драко друге зілля. Далі знову ж таки, все буде залежати тільки від нього.
-Ппрофессоре,-Герміона почала заїкатись, її рішучість миттю випарувалась,-він виживе, правда ж?
-Навіть не сумнівайтесь,-важко зітхнувши, відповів зіллєвар,-він сильний. Він і не через таке проходив. Пам`ятаю, як його батько в дитинстві мучив….Коли Драко бувало десь щось перекине чи не хоче читати складні книги, які, не під силу маленькій дитині, Люціус застосовував до сина Круціо. При чому не простим. Мелфой, як вам відомо, є одним зі смертежерів Відомо-Кого і темна магія дуже погано вплинула на нього. Крім того, не зважаючи на все це, Драко сильний. В нього є захист родової магії. Але без цього ритуалу його нічого б не врятувало.
-Це якийсь жах,-в Герміони аж мороз по спині пройшов,-ось через такі “методи виховання” в чистокровних родинах, я не шкодую, що я маглороджена.
-Я теж не чистокровний,-з сумною, ледь помітною посмішкою, знову заговорив Снейп,-моя мати була чистокровною чаклункою, а батько маґлом. Скажу коротко, що дитинство в мене було не веселим, але все це в минулому. За пів години,-поглянувши на годинник на телефоні, сказав професор,-потрібно буде дати Драко друге зілля.
Коли Драко влили друге зілля, запала тиша. Кожен думав про щось своє. Блейз сидів тихо, що його навіть чути не було. Хлопець попросив в Кімнати-На-Вимогу книги із Захисту Від Темних Мистецтв. Вирішив відволіктись трохи. Та й Снейп був радий допомогти своєму учневі з доповіддю. Герміона в цей час на телефоні переписувалась з Гаррі.
Поттер: Привіт Герміоно, як там Мелфой?
Ґрейнджер: Привіт Гаррі. Все могло б бути дуже погано, але нам допоміг Дамблдор. Коли Драко раптом отямився, він ввів його в магічну кому, щоб ритуал не перервався. Я страшенно переживаю за нього. Снейп каже, що все буде гаразд. Ми навіть застосували одне, надзвичайно складне закляття, яке має допомогти Мелфою. Професор розповів мені про дитинство Драко. Як Люціус мучив сина Круціатусом за найменші провини.
Поттер: Жах, як можна так чинити з власною дитиною? Ось взяти родину Візлі. Вони теж чистокровні, але їм чхати на оці дурнуваті закони і традиції чистокровних.
Ґрейнджер: Це ж Візлі. Їм не потрібні ніякі правила. Моллі боїться навіть Артур, коли вона сердиться))))
Поттер: ))) Це правда. Але все ж я вважаю, що Круціо для малої дитини це занадто жорстоко. Воно й не дивно тепер, чому Драко виріс таким і чому так сильно боїться свого батька. Ми з Роном і Джинні сидимо в нашій вітальні. Приходила Макґонаґал. Сказала, що гри зі Слизарином не буде, судячи з останніх подій. Всі сприйняли це з розумінням. Можливо, але це не факт, буде в випускна фінальна гра. Два чи чотири дні. Першими будуть скоріш за все Рейвенклов і Гаффелпаф. А потім ми і Слизарин. Гра це дурниці, головне перемогти Відомо-Кого, щоб нарешті з цим злом покінчити.
Ґрейнджер: Цілком згідна. Переказуй їм від мене вітання. А тепер серйозно. Мені так страшно ще ніколи не було. Навіть якщо згадати всі наші пригоди, коли ми були на волосину від смерті.
Поттер: Обов’язково перекажу. Годі тобі, Герміоно, не перебільшуй. Я розумію, що ти переживаєш за свого…хлопця, але зберись, ти маєш бути сильною.
Ґрейнджер: Сказати чесно? Мені набридло бути сильною, розумною і хороброю. Я хочу бути звичайною дівчиною без усього цього: магії, поділу на чистокровних магів і ні, без того зла, що над нами нависло і всім світом. Просто хочу жити, як звичайні люди, які володіють магією, а просто живуть.
Поттер: Мені це прекрасно знайомо. Я б теж хотів нормального життя. Не бути Хлопчиком-Що-Вижив. Щоб мої батьки були живі. Але, нажаль, ми є тими, ким ми є. Я, Рон і ти хотіли знищити Відомо-Кого, але не вийшло. Нажаль, навіть після того, як ти знаєш, була знищена остання частина душі Темного Лорда. Я ніяк не можу второпати, як він вижив. Він мав щезнути.
Ґрейнджер: Я теж нічого тоді не зрозуміла. Після цього я перечитала всі доступні джерела. Всюди було сказано, що цей виродок не мав би вижити. Але життя, це не книги, і вносить свої корективи. Хоча….Можливо, його життя підтримує сама магія. Але, якщо цієї магії буде забагато, він просто лусне.
Поттер: Непогана ідея. Але магії Драко і Джинні замало, не зважааючи на те, що вони чистокровні. Мелфой нічого не розповідав про Відомо-Кого? Можливо він вкурсі, які ця ящероголова нечисть проводила ритуали?
Ґрейнджер: Ахахаха)))) Щоб так називали Темного Лорда, я ще не чула. Є дещо. Коли Той-Кого-Не можна-Називати викликав Драко на зустріч, він побачив тільки фінал викачки магії. Але її було надто мало. Крім цього є ще одне “але”. Цей маніяк знає, що йому потрібно отримувати магію поступово, інакше його розірве. Тому він настільки обережний і викачує магію з Драко і Джинні на відстані. Бо вони обоє чистокроні. Не зважаючи на те, що родина Візлі не дотримуєтся родових правил чистокровних, всеодно їхня родова магія сильна. Мелфоївська звичайно сильніша. Бо вони з дитинства займаются вивченням заклинань і змалечку варять зілля, які ми вивчаємо в школі чи складніші. Тому їхня магічна сила сильніша, бо вона розвивається з дитинства.
Поттер: Ти маєш рацію, Герміоно. Та я чомусь думаю, що цього замало. Вони ще молоді і не мають стільки сили, протистояти досвідченому магу. До речі, як там Драко?
Герміона відклала телефон і поглянула на коханого. Драко виглядав значно краще. Його шкіра вже не було брудно-сірою, а білою, майже молочною. Його дихання було слабким, але рівним. Снейп час від часу з допомогою діагностуючих чарів перевіряв стан свого хрещеника. Блейз теж кілька разів підходив до ліжка, на якому лежав його друг, щоб переконатись, що йому стає краще. Одного разу Герміона зустрілась з поглядом Забіні. В його темно-карих очах був сум і жаль, що він нічим не може допомогти своєму однокурснику. Дівчина й сама відчувала себе безсилою в цій ситуації. Крім всього цього, весь цей час Снейп допомагав Блейзу з закляттям для доповіді. Глянувши на професора дівчина помітила темні кола під очима, що досить виразно виднілись на його блідому обличчі. Взявши в руки телефон, Ґрейнджер продовжила свою переписку.
Ґрейнджер: Драко вже краще. Але він досі в комі. Іноді він щось бурмоче, ніби бачить страшний сон, іноді спить настільки спокійно, що якби його грудна клітка не підіймалась раз у раз, ми б не знали, що він взагалі дихає. До речі, я помітила, що Мітка на його передпліччі починає світліти. Снейп сказав, що це знак, що ми все зробили правильно. За години три чари, що ввели Драко в магічну кому мають втратити силу і тоді будем сподіватись, що Драко отямиться, встигне побороти темну магію Мітки і потік його магічної сили до Відомо-Кого перерветься.
Поттер: Ніколи не думав, що це скажу, але в даному випадку мені справді його жаль. По-перше, все життя терпіти батька-тирана, якому чхати на сина. Головне, щоб золотий запас родини не зменшувався, А ще відібране дитинство. Я його теж не мав, Дадлі з мене глузував, а родичі ненавиділи. Але мені було байдуже. Вони не мали і не мають жодного відношення до мене. А тут рідний батько. Щодо Нарциси я нічого сказати не можу. Сподіваюсь, хоча б від неї її сину щось хороше передалось. По-друге, його змусили прийняти цю кляту Мітку. Причому проти волі. Я цього нікому не розповідав, але одного разу я чув, як Драко з кимсь говорив по телефону і мало не плакав, що його батько змушує стати смертежером. Після розмови він хвилин десять плакав в закинутому класі. В цей момент я зрозумів, що в нього просто немає вибору. А чому нікому не казав, бо всі почали б з нього насміхатись, а ми хоч і ворогуємо, я не зміг переступити через себе і підколоти його. Ти теж нікому не кажи.
Ґрейнджер: Дякую, що розповів. Ти молодець, Гаррі, що промовчав. Думаю, Драко теж би так само вчинив, якби на його місці був би ти. До речі, він не такий пихатий, як здається. Я давно зрозуміла, що вся його пиха це маска. На справді, він дуже чуйний і добрий. Тільки недавно він навчився відверто показувати свої справжні емоції.
Поттер: До речі, я це теж помітив. Особливо, коли він поряд з тобою. Знаєш, я думаю, що після завершення всього цього, коли ми переможемо Відомо-Кого, в мене і Драко відбудеться серйозна розмова. Думаю, нам це потрібно, щоб в майбутньому ми перестали сваритись і ворогувати.
Ґрейнджер: А це хороша ідея.
Поттер: Гаразд, я побіг. Ми з Роном маємо ще зайти в міністерську бібліотеку. Дія закляття на Джинні нікуди не зникла, нажаль. Недавно телефонував один з лікарів Мунго, казали, що в одній з секцій бібліотеки є книга з рідкісними рецептами зіль. Він казав, що надіслав запит на доступ до неї. Мене вже Рон чекає біля каміну в кабінеті Дамблдора.
Ґрейнджер: Вдалих пошуків! Бувай!
Поттер: Бувай! Як щось знайдем, сфотографую і надішлю тобі.Нерви Герміони більш-менш прийшли в норму. Драко вже краще виглядав. Зникли ці страшні чорні кола під очима. Але все одно виглядав як скелет обтягнутий шкірою.
Коли Северус дав Драко останнє зілля, всі затамували подих і почали чекати на якісь зміни. Всі боялись зайвий раз ворухнутись. Мелфой не змінився. Першим важко зітхнув Снейп. Блейз лише похитав головою. Герміона знову відчула це неприємне відчуття, коли ніби великий слизький слимак лазить по всіх нутрощах. Їй знову хотілось десь сховатись, заснути, прокинутись і забути все, як страшний сон. Зненацька на її плече опустилась чиясь долоня. Вона відвела погляд від лежачого Драко. На плечі була долоня Снейпа. Він розуміючим поглядом глянув на Герміону. В цей момент він знову згадав Лілі. Як він не просто плакав, а ридав після її загибелі. Ось уже стільки років пройшло, а він пам’ятає все до останнього моменту. Він все життя себе картає, що не захистив її, бо був дурнем, повірив Волдеморту, що він її не зачепить. Але цей виродок зробив по-своєму. З того дня Северус відчуває тільки огиду до свого так званого Лорда. Чоловік вирішив, що продовжить служити цьому вбивці але з вигодою для себе. Він стільки років наглядав за Гаррі. Так, він йому нагадує Джеймса, але в ньому є і багато від Лілі. Тому професор кинувся тоді рятувати Гаррі, коли він з друзями потрапив у Верескливу халупу захищати своїх учнів. Коли Северус дізнався від Дамблдора, що Гаррі має загинути, щоб перемогти Волдеморта, аж скипів. Він що, якась річ чи ще щось, що можна принести в жертву заради „загального блага і миру“. Навідміну від Альбуса, зіллєвар був впевнений, що навіть якщо Гаррі загине, то Темний Лорд не заспокоїться. Він знищить все на своєму шляху. Тому професор вирішив, що зробить все можливе, але не дасть хлопцю загинути. Навіть, якщо накону буде його власне життя.
В цей час Гаррі і Рон рились в товстих фоліантах бібліотеки Міністества Магії. Стіл був просто завалений книгами. Але хлопці не здавались. Біля них завжди були працівники бібліотеки, щоб щось підказати. Саме приміження було не надто світлим, оскільки знаходилось під землею, нижче, ніж проходило лондонське метро. Стіни приміщення були викладени чорною плиткою, як і підлога. Повсюди стояли масивні дубові стелажі на яких зберігались книги. Між стелажами простягались довгі дубові столи з лавами. Освілювалось приміщення тьмяним світлом факелів та світлових кульох що літали по приміщенню.
-Гаррі,-порушуючи тишу звернувся до друга Рон і розвернув книгу, над якою працював, так, щоб було видно обом,-дивись, ось тут сказано, що один з лікарів Мунґо мав справу з таким випадком. Нажаль імені не вказано, але ось,- хлопець вказав на абзац,- тут написано, що зв’язок між жертвою і нападником перервати йому вдалось. І сказано, що людина, на яку напали прожила досить довге життя і її магічна енергія відновилась. Цікаво, чи є про цей випадок більш детальна інформація.
-Думаю, що справа зберігається десь в архіві аварорату. Але нам її ніхто не дасть,-важко зітхнувши зауважив Гаррі, адже це секретна інформація.
-Згоден,-замислився Рон,-але мій батько має багато знайомих тут. Я поговорю з ним про це.
-Гаразд, але я теж дещо знайшов, -Поттер взяв свою книгу і розвернув до Рона,-тут я знайшов інформацію для Герміони. І не дивись так на мене,-хлопець помітив скептичний погляд Візлі, і німе питання, чи вони допомагають Мелфою, – я допомагаю Герміоні, тому перестань так дивитись на мене. Тут згадується про схожу ситуацію з Драко. Всіх подробиць про те, яке саме закляття чи що потрібно для викачки магічної і життєвої сили через Темну Мітку не зазначено, але розповідається як один маг подібне. Це більше схоже на легенду. Та все ж хоч щось. Тут йдеться про дуже давні часи, коли про Того-Чиє-Ім’я-Не можна-Називати ніхто не знав. Цей чарівник жив далеко в горах. Він мав досить великий просторий будинок, не був бідним, а навпаки, досить заможним. Родини він не мав. Але всі його боялись. Ніхто не знав його імені, ніхто не знав достименно, як він виглядає, бо завжди в будь-яку пору ходив в довгому плащі з каптуром. Тільки сива борода виглядала з-під нього. Та одного разу в цьому гірському селі з’явився молодий чаклун. Він одразу сподобався жителям, оскільки був веселим і дружнім. Селяни одразу його полюбили.Одного разу в селі сталось лихо. З гір почали и великі шматки камінння. В деяких будинках були розпалені печі, бо хтось просто хотів обігріти, а хтось готував вечерю. Каміння порозбивало будинки, почались пожежі. Люди дістали палички, почали гасити свої оселі, але це не допомогло. Село вигоріло майже вщент. Тільки один дім вцілів. Саме цього відлюдника. Він стояв цілим і неушкодженим. Люди звинуватили мага в тому, що сталось. Вони зібрались всім селом і пішли до його будинку. Люди довго бунтували, кричали, погрожували спалити будівлю. Раптом серед селян з’явився їхній новий мешканець.
-Виходь боягузе, поглянь що ти накоїв,-крикнув хлопець так, щоб його було добре чути.
Раптом двері відчинились і до натовпу вийшла всім знайома постать. Чаклун мовчав, не говорив ні слова, тільки слухав в свою сторону звинувачення в цій трагедії. Він хотів був уже зачинити двері, як зненацька в нього полетіло червоне світло. Це був саме цей молодий чаклун. Старий впав на підлогу важко дихаючи. Коли йому стало краще він підвівся і зі всіє сили гримнув дверима. Та так, що люди в цю ж мить повтікали. Пройшло трохи часу, селяни самі своїми силами відновили свої будинки і зажили своїм життям. Та через деякий час в своїх оселях на столах люди знайшли дивні записки де було сказано, що старий маг ні в чому не винен. Що все підлаштував цей молодик. Він хотів пограбувати вівтар, де зберігався прах предків, які заснували село. Це була будівля, схожа на каплицю. Там на кам’яних полицях зберіглись золоті урни, в яких і був цей прах. Також там були і інші цінні предмети. Також в записці йшлось, що маг хотів домовитись з душами предків не карати селян, та вони вчинили по-іншому. За це вони наказали старому чаклуну забрати в цього молодого нахаби магічну силу і на знак примирення віддати їм в жертву.
Після прочитаного люди вийшли на головну площу села і побачили невеличку купку попелу, а біля неї паличку, що належала хлопцю. Після цього люди попросили вибачення в свого хранителя, так вони потім почали називати чаклуна. З цього часу село почало процвітати, згодом перетворившись на невеличке містечко. Ось така історія.
-І що тут спільного з Мелфоєм?,-скептично спитав Рон,-це ж всього лиш казочка.
-Я б так не сказав,-серйозно відповів Гаррі, а ти згадай казки Барда Бідля, про реліквії. Вони ж існують.
-Гаразд,-здався Візлі,-і що ти пропонуєш?
-Я думаю, що цей чаклун існував,-підсумував Поттер. – І це не просто казочка, як ти сказав. Та чесно кажучи я не знаю, що з цим всім робити. Думаю на сьогодні досить. Раптом в Гаррі заболів шрам та так, що аж в очах потемніло. Біль був сильніший, ніж минулого разу. Знову видіння.
Ось знову це знайоме підземелля Мелфой-Менора. Тільки цього разу приміщення більше набагато. Посередині на старих стільцях сиділи виснажені і злі батьки Герміони. Мати була готова поглядом розірвати того, хто стояв перед нею-Волдеморта. Гаррі знову бачив все його очима. Батько подруги теж ледве стримував себе, щоб не накинутись на цього ящіроголового виродка. Вся кімната була заповнена смертежерами. Їхніх обличь не було видно, тільки маски біліли на фоні чорних плащів. На стінах було кілька факелів, що своїм білим тьмяним полум’ям освітлювали приміщення. Серед присутніх Гаррі впізнав довге платинове волосся Люціуса Мелфоя. Позаду нього стояла Беллатриса Лестрандж, її кучері навіть в темноті ні з чим не можна сплутати. Поруч з нею стояла ще одна жінка, тільки її волосся було хвилястим і темно-рудим. Гаррі знав не всіх поплічників Волдеморта. Тому не звернув на це уваги, а даремно.
-Ми зібрались сьогодні в цей чудовий день,-огидним солодкавим тоном заговорив Темний Лорд,-за тиждень усе буде готово. Саме в день матчу в Квідич між Слизарином і Ґрифіндором відбудеться битва. Я хотів організувати все скоріше, але попередній між Ґрифіндором і Рейвенкловом відмінили через деякі мої промахи. Головне, що цього разу все складеться так, як мені потрібно. А саме, коли всі будуть на стадіоні. Коли всі потрібні люди будуть присутні на зустрічі зі мною. Сподіваюсь вони будуть дуже гостинними, і приймуть мене як належить. В цей день ми розпочнемо фінальну битву. За своє існування, за свої права і за моє вічне правління в цілому Магічному світі. Кімната вибухнула аплодисментами і радісними вигуками. Тільки Белла, жінка біля неї і Люціус не поділяли загальної радості, а злісно стиснули кулаки.
Коли видіння закінчилось, Гаррі побачив біля себе зляканого Рона, що підтримував його за лікоть.
-Що з тобою?,-тремтячим голосом запитав Рон.
-У мене було видіння,-важко дихаючи відповів Гаррі,-за тиждень буде напад на школу. Здається Відомо-Хто повністю відновив сили. Потрібно відправити патронус Дамблдору.
Гаррі начаклував свого патронуса оленя. Хлопець ледве зміг згадати позитивну подію, яких останнім часом було дуже мало. Ґрифіндорець переказав своє видіння оленю і той пробігши в повітрі кілька метрів розчинився в повітрі.
-Сподіваюсь, що повідомлення дійде куди треба,-все ще важко дихаючи промовив Гаррі.
-Ти посидь, а я поки приберу книги зі столу,-Візлі змахнув паличкою відправив книги на полиці.
Скориставшись одним з камінів Міністерства, хлопці повернулись в школу прямо в кабінет директора. Дамблдор сидів за своїм столом і стурбовано дивився на учнів.
-Сідайте хлопці,-професор попросив хлопців сісти,- а тепер Гаррі розкажи будь-ласка, що ще ти бачив у видінні.
Згадавши абсолютно все, хлопець ще раз переказав своє видіння. Дамблдор сидів і уважно слухав розповідь учня. Професор думав, що робити, як діяти. З однієї сторони, матч можна відмінити, але тоді вся школа буде знати про зв’язок між Гаррі і Волдемортом. А це посіє паніку серед учнів. Тому зібрати всіх на стадіоні просто необхідно. Учні підготовлені, виснажливі тренування на уроках Захисту від темних мистецтв пройшли не даремно. Северус доповів, що учні готові. Подальші дії потрібно спланувати ретельніше. Після розмови з Гаррі і Роном, Альбус розпочав відеоконференцію з колегами.
-В кого які ідеї,-після короткого викладу історії з видінням, директор звернувся до професорів школи,-хочу почути ваші ідеї.
На екрані ноутбука Дамблдор бачив перелякані і стурбовані обличчя своїх колег. Тільки Северус був якийсь задуманий.
-Професоре,-нарешті зіллєвар подав голос,-я погоджуюсь, що потрібно підготувати все так, ніби ми нічого не знаємо і готуватись до матчу. Але також потрібно попередити аврорів, щоб вони були напоготові і будь-якого моменту могли атакувати. Потрібно також проінформувати старост факультетів і школи-містер Мелфой досі в поганому стані. Міс Ґрейнджер теж навряд чи зможе нам допомогти, але вона має знати.
-А ще,-цього разу взяла слово професор Макґонаґал,-нам всім потрібно накласти захисні чари на школу, щоб хоч якось затримати смертежерів.
-Згоден,-погодився Снейп,-а ще мені спала на думку така ідея. Я зможу приготувати кілька настоянок, які зможуть допомогти нам.
-Я навіть знаю двох колишніх учнів нашої школи, зараз я приєднаю їх,-Дамблдор знайшов потрібний контакт. На екрані з’явились два обличчя з рудим волоссям.
-Доброго дня, професори,-привітались зі всіма Фред і Джордж Візлі,- чим можемо бути корисними?
-Доброго дня хлопці,-привітався директор,-нам потрібна ваша допомога. За кілька днів Відомо-Хто планує напасти на школу зі своїми поплічниками. В той день, коли буде матч між Слизарином і Ґрифіндором. І нам потрібні якісь вибухові і не дуже настоянок, які допоможуть під час битви.
-Ми згодні,-відповіли брати.
-Але все це буде проходити під надійним керівництвом професора Снейпа, і це не обговорюєтся,-хлопці і Северус кивнули на знак згоди.
-А я можу надати рослини для отруйного зілля,-заговорила професор Спраут, в мене якраз дещо дозріває в теплиці.
-Гаразд,-зітхнув Дамблдор,-сьогодні ще є час, тому приступаємо до роботи. Фреде, Джордже, ви можете прибути в школу через камін в моєму кабінеті, я відкрию для вас доступ.
Коли всі від’єднались, залишились тільки Северус і Мінерва. Вони залишились тільки з однієї причини, і директор добре знав чому.
-Ви хочете поговорити про те, що буде з хлопцем?
-Так,-важко зітхнув зіллєвар,-ми не можемо віддати Поттера в жертву цьому маніяку. Мусить бути інший вихід. Так не можна, взяти живу людину і кинути на смерть.
-Северусе,- ахнула Мінерва, а з її очей полились сльози,-ми б хотіли знайти інше рішення, але смерть Гаррі врятує всіх нас, як би це огидно не звучало.
Дамблдор не міг сказати жодного слова. В горлі був величезний комок, який тиснув і не давав видавити з себе будь-який звук.
-Отже, виходу немає?,-професори вперше вжитті побачили сльози Снейпа, як так можна?
Але ти ж ненавидиш його,-взявши себе в руки заговорив директор,-чому так переживаєш?
Не кажучи ні слова, Снейп змахнув паличкою. З неї вилетіло сріблясте світло, з якого утворився патронус-граційна лань.
-Не може бути, сказав Альбус, а Мінерва тільки охнула,- це ж патронус Лілі Еванс. Як це взагалі можливо?
-Можливо, тому що вона досі в моєму серці,- сльози хоч і лились, але Снейп був дуже сердитий,- я не ненавиджу його, я завжди намагався допомогти Поттеру. Але ви, Альбус завжди знали, що так буде. Ви все завжди знали, але грали роль добренького професора, який переживає з свого улюбленого учня. А ти, Мінерво,-професор перевів свій погляд на Макґонаґал,-хіба не знала нічого? Хіба ти не була весь цей час в курсі всього цього? Якщо так, то ви обоє ще гірші за Відомо-Кого. Він хоча б не приховує своїх намірів вбити хлопця. А ви, всі ці роки посміхались йому в обличчя, грали весь цей театр абсурду.
-Северусе, заспокійся,-Дамблдор спробував заспокоїти Снейпа,- навіть якби Гаррі з самого початку все знав, це нічого б не змінило.
-Так ви ж і не намагались,-гаркнув зіллєвар, ви взагалі не робили весь цей час. Якби я хоча б якось дізнався про це раніше, я би доклав всіх зусиль, щоб завадити цьому.
Настала тиша. Тільки важке дихання розлюченого Снейпа було чути в кабінеті директора крізь динамік ноутбука. Кожен задумався про все, що професор сказав. І Мінерва, і Альбус розуміли, що Северус має рацію. Але і сам Снейп розумів, що ситуація безвихідна.
***
В цей час в Менорі відбувалось щось незрозуміле. Цілий будинок кишів смертежерами. І ніхто не звертав уваги на Лілі, яка бігала по коридорах, нікому не було діла до того, що вона не під Оборотним зіллям. Вона намагалась в цьому всьому натовпі знайти Беллатрису. Лестрандж була на нараді з Відомо-Ким, і жінка хотіла дізнатись від подруги останні новини. Вона хотіла бути готовою до всього. Навіть знову ціною свого життя захистити Гаррі. Нарешті вона знайшла знайомі кучері серед юрми людей, що щось активно обговорювали.
-Нарешті я тебе знайшла,-Поттер схопила за лікоть подругу і повела в найближчу кімнату. Наклавши захисні закляття, Лілі почала допит.
-Що ти дізналась?,- перейшла до суті жінка,- коли готується напад.
-За тиждень,- зітхнула Белла,- коли відбудеться матч між Слизарином і Ґрифіндором, коли більша частина учнів буде на стадіоні.
-Це кошмар,-Лілі схопилась за голову,- Гаррі буде ідеальною мішенню. Він буде у всіх на виду. Та й інші діти не зможуть нормально захистити себе. Я не хочу втратити сина, як колись Джеймса. Я стільки років приховувала від сина, що жива і не дам цьому маніяку все зруйнувати.
-Оце по-нашому,- задоволено посміхнулась Белла,- а зараз я розповім тобі дещо. Я маю тобі розповісти дещо і показати. Ми, я Люціус і Нарциса склали план дій під час битви. Нам вдалось переманити на свою сторону кількох смертежерів. Це було не легко, але все таки. План такий. Ти прекрасно знаєш, що в середині Гаррі є частинка душі Темного Лорда. Так ось. Є ймовірність, на жаль невелика, але є, що коли ящіроголовий маніяк запустить в твого сина вбивче закляття, то може вбити не Гаррі, а якраз оту частинку душі. Але для цього хлопець має вчинити так, як ти-застосувати древню магію самопожертви.
-Думаєш це спрацює?,-з сумнівом спитала Лілі.
-Спрацює, якщо я встигну поговорити з ним, але це треба зробити перед нападом,- відповіла Белла,- я спробую заманити його в порожній клас і про все розповісти.
-І як ти це зробиш?,- Поттер схрестила на грудях руки,- школа буде нашпигована захисними закляттями і тими, що реагують на Темну Мітку. Ти не зможеш пройти в…,- Лілі не встигла договорити, як Белла засукала рукав мантії і показала чисте передпліччя.
-Як?, Коли?, Як тобі вдалось?,- шоковано спитала жінка свою подругу. Белла поправила рукав, ховаючи руку вільну від Темної Мітки.
-Пам’ятаєш, кілька місяців я майже не виховдила з кімнати. Так от, я в цей час досліджувала методи, як вивести цю гидоту з руки. Цю його позначку,- Белла аж скривилась, від згадки по Мітку,- я знайшла одне стародавнє зілля. Зварити його було дуже важко. Деякі інґридієнти мали дивні назви, поки я їх розшифрувала, то зрозуміла, що поки все не так складно. Та пропорції і дози розрахувати було досить важко. Короче кажучи, побічні дії зілля були дуже неприємні. Тому я не виходила з кімнати, не хотілось, щоб ти бачила як мною керувала темна магія, брр, як згадаю своє відображення в дзеркалі, яке я випадково побачила, це було щось дуже страшне. А також як з мене виривались всі мої спогади, всі речі, що я робила під діяєю закляття, що на мене накладав Темний Лорд. Найболючішим було те, як я мало не вбила Сіріуса в Департаменті Таємниць. Тоді на часточку секунди мій розум пояснішав і я відвела паличку. Тому й моя Авада зрекошетила.
-Я пам’ятаю цей момент,- Лілі теж була там, тільки під Оборотим зіллям. В битві вона майже не брала участі, тільки пустила кілька незначних заклять, в когось зі смертежерів, тільки непомітно. Вона досі пам’ятала перелякане обличчя Гаррі, який думав, що втратив останню близьку людину. Але все, на щастя, обійшлось. Лілі ніколи не пробачить собі всі ці роки, що вона ховалась, хоч і задля порятунку сина. Але в той момент їй хотілось кинутись до Гаррі, обійняти, і сказати, що мама поряд. Нічого, вона ще надолужить все. Обов’язково. І вона знає, як розкриє себе під час бою. Вона вже все вирішила. Але нікому про це не скаже.
-Ходімо,- подала голос Лестрандж, кинувши погляд на настінний годинник,- потрібно йти, за кілька хвилин нові збори. І нам треба бути присутнім,- жінка простягнула Лілі чергову порцію Оборотного зілля.
***
В цей час в Гоґвордсі була страшенна метушня. Аврори бігали всюди, накладаючи захисні закляття. Також вчителі вирішили все таки проінформувати учнів, що напад на школу відбудеться, щоб вони були готові кожної хвилини. Саме сьогодні всі готувались до матчу. Звичайно, що давно було відомо про те, що смертежери і Волдеморт нападуть на школу, тому кількість тренувань звели до мінімуму. Тому що більше приділялась увага вивченню захисних заклять. Крім того, Драко змушений був відвідувати всі збори старотату, щоб навчитись чаклувати руни, яким вчив їх Доліш, до того, як хлопцеві стало зле.
Зараз йому вже було краще, але він все ще перебував в Кімнаті-На-Вимогу. Міг вставати з ліжка, самостійно одягнутись, але їсти йому було важко, пальці не мали сил тримати столові прибори, тому його годувала Герміона. Спершу він чинив опір, бурчав, що він вже не маленький, але після того, як Герміона пообіцяла йому, що після його повно виздоровлення, зробить йому дещо дуже приємне, на щоках хлопця з’явився перший рум’янець, він здався. Також він приймав деякі тонізуючі настоянки, які йому передала мадам Помфрі. І вони діяли. За кілька днів хлопець був повністю здоровий. Та нагадувати про обіцянку, що дала йому Герміона, він вирішив почекати. Зараз Драко перевдягався в форму для квідича. Він навіть не уявляв собі, яким чином вся ця вистава реалізуєтсья. Стадіон був повним. На полі була команда Ґрифіндора. Все було згідно правил, Драко потис руку Гаррі. Потім вони злетіли на мітлах. Пролунав свисток. Були випущені бладжери. І нічого. Гравці не поспішали розпочати гру, тільки час від часу відбивали надокучливі летючі м’ячі. Гаррі сидів на мітлі і спостерігав за всім. Такого ще ніколи не було. З трибув було чути гомін. Дехто жалівся, що холодно, і взагалі можна було все скасувати, замість того, щоб виганяти на вулицю з теплої школи. Все сталось миттєво. За захисним бар’єром школи почали виднітись чорні клуби диму. Отже, почалось. Гравці почали удавати, ніби зайняті грою, щоб смертежери не помітили підстави. Захист школи здався швидко, його сильно не підсилювали, щоб вороги не здогадались, що школа готова до нападу. Внизу на полі почали з’являтись смертежери. Почався бій. На допомогу прийшли аврори. Учні теж не відставали. Почали відбиватись від нападників. Все відбувалось згідно з планом.

*За годину до подій*
-Проходь Гаррі,- Дамблдор запросив хлопця до себе в кабінет. Думаю, ти знаєш, що оцей твій зв’язок з Темним Лордом від того, що ти став живим горокраксом – частина душі живе в тобі.
-Це я знаю, професоре,- спокійно відповів Поттер,- і я здогадуюсь, чому ви мене покликали. Я маю померти? Адже для того, знищити Відомо-Кого, потрібно вбити мене, щоб знищити останній горокракс.
-Отже, ти все знаєш,- важко зітхнув Дамблдор, -але можна все провернути інакше. Застосувавши древню магію самопожертви.
-Що ви маєте на увазі?
-А те, що можна принести в жертву не себе, а саме цю частинку душі Того-Кого-Не-Можна-Називати.
-Думаєте, це спрацює,-Гаррі трохи сумнівався, що все так просто.
-Ось,-директор простягнув йому розгорнуту книгу,-тут все написано як потрібно все провести.
Раптом в кабінет ввірвався Снейп. Він не помітив, що в кабінеті є Гаррі.
-То ви все ж хочете з хлопця зробити жертву?,- лютував зіллєвар, вам зовсім не шкода його?
-Северусе заспокійся,- намагався щось зробити Дамблдор,- давай спокійно поговоримо.
-Та невже?,- гаркнув Снейп,- знущаєтесь? Як ви можете так говорити? Він ж жива людина. Ах, ну так, Поттера Вам не шкода. Вам ж потрібен мир за будь-яку ціну.
-А ти сам, хіба не гірший?,- не витримав Альбус,- ти ж смертежер, ти ж знав, що так буде. Ти здав батьків Поттера Відомо-Кому.
-Неправда,- зашипів зіллєвар,- їх здав Петіґру. Не треба на мене чужу вину перекладати. Так, я знав, що цей маніяк Темний Лорд хоче вбити Поттера, але я хоча б намагаюсь якось запобігти цьому.
-Цікаво, як?,- зло глянув на Снейпа директор,- розкажи мені.
Гаррі весь цей час стояв в дальньому кутку кабінету і спостерігав за цією сваркою.
-Як? Я, на відміну від Вас, професоре, не веду Поттера за руку на зустріч вбивці,-від злості, Северус аж заскреготав зубами, – не дивлячись на те, що я ненавидів Джеймса, я б ніколи не зрадив Лілі, я б ніколи не привів в її дім Відомо-Кого, щоб він вбив її родину.
-Це чому ж?,- вже спокійнішим тоном запитав Альбус.
Не довго думаючи, Снейп начаклував те, що від нього очікували найменше. Патронуса. Та не простого, а граційну лань, як в Лілі Поттер.
-Як таке можливо?, – на цей раз подав голос Гаррі. Чому в вас патронус моєї мами?
Та коли хлопець побачив погляд свого вчителя, він все зрозумів без слів. Снейп досі кохає Лілі. І судячи з тих емоцій, що вирували в карих, майже чорних очах Северуса, ґрифіндорець, він би ніколи в своєму житті не здав би Лілі і Джеймса. Гаррі не кажучи ні слова, вийшов з кабінету. Про що говорили професори після цього, йому було не цікаво. Поттер розумів, що Снейп має рацію. Але план, який запропонував Дамблдор має спрацювати, Гаррі в цьому не сумнівається.
***
На полі для квідичу відбувалось щось неймовірне. Було страшно дивитись в низ. Раптом нізвідки з’явився знайомий силует, який Гаррі не переплутає ні з чиїм. Це був сам Лорд Волдеморт власною персоною. Потім, відчинились ворота, через які заходили учні на поле. Битва перервалась. І всі розійшлись. На полі почали з’являтись якісь люди. Це були маґли, яких Волдеморт зачарував. Вони утворили стіну в кілька рядів. На переді стояв Темний Лорд.
-Вітаю всіх присутніх,- притворно-лагідним огидним тоном заговорив Волдеморт,- сьогодні ви станете свідками того, як я милостивий Лорд Волдеморт покінчить з Гаррі Поттером і буду жити вічно. Тому я пропоную зробити все правильно,- підсиливши магічно голос, ящіроголовий маніяк звернувся до Гаррі,- я пропоную тобі спуститись сюди. Давай все вирішимо як справжні джентльмени. Я вбиваю тебе, а ти рятуєш цих безневинних маґлів. Ти ж не хочеш, щоб вони постраждали через тебе.
-Якщо вони і постраждають,- спустившись на поле заговорив Гаррі,- то тільки через тебе. Ти злодій і вбивця. Ти горітемеш у пеклі.
-Ну що ж,- Темний Лорд змахнув паличкою і маґли зробили коридор,- давай все вирішимо тут, на полі. Тому не будемо тягнути час.
Гаррі був готовий до нападу, він знав, що робити, тому навіть не дістав паличку щоб оборонятись. Старовинну магію принесення в жертву чогось заради порятунку інших він продумав до останньої деталі. За кілька хвилин до початку всієї цієї вистави він прийняв спеціальне зілля, щоб відділити від своєї душі ту частину душі Волдеморта, і цим самим захистити себе від смерті. Цей спосіб Гаррі випадково знайшов в одній з книг в бібліотеці Міністерства, коли шукав як врятувати Джинні.

*За два дні до подій на стадіоні*
-Роне,- в один з вечорів, після уроків Гаррі засидівся з Роном у вітальні Ґрифіндора,- ось на цьому пергаменті я записав рецепт зілля, як убезпечити себе від загибелі під час фінальної битви.
-І де ти зібрався варити це зілля,- занепокоївся Візлі, глянувши на листок,-тут багато досить дорогих інґридієнтів. Звичайно, можна залізти в підсобку Снейпа, але я сумніваюсь, що ми все там знайдемо. І крім цього це зілля має настоюватись кілька тижнів, а псевдоматч відбудеться через два дні.
-Знаю,- Поттер потер пальцями переносицю і важко зітхнув, – в мене немає іншого виходу.
-Але ж тут сказано, якщо зілля прийняти раніше, ніж воно настоюється, ти помреш.
-Не дивись так на мене, я в будь-якому випадку загину. Але і Відомо-хто загине, вбивши мене, як останній горокракс.
-Та чхати я хотів на цього маніяка,- з очей Рона полились сльози,- ти ж мій друг і я не хочу тебе втратити. Як же Джинні? Ти хочеш залишити її саму?
-Чому саму?,- сумно посміхнувся ґрифіндорець,- в неї є такий турботливий брат, як ти. І ціла велика родина Візлі.
-Гаррі, але ж вона кохає тебе, вона просто не переживе цього,- почав злитись Візлі,- ти егоїст, тільки за себе думаєш.
-Неправда,- погляд в зелених очах Гаррі став серйозним,- я якраз думаю за всіх. За кожного мешканця магічного Лондона і цілого світу. Я не хочу, щоб Відомо-Хто знищив цей світ і вбив усіх людей на планеті. Вже досить того, що через мене він вбив моїх батьків, і не тільки. Згадай Седрика. Мені досі сняться кошмари. Я і зараз бачу той момент, коли Темний Лорд відібрав життя в ні в чому не винного хлопця, який міг би прожити довге життя і стати видатним чаклуном. Я звинувачую себе в тому, що з моєю допомогою він повернувся. Я досі переживаю за Сіріуса. Він мало не віддав життя в Департаменті Таємниць через то кляте пророцтво,- з очей Поттера теж потекли сльози, -якби не я, з Джинні нічого б не сталось, навіть Мелфой і той страждає через мене. Це я в усьому винен.
Хлопці настільки захопились суперечкою, що не почули, як в вітиальню ввійшли.
-Ти ні в чому не винен,- в кімнаті з’явилась Герміона, а за нею і Драко.
-Ви двоє все чули?,- першим зі ступора вийшов Рон.
-Так, ми все чули,- зітхнув Драко,- і ніколи не думав, що скажу це, але Герміона має рацію. Поттере, ти не винен,це все цей маніяк. А це що таке?,-с лизариець кинув погяла на пергамент на столі. Він пробігся поглядом по тексту. Це зілля дуже не безпечне.
-Де ви це взяли?,- він здивовано поглянув на ґрифіндорців,- це ж дуже небезпечне зілля і до того ж не легальне.
-Я знаю,- витерши сльози відповів Гаррі,- просто в мене іншого виходу немає. Раз Герміона довіряє тобі, Драко, тоді я тобі теж розповім усе.
Коли ґрифіндорець закінчив розповідь, слизаринець прозрів. Навіть злішому ворогу не побажаєш такої участі.
-Це ж безумство. Хлопця ростили як жертовне ягня. Дамблдор, старий козел, геть розум втратив,- подумки чортихався Драко,- та має бути вихід. Думаю, пора закінчувати цю ворожнечу між нами. Якщо боротись проти Темного Лорда, то разом. Думай Драко, думай.
Поки Мелфой думав над ситуацією, Герміона дослідила рецепт зілля. Гаррі розповів подрузі для чого воно.
-Тут є деякі компоненти, які важко дістати і які можна замінити схожими. Але і дія зілля може змінитись,- задумано сказала Ґрейнджер.
-Точно, -вигукнув Драко,- і тоді воно настоїться за кілька годин,- слизаринець клацнув пальцями,- Філк.
В кімнаті з’явився домовик, одягнений в крихітний смокінг.
-Чого бажаєте, господарю Мелфой,- слуга вклонився Драко.
-Принеси будь-ласка з Менора книгу, що стоїть ось тут,- хлопець начаклував перо і пергамент. На ньому він вказав місце, де лежить потрібний фоліант,- тільки швидко, в нас мало часу.
-Буде виконано, господарю,- і домовик випарувався.
Через десять хвилин всі четверо розглядали книгу. Дарко знайшов потрібний розділ.
-Тут є схожий рецепт зілля. Коли мені було п’ять років, батько змушував мене варити різні зілля, зокрема і це. Просто згадав, що десь щось подібне бачив. Короче, в нас на роздуми мало часу. Сьогодні, я чув, що Снейп буде на нараді в Дамблдора, тому ми виграємо час. Але коли вона закінчиться ми не будемо знати, тому доведеться діяти навмання.
-Ні, незовсім,- Гаррі витяг з кишені мантії старий пергамент, складений в кілька разів,- це карта школи, яку склали мародери, і серед них був мій батько.
-Але ж на папері нічого немає,- вигнувши брову, скептично спитав Драко.
Гаррі продемонстрував Мелфою, як розкривається карта і переслав йому оцифрований варіант про всяк випадок.
***
-Що ж,-злим тоном заговорив Гаррі,-давай зробимо так, як ти попонуєш.
-Авада Кедавра,- змахнув паличкою Волдеморт і вбивче зелене світло полетіло хлопцю в груди. Гаррі знепритомнів. Єдине, що він запам’ятав, це як хтось крикнув «Ні, тільки не знову».
Поттер опинився в якомусь темному місці. Він не знав, що це таке. Тут було якось все байдуже. Ґрифіндорець зовсім нічого не відчував-ніяких емоцій, суцільна порожнеча. Раптом з’явився білий квадрат, схожий на екран в кінотеатрі. І він підсвічувався якимось невідомим світлом. Потім почали з‘являтись епізоди з життя Поттера. Ось момент, коли Гаррі отримав запрошення на навчання в школу, яка пізніше стала його домом. Потім з’явився день, коли його призначили ловцем команди Ґрифіндору, повернення Волдеморта і смерть Седрика. Потім ще якісь події, про які Гаррі майже не пам’ятав, як раптом екран показав те, що Поттер хотів би стерти зі своїх спогадів-це битва в Департаменті Таємниць, де Сіріус мало не загинув, і момент, коли Гаррі дізнався, що на Джинні скоїли замах. Переглянувши всі моменти свого життя, хлопець нарешті зрозумів, що це його доля, загинути задля порятунку інших. Після цього екран став білим. Хлопець не знав, скільки часу пройшло з того моменту, як він перестав бачити моменти свого життя, на екрані з’явилось інше-кадри того, що відбувалось в той момент, поки Гаррі лежить без свідомості ось заплакана Герміона, не може повірити, що її найкращий друг мертвий, далі Рон з відсутнім поглядом в очах, він просто дивився кудись, в простір. Ось його несуть кудись, але Поттер нічого не відчуває. Далі кадр із заплаканою родиною Візлі. Джинні ніби привид. Хоч картинки цього разу і не рухались, та було видно ніби вона, як мантру повторює, що їй все це сниться і що Гаррі живий. Новий кадр – він лежить в Лікарняному крилі. Біля нього стоять професори – Дамблдор, сірий, як його мантія, заплакана Макґонаґал, і блідіший, ніж зазвичай, Снейп. Знову темрява. Екран зник. На його місці ні звідки взялась вогняна куля. Поміж її вогняними язиками Гаррі помітив якийсь сірий густий дим. Він чомусь кричав, ніби був живим. Ґрифіндорець не одразу зрозумів, що це. Та коли прислухався до голосу стало зрозуміло – це знищується частина душі Волдеморта, що стільки років жила в Гаррі. Вогонь засмоктав в себе цей сірий дим і вогняна куля вибухнула, засліпивши Поттера.
-Ну нарешті,- отямився,- він почув якісь голоси, ніби крізь вакуум. Зір ніяк не хотів сфокусуватись, все навколо було розмитим, хоча Гаррі перед матчем одягнув контактні лінзи.
Поки Гаррі був в лазареті, на руїнах стадіону і головного входу школи стояли смертежери.
-Невже це сталось?,- все ще не вірячи своєму тріумфу, вигукнув Волдеморт, – невже Поттер мертвий.
Смертежери почали радіти, що вони перемогли. Вітали нового владику магічного світу.
-Не поспішай радіти,- пролунав чийсь голос, як грім посеред ясного неба,- думаєш, що переміг? Ні, ти програв.
-Хто це сказав?,- намагаючись не видати свого хвилювання, грізно крикнув Відомо-Хто, – покажись. Вийди з натовпу і назви своє ім’я.
З натовпу вийшло четверо людей. Всі були в масках і з каптурами, з гострим кінцем на голові.
-О, так вас більше, ніж одна особа,- гидливо скривився Волдеморт, – не думав, що в моєму оточенні є паршиві вівці. Покажіть свої обличчя. Троє зняли маски і каптури – під ними були Нарциса і Люціус Мелфої та Беллатриса Лестрандж. Одна особа все ще не розкрила себе.
-Ти?,- вирячивши очі зашипів Темний Лорд,- я ж тобі вірив, думав що ти найпалкіша моя послідовниця, моя найвірніша смертежерка. А ти…
-Так, з мене вийшла непогана актриса, – зі злою посмішкою відповіла Белла,- всі ці роки мені було гидко навіть дивитись на тебе, не те щоб служити. І ти поплатишся за те, що зробив. За всі вбивства і моє зіпсоване життя.
-Он як,- Волдеморт вдав, що здивувався, – щось я дуже сумніваюсь в цьому, бо ти не доживеш до цього моменту. Темний Лорд хотів було змахнути паличкою, як вона вилетіла йому з рук. Особа, що досі не відкрила своє обличчя направила на нього свою паличку.
-Не може бути, – бурмотів собі під Відомо-Хто, дивлячись на свою руку, в якій недавно була паличка,- мене, милостивого Темного Лорда хтось посмів роззброїти?,- він різко підняв погляд, і його голос рознісся по шкільному подвір’ю, – негайно покажи своє обличчя!
Каптур різко відкрив обличчя, що ховалось. Зелені очі Лілі свердлили цього виродка, що шоковано дивився на неї. Поттер зловила паличку Волдеморта і тримала в іншій руці. Їй хотілось без будь-якого закляття, власними руками просто розірвати цього виродка, який зламав їй життя, відібрав коханого чоловіка, і ледь не вбив її саму та Гаррі. Навколо панувала гробова тиша. Тільки було чутно шелест мантій, що розвівались від вітру. В очах Лілі горів вогонь ненависті. Разом з нею з огидою на Волдеморта дивились і Нарциса з Люціусом. Беллатриса стояла біля Лілі, тим самим надаючи їй моральну підтримку.
-Тепер мені усе стало зрозуміло, -звузивши свої огидні очі, зашипів Волдеморт,- а я ніяк не міг розуміти, хто ж завжди ламає мої плани. Останнім часом це стало надто очевидно. Та й все було зроблено аж занадто вміло. Але я ніколи б не міг подумати, що Лілі Поттер морочить мені голову. Як тобі вдалось вижити? Тому що зараз тебе знову чекає смерть, а я не хочу повторити свою помилку, коли мені не вдалось знищити тебе.
-Ти думаєш, що все так просто?,- крижаним тоном заговорила Лілі,- ти відібрав в мене все-ти знищив мою родину. Я стільки років чекала на цю зустріч. І я з величезним задоволенням знищу тебе.
Раптом пролунав самовпевнений, бридкий злий сміх. Темний Лорд мало за живіт не хапався, так він, якщо можна так сказати, реготав. В усіх присутніх аж мороз по шкірі пробіг. Коли все закінчилось, Волдеморт став серйозним. Він хотів було щось сказати, як Лілі не витримала, і запустила в нього закляття. Цього маніяка так відкинуло, що коли він врізався в стіну школи, в ній утворилась досить велика діра.
-Та як ти посміла?, -верещав Відомо-Хто,- ти що, безсмертна? Жити набридло? Я тебе знищу навіть без палички. Та не встиг Темний Лорд руками намалювати в повітрі руну закляття, яке хотів застосувати, як його охопив вогонь. Вереск був такий, що аж вуха позакладало. Бліда шкіра почала покриватись огидними опіками, а потім почала плавитись. Волдеморт намагався загасити вогонь, але він ще більше розгорявся. Коли все закінчилось, почався ще запекліший бій. Найвірніші поплічники Волдеморта не хотіли визнавати поразку. Вся школа, родина Мелфоїв та Лілі почали боротьбу. Шматки стін літали повсюди. Вікна були розтрощені настільки, що ніяке Репаро їм не допоможе. Родина Візлі в цей час була оточена групою смертежерів біля Великого Залу.
-Я піду допоможу їм, -Поттер кивнула головою в сторону Великого Залу.
-Ти здуріла?, – здивувалась Белла, -ти хочеш їх налякати? Думаю, що Моллі не витримає і зомліє, коли тебе побачить. Краще я піду, а ти допомагай Нарцисі.
-Гаразд, – буркнула Лілі, Нарциса на це тільки засміялась, а Белла закотила очі,- хоч родина в них велика, та вони скоро будуть знесилені, так відбиватись ось вже годину.
Лестрандж приєдналась до Візлі. Моллі спершу щось бурчала, але Белла її переконала, що прийшла допомогти. І справді, стало набагато легше відбиватись від ворогів. Всюди валялись шматки мантій, зламані палички, де-не-де були бризки крові на стінах.
Десь серед учасників оборони. Сіріус Блек. Він саме відбився від чергового смертежера, як побачив темно-руде волосся. Він оторопів. Манера відбиватись була дуже схожа на Лілі Поттер, він бачив її кілька разів на навчальних дуелях. Але щось в ній було і інше, більш войовничіше – така манера була в його сестри Белли. Коли він підійшов ближче, то його шок був такого масштабу, що він на якийсь момент забув, що навколо йдуть бої.
-Лілі?,- він підійшов до жінки, на яку вже десять хвилин витріщався,- невже? Це не можливо.
Поттер аж підскочила. Вона, як в фільмі, в сцені сповільненої зйомки розвернулась до Блека. Її очі були повні сліз. Вони хвилин п’ять дивились одне на одного, а потім не довго думаючи, Сіріус обійняв її.
-Невже це ти?,- зі сльозами на очах сказав Блек,- ти де взагалі була, чому раніше не прийшла, не сказала нічого?,-Сіріус почав засипати Лілі запитаннями.
-Сіріусе,я теж неймовірно рада тебе бачити,- але,- вона нейтралізувала смертежера, який хотів вдарити Блека в спину,- давай пізніше поговоримо.
-Гаразд, -взявши себе в руки,відповів чоловік.
Весь цей час Драко і Герміона були в школі. Вони ще нічого не знали, що Волдеморта більше немає. За ними ганявся Руквуд – він впізнав Герміону. Саме її батьків він колись особисто привів до Темного Лорда. За кілька днів до цього Волдеморт хотів здійснити свій давній задум – викачати з дівчини всю життєву і магічну силу і Руквуд хотів допомогти своєму Господареві здійснити це. Мелфой разом з Ґрейнджер відбивались від одного з найвірніших посіпак одного ящіроголового виродка. Втікаючи від нього, учні забігли в закинутий клас.
-Сподіваюсь, ми відірвались,- прошепотіла захекана Герміона,- з цим придурком потрібно щось робити.
-Згоден,- зашепотів Мелфой,- якщо я не помиляюсь, там за рогом чути голоси, здається це аврори. Було б чудово привести Августа прямо їм в руки.
Почулись кроки. Драко і Герміона вирішили ризикнути і виглянути з класу. Так, це був смертежер. Він заглядав в кожні двері, шукаючи свої жертви. Слизаринець і ґрифіндорка вирішили ризикнути і вибігли з класу. Вони бігли настільки швидко, наскільки це було можливо. Повз них кілька разів пролітали зелені промені вбивчого закляття. Двоє учнів бігли настільки швидко, що не помітили перед собою людину. Герміона врізалась в когось і мало не впала. Чиїсь сильні руки втримали її від падіння. Драко в цей час намагався відхекатись після цього марафону по школі.
-О, Северусе, – єхидним тоном сказав Август,- тримай її міцніше, я хочу цю лялечку подарувати Темному Лорду. В ній багато магії та й вона розумна. А зайві знання нашому Господареві не зашкодять.
-Августе,- голос Снейпа пролунав прямо над головою Герміони,- ти думаєш, що ця дівчинка знає більше, ніж ми, досвідчені смертежери? Що з неї взяти? Тим більше, вона маґлороджена.
-Досить заговорювати мені зуби,- на обличчі смертежера з’явився дикий оскал і він направив свою паличку на спину Герміони,-віддай її мені.
Професор відпустив ученицю і ґрифіндорка вже подумала, що її справді віддадуть Руквуду. Як Снейп раптом різко дістав свою паличку і запустив закляття в свого «колегу». Смертежер не встиг пікнути. Він злетів зі свого місця і так врізався спиною в стіну, що одразу знепритомнів.
-Ну й гидота,- фиркав Снейп,- він завжди мене дратував. До речі, ходімо поглянемо, де решта, бо щось в школі тихо стало. Вони вийшли в загальний коридор. Троє побачили, як несуть Гаррі до Лазарету.
-Мерліне, Гаррі,- прошепотіла Ґрейнджер,- тільки не це.
-З ним все гаразд,-с казав зіллєвар,- він знав, на що йде і все передбачив. Тепер треба сподіватись, що все спрацювало. Ходімо в Лікарняне Крило.
Драко був в шоці. Він все життя ненавидів Поттера, але не думав, що на всіх чекає такий фінал. Мелфой тепер був переконаний, що тепер владу захопить Темний Лорд магічному світу настав кінець. Снейп, Драко і Герміона не знали, що Волдеморта знищено.
Коли троє зайшли Лазарет, там було багато народу. Були там і батьки Драко, тітка Белла і Лілі, яка знову одягнула каптур. Слизаринець із задоволенням зняв би його, щоб всі побачили Поттер, але вона глянула на нього своїми зеленими очима, сповненими сліз, поглядом попросила почекати.
-Гаразд,- подумав Мелфой,- дам тобі шанс. Далі в Лазарет почали заносити інших поранених учнів і професорів. Все закінчилось успішно. Всіх учасників битви зловили. А щодо маґлів, що їй Волдеморт зачарував, то він хотів використати їх як стіну. Вишикувати перед собою людей і дивитись, як учні школи і професори будуть їх вбивати. Але Все обернулось набагато краще. Маґлам стерли пам’ять і відправили додому.
***
*Поки Гаррі був без свідомості*
-Лілі,- коли за останнім відвідувачем зачинились двері Лікарняного Крила зачинились двері, Блек вирішив все-таки поговорити з Поттер, -може розкажеш, що заради Мерліна ти робила всі ці роки і чому ховалась від Гаррі? Ти хоч знаєш, як йому було важко. Чи тобі було чхати на життя власного сина?,- Сіріус почав сердитись. Він кинув злий погляд на жінку, що сиділа на ліжку біля Гаррі.
-Ти сердишся і це правильно. Але я все робила не задля власного егоїзму. Я боялась з сина, що Волдеморт може вбити його, якби дізнався, що я жива. Чи навпаки, знову відібрати моє життя і Гаррі навіть не дізнався би, що його мама була жива. Я хотіла підготуватись до фінальної битви з цим виродком Темним Лордом. Белла весь цей тренувала мене і вчила розрізняти небезпечні зілля. В мене вже до деяких виробився імунітет. Я божеволіла, я рвалась до свого сина, але небезпека, що нависала над ним мене зупиняла. Всі ці роки я жила в Менорі і няньчила мало Драко, щоб зайвих питань не виникало. Кілька разів я втікала з будинку, щоб провідати Гаррі, коли він жив в Петунії. Я цій змії ніколи не прощу такого жахливого ставлення до мого сина.
-Гаразд,- важко зітхнув Сіріус,- але ж ти могла б хоча би мені дати знак, що жива. Мені б ніхто нічого б не зробив.
-Ти впевнений?, -Лілі поглянула на друга повними сліз очима,- я пам’ятаю той випадок в Департаменті Таємниць, коли Авада Белли, дякувати Мерліну, зрекошетила. Беллатриса потім кілька днів плакала. Ми з Нарцисою її не могли заспокоїти. Я не хотіла, щоб Гаррі втратив ще когось, крім батьків. Я і тебе не хотіла наражати на небезпеку.
-Гаррі те саме мені говорив недавно,- гірко посміхнувся Сіріус,- йому інколи сниться цей бій. Ми зустрілись недавно і дещо попросив мене зробити та сказав, щоб я був обережним.
-Бачиш, не тільки твій хрещеник за тебе переживає,-зітхнула Лілі.
***
Ближче до вечора Гаррі отямився. Коли він відкрив очі, за вікном була ніч. Сіріус вирішив залишитися в Лазареті, коли всі розійшлись. Лілі весь цей час сиділа біля сина і гладила його по голові. Ґрифіндорець спочатку не зрозумів, що відбувається. Хтось гладив його по голові, але в очах все розпливалось. За кілька хвилин його погляд став чіткіший і в тьмяному світлі факелів хлопець побачив хрещеного.
-Сіріусе,- голос Гаррі був хриплим і тихим.
-Я тут, тобі щось потрібно?,- Блек стурбовано поглянув на Поттера.
-Води,- і хлопець повернув голову і його очі мало не вилізли з орбіт. Біля нього сиділа його мама. Гаррі не міг зрозуміти, це сон чи реальність. Другим це бути не могло, тому що його мати загинула. Але він чітко відчував тепло її руки на своєму волоссі.
Сіріус налив хрещеникові стакан води. Гаррі, не відриваючи погляду від Лілі, випив води.
-Це що, в мене від ліків галюцинації?, -ґрифіндорець дивився на жінку, що сиділа біля нього, то на Сіріуса.
-Ні синку,- Лілі посміхнулась, а з її очей полились сльози,- це справді я.
-Це не можливо, – хлопець ніяк не міг повірити, що перед ним справді сидить його мати,- ти ж загинула разом з батьком.
-Так і мало статись, але мене врятувала стародавня магія, що я застосувала для твого захисту,- сльози градом лились з очей Поттер,- весь цей час я жила і тренувалась в Мелфой-Менорі. Ми з Беллатрисою всі ці роки спостерігали за тобою, твоїм життям. Я боялась, що коли Волдеморт дізнається, що я жива, знову спробує вбити тебе. Кожного разу, коли я рвалась до тебе, Белла казала мені, щоб я схаменулась не наражала тебе на небезпеку, що нам потрібно краще підготуватись. На самому початку, щоб ніхто нічого не запідозрив я була няньою маленького Драко, і повір мені він зовсім не такий, яким хоче здаватись. Так от, я жила всі роки під Переворотним зіллям. Белла його особисто мені готувала.
Гаррі хоч і був ще слабким і виснаженим, та зумів піднятись з ліжка і міцно обійняти маму.
-Я відчував, що хтось є поряд, що наглядає за мною,- Гаррі плакав,- шкода, що й тато не вижив.
-Погоджуюсь синочку, -з очей Лілі за стільки років знову полились сльози радості. Сіріус вирішив вийти і залишити маму з сином наодинці,-я завжди пам’ятатиму про твого батька.
За тиждень Гаррі виписали з Лазарету. Та попереду на Лілі чекала ще одна зустріч, до якої вона не була готова, але вона має відбутись. Вся школа була вкурсі, що мати Гаррі Поттера жива, ця новина дійшла до Дамблдора і він сам в цьому переконався. Та тільки одна людина не була присутня в школі. Снейп після всього вирішив взяти відпустку, щоб трохи відпочити.
Гаррі разом з мамою вирушили в Ґодрикову Долину. На одній з вулиць, що називалась Прядильний Кінець – жив Снейп. Лілі дуже хотіла побачитись зі старим другом.
Северус саме читав одну зі своїх книг, як раптом хтось постукав йому в двері.
-Ну і кого ж там принесло?,- чоловік голосно закрив книгу і поклав на стіл. Він підвівся з крісла і пішов відчиняти. На порозі стояв той, кого він зовсім не очікував побачити.
-Доброго дня, професоре,- Гаррі ввічливо привітався,- мені потрібно поговорити з вами. Біля хлопця стояла постать в світло-бежевій теплій мантії з каптуром на голові. Тільки темно-руде хвилясте волосся спадало з-під нього.
-Гаразд,- трохи насторожено відповів Снейп, -заходьте. Паличка була при ньому. Вони зайшли в вітальню. Северус запропонував гостям сісти на диван, а сам сів в крісло напроти.
-То про що ти хочеш зі мною поговорити?, -сухим тоном спитав вчитель, і хто ця гостя?
-Ем..Ну, -невпевнено заговорив Гаррі, -вона дуже хотіла зустрітись з вами, професоре.
-Так, досить ламати комедію, – голос Снейпа був сердитим, в мене мало часу, тому пані, покажіть будь-ласка своє обличчя.
Коли каптур був знятий, професор скептично дивився на гостю.
-Це що, якийсь жарт?,-ще більше розлютився Снейп,- хто ви і звідки взяли волосся чи ще щось від Лілі, щоб прийти сюди під Переворотним зіллям, – він витяг паличку і направив на Поттер, -я розбираюсь в зіллях краще, ніж ви думаєте, тому зараз усе перевіримо. Він сказав закляття. Але результат був приголомшливим. Воно не показало жодного результату.
-Ні,- Снейп все ще тримав паличку,- це не можливо. Гаррі вирішив, що йому краще вийти. Він не хотів потрапити професору під гарячу руку.
-Все так, Северусе,- Лілі ніжно йому посміхнулась,- це справді я.
-Але як?,- Снейп сів в своє крісло, бо не міг стояти від шоку,- як таке можливо?
Поттер все розповіла своєму другові. Чоловік сидів і не міг повірити, що жінка, кохання всього його життя жива.
-Доведи, що це ти, -зі сльозами на очах сказав Северус,- викличи Патронуса.
-Експекто Патронум!,- вигукнула Лілі і в повітрі забігала срібляста граційна лань.
Снейп теж викликав свого патронуса. Тепер дві сріблясті лані бігали між ними.
-Це неможливо, два однакових Патронуса,- коли лані розсіялись прошепотіла Лілі,- чому?
-Тому, що,- Северус намагався говорити якомога впевненіше,- я кохаю тебе все своє життя. І ніколи не забував. Ти завжди будеш жити в моєму серці.
Поттер підійшла до друга і міцно його обійняла. Вони так пробули в обіймах один одного близько години.
-Я ще прийду до тебе,- випускаючи з обіймів Северуса пообіцяла Лілі,- мене син зачекався.
-Так, так, звичайно,- заїкаючись відповів Снейп,- я неймовірно радий тебе бачити.
***
З того часу пройшло три роки. Гаррі з Джинні гуляли Ґодриковою Долиною. Саме там вони тепер жили. Звичайно, що Лілі теж жила з ними. Спочатку родина Візлі була в конкретному ступорі і не всі були готові повірити, що перед ними стоїть Лілі Поттер. Моллі Візлі мало не зомліла, коли побачила її. Добре, що Артур був поряд і встиг зловити дружину. Рон найпершим повірив, що мама Гаррі жива. Але з часом всі також почали до цього звикати.
Гуляючи, молода пара зайшла в невеличкий парк. Раніше Ґодрикова Долина була мало заселеним маленьким селом, але зараз тут живе дуже багато жителів-чаклунів. Багато з них переїхали з Лондона в більш тихе і затишне місце. З часом в Долині з’явились магічні крамнички, бари і інші заклади. Гаррі і Джинні ледве знайшли порожню лавочку. Вони сіли на неї. Погода була чудова. Було літо на дворі. Всюди ходили люди, хтось гуляв, а хтось поспішав у своїх справах.
-Аж не віриться,- дивлячись на блакитне безхмарне небо сказав Гаррі,- мама жива, Волдеморт знищений, майже всіх смертежерів зловили. Тільки залишився суд над Беллою і Драко.
-Сподіваюсь, що їх виправдають,- з надією сказала Джинні,- адже Драко по-суті нічого поганого не зробив, а спогади Беллатриси збереглись. Та й твоя мати може надати свої.
-Так, -кивнув Поттер,- вона погодилась виступити в суді і допомогти їм обом. Але мене ще дещо непокоїть, – і хлопець посміхнувшись, поглянув кудись в сторону, Джинні теж туди поглянула,-це наш суворий професор. Після того, як він зустрівся з мамою, то почав кожних вихідних кликати її кудись. То в магічний театр в Лондоні. Вони навіть були в маґлівському кінотеатрі.
-Ого, оце зміни,- засміялась Джинні,- здається мені, що професор заграє до твоєї мами. Водить її на побачення. А ти як, за це чи проти?
-Я дуже радий за них, але це буде дуже кумедно, якщо Северус Снейп стане моїм відчимом, – сміючись сказав Гаррі,- хоча хто зна, що їх чекає. Я дуже хочу, щоб мама була щаслива.
-Ти молодець,- Візлі поцілувала хлопця в щоку,- думаю і твій батько на небесах радий за них.
-Я тут подумав,- раптом Гаррі став серйозним,- ходімо на кладовище. Я вже давно хотів піти до батька на могилу.
-Гаразд,- Джинні підтримала хлопця,- ходімо.
Пара вийшла з парку і попрямувала на місцеве кладовище. Коли хлопець та дівчина прийшли до могили, то військовий обеліск, який приховував могилу перетворився на пам’ятник, який Гаррі вже бачив. Колись з Герміоною він приходив сюди. Його дуже здивувало тоді, коли він побачив на пам’ятнику маленького себе в батьків на руках. Тепер Гаррі знав, що мама жива і надгробок потрібно переробити. Раптом біля могили з’явилась невеличка стрібляста кулька. Потім вона видовжилась і почали проявлятись обриси – це був Джеймс Поттер, точніше його душа.
-Привіт синку,- голос Джеймса звучав так, ніби зі старого маґлівського телевізора, трохи сиплий і не зовсім чіткий.
-Привіт тату,- в Гаррі з очей потекли сльози,- я дуже сумую за тобою.
-Не сумуй любий,- Поттер-старший посміхнувся,- я завжди житимув твоєму серці і в твоїй пам’яті. Недавно в мене на могилі були твоя мати і Северус- я радий, що Лілі вижила. Я так зрозумів, вона тепер зі Снейпом. Між ними щось є?
-Не знаю, тату,- син трохи зашарівся,- вони спілкуються, іноді ходять кудись разом. Вони навіть в маґлівському кінотеатрі були. І це при тому, що Северус ненавидить маґлів.
-Є люди, які ніколи не зміняться, і це наш зіллєвар,- засміявся Джеймс. Його сміх хоч і був голосним, та маґли, що проходили повз, нічого не чули.
-Саме так, тату, я ще дещо хотів би тобі розповісти,- хлопцеві стільки всього хотілось сказати батькові, але відчував, що часу обмаль,- я тепер працюю аврором. Я дуже хотів ним стати. А там позаду стоїть дівчина. Вона сказала, щоб я побув наодинці. Це Джинні Візлі і я кохаю її, тому хочу зробити їй пропозицію.
-Я дуже радий за тебе Гаррі. І я дещо знаю з того, що буде в майбутньому,- Джеймс хитро посміхнувся,- між твоєю мамою і Северусом дещо більше, ніж просто дружба. Я це побачив по їхніх очах, коли вони мене відвідували. І все не просто так. Скоро між ними станетьтся дещо надзвичайне. І чекати залишилось зовсім недовго. Перекажи мамі, що я дуже щасливий за неї.
Після цих слів, душа Джеймса зникла. Джинні весь цей час стояла осторонь. Вона не хотіла заважати розмові батька з сином. Вона не чула Гарріних слів ні того, що говорив Джеймс. Але її хлопець після цього був в піднесеному настрої. Вони довго гуляли. Розмовляли про минуле майбутнє. Зі слів Джинні, Рон хоче зробити пропозицію Лаванді. Фред і Джордж зголосились допомогти йому. Навіть якісь феєрверки підготували. Гаррі в цей час думав про те, як самому все організувати. Вони з Джинні вже стільки років разом, тому хлопець задумався про створення сім’ї.
За ці роки багато чого змінилось і між Драко та Герміоною. Мелфой пройшов усі експертизи і допити, тому його виправдали. Герміона проходить стажування в Міністерстві Магії, а Драко взяли в відділ дослідження небезпечного зілля і заклять, а він в цьому розбирається не гірше, за Снейпа. Драко і Гаррі помирились, але поки що між ними нейтральні відносини.
***
*За три роки до цього…*
Гаррі повернувся в школу після лікування в Мунґо, оскільки звичайні настоянки Помфрі мало чим би допомогли. Ґрифіндорець саме йшов з Лікарняного крила. Поттер думав про те, що сталось. Про те, що його мама вижила і як жила всі ці роки в Мелфой-Менорі. Хлопець чудово розумів, що мама переживала за нього, за його життя. Але було багато але. Чому вона погодилась няньчитись з Драко, коли він був малий, чому погодилась на допомогу від Лестрандж. З роздумів Гаррі вивів знайомий голос.
-Поттере,- надиво спокійним тоном говорив Малфой, він саме вийшов з вежі старост,- нам потрібно поговорити.
-Гаразд,- погодився ґриффіндорець,- тут є один покинутий клас, ходімо туди.
Хлопці зайшли в приміщення і одразу наклали кілька захисних заклинань, щоб їх ніхто не підслухав.
Приміщення справді виглядало покинутим. Стіни де-не-де облупились. Тепер вони були не просто сірі, а чорні. Вікон тут теж давно ніхто не мив. Всі вони були запилені і поросли павутинням. Підлога рипіла під ногами. Старі дошки були геть трухляві. Меблі в класі були не в кращому стані. Деякі парти були потріскані, а в мало не усіх стільців були зламані спинки і ніжки. Від класної дошки залишилось тільки одна назва.
Знайшовши більш-менш цілі парти, хлопці очистили їх від пилу і сіли на них. Кілька хвилин кожен думав з чого почати цю важливу для обох розмову. Першим здався Гаррі.
-То про що ти хочеш поговорити?,- його голос звучав спокійно і впевнено.
-Про нашу першу зустріч тут в школі і про те, що сталось протягом усіх цих років,- поглянувши на Гаррі відповів Драко,- і скажу жилось нам обом не солодко. Якщо дозволиш, я б хотів почати першим,- ґриффіндорець кивнув на знак згоди.
-Отже, розпочну все з початку. Коли я був малим,- Драко почувався так, ніби сповідається, і це було вдруге, після розмови з Геґрідом, але зараз ситуація трохи інша, важча,- я був змушений виконувати усі забаганки батьків. Татусь мій, щоб йому, змушував мене іноді до таких речей, що й страшно згадувати. Я пам’ятаю, як він змусив мене в п‘ятирічному віці застосувати якесь закляття. Піддослідним мав стати твій друг Доббі. Він тоді лежав переді мною на підлозі і дивився на мене своїми заплаканими очима. А батько як той грізний орел навис наді мною змушуючи мучити бідного ельфа. Я цього не зміг зробити, тому втік, але чув крики Доббі, якому дісталось від батька. Потім він змушував мене варити різні зілля. Якщо в мене щось не виходило, він міг застосувати до мене Круціо. Дякувати Мерліну, мене дідусь завжди рятував. Батько його досі боїться. І якби не твоя мати, яка була моєю нянею Лілі, я б збожеволів. Через те що я міг стати свідком того, як перестає діяти Оборотне зілля на твоїй мамі, батько в якості безпеки заміняв мені пам’ять. Так ось, недавно я таки знайшов сейф зі всіма спогадами. Коли я їх передивися, то зрозумів, чому виріс таким придурком. Батько змушував мене вірити, що ми кращі за всіх, оскільки походимо з древнього роду. Але скажу тобі чесно, я іноді заздрив маґлівським дітям, чиї батьки їх справді любили і їм було чхати на всіх, хто і що думає про них. Коли ми зустрілись тут, в школі я тобі заздрив, саме так. Твоя оця знаменитість, особливість Хлопчика, що вижив мене бісила. Та тільки з часом я почав розуміти що все не так, як я собі уявляв. Я просто хотів мати друзів, але не таких, які з тобою є тільки через твій авторитет і походження, щоб підлизатись і потім хвалитись усім, що вони зі мною товаришують. Вся ця фальш, мене нудить від неї. Тому я із білою заздрістю спостерігав за вами трьома. Вам було до лампочки на походження когось з вас, вам було добре разом, ви весело проводили час, шукали неприємності теж разом, але в вас і досі є ця щира дружба. А мені все життя доводиться грати роль гордого слизаринця.
Після кожного сказаного слова, Гаррі зрозумів, що зовсім не знає цього хлопця. Мелфой відкрився йому з зовсім неочікуваної сторони.Тепер була черга Драко задавати питання.
-Як щодо тебе, Поттере?, -з цікавістю в очах спитав Драко,- я чув стільки разів історію про те, як ти вижив після Авади, але хотілося б почути від тебе, як все було насправді.
-Гаразд,- зітхнув Гаррі,- все було так. Почалось все з пророцтва, яке зробила професорка Трелоні. І не дивись так на мене,- Поттер побачив в очах Мелфоя скептицизм,- в ньому йшлось що народиться дитина, яка буде здатна перемогти Волдеморта. І ті, хто кидав йому виклик тричі, не виживуть, така їхня доля. Але дітей було двоє – я і Невіл Лонґботом. Це пророцтво підслухав Северус Снейп, він тоді був досить відданим смертежером. Але він не знав достеменно, хто ця дитина і хто її батьки. Волдеморт спершу напав на родину Невіла. Твою тітку Беллу він зачаклував, змусив її мучити батьків Невіла. Потім, коли дізнались про моє народження, цей маніяк Темний Лорд врішив діяти особисто. Темний Лорд прокрався в Ґодрикову Долину. Батьки були готові. Мати застосувала древню магію самопожертви заради життя близької людини. Мій тато намагався затримати вбивцю, як міг, але загинув. Коли Волдеморт піднявся до мене в спальню, мама закрила моє ліжечко собою. Він напав на неї. Вона знепритомніла. Та коли він захотів вбити і мене, спрацювала мамина магія – Волдеморт на кілька років втратив своє тіло, магічну силу, а від того, що він застосував вбивче закляття, від його душі відділився шматочок і вселився в мене. Звідти в мене і шрам і зання зміїної мови. Але коли про все дізналось Міністерство Магії, вони не сильно намагались розібратись хто в чому винен. Спіймали Сіріуса, бо він був найкращим другом моїх батьків, тому його одразу запідозрили. Мої батьки, Сіріус, Ремус Люпин і Пітер Петіґрю були найкращими друзями. Насправді моїх батьків здав Волдеморту цей щур Петіґрю. Він хотів багатсва і слави. Думав, що він буде правою рукою свого Господаря. Ось це і все.
Після того як Гаррі закінчив свою розповідь, в класі повисла тиша. Драко хоч і знав про Поттера багато, але такого життя навіть ворогу не побажаєш. Мелфой насекунду задумався, а чи взагалі хоч хтось серед його так званих друзів вважав його другом? Хоча пригадуючи ті побої в Слизаринській Вітальні, єдиним справжнім другом був і є Блейз Забіні. Це єдина людина, яка не залишила Драко в біді, а простягнув руку допомоги.
-Що ж,- вирішив порушити тишу слизаринець,- думаю з сьогоднішнього дня нашу так звану ворожнечу можна вважати завершеною.
-Чому так звану?,- здивувався Гаррі.
-Тому, що це більше було схоже на змагання хто-кого. Ми всі ці роки намагались довести одне одному, що хтось з нас кращий, а хтось гірший,- посміхнувся слизаринець.
Хлопці вийшли з класу, потиснули одне одному руки, і домовились більше ніколи не ображати і не принижувати одне одного. На випускному заході, де Дамблдор особисто вручав кожному диплом про закінчення Гоґвордсу, Гаррі і Драко при всіх обмінялись своїми капітанськими значками з квідичу – це стало символом закінчення тисячолітньої ворожнечі між факультетом Слизарин та Ґрифіндор.
***
Люціусу Мелфою дали термін три роки, але відбувати не в такій суворій в’язниці, як Азкабан. Щодо Беллатриси Лестрандж, то про те, як проходили її судові засідання можна маґлівське кіно знімати. Навіть Лілі Поттер виступла на її захист. Також між Беллатрисою і Невілом Лонґботомом відбулась дуже важка і відверта розмова. Вона показала йому свої спогади про той день, коли нестало його батьків. Там було видно, що жінка знаходилась під чиїмось впливом. Також Невіл побачив, що паличка Волдеморта була направлена чарівниці в спину. Хлопець сказав, що отак відразу все забути не зможе, що йому потрібен час.
На засіданні Візегамонта Белла продемонструвала всі свої спогади. Вона ретельно все зберігала, і з допомогою спеціального закляття робила так, щоб вони не втрачали своєї чіткості. Жінка дуже нехотіла повертатись в Азкабан. Їй вистачило тих років, які вона була там. Їй дивом вдалось зберегти здоровий глузд. На засіданні також був присутній і Невіл, як постраждала сторона. Прямо в судовому залі було перевірено спогади Белли на справжність. І це підтвердилось. Жінка столяла перед суддями, а з очей лились сльози полегшення. Вона відчула, як величезна гора падає з її плечей, яку вона носила до цього моменту. Лілі сиділа серед запрошених і дивилась на подругу. Вона пишалась нею. Беллатриса заслужила нормальне, покійне життя. Також вона попросила розлучити її з чоловіком. Вона не хотіла, щоб було щось, що пов’язувало б її з минулим життям. Між нею і чоловіком були поділені кошти з продажу Лестрандж-Холлу. Сіріус запропонував сестрі жити з ним на вулиці Ґріммо і вона із задоволенням погодилась. Щодо колишнього чоловіка Белли, то його посадили в Азкабан на довічний термін. Це було ще гірше, ніж поцілунок дементора. Гуляючи парком разом з братом Белла відчувала незвичайну легкість на душі. Вони згадували дитинство, якого в них по-суті не було, те, як батьки самі зіпсували відносини між своїми дітьми. Сіріус завжди хотів свободи, робити все, що заманеться, дружити з тим, з ким хочеться і він завжди так чинив, йому було плювати на думку батьків, які тільки й дбали про свою чистокровність і переживали за репутацію роду. Щодо Белли, то їй було важче. Вона була не така смілива, як брат. Їй було важко заперечити мамі чи батькові. Тому що вона боялася розчарувати їх, і їй завжди ставили за приклад її сестру Нарцису. Хоча глибоко в душі, дівчинці було образливо, що її не люблять так, як її сестру і вона часто ночами плакала в подушку, щоб ніхто не бачив і ні чув. Одного разу вона пообіцяла собі, що колись все зміниться. І цей час настав.
-Братику,- сестра звернулась до Сіріуса,- сядьмо на лавку на хвилинку, я хочу тобі дещо розповісти і показати.
-Гаразд,- знайшовши в тіні дерева вільну лавку, вони сіли на неї.
-Як ти знаєш, в минулому, і це звучить прекрасно, я служила Волдеморту,- жінка аж посміхнулась від цих слів, -і в мене на лівому передпліччі була мітка.
-Так, знаю, і до чого ти ведеш сестричко, -з цікавістю подивився на неї брат.
-Так от,- вона закотила рукав светра,- я вивела її. Тепер моя рука чиста. Поки я жила в Мелфой-Менорі, то багато часу проводила в бібліотеці. І там я знайшла одне зілля, яке допомогло мені. Звичайно, що деякі інґридієнти для цього мені довелось діставати не зовсім законнии шляхом, але результат очевидний.
-Я дуже радий за тебе,- Сіріус посміхнувся і обійняв сестру,- і знаєш що, давай підемо в парк розваг на каруселі, відзначимо очищення твої руки від усілякої темно-магічної гидоти.
І вони пішли веселитись. Цей день вони запам’ятали на все життя. Вони ще ніколи не були такі щасливі, а були справжньою родиною.
***
З двох палат лікарні Святого Мунго, пологового відділення лунав крик двох жінок. В одній народжувала дитину Джінні, тепер уже Поттер, і Лілі Снейп. Гаррі і пофесор сиділи в лікарняному коридорі і не знали, що робити. Їх обох страшенно трусило. Вони не знали, як допомогти своїм коханим жінкам. Щоб відволіктись, Гаррі вирішив почати розмову про дітей.
-Професоре,- взявши себе в руки, хлопець звернувся до свого колишнього вчителя,- які імена ви підібрали з мамою, для дівчинки і для хлопчика?
-Ну,- задумався Снейп, – хлопчика я хотів би назвати Джордан, а дівчинку Роуз. А як щодо тебе?
-Красиві імена,- відповів Гаррі,- хлопчика я хочу назвати на честь батька, Джеймс, а дівчинку або Лілі, на честь мами або Луна, на честь міс Лавгуд.
Раптом в коридорі з’явилась родина Візлі-Моллі, Артур і Рон. Руда армія цілеспрямовано попрямували до Гаррі і Северуса.
-Доброго дня, Северусе, Гаррі,- Артур потис їм руку,- як наші дами? Вже народили?
-Ще ні, -перекрикуючи Джинні і Лілі, відповів Снейп,- судячи з їхніх криків.
-Бідолашна моя Джинні,- мало не плачучи, -зітхала Моллі.
-Хто б казав,-буркнув Артур,-сама ж скільки дітей народила, і нічого.
-Що ж ти такий черствий, Артуре, -почала сваритись місіс Візлі,- вам, чоловікам не зрозуміти, яка це важка праця народити дитину.
Суперечка між подружжям Візлі тривала б ще довго, якби з палат не почувся дитячий плач. Северус відразу побіг до палати Лілі, а руде сімейство разом з Гаррі – до Джинні.
-Вітаю, містере Поттере,- до Гаррі підійшла молода акушерка,- у Вас народився хлопчик.
В цей час Северус був на сьомому небі від щастя. В нього народилась прекрасна донечка. Він як взяв її на руки, так більше не хотів її відпускати.
-Дякую тобі кохана, що подарувала мені таку прекрасну донечку,- Северус ніжно поцілував Лілі в чоло.
-А де мій син?,- здивувалась Лілі,- чому він не прийшов?
-Твій син,- раптом відчинились двері і до палати зайшов Гаррі,- сам став батьком. В сусідній палаті Джинні народила твого онука.
Через місяць після всіх цих подій Драко і Герміона нарешті зіграли весілля. Все було надзвичайно складно. Люціус Мелфой був проти цього шлюбу, він так і не зміг прийняти те, що його син Драко зкоханий в маґлороджену чарівницю Ґрейнджер. Абраксас Мелфой намагався достукатись до свого сина, Люціуса, але все було марно. Навіть не дивлячись на те, що Герміона на четвертому місяці вагітності і те, що вона стала наймолодшим Міністром Магії. Драко працює в відділі зіллєваріння, він спеціалізується на різному зіллі, в тому числі і забороненому та його дії.
-Послухай мене сюди, Люціусе Мелфой,- Нарциса довго трималась, але і її нерви здали, – якщо ти, баран упертий не приймеш наречену і майбутню дружину свого сина та їхню дитину, я розлучусь з тобою і забороню бачитись з онуком.
Після цих слів, і грізного погляду дружини Мелфой здався. Весілля було розкішне. Герміона в білій красивій сукні, розшитій діамантами була королевою. Батьки дівчини теж були присутні, їм не вірилось, що їхня правильна дівчинка, для якої крім кар’єри нічого не існувало, виходить заміж та ще й вагітна. Драко в красивому чорном смокінгу був просто неперевершеним.
-Вітаю, Драко,- до нього підійшов Гаррі, він теж був запрошений на весілля,- а це, він вручив йому коробочку з парними золотими перстнями, прикрашених смарагдами,- летиключі в одне дуже романтичне місце, сподіваюсь, що медовий місяць вам сподобається.
-Дякую, Гаррі,- колишньому слизаринцю досі важко було звертатись до Поттера на ім’я,- я справді радий, що ти прийшов на наше весілля.
Почалась церемонія. Шлюб молодят благословляв особисто професор Дамблдор.
Він був одягений в красиво розшиту сріблом смарагдову мантію і такий же капелюх. Його обличчя світилось від щастя. Молодята довго вмовляли директора виконати місію магічного священника, і він все-таки здався. Драко і Герміона стояли під красивою аркою, прикрашеною червоними і смарагдовими трояндами. Коли Дамблдор оголосив їх чоловіком і дружиною, він змахнув паличкою і молодят огорнуло ніжно-жовте сяйво. Після весілля новоспечена родина переїхала в один з особняків родини Мелфой. Там вже все було для них підготовано, включно з дитячою кімнатою.
За кілька місяців в родні Мелфой народився хлопчик Скорпіус, а через рік дівчинка Меліса.
В наших героїв починається нове життя, сімейне. Всі негаразди залишились позаду і тепер їх чекає світле і радісне майбутнє.