Урочистий день

Відра з чистою водою були вже напоготові виконати свою місію. Швабри, віники та совки стояли струнко на своїх позиціях в очікуванні тієї самої команди. Рушники, ганчірки та бруски свіжого мила мовчки лежали на столі, і теж смиренно чекали Його наказу.

Усі стояли вбрані у білосніжно білі фартухи, котрі ззаду були зав’язані на бантик; у когось незграбний, зав’язаний похапцем, у когось – зім’ятий, перекошаний на бік після багатьох марних спроб роздратованої руки бодай зробити вузлик. А у когось – охайно, так рівно й гарно, що й годі словами описати (що якби і хотілось відтворити щось подібне, то довелося б значно спітніти).

В усіх були рукавички на руках та хустинки, що прикривали волосся – усе для того, аби тримати одяг та тіло у бездоганній чистоті під час цього сакрального дійства.

Несподівано скрипнули двері і нарешті до кімнати увійшов Він. Це був Він, чиє ім’я до смерті боявся бруд та обходив десятою стороною пил. Це був Він, кого жахалося павутиння, а плями затамовували подих від усвідомлення неминучої участі, яка чекає на них від Його руки. Фартух Його вирізнявся поміж інших. Він був старанно накрохмалений і сліпуче виблискував на сонці – втілення самої чистоти. Пояс був віртуозно переплетений у бездоганний, акуратний бантик – якби він брав участь у конкурсі поміж інших бантиків, то певне, що перевершив би усіх і посів би почесне перше місце. Волосся Його було сховане у хустинку так, що й жодна волосинка не дозволяла собі визирати з під-неї. Швабри, віники та совки вже не почувалися самотніми в шафі, а стояли прямо й гордо в очікуванні, що ось-ось стануть Йому в нагоді.

Пролунала команда “Розпочати прибирання” і всі до одного, озброївшись необхідним знаряддям, приступили до виконання роботи. Невдовзі прибирання перетворилося на щось значно більше, ніж на звичайний рутинний процес. Це було справжнє змагання – хто швидше, спритніше та краще позбудеться пилу, бруду та павутиння, і буде насолоджуватися перемогою. Лише капітан мовчки і старанно відмивав і полірував поверхні, час від часу поглядаючи на новобранців, щоб контролювати процес. Аж раптом, один порух руки – і відро з пінною водою перекинулося на підлозі з гучним тріском. Уся рідина виплеснулася з відра і повітря заполонили бульбашки, які підіймалися вгору і зникали. Ерен відчув, як в цю мить суворий погляд пронизав його тіло наскрізь і затамував подих. В кімнаті запанувала мертва тиша. Було чутно лише стукіт невгамовного серця, яке ось-ось покинуло б груди.

– Витри все до краплі і не лови ґав! – сказав холодним і водночас спокійним тоном капітан.

– Так, сер! – відповів той і завзято почав витирати дерев’яні дошки.

– Ти як завжди – не пропустиш можливості витерти підлогу як справжня домогосподарка. До речі, Ерен, цей фартух тобі до лиця, – уїдливо прокоментував Жан, і по кімнаті прокотилося хихотіння. Лише Мікаса і Армін відчули прикрість за свого друга і сподівалися, що Ерен не підтримає таку провокацію. Та сподівання були марними  – наступне, що вони почули, було:

– Принаймні, я не мету сміття під килим і не прибираю з таким виразом обличчя, наче ось-ось сконаю!

– Що ти сказав?!

– Що почув, Жанусику!

Між ними спалахнула іскра ворожості, обоє привстали і підійшли впритул один до одного, ще трішки – і в хід пустилися б кулаки.

Звісно, ці забавки не пройшли повз пильне око капітана.

– Ви двоє, припинили дитячі витівки! Повернулись до прибирання і зробили так, щоб усе блищало! – крикнув Він, і цього разу в його голосі можна було відчути цілковиту серйозність з нотками роздратування, – і Жан, швидко вимів все з-під килима. Якщо я ще раз дізнаюся, що ти робиш звалище сміття під килимом, призначу головним у прибирані конюшні протягом місяця, – додав він кілька погрозливих деталей.

– Гаразд, гаразд, я все вимету, – пробурмотів невдоволено Жан.

– Ну, що, отримав по заслугах? – ледь чутно промовив Ерен з насмішкою, так щоб капітан не почув.

– Ерен, помовч, не вплутуйся в проблеми, – дав цінну пораду Армін, намагаючись зарадити біді.

Ерен, наче й зовсім не чуючи слова товариша, продовжив:

– Яка там вилазка за стіни, з твоїми здібностями, тобі можна доручити лише прибирання конячого лайна.

Вмить спалахнувши гнівом, Жан крикнув:

– Ану йди сюди засранцю! – і, не втримавшись, ляснув того кулаком по обличчю з усього розмаху, і невдовзі отримав удар у відповідь з такою ж силою.

– Гей, ви, малі засранці, не створюйте тут метушні. Взяли лопати і пішли в конюшню. Кірштайн, від сьогоднішнього дня і наступні 30 днів, ти головний по збору лайна. Ерен, ти будеш його помічником. І подбайте, щоб коні були напоїні, і щоб в ночвах було свіже сіно. Вранці перевірю, а тому раджу виконувати роботу дуже сумлінно.

– Але це несправедливо…, – хотіли обуритися кадети, як капітан відразу їх перебив:

– Що, цього вам замало? Хочете 2 місяці відтирати лайно?

– Гаразд, уже йдемо, – похапцем промимрив Ерен.

– Авжеж, – процідив крізь зуби Жан. Обоє рушили до дверей, час від часу, перекидаючись злісними поглядами з іскрами.

…

Вже була 7 година вечора. Всі гупки, ганчірки, швабри, віники, совки, хустинки та фартушки, виконавши чергову місію, повернулися у вихідне положення. Повечерявши, кадети відправились у свої кімнати відпочивати. Леві, Ханджі та Ервін у невеличкій кімнаті, за міцною чашкою чаю, обговорювали план завтрашньої експедиції за стіни. У той час, як кімнати в північному крилі буквально сяяли, у конюшні панували метушня та справжній безлад. Розкидане сіно вздовж проходу між загонами, розлита вода на підлозі, ганчірки, що звисають з дерев’яних балок, розтріпані віники й швабри, що знаходяться в різних куточках стайні – усе в кімнаті перебувало в хаотичному порядку. Ну, а тих, хто створив цей безлад, було лише двоє. Ерен та Жан провели цілий вечір, намагаючись з’ясувати стосунки у різний спосіб: кидаючись тим, що попаде під руку, лупцюючи один одного, перекочуючись по сіну і перекидаючись лайливими фразами. Їхній вигляд був вкрай неохайним, як і сама конюшня: скуйовджене волосся, з якого стирчали соломинки сіна, брудний і пошарпаний одяг, не обійшлося і без дрібних подряпин та синців. Вдовольнивши своє его досхочу і значно втомившись, вони згадали про завдання, яке доручив їм капітан Леві, і хутко приступили до його виконання.

…

О першій годині ночі, вся конюшня була приведена до ладу: підлога була віддраяна, сіно позбиране, по закутках не було жодного павутиння, а нагодовані коні вже дрімали. Дрімали і стомлені Жан з Ереном, які у безсилі звалились на скирту сіна, бо витратили весь свій запал, всю енергію на погрози, бійку, та авжеж на прибирання та догляд за конями.

…

Наступного ранку, капітан увійшов до конюшні, щоб оцінити роботу двох кадетів, що провинилися, і застав таку картину: Жан від міцного сну, перебуваючи в положенні на спині, пускав слюні на сіно, а його нога була закинута на Ерена. Той, в свою чергу, спав смиренно, міцно затиснувши ганчірку в правій руці. Їхні обличчя були вкриті синцями, а одяг був подертий та брудний. Обидва виглядали вкрай змученими і виснаженими, наче після довгої битви з титанами. Капітан скривився від такого непривабливого видовища, та все ж був приємно вражений чистотою стайні. Недовго чекаючи, він схопив відро з водою, що лежало поруч, та виплеснув воду на своїх підопічних, аби привести їх до тями. Після цього вони різко розплющили очі, зробили кілька недоладних рухів і припіднялись, не усвідомлюючи, що відбувається.

– Доброго ранку, сплячі красуні. Бачу, що робота вдалася на славу і сподіваюсь, що ви засвоїли урок. А тепер витріть слюні, перевдягніться і приведіть себе до ладу. Ми вирушаємо в експедицію за 30 хвилин.

– Так, сер! – сказали юнаки в унісон, хоч і досі були спантеличеними від бризків холодної води о 5 ранку, і не мали сил після важкого дня.

…

Усі учасники експедиції за стіни були вже верхи на конях біля воріт. Вони вишикувалися у трикутноподібний стрій з головнокомандувачем попереду і капітаном позаду нього. Таким чином, вони могли розділитися на два загони, якщо наблизиться титан. За наказом головнокомандуючого, ворота відчинилися і вершники рушили назустріч сонцю, що сходило на яскраво-помаранчевому тлі. На просторах за стінами на них чекала дивовижна картина ранкового пейзажу, яку годі словами описати. Та ця краса була оманливою: зовсім поряд, притаївшись, чатували титани, готові знищити кожного, хто насмілиться опинитися поблизу.

Далі буде …