Розділ 6 (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП’ЯТНИЦІ)
by Даниіл ПисьменникВітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.
Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚
Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:
Telegram: https://t.me/danyil_writer
LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer
Donatello: https://donatello.to/danyil_writer
Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨
Розділ 6
Записи
3077 рік, 4 літнє коло, 10 день
Останній літній день. Ось тільки вчора повернувся з Портенда, де ми знову зустрілися з Пухнастою. Хочу записати нашу зустріч собі на пам’ять, поки я усе пам’ятаю:
Здавалося, що ми сидимо на цьому черепичному даху всього пару хвилин, але насправді пройшло не менше кількох годин. За цей час літня Ніч ніжно занурила поселення у свої володіння і тільки Місяць залишався проливати світло в оточенні безхмарного неба. Навіть вікна в будинку м’ясника, який працював тут чи не найдовше усіх в окрузі, погасли, залишивши в темряві стару дошку оголошень.
— Знаєш, — позіхаючи, сказала вона, — а я вже думала, що ти не приїдеш.
Вона зробила паузу і лягла на черепичний дах. Бовтаючи звисаючими ногами, вона розтріпала своє довге срібне волосся, від чого її маленька голова почала здаватися ще меншою на його тлі. Я не знав, що їй відповісти, тому я просто стежив, щоб вона не з’їхала з даху, але вона продовжила сама:
— Можеш не відповідати, я бачу, що тобі ніяково через те, що ти нічого мені цього разу не привіз на мої дванадцять років. Можеш навіть не виправдовуватися… це не важливо.
Я вдихнув, щоб пояснити, але не встиг.
— Я рада, що ти відвідав мене цього літа. Цього достатньо, — сказала вона спокійним, але задоволеним тоном. Тоном людини, яка розуміє більше, ніж каже.
— Я теж радий тебе бачити, радий, що з тобою все гаразд. Ти ж знаєш, що я тут у Портенді тільки через тебе, — спокійно сказав я, але подумав, що можна було підібрати і кращі слова.
Вона заплющила очі і легенько штовхнула мене ногою по звисаючому черевику.
— Колись я теж виросту і подорожуватиму, як і ти, — радісно почала Пухнаста, — побачу багато країв і куплю тобі багато цікавих речей. Ми з тобою будемо перетинатися в різних містах і спілкуватися, — вона захоплено продовжила, — а може навіть їздитимемо разом, ти тільки уяви, і не доведеться чекати на зустріч і шукати один одного. Чудово, правда?
Це була тема, яку я поки що боявся обговорювати з нею, але розумів, що без неї не обійтися і тому був готовий:
— Так, це справді чудово! — сказав я бадьоро. — Але дай мені відповідь ось на що: я постійно привожу тобі те, що вважаю за потрібне, а що б ти хотіла сама?
— А ти зміг би написати для мене музику? — без вагань відповіла вона.
— Пухнаста, може, ти хоча б трохи подумаєш?
— Я вже думала. Я щовечора, доки тебе не було, думала, про що я мрію? Всі довкола про щось мріють, хочуть гору грошей чи жити в королівській родині, а я не знала, чого я хочу.
— Але навіщо тобі музика, тим більше від мене, я ж не музикант? — спитав я з подивом і невеликим глузуванням. — Сходи послухай будь-якого барда, який проїжджає через ваше поселення.
— Ні, не смійся, ти мене не зрозумів, — промовила вона трохи з образою в голосі. — Не ту музику. Я бачила музику музикантів, вони її малюють, а потім грають на лютнях. Я хочу іншу музику, таку, щоб її можна було читати перед сном.
Це прохання застало мене зненацька. Я не хотів її образити, тому вирішив подумати, як би краще відповісти.
— Я відвідую церковні заняття і вже навіть знаю деякі літери, тому зможу зрозуміти те, що там написано, — продовжила вона трохи обурено, — але коли я запитала пастора, чи є така книга, то він відмахнувся від мене. А ще під час минулого кола, один із музикантів почав з мене сміятися, коли я поставила таке ж запитання. Тому я подумала, може, хоч ти мене зрозумієш, але не хотіла розповідати, бо знаю, що в тебе і так багато справ.
Я посміхнувся, взяв її руку в свою і подивився прямо в її глибокі, мов ранкове озеро, очі.
— Пухнаста, обіцяй мені, що розповідатимеш про всі свої бажання і думки, якими б дивними вони не були.
— Я обіцяю, але невже моє бажання таке дивне? — спитала вона впевнено, — Мені здається, що хотіти жити в королівській родині це та ще дурість.
— Багато ефтан не дивляться далі свого носа і не можуть уявити, яким буває життя. Але ти не така, ти маєш дуже цікаві думки. Я хочу, щоб у тебе все вийшло, — серйозно відповів я. — Твоє бажання насправді незвичайне, але мені здається я знаю, де знайти те, про що ти мрієш.
Не сказавши ні слова вона схопилася на ноги, піднявши срібний вихор зі свого волосся і за мить вже обіймала мене. Я міг відчувати її щастя і, намагаючись утримати рівновагу, теж обійняв її однією рукою.
— Я знала, що ти зрозумієш мене, — сказала вона… і тихо заплакала.
Її тіло обм’якло, а сльози почали котитися з її гарних очей, прямо на черепицю.
— Пухнаста, — сказав я, притискаючи її до себе, — поплач, не соромся, це теж потрібно.
Вона схлипнула сильніше, тому я продовжив:
— Я все пам’ятаю. Я розумію, як тобі складно, але не хвилюйся. Я з тобою. Я поруч. Ми разом…
Дякую за прочитання, друже ✨
Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚
Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:
Telegram: https://t.me/danyil_writer
LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer
Donatello: https://donatello.to/danyil_writer
Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

0 Comments