Розділ 27. Записи (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП’ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

 

Розділ 27

Записи

 

3078 рік, 1 зимове коло, 1 день

 

Ми стояли на причалі. Численні моряки, щоб прогодувати свої сім’ї, працювали кожного дня незалежно від часу доби, але не в той день. День Ютана розмежовував останні осінні години з першим днем зими. Це було одне з небагатьох свят, яке звичайні містяни та селяни могли провести за сімейним столом або навіть з ненависним сусідом біля печі. Яким все ж дивним чином віра об’єднує ефтан.

Сонце вже починало заходити за морський обрій, малюючи яскраві полоси, підсвічуючи помаранчевими кольорами зимові хмари та, передаючи своє володарювання в долоні Місяця.

Старі дерев’яні прогнилі дошки перемежовувалися з новими, які тільки нещодавно поклали. Королівський двір ініціював відновлення портів, але реалізація безсумнівно могла бути кращою.

— І як ти собі це уявляєш? — я продовжував розпочату розмову. — В цьому селищі досі небезпечно.

— Батько, я сирота, яка прожила більшу частину свого життя в Портенді. Невже ти дійсно гадаєш, що я той самий ефтан, з яким доречно говорити про небезпеку?

Я застиг одразу після її перших слів. Ми не бачилися з минулого літа. І тому я досі не звик, що вона кликала мене батьком. Невже ця тендітна молода дівчина ще рік тому дійсно була маленьким ґудзиком, який немов кульбабка, ловив вітер своїм срібним волоссям? Вона стала помітно вища зростом і була всього на декілька голів нижча за мене. Її думки стали дорослішими, хоча коли ми разом спілкувалися, то вона надавала волю своїм емоціям.

— Дивися які сніжинки! — Пухнаста ловила крихітні білі зірочки кінчиками пальців. — Поглянь, як вони відблискують в помаранчевих променях!

— Ти знову не вдягаєшся нормально, — я почав застібати її теплий кожух.

— В мене деякі ґудзики повідлітали!

— Але це не означає, що інші тепер потрібно ігнорувати.

— На вулиці не холодно. Зима тільки починається. Снігу поки напорошило лише для видимості!

Я не відреагував на її пручання. Ми продовжили мовчки споглядати захід Сонця. Я трохи нервував, бо не знав, як вона відреагує на мою ідею.

— В мене для тебе є декілька подарунків, — я відкрив свою наплічну сумку.

— Годі, Уетбі. Ти знаєш моє відношення до цього.

— Тримай, — я протягнув їй невеликий флакон у вигляді сфери.

— Ух ти! Це що? Цікаве й рожеве.

— Парфуми з твоїм улюбленим ароматом.

Вона почала нюхати скло, але потім зморщилася.

— Пухнаста, ти так нічого не відчуєш, він же закупорений восковою пробкою.

— А! — сказала вона й почала швидко дерти віск.

За лічені секунди аромат від рожевої рідини розповсюджувався довкола.

— Ох, Ютан! — Пухнаста була в захваті. — Це той самий, яким користуються багаті пані?!

— Так, саме такий.

— Пахне квітами, як мені й подобається. Ти запам’ятав?

— Звісно запам’ятав.

Вона міцно мене обійняла і почала розглядати скляний флакон з усіх сторін.

— Я колись бачила як таким користуються, — з цими словами вона виставила зап’ястя і навмисно вилила майже увесь вміст на свою шкіру.

Я навіть не встиг її зупинити і за мить рідина вже крапала з руки на засніжені портові дошки. Пухнаста піднесла ніс до зап’ястя й з огидою відвела його.

— Фу! В пляшці воно відчувається краще.

— Пухнаста, дай руку, — я попросив інше зап’ястя та взяв флакон. — Треба усього краплю та розтерти. Тут масла й квіткові есенції, тому рідина дуже стійка і якщо вилити відро, то замість манливих нот ти створиш корівник. Понюхай тепер.

— Так, дійсно набагато краще, — вона понюхала іншу руку. — Мені здається, я тепер зрозуміла, чому від деяких багатіїв несло за версту, — вона засміялася.

Я посміхнувся і обережно дістав іншу річ.

— Це ще не все, — я протягнув їй маленьку коробочку, виконану з деревини чаланту. — Декілька років тому ти казала, що хочеш мати змогу читати музику.

— Це всього на всього дитяча нісенітниця, — посміхалася Пухнаста, — Невже ти це теж пам’ятаєш? — вона передала мені спустошений флакон і почала розглядати наступний подарунок.

— Це тобі. Він зберігає емоції та музику твоєї душі, — сказав я, коли вона відкрила кришечку.

— А як він працює? — вона була здивована.

— Просто візьми його, закрий очі й подивися усередину себе. Послухай, що ти відчуваєш. Твій внутрішній оркестр буде кожного разу грати унікальну мелодію. Це музика, яку ти зможеш читати перед сном. Тільки ти зможеш, і ніхто крім тебе.

Вона витягла майстерний пісочний годинник, покрутила й перегорнула срібне наповнення.

— Спробуй. Яку мелодію ти чуєш?

Пухнаста прикрила повіки, тримаючи годинник в одній руці. Вона напружилася, намагаючись щось почути або відчути. Вітру в той Вечір майже не було, а сніжинки падали на її довге волосся.

— Чую щось схоже на лютню або бандуру.

Я бачив деяке непорозуміння на її обличчі. Я бачив, що вона хотіла зрозуміти, але в неї не до кінця це вийшло. Тим не менш, я впевнений, що колись вона зможе це відчути. І саме в цей момент мій подарунок буде їй в нагоді.

— Дякую, — вона знову обійняла мене, але цього разу трохи розгублено. — А це якийсь напис? — вона склала годинник, закрила коробочку та провела збоку.

— Так, гравіювання.

— Це що, моє ім’я? — вона здивувалася. — Ти ж ніколи мене так не називав.

— Я вважаю, що ми робимо ім’я, а не ім’я нас. Я хочу, щоб ти завжди пам’ятала, хто ти є і тримала це в серці, — я торкнувся її кожуха.

Пухнаста не знала, що сказати і перевела погляд.

— Дякую, — вона розгублено відповіла.

Я посміхнувся до неї і подивився у воду. Пухнаста продовжила щось невпевнено шукати очима, а потім склала другий подарунок до кишені.

— Тобі це треба? — я показав їй пустий скляний флакон.

— Так, давай, — вона взяла залишки першого подарунку і запхнула в іншу кишеню.

Залишалося останнє — те, через що я хвилювався. Я вирішив не чекати і просто сказати:

— Хочеш поїхати зі мною до Вейому?

— Так, звісно, я б хотіла побачити столицю, — вона зраділа. — Тільки ненадовго, бо в притулку будуть хвилюватися.

— Я маю на увазі назавжди, — ком встав у мене в горлі.

Пухнаста закам’яніла. Вона дивилася на мене й важко дихала.

— Тобто?..

— Я просто подумав, що… — я почав пояснювати своє рішення, але вона втрутилася.

— Так.

— Так? — перепитав я.

— Так, я хочу жити в столиці, — вона казала це впевнено, але без жодного руху, немов сама не вірила, що ця розмова відбувається. — Я мріяла. Я збирала кошти, — в Пухнастій говорили довготривалі бажання, її слова скинули всю грайливість.

— Ми зможемо разом мандрувати, — сказав я.

— Ми нарешті зможемо разом мандрувати, — вона сказала майже одночасно. — Я хотіла приїхати до Вейому. Зробити сюрприз, — вона все ще не розуміла, чи моя пропозиція справжня.

— Я вже домовився в замку. Король Іоганн до мене гарно ставиться. В тебе буде своя кімната й можливість працювати зі мною. Тільки треба буде дещо вивчити…

— Батьку, я готова! Я буду наполегливо працювати. Я хочу цього! — Пухнаста почала усвідомлювати, піднялася на носочки та заплескала в долоні.

— Тоді вирішено. Рушаймо зранку, — я не виказав цього, але всередині відбулося неймовірне полегшення.

— Тільки мені треба попрощатися з Гоні та забрати свої речі.

— Я піду з тобою, щоб пояснити йому все.

Пухнаста почала стрибати на місці від щастя.

— А ти бачив королеву?

— Звісно.

— В книжках, які я читала, ніхто не пояснює як мислять королеви, а мені так цікаво. Може, я з нею теж познайомлюся!

— Може, — я посміхався.

— Ти давно танцював? — раптом запитала Пухнаста, захоплення витало навколо неї.

— Вибач, люба, що?

— Танцював. Ти давно танцював? — уточнювала вона, дивлячись мені прямо в очі. — Ну, знаєш, там, бал, танці, коли двоє ефтан рухаються під музику, — вона глузливо посміхнулася. — Як давно ти спілкувався з кимось окрім мене?

— Я дуже багато спілкуюся майже кожен день, ти це знаєш.

— Ні. Ти не зрозумів. Я маю на увазі щире спілкування, коли ти отримуєш задоволення від процесу, а не просто робиш те, що повинен.

Я лагідно посміхнувся та відкрив рота, але за мить схаменувся від рідного світло-блаватного блиску та вирішив сказати чесно:

— Давно.

Мальовничі сніжинки холодним витвором мистецтва повільно заповнювали простір. Пухнаста спрямувала погляд до води та видихнула частину свого внутрішнього тепла, створивши тимчасову пару.

— А ти? — поцікавився я, дивлячись на рибацький човен, що маленькою крапочкою наближався до берега.

— Давно, — без жодних вагань відповіла Пухнаста, немов чекала цього запитання.

Вона витягнула свою ліву руку з кишені та м’яко поклала мою долоню у свою.

— Я тебе навчу. Я підглядала за графом та його жінкою в маєтку.

Тримаючи мою праву долоню у своїй лівій, вона витягнула їх в сторону, а мою ліву руку поклала туди, де за товстим кожухом знаходилася її талія.

— Ось так, а тепер наші ноги повинні рухатися паралельно. Тобто моя права назад, а твоя ліва вперед. Потім моя ліва назад, а твоя права вперед, і з кожним кроком ми трохи повертаємося, щоб рухатися по колу, а не просто назад.

— Начебто зрозумів.

— Давай спробуємо.

До пари кожній унікальній сніжинці так само повільно кружляла срібнява дівчина та сивий чоловік. Шар білосніжної ковдри на пірсі розсікали дві пари чобіт. Як завжди прискіпливий молодий Місяць дружнім поглядом спостерігав за цими двома. З такої висоти їх силуети гармонійно доповнювали зимовий нічний пейзаж. Саме в той момент під пролитим нічним сяйвом та під здивовані погляди поодиноких рибаків, що поверталися додому, неможливо було знайти когось більш щасливого в усьому світі, ніж Уетбі та Пухнаста. Саме в той момент, коли берегова лінія покривалася тонкою плівкою льоду, а численні крихітні небесні візерунки заздрісно торкалися танцюристів, вони удвох проводили святковий Вечір разом. Сімейний Вечір — разом.

— Гей, батьку, іншу ногу, бо інакше ми з тобою продовжимо наш танок у крижаній воді.

Вони засміялися.

 

Дякую за прочитання, друже ✨

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Поширюємо Українську Культуру Разом ✨