Розділ 1

Стояла жара. Хлопці грали у футбол на шкільному майданчику. Юджі копнув м’яч, який перелетів через ворота й врізався у стару шафку для одягу, що стояла на краю шкільного подвір’я.

Підійшовши, щоб забрати м’яч, він розгледів подовгуватий предмет, що лежав на траві біля шафки зі злегка відчиненими дверима. «Мабуть, випав», — подумав Юджі, помітивши щілину, яку можна було побачити лише зблизька.

Предмет був загорнутий у папір, розмальований якимись дивними візерунками. Юджі кілька секунд вдивлявся в орнаменти, але так і не зміг їх розпізнати.

— Юджі, ти ще довго? — прокричав хтось із хлопців.
— Що ти там знайшов?

— Нічого! — поспішно сховавши знахідку в кишеню та підібравши м’яч, Юджі повернувся до гри.

Коли він вийшов за шкільну браму, раптом відчув мурашки, що пробігли по спині, і чийсь прискіпливий погляд. Але проігнорував ці відчуття й спокійно пішов додому.

Вдома, переодягаючись у домашній одяг, він випустив предмет із кишені. Юджі підняв його й почав уважно вивчати кожен знак і символ на папері. Відгорнувши край, він побачив… ніготь.

Хлопець миттю відшморгнувся і кинув знахідку у відро для сміття.

— Що в нас сьогодні на вечерю? — спитав він, намагаючись відволіктися.
— Карі, твоє улюблене, — відповіла сестра Юджі, Акіко. Після смерті батьків вона залишилася його єдиним родичем.

Протягом вечора Юджі не покидала тривога. Темрява в кімнаті здавалася зловісною, ніби хтось невідомий стежив за ним. Щоб заснути, хлопець узяв навушники й увімкнув аудіокнигу про друїдів — під такі історії засиналося найкраще.

Тим часом у смітнику заворушився викинутий палець. Він виповз із відра, проповз по підлозі, доповз до ліжка й поволі просунувся до голови Юджі. Коли палець прослизнув у горло хлопця, у кутках кімнати почали з’являтися химерні істоти.

Юджі раптом прокинувся. Чудовиська миттю зникли, але в горлі стояв неприємний присмак, голова крутилася. Спускаючись сходами, він втратив рівновагу й упав. На шум прибігла Акіко.

— З тобою все гаразд? — занепокоєно спитала вона.
— Голова розколюється… — прохрипів Юджі, стискаючи скроні.

Біль посилювався. Кожен рух давався з неймовірним зусиллям, а звуки лунали ніби з-під води.

— Зараз принесу таблетки! — Акіко метнулася на кухню.

Тим часом біля входу з’явилася потворна істота. Вона повільно наближалася до Юджі. Хлопець поблід, коли сестра повернулася з ліками. Вона глянула в напрямку його погляду й ужаснулася. Стакан випав із її рук, розбившись на дрібні уламки.

— Акіко, біжи! — проревів Юджі, піднімаючись.

Сестра кинулася на другий поверх. У Юджі потемніло в очах. На мить він побачив лише очі чудовиська — безодні, сповнені ненаситного голоду.

Коли зір повернувся, навколо виступили й інші монстри. Раптом зверху почувся крик Акіко. Юджі кинувся на допомогу.

Інші істоти вже чекали їх на другому поверсі . Юджі почав прочижати шлях ударами, він займався бойовими мистецтвами, але в ударах відчувалось не лише фізична сила, а й дещо інше що викликало поколювання.

— Акіко сюда — зкомандував Юджі вказуючи на кут утворений стіною і перилами. Нова сила росла, вона дозволяла чавити монстрів як слимаків. Разом із силою росла і злість, вона вирувала всередині немов буря, здавалося що вже не сам Юджі б’є, а буря починає керувати ним
— Юджі, що це? Врятуй мене! — голос сестри був повний жаху.

Раптом Юджі відчув ненависть до Акіко. Він не розумів чому, але не міг її стримати. Перемогти остайнього було найважче. Юджі було замало сил щоб додушити монстра, а внього забагато щоб померти.
— Акіко потрібна підмога
Акіко знайшла в собі сили встати і підійти до Юджі. Вони разом придушили монстра.

– Біжи Акіко біжи
– Але чому? і куда? мені страшно одній
– Зі мною не все впорядку якщо ти не втечеш зараз з тобою станеться щось жахливе
Акіко швидко взулась і почала бігти що є сил від дому. Юджі ж намагався стримати ненависть і злобу яка розривала його на частини, кожен імпульс злості намагався потопити Юджі як хвиля топить
шлюбку в океані.
– Ти перший кому вдалося втримувати мене так довго, але це край – роздався голос в голові
– Вийди з мене
– о ні тепер твоє тіло моє я не зупинюсь поки не захоплю його повністю.
– хера з два

Юджі відчував, як його свідомість починає відключатися, але очі залишалися відкритими. Тіло рухалося само. Він вийшов на вулицю й пішов слідом за Акіко, яка тікала.

Коли вона обернулася, її вже наздогнав брат…

Раптом його рука пробила її груди.

Юджі хотів кричати всередині свого тіла, яке зовсім неподавало . Він не хотів цього! Але був безсилий.

Тіло знову підкорилося йому лише після того, як серце Акіко стиснулося в його долоні.

Юджі стояв над тілом сестри, його руки були залиті кров’ю. Він не вірив у те, що сталося. Його власне тіло зрадило його, стало знаряддям жахливого вбивства.

— Алло, так, це Меґумі. Пальця немає на місці, — почувся спокійний голос.
Той склав долоні в незрозумілий жест — і з пустого простору вистрибнули два вовки: один білий, інший чорний. Вони обнюхали місце, де раніше лежав палець.

— Схоже, хтось виніс палець із зони придушення, — пробурмотів Меґумі.
Вовки підвели його до будинку Юджі.

— Що тут сталося? Хто їх убив? — Меґумі нахмурився.

На іншому кінці вулиці, на колінах, сидів хлопець. Перед ним лежало тіло, а навколо розливалася темна калюжа крові.

Меґумі несміливо наблизився.

— Хто ти? — спитав Юджі, не повертаючи голови.

— Я — маг Меґумі. Мене послали забрати палець Сукуни. А ти хто?

— Я вже не знаю…

— Хто це? — Меґумі кивнув на тіло.

— Моя сестра. Акіко.

— Хто її вбив?

— Я…

Меґумі завмер.

— Сьогодні вночі з’явилися чудовиська. Спочатку я захищав сестру, а потім… щось оволоділо мною.

— Ти знаєш, де палець?

— Так. Я викинув його у смітник. Це все моя провина…

Очі Юджі наповнилися сльозами.

З тіні вийшов високий чоловік у сліпучій пов’язці на очах.

— Він усередині тебе. Але як ти досі при свідомості? Неважливо. Ти йдеш з нами.

— А якщо я відмовлюся?

— Тоді ми змусимо, — холодно відповів чоловік. — Правда, Меґумі?

Юджі не став чекати. Він різко кинувся втечу, повернув за ріг і…

Удар.

Звук зламаної кістки.
Годжо застиг на мить
— Який відчайдушний хлопець.

Меґумі влетів в провулок.

Вовки кинулися навздогін, але Юджі вже зник у лабіринті провулків.

Юджі біг, не відчуваючи ніг під собою. Кожен вдих палав у легенях, але страх давав йому сил. Він не розумів, що сталося, але знав одне: тепер він був небезпечний для всіх.

“Якщо вони знайдуть мене, мене вб’ють. Але якщо я втечу… хто ще помре через мене?”

Раптом перед ним постала глуха стіна. Тупик.

За спиною почувся удари лап по асфальту. Юджі обернувся.

— Попався! — Меґумі стояв у кінці провулка.

Юджі стиснув кулаки. Мегумі кинувся на хлопця з прямим ударом правою рукою, він ухилився, вовки дістали можливість повалити втікача.
– ти йдеш з нами – сказав Мегумі після того як зв’язав хлопця.
– що вам від мене треба?- пробурмотів зв’язаний.
– скоро дізнаєшся.
Кімнату неможливо було роздивитися через пов’язку на очах ноги і руки стерпли від мотузок, голову важко було втримувати в вертикальному положенні, крісло було тверде і незручне. Роздався звук замка і скрип двері.
– Ну і дров же ти наломав Ітадорі Юджі, ти хоть уявляєш скільки мені зусиль довелось витратити за те, що ти досі живий?
-що вам від мене треба?
– щоб ти зробив вибір ти помреш зараз чи відтягнеш смерть на потім?
– якийсь дивний вибір
– так так, ось деталі, в тобі зараз частка сили могутньої істоти Рьомена Суккуни. Суд хоче стратити тебе, але я маю для тебе іншу пропозицію, що як ти продовжиш збирати пальці Суккуни а коли збереш тоді ми тебе стратимо, ну як?
– тоді ця скотина повністю вмре?
-саме цього я і добиваюсь
– я згоден – Юджі підняв голову.