Перевернута Країна

Коли Аліса прокинулась у лісі, світ навколо вже здавався дивним — надто тихим, надто темним. Вона йшла, шукаючи хоч якусь знайому ознаку, і невдовзі перед нею з’явилась знайома посмішка — широка, хитра, зависла в повітрі ще до того, як проявився сам Чеширський Кіт.

— «О, яка ж ти мила квіточка… чи, може, ягідка?» — муркотів він солодко, облизуючись.

— «Чеширський Кіт?» — запитала Аліса з подивом.

Кіт здригнувся, як від несподіваного грому.

— «Цікаво… ти мене знаєш?» — його очі звузились, і в них забриніла підозра. Усмішка не зникла, але вона більше не була веселою — радше хижою.

Кіт запросив Алісу на чай познайомитися зі своїм “добреньким знайомим” — Білим Кроликом. Та щойно той побачив дівчину, очі його наповнилися сказом, шерсть стала дибки, а з рота вирвалося дике ричання. Він кинувся на неї, кігті блиснули в повітрі, Аліса перелякалась, але в останню мить з’явився Капелюшник.

— «У мішок, друже! Холодний чай тебе остудить!» — вигукнув той, і Кролик зник у чарівному, мовби бездонному мішку.

Чеширський Кіт зловісно захихотів, мигнув очима й перед тим як зникнути сказав:

— «Нема нічого кращого за страх в очах людей!»

Аліса кинулась до Капелюшника:

— «Ти мене врятував. Дякую, Капелюшнику!»

— «Капелюшнику?.. Ти… ти мене знаєш?» — відповів він, злегка стривожений.

Аліса відчула холод у грудях. Другий знайомий не пам’ятає її. Щось тут зовсім не так.

Капелюшник запропонував відвести її до Білої Королеви. Він поводився чемно, навіть галантно, але Аліса відчувала штучність у його усмішці.

Палац Білої Королеви був світлим і повітряним, як і раніше. Сама Королева виглядала незмінно — витончена, велична, лагідна на вигляд. Але на голові в неї була тіара. Камінь у центрі — чорний, глибший за ніч, поглинав погляд.

Не довго роздивляючись Алісу Королева мовила:

— «Схопити її. І витягніть з неї душу, тільки обережно. Вона нам потрібна цілою», — холодно сказала Королева.

Аліса не чекала пояснень. Вона пробилася крізь охорону й вибігла у внутрішній двір. Там її вже чекала армія в білому. Все здавалося втраченим…

Аж раптом чиясь рука схопила її й потягла під землю.

— «Тихо, люба», — прошепотів Чирвовий Валет.

Аліса опинилась у невідомому їй підземному коридорі де її вже чекала Червона Королева. Вперше Аліса побачила її без гніву на обличчі. Та навпаки — з теплом і занепокоєнням.

— «Ми бачили, як тебе вели. Ми пам’ятаємо тебе. І ми знаємо, що відбувається…» —

з сумом мовила Королева.

Виявилося, що тіара з темним камінням з’явилася нізвідки й почала підкорювати волю жителів Країни Чудес. Ті, хто колись був добром, стали злом. Камінь тіари живився душами чужинців, таких як Аліса.

— «Це не просто прикраса, — додала Червона Королева, — це древній артефакт із Зламаної Часової Вежі. Колись давно його було запечатано, але щось… чи хтось… розбив печать».

— «А ті, хто не піддався впливу тіари…» — Валет зітхнув. — «Їх вистежували. Хтось сховався — у Залізному Лісі, під Картковим Храмом, навіть у мертвих шахтах. Інших спіймали і посадили в клітки. Вежа Забутих стала їхньою в’язницею».

— «Біла Королева тепер не королева. Вона лялька тіари. А тіара хоче тебе, Алісо. Вона відчуває твою душу. Її тінь скрізь».

— «Ти маєш піти звідси. Ми виведемо тебе до порталу. Тебе не повинно тут бути», — мовив Валет.

— «Ти — останнє джерело чистої душі в цьому світі. І якщо вона поглине й тебе — ми вже не зможемо нікого врятувати», — закінчила Королева.

Коли вони майже дісталися виходу, на дорозі став Капелюшник.

— «Я згадав! Я все згадав! Я можу допомогти!» — промовив він щиро.

Аліса зробила крок уперед, але Королева зупинила її.

— «Ні. Він бреше. Очі не світяться, як раніше. Його вже взяли чари».

Почалась сутичка. Червона Королева й Валет стримували Капелюшника, а Аліса побігла до порталу. Вітер, світло, вибух думок — і вона опинилася у своїй кімнаті, на ліжку, наче після сну.

Вона одразу ж пішла до старого комоду, де колись лежав ключ до Країни чудес. Вона запечатала її всередині скриньки, замкнула на три замки й заховала під підлогою.

— «Більше ніколи», — прошепотіла вона.