Нічна

О Безіменна, вкажи нічний шлях

Мені, що ходить під зорями й місяцем

Поволі, шануючи Ім’я Твоє.

Бо ж Ти — володарка темені,

Слід знати кожному межі угідь блаженних,

Де шуміти не варто, і плакати, і сміятись теж;

Де зустрічаєш інакшого себе —

Справжнього слугу Твого.

Та в тих же угіддях лячно буває,

Коли подих нерівний стає,

Коли вухо дрижить,

Коли темні піски давлять на груди.

Тоді, Безіменна, слугам вірним

Вкажи, куди йти; подай знак,

Простягни руку добрую

І незримо поцілуй на удачу,

На щастя, щоби одплатили Тобі приношеннями,

А не звичайними: любов’ю і поминанням.

Того іду я і покладаюсь на Тебе,

Велика й всеправдива

Безіменна.