майбутнє

Старий док Еммет Браун продовжував свої експерименти та наукову діяльність, займався творчістю: навчився малювати, пробував в’язати шарфи,

відкрив для себе гурт Стрей Кідс та вечорами, особливо теплими, з задоволенням слухав, сидячі в кріслі-гойдалці.

Старий док Еммет Браун закінчив педагогічний коледж в місті Жовті Води, багато мандрував, та не чужим часом, а своїм:

подивився на пам’ятник Бандері, відвідав Львівські круасани, подихав свіжим повітрям у Карпатах, але ближче всього йому стала Черкаська область,

місто Умань.

Старий док Еммет Браун каже, що в Умані найсмачніше в Україні пиво і сміється, сміється, так по-доброму, так щиро.

Він перевіз сюди свою лабораторію, свою творчу майстерню, бо більше приходив сюди малювати, ніж займатись наукою, хоча тягнуло,

не приховує,

тягнуло знов до чогось такого, але – ні, це небезпечно, до того ж дивовижний час, просто дивовижний час, аби жити, аби жити і не тікати.

Старий док Еммет Браун працює вчителем і веде спокійне життя в своїй улюбленій країні, яка рідною та улюбленою стала так раптово йому,

з якою він стільки всього бачив

стільки всього бачив.

Старий док Еммет Браун, старий мандрівник без дому та батьківщини раптом знайшов це тут. Він іноді думає, що варто б було одразу стрибнути в цей час, у майбутнє,

але швидко розуміє: ні, не треба.

Старий док Еммет Браун після того, як пішов у свою хтозна-яку вже літню відпустку, раптом вирішив того червневого дня,

того червневого дня, коли пити пиво вже набридло та треба було шукати собі заняття, сів у старий, що ледве-ледве дихає, настільки старий, Делоріан.

В салоні пахло пригодами та гарними часами молодості, тож старий док Еммет Браун тримався за кермо з посмішкою.

Старий док Еммет Браун ввімкнув магнітолу, і заграла стара українська пісня автора, якого одразу й не згадаєш: співалося, що буде весна, там де ми стоїмо…

Аж раптом зашипіли динаміки – спалах. Збій у системі, заблоковані двері, темрява, нічого не зрозуміти.

Старий док Еммет Браун не міг зрозуміти, де він знаходиться: минуле, майбутнє, чи він вже помер та знаходиться поза часом, так, таке він не виключав теж.

Він не міг вибратись зі своєї машини часу яка, напевно, зламалась вже остаточно і не запрацює.

Старий док Еммет Браун зітхнув і вирішив, що ранок буде мудріший від цієї глухої ночі; на вулиці якось прохолодно, точно не літо в цьому часі,

точно літо.

Він задрімав: після переміщення в часі машина довго лишаєтесь теплою, навіть гарячою, це рятує, справді.

Старий док Еммет Браун прокинувся, але не від того, що раптом якимось дивом запрацював годинник у його Делоріані.

Старий док Еммет Браун прокинувся, бо затремтіла земля від вибуху, прокинувся і одразу пригадав, коли ж він так ще прокидався.

Старий док Еммет Браун зрозумів: зараз двадцять четверте лютого, п’ять тридцять один, і годинник то підтверджує.

Він тримається за кермо, заплющує очі, але не тремтить, не нервується, він абсолютно спокійний, дивиться в напрямку жахливого помаранчевого неба.

Він знає, що в будь-якому разі він повернеться назад у майбутнє, що всі ці люди, що зараз прокидаються разом з ним повернуться у майбутнє,

де перемога.

Бо нічого іншого у майбутньому й не чекає.