довіремося пані Долі.

х х х х
1 9 4 5
х х х х

— Стіве, це небезпечно! — Ти відкинулася назад на стільці, паніка охопила тебе з головою. Крики Стіва яскраво виділялися, попри шум з рації. Ти була така щаслива бути поруч із ним, на одній військовій базі, адже випала нагода зізнатися йому. А тепер вона зникала, немов піщинка… разом з Роджерсом. Адже це могло змінити ваше життя!

Але відбулася далеко не та розмова, яку ти продумала в голові.

— Мости вже спалені. Тобто, у мене немає вибору! Стільки життів стоїть на кону…

— Прошу тебе, Стів! Ми щось придумаємо, всі ми! — Намагаючись заспокоїтися, ти почала глибоко дихати, з очей потекли пекучі сльози. Адже він міг би втішити тебе, знаходячись тут, поруч із тобою.

— Це мій вибір.

— Стів, я… я повинна сказати тобі…

Через ридання ти не могла чітко говорити і ясно мислити. Очі вкрила завіса, ти міцно стиснула прилад радіозв’язку пальцями так, ніби від цього залежало майбутнє цілої планети. Чому Стів не може хоча б раз подумати про себе? Вибрати своє життя, своє щастя? Чому він не може обрати тебе?!

— Я кохаю тебе, — раптом твою істерику перервав його голос, потім настала тиша.

Від монотонного звуку різко заклало вуха. Ти ледь могла дихати.

х х х х
1 9 7 3
х х х х

Місія Солдата була досить простою: знайти ціль, простежити за нею і знищити, потім отримати необхідні дані та повернутися на базу. Він робив це вже мільйон разів, і, безсумнівно, зможе зробити ще стільки ж. Він об’їздив майже весь світ, виконуючи різні завдання. Звичайно, подробиць не пам’ятав, але м’язову пам’ять обдурити неможливо. Цього конкретного разу Солдата занесло до Франції.

Він провів ніч у занедбаному мотелі, не привертаючи до себе уваги, як і завжди. Але що не як завжди… Солдат дозволив собі насолодитися красою цієї країни й прекрасними краєвидами. Він чи не вперше дав свідомості насолодитися тією миттю свободи, яка зараз була в його владі. Він виринув з темної безодні болю і страждань і дозволив собі уявити життя поза званням. Що якби Зимового Солдата не було?

Якби він зміг стати собою, а не цією машиною для вбивств… Фактично, він ніколи не стане колишнім, ніякої с в о б о д и для них двох. Солдат зрозумів, що емоції та почуття недоступні йому, не в цій масці лиходія і вбивці. Хоча в одному помилявся точно,

адже відчуття
б о л ю
завжди буде переслідувати його.

Він не міг згадати, хто він, звідки родом і як це сталося. А якби й зміг повернутись до колишнього себе, то хто б чекав на нього? Хто б хотів бачити?..

Ось його мішень повільно прогулюється Лувром, рука в руку з дівчиною, яку намагається вразити своїми байками. І раптом погляд Солдата привернуло щось інше. Ти стояла в кутку холу, дивлячись на якусь картину. Він не знав назв і не збирався їх читати, тому продовжував роздивлятися і спостерігати за тобою. Як нервово ти крутиш ремінець сумочки в пальцях, як вільний смугастий светр поверх білої сорочки обіймає твою фігурку, а штани вдало підкреслюють форму стегон і візуально подовжують ноги. Він був зачарований тобою. І якщо не Солдат, то той чоловік, що сидів глибоко всередині нього.

Він міг бачити лише частину твого обличчя, але цього було достатньо, щоб кинути своє завдання і слідувати за тобою. Щось у твоїй аурі не давало спокою, змушувало рухатися. Солдат крокував повільно, немов і справді був на екскурсії, повторюючи твої повільні рухи. Ти нікуди не поспішала, час ніби зупинився і належав тільки тобі. І на відміну від свого переслідувача, ти могла насолоджуватися красою, що оточувала тебе.

Щось у тобі було так знайоме йому і приваблювало все більше. Якийсь невидимий зв’язок, про походження якого він не міг навіть здогадатися. Але він твердив Солдату, що потрібно тримати тебе поруч, захищати й не дати скривдити. І, якщо йому не зраджує пам’ять, таке відбувалося вперше.

Ніби відчуваючи його, ти обернулася і посміхнулася чоловікові. Настільки щиро, наскільки була здатна.

— Правда зачаровує?

У цей момент щось сталося.

Маленька дівчинка широко посміхалася, її волосся розвивалося на вітрі. В очах було стільки щастя і надії, на які він не заслуговував. Така щира посмішка, яку він щойно отримав від тебе. І очі, і м’яке волосся. Це була ти.

Короткий спогад різко обірвався. Почався інший.

Ти танцювала. На тобі була довга спідниця, волосся стало довшим, обличчя трохи змінилося. Ти стала старшою! Від гучної музики він зморщив ніс, але ніщо не могло відірвати його від твоїх легких рухів. Така граціозна і красива, немає нікого кращого за тебе. Раптом поруч з’явився світловолосий хлопчина. Він був трохи нижчий за тебе, хоч і того ж віку, та занадто худорлявий. І навіть попри все це, ти дивилася тільки на цього хлопця. З такою любов’ю і ніжністю, на яку була здатна. Серце боляче занило в грудях. Ти б ніколи не стала дивитись так на Бакі, обіймати так само і бажати… Але він так хотів бути з тобою, замість чергової подружки на цього вечора. Певне, це все на що він заслуговував.

Солдат різко закліпав очима і виринув з туманного спогаду. Пелена сліз не давала можливості розгледіти тебе ближче. Ти зникла з його очей. Пішла. Залишила ні з чим. І як би він не бігав по будівлі та вулицях у пошуках втрачених спогадів, але все було марно.

— — —

Солдат завершив свою місію трохи пізніше, ніж зазвичай. Він не сповістив, чи провів зайвий день у пошуках тебе або хоча б твоєї тіні, що втікла від нього. Не знав де ти, з ким ти. Навіть імені не міг назвати, але відчував, що ти десь поруч.

У темній кімнаті він наполегливо намагався пробудити ще хоч один спогад. Про тебе, про колишнє життя. Хапався за цю соломинку, як за порятунок.

Зі сльозами на очах ти дивилася на нього, притиснувши руки до його грудей.

— Не йди, — благала ти. Солдат не знав, куди його минуле Я «йшло», але розумів, що там небезпечно. Він міг не повернутися. Напевно, це пов’язано з війною.

— Пообіцяй, що ти повернешся. Що не помреш там! — Долоня ніжно провела по його щоці, спустилася до шиї. На мить стало тепло.

— Обіцяю, (Т.і.).

(Т.і.)

Його (Т.і.)

Всі шестерні заскреготіли та стали на місце. Він знав тебе з самого дитинства. Ти була його другом, найкращим другом. Він любив тебе. Любив так сильно, що був готовий кинути все до твоїх ніг. І ось вона ти, яка чекає на нього ще з тих самих пір. Хвиля полегшення охопила Солдата, адже якщо він зможе вирватися з цих кайданів, то повернеться до тебе. Він не був самотній, варто було лише простягнути руку назустріч….

Та чи не запізно? Лещата стиснули Бакі, машина почала стирати всі спогади. Він жадібно ковтав повітря і кричав, бажаючи боротися зі своєю новою породою. Хотів вирватися і знайти тебе, міцно обійняти та сказати, що він весь цей час сумував за тобою. Але запізнився.

х х х х х х х х х
Н А Ш І Д Н І
х х х х х х х х х

Бакі не мав уявлення, що забув у цьому розкішному ресторані, але щосили намагався вдавати з себе джентльмена і посміхався кожній людині. Якби Месники знали, як важко йому це дається…

Це був якийсь благодійний вечір або щось на зразок того. Чомусь це було гострою потребою, адже його друзі все-таки були героями для всієї планети. Тоді як рятувати планету було набагато важливішою справою, ніж ходити з боку в бік у дорогих дизайнерських костюмах і ввічливо кивати кожному. Чому Бакі повинен прикидатись кимось?

Він замислився над тим, як Стів і Сем почувалися на їх першому заході. І взагалі в такій атмосфері розкоші та багатства. Його компанія на цей вечір чомусь дозволила собі знатно запізнитися, минуло вже понад пів години. Можливо, варто було прихопити з собою подарунок цій жінці у вигляді годинника, на майбутнє. Словом, якби вона не виклала свої мільйони в благодійні фонди, то Джеймсу і не довелося б марнувати свій час тут.

Щелепу зводило від того, наскільки всі тут були ласі на лестощі. Його супутниця ходила від гостя до гостя, вітаючи кожного, і це всього за минулі пів години! Бакі не встигав запам’ятовувати імена та інформацію, після першої десятки так і зовсім здався, дозволяючи жінці розмовляти наліво і направо в компанії його невдоволення і натягнутої посмішки. Час від часу киваючи, він постійно оглядав величезний зал. Погляд блукав від одного столика до іншого. Поки не побачив тебе.

Ти спілкувалася з літньою дамою, на губах була наймиліша посмішка. Здається, ти була щаслива ділитися думками та деталями життя з нею. Занадто занурена в розмову, ігнорувала весь світ навколо. І чоловіка, який був від тебе без тями.

Забувши про здоровий глузд, він вирішив полишити свою супутницю. Кивнувши й вибачившись, Джеймс прямував до твого столика, відчуваючи палючий погляд на спині. Він вправно рухався між людьми та офіціантами у фраках. Чоловік був схвильований, радий і водночас шокований. Минуло стільки років, як ти можеш так бездоганно виглядати?

— (Т.і.)!

Ти обернулася на ім’я, повільно повернувши голову, явно не хотіла відволікатися від розмови. Попри той факт, що у тебе було сотня імен до цього моменту, в душі ти все ще була тією маленькою (Т.і.), на долю якої нічого з цього ще не випало. Ваші погляди зустрілися, від емоцій, що переповнювали тебе, перехопило подих.

Бакі!

Десятки років ти уявляла цей момент. Зустріч з минулим віч-на-віч. Знала, що одного разу зустрінеш і Стіва і, можливо, Бакі. В арсеналі було близько тисячі сценаріїв і ще стільки ж приводів уникнути розмови та пояснень, але зараз ти виявилася не готова.

— (Т.і.)! Я такий радий…

Бакі буквально світився. Його очі розглядали кожну часточку твого обличчя, не могли намилуватися цією приголомшливою картиною. Ти й справді виглядала неймовірно, анітрохи не змінилася! У цей момент він завмер і нахмурився.

— Зачекай, як це можливо? Як… Чому ти така юна?

— Зимовий Солдат! — вигукнувши, ти затримала подих. Якби він зробив ще кілька кроків, то міг би помітити, як від страху тремтять твої долоні.

Ти знала, що програми в його голові більше немає, як і Солдата. Але потрібно було зробити так, щоб Джеймс пішов раз і назавжди. Не зміг навіть дивитися у твій бік. Достатньо і того, що колись він був на першій шпальті кожного друкованого видання.

— Я Бакі, — відповів він, знизавши плечима. — Ти ж (Т.і.), правда? Але… тебе не повинно бути тут.

— Я не та, про кого ви думаєте. Від бабусі я отримала не тільки зовнішність, але й ім’я. — З твоїх губ злетів знервований смішок. На доказ слів ти награно посміхнулася і трішки кивнула.

Було відчуття, що хтось грає з тобою. Як зараз ти пам’ятаєш грозу, яка назавжди змінила стан речей. Блискавка залишила слід не тільки на тілі, але і на долі. Все було прекрасно, заміжжя і материнство, якби не той факт, що на фотографії з двадцятиріччя дочки ви виглядали абсолютно однаково молодо. Ти ховалася довгі роки, змінювала імена, історії та експериментувала із зовнішністю. У ФБР напевно є величезне папка на тебе.

— Твоя бабуся? — Бакі, здавалося, не хотів вірити в почуте. Він ковтнув і послабив краватку навколо шиї. — Вона вийшла заміж? — Продовжив він охриплим голосом. Невже він думав, що ти просиділа все життя в очікуванні його повернення з мертвих?

— Звичайно, — відповіли ви одночасно з твоєю сусідкою. Нею була твоя дочка, з якою ти розмовляла раніше, а та тільки зараз обернулася на Барнса.

Правду кажучи, ти ніколи не була заміжня. Після Стіва ти намагалася завести стосунки кілька разів, але марно. Ніхто не зміг замінити його, та й відсутність старіння викликала б у будь-кого підозри. Під час останньої розмови багато років тому ти намагалася повідомити коханому, що вагітна, але зв’язок перервався. Ти була впевнена, що Стів став би прекрасним батьком, добрим і чуйним, який розумів би вас з дитинкою з півслова. До того моменту, коли ти була готова зізнатися, тебе відправили у бункер, де через поганий радіозв’язок відбулася ваша остання розмова.

Ніхто не знав, що новонароджена Сара могла б носити прізвище Роджерс. Ти вирішила тримати це в секреті, тому що дитину напевно б тримали в лабораторії для подальших експериментів, адже в ній була кров суперсолдата (яка виявилася марною). Варто було Капітану знову ожити, як у тебе зародилася надія на спільне майбутнє. Але як би він відреагував на ці новини? Що його позашлюбна дочка постаріла без його участі в її житті, а кохана має кращий за нього самого вигляд? Це могло погано відбитися на ваших життях і його репутації.

— Хто її чоловік? Я його знаю? — наполягав Бакі. Його обличчя водночас відображало інтерес, злість і відчай.

— Деніел, — бадьоро відповіла ти. У той самий час заговорила і Сара (яку ти назвала на честь матері Стіва):

— Джордж!

Ви з донькою обмінялися поглядами, намагаючись збагнути, що робити далі. Бакі також нічого не розумів із того, що коїться.

— Деніел Джордж.

— Джордж Деніел! Джеймс мружив очі, ще більше заплутуючись. Інтуїція підказувала, що тут щось не так, але що саме? Не було навіть припущень і варіантів.

Плеснувши в долоні, ти розсміялася і добродушним поглядом обдарувала Сару, яка сиділа поруч.

— Його звали Деніел Джордж. Я ще називала його дідусем Деном, пам’ятаєш? Ах, здається, роки беруть своє з Сарою. — Останні слова далися особливо важко.

Так складно. Неможливо спостерігати за тим, як час вислизає від неї. Ти молилася, щоб дочка перейняла нові гени Стіва або твоє «прокляття». Водночас ти була рада, що у Сари було повноцінне і спокійне життя, яке не склалося у тебе через відсутність старіння.

— Не чув про такого, — Барнс потер шию і винувато стиснув губи. Ти захотіла його заспокоїти та приголубити, зізнатися у всьому, але здоровий глузд знову вступив у права. Ти стрималася. — А ви хто один одному?

— Тітка.

— Мама.

Ваші з Сарою погляди знову перетнулися, обидві невдоволені одна одною. Чому просто не можна говорити одне й те саме? Глибоко видихнувши, ти знову поспішила роз’яснити вигадану ситуацію.

— Це Сара, моя тітка. Вона виростила мене, тому вважає себе матір’ю. Вона все для мене.

Поки у давнього знайомого не з’явилися нові питання, відповіді на які у вас би не зійшлися в черговий раз, ти вирішила припинити цю розмову:

— Мені дуже шкода, але нам час іти. Ми прийшли ненадовго, та й у мене завтра важлива зустріч. Ваша супутниця, певно, дуже зачекалася.

Хоч Бакі і кивнув, погоджуючись з тобою, але в його очах ти бачила сумнів. Він навряд чи повірив у ці дурні байки й вигадане ім’я твого діда.

Хоч Бакі і кивнув, погоджуючись з тобою, але в його очах ти бачила сумнів. Він навряд чи повірив у ці дурні байки та вигадане ім’я твого «дідуся». І навряд чи відпустить всю ситуацію, що непокоїло ще більше.

— Сподіваюся, ми ще зустрінемося.

Ти щиро бажала протилежного його словам.

— — —

Ви знаходилися в якійсь галереї або музеї. Він розглядав тебе, поки ти була захоплена картинами на високих стінах. Ніби відчуваючи його, ти обернулася і посміхнулася йому. Настільки щиро, наскільки була здатна.

— Правда зачаровує?

Бакі прокинувся у холодному поті. Далеко не вперше ти переслідуєш його уві сні, але це точно був не сон. Він упевнений, що бачив тебе! У далеких сімдесятих. Того дня у Франції! Він бачив тебе в Луврі!

І ти не онука (Т.і.), ти і є та сама (Т.і.)! Тому ти була так налякана його раптовою появою. Тому ваші з Сарою відповіді так не збігалися, тому що ти нахабно брехала йому в лице. У такому випадку ким тобі доводиться Сара? Щось в ній таке знайоме, особливо очі. Такі ясно-блакитні, добрі та сповнені рішучості. Чи могла вона бути дочкою Стіва?

Джеймс потребував відповідей на всі питання цієї ж хвилини. Чи не занадто він зациклений? Чому ти збрехала? З чого Сара здається знайомою? І чому серед усіх імен у світі твою тітку звуть саме так? Від надлишку думок і недомовленості він підскочив з місця і обхопив голову руками. Так багато збігів! Чи це лише збіги? Він може пошукати інформацію в базі даних, але чи треба ставити когось до відома про те, що сталося? Швидше за все, є причина, чому ти першою зустріла саме його, а не Стіва.

Але якщо не знайде інформацію про тебе, то про Сару щось вже буде. Озброївшись смартфоном, Барнс довго копався в ньому, поки не знайшов потрібну йому Сару. Вона — авторка книг, володарка Пулітцерівської премії, дуже улюблена своїми фанатами (варто приділити увагу її творам). Була одружена з бізнесменом, має двох дітей, один з яких також мав спільні риси з Роджерсом. Трохи пізніше Бакі зміг нелегальним шляхом знайти адресу Сари і її номер телефону.

Занадто гордий і егоїстичний, Джеймс вирішив не повідомляти про свої знахідки найкращому другові. Стів зірве джекпот, якщо дізнається правду та отримає все те, чого так щиро бажає Бакі. Він завжди був другим, навіть попри ідеальну фізичну підготовку. Навіть коли витягав Роджерса з халеп і допомагав розв’язувати проблеми, перебував на вічному другому місці. Навіть коли втішав тебе після відмови Стіва («Я не заслуговую на тебе, (Т.і.) і відмовляв від настирливої ідеї стати його парою. Ти завжди верталася о Бакі і заспокоювалася в його обіймах. Того ж дня Барнс щиро побажав смерті своєму другові, потім зрозумів, що це нерозумно, бо і сам би наклав на себе руки за таких обставин.

З відходом на війну багато чого змінилося. За відсутності Бакі ти таки знайшла шлях до серця Роджерса, що розбило серце першому. Він хотів би бути відсутнім ще довше або не з’являтися взагалі, щоб не бачити ваші щасливі обличчя. Однак він не настільки егоїст, щоб заради власного спокою спеціально вас посварити. Це було б занадто, ти б ніколи не змогла пробачити йому це.

Ти була найрозумнішою з трійці. Загартовуючись на вулицях Брукліну, тобі не складало труднощів придумати план, щоб уникнути насильства або вийти з бою з мінімальними втратами. Поки Стів шукав собі пригоди, а Бакі його рятував, ти докладала максимум зусиль, щоб подбати про них двох після численних бійок.

Якщо Джеймс зараз все викладе Стіву, якщо поділиться інформацією, то у Капітана з’явиться довгоочікувана сім’я! Дружина, дитина, завдяки яким мрії збудуться. Поки Бакі буде страждати в черговий раз через свої почуття. Знову буде другим. Знову буде непотрібним. Хіба ГІДРИ не було достатньо? Може, потрібно знову пережити всі страждання? Дати ще пару сотень зарядів? ГІДРА стерла всі спогади про тебе, всі мрії про спільне майбутнє. Але що вона не змогла знищити, так це любов до дівчинки з Бруклінe, яку весь цей час Солдат, не знаючи, зберігав у своєму холодному серці.

У нього, нарешті, з’явився ще один шанс. Звичайно, остаточне рішення за тобою, але спрос грошей не беруть. Можливо Стів ніколи не пробачить і не зрозуміє. Але Бакі Барнс заслужив щасливий фінал за все, що він переніс у своєму житті.