Глава 1

Останні новорічні блискітки повільно опускаються на підлогу. Я спостерігаю за згасаючим галасом і божевіллям, яке спричинив уже минулий 2024 рік. Подібні святкування ніколи не були моєю пристрастю, але їх обожнювала Делла. Саме через неї зараз я знаходжусь у ” Salle Wagram”. Величезна вишукана зала в центрі Парижа з купою вітражів, золотих люстр із кришталевими елементами та безглуздими вазами, з яких каскадом спадають непристойно дорогі букети квітів.

Делла обожнювала розкіш. Вона жила суттю розкішного життя, без якого вона б зачахла. Я поглядом знаходжу її в натовпі — вона щаслива, завжди випромінює радість. Її шкіра кольору міцної кави виблискує від нанесеного глітеру. Темне волосся, яке вона так довго укладала перед вечіркою, повертає свій природний об’єм. Від початкової бездоганної зачіски не залишилося й тіні. На цей вечір вона обрала чорну обтягуючу сукню з відкритими плечима та боковим розрізом від подолу до самого стегна. Вона завжди балансувала на тонкій грані між витонченістю і сексуальністю.

Мій погляд, як і очікувалося, не залишився непоміченим. Делла вже в декількох кроках від мене. Вона наближалася з усією можливою грацією, яку тільки могла продемонструвати, враховуючи кількість випитого нею вина цього вечора.

— Хей, досить мучити це віскі, — вона показує на пляшку в моїй руці. — Я притягнула тебе сюди не для того, щоб ти просто стояв і напивався увесь вечір, — її погляд виказував усю призирливість до моїх дій.

— Я не просив мене нікуди витягувати, тож із благословення вашої величності я піду і добряче накидаюся, а потім висплюся, — я роблю черговий ковток віскі, яке опаляє моє горло.

— Ні, ти залишаєшся тут і веселишся, а ось це зараз мені більш знадобиться, — вона вихоплює з моїх рук пляшку і ховає за спину. — Розвійся хоч зараз. Це був справді важкий рік для тебе, тож відпусти його нарешті. Саме зараз, — її очі поблискують від самовпевненості. — Якщо складно зробити це самому, то зроби це з кимось…

Вона повертає голову, і я помічаю, як на верхній частині її шиї червоніє свіжий засос.

— А ти, бачу, вже дослухалася до власної поради. І хто ж цей щасливчик?

— Не щасливчик, а щасливиця. І в мене нема часу це обговорювати, тож розважайся нарешті, бісова ти дупа! — вона переможно розвертається і знову поринає у світ веселощів і алкоголю, але вже з моєю пляшкою віскі.

Я залишаюся на місці, обмірковуючи слова Делли і шукаючи поглядом щось цікаве на цій безглуздій вечірці. Через деякий час мої очі натрапляють на дещо спокусливе. Проводжу поглядом по вирізу сорочки, яка розстібнута наполовину, потім зупиняюся на пухких губах — цікаво, як би вони відчувалися на моїй шкірі? Далі — неслухняне світле волосся, яке спадає прядками, прикриваючи лоб. Хлопець стояв у іншому кінці зали й виглядав, наче суккуб, що спустився з пекла спеціально для мене. Напевно, розважитися в новому році не така вже й жахлива ідея.

Мої очі продовжують вивчати потенційні витончені лінії його тіла крізь сорочку, поки погляд не повертається до обличчя. Його зор спрямований на мене. Таке відчуття, що я фізично відчуваю, як він вивчає мене. Ми граємо в цю безглузду гру ще хвилин десять. Не знаю, хто з нас виграв, але я відсторонююсь від холоду стіни й повільно наближаюсь до цього “грецького бога”.

— Я переміг, — це перше, що вилітає з його вишневих пухких губ коли відстань між нами була скорочена.

— Не знав, що ми в щось граємо, — я збрехав.

— Усі в щось грають, і мені подобається вигравати, особливо коли я виграю те, що хочу, — його пальці розстібнули ще один ґудзик на сорочці, — і думаю, це якраз той випадок.

Він проходить повз мене, достатньо близько, щоб я відчув його тепло, але недостатньо, щоб торкнутися. Він хоче пограти в жертву та мисливця? Добре, я не проти, але не думаю, що фінал гри задовольнить усіх.

Об’єкт мого поклоніння цієї ночі прямує в коридор. Далі вгору, по маршу сходів, звертає ліворуч у галерею з тьмяним світлом. Увесь цей шлях я слідую за ним, прагнучи накинутися й насолодитися кожним дюймом його богоподібного тіла. Галерея в ” Salle Wagram” — це велика, довга зала, подібна до Версальської, з одного боку вікна з видом на добрячу половину Парижа, з іншого — ряд дверей, за кожною з яких схована кімната для ділових зустрічей, переговорів та інших цілей. За однією з таких дверей і зникає моя жертва. Що ж, він сам обрав пастку; не я його туди заманив.

Я заходжу в кімнату й зачиняю за собою двері. Більше йому нікуди бігти.

Простір навколо нагадує один із залів переговорів: великий різьблений стіл посередині, крісла навколо нього, а стелажі, наповнені книгами, тягнуться вздовж стін. Мій грецький бог стоїть навпроти вікна, і найбільше мені зараз хочеться володіти ним. Єдиним джерелом світла у кімнаті є сяйво місяця та вогні нічного міста. Через це шкіра хлопця виглядає ще світлішою, ніж вона є насправді. Хочеться зануритись у його шию та бачити, як вогняна пляма починає палати на його шкірі. З кожним кроком бажання тільки підсилюється.

– Я ж казав, що люблю вигравати те, що хочу, – на його обличчі сяє тінь усмішки.

– А хто тобі сказав, що ти виграв? – я підходжу максимально близько й різко притягую його за талію. – Це я отримую те, що хочу, і коли я цього захочу. Не думай, що в тебе є якась влада. – Після цього я нарешті впиваюся губами в його шию, ніби хочу відчути металевий присмак його крові, але насправді просто хочу залишити сліди своєї влади над ним. – Не назвеш мені свого імені, перш ніж я трахну тебе? – я ласкаю край його вуха своїм диханням.

– Ансель… сер… мене звуть Ансель, – у його голосі чутно задоволення, і це не може не радувати мене.

Я штовхаю свою жертву на стіл і безсоромно продовжую терзати його шию, залишаючи багряні мітки. Ансель намагається поворухнутись, але в нього мало що виходить, бо я навис над ним усім своїм тілом.

Далі переходжу до сорочки. Я розриваю її, і на підлогу сиплються решта ґудзиків. У місячному сяйві його тіло виглядає бездоганно: ідеально гладка, майже порцелянова шкіра без єдиного недоліку. Рельєфні груди з темними сосками, втягнутий живіт із кубиками преса – він був бездоганним, наче і справді створений богами Олімпу.

Я більше не маю сил стримуватись і віддаюсь цій жаданій агонії. Осипаю його груди поцілунками: спочатку ніжними, потім усе більш наполегливими, доки це не переростає у покусування. І саме тоді з вуст Анселя злітає перший здавлений стогін. Це заводить мене ще більше. Я знову залишаю відмітки на його шиї, переходжу на груди, а потім ще нижче під солодкі стогін мого Бога – принаймні на цю ніч.

Проходить не так багато часу, як я спостерігаю результат своєї божевільної праці. Вздовж тіла Анселя тліє доріжка мого поклоніння, червона, наче розпечені вуглі, які пропалюють його бездоганну шкіру. Цей вигляд розпалює в мені ще більший вогонь – бажання володіти ним повністю, боготворити, підкорити собі, щоб він належав тільки мені, і нікому більше.

Я зриваю з нього останній одяг, хочу бачити його повністю. І цей вигляд справді захоплюючий – він вартував кожної секунди очікування. Його член виглядає ідеальним, зі слабо видними венами вздовж ствола. Я беру його повністю в рот і одразу відчуваю, як він тече. Його смак розливається по всьому рту, і моя єдина ціль – змусити його кінчити, хочу знати, який він на смак. Ансель більше не стримується, його стогін змушує мене хотіти його ще більше – настільки, наскільки це тільки можливо. Його руки стискають моє волосся, змушуючи пропускати його далі у своє горло та рухатись активніше.

Коли дихання Анселя стає ще частішим, а стогін глибше, він ізливається в мій рот. Я відсторонююсь і одразу знаходжу губи мого Бога, даючи нам обом насолодитись його смаком. Він ковтає частину, і я повторюю за ним.

– Іноді я не проти програти, – його солодкий шепіт розноситься біля мого вуха.

– Не думай, що це все, – після цих слів я встаю зі стола і розстібаю свій ремінь.

Ансель, повністю оголений, стає на коліна та бере мене повністю в рот. Я відчуваю його дихання на своєму паху, як він проводить язиком по моєму члену, перш ніж повністю заковтнути. У цей момент вже він має повну владу наді мною, і я готовий сприйняти все, що він захоче.

Коли дихання стає важчим, я відриваю Анселя від його справи.

– Я хочу завершити цей вечір інакше, – знов шепочу йому на вухо. – Думаю, є набагато приємніший спосіб для нас обох.

Я розвертаю його спиною до себе та притискаю до вікна. Мої пальці вивчають обриси його спини, м’язи, що виступають з-під шкіри. Він неймовірний. Наприкінці шляху мої пальці знаходять свою ціль, і я повільно входжу в нього одразу двома пальцями, з кожним міліметром вибиваючи більш сильні стогін. Це насолода для мене – усвідомлювати, що я є причиною цих звуків, що повністю контролюю його.

З кожним рухом по чутливій точці звучать нові нотки у кожному стогоні, такі, наче ніхто і ніколи не робив із ним подібного. Награвшись із цим, я дістаю пальці, бачачи, як він стискається без них.

– Будь ласка, я хочу більше, прошу… – голос Анселя більше не має тієї нахабності, що була на початку. Він готовий молити, тільки щоб заповнити чимось пустоту всередині себе.

Я не чекаю довго й одразу починаю входити в нього: повільно, але одразу повністю.

Відчуття, як він стискає мене зсередини, змушує трахати його жорсткіше з кожним новим поштовхом, заповнюючи повністю й вибиваючи нові стогони. Пальцями я проводжу по його привідкритому роту, занурюю всередину, проводжу по ідеальному ряду білих зубів. Після цього Ансель обхоплює губами мої пальці й робить те саме, що не так давно робив із моїм членом. Це змушує мене вбиватися в нього в більш рваному, різкому темпі, і я відчуваю, як він наближається до завершення.

Мій грецький бог стискає мене востаннє перед тим, як досягти кульмінації, і я завершую вслід за ним. Намагаючись вирівняти дихання, я спостерігаю, як на його шкірі проступає роса поту. Я проводжу по ній пальцями, виводячи незамислуваті узори, й насолоджуюся цим видом.

— Може, ви назвете й мені своє ім’я, сер? — у голосі Анселя знову чутна іскра й нахабність.

— Август… просто Август.