А Ви точно пастор?

“Я нехочу йти до церкви! Вкотре кажу, я АТЕЇСТ!!!” – я тяжко зітхаю, розуміючи, що мої аргументи для моїх віруючих батьків звучать ніби образа.

Якщо хтось подумав, що моя думка в цій сім’ї когось цікавить, то ви глибоко помиляєтеся. Я тяжко зітхаю і поправляю складки своєї спідниці. Холодне повітря ранку боляче обпікало легені, через що шкіра покрилася мурашками. Натовп сірих людей потрошки стікався на подвір’я церкви, поступово заповнюючі його. Важкі дубові двері , які були ще зачинені, чорніють на фоні білосніжних стін, що височіють до тьмяного сонного неба.

“Навіть пастор не спішить прокидатися і правити службу в такий паршивий ранок. Він не такий дурень,” – як тільки ці слова вилітають з моїх вуст, я відчуваю несильний удар ліктем в живіт.

“Не говори так, – моя матінка хмурить брови і оглядається довкола, – Не дай Бог, це ще хтось почує твої дурні вибрики.”

Тим часом метушня довкола все більше зростала. Нові люди прибували, змішуючись з одноманітною юрбою картатих хусток, спідниць та піджаків. Тихі шепоти вже перетворилися на гул, з якого було важко вичепити бодай кілька зв’язних слів.

“Невже прислали нового?”, “А як же наш?”, “Навіщо нам молодий?”, “І який дурень згодився приїхати сюди по добрій волі?” – після останньої фрази почувся крягкіт, вочевидь не тільки моя матінка вміла вправляти язика ліктем в живіт. Але я так і не змогла зрозуміти про що говорили люди в натовпі. Невже щось в їхньому праведному житті могло бути настільки цікавим, що про це говорили буквально всі.

Тим часом небо потрохи розхмарювалося, з-за рваних країв хмаринок проглядалося холодне сонце від якого я одразу замружилася. Тепер подвір’я церкви не здавалося настільки похмурим і поодинокі промінчики благословили цих сірих людей краплиною кольору.

Раптово , з голосним скрипом, масивні двері відчинилися і всі погляди повернулися до верхівки сходів, що вели на ганок церкви. На жаль чи на щастя, я стояла достатньо далеко, щоб не споглядати пастора, що поважним кроком вийшов до людей.

“Доброго ранку, Церкво! Як прекрасно бачити вас сьогодні тут. Якщо ви з нами вперше — ми щиро раді вам. Нехай це служіння буде благословенням для кожного серця.” – міцний голос старого пастора гуркотом рознісся над натовпом. Хоча він був уже в поважних літах, сила вочевидь ще не покинула його. Маса людей раптом неприродно захвилювалася, почала придивлятися на ганок церкви, всіляко допомагаючи собі, намагаючись стати вище інших і отримати найкращий огляд. Мені також стало цікаво, що ж цікавого там відбувається, але якби я не силилася, так і не змогла нічого побачити. Після короткої промови пастор став біля вхідних дверей церкви і вітав всіх прихожан. На щастя, через велику кількість люду мені вдалося зайти всередину без особливого “напуття” від пастора і я спокійно поплелася за батьками до лав, що стояли біля невеличкої сцени.

Повільно, але впевнено, церква почала наповнятися людьми, всі метушилися, намагалися всістися позручніше і поближче до сцени, щоб краще чути і бачити сьогоднішню месу. Я беземоційно залипла в телефон, через що знову отримала штурхана від матінки.

Десь через пів години безцільних свідських розмов і безглуздої метушні, всі повсідалися на своїх місцях і затихли. Старий пастор поважно ступив на сцену, широкими кроками наближаючись до кафедри. Його голос, хрипкий, але потужний знову рознісся над натовпом. Я важко зітхнула і приготувалася до безнадійно втраченої години свого життя. Мій погляд безцільно бігав по спинах людей, намагаючись знайти хоч щось цікаве, що могло б зайняти мій безнадійно нудьгуючий розум. На моє нещастя я підняла погляд на сцену.

“Якого ху….Ауч!” – я навіть трохи скрутилася в калачик на своєму місці від удару ліктем в живіт.

“Тихіше!” – матінка прошепотіла, приклавши вказівний палець до моїх губ.

Я навіть не знаю з чого саме я була більше в ахуї: з удару в живіт чи від побаченого на сцені. Я знову поглянула туди, щоб впевнитися, що я дійсно це побачила і мені не наснилося. “Я перепрошую, але місія пастора навертати на путь істинний, а не породжувати порочні замисли” – я подумки посміялася зі своїх же слів.

Масивна постать стояла на краю сцени за старим пастором, смиренно схиливши голову, слухаючи месу. Русе волосся було зачесане назад, але було помітно, наскільки насправді воно неслухняне без укладки. “Цікаво, яке воно на дотик?” – я відразу подумки дала собі ляпаса за такі думки. “Якого чорта ти взагалі про подібне думаєш?” – мій внутрішній голос здорового глузду намагався врятувати мене і навернути на щось нудне і хороше, але хто я така, щоб його слухати.

Я відірвала погляд від сцени, трохи схиливши голову вниз, закусуючи нижню губу. Наївний вірянин міг подумати, що я обдумувала почуту месу або молилася про благословення. Можливо і молилася, але точно не їхньому богу. Я знову підняла погляд на сцену і ледь не схопила серцевий напад. Він дивився на мене.

“Якого ху…Кгх!” – на цей раз матінка не була така милосердна до мене.

“Май Бога в серці, дитино” – вона суворо подивилася на мене.

Я з певними труднощами вдихнула повітря, бік після удару неприємно гудів. Я знову підняла погляд на сцену, але помічник пастора вже не дивився в мій бік, лише легенька примара посмішки виднілася на його губах. Чомусь це сильно роздратувало мене. Решту меси я провела в роздумах про цього помічника і в секундному страху, що можливо він уміє читати думки і знає, про що я думала в той момент (давайте не будемо вдавати, у кожного час від часу виникає така думка).

Після меси ,як зазвичай, всі хотіли поговорити з пастором і спитати його поради і ЗВИЧАЙНО всі хотіли познайомитися з новим помічником пастора. На моє нещастя, моя сім’я виключенням не була (окрім мене звісно).

“Мам, я не хочу говорити з пастором, мені нема про що з ним говорити,” – я намагалася всіляко відкараскатися від цієї бесіди, але як зазвичай мене не почули. І от я стою в черзі до пастора і його помічника, про якого я вже встигла надумати немало далеко не праведних думок.

“Вітаю, любі мої, як ви?” – голос пастора вирвав мене з моїх думок. Я встрепенулася і тільки зараз помітила, що ми вже, бляха, стоїмо навпроти пастора. Я думаю по моєму обличчю можна було прочитати мій ахуй від ситуації, тому матінка доволі голосно кашлянула і почала свою браваду про “неперевершену месу” та “поклик Бога”.

Якщо Бог в цьому світі існує, то він свідок того, наскільки я силилася не заглядатися на помічника. Але бляха він був до біса гарний і, якщо таке можна говорити стосовно священнослужителів, сексуальний. Зблизька він виявився ще більшим, ніж здавався, коли стояв на сцені, особливо на тлі всохлого старого пастора. Сутана тісно облягала його міцне тіло і БЛЯХА НЕ ДУМАЙ ПРО ЦЕ. Я важко видихнула, коли раптом у мою свідомість увірвався голос матінки.

“Пасторе Кирило, поговоріть з нею, будь ласка. Ви все ж таки також молодий, можливо Вам вдасться навернути її на шлях Господній” – її м’який і ледь не благальний голос ввів мене в заціпеніння.

Я різко піднімаю погляд на матінку і помічника пастора, які вели бесіду.

“Я можу з нею поговорити, але я її не зможу переконати, допоки вона сама не віднайде в своєму серці Бога, – голос помічника був м’який і підтримуючий, але було в ньому щось, що змусило мене напружитися всім тілом. – Якщо вона соромиться говорити на людях, то може завітати пізніше до церкви, я буду тут до сьомої вечора і зможу відповісти на всі питання, що турбують її неспокійний розум.” – його погляд ковзнув по мені і зупинився на моєму обличчі. Чому вбіса стало так важко дихати?

“Дякую, пасторе Кирило, вона обов’язково прийде пізніше.” –  було видно наскільки матінка була рада, що хтось новий спробує навернути мене у віру. Але я не можу сказати, що сильно проти, якщо мене поставить на коліна, хтось накшталт цього помічника.

***

“Мамо, якого чорта?!” – як тільки ми потрапили додому, я влаштувала рознос своїй родині. Але наскільки агресивно я б не відстоювала свою точку зору мене не чули.

Закрившись в своїй кімнаті я майже безсило впала на своє ліжко, закутавшись по самі вуха у ковдру. Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися, але відразу запалений розум намалював кремезну статуру пастора Кирила. Я зарилася обличчям в подушку, наче це мало захистити мене від хтивих думок. Але чим більше я перебувала в темряві , тим більше непристойних сценаріїв малював мій мозок. “Цікаво, які на смак його губи?” – від цієї думки я ще сильніше закуталася у ковдру. Примарні дотики, які малювала уява, розпалювали давно забуте тепло всередині, від якого хотілося скиглити, ніби сучка в тічці.

Дихальні практики та інші методики заспокоєння не врятували ситуацію, тому довелося користуватися добрим перевіреним методом. Подушка між стегнами добре лягала і притискалася до всіх потрібних місць. Я тремтливо вдихнула і вигнула спину, усе всередині мене стиснулося від зростаючої напруги внизу живота. Знайома пульсація клітора сигналізувала про скорий кінець, тому я пришвидшила темп, сильніше притискаючи подушку між моїх стегон. Непристойні образи і сюжети з участю помічника проносилися в моєму розумі: його сильні руки, що притискають мене до нього, губи, що блукають по моїй шкірі, лишаючи сліди зубів на моїй шкірі, пізніше там розквітнуть синці, його тіло між моїми ногами, язик на мені. БЛЯХА. Солодка хвиля задоволення в секунду охопила мене і я відразу притиснула долоню до рота, щоб не видати зайвих голосних звуків. Його образ відразу постав перед моїми очима, від чого я знову притиснулася до подушки і тихо заскиглила.

“І як мені тепер дивитися йому в очі?” – я проклинала саму себе за ті брудні думки, які в мене виникали.

***

На мою прикрість, мене таки виперли з дому, всіляко мотивуючи йти на зустріч з пастором Кирилом.Не те, що я б не хотіла його бачити, але точно не для того, щоб він мені розповідав про праведний шлях.

З очевидно помітною нервозністю я зайшла всередину церкви. Зараз вона вже була пуста. Ледь помітні пилинки крутилися у променях червоного сонця, що заходило. В ніс відразу вдарив сильний запах ладану, від чого я тихо чхнула. Пройшовши трохи далі вглиб церкви я помітила його. Як же сильно я хотіла зараз розвернутися і втекти кудись далеко-далеко. Він стояв навпроти алтаря і читав молитву. Його губи повільно рухалися шепочучи слова, але я вже знала, що ця молитва точно не врятує. Я просто стояла внизу під сценою, дивлячись, як широкі плечі плавно рухалися вгору-вниз при кожному його подиху. Фак, як він міг бути таким гарячим, будучи вдягненим в чортову сутану. Я відчула, як моє тіло знову напружилося і нудотне тепло почало збиратися внизу живота. Я намагалася вдихнути, щоб трохи заспокоїтися, але раптова репліка змусила мене поперхнутися.

“Не хвилюйся, ми тут самі, тобі нема чого боятися.” – молодий пастор закінчив молитву і повернувся обличчям до мене.

БЛЯТЬ, ЦЕ НІХУЯ НЕ РЯТУЄ СИТУАЦІЮ.

Я нервово піднімаю куточки губ, намагаючись вдати посмішку, яка виглядає максимально фальшиво.

“Та я й не хвилююся.” – слова вийшли тихими і ледь переконливими. Я подумки прокляла себе за це.

На обличчі чоловіка з’явилася примарна посмішка, від чого в мене похололо на душі. Цей покидьок розуміє як впливає на мене і дуже очевидно насолоджується цим. Це раптове усвідомлення розпалило в мені вогнище роздратування і мені відразу захотілося стерти ту посмішку з його чортового гарного обличчя.

“Не бійся визнати свої емоції, тут, – він обводить поглядом приміщення церкви. – Тут усіх зрозуміють і усім допоможуть.”

Я закотила очі на його слова. Сумніваюся, що тут зрозуміють бажання трахнути пастора.

Чоловік спускається зі сцени і підходить до мене. Його постать височіє наді мною і я нервово закушую губу, але відразу проклинаю себе за цю дію, адже бачу, як його погляд зосереджується на цьому.

“Не будемо тут стовбичити, пропоную зайти в кабінет, де ти зможеш розповісти про свої турботи.” – він жестом запрошує мене йти за ним і я на дерев’яних ногах рухаюся за ним, пропалюючи його широку спину поглядом.

Кабінет виявився доволі просторим, попід стінами стояли полиці з полемічною літературою та різними дрібничками, посеред кімнати розмістився масивний письмовий стіл з темного дуба, а біля столу кілька стільців. Як тільки я зайшла до кімнати, двері за мною зачинилися і я в ту ж секунду пошкодувала, що погодилася на це все.

“Сідай.” – пастор жестом вказав на один зі стільців для відвідувачів, а сам став біля столу, спиршись на нього стегном.

“Я постою.” – усвідомлення того, що це нічим добрим не кінчиться гостро кололо свідомість.

“Я сказав сядь.” – голос чоловіка раптово став глибше, від чого мої коліна трохи підкосилися. Мабуть все таки варто сісти.

Я повільно підходжу до стільця і обережно, ніби хтось збирається на мене напасти, сідаю. Тепер, через сидяче положення, я здавался зовсім маленькою на тлі його кремезної статури.

“То ж твоя матінка сказала, що ти у відчаї і тобі потрібна порада. – пастор схрестив руки на грудях і поглянув на мене. – То ж, що тебе турбує?”

Я ж не можу сказати йому правду про те, що мене турбує, як тканина сутани обтягує його тіло, і що цей одяг тут взагалі не умісний. Судомно я намагаюся щось вигадати, мої пальці стискають тканину моєї спідниці.

“Та насправді мене нічого не турбує. Просто матінка не може змиритися з тим, що я не віруюча, от і все.” – я знизую плечима.

“Он як, – я бачу, як вираз чоловіка змінюється, але я не можу розпізнати його емоцій. – Чи можу я спитати чому саме ти не віриш у Господа?”

“Бо якби він дійсно існував, він би не створював пастора, який тільки зовнішнім виглядом спонукає до гріха.” – я сказала це до того, як встигла подумати.

Раптом в кімнаті запала тиша. Я злякано поглянула на чоловіка, який здавалося на секунду завис у думках, але вже через секунду на його обличчі з’явилася посмішка, яка не віщувала нічого хорошого.

“Вибачте, я не подумала, що сказала…” – я почала нервово перебирати слова, намагаючись виправити ситуацію, але мене безпардонно перебили.

“І до якого ж гріха тебе спонукає цей пастор?” – він точно знав, що і як потрібно сказати, щоб мені перехопило подих. Я нервово ковтаю слину і несвідомо стискаю стегна разом, але в ту ж секунду я розумію, що він все помітив і не був здивований моїй реакції.

“Що?” – я здивовано дивлюся на чоловіка, ніби не розуміючи його слів.

“Ти чудово чула питання, – чоловік підходить майже впритул до мене і трохи схилившись наді мною повторює. – До якого гріха тебе спонукає цей пастор?”

Єдина думка, яка була в моїй голові в той момент це “Вже можна ставати на коліна?”. Від його близькості паморочилося в голові і віднімало мову. Я намагалася зібрати докупи хоча б кілька слів, але нічого не виходило і я з прикрості закусила нижню губу.

“Що сталося? Куди поділася твоя сміливість? – чоловік нахилився ще ближче до мене, я могла відчувати його подих на своїй шкірі. – Тобі потрібна допомога, щоб підібрати слова?” – біля мого вуха пролунав тихий смішок.

ЯКОГО ХУЯ!!!

Я відчуваю ледь помітний доторк його пальців, які гладять мою щоку, після чого спускаються до шиї.

“Не бійся, скажи це.” – цей в’їдкий солодкий голос точно хотів звести мене з глузду.

“Трахни мене.” – я підіймаю погляд на обличчя чоловіка і вперше бачу його очі. Я клянуся, що в той момент я готова була продати свою душу за ті очі. Але я бачила їх лише мить перед тим, як відчула його губи на своїх.

Я не пам’ятаю чи хвилювало мене щось в той момент ,чи тривожило. Його руки притягнули мене ближче до нього і мені довелося встати зі стільця. Я без жодного сумніву обійняла його шию, тягнучи чоловіка ближче, ніби це був мій єдиний якір здорового глузду. Мої пальці відразу попрямували до його волосся, гладячи та тягнучи його.

Я не зчулася, як опинилася на столі. Наче крізь туман я відчувала його руки, що досліджували, гладили і стискали моє тіло. Я відчувала як мене пробиває дрібне тремтіння, але не могла нічого вдіяти. Тремтливими руками я намагалася зняти його одяг, але пальці не слухалися, через що я розчаровано заскиглила.Зверху наді мною прозвучав короткий смішок.

“Чому ти трусишся? Заспокойся, сонце, я все зроблю.” – пастор швидко позбувається верхньої частини свого одягу і припадає обличчям до моєї шиї. Можливо саме в цей момент я і повірила в бога, але лише на секунду.

Я вигинаю спину, сильніше притискаючись до його дужого тіла, знову обіймаю його шию. Відчуваю, як він потребуюче притискається одягненим збудженим членом мені між ніг. Я рухаю стегнами назустріч, посилюючи тертя між нами.

Загубившись в хтивому тумані, я не зчулася, як ми опинилися повністю голі, а його член наполегливо тисне на мій вагінальний отвір. Я сильно закушую нижню губу, не розраховуючи сили і прокушую тонку шкіру, на язиці відчувається металевий присмак крові. Пастор бачить це і посіхається.

“Обережніше,” – він нахиляється до мене, цілує мої обкусані губи, злизуючи кров і раптово входить у мене на всю довжину.

Моє тіло намагається чинити спротив раптовому вторгненню, але збудження бере гору і вже через мить я скиглю і гойдаю стегнами в пошуках насолоди. Він майже повністю виходить і знову з силою входить в мене, вибиваючи з легень усе повітря. Кімната наповнюється мокрим хлюпанням і звуками ударів шкіри об шкіру – точно не те, що мало б бути в кабінеті пастора. Я майже забуваюся в насолоді і погоні за оргазмом, поки раптово не відчуваю сильний біль в плечі.

“Ще ні,” – хриплий голос чоловіка лунає біля мого вуха і його зуби знову змикаються на шкірі мого плеча. Я голосно стогну і вигинаюся, сама не розуміючи, хочу я позбутися цього болю чи навпаки, посилити його.

Через кілька миттєвостей пастор знову відпускає моє плече і трохи відступає від мене, ніби розглядаючи своє творіння.

“Перевернись,” – він відчутно ляскає мене по стегну.

“А?” – мій затуманений розум вперто відмовлявся розуміти хоча б щось.

Чоловік зітхає та самотужки ставить мене на ноги, розвертає спиною до себе і нагинає над столом ,через що я боляче вдаряюся ліктями об дерев’яну поверхню і тихо скиглю. Але мені не дають часу оговтатися, адже майже відразу член знову опиняється в мені. Можливо пізніше треба буде вибачитися за потряпини на столі, але зараз я вже не належала собі. Сильні удари його стегон буквально впечатували мене в стіл і все що я могла робити це безпорадно вигинатися та стогнати під ним. Навіть мої найсміливіші фантазії бліднішали на фоні ральності, яка зараз розгорталася з кожним поштовхом всередину мене. Я майже молилася, щоб цей момент тривав вічно. Але, на жаль, я атеїстка і моїх молитв не було почуто, тому з голосним стогоном я кінчаю, мабуть найсильніше за все моє життя, міцно стискаючи його член у собі.

“Бляха!” – ледь не гарчачи пастор робить останні поштовхи і також кінчає. Лише зараз я помітила, що він весь час був у презервативі. Стало навіть трохи сумно через це.

Я намагаюся віддихатися, коли відчуваю, як щось м’яке лягає на мої голі, покусані плечі.

“Не мерзни, ти і так трусишся.”

І знову цей в’їдкий дражливий смішок.