Англія 2

Пальці Драко до білини втискаються в холодні кам’янні візерунки арки, поки його очі все не можуть відірватись від огидно солодкої картини, що розквітла перед ним. Ґрейнджер відчайдушно чіплялась за хутро мантії довбаного Крума, поки той обережно пригортав її до себе, Ґрифіндорка не плакала, але дивитись на неї було боляче напружена спина руки обличчя а ще очі, що відблискували наче зроблені зі скла. Вони про щось говорили, але Драко не чув їх.

—  Вікторе, —  промовляє тихо.

—  Так, Герме, ти прекрасна наче дитя Афродіти, — він обережно розплутує її волосся, що зплуталось з його ґудзиком.

—  Дякую, — вона вже й почала звикати до того як Віктор постійно не правильно вимовляв її ім’я. — І вибач за це.

—  Герміоно, — вперше вимовляє правильно її ім’я з усіх сил стараючись говорити правильно. — Це життя, не треба бути досконалою.

І здавалось вона мала б заплакати, але сльози так і не скотились з вій дівчини, наче вона нарешті знайшла свій спокій, наче всього декілька слів що хлопець промовив своєю недосконалою англійською, мали для неї свій невідомий нікому сенс. Вона ніжно усміхається і в її очах проблискує маленька іскра надії.

Драко йде звідти, проклинаючи день коли вперше побачив цю неможливу зубрилку. У будь якому разі, йому має бути байдуже, він ще на початку року вирішив, що пора поводити себе як справжні спадкоємець Мелфоїв. Драко тепер у стосунках з Пенсі та має турбуватися саме про неї.

Герміона з Віктором навіть не помічають що там хтось був, обережно сідають на лавку та повільно заспокоюються.

—  Але Вікторе ти впевнений, що все нормально? Ти ж хотів провести цей час з деким іншим, — вона загадково усміхається, згадуючи свого друга, що явно тремтів би від радощів при спілкуванні з Крумом. Він ж усміхається їй сумно.

—  Так, хотів. Але знаєш, Герме, він не бачить у мені навіть друга, — його погляд ніжний коли він згадує про Рона. — До того ж я бачив, що його погляд спрямований на когось іншого.

Герміона щиро здивована таким поворотом подій, адже ніхто ніколи не помічав щоб Рон кимось цікавився. Це максимально дивно.

—  Я й не знаю, що сказати. Він не міг так зненатська у когось закохатись, принаймні ми б його друзі помітили це, — дівчина хмуриться їй явно ніяково через те, що вона весь цей час підтримувала Віктора, намагалась йому допомогти, а все виявилось дарма.

—  Знаєш, іноді найрідніші не помічають найочевиднішого до того ж він явно намагається це приховати, я сам випадково помітив, — Віктор дивиться на траву, що так гарно росла під їхніми ногами.

Вони деякий час просто мовчать.

Герміона сама по собі дуже стривожена, бо вже почали ходити чутки про повернення Темного Лорда, зокрема Орден Фенікса активно готується до можливого нападу. А головною і першою ціллю Темного Лорда має бути Гаррі один з її найкращих друзів, він їй майже як брат. Герміону ймовірно спробують убити однією з перших, адже вона бруднокровка, як їй часто повторював Мелфой. У середині все холоне від темної будищини, що насувається повільними кроками.

—  Але знаєш Гермі, я не такий хороший як ти могла подумати, — він перериває потік її сумних думок, помітивши її блідість.

—  Не сміши, Вікторе ти один з найдобріших людей яких я знаю.

—  Я серйозно Гермі я не планую здаватись щодо Рона. Я чекатиму коли в його серці з’явиться місце й для мене, — здається він таки не жартував.

—  Це не щось погане, — було дещо незвично чути таке від Крума, проте вона була здивована  значно більше, коли він вперше підійшов до неї та напряму попросив допомогти.

Наступні місяці проходять більш менш спокійно. Тричаклунський турнір завершується без травм, з перемогою Седріка Діґорі, що так і пашить гордістю. У цей час Герміона допомагає Рону та Круму налагодити спілкування, вони навіть обмінюються контактами для листування.

Нарешті після літа яке всі провели наче на голках, почався новий навчальний рік.

І вес наче добре, але якось дивно. Вона все частіше бачиться з Драко вони звісно гиркаються між собою, але хлопець вже не дозволяє собі перетинати межу. Між ними наче утворюється якийсь невеличкий зв’язок певне розуміння одне одного.

Також виявляється, що Рон таки листується з Віктором, вони обговорюють все на світі квідич, сімейні справи, звичайні життєві моменти. Рон так світиться, що аж приємно дивитись, хоча й не особливо щось розповідає.

І знову ж таки, все наче добре, вони проживають свої спокійні шкільні дні, без проблем та пригод, навіть хлопець з яким їй здавалось вони найзлісніші вороги, поводить себе нормально та вони наче починають спілкуватися по людськи. Але всеодно здається ніби щось не так ніби це затишшя перед бурею.

— То з ким ти? З татковим синочком Поттером чи смердючим Візлі? — вириває її хлопець з урвища тривожних думок.

—  Що? — не відразу розуміє, що цей бісовий тхір від неї хоче.

—  Питаю з ким ти затискаєшся з рудим чи з безхребетним? — він явно веселиться.

—  Замовкни Мелфой, я з собою, — вона хмуриться на його слова та повертається до книги.

Хлопець нишком собі посміхається.

—  І взагалі вже пізно чому ти все ще тут? — вона показує рукою на бібліотеку в якій вони сидять.

—  Ха, бо я так хочу. Чи ти думаєш що до такої пори тут можна сидіти лише таким заучкам як ти? — він відкладає книгу та встає з за столу.

Щойно Ґрейнджер хоче щось відповісти він перебиває.

—  Добре-добре, Ґрейнджер. Я піду якщо ти так хочеш, все одно пора, — він тягне за ручку дверей, але та не зсовується ні на міліметр.

—  Мелфой, ти що двері відкривати не вмієш?

—  Що за в біса? — він знову спробував приклавши трохи більше сил, нічого. — Йди сама спробуй.