Я просто хочу тримати тебе за руки

Янь Дженміну завжди подобались його руки. Руки Чень Цяня. Їх завжди хотілося тримати у своїх, не зважаючи ні на що.

Коли вони трималися за руки вперше, Янь Дженміну вже і не згадати, напевно це було ще в дитинстві. Тому солодкому дитинстві, в якому в них було право бути слабкими.
Коли вони були учнями, а їх майстер був не таким вже й авторитетом. Так, вперше вони трималися за руки ще тоді, коли Чень Цянь був єдиним, хто справді вчився, Хань Юань єдиним, хто справді веселився, Лі Юнь єдиним, кому подобались жаби, а Янь Дженмін — єдиним, хто совісті не мав зовсім.
Не вийде сказати, що зараз комусь з їхнього клану більш подобаються жаби, проте змінилося так багато, що іноді стискає в грудях.

Не те, щоб Янь Дженмін пам’ятав кожен доторк рук Чень Цяня. І перший раз йому зовсім не запам’ятався. Та після всього, що вони пройшли, всього, що лише дивом пережили, хочеться безсовісно змусити Лі Юня записувати, замальовувати, закарбовувати кожен момент, що їхні руки торкаються одне одного (він би ніколи не дозволив Лі Юню бачити щось крім тримання за руки).

Тримати Чень Цяня за руку, щоб відтягнути на себе під час жаркої битви, тримати його за руку, йдучи темною печерою в невідомість, тримати його за брудну та скривавлену руку після важкого бою, і дивитися, дивитися в його холодні, та насправді настільки кохані очі. Тримати його за руку, притискаючи до каміння чи то до м’яких перин, коли вони займаються “подвійним самовдосконаленням” є особливим привілеєм, а переплітати свої пальці з холодними пальцями Чень Цяня після завершення ночі, навіть привілеєм язик назвати не повертається.

Янь Дженмін просто хоче тримати своє кохання за руки. Чи так багато він просить? Він усім серцем сподівається, що заслуговує на це щастя, адже зараз він лежить на шовкових простирадлах, за вікном лиш-лиш починає прокидатися світ, а його любов дозволяє тримати себе за руки під час сну. За поранені тренуваннями руки, за омиті кров’ю ворогів руки, за руки, в яких назавжди залишиться лежати серце Янь Дженміна.