Be too sweet and you’ll be a gonner

Байдикувати без діла в таку погоду – справжній злочин, але Любисток і його звичка влаштовувати сієсту після їхнього чергового набігу на монстрів виявляється вкрай заразною. Та приємною.

Так що зараз, Ґеральт, ігноруючи весняне сонце, розвалився в ліжку, слухаючи захоплений переказ нещодавніх подій зі своєю безпосередньою участю в інтерпретації Любистка.

– Ох, це було просто чудово! – захоплюється він, активно жестикулюючи. – Грація, з якою ти рухаєшся у просторі, ніколи не припине мене вражати. А твої мечі, Ґеральте! О, це неймовірно, ніби дві смертоносні… ні, сріблясті! Змійки. Непогана метафора, до речі, як вважаєш?

– Нічого так, – Ґеральт присувається ближче – тільки не сріблясті – вони викувані з різних матеріалів.

– Ой, та кого це хвилює, – відмахується Любисток, – ніхто не перевірятиме, крім, хіба що, твоїх приятелів з Каер Морхена. До такого страшного і похмурого відьмака спробуй підійди – відразу голову відкусить.

– Ну тобі ж не відкусив.

– Це поки що. Мені просто пощастило – я зміг зачарувати тебе своєю позаземною красою та харизмою. А згодом, варто мені втратити пильність, підкрадешся і хапнеш.

Ґеральт тягнеться вперед, нависає над Любистком і кладе долоню йому на талію.

– Голова мені твоя нащо, – повільно тягне він, спостерігаючи, як веселість на його обличчі змінює легка тінь бажання – порожня черепушка, та й годі. А ось язика я тобі відкусити цілком здатен.

Любисток стискає губи і дивиться на нього зухвало.

– Ну так чого ти чекаєш?

Швидко він втратив пильність, думає Ґеральт, нахиляється та цілує.

Спочатку легко, просто торкається вуст, насолоджуючись короткими зітханнями, а потім проникає язиком у рот, обводить піднебення. Любисток охає і намагається відповісти, але Ґеральт людина – відьмак – слова, так що тисне рукою на його плече і кусає, встромляючи ікла в м’яку тканину. Він контролює ступінь натискання, так що виходить навіть не до крові і навряд чи боляче, але Любисток все одно стогне, так що Ґеральт відчуває, як тісно стає в штанях.

Він вважає, що одного разу достатньо і відривається від губ Любистка, відразу переходячи на шию – ніжна шкіра наливається кольором навіть швидше. Ґеральт зализує укуси, проводить там, де пульсує вена, і, не втримавшись, прикушує вухо. Він відсувається, підносить долоню до рота і облизує, перед тим, як стягнути з Любистка штани і накрити його член.

Той прикриває обличчя рукою і тихо сміється.

– Хто б міг уявити, що мосьпан відьмак благоговіє до мене настільки, що пошкодує мій язик і дарує недоторканність, – Ґеральт  обводить голівку великим пальцем і він різко скидається – або… може бути… Ви просто вирішили скористатися становищем, а кінцівок позбавите пізніше, після того, як дізнаєтесь увесь спектр їх можливостей?

– Я подумаю – лаконічно кидає Ґеральт, віднімає руку від його обличчя і кусає прямо під щелепою – якщо вже язик Любистку він залишить, то на інших частинах тіла досхочу відіграється.

– Чорт, Ґеральте, я зараз- можна?

Питання звучить не в перший – далеко не в перший – раз, і все одно розганяє кров по тілу з приголомшливою швидкістю, від якої темніє в очах і наливаються блаженним тягарем м’язи. Ґеральт опускає повіки на мить, дихає глибоко і розмірено, поки гул у вухах не відступає на задній план. Він востаннє стискає член Любистка, слухаючи коротке ах, і неквапливо усувається.

– Ні.

Любисток розчаровано стогне.

– Що ж, гадаю, не все хороше дістається так просто, – він посміюється, але совається і нервово облизує губи. Ґеральт хмикає, цілує його і, не в змозі відмовити собі в задоволенні, знову ледь помітно торкається його члена, дражниться, усувається перш, ніж Любисток встигає відволікти себе і втягнути в глибший поцілунок.

– Тобі просто потрібно навчитися терпінню.

– Так, терпіння – чеснота, – зітхає Любисток з таким страждальницьким виглядом, що Ґеральт насилу придушує бажання закотити очі.

Він піднімається і тягнеться до пляшечки з маслом – Любисток відразу користується моментом і опускає руки на його боки, безцеремонно торкаючись всього, до чого зможе дотягнутися – Ґеральт завмирає і опускається на лікті, втикаючись у вигин його плеча, варто йому нахабно накрити долонею його пах.

– Ну і хто тепер вчиться терпінню – імітує його повчальний тон Любисток, цілуючи кудись у вухо.

Ґеральт випрямляється, дивиться на його обличчя і втомлено зітхає, перед тим як перехопити вільною рукою за зап’ястя і притиснути до ліжка – Любисток відразу видає якийсь приглушений звук і починає дихати рвано і голосно. Ґеральт нахиляється до нього так, що їх губи торкаються.

– Не викаблучуйся.

– Навіть не мріяв.

Ґеральт акуратно проводить по внутрішній стороні стегна, так що Любисток злегка розсуває ноги, і занурює пальці в масло. Він повільно – обережно – проникає всередину, уважно вдивляючись у його обличчя, щоб помітити найменшу ознаку дискомфорту. Той міцно заплющує очі і вигинається, стогне на видиху ледве чутно. Від його тіла хвилями виходить жар, огортає, застилає очі та розум.

– Нормально? – видає Ґеральт хрипко, намагаючись не думати про те, як гаряче зараз всередині та зовні.

– Так, Ґеральте, чудово, не гальмуй – Любисток огортає його шию руками і притуляється чолом, буквально на ньому повисаючи – ще.

Терпіння – чеснота, посміхається про себе Ґеральт, але підкоряється і дає ще, плавно рухаючись і додаючи другий палець – він вже давно вирахував амплітуду, при якій зачіпає чутливу точку всередині і змушує Любистка скрикувати, так що змінює кут проникнення і із задоволенням слухає. Масло стікає на пальцях, його аромат – солодкуватий і тягучий, змішується із запахом Любистка, так що рот Ґеральту наповнюється слиною. Можливо, одного разу він і справді не стримається і з’їсть Любистка, проковтнувши цілком за один укус.

Він рухається в ньому повільно, смакуючи і – ха – розтягуючи задоволення.  Любисток тихо стогне, щось шепоче і підмахує йому стегнами: його волосся, змокле, обрамляє обличчя, а сорочка на підтягнутому тілі вільно висить – Ґеральту хочеться забратися під неї і вилизати кожен сантиметр шкіри.

Він глухо гарчить, рухаючи зап’ястя трохи різкіше, ніж слід, і Любисток  під ним здригається.

– Ґеральте, якщо ти не плануєш довести справу до кінця і трахнути мене, то дозволь мені- блять, будь ласка!

Справу може, Ґеральт доводити до кінця і справді не планує, а от когось іншого – цілком.  Ось тільки-

– Не зараз.

Любисток стискає його волосся так, що шкіру голови починає приємно поколювати.

– Який же ти нелюдь, – бурмоче він, все лютіше подаючись вперед – жорстоке створіння без краплі співчуття та жалю. Довбаний садист. Як я взагалі міг у такого- так, так, так, Ґеральте– ах!

Ґеральт, опустивши вимазану в маслі руку йому на член і проводячи по всій довжині, схиляється вперед.

– Садист, значить?

– Я не- я не в змозі зараз- говорити, Ґеральте!

–Дивовижно, – фиркає Ґеральт, прискорюючись, – ніколи б не подумав, що доживу до цього моменту.

– І немає жодної причини бути таким- самовдоволеним! – Любисток зводить брови і задирає підборіддя, виставляючи шию – Ґеральту хочеться знову впитися в неї зубами і, дійсно, відкусити, – подивився б я на тебе… на… моєму… місці- блять!

– Подивився б очима нелюда і садиста? – це справді не повинно приносити йому стільки задоволення.

Любисток  відчайдушно чіпляється за нього, намагаючись не штовхатися в руку, що його пестить.

– О, боги, я був неправий, будь ласка, можна-

– А ти вважаєш, що заслужив? – востаннє знущається Ґеральт, піднімаючи брови.

– Ні! Але я сподіваюся що ти… проявиш милосердя і- будьласкабудьласкабудьласка-

–Добре.

Любисток вигинається і притискається до нього, ледве помітно тремтить – Ґеральт заривається носом у його волосся, вдихаючи звичний запах, що тепер віддає сексом і маслом – в ніздрях приємно лоскоче, а власний член болісно тягне, але Ґеральт наказує собі зосередитись на глухих ударах чужого серця і розмірено видихає.

Він продовжує ліниво пестити Любистка, поки той, розслабляючись, не обм’якає і не починає несвідомо кружляти пальцями по його плечах.  Ґеральт піднімається і заглядає в його обличчя – очі, як і завжди, горять з пронизливою яскравістю, волосся безладно розтріпалося, але на обличчі застиг повністю задоволений вираз.

– Ну і ну, Ґеральте, я і думати не міг, що ти настільки зміцнився у своєму бажанні навчити мене добрим манерам! – Любисток хіхікає, торкаючись його вилиці, – але, зізнатися, з такою методикою ефект буде, швидше, напрочуд протилежний.

– Я і не сумнівався, – зітхає Ґеральт і цілує його в куточок губ, болісно морщиться від відчуття давлючої тканини штанів.

Любисток раптом завмирає, облизуючись, і на його вустах раптом малюється хуліганська посмішка.

– А я дивлюся, друже мій, ти і сам придбав менше, ніж встиг пожертвувати, – він хитро мружиться і штовхає Ґеральта долонями, змушуючи перекотитися на спину і сідає зверху.

Ґеральт машинально простягає до нього руки, підтримуючи, і милується тим, як лежать на плечах тонкі пасма.

– Чого не зробиш, щоб довести свою точку зору, – він намагається знизати плечима, але Любисток размашисто проводить стегнами прямо по опуклості на штанях, і виходить тільки несхвально цикнути.

Любисток досі єхидно посміхається, дивлячись на нього зверху вниз – і це він буде щось говорити про самовдоволення – упирається долонями в груди і легко похитується. Сорочка на ньому колихається в такт рухам, відкриваючи вид на доріжку волосся, що веде до живота, і це найпікантніше видовище, яке Ґеральту доводилося спостерігати. Любисток помічає, звісно.

– Щось твоя точка зору, Ґеральте, безнадійно змістилася, – в його очах горять бісівські вогники, і Ґеральт на секунду сумнівається, що бачить перед собою людину, а не суккуба, – давай її відновимо.

Так, думає Ґеральт, впиваючись пальцями в його стегна, справді.

Напрочуд протилежний.