розділ другий, частина перша: багатозначність, яку носить в собі «непотріб»

 — Я думав буде гірше. — зауважив тягучим тоном Кабуто.

 — Говоріть самі за себе, це вам подобається колупатися в різних огидних штуках, любителі білих стін, мабуть, і випорожнення не стануть на заваді… — обурено заканючив Сото.

 — Не будь дурнем, йолопе, ми просто відправимо тіньових клонів під хенге і нехай собі працюють… а цей час присвятимо тренуванням. Тим паче «оці огидні штуки» допомогли нам проникнути усередину помістя і приспати тих малих ідіотів. Кабуто — ти геній!

 — І все ж ти мені допомагала. Ідея стосовно головного компоненту для транквілізатора належить тобі.

 — Не применшуй своб роботу Кабуто, основне лишалося за тобою, у мене ще досі погано з пропорціями, й ідея впитати розчин у кандзі та зробити печаті в повітрі була не дуже вдалою. Вибух був характерний. Добре, що ти додумався ввести рідину за допомогою техніки. Правда, обоє проспали більший час, ніж ми очікували, а також ми не врахували можливість слідів рідини на одягу.

 — А я був би не проти, якби цих маленьких брудних свинтусів підсмажило. — заклав руки за голову малий Х’юга.

 — Знаєш, Сото, свинки — милі істоти, а ці…

 — І все ж, — продовжив Кабуто, коли Ріко зависла щобільше п’яти хвилин — раніше цей покидьок Боко налаштував більшість однокласників у школі проти твоєї сестри, і не поніс жодних наслідків. Це так гидко.

 — Ага, Хіроші скоро взагалі з глузду з’їде. Хм, таке відчуття ніби у Хоруми чи як її блять ту кляту старійшину звати загострений зуб на ваш клан, Сото.

Блідолиций хлопчик не дав відповіді на це питання, його прозорі очі вступилися у потилицю своєї товаришки, але молода Учіха була якнайбільш безтурботна цим ранком, щоправда, нещадно позіхаючи. «Вона взагалі спить? Ці всі тренування, чергування в лікарні на підмогу, куди її затягнув Кабуто, а ще кланові обов’язки забирають достабіса багато часу Ріко.»

У них не виходило навіть ніде зібратись в посидіти командою за межами полігону.

 — А що якби верхівка Конохи була причетна до спроби викрадення Хінати-сами? — висловився Кабуто, коли вони вже майже дійшли до їх улюбленої чайної. Після хлопець стривожено напружився, бо зрозумів що бовкнув зайве.

 — Не переживай, на вас двох печаті відводу очей посторонніх та заглушки. — дівчинка переможно випросталася — Остання — моя особиста розробка. — весело додала Учіха. спостерігаючи як нахмурені обличчя хлопців пропалюють її шкіру.

 — Учиха-а-а-а… — прошипів молодший Х’юга, чудово передаючи їх голос сенсея. — ПЕРЕСТАНЬ СТАВИТИ НА НАС СВОЇ ПЕЧАТІ БЕЗ ДОЗВОЛУ!

 — ДОСИТЬ ВИКОРИСТОВУВАТИ ФУЇНДЗЮЦУ НА НАС В ЯКОСТІ ЕКСПЕРИМЕНТІВ! — заволав більш спокійний у їх трійці Кабуто, що означало одне: треба тікати чимдуж.

З ледь чутним писком Рікото підірвалася і побігла у напрямку головних воріт клану, намагаючись на ходу використати шуншин. Інтенсивний рух та збільшення адреналіну у крові погіршили концентрацію, що не дало можливості вдало виконати техніку. Майже досягнувши безпечної схованки, вона ненароком перечипилася, хлопці, які не збавляли темп, не встигли зупинитися і вся трійця епічно впала в пилюку перед входом, звідки вийшов Ітачі. Хлопчик з цікавістю подивися на трьох дітлахів, запитально піднявши брову.

 — О, хатоко, — полегшено зітхнула Ріко, знаючи, що обидва її товариші не будуть вести себе не належно при спадкоємцю клана Учіха. — я так тебе рада бачити! — запихано продовжила Рікото.

Ітачі посміхнувся самими кутиками губ, схиливши голову набік.

 — Чому б вам не піти зі мною до чайної пані Айко-сан? — ввічливим тоном як і личить клановому шинобі запитав старший Учіха — Я вас пригощаю, чув на носі скоро екзамен на чуніна. Якщо матимете вільний час, то можемо потренуватися разом.

 — Я тільки за, та до нас сьогодні має приєднатися Хіната, вона просила потренуватися з нею в кендзюцу.

 — Старша донька Хіаші-сами? Нехай, —вимовив Ітачі, примруживши свої темні очі — а як ви дивитися на це Кабуто-сан та Сото-сан?

Двоє хлопців, обтрушуючись від дорожньої пилюки, стривожено переглянулися, буваючи вдома в Ріко, вони часто бачилися то з Шисуї, то з Ітачі, особливо, до подій нападу, проте ніхто з них не виявляв інтересу до обох.

 — Мм, вони не проти, особливо, якщо ти пригощаєш, Ітачі. — вирішила за товаришів Ріко, заплітаючи акуратну гульку на голові зі свого каштанового волосся.

 — Або ж ми б могли б все ж раніше розпочати тренування, якраз Хокаґе затвердив мою відпустку, імото. — на сусіднє дерево біля воріт застрибнув Шисуї, він посміхався, але не так як завжди: більш холодно і якось зловісно, його чакра хаотичними потоками хлинула звідусіль.

По заціпенілому обличчю своїх друзів Рікото зрозуміла, що вони теж відчувають.

 — Чому б ні? Це звучить дуже захопливо! — куноїчі намагалася посміхатися.

Кабуто та Сото просто кивнули.

 — Тоді ходімо.

Рослинністю були вкриті більшість нововідбудованих будинків. Попри загальну картину холодності Учиха, соклановці Рікото любили вирощувати на своїх угіддях плющ чи дику повзучу троянду, де-не-де можна було примітити глід, котрий м’яким серпанком підтримував ворота.

Шинобі, котрі зустрічалися їм, просто здоровалися, не звертаючи особливу увагу на Сото чи Кабуто, бо як то кажуть «ті двоє вже приїлися». Звісно, на початках відвідин куноїчі цією дружньою парочкою, Учіха часто косилися з незадоволеними обличчями на посторонніх; клан тримав більш закритий спосіб життя, полюбляючи спокій. Перші чотири місяці хлопці не заходили на територію без супроводу Рікото.

Дім до котрого вони зайшли, відрізнявся від традиційного укладу японських будівель. Більш аскетичний, суворий зі своїми кутами та покритий де-не-де борознами. Продовгувата споруда виходила вікнами до стіни клану Учіха, збоку ріс очерет, що створювало пункт приватності. На невибагливих дерев’яних дверях трималися вирізблені печаті ще від матері.

Ріко тяжко зітхнула, вона пам’ятала жінку уривками.

 — Ти збираєшся знищити батьківську оселю? — скептично зауважила Рікото.

 — О, ні не переживай, імото, і в думках не було.

Зайшовши усередину, вони потрапили до сірих блакитних градуйованих стін, у дитинстві Рікото думала що її дім — це суцільні хмари і вони живуть серед них.

Дійшовши до їхнього фоє, де були розміщені лише татамі, низький столик та сходи, котрі піднімалися нагору. Рікото занепокоєно втопилася в потилицю рідного брата.

Шисуї підійшов до панелі сходок, провів кунаєм по зап’ястю й пустив кілька крапель на поверхню. Складна мережа котра з’явилася, розбурхала уяву Рікото: декілька ліній кандзі, котрі означали дім, любов, прихисток, сон, захист — створювали візерунок, де від зовнішньої лінії кола бурхливі криві лінії доходили до центру — з кандзі свобода.

 — Наша мати не єдина, хто був з Узумакі в нашій лінії, — зауважив зосереджений юнак — матір нашого діда Кагамі була чистокровною Узумакі. Не дивлячись на тодішні обставини, вона ошукала свого чоловіка, створивши цей підземний хід про існування котрого було відомо обмеженій групі осіб.

Рікото з роззявленим ротом спостерігала. Як вона могла пропустити таку знахідку. Шисуї усміхнувся цього разу більш щиро.

 — Цю печать можуть запустити тільки родичі з нашої гілки, кому візуально її відтворили. Ні твої друзі, ні Ітачі не зможуть запустити її до дії.

Двоє братів зайшли першими, очевидно Ітачі знав про це місце. Підлітки обережно почали спускатися сходами. Кам’яні стіни освітлювали їм шлях, усередині мерехтливої води жили маленькі кульки, подібні до блискавок, які так чи інакше перемежовувалися між собою.

Нарешті їм відкрилася кругла простора кімната, на стінах були нумерації. Рікото підозрювала, що це могли бути шафки з сувоями, їжею, водою, ліками чи ще будь чим іншим. Узумакі були дуже запасливим народом.

 — То як буде відбуватися тренування? — скривився Сото, не помічаючи ні цілі, де можна умовно ротренувати кидки ані будь-якої зброї.

 — Мм, це не буде тренування, скоріше наближені умови до реального боб: ви троє проти мене й Ітачі. — спокійно констатував Шисуї. — Ви маєте запам’ятати, що кожна дія має свої наслідки.

Цього разу та сама ворожнеча, котру вони відчували раніше огорнула простір. «Він знає? Та ні не може цього бути! — панічні думки так і виринали у голові куноїчі. — Все ж він знає… Халепа.»

Ітачі здивовано перевів погляд зі свого старшого брата на трійку генінів, його три томое вже світилися.

«Fūinjutsu: Keishi Renketsu “Нитка контрактного зв’язку”» — видихнула Рікото у простір теплу пару.

«Це буде важко.» — розважливо фиркнув Кабуто.

«Важко, проте цілком можливо. Їх потрібно знешкодити одночасно, і найкраще застати неочікувано.» — нервово відповіла куноїчі.

«Кого вибиваємо першого?» — діловито продовжив Якуші.

«Шисуї, він зашвидкий для нас.»

«Що ж ти братика не любиш, Ріко?» — вишкірився подумки Х’юґа.

«Якщо ти не помітив, то його аура просто вбивча, він наразі в такому стані небезпечний»

«Ого, братик ніколи тебе не сварив?» — хихотнув Сото.

«Іди до біса!» — з явним шипінням відрізала Ріко.

«Я візьму його на себе, — блиснув небезпечно з-під окуляр Кабуто. — Сото думай стратегічно: Учіха Шисуї уміє контролювати ситуацію, знає слабкі сторони Рікото, а вона повинна зосередитися на зовсім іншому.»

«Що робимо з іншим?» — повернувся до серйозного тону Х’юґа.

«Ітачі зламаємо у його ж гру.» — коротко відзначила вже спокійна і зібрана дівчина.

«Пограємось.» — злісно захихотів Сото.

---

Шисуї уважно спостерігав за трьома генінами, вони не виявляли ні краплі тривоги, замість неї — спокій в очах.

Ітачі стояв осторонь, очікуючи продовження.

Миттєве переміщення з накладанням легенького гендзюцу.

 — Катон: Хосенка но Дзюцу.

Заховавши у кулі тіньові сенбони Шисуї вирішив перевірити реакцію трьох: Кабуто відскочив миттєво з траєкторії, Сото виконав каварамі, а от його сестра все ж отримала декілька порізів.

Х’юґа з’явився позаду Шисуї.

 — Футон: Шінку Ренпа. — Якуші Кабуто, біловолосий хлопець змусив підняти догори брови Шисуї, зі звіту було відомо, що той спеціалізувався виключно на їр’єндзюцу. Якимось чином старшому хлопцю вдалося затягти його молодшу сестру до полікніки.

 — Хакке: Кеккай Кудакі. — підскочив зліва молодий Х’юґа. Проблемою для хлопця було те, що тіло Шисуї реагувало швидше, ніж більшість шинобі взагалі встигали усвідомити небезпеку. До того ж протягом трьох років його спаринг-партнером був виходець з білоокого клану.

Уникнувши атаки, Шисуї задоволено примружився.

 — Суйтон: Махі Каґе.

Вода прямими потоками пливла до хлопця, проте техніка була більше спрямована на місце, де вони знаходилися, частини озера запечатані у стінах, підлозі разом з блискавкою вивільняли струмені котрі неочікувано захооплювали суперника — як-не-як створена потаємна кімната його пращурами була сховищем у випадку непередбачених обставин. Здавалося мить і Якуші буде знешкоджений, — проте сталось непередбачене, той розгадав його маневр, і опинився поруч з Ріко, це був не класичний шуншин.

Шисуї здивовано розплющив очі, бо наступної секунди він відчув поколювання, невеликий збій у чакрі. Х’юґа холодно йому посміхався. Як? Він не відчув ні звуку, ані руху, що за чортівня?

Розірвавши дистанцію, він опинився біля Ітачі, котрий був цілком напружений з активованим шарінганом з трьома томое.

 — Ти теж це бачиш? — стиха запитав його брат.

 — Ага.

Поле, там де тільки-но стояв Шисуї було спотворене чакрою Сото та Рікото.

 — Вони спотворили поле чакри, тому твої органи чуття втратили ефективність.

 — Печать?

 — Ні, не думаю.

Ітачі уважно спостерігав за трійкою генінів.

 — Гендзюцу: Наракумі но Дзюцу. — тихо прошепотів хлопець.

Шисуї здивовано підняв брови.

 — Не занадто жорстоко?

 — Ти ж сам їх хотів їх провчити. — стиснув плечима той.

Техніка подіяла на Кабуто, його тіло заціпеніло, а білі солені краплі почали вкривати лоб. Прискорене уривчасте дихання, розширені зіниці — кожен елемент зрушення автоматично фіксував його шарінган. Проте тривалість гендзюцу на Кабуто продовжувалася сім секунд, як хлопцю вдалося скинути техніку, і в той момент Ітачі відзначив сплески чакри навеоло голів у всіх трьох.

Щось було не так. Якуші не запускав циркуляцію чакри. Зовсім.

 — Наші стандартні прийоми гендзюцу не є ефективними проти них.

 — Про що ти?

— Вони якось можуть оминати ілюзії, не розумію поки механізм, можливо, потрібно почати з чогось простішого.

 — Чорт забирай. — вилаялася Шисуї. — Ближній бій?

 — Ти хочеш їх покалічити? — зацікавився Ітачі.

Мабуть, він хотів випробувати свою молодшу сестру на декілька місяців. Він знав, що його вона майже рік тренувалася в кендзюцу, та вже деякий час тримала при собі катану.

 — Я візьму на себе Ріко, — на запитальний погляд брата Ітачі просто стиснув плечима відповівши. — Вона є центром Шисуї.

Мить і він стояв біля куноїчі, дивлячись на свою однолітку з цікавістю. З раннього дитинства він пам’ятав її замкнутою, не те що б беземоційною, скоріше відстороненою від усіх. Він вважав, що такий вплив мала смерть матері на очах малої. Його тітка Джийон покінчила з собою через місяць після викидня. За останні півтора року дівчинка змінилася. Вона стала більш жвавою та більш емоційною. Звісно це помітили у клані, щоправда більшість дивної поведінки списували на підлітковий вік, коли гормони бушують, також кровний спадок від Узумакі по матері грав ключову роль.

 — Genjutsu: Karasu no Me. — прошепотів підліток.

Простір навколо змішавшя і хвилі чккри вибухнули, зграя воронів закружляла по кімнаті.

 — Імото, а ти явно підросла. — розважливо протягнув Ітачі, дозволяючи своїй постійній масці впасти. Його очі лукаво дивилися на підлітку.

Дівчинка з посмішкою нахилала убік голову, ідентично відтворивши анікі.

— Звісно, поки ти чимшвидше випускався з академії я тим часом налагоджувала зв’язки. Недалекоглялно з твого боку Ітачі, як для майбутнього голови.

Хлопець нахмурився, не те, щоб він вважав прям правильною Рікото, але і якихось уїдливих речень не очікував, все-таки її виховували як хіме клану Учіха: покірна, лагідна, спокійна. «Це щось нове.» — подумав підліток.

— Я вражений, люба імото, хто б міг подумати що за чарівною посмішкою ховається потенціал для сарказму.

 — Не гни коліна переді мною Ітачі, я впевнена, що ти вже проаналізував мої можливості у спарингу?

 — Мабуть, — не став заперечувати Учиха, по-новому дивлячись на сестру, йому стало дедалі цікавіше. — але все ж я не відкидаю ніколи теорію ймовірності.

 — Хто б міг подумати, спадкоємець великого клану починає сумніватися у своїх діях.

 — Не сумніваюсь, — поправив Рікото Учиха — скоріше додаю нові змінні до рівняння.

Він зірвався швидко, без попередження, котрого і не потрібно було. Помах, і катана вже летить у незахищене місце опонента. Ріко зреагувала вчасно, майстерно чинячи опір. Вона не нападала — просто захищалася, уникаючи усіх можливих випадків шинобі. Ітачі був дійсно вправний у кендзюцу, як-не-як у його підпорядкуванні був уже власний загін Анбу — зробивши доцільний маневр впритул до лівого боку куноїчі, він зумів зачепити край її. Дівчинка поморщилася, її обличчя нахмурилася і очі стали занадто серйозними для 13 літньої дитини. Обманний виверт з її боку і вона зачепила край юкати Ітачі, відрізавши добрячий шмат та залишити легку подряпину.

«Як? Вона не рухалася з такою швидкістю раніше, і не атакувала вочевидь спеціально. Вона вивчала мене і цей стиль… Він не схожий на класичне кендзюцу, і навіть не подібний до Учиха. Так, він витончений, обережний, не поспішний і в той же момент агресивний.»

 — Хто був твоїм учителем?

 — Хіба це має значення в обставинах бою, Ітачі-сан, — дівчинка ніби намагалася спровокувати цим зверненням юнака. — я думала для вас більш важливіше наша ціль?

 — Хмм, це є якраз тією змінною, котрої не вистачає. Suiton: Chinmoku Shibari.

Ітачі зумів її заскочити зненацька і спостерігав як обурлива гримаса спотворила обличчя його молодшої сестри. Вона не могла говорити, вода котра заволоділа їх тілом, зробила повністю її нерухомою.Наше тіло в середньому має обсяг 60–70% води, і нею теж можна маніпулювати, просто змістивши полярність молекул. Чим більший опір чиниш, тим більше заплутуватимешся у пастці.

Дівчинка деякий момент гнівно блимала очима, потім так само різко відключилася. Ітачі нахмурився, це не було в його планах, він завжди контролював до найменшмх деталей свою чакру, як і її розхід. І цього разу він врахував всі моменти аби дівчинка просто застрягла.

 — Рікото…

 — Імото! — почувся крик з боку його четвиюрідного брата, а потім…

Ітачі відчув зупинку свого серця.

---

Рікото ледь підвелася з долу, голова шалена гуділа, думки як і відчуття плутались. Вона відрізала від каналу зв’язку хлопців аби всі наслідки передалася виключно їй. З носа текла кров, дівчинка закашлялась. Повільно розплюшивши очі і вона помітила, що Ітачі лежить без свідомості.

 — Що ти зробив з ним? — з жахом прошепотіла юнка.

 — Трохи перестарався нахмурився Кабуто.

 — Перестарався? Ти розумієш, що ще б трохи і ти просто вбив би майбутнього спадкоємця клану Учиха! — заверещав на усіх можливих найвищих тонах Х’юґа.

Дівчинка поморщилася, від цього у неї почало знову шуміти у вухах, перевівши погляд на інший кінець зали вона помітила зв’язаного Шисуї спеціальними нитками Х’юґа, брат виглядав не стривоженим, а вкрай задумливим.

— Заспокойся над ніжний метелик, мені потрібно аби ти вказав його танкецу біля серця.

— Іди до Мадариної сраки Якуші, як же ти мене заїбав… — абсолютно не стримуючись вже накинувся на товариша Сото.

— Ей, не потрібно ображати нашого пращура, знаходячись у цьому святилищі. — вирішив їх втихомирити найстарший Учиха.

Сото щось не зрозуміло пробурмотів у відповідь, і вказав на потрібне місце в груднині. Одним імпульсом Кабуто запустив чакру Ітачі та привів до свідомості юнака. Медик стривожено оглянувся у бік своєї подруги, він щиро не хотів так далеко заходити, але тоді, коли Ітачі схопив Ріко, генні просто діяв інстинктивно. Він точно у тверезому розумі не використовував би цю техніку на близькому оточенні, тим паче не повністю її опанувавши. Він не хотів аби Учіха впав від короткого інсульту, спричиненого Кабуто, просто аби знепритомнів. Повільно скануючи організм хлопця, він відмітив, що все окей як з регуляцією чакри так і нервової системи. Він полегшено зітхнув, можливо, Рікото навіть опісля його не вб’є, але… Якуші спочатку не дуже надав цьому велику увагу, та в лівому нижньому секторі він помітив легке запалення та пошкодження структури легені. Не довго думаючи, він підхопив хлопця за кібарки, перекинув його через плече та озвучив наступне:

— Я до лікарні, здається, у нього початкова стадія запалення легень.

І зник, біжучи по сходинках. Ріко зачудовано дивилася своєму другу услід. «Цікаво скільки патрулів Учіха їх зупинить і які це матиме наслідки?» Але Ріко так втомилася що лише сонно прикрила повіки.

Сото перевів погляд зі свого друга на тіло куноїчі, важко зітхаючи він підійшов обережно піднімаючи її голову, і кладучи її на коліна. Як він і підозрював їй був потрібен відпочинок: вона трохи схудла, що особливо позначилося на обличчі, природні для дітей щічки зникли, кола під очима стали постійною ознакою та декілька висипань на тілі, що означало підвищений рівень кортизолу. Він не був настільки вправним в ір’єндзюцу як Кабуто, але принаймні умів ділитися чакрою, що і робив зараз. Всі свої запаси дівчинка вичерпала на підтримання постійного зв’язку фуїну. «Треба буде спробувати удосконалити печатку чи бодай змінити механізм дії.» — задумався Сото.

 — Ти мене відпустиш чи як? – звернув увагу хлопця шинобі, відомий у цьому світі завдяки прізвиську Шунсин но Шисуї.

Хлопець посміхнувся і з усією хододністю на яку був здатен, заявив:

— Якщо Учиха-сама визнає свій програш.

– Я визнаю програш, Х’юґа-сан. – так само ввічливою формою відповів шинобі

 – Дякую, що турбуєшся про неї. Тепер я не переживаю за нею на екзамені в Іві на чуніна — легко посміхнувся старший Учіха до Сото.

---

Хіната роздивлялася суміжні дерева навколо себе. Вона вийшла у супроводі Ко за помістя клану. Маючи трохи збентежений вигляд від близької дистанції з цим дорослим, вона також помітил декількох шинобі, котрі слідували за ними, тримаючи певну дистанцію. Того разу коли на неї напали однокласники, вони теж були, але не втрутилися. Питання, котрі роїлися після інциденту у її голові були пов’язані стосовно її батька та інших соклановців. Як ті взагалі ставилися до неї? Чи мав подібний акт продемонструвати її слабкість або навпаки перевірити її сильні сторони? Хіната не знала що було метою, але точно вона знала одне: довіряти вона може з клану тільки Сото, її троюрідному брату. «До речі, де це він, він обіцяв мене на півп’яту забрати? Невже забув?»

 — Хіната-сама, Ко-сан. — ввічливо звернувся хлопець, легко опинившись поруч. Хіната його не помітила, ні як він наблизився, ні яктмхо ступив на гравій.

У Сото були прекрасні прозорі очі без зіниць як і у всіх членів клану, котрі злегка віддавали блакитним освітом. Він був середнього зросту, худорлявий з милими рисами обличчя. Його довге каштанове волосся, коли він був не на тренуванні чи в академії, вільно спадало, поглинаючи світло. Іноді малій Х’юґа здавалося якщо уважно придивитися, то при світлі воно мало злегка темно рудий відтінок. Його кімоно приємного молочного кольору цього разу було не повністю на запах, і під ним було видно легке хаорі та просторі світло сірі штани. На поясі прикріплені бойові нитки. Вона не бачила жодного разу аби хлопець використовув цей артефакт у бою, притримуючись традиційного бою Х’юґа.

 — Ко-сан, надалі я супроводжуватиму Хінату-сама.

Інколи Хінату дивувало наскільки було відмінностей поза межами її клану: як мінімум не потрібно було додавати приставку -сан, звертаючись до рідного брата.

 — Змушений не погодитися, мені дорочули охорону над Хінатою-сама.

 — Це не пропозиція, це постфактум. — зазначив Сото, холодно спостерігаючи за рідним старшим братом. Щось було не так. — Думаю моя діяльність матиме більший результат, ніж в інших.

«Мабуть, він говорить про мою постійну охорону.» – він примружився, спокійно посміхаючись. «Для нього це не характерний такий вираз обличчя. Він завжди зібраний та серйозний.»

 — Як накажете Сото-сан, — ввічливо кивнув на знак згоди той.

Хіната пішла за своїм новим охоронцем, обережно косячись на хлопчика, поки вони повільно брели. Дівчинка зауважила, що вони рухаються не до полігону на котрому вона мала тренуватися з Рікото, а зовсім в іншому напрямку, прогулюючись центральною вулицею селища. Дитина захотіла запитатася про дивну зміну маршруту, але згадавши про тих хто їх переслідував, зробила інакше: перезапустила чакру:

 — Кай.

Це не було гендзюцу точно. Підліток уважно подивився на неї, з якимось здивуванням, а потім злегка посміхнувся. Дивно, але дівчинка сприйняла це як заспокоюючий фактор. Та все ж для свого страхування вона акуратно нащупала пару сенбонів з отрутою прикріплені до її рукава кімоно, після викрадення вона часто носила їх з собою.

Вона дійшли до угідь на околицях території Учиха, звідти збуджено вилетіла дівчинка, напарниця її анікі Рікото. Власне сьогодні вона мала б її тренувати в кендзюцу. Мить і Учиха підхопила куноїчі на руки високо піднявши та зауружлявши у повітрі. Дівчинка спочатку злякалася, а потім невпевнено посміхнулася. Їй захотілося засміятися, щиро, відкрито, але натомість вона стрималася: у клані це було неприйнятно. Її опустили на землю, а потім знову притиснули з усіх сил до себе. На мить дівчинка завмерла, впитуючи чуже тепло, їй було добре, вона відчула вперше себе захищеною.

Розірвавши обійми, на превеликий жаль Хінати, Ріко висловилася:

 — Ходімо до мене додому на чаювання, наші плани трошки змінилися. — і тепло, яскраво посміхнулася, а потім взяла дівчинку за руку.

Хіната перевела погляд туди, де ховалася її жорстока варта і вперто ступила крок до території чужого клану, знаючи, що за нею далі не підуть.