Ангел що вбиває

Рай – це прекрасне місце у світі, позбавлене турбот, болю та земних відчуттів. Там існують лише безкінечний спокій, тиша й ілюзія завершеності. Від самого зародження світу людина мріяла про нього –  як про нагороду, як про солодкий шматочок, що лежить біля самого пирога буття. Ми тягнемося до нього, навіть не знаючи, що приховано по той бік дверей. Але пиріг не безкінечний, і пройти через нього судилося не всім. Комусь він відчиниться, а комусь залишаться лише порожня тарілка, холод і вічний голод – не лише тілесний, а й духовний.

Саме тому кожна людина – воїн. Кожен бореться за право бути врятованим. Хтось присвячує життя добрим справам, вірячи, що щирість і жертва будуть винагороджені. Хтось надягає маску праведника, усміхаючись світові, але за зачиненими дверима творить зло. А хтось навіть не приховується – він грабує, вбиває невинних, топче чужі долі, набиваючи кишені й переконуючи себе, що такий порядок речей. І всі вони однаково чекають манни небесної. Усі чекають щастя.

Але що таке щастя насправді? Радісний день народження, сповнений лицемірних усмішок? Мить кохання? Чи все ж смерть – як звільнення, як фінальна крапка, де більше не потрібно боротися? У моєму розумінні саме вона і є справжнім щастям. І якщо бути чесними до кінця, інколи смерть одного приносить світові більше полегшення, ніж тисячі пожертв, гучні благодійні акції чи навіть народження нового життя. Коли помирає твій заклятий ворог, той, хто руйнував тебе зсередини, – ця мить здатна затьмарити все. Жорстоко? Так. Але хіба це не правда, про яку бояться говорити вголос?

Я не вмію брехати. Не тому, що я кращий за інших, а тому, що мене таким створили. Мій батько сотворив мене чистим і щирим, позбавленим здатності удавати. Та мої руки все одно в крові –  не з моєї примхи, а з його волі. Я –  знаряддя. Я –  наслідок задуму. І я не скаржуся. Зрештою, саме для цього я був створений. Іншого шляху мені не дано, і іншого призначення у мене ніколи не існувало.

Усе в цьому світі підкоряється суворій програмі. Кожен крок, кожна думка, кожна смерть – частина механізму, який неможливо зупинити. Той, хто намагається піти проти нього, рано чи пізно опиняється на дні. А з дна немає шляху вгору. Там немає надії, немає світла – лише вічні муки, біль і усвідомлення власної безпорадності. І як би людина не кричала, не молилася, не благала –  нічого не зміниться. Бо така воля нашого Бога.