Розділ 21. Нові Сумніви (НОВІ РОЗДІЛИ ЩОП’ЯТНИЦІ)

Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 21

Нові сумніви

 

— Притримай іншою рукою, — звернулася Єва до Маєні, затягуючи джгут, що трохи розпустився. — І перегорни, тільки обережно.

Зап’ястя Маєні було значно пошкоджено. Нічна грабіжниця влучила у сухожилля, що допомагали згинати долоню та перерізала одне з них. Цирульник при гільдії зупинив кровотечу та зафіксував передпліччя дерев’яними лещатами. Це унеможливлювало випадковий рух правої долоні, але одночасно робило руку більш вразливою.

— Наскільки я розумію, нам потрібно сю… — Маєні стиснув зуби від болю, коли Єва закінчувала фіксувати накладки. — В обладунках відчуття набагато комфортніші.

— Так, тільки через два будинки вліво, — дівчина показувала пальцем на карті, де лівою рукою Маєні тримав уламок графіту.

Вони вдвох стояли посеред однієї з розмовних кімнат, що знаходилася у будівлі Секретної Королівської Гільдії. Ця штаб-квартира була збудована під час правління Аврелія і відрізнялася від попередньої. На відміну від просторої, яка була збудована декілька століть тому за часів короля Маґрева Великого, нова виконувала задачу сховища. Незліченна кількість секретної інформації містилася на різних поверхах. Чим нижче поверх, тим менше агентів мали доступ до нього, тому підземні поверхи були неймовірно засекречені. Окрім цього, малася ще одна невеличка, але дуже помітна деталь: нова будівля СКГ містила лише пару вікон. Суцільні товсті кам’яні стіни захищали від раптового нападу чи пожежі. Всередині робота проходила тільки з ліхтарями та свічками. Саме з причин безпеки тепер у штабі СКГ не жили агенти, адже вона не була збудована для цього. Три надземні поверхи дивакуватого будинку у вигляді коробки, стирчали за огорожею палацу всередині Авреліївської фортеці. Між високим палацом та замковою стіною було складно помітити цю споруду, тому навіть не всі жителі фортеці, а тим паче столиці, знали про існування цього штабу.

Хоча жити у споруді без табличок та розпізнавальних знаків було неможливо і навіть заборонено, тим не менш, окремі кімнати були створені спеціально для планування, зустрічей та інших справ гільдії, які потребували конфіденційності. Саме в одній з таких невеликих кімнат в освітленні скляних ліхтарів пара агентів роздивлялася на столі мапу Вейома.

— Знайомий? — з посмішкою запитав Маєні, дивлячись на виправлення старшого капітана.

— Досвід, — без пояснень відповіла Єва.

Агенти не спали всю Ніч і навіть зараз планували не відпочинок, а операцію задля виконання нового наказу. В них не було жодних сумнівів, вони були треновані абстрагуватися від особистих проблем й концентруватися на пріоритетах королівства.

Пересічні містяни чули тільки про неймовірні результати роботи агентів. Тому, з кожним роком Гільдія обростала чутками швидше за мох на вологому камінні. Агенти СКГ сприймалися героями Ефтанамерії, які бачать всіх і кожного, хоча насправді за кожною успішною операцією чи дією приховувалося ретельне планування та численні кола накопиченого досвіду.

— Треба захопити декілька простецьких речей зі сховища, щоб передягтися після, — зазначила дівчина.

— Змінити одяг теж не буде зайвим, — відповів партнер. — Обладунки тільки привернуть зайву увагу. Більше того, тобі треба щось зробити з ґулею на чолі.

— На набряк немає часу. Треба встигнути доки Сонце тільки починає сходити. Краще я буду тиснути, а ти схиляти до співпраці.

— Домовилися, — Маєні машинально почав простягати праву руку, щоб потиснути, але одразу зупинився.

— Перевдягаємося й зустрічаємося у дворі, — підсумувала Єва. — І головне: уникаємо бійок за першої можливості. В нас немає ні потреби, ні можливостей, — старший капітан кинула погляд на руку, яку чоловік спробував простягнути.

За декілька десятків хвилин Єва очікувала у огородженому дворі Гільдії. Маєні був обмежений у своїх рухах, тому вимагав більше часу, ніж зазвичай, і агент це розуміла.

Небо відблискувало темно-блаватними кольорами. Це була та сама частина доби, коли Ніч ще повністю не пішла, а Сонце поки не виднілося. Перелітні птахи полишали столицю широким небесним трактом. Різноманітні пташки великими й маленькими клинами рухалися повітряним простором, час від часу зникаючи за ранковими дощовими хмарами.

Маєні повільно підійшов до Єви, довгий рукав лляної сорочки закривав пошкоджену праву руку, залишаючи видимою лише долоню. Єва одягнула два шари сорочок заради утеплення, а рукави підв’язала мотузкою в декількох місцях. Вони мовчки рушили з двору Гільдії. Ніхто не перепитував їх, коли вони пройшли крізь брами, які готували свій срібний блиск до сяючого Сонця, що наближалося.

Вони не розмовляли, проходячи територією фортеці. На виході Єва дістала пропуск з наплічної сумки та показала вартовим. Столичні вулички деінде прокидалися та диміли з кам’яних рур. Тим не менш, більшість містян не готові були починати день раніше, ніж промені забруднять їх домівки чорними тінями. Навіть гучні півні не могли цього змінити, хоча вони старанно намагалися.

Просуваючись під поступово світаючим небосхилом, агенти досягли будинку-майстерні, що належав дварфійському ковалю. Цей ефтан народився поза межами столиці, але зміг впевнено укорінитися серед інших рас та народностей. Сусіди поважали його за навички, а друзі за доброзичливість.

Стук. Дзвінкі удари кулаком по дереву були чи не найзвичнішим звуком серед купи інших, що розповсюджували містом протягом доби.

— Еміліє, ми наче домовлялися трохи пізніше, — почувся незадоволений дварфійський бас за вхідними дверями. — Аех, Ютан з тобою, я все одно вже прокинувся, — продовжував коваль, відчиняючи вхід. — Я заточу твої ножі, тільки за умови, що ти хутко повертаєшся додому. Не вистачало мені, щоб ти ще й захворі… — він запнувся, коли відкрив двері та побачив двох людей на порозі своєї критої тераси. — А ви хто такі? Нові замовлення приймаю лише з першими променями. Бачили табличку, коли заходили?

Дівчина мала серйозний вираз обличчя, а чоловік ґречно посміхався.

— Танагаларе, в тебе проблеми, — почала Єва.

Дварф окинув обох швидким прискіпливим поглядом. Він був на декілька голів нижче, тому не одразу роздивився гостей, але змінився в обличчі, як помітив риси дівчини. Танагалар піймав суворий погляд Єви та застиг, ніби до нього з неочікуваним візитом завітала смерть.

— Ми прийшли, щоб допомогти, — підхопив радісний чоловік.

Єва поставила ногу між напіввідкритими дверима та штовхнула їх там, де коваль вже не міг дістати через зріст. Впевненими рухами чоловік та дівчина опинилися усередині будинку. Ця дія могла зайняти і більше часу, але дварф не пручався. Приголомшений, він дивився то на одного, то на іншу. Ще трохи — і його брови могли б торкнутися лінії росту волосся. Маєні різко зачинив скрипучі двері.

— У нас немає зайвого часу, — безцеремонно карбувала срібнява. — сьогодні сталося дещо жахливе і твою провину вже доведено. Королівський суд виніс вирок, — вона немов не помічала закам’янілості дварфа.

— Вартові прийдуть з години на годину! — правдоподібно брехав Маєні. — Особистим розпорядженням Її священної Величності королеви Ізіри, тобі вирішили дати шанс! Тому ми тут. Якщо ти доповіси усі деталі й зізнаєшся, хто окрім тебе залучений до протиправних дій, то отримаєш індульгенцію особисто від Її Величності!

Танагалар оговтався. Він усвідомив, що йому тільки-но сказали й потряс головою.

— Який? Індуль що? — гучний бас супроводжувався гримасою непорозуміння. — Що ви мелете взагалі? Йдіть звідси, інакше я за себе не ручаюся. Я військовий, попереджаю, — його думки збиралися до купи й він казав те, що першим приходило в голову.

— Нічне пограбування у вежі Гільдії Винахідників, — без тіні посмішки доповнювала Єва. — Нічого не нагадує? — на її фоні, Маєні блищав повним набором зубів.

— А ти хто такий взагалі? — звернувся коваль виключно до чоловіка.

— Секретна Гільдія, Тангаларе. І коли тебе стратять за пограбування королівського майна, дім буде спалений, — без захоплення підхопила дівчина.

— Я наполягаю, щоб ми обійшлися без цього, — Маєні сперся на кухонний стіл, — але треба твоя співпраця, дварфе. Покажи йому жетон, — звернувся він до Єви, — бо бачу недовіру в його очах.

Єва дістала жетон гільдії з зображенням лисиці, хоча вона знала, що Танагалар повірив на слово. Дварф зітхнув:

— Це якийсь абсурд. Якщо королівському суду потрібно знайти винного, то моє слово все одно нічого не змінить, — він здійняв великі долоні. — Я не в курсі, що у вас відбувалося вночі і тим паче не підкажу ніяких імен. Ви мене з кимось поплутали.

Перші сонячні промені зазирнули через скло, намагаючись підслухати ранкові секрети.

— Ми прийдемо за декілька годин, коли Сонце здійметься вище замкових стін, — Єва кинула погляд на вулицю крізь вікно та рушила до виходу. — Тільки цього разу будемо з вартою.

— В тебе буде останній шанс, дварфе, — зітхнув Маєні та склав руки на грудях. — Я можу тебе витягнути з цього, але потрібно, щоб ти йшов назустріч. Подумай, — він відштовхнувся спиною від столу, опустив руки та вийшов за Євою. — Щиро раджу зробити правильний вибір.

— Він вже два роки чекає на тебе, — кинув наздогін коваль.

Двері зачинилися ззовні. Приголомшений дварф миттєво замкнув двері та притулився до них спиною. Він поклав долоню на чоло, намагаючись усвідомити швидку й неочікувану розмову. Він гадки не мав, яке пограбування вони мали на увазі, але це не здавалося йому схожим на жарт. В будь-якому разі, ранкові замовлення на пару дверних ставень могли почекати. Йому потрібно було терміново поговорити з Уетбі.

— Гадаю, спрацювало, — тихим голосом запевняв себе Маєні.

Єва нічого не відповіла. Вони вдвох стояли у проході між будинками, прислонившись до однієї зі стін. Дівчина зав’язала хустку на голові та поклала невелику тканинну накидку на плечі. Чоловік перевдяг сорочку з білої у брунатну, Єва допомогла йому та наділа на голову койф.

— Люблю польову роботу, — зазначив Маєні та кинув погляд на руку. — Навіть не зважаючи на ускладнення.

Єва продовжувала мовчки стояти, прислухаючись до навколишніх звуків. Вона очікувала на один з них.

— Старший капітане, в мене прохання. Я хочу підвищення, — він сперся плечем об стіну та поглянув на колегу.

— Ти знаєш, що прикріплений не до мене. Ми просто виконуємо наказ командира.

— Знаю, але я буду дуже вдячний, якщо ти зможеш запитати в потрібних ефтан. Ця операція — гарна можливість для моєї кар’єри.

Ранкове освітлення оминало цей прохід, відкидаючи сонцероздільну тінь.

— Я спробую, — відповіла старший капітан, повернувши голову до знайомого дверного скрипу за декілька будівель від них. — Пішли.

Повільними кроками вони прослідували за майстром-ковалем. Ця частина роботи не була складною, тим паче, що ефтани починали потроху виходити назовні. Невеликого натовпу й маскування вистачало, щоб тримати потрібну дистанцію і не втрачати ціль. Два рази довелося завернути до іншої вулиці, бо дварф обертався до них, пропускаючи вози та гарби. Декілька разів вони прослизнули в різні проходи та зустрілися далі вулицею. Класичні техніки обережного переслідування. Не більше, не менше.

Нарешті дварф дійшов до одного з будинків в новій частині міста й зупинився. Агенти звернули в протилежну сторону та перейшли через дорогу. Вони дивилися на Танагалара зі спини, щоб той не міг їх помітити. Коваль нетерпляче колотив по дверях одноповерхового будиночку. Будівля виглядала не найновішою, але досить доглянутою. І вирізняло її поміж з усіх інших самотнє велике вікно ліворуч від входу.

В Єви перехопило дихання.

— От і те, що ми шукали, — чоловік пошепки смакував вдалу операцію.

Єва не зводила погляду з невеличкого будинку. Важке дихання почало здіймати грудну клітину, але вона моментально взяла себе в руки.

— Коли повернемося, треба знайти його на карті і пташка в клітці, — дихання чорноволосого чоловіка теж прискорилося, хоч і з іншої причини.

Єва проковтнула слину та прокашлялась:

— Може це проміжна точка, а головна риба ще попереду? — вона намагалася прийняти бажане за дійсне.

— Старший капітане, якщо ви запитуєте моєї думки, то я вважаю це наша фінальна ціль. Ви тільки подивіться як він нервує. Навіть якщо він піде кудись далі, ми вже можемо звітувати про цю знахідку. Таким чином ми не втратимо час на подальше реагування. В цьому будинку повинен бути хтось важливий, — капітан Маєні почав підсвідомо посміхатися. — Можливо, ми з вами виявили нове розбійницьке угрупування в серці багатих вулиць. А це додаткова фінансова винагорода, самі знаєте.

Єва нічого не відповіла, вона продовжувала слідкувати. Їй хотілося вистрибнути з кутка, де вони стояли та побігти до замку, але це могло зірвати операцію, тому вона чекала. Дварф перестав стукати та прислонився до вікна, заглядаючи всередину.

— Ует! — крикнув коваль вдивляючись всередину.

Кров зупинилася в Євиних жилах. Вона втратила пильність та концентрувалася лише на тому, щоб не виказати жодних емоцій. Дварф відійшов від вікна, тупнув ногою, видихнув. Він почав шукати щось у кишенях, але знайшов тільки золотий сонячний блиск, що танцював на ґудзику його жилета. Не знайшовши нічого потрібного у кишені, майстер рушив туди звідки прийшов.

Єва моментально винирнула з перпендикулярної вулиці і рушила в напрямі захисної стіни. Маєні ледве встиг за її раптовим стартом, але нічого не запитав. Він намагався зрівнятися зі швидкими кроками старшого капітана.

— Тодд, бери хліб з собою! Татко й так вже зачекався, — лунали ранкові розмови.

— Дощ близько. Вже другий день поспіль хмари збираються під Ранок, — Маєні знаходив нові теми для спілкування.

— Угу, — неохоче відповідала Єва, яка тонула у своїх думках.

— До речі, що він там казав наприкінці, що хтось на когось чекає чи якось так? — згадав чоловік. — Як гадаєш, про що він?

— Може погано вивчив мову, — ухилилася від відповіді дівчина.

— Дивний дварф. Ніколи їх не розумів. Міміка теж дивна. Він так здивувався, коли ми прийшли.

— А як же Казрак?

— Ні, Казрак виріс у столиці, — заперечував Маєні. — Це зовсім інше.

Вони разом рухалися до замку, повертаючись іншим шляхом, ніж прийшли. Потрібно було доповісти про отриману інформацію та зробити звіт.

Не зважаючи на неочікувані емоції, Єва вправно тримала холодний розум. Дівчина точно знала, чому коваль здивувався, але в неї була задача. Вона її виконувала  Вона не думала чи хоче вона її виконувати. Вона була повинна.

 

Дякую за прочитання, друже ✨

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Поширюємо Українську Культуру Разом ✨