Розділ 1

“Багато людей вважають, що людина, яка вдається до самопошкодження – знаходиться в глибокій депресії і безвихідній ситуації. Або ж вона прагне уваги. Проте інколи люди не мають конкретної причини, щоб завдавати собі шкоди. Інколи вони просто не можуть зупинитися. Селфхарм ніяк не поступається алкогольній чи навіть наркотичній залежності.” 

Друга година ночі. Ванна кімната. Тарас Римар вже декілька хвилин дивився на своє відображення у дзеркалі. Він був одягнений у білу майку та чорні труси. З-під трусів та під ними – білі та вишневі смуги на ляшках. Вишневі з’явилися на ногах 1-2 дні назад, а білі… понад 20 років тому. Все це почалося в підлітковому віці – найвразливішому періоді життя. Жахливо те, що Тарас навіть не пам’ятав чому він це почав. Чи він посварився з батьками, чи то було розбите кохання – нічого з цього не залишилося в пам’яті. Єдине, що залишилося те, як він в шкільному туалеті намагався зупинити кров зошитом із фізики та боявся. Але тепер, коли йому вже 44, він не боїться померти від втрати крові. Римар боїться, що після восьми років утримання від самопошкодження він знову стоїть із кухонним ножем у руках. Опер міг би зараз нормально відіспатись перед роботою.Але нав’язливі думки не залишають його у спокої. Тож, тепер він у цій ванній кімнаті. Його погляд змістився з відображення на своє зап’ястя.

“ Мої ноги… більше не чисті. Якщо я завжди носитиму мої браслети, навряд чи хтось помітить “

Майор зжав ніж у своїх міцних руках та підніс до зап’ястя. Він притиснув ніж до шкіри. Видих і… різкий рух змусив цю шкіру розірватися. Біль від рани розлився по всій руці, паралельно з тим як незрозуміла насолода наповнила його мозок. Після припливу дофаміну. Римар вдарив ще раз і ще раз… Отож, коли його зап’ястя стало нагадувати м’ясо із кіоска, Тарас врешті взяв над собою контроль, якщо це, звичайно, ще було можливо. Він промив майбутні шрами та намотав на них заздалегідь приготовлені бинти. Майор ще декілька хвилин дивився на бинти та стискав кінцями пальців своє зап’ястя та рани на ньому, щоб відчути біль. Та врешті він ліг досипати.

***

Шаблій, як завжди, переглядав різні звіти та документи. Зараз КОД розслідує справу Терещенка, звичайного бухгалтера, який загинув від того, що знав занадто багато.

— Віктор Вікторович, – в кабінет підполковника вривається Бром, без запиту, адже він володіє важливою інформацією, – Я знаю де перебуває Богдан Рисанко та його підлеглі. Ми повинні штурмувати їхню базу та затримати Рисанко.

— Ні, Броме, в нас не так багато доказів, – підполковник низьким втомленим голосом заперечив план лаборанта, – Якщо ми не зможемо притягнути його до відповідальності, він зі своїми мільярдами та зв’язками розпустить наш департамент. Ми повинні діяти під прикриттям.

Андрій Броменко легко киває йому у відповідь та кидає погляд на двері. Саме в цей час в кабінет Віктора входить Тарас Римар.

— Тарасе, я піду на цю базу під приводом “перевірити пожежну безпеки”, а ти мене прикриємо, гаразд?

— Хах..Чому це ти йдеш під прикриттям? – насмішливо відповів Римар, поправляючи свій браслет зі срібними шипами на зап’ясті.

— Та важко тут без сну просиджувати, – все ще втомлено говорив Шаблій, – Варто розвіятись.

— Добре… Збираємось, – відповів Тарас, колупаючи щось там під браслетом.

“ Якийсь він смиканий “

Згодом напарники вже стояли біля бази Рисанка, замаскованої під склад. Віктор був одягнений в білу сорочку, чорну краватку та брюки. На носі він мав квадратні окуляри, а в руках мав фейковий, гарно підроблений наказ про перевірку. Римар сидів у машині. Він спостерігав за Вітєю на планшеті через бодікамеру, яка була добре прихована в Шаблієвій сорочці. Він також міг чути його та говорити з ним. У Віктора були заховані мікронавушники десь глибоко у вухах.

Коло будівлі стояв охоронець. Хоч Богдан Рисанко і був мільйонером, він був жадібною свинотою. Тож сам охоронець тут просто заради галочки: він не те що битись, він поворохнутись ледве міг. Типовий ізгой суспільства, який згоден працювати на найгірших людей світу заради копійок.

— Ее! Сюди не можна!

— Це не планова перевірка пожежної безпеки, впустите? – ввічливо сказав Шаблій, намагаючись не нариватись на конфлікт.

— Перепрошую шановний, шеф сказав нікого не пускати, поки він не прийде!

— Це не обговорюється, ось наказ, – відгаркнувся на наглість оперативник, – Якщо не впустите то у вас та у вашого шефа будуть великі проблеми!

— Тц… Гаразд, тільки швидко.

Шаблій увійшов на склад та попрямував до кабінету, щоб знайти файли та документи, які б змогли довести винуватість Рисанка. Але тут, на столі, він побачив коробки, заклеєні скотчем.

В мікронавушниках прозвучало: “Скрий цю коробку, там можуть бути важливі докази”

Віктор Вікторович взяв канцелярський ніж, який стояв в підставці для ручок і олівців. Він розрізав скотч і побачив партію наркотиків у пакетиках.

— А ось це вже стаття, – самовдоволено промовив Шаблій в мікрофон, проте його напарник швидко перебив свого начальника.

— Вітя, Рисанко з якимось чоловіком повернувся на склад. Ховайся!

Оперативник сховався за стелажем, наповненим коробками. Як згодом виявиться, це була не надто вдала схованка.

— Віть, вони здається прямують до тебе…

В підполковника тяжко забилося в грудях. Ці люди щось захоплено обговорювали, але Шаблій не міг вловити суть розмови. І ось Богдан Рисанко помітив відкриту коробку. Він переводить свій погляд на той самий стелаж…

—АААГХ, – з головного входу донісся жалосливий крик того самого охоронця.

Вже через секунду в кабінет вривається Римар:

— Руки за голову! Стрілятиму! – він наставив пістолет на Рисанка, але той не розгубився. Він смикнув Вітю за руку та приставив той самий канцелярський ніж до горла.

— Поклади зброю, інакше буде гірше!

Римар поклав пістолет на підлогу та відштовхнув його ногою. Він дивився Рисанку в очі, намагаючись чи то заспокоїти чи, навпаки, налякати. Посеред цієї дивної взаємодії, Шаблій вдарив своєю ногою по нозі Рисанка, через що той впустив ніж. Поки увага Тараса була прикута до пана Богдана, співрозмовник Рисанка штовхнув його та вдарив об стелаж. Він намагався схопити його за шию, але опер схопив його за руки та кинув через спину. Все сталося занадто швидко. І Шаблій побачив те, чого не мав побачити… Співрозмовник Рисанка сильно вдарився об підлогу. Тож той від болю взяв Римаря за ліву руку та скинув браслет й сховані під ним бинти. На його зап’ясті виднілися свіжі, криваві порізи, які легко виблискували від світла лампочки, яка звисала зі стелі. Прямі, рівні, паралельні – це точно не могло бути випадковістю.

“ Га, що за? Ні. Він… “

Тарас, схоже, помітив погляд напарника. Він різко схопив свій браслет та туго затягнув на зап’ясті. Римар дістав наручники, “випадково” наступивши на свої бинти, які так і залишились лежати на підлозі.

— Пакуємо їх, – наказав найкращий друг Шаблію