Твоя усмішка

Варто лише проговорити обережне: «хочу», як Хосок вже підірвався з місця, щоб виконати будь-яку його забаганку, і ні, Юнґі ні крапельки не розпещений цією чистою та такою невинною любов’ю, котру Чон віддавав йому без залишку.

Варто Юнґі лише попрохати, як Хосок тут же підірвався з місця, щоб принести тому з кав’ярні карамельний лате, котрий Мін просто обожнює. Варто тільки натякнути, а Хосок кидає всі свої справи, щоб подивитися затишний серіал разом з ним. Варто лише проговорити обережне: «хочу», як той вже виконує будь-яку його забаганку. Юнґі може навіть нічого не казати, а Хосок все одне принесе йому сніданок у ліжко та легко, зовсім невагомо поцілує ще сплячого хлопця у лоба. Хосок, здається, зробить усе заради нього, і тому ця любов така безцінна. Мін не знав, чи справді він заслужив на цього хлопця, в котрому енергії і позитиву хоч ложкою відбавляй, але був неймовірно вдячним за все, що той робить для нього. В такі моменти він був готовий віддавати коханому вдвічі більше.

Взагалі, закохатися у Чон Хосока було його найкращим рішенням у житті, бо такої доброї, дбайливої та чуйної людини Мін ще ніколи не бачив. Його усмішка найтепліша у світі, наче сонячний промінь, що зігріває серце і душу, а його голос – найкрасивіший та мелодійніший з усіх, що йому вдавалося почути будь-коли.

Чон Хосок був синонімом до слова «любов». Його заразний дзвінкий сміх змушував Юнґі теж сміятися, а його акуратні, витонченні пальці, що дбайливо охоплювали хлопця за талію і притягували до себе – почувати себе найулюбленішим у світі.

Закохатися у нього – це купатися у яскравих усмішках та ніжних поцілунках. Тремтіти, немов метелик, коли він обережно клав долоні на його щоки та дивився на нього очима, в котрих можна розгледіти іскри любові і нескінченну галактику з мільярдом зірок. А теплі солодкі губи, котрі торкалися його власних – не можна було порівняти ні з чим. Це солодкий мед, до якого тіло хлопця саме тягнулося і бажало кожною клітинкою свого нутра, і якого було все одно надзвичайно мало. Це пелюстки сакури, ніжність котрих торкалися самої свідомості хлопця та кружила голову.

Раніше Юнґі про такі стосунки читав лише у дитячих казках, і досі йому важко повірити у те, що все, що відбувається з ним зараз – реальність. Він мріяв про такі усе життя: теплих, комфортних, де кожен почуває себе під захистом та готовий підтримати в будь-яку секунду.

Увечері Хосок повів його на галявину. Лежачи в траві, та спрямувавши погляд на зоряне небо, він вказував пальцем на найяскравішу з зірок. Із теплотою в голосі він промовив, що вона схожа на Юнґі, тому що сяє так само яскраво, як і він, а той трохи почервонів від улесливих слів, і усміхнувся у відповідь.

– Ніщо не зможе затьмарити твоє сяйво, хьоне. – З любов’ю в голосі промовив молодший, дивлячись на нього та підсуваючись ще ближче.

– Дещо може, – напівпошепки відповів той, переводячи погляд на Хосока та зазираючи йому в самі очі. Потім також тихо та ніжно сказав, пояснюючи: – твоя усмішка.