Тож, щодо твоєї записки…

“Я знаю, що ми насправді не знаємо один одного, і в тебе, мабуть, є своя думка про мене. Я подумав, що якщо розкажу про свої почуття, усе могло б змінитись. Правда в тому, що я не можу перестати думати про тебе. Я вважаю, що ти дивовижний. Але я знаю, що ці почуття неправильні. Хлопець не має такого відчувати. Сором поглинає мене цілком. Батько вбив би мене, але я не можу вічно жити в його тіні, я просто…”